ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА СКОРОПИСА-ЙОЛТУХОВСЬКОГО

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, окреслено хронологічні межі, зазначено наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела”, який складається з двох підрозділів, розглянуто і проаналізовано стан наукової розробки теми, методологію і джерельну основу дослідження.

У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки теми” історіографічний аналіз здійснено відповідно до розглянутих періодів досліджуваної теми: дореволюційного, доби національно-визвольних змагань, еміграційного, після проголошення незалежності України.

Констатується, що громадсько-політична діяльність О. Скорописа-Йолтуховського спеціально не досліджувалась, вона знайшла лише фрагментарне висвітлення в історичній літературі. Одне з перших узагальнень політичної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського на початку ХХ ст. було здійснене В. Дорошенком у працях з нагоди 20-ліття утворення Революційної української партії^[1]. П’ять років потому український історик О. Гермайзе опублікував низку своїх розвідок, у яких містяться окремі факти з політичної біографії діяча^[2].

Перші відомості про діяльність О. Скорописа-Йолтуховського у таборах полонених українців містяться в працях керівників СВУ – В Дорошенка^[3] і А. Жука^[4]. Відомий український громадський діяч – Ю. Липа, знайомлячи читачів з історією створення і головними напрямками діяльності СВУ, також коротко охарактеризував участь О. Скорописа-Йолтуховського у культурно-освітній роботі СВУ в таборах полонених^[5]. Стисла інформація про національно-організаційну діяльність О. Скорописа-Йолтуховського надається в монографії О. Терлецького, який у свій час поставив перед собою завдання “дати історію українських громад, що витворилися в таборах полонених українців у Раштаті, Вецлярі й Зальцведелі”^[6].

Від початку другої половини 1920-х рр. розвиток історичної науки в радянській Україні відбувався під тотальним тиском комуністичної ідеології, що унеможливлювало об’єктивне дослідження громадсько-політичної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського. Його ім’я украй рідко і лише побіжно згадується у працях радянських істориків, де він характеризується як представник “буржуазного націоналізму”.

Учасники українських визвольних змагань, які через відомі політичні події опинилися поза межами України, зверталися до вивчення причин створення та напрямків діяльності СВУ, досліджували складні питання співпраці О. Скорописа-Йолтуховського з Головною Українською Радою, а також урядами Австро-Угорщини й Німеччини^[7]. Окремі дані про О. Скорописа-Йолтуховського містяться у відомій праці С. Наріжного “Українська еміграція”^[8].

Наступний історіографічний період охоплює другу половину 40-х – 80-ті рр. ХХ ст. У цей час у зарубіжній і вітчизняній історіографії з’являються дослідження, в яких оцінка діяльності О. Скорописа-Йолтуховського подається з різних ідеологічних позицій. Зокрема, короткий нарис життя та діяльності О. Скорописа-Йолтуховського надруковано в “Енциклопедії українознавства”^[9]. Цінний фактаж про особливості діяльності СВУ та приїзди О. Скорописа-Йолтуховського до табору Фрайштадт є в статтях колишнього таборянина П. Дубрівного та колишнього співробітника Просвітнього відділу СВУ у Фрайштадті К. Даниленка^[10]. Розвідка Р. Роздольського наводить документи Віденського архіву, які розкривають стосунки проводу СВУ (і зокрема О. Скорописа-Йолтуховського) з військовими колами Австро-Угорщини та Німеччини, а також плани використання полонених українців у визвольній боротьбі^[11].

У радянській повоєнній історіографії з’являлися публікації, в яких є деяка інформація про діяльність О. Скорописа-Йолтуховського як функціонера СВУ, але вона була вкрай суб’єктивна, оскільки всі українські патріотичні організації самостійницького спрямування зараховувалися згідно компартійної ідеології до розряду антинародних націоналістичних організацій^[12].

Отримання Україною незалежності започаткувало новий етап вивчення української біографістики, із забуття повернулась ціла плеяда українських діячів – активних учасників українських визвольних змагань 1917 – 1920 рр. Відмовившись від компартійних підходів, діставши допуск до архівів, історики отримали можливість об’єктивного дослідження історії України, ролі українських політичних партій та організацій, а також їх провідних діячів. Ціла низка сучасних українських істориків (С. Адамович, Б. Корольов, О. Кураєв, Ю. Лавров, І. Михальський, І. Патер, В. Расевич, О. Сидоренко, І. Срібняк та ін.) розпочали дослідження різних аспектів діяльності СВУ, проводу цієї організації, і, зокрема, О. Скорописа-Йолтуховського. У 1995 р., було опубліковано статтю О. Бакальця, що стосувалася родоводу О. Скорописа-Йолтуховського^[13]. Автори брошури “Союз визволення України” (1914 – 1918 рр.): до історії створення та діяльності” обмежують виклад діяльності О. Скорописа-Йолтуховського кількома фразами^[14]. Дослідник В. Головченко побіжно висвітлює деякі аспекти його роботи як партійного діяча^[15]. Політичній діяльності О. Скорописа-Йолтуховського під час Першої світової війни присвячені публікації Ю. Лаврова, С. Попика^[16] і В. Расевича. В працях дослідників історії української преси І. Крупського, О. Савченка, Н. Сидоренко подано деякі факти, що розкривають внесок О. Скорописа-Йолтуховського у розвиток таборових видань під час Першої світової війни^[17].

Відомий дослідник історії СВУ І. Патер опублікував низку статей і окрему монографію з історії діяльності Союзу, в яких містяться важливі дані про політичну та організаційну діяльність О. Скорописа-Йолтуховського під час Першої світової війни^[18]. Брошура І. Срібняка і В. Васильчука “Союз визволення України в 1914 – 1917 рр.: до історії культурно-просвітницької діяльності серед полонених вояків-українців в Австро-Угорщині” висвітлює питання становлення національно-виховної та культурно-освітньої праці серед полонених українців царської армії в таборах Фрайштадт, Йозефштадт та Кніттельфельд, однак залишає поза увагою проведену в них організаційну роботу О. Скорописа-Йолтуховського^[19]. У монографії І. Срібняка “Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914 – 1920 рр.)” простежується діяльність СВУ на теренах Австро-Угорщини та Німеччини з виокремлення полонених українців царської армії до спеціальних таборів та налагодження в їх середовищі національно-патріотичної та культурно-просвітньої роботи, яка значною мірою спрямовувалась саме О. Скорописом-Йолтуховським^[20]. Останнім часом науковці активно досліджують життя та діяльність А. Жука, який під час Першої світової війни входив до складу президії СВУ та пліч-о-пліч працював з О. Скорописом-Йолтуховським. У їхніх публікаціях вміщено цінний фактаж, який проливає додаткове світло на стосунки лідерів СВУ та їх політичні погляди^[21]. Короткий виклад основних етапів життя і діяльності О. Скорописа-Йолтуховського подається в статтях Т. Осташко^[22], які містять стислу інформацію про цього діяча консервативно-гетьманського руху в еміграції. Стала відомою також інформація про трагічну долю сина О. Скорописа-Йолтуховського – Василя^[23]. Окремі факти з політичної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського під час війни та повоєнного часу наведено в монографіях С. Адамовича^[24], О. Кураєва^[25], В. Піскун^[26] і І. Старовойтенко^[27] а також у низці статей Л. Кривошеєвої^[28].

Таким чином, у результаті вищенаведеного аналізу констатується, що громадсько-політична діяльність О. Скорописа-Йолтуховського спеціально не досліджувалась і знайшла лише фрагментарне висвітлення в історичній літературі, а його політична біографія та життєвий шлях в цілому ще не стали предметом спеціального комплексного наукового дослідження.

У підрозділі 1.2. “Методологія та джерельна основа дисертаційного дослідження” характеризуються задіяні в роботі наукові методи, документальні та наративні джерела, на які спирається дослідження розмаїтої діяльності О. Скорописа-Йолтуховського.

У процесі дослідження були використані загальні та спеціальні наукові методи. Діалектичний метод визначив загальне концептуальне вирішення дослідницької проблеми, пов’язане з визначенням мети дослідження та загальних принципів пізнання історичної дійсності.

Методологічну основу дослідження утворили, насамперед, принципи історизму та наукової об’єктивності, що ґрунтувались на пріоритетності документальної бази, використання яких дозволило дійти об’єктивних висновків, врахувавши специфіку проведеного історико-біографічного дослідження. Принцип історизму вимагав реконструкції минулих подій у історичному контексті, а застосування конкретно-історичного підходу дозволило ретельно дослідити перебіг громадсько-політичних процесів, подій і фактів.

За допомогою хронологічної реконструкції життєвого шляху О. Скорописа-Йолтуховського, було не тільки відтворено певну біографічну цілісність, а й визначено особливості історичного періоду, в якому відбувалося формування його світоглядних позицій і розгорталася громадсько-політична та наукова діяльність. Широке використання документальних матеріалів епістолярного характеру, приватного листування, ділової переписки тощо, дозволило значною мірою деталізувати малодосліджені досі конкретні контексти тогочасних політичних обставин, а також охарактеризувати специфічні риси його оточення у той чи інший період та особливості спілкування діяча з ним.

Проблемно-хронологічний метод дозволив, зокрема, розглянути явища і події, що відбувалися у житті О. Скорописа-Йолтуховського, в часовій послідовності та динаміці. Його було також використано і в процесі вивчення наукового доробку вченого, що передбачало розподіл теоретичної спадщини О. Скорописа-Йолтуховського на окремі частини і викладення їх у хронологічній послідовності.

Застосування історико-компаративістського методу було зумовлене потребою вивчення ставлення вченого до існуючих політичних ідей та течій, і виявлення відповідностей у поглядах О. Скорописа-Йолтуховського з його політичними опонентами. Метод персоналізації дозволив визначити внесок діяча у розвиток українського громадського життя, державотворчого та консервативного руху.

Використані в роботі архівні матеріали, на які спирається дослідження розмаїтої діяльності О. Скорописа-Йолтуховського, умовно можна поділити на документи державних установ і громадських організацій та джерела особового походження.

Головний корпус документів теми дисертаційного дослідження зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) м. Київ, зокрема у ф. 4405 – “Союз визволення України (1914 – 1918 рр.)” міститься масив інформації, що ілюструє діяльність СВУ та його керівництва, у т. ч. й О. Скорописа-Йолтуховського. Це різноманітні відозви, звіти (зокрема й “Звіт О. Скорописа з побуту в таборі полонених в Фрайштадті”), інструкції, листування, промови, повідомлення про діяльність делегатів Союзу в середовищі полонених вояків-українців. Подібні джерела зосереджені також у фондах українських таборів полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині: Фрайштадт (ф. 4404), Раштат (ф. 4406), Вецляр (ф. 4382), Зальцведель (ф. 4418), в яких додатково відображено діяльність О. Скорописа-Йолтуховського як члена президії СВУ та ініціатора створення цих таборів у Німеччині.

Великий обсяг інформації про громадсько-політичну діяльність О. Скорописа-Йолтуховського у 1896 – 1906 рр. містять документи особового фонду А. Жука ЦДАВО України (ф. 3807). У фонді представлені матеріали, які розкривають участь О. Скорописа-Йолтуховського у роботі партійних осередків РУП, виданні партійних органів “Гасло”, “Селянин”, “Праця”, відображають його ідейно-політичні позиції у цей період та їх еволюцію, стосунки з іншими членами партії. Важливим джерелом до вивчення політичної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського є ф. 1115 (“Українська Центральна Рада (1917 – 1918 рр.)”), ф. 269 Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Тут, зокрема, зберігаються окремі документи, що ілюструють стан гетьманського еміграційного середовища, і, відповідно, ідеологічно-організаційну діяльність О. Скорописа-Йолтуховського в ньому у міжвоєнний період. У фонді також представлене листування О. Скорописа-Йолтуховського з українськими громадськими діячами, зокрема з чільними представниками Організації українських націоналістів.

Частина джерел, що висвітлюють деякі аспекти революційної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського, зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ф. 274 “Київське губернське жандармське управління” та ф. 365 “Жандармський заклад тимчасового воєнного генерал-губернатора Галичини”).

Деякі матеріали, що певною мірою торкаються окресленої проблеми, зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові: ф. 395, Бюро культурної допомоги для українського населення окупованих земель, м. Львів (1915 – 1918 рр.). У ф. 387 (Левинський Володимир 1880 – 1953 рр.) наявні листи О. Скорописа-Йолтуховського до В. Левинського, що були написані у 1915 – 1917 рр.

У фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського зберігається частина епістолярної спадщини О. Скорописа-Йолтуховського, зокрема його листування з Є. Чикаленком (ф. 44). В них міститься великий обсяг інформації, який дозволяє реконструювати еволюцію політичного світогляду О. Скорописа-Йолтуховського, а також почерпнути цінний фактаж з його особистого та родинного життя.

Значний науковий інтерес для розкриття теми становлять документи Бібліотеки та архіву Канади (м Оттава, м. Онтаріо) (Library and Archives of Canada (Ottawa, Ontario), Andry Zhuk Fonds, R2297-0-3-E), серед них – “Звіт з діяльності Союзу Визволення України серед полонених російської армії української народності” від 4 листопада 1915 р. (підписаний О. Скорописом-Йолтуховським).

Фонди державного архіву м. Мюнхена (Staatsarchiv München) містять матеріали про діяльність О. Скорописа-Йолтуховського як. члена Українського освітнього товариства у 1912 р.

Відомості про громадсько-політичну активність О. Скорописа-Йолтуховського на різних етапах його життя знаходимо у спогадах В. Винниченка^[29], Д. Дорошенка^[30], А. Жука^[31], Ю. Колларда^[32], тому важливим джерелом особового походження виступають щоденники і спогади сучасників О. Скорописа-Йолтуховського. Мемуарна література значною мірою допомагає відтворити неординарність постаті О. Скорописа-Йолтуховського, окремі факти його біографії та багатогранної діяльності. Значна за обсягом інформація про деякі аспекти громадсько-політичної діяльності О. Скорописа-Йолтуховського міститься й в опублікованих щоденниках Є. Чикаленка^[33], який був досить добре обізнаний з поглядами О. Скорописа-Йолтуховського щодо шляхів та перспектив розвитку українського національно-визвольного руху.

Великий масив фактографічного матеріалу біографічного характеру знаходимо у власних спогадах О. Скорописа-Йолтуховського “Мої злочини”, в яких автор також докладно аналізує стосунки СВУ з урядовими чинниками Австро-Угорщини і Німеччини, вказує на роль галицьких і буковинських політиків у розриві офіційних відносин між Союзом і Австрією на початку 1915 р., висвітлює організаційні питання видавничої та культурно-просвітницької роботи серед полонених вояків-українців^[34]. Про перші свої кроки в революційному русі О. Скоропис-Йолтуховський розповідає у короткій статті, опублікованій на шпальтах “Нашого голосу”^[35]. У двох своїх брошурах, написаних під час Першої світової війни, О. Скоропис-Йолтуховський характеризує політичний напрямок роботи СВУ в таборах, а також окреслює значення існування України як суверенної держави в системі європейської рівноваги^[36]. Слід відзначити, що джерела особистого походження несуть відбиток суб’єктивізму в оцінці подій та характеристиці осіб, що передбачає їх критичний аналіз та порівняння з іншими документальними свідченнями. Однак, вони надають історикові можливість заглибитися в людське світосприймання, відчути “дух” тієї епохи, відтворити цілісну історичну картину та дійти об’єктивних висновків.

Діяльність СВУ достатньо широко висвітлювалася на сторінках “Вістника Союзу Визволення України” (з 1918 р. – “Вістник політики, літератури й життя”), де досить часто публікувалися дописи чільних функціонерів СВУ, у т. ч. й О. Скорописа-Йолтуховського. Важлива інформація про організаційно-політичну та ідеологічну діяльність О. Скорописа-Йолтуховського міститься на шпальтах “Бюлетеня Гетьманської управи” – неперіодичного органу УСГД.

Значний інформативний потенціал для розкриття досліджуваної теми має низка документальних видань, і насамперед перший том ґрунтовної праці О. Горникевича “Події в Україні у 1914 – 1922 рр. Їх значення та історичне підґрунтя”^[37]. У 1979 р., в Нью-Йорку вийшла друком збірка спогадів західноукраїнських і наддніпрянських громадських і культурних діячів (у переважній більшості членів СВУ) про їх діяльність у таборах полонених українців в Австро-Угорщині “Союз визволення України, 1914 – 1918 рр., м. Відень”. У деяких з них побіжно згадується О. Скоропис-Йолтуховський^[38]. Цінна інформація міститься також в документальному збірнику “Українська суспільно-політична думка…”^[39]. Значний обсяг фактологічного матеріалу про діяльність О. Скорописа-Йолтуховського можна почерпнути з епістолярної спадщини В. Липинського.^[40]. Великий корпус публікацій, які висвітлюють стан української політичної еміграції, у т. ч. гетьманський рух, в якому брав активну участь О. Скоропис-Йолтуховський, міститься у збірнику “Українська політична еміграція 1919 – 1945”^[41].

Таким чином, джерельна основа дисертаційного дослідження достатня і представлена різноманітними документами, використання яких дозволило всебічно висвітлити громадсько-політичну та національно-культурницьку діяльність О. Скорописа-Йолтуховського на всіх етапах його життя, визначити внесок політика у розвиток українського визвольного руху у другій половині ХХ ст., його роль у державотворчих процесах доби національно-визвольних змагань.

У другому розділі “Політична діяльність О. Скорописа-Йолтуховського в Україні та за кордоном (1900 – перша половина 1915 року)”, який включає три підрозділи, досліджується складний шлях трансформації політичних позицій діяча від членства в РУП і соціал-демократичній “Спілці” до участі в роботі СВУ.

Підрозділ 2.1. “О. Скоропис-Йолтуховський в українському революційному русі” розкриває початковий етап його політичної біографії, пов’язаної з заснуванням РУП та розгортанням її діяльності. Він входив до складу керівних органів цієї партії, активно співпрацював у низці закордонних рупівських видань. У січні 1905 р., О. Скоропис-Йолтуховський приступив до створення “Української соціал-демократичної “Спілки” РСДРП”, яка приєдналася до російської соціал-демократії на правах автономної частини її меншовицької фракції. О. Скоропис-Йолтуховський був тоді переконаним прихильником автономного статусу України в майбутній демократичній Росії, що було характерним для більшості учасників українського революційного руху. До цього слід додати його захоплення ідеологією марксизму. З метою встановлення найтісніших зв’язків з робітничим соціал-демократичним підпіллям група О. Скорописа-Йолтуховського та М. Меленевського вважала недоцільним висувати самостійницькі гасла в українському соціал-демократичному русі та заперечувала необхідність боротьби за суверенність України. Однак вже напередодні Першої світової війни його політичний світогляд виразно еволюціонував в бік самостійництва.

У підрозділі 2.2. “Участь у створенні та розгортанні діяльності СВУ в Австро-Угорщині на початку Першої світової війни” проаналізовані обставини приєднання О. Скорописа-Йолтуховського до СВУ і пов’язаного з ним переходом діяча на самостійницькі позиції. Визначальним у цей час, на думку О. Скорописа-Йолтуховського, було те, що військове зіткнення держав Почвірного союзу з Антантою і Росією створювало для України нові можливості для боротьби за відновлення своєї державності. Попри те, що О. Скоропис-Йолтуховський не належав до ініціаторів створення СВУ, він одразу посів у ньому чільне місце, і став членом його президії. Було вжито заходів для налагодження тісних контактів СВУ з Головною Українською Радою (ГУР), а О. Скоропису-Йолтуховському разом з М. Залізняком і М. Меленевським було доручено представляти інтереси під-російської України в Австро-Угорщині, як перед ГУР, так і перед іншими організаціями. Провід СВУ, попри хиткість офіційної позиції Відня, продовжував, як показано в дисертаційному дослідженні, роботу конструктивного змісту, намагаючись залучити до складу організації тих, хто підтримував ідею відродження української незалежності.

Восени 1914 р. О. Скоропис-Йолтуховський взяв участь у створенні “Української соціал-демократії”, до складу якої увійшла низка діячів галицько-буковинської соціал-демократії. З огляду на те, що чимало з них працювало в середовищі полонених українців, це дало можливість активізувати розмаїту національно-просвітницьку роботу в таборах полонених українців.

У підрозділі 2.3. “О. Скоропис-Йолтуховський в українізації табору Фрайштадт” розглядається організація ним табору полонених-українців у Фрайштадті (Австро-Угорщина) і проведення там роботи національно-політичного змісту. За ініціативою О. Скорописа-Йолтуховського у таборі заснувався “Відділ Союзу визволення України”, який своєю політичною метою ставив визволення України з-під російського панування. З часом у таборі активізувалася культурницька, національно-просвітницька робота, яка обумовила суттєві зміни у свідомості полонених. О. Скоропис-Йолтуховський був причетним до заснування табірного часопису “Розвага” і брав участь у роботі його редакції. Він зініціював створення “Видавничого товариства ім. Івана Франка”, видання “Пропамятного календаря” та інших табірних видань, які виявилися важливим фактором пробудження національної свідомості.

Третій розділ “Організаційно-патріотична діяльність О. Скорописа-Йолтуховського серед полонених вояків-українців у Німеччині (друга половина 1915 – 1917 рр.)” складається з трьох підрозділів і висвітлює розмаїту працю діяча в середовищі інтернованих у таборах Німеччини у 1915 – 1917 рр.

У підрозділі 3.1. “Участь О. Скорописа-Йолтуховського в організації національно-патріотичної та культурно-освітньої роботи у таборах полонених українців” розглядаються його заходи щодо заснування трьох таборів в Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель. Зусиллями О. Скорописа-Йолтуховського й інших членів СВУ, було створено низку табірних культурно-освітніх організацій, які розгорнули активну діяльність для пробудження національної свідомості серед полонених українських вояків.

Водночас О. Скоропис-Йолтуховський багато зробив для зацікавлення українською проблемою впливовими німецькими політиками і генералітетом. За порівняно короткий проміжок часу у порозумінні з німецькими урядовцями і військовими чиновниками вдалося українізувати три табори, в яких утримувалися українці зі складу царської армії. У кожному таборі були створені просвітницькі відділки СВУ. Активізації їхньої діяльності значною мірою сприяли зусилля О. Скорописа-Йолтуховського. Результатом цієї праці було національне усвідомлення десятків тисяч полонених українців.

У підрозділі 3.2. “Заходи щодо налагодження таборових часописів” проаналізовано створення і поширення преси, яка оперативно інформувала про найважливіші події політичного життя в Україні та Росії, а також висвітлювала злободенні питання табірного побуту. Набутий у Фрайштадті досвід у газетно-видавничій сфері був успішно перенесений О. Скорописом-Йолтуховським до Німеччини. Наводиться чимало конкретних фактів пожвавлення пресової активності структур СВУ, які заснували низку таборових часописів. Так, заходами О. Скорописа-Йолтуховського у січні 1916 р., розпочалося видання часопису “Розсвіт” у Раштаті: його працівниками було створено видавництво “Український рух”, яке лише за січень-березень 1917 р. видало 96 тис. примірників газети, а також близько 100 тис. примірників іншої поліграфічної продукції.

У Вецлярі було створено видавниче товариство ім. Б. Грінченка, а також газету “Просвітній листок” (згодом “Громадська думка”), де крім О. Скорописа-Йолтуховського працювали Б. Лепкий, В. Пачовський, О. Терлецький та багато інших яскравих представників української інтелігенції. У Зальцведелі видавалася газета “Вільне слово”, яка поширила свій вплив далеко за межі цього міста. За ініціативою О. Скорописа-Йолтуховського постала низка різних структур, які разом з пресою спрямували свої зусилля на проведення національно-патріотичної роботи з полоненими.

У підрозділі 3.3. “О. Скоропис-Йолтуховський у формуванні самостійницької свідомості у полонених українців після Лютневої революції” аналізуються його зусилля, спрямовані на формування самостійницької політичної течії серед полонених солдатів та офіцерів. Важливим аспектом цього процесу було створення парамілітарних українських структур у таборах, на основі яких пізніше стало можливим формування українських частин і з’єднань.

Особисто О. Скоропису-Йолтуховському вдалося переконати низку полонених офіцерів-українців, у необхідності боротьби за самостійну українську державу. Одним з них був генерал-майор російської армії В. Зелінський, який невдовзі очолив українську дивізію синьожупанників. Національне усвідомлення полонених офіцерів створювало сприятливі умови для початку процесу формування українських військових формувань. О. Скоропис-Йолтуховський домагався встановлення тісних контактів СВУ з керівництвом Центральної Ради для утвердження державницьких прагнень українців, але кожного разу наражався на нерозуміння ним самостійницького руху.

У четвертому розділі “Адміністративно-управлінська діяльність О. Скорописа-Йолтуховського в Україні (1918 р.)”, який складається з двох підрозділів, розглядається його участь в роботі державних органів УНР та Української Держави.

У підрозділі 4.1. “На посаді губерніального комісара Холмщини, Полісся і Підляшшя в добу УНР” наголошується, що після утворення УНР, створилися умови для повернення в Україну багатьох політичних емігрантів і включення їх у процес державного будівництва. Серед них був і О. Скоропис-Йолтуховський. Аналізуючи, зокрема, його перші кроки на державній службі, пов’язані з формуванням військових частин з числа полонених вояків-українців, посадою губерніального комісара Центральної Ради, наголошується, що О. Скоропис-Йолтуховський спричинився до вирішення багатьох проблем мешканців Холмщини.

Підрозділ 4.2. “О. Скоропис-Йолтуховський – губернський староста Холмщини, Підляшшя та Волині за доби Гетьманату” присвячений його державницькій діяльності у цей період. Наводяться переконливі факти, які свідчать про досить ефективні зусилля О. Скорописа-Йолтуховського, спрямовані проти намірів польських військ взяти під свій контроль низку територій на заході України. Наголошується, що він залишався до кінця відданим своєму громадянському обов’язку, перебуваючи на відповідальній крайовій посаді аж до свого арешту поляками в грудні 1918 р.

П’ятий розділ “Громадсько-політична діяльність О. Скорописа-Йолтуховського в еміграції” складається з трьох підрозділів і є ключовим для осмислення ідеологічних та політичних векторів його діяльності за межами України.

У підрозділі 5.1. “О. Скоропис-Йолтуховський як представник Українського Червоного Хреста в Австрії та Німеччині” досліджується його харитативна діяльність серед українських громад Центральних держав у 1919 – 1921 рр. Показано, що завдяки своїм зв’язкам з німецькими урядовцями, О. Скоропис-Йолтуховський домігся дозволу на постійне перебування низки соціальних категорій українців в цих країнах. Для полегшення їх адаптації німецька влада навіть дозволила створити кілька українських громад у таборах Вінсдорф, Целлє, Бецендорф і Квідлінбург. Встановленно, що діяльність О. Скорописа-Йолтуховського відіграла важливу роль у наданні гуманітарної допомоги полоненим та інтернованим українцям у Німеччині та Австрії.

У підрозділі 5.2. “У розбудові гетьманських осередків в європейських країнах” висвітлюється участь О. Скорописа-Йолтуховського в гетьманському русі. У квітні 1920 р., було започатковано “Український союз хліборобів-державників”, у діяльності якого взяв активну участь О. Скоропис-Йолтуховський. У першій половині 1920-х рр., він разом із С. Шеметом проводив більшу частину організаційної роботи гетьманського осередку в Берліні, отримуючи відповідні вказівки голови УСХД В. Липинського. Показано, що О. Скоропис-Йолтуховський відігравав важливу роль в організації діяльності Українського наукового інституту в Берліні, який зосередив в своєму складі чимало визначних науковців і став вагомим центром українських наукових досліджень в Західній Європі. О. Скоропис-Йолтуховський був незмінним членом його кураторії і заступником куратора УНІ генерала Гренера. Наведені в дисертації факти переконливо свідчать, що діяч доклав чималих зусиль до активізації українського консервативно-монархічного руху та творення низки його осередків в європейських країнах. Водночас він підтримував зв’язки з багатьма українськими інституціями в еміграції, знаходив можливість підтримувати їх матеріально.

У підрозділі 5.3. “Ідеологічно-організаційна діяльність в гетьманському русі в 1930-х рр.” розглядається участь О. Скорописа-Йолтуховського в ідеологічному та політичному протиборстві гетьманців з іншими течіями української еміграції. Він гостро критикував “республікансько-демократичний” (уенерівський) і “диктаторсько-охлократичний” (оунівський) методи організації української спільноти. В той же час в роботі наводяться факти, які свідчать про наміри гетьманців досягнути об’єднання різних політичних сил в екзилі для спільних дій в інтересах України. Важливе політичне значення мали спроби гетьманської управи налагодити контакти з проводом ОУН. О. Скоропис-Йолтуховський наголошував, що і гетьманці і оунівці бачили всю безцільність “парламентського товчення води в ступі” і демонстрували здатність “свою організовану волю накинути широким верствам громадянства”. Однак принципова розбіжність ідеологічних і політичних засад гетьманського руху і ОУН обумовлювала неминуче гостре протистояння між ними. Активна позиція О. Скорописа-Йолтуховського у середовищі Української громади в Німеччині значно посилювала вплив гетьманців в цій авторитетній громадській організації.

---

[1] Див. : Дорошенко В. РУП і УСДРП / Володимир Дорошенко // Календар “Впереду”. – Львів, 1920. – С. 225-236; його ж. Революційна українська партія (РУП) (1900 – 1905 рр.). Нарис з історії української соціал–демократичної партії / В. Дорошенко. – Львів; Київ: Видання ЦК УСДРП, 1921. – 40 с.

[2] Гермайзе О. 25-ліття Революційної української партії (РУП) / Осип Гермайзе // Життя і революція. – 1925. – № 3. – С. 20-24; його ж. Нариси з історії революційного руху на Україні. Революційна українська партія (РУП) / О. Гермайзе. – К. : Книгоспілка, 1926. – 322 с.; його ж. Матеріали до історії українського руху за світової війни // Український археографічний збірник. – К, 1926. – Т. 1. – С. 271-354.

[3] Дорошенко В. У відповідь напасникам. Дві статті з приводу ріжних “ревеляцій” про Союз визволення України / В. Дорошенко. – Відень : Вид-во СВУ, 1917. – 30 с.; його ж. Українство в Росії. Новійші часи / В. Дорошенко. – Відень : Вид-во СВУ, 1917. – 115 с.; його ж. Українське шкільництво на Волині під австрійською окупацією / В. Дорошенко // Вістник політики, літератури й життя – 1918 – Ч. 27 / 28. – С. 413-416.

[4] Жук А. Союз визволення України / А. Жук // Вістник СВУ. – 1915. – Ч. 37 / 38. – С. 1-3; його ж. Союз визволення України / А. Жук // Пам’яткова книжка Союза визволення України і календар на 1917 рік – Відень, 1916. – С. 366-384.

[5] Липа Ю. Союз визволення України / Юрій Липа. – Одеса : Народний стяг, 1917. – Ч. 8. – 30 с.

[6] Терлецький О. Українці в Німеччині. 1915 – 1918. Т. 1. Історія української громади в Раштаті. – Київ – Ляйпціґ, 1919. – 429 с.

[7] Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914 – 1918 рр., з ілюстраціями на підставі споминів і документів / К. Левицький. – Львів : [б. в.], 1928 – 1929. – Ч. 1 / 2. – 496 с.; Дорошенко Д. Історія України, 1917 – 1923 / Д. Дорошенко. – Ужгород : [б. в.], 1932 ; Нью-Йорк : [б. в.], 1954. – Т. 1 : Доба Центральної Ради. – 458 с.

[8] Наріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома Світовими війнами. – Прага, 1942. – Ч. І. – С. 14-17.

[9] Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. – Львів, 2000. –  Т. 8. – С. 2870-2871.

[10] Дубрівний П. Союз визволення України в 1914 – 1918 рр. // Наукові записки Українського технічно–господарського інституту. – Мюнхен, 1968. – № ХV (ХVІІІ). – С. 76–87; Даниленко К. Видавниче т-во ім. Івана Франка // Союз визволення України у Відні (1914 – 1918). – Нью-Йорк, 1979. – С. 159-174.

[11] Роздольський Р. До історії “Союзу визволення України” / Роман Роздольський // Український самостійник. – Мюнхен, 1969. – № 1 – С. 31-40; № 2. – С. 29-35; № 3. – С. 38-42 ; № 4 – С. 32-39; № 5. – С. 26-30; № 6. – С. 32-38.

[12] Курас И. Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине / И. Ф. Курас. – К. : Наукова думка, 1978. – 314 с.

[13] Бакалець О. Галузинські та Йолтуховські шляхетські роди барської околичної шляхти ХV – ХХІ ст. (генеалогічний аспекти) / Олексій Бакалець // Бар. Барська земля – крізь призму століть / Матеріали І–ої Міжнародної науково–практичної конференції. – Бар: РВВ Барського ГПК, 1995. – С. 80-86.

[14] Корольов Б. І., Михальський І. С. “Союз визволення України” (1914 – 1918 рр.): до історії створення та діяльності / Б. І. Корольов, І. С. Михальський. – Луганськ, 1996. – 44 с.

[15] Головченко В. Від “Самостійної України” до Союзу визволення України: нариси історії діяльності української соціал-демократії початку ХХ ст. – Харків : Майдан, 1996. – 191 с.

[16] Лавров Ю. П. Про ідейні і організаційні засади Союзу визволення України / Ю. П. Лавров // Український історичний журнал. – 1996. – № 6. – С. 79-90; його ж. Початок діяльності Союзу Визволення України / Ю. П. Лавров // Український історичний журнал. – 1998. – № 4. – С. 17-32; 1998. – № 5. – С. 3-16; Расевич В. Діяльність українських політичних організацій у Відні під час Першої світової війни / Василь Расевич // Вісник Львівського університету. – Львів, 1999. – Серія історична. Вип. 34. – С. 317-330; Попик С. Українці в Австрії, 1914 – 1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни / С. Попик. – К. ; Чернівці : [б.в.], 1999. – 236 с.

[17] Сидоренко Н. М. Національно-духовне самоствердження : у 3 ч. / Н. М. Сидоренко. – К. : Дослідницький центр української преси, 2000. – Ч. 1 : Українська таборова періодика в першій світовій війні. – 204 с.; Савченко О. І. Українська зарубіжна преса наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О. І. Савченко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – 183 с.; Крупський I. В. Становлення української таборової преси. Основні тематичні напрями її діяльності / І. В. Крупський // Теоретичні та органiзацiйнi проблеми формування репертуару української книги та періодики : доповіді та повідомлення Міжнародної наукової конференції. (м. Львів, 25–26 серпня 1995 р.). – Львiв, 1996. – С. 341–352; Романюк М. До історії становлення таборової преси, 1915–1917 рр. / М. Романюк, І. Крупський // Третій міжнародний конгрес україністів. – Х., 1996. – Історія. Ч. 2. – С. 213-222.

[18] Патер І. Союз визволення України. Заснування, політична платформа та орієнтація / І. Патер // Вісник Львівського університету. – Львів, 1999. – Серія історична.. – С. 331-339. Вип. 34; його ж. Союз визволення України: проблеми державності і соборності / Іван Патер. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – 344 с. та ін.

[19] Срібняк І. В. Союз визволення України в 1914 – 1917 рр.: до історії культурно–просвітницької діяльності серед полонених вояків-українців у Австро–Угорщині / І. В. Срібняк, В. М. Васильчук. – К. : Київський державний. лінгвістичний університет. Кафедра історії України, 1997. – 35 с.

[20] Срібняк І. В. Полонені українці в Австро–Угорщині та Німеччині, 1914 – 1920 рр. / І. В. Срібняк. – К. : Київський державний лінгвістичний університет, 1999. – 296 с.

[21] Див. зокрема: Гирич І. У тіні В. Липинського (Андрій Жук як політичний мислитель й дослідник історії визвольного руху) / І. Гирич // Молода нація. – К., 2002. – № 3 (24). – С. 8–45; Осташко Т., А. Жук в добі національно–визвольних змагань / Тетяна Осташко // Там само. – С. 46–57; Патер І., Андрій Жук і Союз визволення України / Іван Патер // Там само. – С. 58-82 та ін.

[22] Осташко Т. Засновники Українського союзу хліборобів-державників // Гетьманський альманах / Відп. ред. Ю. І. Терещенко. – К. 2002. – Ч. 1. – С. 84-85. її ж. Згуртування українських монархічних сил в еміграції за фондами Українського вільного університету // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий наук. зб. – Вип. 5: Архіви – складова інформаційних ресурсів суспільства. – К., 2002. – С. 301–309; її ж. Персональний склад керівних органів українського Союзу хліборобів–державників // Наукові праці ЗДУ. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 14. – С. 120-131 та ін.

[23] Олексіюк Тиміш. Соборна Україна. Невідомі розвідки і спомини. Упорядкування та вступ. стаття В. Сергійчука. – К. : Українська Видавнича Спілка, 2004. – С. 599.

[24] Адамович С. Наддніпрянська політична еміграція в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель (1914 – 1918 рр.) / Сергій Адамович. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2003. – 148 с.

[25] Кураєв О. О. Українська проблема у політиці Берліна і Відня у Першій світовій війні (1914 – 1918) / О. О. Кураєв. – К. : Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського, 2006. – 247 с.

[26] Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ ст..): Монографія. – К. : “МП Леся”, 2006. –  С. 284-285, 296-297, 430-432.

[27] Старовойтенко І. Євген Чикаленко: людина на тлі епохи: Монографія / Інна Старовойтенко. – К. : Темпора, 2009. – 544 с.

[28] Кривошеєва Л. М. Кооперативний рух в таборах військовополонених українців часів Першої світової війни / Л. М. Кривошеєва // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2005. – Вип. 15. – С. 40-44; її ж. Сільськогосподарські курси часів Першої світової війни в таборах військовополонених українців / Л. М. Кривошеєва // Український селянин : збірка наукових праць. – Черкаси, 2006. – Вип. 10. – С. 137-140; її ж. Релігійне життя військовополонених-українців часів Першої світової війни / Л. М. Кривошеєва // Грані : науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2007. – № 6. – С. 9-12.

[29] Винниченко В. Щоденник / Володимир Винниченко. – Едмонтон; Нью-Йорк: КІУС; УВАН, 1980. – Т. 1: 1911 – 1920. – 500 с.

[30] Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901 – 1914 роки) / Дмитро Дорошенко. – К. : Темпора, 2007. – 272 с.; його ж. Мої спомини про давнє минуле (1914-1920 роки) / Дмитро Дорошенко. – К. : Темпора, 2007. – 632 с.

[31] Жук А. До історії української політичної думки перед світовою війною / Андрій Жук // Визволення.  – 1923. – № 11. – С. 30–43; його ж. Про невідбутий з’їзд РУП (1904 р.) / Андрій Жук // Об’єднання. – Відень, 1924. – С. 82–84; його ж. Перша партійна конференція РУП / Андрій Жук // Календар-альманах “Дніпро” на 1936 рік. – Львів, 1935. – С. 96–101.

[32] Коллард Ю. Спогади минулого / Юрій Коллард // Літературно-науковий вісник. – 1931. – Т. 105. – С. 26–32; його ж. Спогади юнацьких днів (1897 – 1906). Українська студентська громада в Харкові і Революційна Українська Партія. – Торонто: Срібна сурма, 1972. – С. 83–86.

[33] Чикаленко Є. Щоденник (1907 – 1917). – К. : Темпора, 2004. – Т. 1. – 426 с.; Чикаленко Є. Щоденник (1918 – 1919). – К. : Темпора, 2004. – Т. 2. – С.7–209; Чикаленко Є. Щоденник. 1919 – 1920. – Київ – Нью-Йорк, 2005. – 639 с.

[34] Скоропис–Йолтуховський О. “Мої злочини” / О. Скоропис-Йолтуховський // Хліборобська Україна. – Відень, 1920 – 1921. – Кн. 2,  зб. ІІ / ІV. – С. 191–237.

[35] Скоропис О. Мій перший транспорт / Олександр Скоропис // Наш голос. – 1911. – Ч. 6–8. – С. 301–308.

[36] Звідомлення з політичної діяльності Берлінської Централі Союза Визволення України в таборах українців полонених і на українських землях, окупованих Німеччиною за час від половини травня 191 року до половини травня 1918 року / О.Скоропис–Йолтуховський. – [б. м. : б. в., 1918]. – 16 с. ; Скоропис-Йолтуховський О. Значеннє самостійної України для європейської рівноваги / О. Скоропис–Йолтуховський. – Відень : Вид-во СВУ, 1916. – 15 с.

[37] Ho
ykіewіcz Т. Ereіgnіsse іn der Ukraіne 1914 – 1922 (deren Bedеutung und hіstorіsche Hіnterdründe). – Phіladelphіa, 1966. – Вand. І.

[38] Союз визволення України, 1914 – 1918 – Відень : [спогади]. – Нью-Йорк : Червона калина, 1979. – 197 с.

[39] Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Упоряд. Т. Гунчак і Р. Сочальник. – Мюнхен: Сучасність, 1983. – Т. 1.

[40] Вячеслав Липинський. Повне зібрання творів, архів, студії. Листування. Т. 1 / Гол. ред. Я Пеленський. – Київ-Філадельфія, 2003.

[41] Українська політична еміграція 1919 – 1945: Документи і матеріали. – К. : Парламентське видавництво, 2008. – 928 с.