ЛОГІКА В ОСТРОЗЬКІЙ ТА ЗАМОЙСЬКІЙ АКАДЕМІЯХ (XVІ – XVIІ ст.): КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і головні завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито ступінь наукової розробленості теми та наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, представлено дані про апробацію результатів дослідження, його зв’язок із науковими темами і програмами, подано структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження історії логіки в Україні XVI – XVII ст.», що містить два підрозділи, проаналізовано теоретико-методологічну і джерельну базу та визначено головні передумови поширення логіко-філософських знань в Україні XVI – XVII ст.

Підрозділ 1.1. «Джерельна база дослідження історії логіки в Україні XVI – XVII ст.» присвячений огляду літературно-джерельної та історико-філософської бази щодо висвітлення ступеню розробленості проблеми вітчизняними і зарубіжними науковцями та аналізу логічних знань на території України XVI – XVII ст. в контексті історії розвитку логіки загалом.

У літературно-джерельній базі розвиток логічного знання в Україні до XVIIІ ст. не був цілісним, самостійним та систематичним об’єктом дослідження. Деякі  питання частково висвітлюються в роботах як вітчизняних, так і іноземних науковців в контексті історико-філософського аналізу окремих логіко-філософських літературних джерел або окремих історичних періодів. Самостійним об’єктом сучасних наукових досліджень логіка в Україні стає лише у її зв’язку з діяльністю Києво-Могилянської академії (друга половина XVII ст.). Таким чином, на сьогодні відсутній цілісний та ґрунтовний аналіз розвитку логіки в Україні до XVIII ст., предметом якого були б процеси поширення, формування та розвитку вітчизняного логіко-філософського знання.

Дослідженнями перших логіко-філософських творів, які були відомі українцям уже в XV ст. і стали передумовою та історико-філософською базою становлення логіко-філософських знань в Україні XVI – XVII ст. («Ізборники Святославові», «Логіка Авіасафа» та «Книга глаголемая логіка», «Діалектика» І. Дамаскіна) займались Л. Бедржицький, В. Владиславлєв, Н. Гаврюшин, В. Горський, Д. Кирик, П .Коковцов, О. Маковельський, Н.   Мозгова, Н. Мотрошилова, С. Неверов, К. Новоструєв, В. Огородник, І. Огородник, І. Паславський, Б. Пейчев,  В. Петрец, М. Рогович,  А. Соболевський, Ю. Федів, Д. Чижевський, Н. Яковенко та інші.

Отже, літературно-джерельну базу дослідження логіки в Україні XVI – XVII ст., що дає можливість здійснити аналіз становлення та визначити особливості розвитку логіко-філософського знання в Україні зазначеного періоду, в тому числі і в провідних українських освітніх центрах – Замойській та Острозькій академіях, становлять, передусім, аналітико-критична література,  присвячена дослідженню логіко-філософського знання в Україні в XV – XVII ст., яка представлена роботами таких науковців, як Г. Антонюк, В. Аскоченського,  В. Асмуса, В. Бажанова, Л. Бедржицького, Н. Безбородько, Н. Беляєвої, Є. Болховітінова, В. Бочарова, М. Булгакова, О. Введенського, Д. Вишневського, М. Владиславлєва, Н. Вяткіної, Н. Гаврюшина, І. Герасимової, С. Голубєва, Т. Горбаченко, В. Горського, Г. Гриненко, І. Грифцової, А. Дамської (Dambska I.), К. Жоля, А. Замалєєва, І. Захари, С. Земського (Ziemskij S.), В. Івлєва,  Я. Ісаєвича, М. Кашуби, П. Коковцова, А. Конверського,  С. Конончука, Л. Конотоп, А. Коркішко, П. Кралюка, С. Лємпського (Lempskij S.), М. Лілєєва,  Н. Лінчевського, О. Маковельського, І. Мицько, Н. Мозгової, С. Неверова, В. Нічик, І. Огородника, В. Огородника,  І. Паславського, Н. Петрова, Р. Плечкайтіса, П. Попова, М. Поповича, В. Стяжкіна, М. Роговича, М. Русина, П. Сауха, І. Средзінської (Sredzinskia I), Р. Симонова, М. Симчича, Є. Смірнової, Г. Струве (Struwe H.), Н. Стяжкіна, Н. Сумцова, В. Татаркевича (Tatarkiewicz W.), Ю .Федіва, К. Харламповича, З. Хижняк, І. Хоменко, Д. Чижевського, В. Шинкарука, Н. Яковенко, В. Ярошовця та інших.

У процесі здійснення дослідницьких завдань за потребою також були залучені першоджерела.

Треба зауважити, що вперше в історії української логіко-філософської думки, при спробі здійснення подібного роду дослідження, розглядається робота, написана латинською і грецькими мовами, викладача Замойської академії Адама Бурскі «Dialectica Ciceronis guae disperse in scriptis religuit, maxime ex Stoicorum sentential, cum commentariis, guibus ea partium supplentur, partium illustrantur. Opus non solum ad interlligenda Ciceronis scripta, sed etiam multorum veterum auctorum, ac in his theologorum, jurisconsultorum, medicorum, ac philosophorum, imprimis utile. Adam Bursius, Academiae Samosciensis professor, composuit», видана в 1604 р. в друкарні Замойського.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічне підґрунтя поширення логічних знань в Україні XVI – XVII ст.» висвітлено передумови, стан і особливості розвитку логіки в Україні цього періоду.

У результаті проведеного аналізу літературно-джерельної бази дисертаційної роботи теоретико-методологічне підґрунтя поширення логічних знань в Україні XVI – XVII ст. визначається на підставі:

По-перше, з’ясування історичного періоду появи логіко-філософських знань в Україні та визначення в дисертаційній роботі історико-філософської бази,  джерел та осередків поширення на території України логіко-філософського вчення Аристотеля. У зв’язку з цим, у дисертаційній роботі проводиться комплексне об’єктивне дослідження термінів «аристотелівська схоластична логіка», «схоластична логіка»,  «середньовічна логіка».

По-друге, на підставі врахування історико-філософських, соціально-політичних та релігійних факторів в Україні XVI – XVII  ст. в дисертації виокремлюються особливості формування та розвитку вітчизняної логіки. Спираючись на систематизований категоріальний апарат та сучасні наукові дослідження, використовуючи сучасну філософську методологію в дисертації визначається теоретичне підґрунтя логіки в Україні XVI – XVII ст.

Дослідження передумов поширення та формування логіки на території України в контексті історії розвитку логічного знання в дисертації було здійснене на основі аналізу джерельної бази, а саме робіт І. Бохенського, В. Владиславлєва, А. Горського, Д. Кирика, Н. Мозгової, Н. Мотрошилової, К. Новоструєва, В. Огородника, І. Огородника, І. Паславського, В. Петрец, М. Роговича, А. Соболевского, Ю. Федіва, Д. Чижевського, Н. Яковенко та інших. Визначено  особливості поширення логіко-філософських знань в Україні XVI – XVII ст.  Доведено, що по-перше, поширення логічних знань та напрямок логічних інтересів в Україні визначила історична подія – хрещення Київської Русі.  Хрещення Русі не тільки відкрило доступ до логіко-філософських світових джерел, а: по-перше, ввівши нові критерії освіченості стимулювало до зацікавлення логіко-філософською проблематикою тогочасну руську наукову еліту; по-друге, визначило літературно-джерельні пріоритети у вивченні логіки; по-третє, прийняття християнства зі Сходу, в XVI ст. у зв’язку з польсько-католицькою експансією в Україні визначило місце логіки в католицько-православному протистоянні. Останній фактор утримував логіку в Україні в XVI – XVII ст. в межах релігійно-богословської проблематики, що було характерним для Європи епохи Середньовіччя; по-друге, логіка в Україні  цього періоду розвивалась у межах схоластичної логіки. Підставою для такого твердження є включення вітчизняної логіки до ідеології католицизму, про що свідчить наявність і діяльність освітніх закладів західного віросповідання на території України в цей час; обізнаність з головними пунктами та новітніми досягненнями тогочасної логіки взагалі; відповідність викладу матеріалу з логіки до академічної логіки європейських освітніх закладів.

Проаналізувавши історико-філософську базу становлення логіко-філософських знань в Україні XVI – XVII ст., в дисертації з’ясовано, що до XVI ст. головними логіко-філософськими джерелами, які були відомі в Україні є переклади та компілятивні твори візантійських та арабських авторів: «Ізборники Святославови»  (1073 і 1076), «Діалектика» I. Дамаскіна (бл. 675-749/753), «Логіка Авіасафа» та твір з логіки Мойсея Маймоніда «Книга глаголемая логіка», які давали детальний огляд логіки Аристотеля з урахуванням провідних філософських тенденцій і зробили значний внесок у поширення і розвиток логічних знань у тогочасній вітчизняній філософській думці.

Другий розділ «Логіка в православних братських школах та єзуїтських колегіях (XVI – XVII ст.), що складається із двох підрозділів, присвячено з’ясуванню та висвітленню основних тенденцій у підходах до логіки в православних братських та католицьких вітчизняних освітніх закладах XVI – XVII ст.

 Передумовами викладання логіки в академіях слугував певний досвід викладання та розгляд цієї дисципліни в навчальних закладах більш нижчого рівня. Цікавим є той факт, що викладання в навчальних закладах вказаного періоду відбувалося з точки зору протистояння релігійних переконань, а це, в свою чергу, впливало на процес викладання.

Найбільш відомими православним навчальними закладами були Львівська та Київська братські школи, а серед католицьких інституцій – єзуїтський учбовий заклад францисканців у м.Соколі та католицька школа у Львові.

У підрозділі 2.1. «Логіка у православних братських школах XVI – XVII ст.» завдяки аналізу релігійних, політичних та соціальних змін в Україні обґрунтовується, що поширення логіко-філософських знань в Україні XVI – XVII ст. здійснюється завдяки діяльності перших освітніх закладів і друкарень, заснованих православними братствами з метою протистояння експансії католицької релігії.

На підставі проведеного аналізу розвитку логічних знань в Україні XVI – XVII ст. на прикладі Львівської та Київської братських шкіл, обґрунтовується, що логіка в цих навчальних закладах базувалася на логіці Аристотеля та концепціях Порфирія, І. Дамаскіна, М. Псьола; викладачами логіки в православних освітніх закладах були як іноземні, так і вітчизняні науковці, які здобували знання в закордонних університетах; характерною особливістю введення курсу логіки в православних братських школах було: по-перше, визначення необхідності вивчення цієї дисципліни з метою застосування її методів для критики католицьких ідей; по-друге, включення логіки до навчальної програми з метою відповідності православної освіти до європейського рівня освіченості. У таких умовах логіка в православних братських школах з початку XVII ст. поступово втрачає роль методології науки на користь риторики.

Першим підручником з логіки, написаним слов’янською мовою, став перекладений та доповнений Андрієм Курбським (1528 – 1583 рр.) твір «Діалектика» Іоана Дамаскіна за трактатом Й. Спанінбергера.

У цьому підрозділі дисертаційної роботи приходимо до висновку, що матеріал з логіки, який подається в «От другіє діалектики Йоана Спанінбергера о силогізме» цілком відповідає рівню розвитку логіки XVI ст., містить основну логічну проблематику та відповідає тогочасним вимогам науки логіки, синтезує логіку Аристотеля, Іоана Дамаскіна та нові західноєвропейські тенденції.

 Підрозділ 2.2. «Логіка в єзуїтських колегіях в Україні XVI – XVII ст.» присвячено аналізу стану логіки в католицьких навчальних інституціях.

На підставі проведеного аналізу стає зрозумілим, що католики викладають логіку відповідно до західної освітньої традиції і очевидно ознайомлені із тогочасними новітніми тенденціями в логіці. Найбільшим авторитетом в цих школах користувалися логічні дослідження Аристотеля, твори Томи Аквінського, Дунса Скота, Вільяма Оккама.

Проведений історичний аналіз дозволяє стверджувати, що якщо з високою мірою ймовірності «Діалектику» А.Курбського можна розглядати як основу логічних курсів православних освітніх центрів в Україні, то щодо підручників з цієї дисципліни в католицьких закладах відсутня однозначність в посиланнях на конкретне авторство чи підручник, хоча безумовно, теоретичним підґрунтям схоластичності логіки католицизму були логічні трактати західноєвропейських науковців.

У дисертації, як головні, визначаються такі характерні ознаки логіки в єзуїтських навчальних закладах в Україні цього періоду: по-перше, логіка входила в перелік обов’язкових для вивчення предметів; по-друге, логіка базувалася на логіко-філософських дослідженнях Аристотеля, Томи Аквінського, Дунса Скота, Вільяма Оккама; по-третє, викладачами діалектики були, як правило іноземні, а також і вітчизняні вчені, які здобували знання в закордонних університетах, однак, обов’язково католицького віросповідання; по-четверте, в єзуїтських школах в Україні XVI – початку XVII ст. відсутній як базовий єдиний підручний матеріал з логіки. У зв’язку з цим можна стверджувати, що логіка в цих школах викладалась за авторськими курсами з логіки самих викладачів. Зміст цих курсів висвітлював тогочасні новітні тенденції в логіці.

Третій розділ «Логіка як наука та навчальна дисципліна в Острозькій та Замойській академіях XVI – XVII ст.» складається із трьох підрозділів. Головна увага зосереджена на аналізі логіко-філософських вчень Острозької та Замойської академій в XVI – XVII ст.

З метою дослідження логіки як науки та навчальної дисципліни в Острозькій та Замойській академіях, в цьому розділі дисертації проводимо компаративний аналіз за такими ознаками: з’ясування філософської та літературно-джерельної бази викладання логіки в українських вищих навчальних закладах XVI – XVII ст. – Острозькій та Замойській академіях; визначення статусу та місця логіки в Острозькій академії; з’ясування місця та значення логіки в Замойській академії; вплив логіко-філософського доробку представників Острозької та Замойської академій на подальший  розвиток логічних ідей в Україні XVII ст.

У підрозділі 3.1. «Логіка в Острозькій слов’яно-греко-латинській академії» досліджується стан та джерела логіки в православній традиції Острозької академії.

На підставі проведеного аналізу логіки Острогу, визначення філософської джерельної та підручної бази логіки Острозького освітнього центру,  її статусу та специфіки, в роботі з’ясовано, що захист національної ідентифікації в XVI – XVII ст. та оборона православ’я ставить логіку в українській православній Острозькій вищій школі в подвійне становище: з одного боку православ’я заперечує та відкидає філософію, в тому числі і логіку, в своїй захисній лінії (Острозькі книжники – Герасим  Смотрицький (?– 1594), Василій Суражський (бл. 1550 – 1608), Клірик Острозький (кінець XVI – початок XVII ст.), Іван Вишенський (бл. 1545 –  бл. 1621)), з іншого боку – вивчає та спирається на її досягнення в стінах Острозької академії, використовуючи логіку А. Курбського.

У дисертації зазначається, що негативне ставлення Острозьких книжників до логіки не означає заперечення ними логіки як науки. Негативні випади представників вітчизняної філософської думки щодо логіки – це протест проти наступу Римської церкви.

Головним технічним прийомом, який використовували Острозькі книжники в своїй полемічній аргументації була схема «запитання – відповідь». Також застосовувалися певні прийоми обґрунтування: «аргумент до авторитету», «міркування за аналогією», «анафора», «гомеолевтон» тощо.

На підставі проведеного аналізу в дисертації обґрунтовується, що статус логіки в Острозькій академії визначався освітнім і культурним рівнем розвитку суспільства. Логіку єзуїтів – ворогів православ’я – необхідно вивчати, оскільки православ’я має потребу в контраргументах проти католицизму. Логіка була обов’язковим предметом вивчення у вищих навчальних закладах тогочасної Європи і виступала складовою визначення рівня освіти вищого типу.

У результаті дослідження отримано висновок, що рівень логіки, представлений в Острозькому культурно-просвітницькому центрі, суттєво не виходив за межі вже відомих і поширених в Україні логічних знань. Але важливим результатом його діяльності була переорієнтація на «зовнішній» розум, раціональний рівень філософування, в тому числі і завдяки «Діалектиці» А.Курбського. Таким чином, логіка в Острозькій академії – це логіка Аристотеля, репрезентована східно-візантійською філософією (І. Дамаскін, М. Псьол, Порфирій) з урахуванням тогочасних досліджень в філософсько-богословській православній концепції, зразком якої стала робота А.Курбського «ω»(т) другіе діалектики Иωана Спа(н)иньбергера ω силлогизме вытолковано».

Підрозділ 3.2. «Особливості викладання логіки в Замойській академії. «Dialectica Ciceronis…» Адама Бурскі» присвячений аналізу викладу проблем логіки в Замойській академії та вивченню логіко-філософської позиції викладача і ректора школи вищого рівня Адама Бурскі.

У дисертаційній роботі на підставі проведеного історико-філософського дослідження демонструється, що Замойська академія була прокатолицьким закладом, який втілював та проповідував еклектичний характер філософії і логіки, поєднував середньовічну філософську думку з філософськими ідеями  стоїків, Цицерона.

У дисертаційному дослідженні з’ясовується, що важливу роль у формуванні еклектичної логіко-філософської думки XVI – XVII ст. відіграв викладач Замойської академії, професор Адам Бурскі. У 1604 р. він видав головну свою працю з логіки «Dialectica Ciceronis guae disperse in scriptis religuit, maxime ex Stoicorum sentential, cum commentariis, guibus ea partium supplentur, partium illustrantur. Opus non solum ad interlligenda Ciceronis scripta, sed etiam multorum veterum auctorum,ac in his theologorum,jurisconsultorum,medicorum, ac philosophorum, imprimis utile. Adam Bursius, Academiae Samosciensis professor, composuit», яка визначається в дисертації як перший підручник з логіки в Україні на підставі того, що цей твір є першою самостійною ґрунтовною роботою логіко-філософського змісту, виклад якої позбавлений впливу теології, а її зміст зосереджений на окремому самостійному науковому підході у розгляді основних питань логіки за принципом логіко-схоластичного диспуту.

Аналізуючи логіко-філософську еклектичну позицію «Dialectica Ciceronis…» Адама Бурскі, у цьому підрозділі показано, що у визначенні місця, ролі і значення його твору простежуються два підходи: визнання його роботи, як самостійного трактату енциклопедичного характеру еклектичного змісту, новизна якого полягає у визначенні поняття «діалектика», використанні стоїчної теорії знань та еклектизмі в порівнянні логіко-філософських концепцій стоїків і Аристотеля (А. Дамбська); визначення «Dialectica Ciceronis…» Адама Бурскі, як протистояння логіко-філософській концепції схоластично-аристотелівської логіки та як новий емпіричний методологічний поворот в логіці, що передував «Новому Органону» Ф.Бекона (С. Земський, І. Средзінська).

Одержані результати дисертаційного дослідження доводять, що ці два тлумачення місця та ролі «Dialectica Ciceronis…» Адама Бурскі не є протилежними і взаємозаперечними, оскільки прихильники тієї чи іншої думки використовують різні підходи до аналізу вказаної роботи. Вони є різними способами вираження одного і того ж. А логіка Адама Бурскі є еклектичним енциклопедичним цицеронівсько-стоїчним трактатом епохи Відродження, який став передумовою нових логіко-методологічних тенденцій в процесі розвитку науки логіки. «Dialectica Ciceronis…» відіграла роль провідника для української логічної думки від теологічної науки до науки самостійної і стала зразком наукового підходу до вирішення логічних проблем.

У підрозділі 3.3. «Вплив логічних ідей А. Курбського та А. Бурскі на розвиток  логіки в Україні XVII ст.» проводиться дослідження спадковості логіки Острогу, репрезентованої діалектикою А.Курбського та Замойстя – «Dialectica Ciceronis…» А. Бурскі, у вітчизняній логіці XVII ст.

На підставі проведеного компаративного аналізу логіки Острозької і Замойської академій в дисертації обґрунтовується: відповідність рівня їх логічних досліджень  провідним логічним досягненням того часу; відхід від теологічного використання логіки і орієнтація на раціональний рівень філософування. Однак, зважаючи на особливості їх логіко-філософських програм, простежується відмінність у використанні літературно-джерельної бази: логіка Острозької академії своєю літературно-джерельною базою має дослідження авторів східної патристики, а логіка Замойської академії є твором енциклопедичного характеру античної логіко-філософської думки; логіка православної Острозької школи, репрезентована в «Діалектиці» А. Курбського не виходить за межі аристотелівсько-схоластичної логіки. Логіка католицької Замойської академії – це еклектична цицеронівсько-стоїчна логіка епохи Відродження.

Результати аналізу розвитку логіки в Україні XVI – XVII ст. в Острозькій та Замойській академії свідчать, що православна логіка Острогу, реалізована через логіку А.Курбського та еклектична логіка Замойської школи вищого рівня А. Бурскі сформували європейські зорієнтовану логіку Києво-Могилянської академії.

Порівняння логічних досліджень А. Курбського та А. Бурскі з концепціями викладачів Києво-Могилянської академії дає підставу стверджувати, що і логіка Острогу, і логіка Замойстя в подальшому вплинули на розвиток логічного знання в Україні XVII ст.

Характерні ознаки спадковості  логічних досліджень А.Курбського та Острозької школи в логіці Києво-Могилянської академії простежуються: по-перше, у визначенні статусу логіки: хоча логіка в Києво-Могилянській академії з самого початку її виникнення набула систематичності та регулярності серед навчальних дисциплін, однак, як і у стінах Острогу, логіка посідає більш скромне місце в системі освіти Академії ніж, наприклад, риторика; по-друге, у відсутності формально-логічного апарату в логічних текстах Києво-Могилянської академії; по-третє, у схоластичності логіки Києво-Могилянської академії (форма викладу матеріалу, що відповідає методу диспуту, яким широко послуговувалася українська філософська думка того часу, дослідження логічної проблематики в рамках академічної філософії).

Тяглість логічних ідей А.Бурскі в логіці Києво-Могилянської академії визначають: по-перше, підхід до визначення науки логіки: логіка в КМА переорієнтовується зі статусу мистецтва мистецтв наданого їй теологією і більшою мірою тяжіє до наукового пізнання та розглядається як необхідний, практичний засіб для пізнання навколишнього світу; по-друге, відхід від теологізації логічного знання, тобто зменшення звернень до релігійної ідеології; по-третє, розширення використання логіко-філософських джерел в Києво-Могилянській академії. Окрім досліджень Аристотеля («Метафізика», «Аналітики»), Порфирієвих «Про тлумачення» та «Ізагоге», присутні логічні вчення представників «другої схоластики» – Арріаги, Гуртадо, Суареса, Фонески, античних філософів: Геракліта, Платона, Демокріта, Зенона Елейського, Епікура, Цицерона, патристичними творами св. Августина, Діонісія Ареопагіта, Василія Великого, Орігени; по-четверте, звернення до проблематики логіки стоїків: знак, речення; по-п’яте, наявність еклектичних тенденцій в логіці Києво-Могилянської академії, зокрема, відсутність категоричного ставлення до опонентів.

Таким чином, в дисертаційній роботі обґрунтовується, що  православна логіка, реалізована Острозькою академією у логіці А. Курбського та еклектична логіка Замойської академії знайшли перспективи розвитку у традиції вітчизняної логіки XVII ст.