МАСОВА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНО-НОРМАТИВНИХ УЯВЛЕНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета й завдання, об’єкт і предмет дисертації, основні методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, апробація результатів дослідження та структура дисертації.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження масової культури". Виникнення небувалих раніше масштабів інформаційно-комунікативного простору та розвиток інформаційних технологій стали підґрунтям для формування масової культури.

Масова культура створює символічну надбудову над константною реальністю, що громадськістю сприймається як справжня реальність або її повноцінний замінник. На початку XXI століття масова культура є серйозною перешкодою на шляху до розвитку національних культур, особливо в країнах, що розвиваються, у країнах, де найбільше відчувається експансія масової культури.

Масова культура є специфічним способом освоєння дійсності та адаптації до неї, що характеризує специфіку продукування й поширення культурних цінностей в Україні. Вона знаходить свій вияв у засобах поширення способу життя, стилю буття і загальної системи мислення.

Масове культурне поле є продуктом пасивного засвоєння "гарної форми" – традиційних цінностей, бездумно прийнятих за норму, і сприяють публічному гомеостазису. Естетичні цінності, що сприймаються як абсолютні й вибудовують "каркас світу", у сучасній культурі виступають умовними і вимагають постійного уточнення. У художніх формах здійснюється не стільки утвердження нових понять, скільки заперечення старих. Сучасна художня формотворчість перетворюється на актуальний спосіб сприйняття, що втілюється в цінностях мистецтва, яке у своїх конкретних проявах здобуває прихильність людей за допомогою ескапізму, тривіалізації, стереотипізації та інших прихованих методів впливу на українську масову свідомість.

Масова культура сьогодні постає простором дослідницької рефлексії та теоретизування у філософії, культурології, соціології та інших галузях наукового знання, проте традиція дослідження феномена почала закладатися задовго до того, як масова культура набула чітко окреслених меж.

Традиція інтерпретації масової культури сягає своїм корінням дослідницьких напрацювань, що зазвичай здійснюються в межах розвитку домінуючої ідеї, пов'язаної з даною тематикою. Дискусія щодо досліджуваного явища була відкрита німецькими романтиками – А. Шопенгауером і Ф. Ніцше, які розглядають людство у світлі розрізнення привілейованої меншості і нетворчої більшості, що здатні винятково до утилітарної діяльності, обґрунтовуючи таким чином антагоністичність "масової" та "елітарної" культур. Розгляд даної проблеми здійснювався переважно в критичному ключі та були піддані сумніву цінності та перспектива "фаустівської цивілізації".

Свого ж максимального загострення проблема отримала в теоретичному осягненні масової культури "соціальними критиками" на рубежі ХІХ–ХХ століть.

Теоретичні дослідження проблеми масової культури були виокремлені у три основні підходи до розуміння сутності масової культури. Перший підхід може бути охарактеризований висвітленням сутності масової культури через порівняльний аналіз масового та елітарного варіантів культури "соціальними критиками" – М. Арнольдом, Е. Канетті, Г. Лебоном, К. Лівісом, Ф. Лівісом,  Д. Макдональдом, Г. Маркузе, Р. Міллсом, Д. Рісменом, Дж. Селдесом, М. Тардом, З. Фрейдом, Е. Фроммом, О. Шпенглером, К. Г. Юнгом, К. Ясперсом, які досліджували масову культуру у фокусі перетворень соціальної реальності, масовізації всіх сфер суспільного життя.  Дослідники  приходять до визначення, що масова культура полярна елітарній і володіє "протилежними" їй властивостями. Друга група дослідників у спробах визначити масову культуру акцентують увагу на тому, що вона має "похідний" характер від засобів масової комунікації. При цьому під масовою культурою в загальному вигляді розуміють культурні зразки, що здатні охопити велику за масштабами аудиторію споживачів у короткий термін. Разом з тим в смисловому полі чітко простежується, як виявляє себе розважальний характер масової культури, адже вона є однією з найбільш прибуткових галузей економіки в багатьох сферах, пов'язаних зі стандартизацією свідомості й створенням ілюзорної картини реальності. Третій підхід базується на постмодерністській культурній системі з відповідними характерними особливостями (Р.Барт, Ж.Батай, М.Бланшо, Ж.Бодрійяр, Ф.Гваттарі, Ж.Делез, Ж.Дерріда, Ф.Джеймісон,  У.Еко, С.Жижек, Ж. -Ф. Ліотар, М.Фуко). Вони заклали іншу теоретико-методологічну установку дослідження феномена масової культури. Дослідницький потенціал постмодернізму розкриває сутнісні характеристики "власної реальності" масової культури, її сконструйованої, опосередкованої й інтерпретованої інтертекстуальної інформативно-комунікативної площини.

На відміну від евристичного навантаження західної наукової думки, традиція дослідження феномена масової культури у вітчизняному теоретичному дискурсі протягом тривалого історичного періоду складалася за радянської влади, що значною мірою й визначало специфіку аналітичного осмислення та висвітлення смислового поля масової культури. При цьому було зазначено, що нерідко сам факт існування феномена масової культури ставився під сумнів, а існуючі дослідницькі рефлексії з приводу цієї проблеми представлені в межах критичної оцінки буржуазної культури та її радикального протиставлення соціалістичній народній культурі в дослідженнях Г. Ашина, Р. Галушко, О. Карцевої, А. Кукаркіна, А. Мідлера, В. Молчанова, О. Нечайя, Т. Чередниченко, В. Шестакова та інших. Слід зауважити, що лише останнім часом у вітчизняній науковій думці ряд авторів тематизують ключові аспекти проблемного поля феномена масової культури в новій площині. Серед них особливо слід відмітити таких українських, російських і білоруських вчених: А. Агєєва, К. Акопян, В. Афоніна, С. Безклубенко, В. Звєрєва, В. Іщук, Ю. Козаков, Н. Козлова, А. Костіна, Т. Лютий, Л. Микитюк, Н. Разлогов, М. Чегодаєва, Р. Шульга, Н. Яранцева, О. Ярош та інші.

На основі евристичного потенціалу проведеного дослідження виявлено найбільш характерні, основоположні принципи досліджуваного явища, висвітлено основні рівні та базове визначення масової культури. Отже, масова культура – це низький різновид культури масового суспільства, метою якої є намагання здобути прихильність людей через засоби масової комунікації шляхом формування ілюзорної картини реальності за допомогою тривіалізації, стереотипізації та інших прихованих технологій.

Основні рівні масової соціокультурної реальності можуть бути репрезентовані як: кіч-культура (тобто низькопробна, псевдокультура); мід-культура (культура "середньої руки"); поп-культура ("популярна" культура); арт-культура (мас-культура не позбавлена певного естетичного та художнього змісту).                                 

Висвітлені основні та специфічні соціальні функції масової культури. До основних слід віднести такі функції, як гедоністична, соціалізуюча, адаптаційна, аксіологічна. Специфічними функціями є ілюзорно-компенсаторна, гносеологічна та регулятивна функції.

У другому розділі "Інформаційно-комунікативна система масової культури" досліджено інформіційно-комунікативний простір масової культури. З активним розвитком інформаційно-комунікативного простору та інформаційних технологій значно розширюються можливості соціально-політичних інституцій спрямовувати й контролювати життя людей.

У контексті проблеми даної роботи, було уточнено дві групи теорій масової комунікації, адже сучасне інституціоналізоване поле створює можливість для здійснення маніпуляції. Складна й багатогранна природа даного явища стала вихідним пунктом для значної кількості напрямів досліджень масової комунікації та появи різноманітних теорій, які розрізняються залежно від підходу до тлумачення її місця й ролі в сучасному суспільстві.

До першої групи теорій масової комунікації належать різноманітні концепції й напрямки досліджень даної тематики, які, аналізуючи нові способи і форми соціальної взаємодії в сучасному інформаційному просторі, у процесі масової комунікації, акцентували на їх необхідності і загалом на позитивному значенні та впливі на організацію спільної діяльності в соціокультурній сфері, на розвиток суспільства й особистості та загалом прогресу людської цивілізації. В другій групі теорій висвітлено негативні характеристики системи засобів масової комунікації. Таким чином, слід наголосити, що в демократичних країнах засоби масової комунікації покликані виражати не власне владну волю, а ідеї громадянського суспільства. Адже однією з їх найважливіших функцій є громадянський, суспільний контроль за діяльністю влади, всіх її гілок, посадових осіб, а в разі виявлення її негативних проявів вони мобілізують громадську думку. Реальні соціокультурні практики демонструють, що хоча вони є суспільним інститутом, але функціонують в іншій системі відносин власності.

У віртуальному інформаційному просторі, де кожне явище стає багатозначним, виникає розрив між політикою представництва і політикою інформаційного втручання. На наших очах соціальне поле починає формуватися за новими правилами і принципами масово-комунікаційної гри, заснованими на інформаційній революції, що знаходить своє втілення в маніпуляційному впливі. Засоби ж масової комунікації з інструменту впливу на громадську думку перетворюються на інструмент її цілеспрямованого формування.

Головним джерелом і засобом формування образів соціокультурної реальності, що необхідні для функціонування головних суспільно-політичних інститутів влади, виявляється масова комунікація.

У процесі даного дослідження для розкриття поняття "масова комунікація" були виокремлені її основні визначення, властивості та особливості. Виходячи з цього, був зроблений висновок, що складна й багатогранна природа даного явища стала вихідним пунктом для значної кількості теорій масової комунікації.

У роботі розглянуто основні характеристики й особливості масової комунікації, що відображають її маніпулятивний характер, адже сучасне масове застосування інформаційно-психологічних впливів витворює визначальні можливості для здійснення маніпуляції.

Для більш ґрунтовного дослідження цієї тематики був розкритий процес масової комунікації, основні компоненти якого виявляють засадничі підстави для реалізації маніпуляції. Ними є комунікатор, масова інформація, засоби масової інформації, масова аудиторія, реакція аудиторії.

Таким чином, аналітичне осмислення тематики масової комунікації дозволяє з'ясувати і висвітлити причини, що уможливлюють здійснення в ній маніпуляції. Вони об'єднані у три основні групи.

По-перше, це причини, викликані організаційними умовами, у яких здійснюють свою діяльність засоби масової комунікації (ЗМК). Стрижнем їх є залежність ЗМК від конкретних суб'єктів під тиском процесу комерціалізації.

По-друге, це причини, обумовлені особливостями процесу функціонування засобів масової комунікації. Адже для того, щоб привернути увагу і завоювати масову аудиторію, ЗМК при подачі матеріалів, підготовці повідомлень і різних програм керуються певними загальними правилами або принципами, що уможливлюють здійснення маніпуляції.

По-третє, це причини, викликані упередженістю і суб'єктивізмом людей, які працюють у сфері масової комунікації, тобто тими спотвореннями, які викликані їх індивідуально-психологічними особливостями, симпатіями тощо.

У сучасному інформаційному середовищі в процесі масової комунікації здійснюється інформаційне обслуговування суспільства, що спирається на транслювання й залучення оцінок суб'єктів соціокультурної сфери в масову свідомість з метою орієнтації останньої в необхідному для суб’єкта впливу напрямі. У цій царині передбачається контроль намірів, планів, знань і поглядів, які контролюють активну діяльність й піддаються маніпулятивному впливу.

Комплексне наукове дослідження цієї проблеми в теоретичних розробках вищезазначених дослідників дозволило з'ясувати і виявити глибинні, сутнісні характеристики цього явища та виділити таким чином систему маніпулювання.

Основними компонентами такої системи є об'єкт, суб'єкт і посередник.

Об'єкт маніпулювання представлено як широкі маси й різні соціальні спільноти, тобто більшість, на яку впливає меншість, що здійснює прихований вплив.

Суб'єкт маніпулювання представлено як джерело практично-політичної активності, направленої на об'єкт. Це особа або група осіб, що має широкі можливості для реалізації своєї волі, в інтересах яких і здійснюється політичне маніпулювання.

Основним знаряддям маніпулювання є засоби масової комунікації, адже вони виявляються головним інструментом для поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість.

Відповідно можна репрезентувати маніпулювання як систему, що складається із суб'єкта, об'єкта та посередника, за допомогою якого здійснюється маніпулятивний вплив (ЗМК).

Також були виокремлені й обґрунтовані основні види маніпулювання за різними класифікаційними ознаками: за засобом маніпулятивного впливу, де у першому випадку суб'єкт здійснює прихований контроль над об'єктом у процесі комунікації, у другому випадку маніпулювання обумовлене здатністю суб'єкта змінювати оточення об'єкта й у третьому випадку маніпулювання пов'язані з прямим впливом на мозок людини за допомогою ліків і електронних засобів; за особливостями протікання процесу маніпулювання і мішенню маніпулятивних дій було виділено оперативне маніпулювання свідомістю й поведінкою людей і стратегічне; за рівнем маніпулятивного впливу, якими є міжособистісне маніпулювання й масове. Медіа, опосередковане панівною ідеологією, підтримується і підсилюється системою взаємозв'язаних організацій поширення інформації та загальноприйнятих комунікаційних практик, що проникають у всі куточки соціальної та культурної дійсності.

Інформаційні повідомлення, прихильні до ідеології існуючого ладу, продукуються школами, бізнесом, політичними організаціями тощо. Усі вони зливаються в єдиний потік.

Отже, сучасні засоби масової комунікації виявляються не тільки відображенням реальності, але й інструментом створення в суспільній свідомості картини світу. При цьому запланована ціль і направленість інформації нерідко виявляється важливішими за її об'єктивність.

Третій розділ "Українська масова культура та її маніпулятивний потенціал" присвячений аналізу української масової культури. У ході масовізації суспільного життя радянська масова культура, спираючись на пануючу ідеологію прогресивного комуністичного суспільства, під натиском методу соціалістичного реалізму ставила за мету сформувати для широких мас соціалістичну за змістом і національну за формою культуру. Проте дійсно правдиве відображення життя засобами мистецтва за цих умов було об'єктивно нездійсненим. Культура, як метафізична місія і завдання й творчість відповідно до об’єктивних законів дійсності експлікованих з інтелектуального й художнього досвіду поколінь, де особистість свідомо вільна й відповідальна творча людина має бути перспективою соціокультурного простору.

Універсалізація поняття "мистецтво" і підвищення індивідуалізації творів мистецтва побудували утопічну конструкцію. Крім того, велика єдність мистецтва і його творів, які охоплюють епохи і народи, а також ізольована сукупність певних творів, до деякої міри розірвали герменевтичний взаємозв'язок і виснажили внутрішній зміст твору мистецтва. Це модерна ідея і модерний досвід, що твір мистецтва є формою, що її інтелектуальна конструкція може бути отримана насамперед від естетичної природи, а не від її основної спрямованості та прихильності, і що саме така свобода, яка фактично є вторинною щодо естетичного прийому незалежно від ідеологічних та адаптативних функцій і є безкорисливою. Форма обертається проти повсякденного життя і художнього образу, яка має подолати реальність і сама собою стати реальністю.

Система фактично диктувала не лише творчий метод, художню форму, але й зміст мистецтва, розхитуючи онтологічні засади реальності. Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності визначили важливі зміни в масовій культурі, що й знайшли свій вияв у світоглядному розколі в суспільстві, переорієнтації з громадського пафосу на розважальне начало, у зміні домінуючих ціннісних пріоритетів у масових смаках, у засиллі масово-культурної продукції в українській масовій культурі.

В ході наукового дослідження розкрито зміст поняття “цінностей”, “ціннісно–нормативних уявлень”, “моральних цінностей” та виявлено і досліджено основні різновиди ціннісно-нормативних уявлень української масової культури.

Висвітлено теорії ціннісно-нормативних уявлень української масової культури у Києво-руській традиції, за періоду українського Ренесансу, українського Відродження, діячів українського Бароко, Просвітництва, Романтизму, кінця XIX – початку XX століття та у сучасних наукових теоріях В. Тугаринова, Г. Ситника, П. Ситника, Ю. Сурміна.

Виокремлено основні ціннісно-нормативні уявлення сучасного українського суспільства: 1) доброзичливість; 2) універсалізм; 3) самовиявлення; 4) традиційність; 5) безпека; 6) майстерність; 7) рівноправ'я; 8) автономія; 9) гармонія; 10) конформність. Базові цінності української масової культури є відтак екзистенційними, ексфільними та персоналістичними.

У сучасному українському соціокультурному просторі в умовах бурхливого розвитку засобів масової комунікації формується реальність символічної влади, що витворює широкомасштабний ґрунт для формування ціннісно-нормативних уявлень в українській масовій культурі.

Загальна технологія глобального, загальнодержавного маніпулювання звичайно зводиться до систематичного занурення в процесі масової комунікації у масову свідомість соціальних міфів. Ці міфи реалізуються в процесі масової комунікації за допомогою спеціальних методів і принципів маніпулювання свідомістю. Механізм маніпулювання масовою свідомістю базується на психологічному тиску й здійснюється через структурні елементи свідомості.

Розповсюдження технологій маніпулювання проявляється в таких основних способах організації українського дискурсу в процесі масової комунікації як  PR, реклама і пропаганда.

Технології маніпулювання, що здійснюються завдяки PR комунікативним каналам, були досліджені на основі комунікативних інтенцій, схем, стратегій, прийомів й залежно від конкретних осіб та цілей.

Таким чином, були проаналізовані PR-маніпуляційні сценарії дискурсів, які мають свої закономірності. Також були дослідженні й розкриті різноманітні й багатогранні методи, способи і засоби маніпулювання сприйняттям в такому різновиді масової комунікації, як реклама.

Основний спосіб маніпулятивного впливу, що використовується в рекламі, був визначений як просування стереотипів й образів.

Засобами створення образів і стереотипів були виокремлені три основні типи засобів масової комунікації: візуальні, слухові та змішані, характерні особливості яких уможливлюють здійснення маніпулювання.

Система засобів масової комунікації,  породжена, здавало­ся б, для зміцнення і збагачення, обертається чинником підриву комунікації (тобто спілкування, контак­ту між людьми) і знаряддям, здатним завдати тяжку втрату громадянсь­кому суспільству. Цей факт має стати застереженням для сучасної України.

Громадян­ське суспільство в країні перебуває ще в зародковому стані, а результати соціологічних опитувань уже фіксують стійку позицію «мильних» серіа­лів у верхній частині стовпчика відповідей на запитання про найважливі­шу подію останнього тижня. За оцінками багатьох дослідників означеної проблеми, ці ЗМІ не повною мірою відповідають потребам, очікуванням, ціннісним орієнтаціям, загальному рівню культури дорослого населення України. Зокрема, заслуговує на дорікання низький професійний рівень багатьох програм телебачення і радіо. Розглянуті й способи викривлення інформаційного простору.

Дослідницька увага була спрямована на обгрунтування технологій маніпулювання в такому способі дискурсу, як пропаганда, що передбачає формування потрібного сприйняття аудиторією наданого їй повідомлення в процесі масової комунікації.

Окремо були розглянуті методи формування ціннісно-нормативних уявлень у таких способах організації українського соціокультурного простору, як телебачення, кінематограф, музика та мода.

Сьогодні Україна переживає чи не найскладніший та найвідповідальніший етап власного становлення. В наш час необхідні реформи демократичного суспільства за умов, коли його засадничий пласт – культура, все більше підкоряється маніпулятивним цілям фінансово-промислових, владних еліт, нівелюючи розвиток української громади.