РОЗВИТОК ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ В ТАВРІЙСЬКІЙ І ХЕРСОНСЬКІЙ ГУБЕРНІЯХ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні й територіальні межі дослідження, окреслено його наукову новизну, практичне значення і зазначено форми апробації результатів.

У першому розділі – «Історіографічні, джерелознавчі та методологічні основи дослідження» дисертантом здійснено історіографічний аналіз літератури, подано характеристику джерел та розкрито методологічні засади роботи.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки теми» розглянуто поетапно історіографічний доробок з досліджуваної теми. Аналіз наукової розробки дослідження дозволяє виділити три основні історіографічні періоди: дореволюційний (80-ті роки ХІХ – початок ХХ ст.), радянський (1917 – 1980-ті рр.) та сучасний (з початку 1990-х рр.).

Початок спеціальних історичних досліджень у галузі зв’язку Російської держави розпочинається з 80-х років ХІХ ст. Започаткували висвітлення проблеми становлення поштової справи громадсько-політичні діячі, зв’язківці Російської імперії. У своїх працях О. Глембоцький^[1], Т. Костриц^[2], Н. Яворський^[3] та інші висвітлювали різні аспекти діяльності поштової служби Російської держави. Вони подавали статистичну інформацію, визначали необхідні пріоритетні напрями розвитку зв’язку, результати отриманих прибутків.

Одночасно сформувався й офіційний^[4] погляд на розвиток засобів зв’язку Російської держави. У цих працях особливу увагу приділено успіхам розвитку поштової справи після реформи 1884-1885 рр. На рубежі XIX–XX ст. зародився ліберально-критичний напрям історіографії розвитку зв’язку Російської держави. Перші такі роботи пов’язані з працями фахівців-зв’язківців К. Лішина^[5] і Д. Франца^[6], публіциста С. Жаркова^[7]. Цей напрям досяг свого апогею в середині першого десятиліття ХХ ст. і пов’язується з роботами зв’язківця Е. Бухгейма^[8], професорів І. Озерова^[9] та П. Осадчого^[10]. У своїх роботах представники напряму критично висвітлювали дійсний стан комунікаційних мереж імперії, відмічали відставання розвитку зв’язку Росії до потреб населення, держави, одночасно намагалися звернути увагу влади на стан справ галузі зв’язку.

Дореволюційний період історіографії дисертаційного дослідження можна охарактеризувати як узагальнювальний, період накопичення фактичного матеріалу. Однак окремі розвідки з історії поштової справи українських губерній не проводилися.

Радянський період історіографії поштового зв’язку позначений активізацією вивчення історії комунікацій Російської імперії. У 20-30-х роках ХХ ст. завдяки публіцистам, зв’язківцям почали з’являтися роботи загального характеру у формі нарисів^[11]. Такий формат досліджень видавався і в 1950-1980- х рр.^[12] У цей же час з’являються праці, написані дослідниками-аматорами, фахівцями галузі зв’язку, які відобразили історію поштового зв’язку за часів Російської імперії за допомогою поштових випусків (марки, конверти), вийшли друком праці, в яких зроблено опис, каталогізацію поштових марок часів Російської імперії^[13].

Становлення радянської історіографії, присвяченій розвитку зв’язку, пов’язано з ім’ям видатного історика К. Базилевича^[14]. На підставі архівних фондів Головного управління пошт і телеграфів автор у своїх монографіях розглянув розвиток поштової служби російської держави у ХІХ ст. у цілому, перебіг подій Всеросійського поштово-телеграфного страйку, систему утримання поштових станцій, запровадження й зміни тарифної політики на послуги та їх поширення. Це, по суті, єдині дослідження, у яких фігурують Таврійська і Херсонська губернії.

Наукові інтереси К. Базилевича визначили деякі дослідницькі напрями з історії пошти. Так у цей період активно розроблювалися теми: участь поштово-телеграфних службовців у революційних подіях 1905-1907 рр., 1917 р., матеріальне становище поштово-телеграфних службовців, репресії післяреволюційної реакції^[15].

У 1967 р. за редакцією міністра зв’язку СРСР М. Псурцева було видано узагальнювальну роботу з історії зв’язку СРСР^[16]. У першому розділі «Связь в дореволюционной России» містяться дані з історії пошти Російської імперії.

Таким чином регіональні особливості історії поштової справи практично залишалися поза увагою науковців, однобічно висвітлювалися успіхи поштового зв’язку за радянського часу в порівнянні з царською добою.

Останній період у висвітленні історіографії досліджуваної теми починається на початку 1990-х р. З цього часу відбуваються кількісні зміни у дослідженні історії окремих аспектів розвитку поштового зв’язку. Філателісти, дослідники-аматори, що почали друкувати свої статті у фаховій або публіцистичній періодиці, піднімали широке коло питань, починаючи від незначних аспектів регіонального розвитку, способу доставки пошти і, закінчуючи короткими оглядами історії зв’язку в Україні. Одночасно з’явилися статті, пов’язані з історією зв’язку в Таврійській і Херсонській губерніях^[17].

Наступним етапом діяльності вищезазначених дослідників стала публікація популярних або науково-популярних робіт, здебільшого приурочених до ювілеїв діяльності поштамтів^[18]. У цих працях у загальних рисах змальовано історію української пошти.

Початок наукового інтересу до історії зв’язку в Україні ознаменувала праця відомого вченого О. Гуржія^[19]. Однак треба констатувати, що ґрунтовних наукових робіт, які б розглядали аспекти поштової справи в Україні обмаль. Можна назвати колективну працю з історії пошти Харківщини, написану зв’язківцями сумісно з істориками^[20], де автори показали еволюцію поштової справи Харківщини. Неможливо оминути увагою творчий здобуток історика І. Міронової^[21], яка у своїх публікаціях розкриває різні елементи поштової справи як у цілому по Україні, так і в Херсонській губернії зокрема. Вагомим здобутком української історіографії становлення та еволюції поштової справи на даний момент є кандидатська дисертація С. Орєхової^[22], яка присвячена проблемі становлення, розвитку та виявлення особливостей у діяльності поштового зв’язку як галузі народного господарства на території Донецької області протягом ХІХ-ХХІ ст.

Варто відмітити досягнення російських науковців у розкритті різних питань з історії пошти часів Російської імперії. З 90-х років ХХ ст. починають виходити роботи з історії поштової справи^[23]. Науковці проаналізували розвиток поштового зв’язку окремих губерній, регіонів, функціонування спеціальних поштових служб.

Стан сучасної вітчизняної історіографії свідчить тільки про перші спроби дослідження проблем розвитку поштової справи на території сучасної України. У цілому, аналіз наукової розробки питання дисертаційного дослідження дозволяє віднести дану тему до недостатньо розроблених проблем історичної науки і засвідчує необхідність комплексного наукового дослідження розвитку поштової справи на території Таврійської і Херсонської губерній наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база та методологічні засади дослідження» подано документальну основу дисертації та охарактеризовано наукові підходи до визначення проблеми.

Джерельна база дослідження розвитку поштового зв’язку Таврійської і Херсонської губерній являє собою складний комплекс різних за походженням, формою, змістом і функціональними особливостями джерел. За місцем і способом зберігання джерела можна поділити на дві великі групи – неопубліковані (архівні) й опубліковані. Неопубліковані матеріали містяться у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Київ (далі ЦДІАК України), Державного архіву в Автономній республіці Крим (далі ДААРК), Державного архіву Миколаївської області (далі ДАМО), Державного архіву Одеської області (далі ДАОО), Державного архіву Херсонської області (далі ДАХО).

У зв’язку із різним інформативним спрямуванням джерел, автор розглядає їх за певною класифікацією. За способом відображення дійсності і способом отримання інформації вони умовно поділяються на два типи: словесні, які за носієм інформації представлені писемними пам’ятками і зображальними джерелами. Писемні джерела згідно з родово-видовою характеристикою поділяються на документальні і наративні (періодична преса і джерела особового походження). У свою чергу документальні джерела представлені: 1) законодавчо-нормативними актами; 2) нормативними документами і матеріалами виконавчих органів влади та галузевих структур; 3) справочинною документацією органів місцевого самоврядування; 4) статистичними даними; 5) довідковими матеріалами.

До першої групи документальних джерел відносяться закони і підзаконні акти, які визначали основне спрямування державної політики Російської імперії з усіх напрямів розвитку поштового зв’язку.

Другу групу документальних джерел складають нормативні документи центральних і місцевих органів влади та галузевих структур. Це накази, циркуляри, постанови, телеграфний обмін МВС, Головного управління пошт і телеграфів, адміністрації ОПТО, тобто матеріали, які стосувалися організації і функціонування зв’язку. Основний комплекс зазначених документів зберігається у ДАОО (фф. 307, 308), ДЦІАК України (ф. 696), ДААРК (фф. 80, 185 та ін.), ДАМО (ф. 87), ДАХО (фф. 82, 237 та ін.).

До третьої групи документальних джерел відноситься справочинна документація органів місцевого самоврядування. Особливо інформативними є «Журнал Таврического губернского собрания», «Сборник Херсонского земства», «Доклады…» тощо.

Четверту групу документальних джерел становлять статистичні дані. В них висвітлені різноманітні питання діяльності поштового зв’язку Російської імперії, Таврійської і Херсонської губерній зокрема. Інформативними у цьому плані є «Почтово-телеграфная статистика», статистичні матеріали, які містяться в «Обзорах губерний» та «Памятных книгах».

П’яту групу документальних джерел складають довідкові матеріали. Зокрема у поштових шляховиках наведено напрямки і протяжність поштових доріг між містами Російської імперії, тарифну політику держави.

Наративні джерела представлені періодичними виданнями і спогадами. У дисертаційному дослідженні використано матеріали з газетних публікацій місцевого рівня: «Таврические губернские ведомости», «Юг» тощо. На їх сторінках знайшли відображення різноманітні аспекти функціонування установ зв’язку. Важливим матеріалом, який проливає світло на функціонування поштової справи є спогади сучасників: вищих державних чиновників та місцевої інтелігенції, в яких містяться опосередковані згадки про діяльність пошти (С. Вітте, І. Векслер та інші).

До зображального типу джерел відносимо знаки поштової оплати (марки, марковані поштові картки і конверти) та картографічні матеріали. Комплексне дослідження усіх елементів марок, поштових карток, конвертів дає змогу встановити час і місце, причини та обставини їх створення, ідеологію свого часу^[24]. Карта, що зберігається у ДАХО (ф. 302) «Пути сообщения 1878 г.», дала змогу прослідкувати мережу суходільних та залізничних шляхів, якими перевозилася пошта.

Критичний та порівняльний аналіз зазначених джерел, їх комплексне використання, нове прочитання і переосмислення, введення до наукового обігу нових документів та матеріалів дали авторові змогу досягти мети та виконати завдання, поставлені у дисертаційному дослідженні.

Методологічною основою роботи став інтегральний (системний) та комплексний підходи до дослідження розвитку поштового зв’язку Таврійської і Херсонської губерній наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Всебічне вивчення розвитку поштового зв’язку губерній, реконструкція діяльності установ поштово-телеграфного відомства стали можливими завдяки використанню визначеного переліку загальнонаукових та спеціальнонаукових методів дослідження. Загальнонаукові представлені аналітичним, синтетичним, описовим, структурно-системним, стадіально-регіональним та історико-логічним методами. Спеціальноісторичні представлені історико-генетичним, історико-типологічним, історико-порівняльним та проблемно-хронологічним, синхронним методами. Комплексне застосування цих методів дало можливість вирішити низку важливих історичних проблем, що були поставлені в дисертаційному дослідженні.

З допомогою історико-генетичного методу охарактеризовано еволюцію поштових комунікацій Таврійської і Херсонської губерній. Історико-типологічний метод дав можливість виділити основні аспекти фінансової політики царського уряду стосовно розвитку засобів комунікацій у державі, пріоритетні напрями діяльності земств стосовно організації власної поштової служби. Історико-порівняльний метод допоміг порівняти розвиток поштового зв’язку окремо взятих Таврійської і Херсонської губернії, ОПТО із загальноімперськими процесами. Проблемно-хронологічний метод у поєднанні з аналітично-логічним дозволив викласти фактичний матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.

У другому розділі «Організація та діяльність державної пошти у Таврійській і Херсонській губерніях» аналізується функціонування державної поштової служби Таврійської і Херсонської губерній через призму досягнень, типових та особливих рис розвитку зв’язку.

У підрозділі 2.1 «Еволюція поштових, поштово-телеграфних установ та способів пересилання кореспонденції» визначено принципи політики уряду Російської держави, яка мала суто утилітарний характер – вкладати мінімальні ресурси у галузь зв’язку при максимальному визиску. Показано процес й наслідки реформи галузі зв’язку 1884-1885 рр., за якою був утворений ОПТО, що складався з Таврійської і Херсонської губерній. З’ясовано, що установи зв’язку Російської імперії ставали доступнішими (з роками одна установа обслуговувала меншу площу і кількість жителів), однак, це неможливо порівнювати з провідними країнами світу. Останнє наочно засвідчує про повільне формування елементів індустріального суспільства в Росії. На цьому фоні установи зв’язку Таврійської і Херсонської губерній були значно доступнішими, ніж у цілому по імперії. Невідповідність установ зв’язку, неосвіченість жителів і низький рівень культури поштового спілкування спричинили незначні подушні показники послуг пошти. У 1911 р. на одного жителя імперії припадало 17,9 поштових відправлень. Утім в губерніях ситуація була кращою.

Наприкінці ХІХ ст. установи зв’язку Росії здійснювали функцію заощадження коштів населення через організацію поштово-телеграфних ощадних кас. ОПТО за час існування у справі поширення ощадних операцій займав провідні позиції. Це позитивно впливало на накопичення капіталу в сільській місцевості. Встановлено, що в роки Першої світової війни на території губерній діяли польові установи зв’язку.

Дисертантом належну увагу приділено способам пересилання кореспонденції у регіоні. Найпоширенішим видом була поштова гоньба. До початку Першої світової війни, незважаючи на поширення сітки залізниць, зменшення казенних поштових станцій, кількість усіх видів поштових станцій Таврійської і Херсонської губернії зростала у кількісному, відсотковому і якісному (зменшення площі губерній на одну станцію) відношенні. На початку ХХ ст. ОПТО одним із перших в імперії випробував переваги автомобільного транспорту для перевезення кореспонденції. Активно в округу використовувався залізничний транспорт. Співвідношення протяжності трактів та інших доріг, якими провозилися пошти, до протяжності залізничних колій у Таврійській губернії у 1910 р. становило 78,4% до 21,6%, у Херсонській губернії – 71,4% до 28,6%, до того ж останні дані були практично схожі із ситуацією по імперії. Пароплавні товариства теж активно займалися перевезенням пошт. Географія їхньої діяльності включала як місцеві рейси системою річок, так і міжнародні акваторією Азовського і Чорного морів, океанів.

У підрозділі 2.2 «Функціонування та соціально-економічна роль поштового зв’язку» показано досягнення діяльності поштової справи Таврійської і Херсонської губерній та їхнє місце в імперії. Визначено, що, незважаючи на стабільність поштової тарифної політики з 70-х років ХІХ ст. до Першої світової війни, існувала неадекватна вартість поштових послуг до статків більшості населення. До того ж поштова такса Росії була однією із найвищих серед провідних країн світу. Поштові прибутки від загальних прибутків ГУПіТ коливалися у межах 59-65%, а від усіх надходжень у скарбницю – 1,7-2,3%. Водночас частка поштових доходів Таврійської і Херсонської губерній постійно зростала як в кількісних, так і відсоткових показниках. Автор виділяє такі причини позитивних показників в губерніях: динамічне зростання чисельності населення; збільшення кількості освічених жителів; активна внутрішньо- і зовнішньогубернська міграція; активний промисловий розвиток; стратегічне географічне положення.

З’ясовано, що зв’язківці ОПТО взяли активну участь у поштово-телеграфному страйку 1905 р., в результаті чого на деякий час спричинили інформаційну блокаду стратегічного для уряду регіону. Разом з тим, незважаючи на труднощі військового часу 1914-1917 рр., комунікаційні мережі південних губерній витримали випробування на міцність і задовільно виконували покладені на них обов’язки. Треба підкреслити, що поштова кореспонденція активно використовувалася правоохоронними органами царської Росії для відстеження суспільних настроїв підданих. Завдяки встановленню законного чи нелегального, а з боку уряду морально обґрунтованого, контролю над поштовим зв’язком відповідних правоохоронних структур обмежувалося поширення шкідливої інформації та витікання за кордон стратегічних даних.

У третьому розділі «Роль земств в організації поштового зв’язку і розвиток сільської пошти» автор розглядає значення діяльності органів місцевого самоврядування для налагодження комунікаційних поштових мереж Таврійської і Херсонської губерній.

У підрозділі 3.1 «Становлення та функціонування земської пошти» надається розмежування понятійного апарату стосовно земської і сільської пошти. Визначено, що земська пошта і діяльність органів місцевого самоврядування стосовно покращення поштової справи різні напрями діяльності земств.

У 1865 р. 13 повітових земств імперії прийняли постанови про влаштування земської пошти. Серед повітових земств Таврійської і Херсонської губерній першим, 21 липня 1867 р., організувало земську пошту Херсонське повітове земство. Проте існуючі нормативно-правові документи у більшості забезпечували обмеження сфери діяльності земської пошти, яка на думку уряду могла стати конкурентом державній пошті, а тому, як правило, заключали у собі низку незручностей. Утім, незважаючи на перешкоди і динамічний розвиток державної пошти у Таврійській і Херсонській губерніях, земська пошта розширювала поле функціонування, як правило, пошта органів місцевого самоврядування активно розвивалася у місцевостях із слабким розвитком державної пошти. У 1896 р. у Таврійській губернії з восьми повітів у чотирьох діяла земська пошта (50%), Херсонській губернії із шести у п’яти повітах (80%). Крім того, повітові земства Таврійської губернії збільшували свої витрати на земську пошту. У перші роки Першої світової війни навантаження на земську пошту зросло, пов’язано це з мобілізацією до армії населення і відповідно зростання листування. Починаючи з 1916 р., обсяги земської кореспонденції зменшилися, що було викликано розширенням поштової мережі у провінції законом від 23 жовтня 1915 р.

У підрозділі 3.2 «Діяльність земств Таврійської і Херсонської губерній щодо покращення поштової справи» розглядається другий напрям діяльності земств, який був спрямований на покращення поштової комунікаційної мережі. До цього напряму входили організація поштової гоньби та утримання суходільних шляхів сполучення. На прикладі Херсонського земства показано проблеми організації поштової гоньби через призму складних відносин уряду, Поштового департаменту, місцевої губернської адміністрації, керівництва Херсонської поштової контори з одного боку та органів місцевого самоврядування з іншого. Херсонське земство першим в імперії взяло на утримання поштові станції (1865 р.), у результаті бюрократичних махінацій уряд нав’язав земству утримання поштових станцій за меншою ціною і на правах господарського утримання, що суперечило обіцяному. Внаслідок постійного втручання місцевого поштового керівництва у справу утримання поштових станцій Херсонським земством, перманентні проблеми з фінансовими питаннями змусили земство відмовитися від подальшої співпраці з Поштовим відомством. Останнє набуло розголосу в імперії та змусило інші земства призупинити процес взяття на утримання поштових станцій. Одночасно це викликало утворення власних земських поштових станцій, які функціонували до часу існування самих земств.

Земства Таврійської і Херсонської губерній утримували дороги та дорожні споруди, що неопосередковано впливало на рух пошт. Незважаючи на розширення сітки залізниць, що тягло за собою зменшення поштових доріг, якими рухалися державні пошти, мережа земських та польових доріг збільшувалася, що позитивно впливало на функціонування поштової справи у цілому.

Підрозділ 3.3 «Організація та діяльність сільської пошти» дає уявлення про спроби уряду налагодити поштовий зв'язок у сільській місцевості. Основною причиною активізації керівництва імперії у цьому руслі автор вбачає у неможливості земств покрити сіткою поштових комунікацій відповідні території. В результаті відсутності чіткої програми з розвитку поштового зв’язку в провінції та економії ресурсів функціонувало декілька різновидів сільської пошти.

У 1894 р. почали здійснюватися поштові операції при волосних управліннях. Аналіз еволюції поштового зв’язку при волосних правліннях дає змогу говорити про діяльність двох підвидів «волосної» пошти. Перший підвид – у волосних правліннях здійснювалася лише видача і прийом простої кореспонденції, другий – за функціональністю наближався до поштових відділень і отримував доплату від уряду. Зважаючи на активне поширення державної і земської поштової комунікаційної мережі у Таврійській і Херсонській губерніях, розвиток цього різновиду сільської пошти розпочався лише з 1909 р. Наступний вид сільської пошти – здійснення поштових операцій при поштових і залізничних станціях. Утім поштові операції, які здійснювалися на станціях мали обмежений перелік, відкривалися з мінімальними витратами і ризиком при стовідсотковій прибутковості.

У четвертому розділі «Особовий персонал поштових і поштово-телеграфних установ: проблема формування» подається комплексна характеристика особового персоналу установ зв’язку Таврійської і Херсонської губерній.

Підрозділ 4.1 «Засади та здобутки урядової кадрової політики» присвячений аналізу системи поповнення штату установ поштово-телеграфного відомства на Півдні України. Персонал контор і відділень зв’язку складався з поштово-телеграфних чиновників, які перебували на державній службі, і нижчих службовців, які працювали за вільним наймом. Офіційні вимоги до кандидатів на посади поштово-телеграфних чиновників були практично аналогічні з іншими видами цивільної державної служби.

З’ясовано, що в установах зв’язку Таврійської і Херсонської губерній завжди відчувався дефіцит службовців, унаслідок чого змінилися деякі пріоритети кадрової політики. Однією з перших помітних тенденцій стала більша можливість різночинцям вступати на службу, взамін дітей чиновників, військових та дворян. Дані Херсонської поштово-телеграфної контори показують, що 2/3 зв’язківців становили міщани і селяни. Для них існувала реальна можливість росту в становій стратифікації імперії. Розширився доступ жінок на посади чиновників, а згодом і нижчих службовців. Незважаючи на відчутну дискримінацію, жінки наприкінці 1917 р. в установах ОПТО становили 19%. Помітною тенденцією стало нехтування освітнім рівнем для кандидатів на посади зв’язківців, винятки становили жінки. Традиційно незмінним для кандидатів залишилося віросповідання та кар’єрне зростання. Так православні становили 93-96% від усіх зв’язківців. Основним критерієм для зайняття вищих посад залишився стаж служби, а не ініціативність і особисті професійні якості.

Зазначено, що в ОПТО функціонувала система підготовки і перепідготовки зв’язківців. Не дивлячись на деякі недоліки, навчання частково забезпечувало професійним персоналом установи зв’язку і підвищувало потенційну можливість кар’єрного зростання службовців. Дисертантом встановлено, що низький рівень управлінських здібностей у більшої частини керівництва установ, дефіцит зв’язківців і становість суспільства негативно впливали на складові кадрової політики, що підживлювало напруженість у всіх площинах взаємовідносин поштово-телеграфних службовців.

У підрозділі 4.2 «Життєвий рівень поштово-телеграфних службовців» аналізується життєвий рівень поштово-телеграфних службовців через матеріальне забезпечення, умови роботи.

Виявлено, що основу життєвого добробуту зв’язківців становила заробітна плата, що робило їх залежними від уряду. Всупереч поглядам радянських вчених, дисертантом доведено, що політична еліта Російської імперії докладала зусиль для покращення матеріального становища поштово-телеграфних службовців. Підтвердженням цього може слугувати збільшення витрат на особовий персонал поштово-телеграфного відомства імперії. Зазначено, що одна з головних складових життєвого рівня – наявність вільного часу, по суті у зв’язківців була відсутня. Разом з тим навантаження на одного зв’язківця з 1894 до 1913 рр. лише по поштовій справі збільшилося на 98,9%, а витрати на кожного зв’язківця за відповідний період зросли лише на 22,7%. Між іншим, в установах Таврійської і Херсонської губерній спостерігалося сезонне збільшення навантаження у курортний період. Невідповідність матеріального забезпечення при доручених обов’язках, кадрові недоліки сприяли поширенню у середовищі зв’язківців протизаконних дій з метою привласнення коштів. У часи Першої світової війни, попри на всі спроби уряду, життєвий рівень зв’язківців значно погіршився через інфляцію, зростання навантаження але слід зауважити, що це було закономірне явище військового часу.

---

[1] Глембоцкий А. О. Почтово-телеграфное дело в России / А. О. Глембоцкий // Почтово–телеграфное эхо. – 1906. – № 1. – С. 8–9, № 7. – С. 3–4, № 12. – С. 5–6.

[2] Костриц Т. М. Обзор развития российских почты и телеграфа за 1898 год / Т. М. Костриц // Почтово-телеграфный журнал (далі ПТЖ) (отдел неофициальный). – 1900. – февраль. – С. 210 –231; март – С. 342 – 357 тощо.

[3] Яворский Н. Д. Статистика почтовой корреспонденции / Н. Д. Яворский // ПТЖ (отдел официальный). – 1894. – октябрь. – С. 1048–1049 тощо.

[4] Стеткевич А. Почта и телеграф в царствовании Александра III / А. Стеткевич // ПТЖ (отдел неофициальный). - 1901. – июнь-июль. – С. 676-681; Соколов Н. И. Краткий очерк истории почтового управления в России / Н. И. Соколов // ПТЖ (отдел неофициальный). – 1893. – апрель. – С. 417–430; май. – С. 483–498 та інщі.

[5] Лишин К. А. Реферат о почтовых нуждах в провинции и объединении почт правительственной и земской / К. А. Лишин. – СПб, 1888. – 45 с. тощо.

[6] Франц Д. Земская почта / Д. Франц // ПТЖ (отдел неофициальный). – 1899. – июнь. – С. 661–679, июль. – С. 762‑771, август. – С. 878–886.

[7] Жарков С. Почта и телеграф в России (1883–1893 гг.) / С. Жарков // ПТЖ (отдел неофициальный). – 1896. – апрель. – С. 550–594.

[8] Бухгейм Э. О. Очерк почтово-телеграфного дела в России и за границей: [По поводу беседы г. Гужона с г. Дурново] / Э. О. Бухгейм. – М. : Типография В. Дьяков-Тарасов, 1906. – 15 с.

[9] Озеров И. Х. Почта в России и за рубежом / И. Х. Озеров. – Спб. : Тип-фия Кирбаума, 1903. – 30 с.

[10] Осадчий П. Почтовые, телеграфные и телефонные сообщения как элемент государственного хозяйства в Европе / П. Осадчий. – Спб. : Типография А. Бенке, 1908. – 51 с. та інші.

[11] Остряков А. Краткий очерк по истории всемирной и русской почты / А. Остряков. – М. : Издание ЦК союза связи, 1924. – 117 с.

[12] Анчарова М. С. От ямщика до самолета / М. С. Анчарова. – М. : Из-во тип-фия Связьиздательство, 1949. – 60 с.; Карлова Е. Л. К Вашим услугам – почта / Е. Л. Карлова, В. Г. Скропишева. – Л. : Лениздат, 1985. – 94 с. та інші.

[13] Артамонов М. Н. Земские марки / М. Н. Артамонов // Крым. Коллекционер. – 1922. – № 2 – С. 3–4; № 3. – С. 5–6, № 4. – С. 2; Чучин Ф. Г. Каталог земских почтовых марок / Ф. Г. Чучин. – М., 1925. – 237 с. та інші.

[14] Базилевич К. В. Земская почта в России (1865-1917) / К. В. Базилевич. – М. : Связь, 1926. – 69 с.; його ж. - Очерки по истории профессионального движения работников связи (1905-1906) / К. В. Базилевич. – М. : Издание ЦК союза связи, 1925. – 453 с. та інші.

[15] Иванова Н. А. Всеросийская почтово-телеграфная забастовка в ноябре 1905 года / Н. А. Иванова, В. В. Шелохаев // Вопросы истории. – 1976. - № 10. – С. 51-66; Лебедев В. И. Участие работников связи в революционном движении России / В. И. Лебедев. – М. : Профиздат, 1974. – 155 с. та інші.

[16] Псурцев Н. Д. Развитие связи в СССР 1917–1967 гг. / Н. Д. Псурцев. – М. : Связь, 1967. – 479 с.

[17] Андриешин Г. Из истории перевозки почты по черному морю на пароходах / Г. Андриешин // Филателия. – 1992. - № 3. – С. 45-49; Пивоварович В. Б. Земская почта Херсонського уезда / В. Б. Пивоварович // Летопись Причорноморья. – 2000. - № 4. - С. 127-138 та інші.

[18] Бизина В. Г. Из истории украинской почты / В. Г. Бизина. – Київ : б/и., 2000. – 92 с.; Одесский почтамт: 100 лет (1898-1998): исторический очерк. – Сувенирное издание / [Упоряд. О.И. Бериславський]. – Одесса : Арт-Визон, 1998. – 40 с. та інші.

[19] Гуржій О. І. Пошта Гетьманщини в другій половині XVII – XVIII ст. / О. І. Гуржій // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Київ : Інститут історії України НАН України, 2002. - № 6. - С.167-181.

[20] История развития средств связи на Харьковщин: В 2-х т. / [С. И. Татарчук, В. Г. Гулян, В. И. Семенко и др. ] ; под ред. С. И. Татарчука, А. М. Кадурина. – Т. 2: Почта – Харьков : Золотые страницы, 2003. – 412 с.

[21] Міронова І. С. Діяльність Одеської військово-польової пошти в період Першої світової війни / І. С. Міронова // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – 2008. - Т. 96. Вип. 83. Історичні науки. - С. 180-183; її ж. - Утворення і діяльність земської пошти в Херсонській губернії (1865-1918 рр.) / І. С. Міронова // Південний архів. Історичні науки: Зб. наук. праць. – 2008. – Вип. 27. – С. 61-66 тощо.

[22] Орєхова С. Є. Історія розвитку поштового зв’язку Донецької області ХІХ-ХХІ ст.: дис… канд. істор. наук : 07.00.01 / Світлана Євгенівна Орєхова. – Донецьк, 2006. – 503 с.

[23]Долгушин А .П. Вначале была почта: об истории развития омской почтовой связи / А. П. Долгушин. – Омск : Омич,1997. – 67 с.; Высоков М. С. Российская империя на путях модернизации: зарождение и развитие электросвязи в ХІХ – начале ХХ вв.: автореф. дис… докт. ист. наук : 07.00.02 «Отечественная история» / М. С. Высоков. – СПб., 2004. – 44 с. та інші.

 

[24] Орєхова С. Вказ. праця. – С. 41.