ГРОМАДСЬКА І НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА ХРАПЛИВОГО (1898–1949 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет наукового пошуку, хронологічні рамки, територіальні межі, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та його структуру.

У першому розділі “Історіографічні, джерелознавчі та методологічні засади дослідження” проаналізовано стан досліджуваної проблеми в українській історіографії, охарактеризовано архівні матеріали, друковані, рукописні джерела та методологічні засади дослідження. Наукову літературу, що стосується досліджуваної проблеми поділено на три періоди. Історіографія першого періоду характеризується незначним обсягом відгуків та рецензій, написаних у довідково-інформаційному, мемуарному, рецензійному та науково-публіцистичному дусі із приводу публікації Є. Храпливого. Перші публікації про нього з’явилися відразу ж після виходу його праць, критично оцінених І. Витановичем та К. Коберським. Окремо відзначимо невелику за обсягом статтю біографічного характеру в “Українській Загальній Енциклопедії” за редакцією І. Раковського.

Другий період окреслено 40–80-ми рр. ХХ ст. Студії про Є. Храпливого на цьому етапі друкувалися лише в еміграції. Першим, хто написав коротку розвідку про Є. Храпливого в газеті “Час” у 1949 р., був його друг і співробітник, відомий науковець, етнограф З. Кузеля. У ній він коротко розповів про життєвий шлях та науковий доробок вченого. Саме його стаття стала основою подальших досліджень про Є. Храпливого.

Окрім З. Кузелі, коротко про життєвий і творчий шлях, науковий доробок
Є. Храпливого у своїх працях писали І. Витанович, І. Кедрин, В. Кубійович, А. Качор. Важливим доробком А. Качора є стаття “Євген Храпливий. З приводу 30-ліття смерті”. Для її написання автор використав власні публікації 1979 р. на сторінках “Свободи”, “Канадійського фармера”. У ній узагальнено подано життєвий і творчий шлях, науковий доробок визначного громадського діяча, заслуженого економіста, одного з дослідників сільського господарства, професора Є. Храпливого й коротку історію товариства “Сільський господар”, якому він присвятив найкращі роки свого життя. Цінним є поданий у кінці книги бібліографічний список друкованих праць, складений Є. Храпливим.

Новим етапом дослідження громадської та наукової діяльності Є. Храпливого став період незалежності України. Спочатку його постать розглядалася в контексті дослідження соціально-економічного, господарського становища українського селянства в Східній Галичині. При цьому основними центрами дослідження цієї тематики стали Львівський національний університет імені Івана Франка, Львівська комерційна академія, Тернопільський національний економічний університет.

Комплексне дослідження українського кооперативного руху здійснив професор С. Гелей. У праці “Діяльність Крайового кредитного союзу в першій половині ХХ ст.”. Він започаткував вивчення західноукраїнської кооперації. Під його керівництвом науковці Львівської комерційної академії та Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України підготували видання “Історія кооперативного руху”, “Історія споживчої кооперації України”, “Українські кооператори. Історичні нариси”.

Окремо деякі аспекти кооперативної діяльності Є. Храпливого досліджено
В. Чайковським, Р. Матейком, Ю. Токарським, Л. Пинда, М. Романюком.

З нагоди 100-річчя з дня народження Є. Храпливого (1998 р.) у Львові видано книгу за редакцією І. Гургули “Євген Храпливий”, у львівській пресі з’явилися статті С. Злупка “Теоретик і організатор модерного хліборобства”, “Наука суспільної агрономії Є. Храпливого”, Ф. Коваля “Був аграрієм за покликанням. До 100-річчя від дня народження Є. Храпливого”, Й. Децовського “…Любив гармонію в усьому”.

Особливу цінність становить монографія С. Злупка “На чатах рідної землі”, у якій на основі значної джерельної бази з’ясовано ідейні засади розвитку національного українського господарського життя на західноукраїнських землях, проаналізовано наукову спадщину, агрономічну та громадську діяльність
Є. Храпливого у міжвоєнний період. У другій частині монографії подано уривки з історико-економічних праць вченого. Однак, незважаючи на зацікавленість творчим доробком і постаттю Є. Храпливого, ці публікації фрагментарно відображають його світогляд і діяльність.

Окремі аспекти суспільної агрономії у діяльності Є. Храпливого розглядає в монографії Л. Рева-Родіонова, яка чи не найповніше висвітлює історію товариства “Сільський господар” (1899–1944 рр.) та Г. Шевчук у дисертації “Фахово-господарська та культурно-освітня діяльність товариства “Сільський господар” (1899–1944 рр.)”.

У 1999 р. про Є. Храпливого опубліковані науково-публіцистичні статті у газетах: “Самостійна Україна”, “Шлях перемоги”, “Поступ”, “Українське слово” до 50-ти річчя від часу смерті Є. Храпливого. У них автори висвітлюють окремі аспекти біографії, наукової спадщини, громадсько-суспільної та кооперативної діяльності ученого. На жаль, більшість із них є переважно загальними, науково-популярними, їм притаманні вузькість джерельної бази й недостатнє використання архівних документів.

Серед публікацій останнього часу варто назвати праці К. Курилишина “Українська легальна преса періоду німецької окупації (1939–1944 рр.)” у двох томах, С. Костя “Історія української журналістики (західноукраїнська преса першої половини XX ст.: структура, проблематика. Книга перша) ”.

На сучасному етапі постать Є. Храпливого викликає зацікавлення у дослідників. Проте, проведений аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить про те, що досі не стало предметом вивчення у вітчизняній історії питання ролі і значення українського вченого в громадському та науковому житті України в першій половині ХХ ст., відсутня ґрунтовна і комплексна узагальнююча праця, у якій би висвітлювалось життя та багатогранна діяльність Є. Храпливого, його місце в економічному поступі Східної Галичини.

Архівні матеріали, що складають джерельну базу дисертаційного дослідження відображають основні аспекти означеної нами теми. Значний масив матеріалів залишається неопублікованим.

До важливих джерел, що характеризують Є. Храпливого як науковця, відносимо його праці, умовно поділяючи їх на дві групи: дослідження питань кооперативного руху в Східній Галичині і вивчення аграрних проблем західноукраїнських земель. Євгену Храпливому належить значна кількість друкованих наукових, науково-публіцистичних статей і праць, що характеризують його багатогранну діяльність. А саме, збірники, посібники з історії та економіки сільського господарства, досягнень суспільної агрономії, сільськогосподарської освіти, розвитку кооперації та інших проблем рідного краю, аналізу досвіду європейських країн у галузі сільського господарства.

Джерельну базу дисертації можна умовно поділити на такі групи: документи і матеріали державних архівів України; щорічні звіти дирекції гімназії Франц-Йосифа у Тернополі за 1908–1914 рр.; документи, що стосуються діяльності вченого в НТШ та інших товариствах та організаціях; матеріали періодичних видань; наукові, публіцистичні та журналістські праці Є. Храпливого.

Фундаментальний та найбільш обширний матеріал складають архівні документи. Переважна частина документів з діяльності Є. Храпливого зберігається у Центральному державному історичному архіві у м. Львові. Особливої уваги заслуговує фонд 302 “Краєве господарське товариство “Сільський господар”, м. Львів”, що охоплює 795 справ за період з 1899–1944 рр. Цінність представляють обіжники, інструкції, правила внутрішнього розпорядку роботи секцій товариства, директивні документи польської влади (справи 1–93); звіти, плани, інформація про організаційний стан і роботу товариства, галузевих відділів і референтів дирекції, філій і гуртків (справи 94–217, 315–398), протоколи з’їздів агрономів і нарад українських господарських організацій (справи 218–282); листування з польськими органами влади (справи 399–409 а), філіями товариства, українськими господарськими та просвітницькими організаціями (справи 410–467); штати і співробітники (справи 687–775).

У фонді 309 “Наукове товариство імені Шевченка, місто Львів. 1757–1949 рр.” є інформація, пов’язана з біографіями та науковою діяльністю членів товариства. У справі 390 “Біографія членів товариства на букви Ф–Я” подано автобіографію Є. Храпливого зі списком найважливіших наукових праць. Фонд 328 “Редакція “Української Загальної Енциклопедії”, м. Львів”, представлений матеріалами про редакційну діяльність Є. Храпливого.

Особливе місце займають матеріали культурно-освітніх та суспільно-політичних організацій з якими співпрацював науковець. Це фонди 344 “Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), м. Львів”, 348 “Товариство “Просвіта”, м. Львів”.

Матеріали, що частково висвітлюють діяльність Є. Храпливого в громадсько-політичному й соціально-економічному житті (через призму діяльності “Сільського господаря”), зберігаються у Державному архіві Тернопільської області, вони представлені фондом 485 “Повітові Римо-католицькі деканати Галицького намісництва 1784–1903 роки”, у якому є метричні книги за 1880–1899 роки, які фіксують дату народження і хрещення Є. Храпливого. Цінність представляє і фонд 7 – “Бережанське повітове староство”, у якому йдеться про заснування сільськогосподарської школи в с. Шибаліно Бережанського повіту.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у фонді 3795 “Українська господарська академія в Подебрадах Чехословацької Республіки” містяться документи про зв’язки академії з товариством “Сільський господар”.

Незначна частина інформації знаходиться у Центральному державному архіві громадських об’єднань України у фонді 1 “Питання, розглянуті на засіданнях Політбюро, Оргбюро та Секретаріату ЦК Компартії України”.

Важливими є матеріали, що зберігаються в Інституті дослідження української діаспори, створеному згідно з рішенням Вченої ради у січні 2002 р. при Національному університеті “Острозька академія”. Бібліотека і архів якого формуються, переважно, завдяки надходженням матеріалів з діаспори. У книгозбірні зберігаються унікальні видання Українського Вільного Університету, в якому Є. Храпливий працював професором кооперації та сільськогосподарської економіки в еміграційний період. Л. Храпливою-Щур засновано архівний фонд (29 од. зб.) “Євген Храпливий”, у якому містяться матеріали, що розкривають деякі аспекти життя та діяльності її батька.

Першоджерелами є “Звіти дирекції ц.к. гімназії Франц-Йосифа І в Тернополі (1908–1914 рр.) ”, що являють собою дані про щорічну діяльність гімназії, списки учителів, предметів, що викладалися, а також списки учнів, які навчалися і в яких класах. Річні “Звідомлення з праці Краєвого Товариства Господарського “Сільський господар” у Львові (1928–1939 рр.) є зведеною інформацією про діяльність вказаного товариства, загальні умови праці, захист інтересів хліборобів, організаційну, фахову, культурно-освітню працю товариства.

У “Хроніках НТШ” подавалася інформація про діяльність товариства, а саме, протоколи зборів, звіти з наукової діяльності, роботу ревізійної комісії, секцій, адміністрації тощо.

Джерелознавчий характер мають періодичні видання, у яких друкувалися праці Є. Храпливого, або ж відомості про його діяльність: “Господарсько-кооперативний часопис” за 1925–1936 рр. (головним редактором якого упродовж 1930–1934 рр. був Є. Храпливий), “Сільський господар” за 1928–1944 рр., “Сад і город” (1939 р.), “Хліборобська молодь” (1934–1939 рр.), “Календар “Сільський господар” (1927–1944 рр.), “Український пасічник” (1938–1939 рр.; 1942 р.). У них, крім статей Є. Храпливого, друкувалися офіційні концептуальні програмні матеріали з питань організаційного реформування різних сфер селянських господарств, навчально-методичні статті, повідомлення щодо досвіду впровадження наукових рекомендацій тощо.

Інформативністю відзначаються шість номерів науково-дослідного журналу “Український агрономічний вісник” (1934, 1938 рр.). Часопис став збірником праць, присвячених агрономії та спорідненим їй наукам в Україні та світі. Містить матеріали про сільське господарство, а також хроніку подій агрономічного життя, подає огляд нових видань у сфері агрономії. Головним редактором цього періодичного видання був Є. Храпливий.

Цінний джерелознавчий матеріал міститься також в журналах та часописах, з якими тісно співпрацював Є. Храпливий: ілюстрований часопис українських молочарів – “Українське молочарство” (1926–1927 рр.), суспільно-економічний місячник – “Кооперативна республіка” (1928–1937 рр.), ілюстрований популярно-науковий журнал – “Життя і знання” (1931–1932 рр., 1939 р.), сільськогосподарський журнал – “Український хлібороб” (1942 р.).

Опрацьовані також періодичні видання “Діло” (1928–1939 рр.), “Свобода”, урядовий орган Українського народного союзу в США (Jersey city, New York 1918–2009 рр.), орган внутрішньої інформації професорів й студентів за 1947 р. – “Вісті Українського господарсько-технічного інституту (УТГУ) (Регензбург)”, “Наукові записки УТГУ” за 1948 р. тощо.

Важливою джерельною базою дисертації є теоретичний доробок українських вчених і визначних громадських діячів, провідників і агрономів “Сільського господаря” міжвоєнного часу – Ю. Павликовського, А. Романенка, М. Холевчука, Я. Зайшлого.

  Проведений джерелознавчий аналіз досліджуваної теми підтверджує, що при з’ясуванні різних аспектів громадської і наукової діяльності відомого українського вченого Є. Храпливого, важливе значення має вивчення і залучення до наукового обігу архівних матеріалів, періодичних видань, наукових, публіцистичних та журналістських праць, їх аналіз, узагальнення і систематизація.

У другому розділі “Громадська діяльність” розглянуто становлення особистості і формування світогляду Є. Храпливого, охарактеризовано його громадську працю на основі введення до наукового обігу маловідомих сторінок біографії.

Формуванню особистості Є. Храпливого та його громадському становленню слугували: тогочасна суспільна українська дійсність, навчання в рідному краї та закордоном, визвольні змагання у лавах Української Галицької Армії, що в подальшому визначили його громадську позицію, поведінку, національну жертовність і працьовитість, якими супроводжувалася його діяльність у наступні роки. Є. Храпливий походив з родини священика і її вплив, особливо діда – активного громадського діяча, просвітянина, високоосвіченої і національно свідомої людини С. Ганкевича, мав величезне значення на становлення його світогляду.

Навчаючись у Відні, Є. Храпливий став членом студентського товариства “Січ”. Саме там проявив себе активним діячем, відігравав одну із провідних ролей у студентському русі. Ще восени 1918 р. він разом з головою “Січі” З. Пеленським підписав меморіал до австрійського уряду з вимогою надати самостійність Східній Галичині, за що поліція притягнула їх до відповідальності. У Відні став одним з ініціаторів забезпечення матеріальної допомоги українським студентам. З цим питанням він виступав на з’їзді Центрального союзу українського студентства (ЦеСуС) у Празі в 1923 р. Пізніше, у 1941 р., входив до засновників комісії допомоги українському студентству (КоДУС) у Львові, а у 1945 р., разом з З. Кузелею і Р. Димінським, відновив діяльність КоДУС в еміграції. До самої смерті Є. Храпливий займав місце першого заступника голови КоДУС та опікуна студентської молоді в Ерлянгені. За заслуги перед організацією та в його світлу пам’ять КоДУС заснував стипендію його імені.

У рідному краї громадська діяльність Є. Храпливого розпочалася ще за шкільною партою, коли він разом зі своїм старшим братом Романом входив до складу юнацької спортивної дружини “Поділля ІІІ”. Будучи українським патріотом та одним з керманичів сільськогосподарської роботи в Східній Галичині, не стояв осторонь політичної ситуації в краю, а був громадсько активним. Належав до УНДО та брав участь у діяльності Львівської хліборобської палати (ЛХП). У 20–30-ті рр. ХХ ст. Є. Храпливий належав до творців української політекономії, спільно з високоосвіченими економістами, кооператорами, банкірами, такими як, Ю. Павликовським, О. Луцьким, С. Кузиком працював у сфері формування української кооперації у Польщі. Польські економісти того часу ставили українську кооперацію – “Маслосоюз”, “Центросоюз”, “Українбанк”, “Сільський господар” з РСУК за приклад польській громаді.

Громадська діяльність Є. Храпливого тісно пов’язувалася з Українським технічним товариством у Львові (УТТ) та Товариством українських агрономів (ТУА), а також з діяльністю “Пласту”.

УТТ – історичне професійне об’єднання українських різнофахових інженерів, засноване 28 лютого 1909 р. у Львові. Кількість членів товариства щороку зростала, на початок 1930 р. нараховувало 286 українських інженерів, серед них і Є. Храпливий, якого обрано членом товариства 2 лютого 1930 р. Він увійшов до складу ревізійної комісії ради УТТ, разом з Ю. Павликовським, А. Мудраком і А. Мельником. Завдяки виданням “Технічних вістей” та “Українського агрономічного вісника”, що вийшов у 1934 р., Є. Храпливому вдалося згуртувати біля себе інженерів та агрономів.

Значний його внесок і в розбудові ТУА. Будучи одним із членів-засновників, Є. Храпливий, свою громадську діяльність у товаристві тісно пов’язував з видавництвом сільськогосподарської літератури та розбудовою хліборобського шкільництва.

Беручи до уваги вміння знаходити спільну мову з молодим поколінням, Є. Храпливий брав активну участь й у діяльності Пласту, де він займав провідне становище і завдяки своїй наполегливій праці визначне місце – скавтмайстер, дійсний член І-го куреня ім. С. Тисовського. До Пласту Є. Храпливий вступив ще перед Першою світовою війною, однак до активної пластової діяльності приступив в еміграції, восени 1945 р. У місті Ерлянген, в північній Баварії, було організовано пластову станицю, якою керував Є. Храпливий, причетний до створення у 1947 р. (де багато українських студентів згуртувалися навчаючись в Ерлянгенському університеті) куріня “Лісових Мавок”.

Наведені факти переконливо доводять, що громадську діяльність Є. Храпливого в українських установах справедливо можна віднести до однієї з основних віх у його житті.

У третьому розділі “Наукова діяльність” висвітлено наукову, науково-організаційну та редакційно-видавничу діяльність Є. Храпливого в галузі суспільної агрономії та дослідженні питань розвитку кооперативного руху в Східній Галичині. Здійснений аналіз основних аспектів наукової діяльності Є. Храпливого дає нам підстави стверджувати, що усі його зусилля в пропаганді суспільної агрономії скеровувалися на об’єднання усіх українських господарських та культурно-освітніх установ за культурне й господарське відродження села.

У своїх працях Є. Храпливий виступав за раціональне господарювання, належну оцінку праці хліборобів з боку держави та суспільства, раціональне використання українського капіталу, культурний розвиток села, його добробут. Саме в суспільній агрономії Є. Храпливий вбачав ту сферу праці, що виступала важливою ланкою організації хліборобів. Одним з найважливіших засобів піднесення якої він вважав освіту і науку.

Окресливши широкий спектр завдань суспільної агрономії, Є. Храпливий прийшов до висновку, що без агронома, без організації агрономічної праці неможливий поступ українського селянства Східної Галичини. Саме на агронома – кваліфікованого економіста, організатора, пропагандиста розраховував учений у наданні агрономічної допомоги найширшим верствам сільських господарів.

У своїх дослідженнях, враховуючи досягнення світової теорії та практики в аграрному секторі, Є. Храпливий науково обґрунтував організаційні та методологічні основи суспільної агрономії та пристосував їх відповідно до соціально-економічних та політичних умов Східної Галичини.

Роботу Є. Храпливого в НТШ справедливо можна віднести до однієї з основних віх у його науковій діяльності. Він не міг стояти осторонь того життя, яке вирувало в цій науковій установі. Безперечно, що перебування Є. Храпливого в НТШ не можна звузити виключно до господарсько-організаційних функцій. Довголітнє членство в ньому базувалося, головним чином, на наукових досягненнях вченого. Окрім виголошених доповідей, розвідок, рецензій та видання наукових праць, таких як “Плекання рогатої худоби в Галичині 1880–1932” (1938–1939 рр.), “Господарство Галицько-Волинських земель” (1936 р.), “Карпатська Україна в числах” (1938–1939 рр.), “Господарство Холмщини і Підляшшя зі світлинами, діаграмами і картами” (1944 р.), Є. Храпливий брав активну участь у виданні “Української Загальної Енциклопедії”, “Енциклопедії Українознавства”, підготував до друку “Українську Сільськогосподарську Енциклопедію”, перший зшиток якої вийшов у 1939 р.

Будучи одним з організаторів кооперативного молочарства, Є. Храпливий опублікував низку статей з організації молочарства в селянському господарстві. Зокрема такі, як: “Дещо про молочарство в Данії”, “Століття плуга (винахід Франца Веверки)”, “Праця кооперативної молочарні для піднесення сільського господарства”, “Дещо про організацію та працю сільськогосподарських кружків при кооперативах”, “Стан кооперації на Самбірщині”, “Погляд на наше кооперативне молочарство”.

У них учений прагнув зорієнтувати українського селянина на досягненнях світового науково-технічного прогресу в галузі сільського господарства, пропагуючи ці досягнення для використання у селянських господарствах з метою зменшення застосування людського ресурсу та покращення якості продукції. Для кращого розуміння проблеми висвітлював досвід зарубіжних країн. Значну увагу в статтях Є. Храпливий приділив організації молочарства в селянському господарстві та заохочував селян до розведення молочної худоби, організації кооперативних молочарень.

Згодом з’явилися його підсумкові праці, зокрема, “Молочарське книговодство”, “Наші молочарські кооперативи в 1925 році”, “Основи кооперативного молочарства”. З перших публікацій ученого можна виокремити сферу його наукових та організаційних зацікавлень, скеровуючи їх на розвиток суспільної агрономії та кооперативного руху в Східній Галичині. Своїми публікаціями Є. Храпливий прагнув зробити власні ідеї надбанням загалу. Розвиток молочарства, його кооперативну організацію Є. Храпливий розглядав через призму системності сільського господарства. Організація молочарства мала служити важливою ланкою в розбудові усіх елементів селянського господарства. І в цьому аспекті його можна вважати новатором, принаймні у контексті розвитку агрономічної думки.

Його перебування на посаді директора господарського товариства “Сільський господар” не лише пожвавило видавничу справу, але й сприяло появі нових видань (газета “Сільський господар” 1929 р.; “Сад і город” 1939 р.). Завдяки наполегливій пропагандистській діяльності, Є. Храпливий спільно з колегами пропагував господарські ідеї серед українських селян, що носили не лише економічний, але й національно-патріотичний характер. Особливою заслугою Є. Храпливого стало втілення у життя науково-дослідницького журналу “Український агрономічний вісник” (1934, 1938 рр.) та молодіжного часопису “Хліборобська молодь” (1934–1939 рр.). Саме у них Є. Храпливий найкраще реалізував себе як редактор, видавець і публіцист. Ведучи активне громадське життя, Є. Храпливий зумів реалізувати себе і як журналіст, про що свідчить запрошення в щоденник “Діло” у 1928 р. спочатку в якості журналіста, а упродовж 1931–1934 рр., як члена редакції та редактора з економічних питань.

Як член ради “Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка”, він був не байдужий до долі української незалежної преси, брав активну участь у її розбудові, працював над проектом створення фонду допомоги українським журналістам.

Редакційно-видавнича, журналістська діяльність Є. Храпливого присвячена сільському господарству Східної Галичини була важливим чинником розвитку економічної думки та історії України.

У четвертому розділі “Внесок Є. Храпливого у практику вдосконалення сільського господарства” розглянуто його діяльність в “Сільському господарі”, окремо відзначено педагогічну роль у розвитку хліборобського фахового шкільництва.

Діяльність Є. Храпливого в “Сільському господарі” полягала у теоретичній і практичній підготовці селянства до більш продуктивної праці в сільському господарстві та кооперації. Це завдання Є. Храпливий реалізував за допомогою членів товариства “Сільський господар” упродовж 1928–1939 рр. За період його перебування на посаді директора “Сільського господаря” сформовано організаційну мережу товариства, що об’єднала агрономів, селян, громадських діячів і кооперативні союзи, створено власну професійну агрономічну організацію, визначено програму агрономічної діяльності, розв’язано проблему фінансування українських селян. Внаслідок чого товариство стало масовим, кількісно і якісно зріс його кадровий персонал.

Діяльність товариства ґрунтувалася на ідеології та політиці господарського націоналізму. Основне завданням, яке ставив перед собою Є. Храпливий, як директор “Сільського господаря”, покращити українське національне життя та досягти економічної самостійності українських земель у Польській державі.

Є. Храпливий до усіх питань підходив з наукової точки зору, був відмінним референтом і хорошим оратором, неодноразово представляв “Сільський господар” на різноманітних заходах українського та міжнародного рівнів, належав до організаторів та керівників важливих економічних конгресів.

Є. Храпливий, перебуваючи на посаді директора товариства “Сільський господар”, мав достатній організаційний досвід і фах інженера-агронома для розбудови сільського господарства. Будучи організатором “Сільського господаря” й теоретиком модерного українського хліборобства, незважаючи на значну організаційну завантаженість, проводив активну роботу, скеровану на розвиток товариства, створення його філій та гуртків у Східній Галичині.

Будучи теоретиком і практиком суспільної агрономії, Є. Храпливий усвідомлював, що поступ у сільському господарстві неможливий без освіченого селянина-хлібороба. Світовий і національний досвід неодноразово переконував
Є. Храпливого у докорінній переорієнтації з прадідівських методів господарювання на використання новітніх агрономічних і організаційних технологій.

Основне завдання, що його поставив перед собою Є. Храпливий, перебуваючи на посаді директора “Сільського господаря”, полягало у покращенні добробуту українців за рахунок популяризації сільськогосподарських знань.

Є. Храпливий широко використовував усі існуючі на той час засоби масової інформації, пресу та радіо, дбав про поширення загальної освіченості народу, ведення точних видатків і прибутків, виступав за раціональну ощадність, ефективні форми ведення господарства. Спільно з представниками “Сільського господаря” розширював мережу періодичних видань, сприяв розвитку бібліотеки. Його підручники з пропаганди сільськогосподарських знань суттєво поповнили бібліотеку товариства.

Окрім теоретичної пропаганди нових методів ефективного ведення сільськогосподарських промислів, Є. Храпливий спільно з “Сільським господарем” особливу увагу приділяв наочній і практичній діяльності. Це пояснювалося тим, що, незважаючи на усі заходи, селяни і надалі залишалися найменш освіченими і теоретично переконати їх у доцільності ведення господарства на науковій основі було складно. Лише ознайомлення на практиці з конкретними результатами праці могло змусити селян впроваджувати нові методи господарювання.

Усе своє життя Є. Храпливий присвятив розвитку професійної економічної освіти. Спільно з представником Ревізійного союзу українських кооператив – Ю. Мудраком, Є. Храпливий вніс до польського уряду пропозицію створення української вищої агрономічної школи та запропонував план-бюджет цього проекту. Був одним із засновників україномовного державного рільничого ліцею у Черниці Жидачівського повіту, входив до складу шкільного комітету, що ставив за завдання будівництво сільськогосподарських шкіл.

Як директор “Сільського господаря” тісно співпрацював з товариством “Просвіта” та “Рідна школа” у питанні культурно-просвітницького розвитку українського села. За зразком США та країн Західної Європи втілив у життя навчальний проект у Східній Галичині – ХВМ при товаристві “Сільський господар”.

Є. Храпливий був організатор ХВМ, одним з творців української професійної педагогіки, яку він розглядав у контексті загальної освіти і культури молоді, що була носієм менталітету і традицій українського народу. У своїх працях завжди намагався адаптувати на національному ґрунті зарубіжні освітні технології й методи, базуючи їх на власних засадах і концепціях.