СИСТЕМА ОСВІТИ В ОДЕСІ В ПЕРІОД РУМУНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ 1941-1944 РР.

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні рамки, мету, завдання. Розкрито наукову новизну одержаних результатів.

У першому розділі – “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія і методи дослідження”, проаналізовано наукову літературу з проблеми системи освіти в Одесі 1941–1944 рр.; джерела; обґрунтовано методологію та методи історичного дослідження.

У першому підрозділі «Історіографія дослідження» згідно з хронологічним і територіальним підходами, весь спектр досліджень проаналізовано за наступною схемою: радянські, сучасні вітчизняні, зарубіжні. Доцільність такого поділу історіографічних здобутків з досліджуваної проблематики обумовлена різним ідеологічним контекстом, представленим у цих працях. Так, не заперечуючи наукового значення історичних праць радянської доби, присвячених різним аспектам окупації, варто відмітити, що їм властивий відверто пропагандистський характер. Разом з тим, у зарубіжній історіографії, в першу чергу, румунській і молдавській, факт окупації згадується переважно у контексті відновлення начебто законних прав на втрачені території.

Основну увагу радянських дослідників привертала діяльність українських навчальних та культурних закладів в евакуації, становлення окупаційного режиму, економічна політика та пограбування захоплених територій, вивезення місцевих жителів на примусові роботи до Румунії і Німеччини, рух Опору та партизанська боротьба (М. Грищенко, І. Левіт, В.Єгоров, В. Зотов). Проте аналіз розвитку освіти, науки та культури окупованих територій за радянських часів не здобув належного висвітлення.

Вивчаючи освітні процеси періоду окупації України, сучасні дослідники не оминули своєю увагою специфіку освіти та виховного процесу на Півдні України, зокрема в Одесі.

Так Н. Шевченко звертає увагу на лояльне ставлення румунської адміністрації до шкіл з російською мовою навчання, на використання радянської методики навчання; О. Новосьолов зазначає, що румунська окупаційна влада надавала великого значення культурній та освітній політиці, зокрема вихованню в учнів почуття «румунського патріотизму».

Різним аспектам означеної проблеми присвячені окремі статті одеських дослідників – М. Міхайлуци (організація духовної освіти), О. Музичко (життя та діяльність декана юридичного факультету часів окупації І.Я. Фааса; студентський рух часів окупації), Д. Урсу, С. Богана, В. Левченка, Г. Кязимової (проблема колабораціонізму працівників освіти та ін.).

Серед праць, присвячених діяльності вищого навчального закладу міста Одеси – Одеського університету, варто назвати дослідження В. Щетнікова та О. Самойлова. Так, В. Щетніков на матеріалах періодичної преси стисло показав еволюцію Одеського університету, проаналізував проблеми розкрадання матеріальної бази, боротьбу підпільників; діяльність викладачів, що співпрацювали з окупантами. У праці О. Самойлова проведено паралельну характеристику основних етапів діяльності цього навчального закладу в евакуації та в окупованій Одесі.

Загалом можна зазначити, що науковий доробок сучасних українських науковців стосовно дослідження різних аспектів окупації, зокрема й міста Одеси є достатньо значним. Разом з тим різні аспекти соціального життя на окупованих територіях, зокрема й проблеми освіти та науки, потребують подальших досліджень.

Однією з найвідоміших праць в зарубіжній історіографії, присвячених румунській окупації, є робота американського історика А. Далліна. Окремої уваги заслуговують дослідження молдавських та румунських вчених – О. Веренки, Р. Соловєй, Ж. Ротару, А. Морару, П. Морару, Ж. Анчела, А. Петренку, І. Шишкану та ін. Дослідники приділяли увагу аналізові загальних проблем румунської адміністрації в Бессарабії та Трансністрії. Необхідно відзначити намагання дослідників реабілітувати політику румунської адміністрації.

Зарубіжною історіографією, зокрема, розроблялися й проблеми розвитку освіти та культури на українських землях під час окупації. Цьому присвячений науковий доробок чеської дослідниці Б. Єржабкової, яка на основі порівняльного аналізу реконструювала специфіку освітньої політики нацистів у Прибалтиці, Генеральній Губернії та райхскомісаріаті Україна.

Разом з тим, у науковому дискурсі висвітлюються окремі аспекти досліджуваної проблематики. Так, аналізові функціонування Міністерства народної освіти й пропаганди Рейху присвячено монографію американського дослідника Р. Герцштейна.

Німецькій шкільній політиці в рейхскомісаріаті Україна присвячена стаття В. Косика, у якій автор на основі аналізу німецьких архівних документів дослідив еволюцію німецької політики у галузі освіти.

 Таким чином, можемо констатувати, що аналіз різноманітних аспектів окупаційної політики в роки Другої світової війни у вітчизняній та світовій історіографії є надзвичайно широким. Разом з тим, цілий спектр проблем залишається малодослідженим. Окремого спеціального аналізу потребує становище освіти та науки в період румунської окупації в Одесі, чому й присвячена дана праця.

У другому підрозділі «Джерельна база дослідження» розглянуто різноманітні за своїм походженням, інформативністю, змістом опубліковані і неопубліковані документи та архівні матеріали, які й становлять джерельну базу.

В роботі використовувалися документи Державного архіву Одеської області, Національного архіву республіки Молдови (м. Кишинів) та Національного архіву Румунії  (м. Бухарест).

В межах аналізу архівних матеріалів, використаних у дисертаційній роботі, видається доцільним виділити, по-перше, такі, що характеризують основні напрями організації та діяльності губернаторства Трансністрії, та, по-друге, документи, які висвітлюють стан освіти та науки в Одесі. До першої групи архівних джерел належать накази, постанови та циркуляри губернаторства щодо адміністративних, організаційних, фінансових аспектів та питань кадрів; протоколи засідань Ради Міністрів Румунії з губернаторами Бессарабії, Буковини та Трансністрії, офіційне листування з установами, відомствами в Румунії, Радою Міністрів Румунії, Міністерством Внутрішніх Справ Румунії щодо організації місцевої адміністрації, про особовий склад співробітників установ тощо.

            Матеріали, які репрезентують діяльність окремих дирекцій в Одесі представлені рапортами, звітами, доповідями піддирекцій мистецтв, економіки, пропаганди; проектами бюджетів дирекції культури та підзвітних їй установ; доповідями директора культури губернатору з адміністративних питань та про особовий склад; розпорядженнями губернатора, що стосувалися діяльності дирекції культури; наказами та циркулярами дирекції культури та освіти тощо.

            Документи, які репрезентують стан освіти та науки в Одесі, стосуються, по-перше, фінансового становища навчальних закладів (відомості про виплату зарплатні співробітникам навчальних закладів губернаторства, прохання та постанови про виплату пенсій престарілим вчителям Одеси, акти інвентаризації та передачі майна шкіл, контракти та акти прийомних робіт з ремонту шкіл міста Одеси, акти обстеження шкіл міста Одеси, постанови, циркуляри та розпорядження піддирекції вищої освіти та наукових досліджень про видачу академічних пенсій; звітні документи про витрати Одеської консерваторії та ін.); по-друге, викладацького та учнівського складу (листування з приводу роботи освітніх закладів, статистичні відомості про кількість початкових навчальних закладів, учнів та викладацького складу у Трансністрії, статистичні дані та відомості про перепис дітей шкільного віку в Трансністрії, списки та статистичні відомості про кількість середніх навчальних закладів у Трансністрії, кількість учнів та викладацький склад шкіл Одеського муніципалітету; листування зі школами, ліцеями, вищими навчальними закладами в місті Одесі про хід навчальних занять, про учнів та кадри; списки співробітників, учнів, студентів навчальних закладів міста Одеси; звіти про діяльність шкільних інспекторів міста Одеси; інформація про вік, соціальне походження, освіту студентів з особистих справ студентів); по-третє, змісту навчальних програм (проекти шкільних реформ та звіти про діяльність піддирекції освіти; класні журнали та списки учнів початкових шкіл Трансністрії, програми та відомості про роботу курсів із вивчення румунської мови вчителями шкіл; плани роботи та програми початкових шкіл, середніх навчальних закладів, ліцеїв Трансністрії, Одеського університету, науково-дослідних інститутів, копії протоколів засідань сенату Одеського університету; прохання та документи учнів про складання іспитів тощо).

Окрему групу джерел складають опубліковані документальні збірники. Для нашого дослідження важливими є документи, які характеризують загальну картину окупації України, а також становище в зоні румунської окупації Трансністрії, зокрема в Одесі.

У дисертаційному дослідженні використано матеріали періодичних видань (загалом було опрацьовано 489 номерів «Одесской газеты», 403 номери – газети «Молва», 248 номерів газети «Одесса»), що дають можливість окреслити напрями, суть та головні засади румунської моделі державної політики, у тому числі – щодо освітніх процесів в Одесі періоду окупації.

У роботі опрацьовано й мемуарні джерела, написані безпосередніми учасниками і очевидцями подій (В. Бекерським, С.Я. Боровим, О. Болдуром, В. Гридіним, В. Фабіанською та ін.). Використання подібного роду джерел є надзвичайно цінним для аналізу ставлення населення до окупаційної адміністрації та виявлення ступеня сприймання місцевим населенням її ідеологічної пропаганди.

Дослідження джерельної бази, яка представляє різні аспекти функціонування освіти часів румунської окупації Одеси, дає можливість стверджувати, що у розпорядженні дослідника є широке коло матеріалів, які різнобічно висвітлюють дану проблематику.

У третьому підрозділі «Методологія і методи дослідження» зазначено, що дисертаційне дослідження базується на принципах історизму, наукової об’єктивності та системності. Було використано загальнонаукові (пошуку, аналізу, синтезу; типологізації та класифікації), спеціально історичні (ретроспективний, типологічний) та міждисциплінарні методи та технології. Дослідження кількісного, національного, соціального складу навчальних закладів відбувалося за допомогою статистичних, логічних, психологічних прийомів. Так, завдяки статистичному методу вдалося визначити кількість навчальних закладів, співвідношення учнів та вчителів.

У другому розділі «Управління освітою та її функції в контексті румунського окупаційного режиму» охарактеризовано загальні риси окупаційного режиму, діяльність окремих дирекцій, які мали безпосередній вплив на існуючі освітні установи. Без огляду діяльності дирекцій, органів виконавчої влади, неможливо уявити цілісну картину політики румунської влади по відношенню до освіти. Ставлення до території Трансністрії, у тому числі – Одеси, як до такої, що мала увійти до Румунського Королівства, визначили адміністративно-територіальний поділ та політику румунської влади у регіоні. Оскільки румунська влада намагалася зробити безпечним управління у майбутньому «своєю територією», вона приділяла увагу стабілізації та покращенню економічної ситуації в Одесі.

Проте найважливішим завданням румунської адміністрації була, безумовно, політика румунізації: нова влада прагнула прищепити місцевому населенню поважне ставлення до Румунії. Для цього відбувалася популяризація румунської ідеології, культури та форми правління. Для досягнення цієї мети в Одесі був заснований Науково-дослідний інститут Трансністрії, головним завданням якого було дослідження історії Трансністрії з акцентом на її «румунське» походження. Популяризація румунської культури здійснювалася за допомогою Народного румунського університету, на кошти якого проводилися зібрання вчених з обговоренням шляхів румунізації окупованих територій.  Велика увага приділялася популяризації релігійних проблем та морально-етичного виховання у руслі православ’я. Окрім того, була створена дирекція культури, яка займалася організацією діяльності всіх культурних установ: шкіл, бібліотек, музеїв, театрів. До складу дирекції культури Одеського муніципалітету входили шкільний відділ, відділ мистецтв тощо.

У третьому розділі «Система початкової та середньої освіти» висвітлюється структура освіти, яка включала народну початкову обов’язкову освіту (4 роки), середню освіту (реальний та класичний напрями): впродовж 3-х років неповна середня освіта, впродовж 4-х років – повна. Згідно румунської системи освіти обов’язковою була лише чотирирічна початкова школа. Середня освіта була не обов’язковою.

Системі освіти в період румунської окупації притаманні усі риси традиційної системи навчання, яка пов’язується з класно-урочною системою організації навчального процесу, пояснювально-інструктивним типом навчання, з переважною репродуктивною діяльністю учнів, авторитарним стилем керівництва навчальною діяльністю. Вивчення предметів та кількість годин, приділених на їх вивчення, залежало від теоретичного чи практичного спрямування навчального закладу.

Функціонування закладів освіти тісно пов’язане з господарською діяльністю, оскільки для нормальної роботи шкіл та ліцеїв, технікумів та професійних шкіл необхідно забезпечити належні матеріальні умови, в яких учні могли б навчатися, а вчителі мали змогу навчати. Безперечно, матеріально-технічна та методична база навчальних закладів була не в найкращому стані. Така ситуація пов’язана, в першу чергу, з воєнними діями, в результаті яких, з одного боку, низку навчальних закладів було зруйновано або розорено, з іншого – часто майно шкіл експропріювалося на потреби армії – спочатку радянської, потім – німецько-румунської. В даному випадку ситуація також ускладнювалася і реформуванням усієї системи освіти, для впровадження якої було необхідним забезпечення відповідним навчально-методичним матеріалом.

Функціонування початкових та середніх навчальних закладів було взято владою під особливий контроль. Витрати, пов’язані з формуванням та оновленням їхньої матеріально-технічної бази здійснювалися майже повністю за рахунок місцевого населення у вигляді оподаткування або плати за навчання. Ще однією особливістю функціонування навчальних закладів у роки окупації, було використання учительського та учнівського складу в якості дешевої робочої сили, зокрема для проходження трудової повинності.

На думку окупаційної влади школа мала базуватися на нових навчальних програмах, згідно яких основним завданням було перевиховання учнів у потрібному окупаційній владі дусі. Програми розроблялися школами. Щодо підручників, простежується використання досвіду дореволюційної школи. Крім того, відбувалося часткове використання радянських підручників (після видалення з них елементів радянської ідеології). Роботу над збірником програм було завершено лише на початку травня 1943 року. Особлива увага приділялася дисциплінам у початковій школі; на перший план тут виходять не загальноосвітні навчальні дисципліни, а природознавство, ручна праця, співи.

Освітня політика окупаційної румунської влади відзначалася суперечливими тенденціями. Заходи піднесення освітнього рівня населення супроводжувалося спробами не лише просвітити, а й переробити звичні уявлення людей. Саме запровадження нових навчальних програм, мало вирішити не лише вивчення відповідних дисциплін, але й перевиховати учнів.

Згідно зі змістом навчальних програм та планів, на уроках історії, географії проводилася прорумунська пропаганда, яка полягала в обґрунтуванні легітимності румунської влади. Обов’язкове вивчення румунської мови та літератури не тільки учнями, а й учителями, також повинно було сприяти досягненню даної мети. У навчальному процесі використовувалася румунська символіка, обов’язковим було знання гімну Румунії.

Одеські школи стали осередком релігійної пропаганди: до навчальних планів входили предмети релігійної тематики, обов’язковими були молитва перед початком уроку, щотижневе відвідування церкви; відбувалася заміна радянських свят релігійними. Школи отримували фінансову підтримку від влади у закупівлі церковного реквізиту для виховання школярів.

В організації навчально-виховного процесу окупаційна влада спрямувала свої зусилля на утвердження антирадянської ідеології, зокрема видалення предмету історія СРСР, радянської символіки.

Отже, навчальний та виховний процес у початковій, середній та середньо-спеціальній школі відбувався відповідно до румунської ідеології.

У четвертому розділі «Організація та діяльність вищих навчальних закладів. Одеський університет» аналізуються політика румунської влади по відношенню до системи вищої освіти. Вищі навчальні заклади, які функціонували в роки окупації на території Одеси мали велике значення для окупаційної влади.

Класична освіта була репрезентована Одеським університетом (офіційна назва – Одеський Королівський румунський університет), який в умовах війни, що спричинила серйозні економічні проблеми та брак науково-педагогічного персоналу, об’єднав майже всі одеські вищі навчальні заклади та мав надавати класичну освіту, представлену історико-філологічним, фізико-математичним, юридичним та медичним факультетами; технічну, представлену політехнічним факультетом, сільськогосподарську – агрономічним факультетом. Нова влада не потребувала фахівців вузької спеціалізації, тому університет мав готувати спеціалістів із широкою освітою. Музична освіта була представлена Одеською консерваторією, яка з економічних причин об’єднала початкову, середню та вищу музичну освіту. Вища художня освіта була представлена академією вишуканих мистецтв.

В основу системи вищої освіти румунська адміністрація намагалася закласти класичну систему університетської освіти з урахуванням місцевої специфіки, надаючи перевагу розвиткові тих напрямів освіти, потреба в спеціалістах з яких була найбільш актуальною.

Діяльність навчальних закладів жорстко контролювалася на всіх рівнях – від затвердження особисто губернатором усіх рішень, які приймалися в навчальному закладі, до перевірки сумок і портфелів у студентів.

Румунська окупаційна влада базувалася на якісно відмінній від радянської системі цінностей. Це потребувало, як уже зазначалося, якомога швидшого розповсюдження серед населення нових ідеологічних принципів та норм, які б сприяли утвердженню нової державної системи. Велику роль у процесі формування нової громадянської свідомості румунська влада відводила вищим навчальним закладам, які, з одного боку, були «кузнею» інтелектуальної еліти суспільства, з іншого – викладачі та студенти вищих навчальних закладів активно використовувалися для проведення агітаційної роботи серед населення.

   Для реалізації антикомуністичного напряму ідеологічної політики 15 травня 1943 р. окупаційною адміністрацією при університеті був відкритий інститут антикомуністичних досліджень та пропаганди, пізніше перейменований в інститут соціальних наук. Тут читалися доповіді, організовувалися пропагандистські виступи в театрах, кінозалах, на фабриках та заводах, влаштовувалися пересувні виставки. З метою релігійної пропаганди в Одеському університеті була відкрита кафедра теології.

Виховання інтелектуальної еліти у майбутньому, як планувала окупаційна влада, вимагало проведення низки заходів, спрямованих на румунізацію студентства. Одним з них стало, як уже зазначалося, введення обов’язкового вивчення студентами та викладачами румунської мови, відкриття факультету румунської культури.

Для виховання молоді у прорумунському дусі активно використовувалася історична наука. Румунські науковці намагалися довести присутність румунів на території Трансністрії з глибокої давнини. В історичному минулому розшукувались молдавсько-румунські корені (як от: молдаван за походженням, митрополит Київський у XVII ст. – Петро Могила; румун за походженням, митрополит Київський у XІX ст. – Банулеску-Бодоні; район Одеси, де мешкали молдавани – «Молдаванка» тощо).

Історія Румунії та Трансністрії викладалася згідно концепції румунського історика, професора Ясського університету О. Болдура. Він намагався довести, що провінція між Дністром і Бугом була заселена румунами. Саме тут, у районі Дубоссар, мало місце перші зіткнення між слов’янами і румунами у VI–VIII ст. На підставі цих фактів доводилась присутність румунів у Трансністрії.