ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі розкрито актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, обґрунтовано його хронологічні та територіальні межі, охарактеризовано методологічну основу, наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерела, методологія і методи дослідження» характеризується розвиток історіографії, аналізуються джерела, вказано на методологію і методи дослідження.
У підрозділі 1.1. «Історіографія» зазначається, що в дореволюційний період історіографічна традиція дослідження земельних відносин у Криму, зокрема у Севастопольському градоначальстві, перебувала в стадії свого формування.
В історіографії ХІХ - початку ХХ ст. найбільш цілісній погляд на історію земельних відносин у Криму запропоновано Г.Ф. Блюменфельдом. Він у своїй монографії «Кримськотатарське землеволодіння» робить низку припущень щодо комплексного впливу численних факторів на історію землеволодіння в регіоні.
Ідеї Г. Блюменфельда про вплив історичного досвіду на становлення земельних відносин на півострові були близькі Ф. Лашкову, який здійснив аналіз дій Комісії для розгляду земельних суперечок та визначення повинностей на Кримському півострові, дослідив проблему вакуфного землеволодіння, систематизував архівні джерела.
Характерні риси досліджень М. Неручева «Державний земельний фонд Таврійської губернії» і «Нарис поземельних відносин в Таврійській губернії» − інформативність і системність викладу матеріалу. Цікавою є позиція вченого з питання раціонального землеоблаштування в Криму, під яким автор розумів не тільки створення правової бази, що регламентує питання землеволодіння, а й систему принципів, покладених в основу функціонування інституцій, що регулювали земельні відносини.
У цілому ж можна зазначити, що вивчення землеволодіння та землекористування на території Криму і Севастопольського градоначальства зокрема в дореволюційний період тільки розпочиналася.
У радянський період в історіографії досліджень земельних відносин спостерігалася методологічна однорідність. Марксистсько-ленінські принципи були покладені в основі абсолютної більшості робіт, особлива увага на сторінках досліджень приділялася класовим протиріччям.
У 1918-1930 рр. з'являються роботи, присвячені проблемі земельних перетворень на території Кримського півострова. Специфіка історичного періоду суттєво вплинула на рівень об'єктивності дослідників, змусивши їх оцінювати події земельної історії з позиції прихильників певної ідеології.
Так, представники марксистського спрямування в історіографії (О. Біценко, Л. Кріцман та ін.) були одностайні в оцінці змін, внесених у законодавство більшовиками. Прихильники народницько-есерівського напряму (Б. Кніпович, І. Майоров та інші) більш виважено підходили до аналізу досягнень і помилок радянського керівництва в царині регулювання земельних відносин. Вчені зробили висновки про двоїстість земельної політики та відзначили суперечливий характер наслідків її реалізації на території півострова. Однозначно негативна оцінка дій радянської влади щодо земельних перетворень була запропонована діячами білогвардійського руху, одним з найбільш яскравих представників якого є В. Оболенський.
Ініціативи радянської влади в сфері земельних відносин стали предметом аналізу Г. Кущенка, С. Усова. Дослідники в цілому позитивно оцінили процес перерозподілу земельних ділянок після революції. У своїх роботах автори зробили висновки про необхідність вивчення історичного досвіду організації сільського господарства з метою виявлення ефективних форм господарювання в умовах Криму. Хід земельної реформи в Криму в 1920-х роках досліджував М. Кожевніков.
Питання землеволодіння та землекористування в Криму стали також предметом досліджень П. Надинського, Н. Руденка та ін. У роботах вчених основну увагу приділено діяльності радянських органів влади на місцях, розвиткові аграрних відносин, трансформації форм користування землею тощо.
В історії української історіографії кінця ХХ – ХХІ ст. нові підходи в дослідженні еволюції земельних відносин були запропоновані С. Ляхом, В. Калініченком та іншими.
З кінця 90-х рр. ХХ ст. кількість регіональних досліджень, присвячених аграрній історії України суттєво збільшилася, причому науковий рівень більшості робіт залишився високим. Зразками таких розробок є дисертації Ю. Святця та ін. Однією з перших узагальнюючих робіт у новітній історіографії аграрних відносин на території Кримського півострова є кандидатська дисертація С. Бородіна «Аграрні відносини в Криму (1918-1926 рр.)». Автор роботи виділив етапи історії аграрних відносин, визначив особливості кожного з періодів. С.В. Бородін дослідив общинну, колективну та інші форми землекористування (земель спеціального призначення і використання).
Зразком об'єктивного історичного дослідження з регіональної історії є також робота Л. Левченко «Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805-1900)». Дослідниця доклала серйозних зусиль для узагальнення матеріалу і систематизації відомостей щодо історії військових губернаторств на півдні Росії.
Окремі дослідження, побічно пов'язані з темою дисертаційної роботи, були також опубліковані на сторінках періодичних видань. Серед них автори статей приділяли увагу вивченню земельних відносин в окремих регіонах України.
Щодо зарубіжних досліджень з аграрної історії, то варто зазначити, що тема земельних відносин на території Севастопольського регіону вченими практично не розроблялася.
Таким чином, в історіографії низка важливих питань досі залишилася нез’ясованою. Так, належним чином не проаналізовано історичні та соціально-економічні підвалини особливого юридичного статусу міста Севастополя, слабко висвітлено проблему розмежування земель в севастопольському регіоні, не здійснено аналізу дій муніципальної влади щодо розподілу ділянок між різними суб'єктами земельних відносин тощо.
У підрозділі 1.2. «Джерела» охарактеризовано джерельну базу роботи, яка представлена архівними та друкованими (опублікованими) матеріалами. Відповідно до традиційної класифікації, використані джерела можна умовно поділити на актові, діловодні, статистичні та наративні.
До актових джерел слід віднести нормативно-правові акти: закони, узаконення, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції тощо, які були генеровані різними органами влади з метою регулювання земельно-правових відносин і забезпечення раціонального використання земельного фонду Російської імперії, в тому числі і Севастопольського градоначальства.
Автор дисертаційного дослідження провів роботу щодо виявлення та обробки архівних джерел по темі у Державному архіві Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь), Державному архіві м. Севастополя, Державному архіві Миколаївської області (м. Миколаїв), Державному архіві Херсонської області (м. Херсон), Російському державному архіві давніх актів (м. Москва), Російському державному історичному архіві (м. Санкт-Петербург), Російському державному архіві Військово-морського флоту (м. Санкт-Петербург).
Основний комплекс документів, безпосередньо або опосередковано пов'язаних з темою дослідження, виявлено в фондах Державного архіву Автономної Республіки Крим (фонди Ялтинського повітового поліцейського управління; Таврійської губернської палати цивільного суду; Ялтинського повітового суду; Комісії для розгляду поземельних суперечок та визначення повинностей на Кримському півострові; Канцелярії Таврійського губернатора; Таврійського губернського правління; Таврійського губернського присутствія в земських і міських справах; Таврійського губернського в селянських справах присутствія; Сімферопольської повітової земської управи; Управління землеробства і державного майна Таврійської і Катеринославської губерній; Таврійського губернського лісоохоронного комітету; Таврійської духовної консисторії; Таврійського духовного магометанського правління; Канцелярії Таврійського губернського предводителя дворянства; Таврійської губернської креслярні; Особливої вакуфної комісії; Земельного відділу Кримського революційного комітету; Таврійського губернського комісару та інші.
Матеріали Державного архіву м. Севастополя, зокрема документи з історії монастирів, були використані автором при розгляді питань з історії церковного землеволодіння на території Севастопольського градоначальства.
У фондах Російського державного історичного архіву (РДІА, м. Санкт-Петербург) зберігаються справи з історії земельних відносин на території Севастопольського градоначальства. Так, автором дисертації опрацьовано фонди, в яких виявлена діловодна документація, а також нормативні акті по темі дослідження (фонди Департаменту громадянських і духовних справ, Департаменту митних зборів, Господарського департаменту Міністерства внутрішніх справ, Першого департаменту Міністерства державного майна, Кримської комісії, Першого департаменту Сенату).
При вивченні матеріалів Російського державного архіву давніх актів (м. Москва) дослідницькі зусилля були зосереджені на опрацюванні архівних матеріалів фондів Генерального та Спеціального межування.
Документи з історії Чорноморського флоту та Севастопольського порту знаходяться також в Російському державному архіві Військово-морського флоту (м. Санкт-Петербург). Враховуючи різнобічність і численність зібраних в архіві джерел, автор дисертації обмежився вивченням матеріалів фондів Управління Головнокомандуючого Чорноморського флоту і портів (ф. 243) та Будівельного управління Морського міністерства (ф. 84).
Під час написання дисертаційної роботи важливим також було дослідження архівних справ Російського державного військово-історичного архіву (м. Москва), зокрема матеріалів фонду Севастопольської фортеці та підпорядкованих їй частин й установ.
У Державному архіві Миколаївської області дисертантом виявлено документи, необхідні для проведення комплексного дослідження з питань регулювання земельних відносин на території Севастопольського градоначальства, а саме: нормативні документи, діловодне листування, що зберігається в фондах Канцелярії Миколаївського військового губернатора і Управління Чорноморських адміралтейських поселень, обер-інтендантства Головного управління Чорноморського флоту і портів.
У Державному архіві Херсонської області автором досліджено матеріали, що дозволяють наочно простежити, яким чином змінювалися кордони Севастопольського градоначальства.
Крім нормативних актів, що регулювали повноваження суб'єктів земельних відносин, до групи оброблених актових джерел додатково включено зразки типових договорів купівлі-продажу та оренди землі, а також матеріали судових прецедентів.
Діловодні документи об'єднані в комплекс джерел, куди входять матеріали міжвідомчої переписки та протоколи роботи установ з питань земельного облаштування регіону. При підготовці дисертаційного дослідження вивчено звіти, інструкції, циркуляри, тобто ті документи, які забезпечували функціонування системи земельних відносин.
Варто зазначити, що велику дослідницьку роботу автор провів у Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (м. Київ), бібліотеці «Таврика» ім. А.Х. Стевена (м. Сімферополь), науковій бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (м. Сімферополь), бібліотеці Національного заповідника «Херсонес Таврійський», Російській державній бібліотеці (м. Москва), де виявлено опубліковані матеріали, зокрема різноманітні статистичні збірники.
Так, наприклад, у збірнику, підготовленому Центральним статистичним комітетом Міністерства внутрішніх справ наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., були опубліковані дані, що стосувалися проблеми власності на земельні ділянки, а також питань функціонального призначення земель Таврійської губернії. Згаданий збірник, є більш надійним джерелом інформації, ніж проведені раніше дослідження поземельної власності.
У збірці, виданій у 1907 році, наведені дані про розмір земельних ділянок, що належали представникам різних станів, в тому числі особам, які проживали на території Севастопольського градоначальства.
У збірнику 1911 року дана загальна характеристика регіону, опубліковані таблиці, що дозволяють реконструювати систему землеволодіння на території Таврійської губернії.
Тема земельних відносин наприкінці XIX – на початку ХХ ст. стала предметом обговорення в періодичній пресі. У статтях здебільшого зафіксовано позиції авторів щодо необхідності здійснення тих чи інших перетворень в аграрній сфері, також подано оцінку ефективності використання земельних ресурсів регіону.
У цілому комплекс джерел з історії земельних відносин на території міста Севастополя та Севастопольського градоначальства є репрезентативним для проведення нашого дослідження.
У підрозділі 1.3. «Методологія та методи дослідження» зазначено, що методологія та методи дослідження базуються на принципах об'єктивності, історизму та системності, що передбачає вивчення подій і фактів в їх взаємозв'язку і загальному контексті конкретного історичного періоду. Діалектичний підхід до вивчення історичних подій і явищ, дозволив аналізувати зміни в системі земельних відносин з позиції їх включення до загальноісторичних і регіональних процесів розвитку.
У дисертаційному дослідженні використано загальнонаукові методи історичного і логічного аналізу. Формально-юридичний, порівняльно-історичний, гносеологічний і порівняльно-правовий методи пізнання в комплексі з конкретно-соціологічним аналізом вивели дослідження на міждисциплінарний рівень, а залучення таких загальнонаукових методів, як абстракція і конкретизація, аналіз і синтез, індукція і дедукція, дозволило дисертанту аргументувати гіпотезу про послідовну еволюцію системи землеволодіння та землекористування, визначити вплив соціально-економічних факторів на реалізацію прав володіння, користування і розпорядження землею громадян, установ і організацій.
У другому розділі «Розвиток земельних відносин на території міста Севастополя в 1783-1873 рр.» проаналізовано земельні відносини, що сформувалася у зазначений період.
У підрозділі 2.1. «Основні етапи формування системи землеволодіння та землекористування наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст.» зазначається, що початковий період розвитку міста Севастополя тісно пов'язаний з подіями військової історії Російської імперії.
У 1784 р. Севастополь увійшов до складу Таврійської області (Мангупського кадилика), потім Таврійської губернії. У 90-х рр. XVIII ст. за Севастополем закріплюється статус військового порту. Це урядове рішення стало вирішальним для розвитку міста.
Усі значні адміністративні перетворення кінця XVIII – початку ХІХ ст. суттєво вплинули на розвиток земельних відносин у Севастопольському регіоні. Специфіка Севастополя полягала в тому, що питання про розмежування земель, що належали місту і Адміралтейству, тривалий час залишалося невирішеним. На початку XIX ст. задля більш чіткішого розмежування ділянок різних форм власності, а також для припинення земельних конфліктів порушено питання про необхідність проведення комплексних межових робіт на території Севастопольського регіону. Основною метою межування ставало впорядкування земельних відносин і введення їх до єдиного правового поля. До середини XIX ст. тривав період формування системи землеволодіння та землекористування на території Севастополя, визначалося коло суб'єктів земельних правовідносин і характер їх участі в цих відносинах.
У підрозділі 2.2. «Роботи з межування Севастополя у середині ХІХ ст.» вказано, що підготовка до проведення заходів, пов'язаних з плануванням і межуванням території регіону, крім дій технічного характеру, передбачала також розробку відповідної законодавчої бази. Комплекс межових робіт на території Севастополя, що здійснювалися під егідою різних установ, включав в себе узгодження меж земельних ділянок, закріплення межових знаків на місцевості, формування нормативно-правової та документальної бази та подальше передання землевпорядних (межових) справ відповідним державним органам. Виготовлення планів, карт, креслень міста Севастополя отримало статус найважливішого елемента територіального землеустрою. Всі ці дії стали обов'язковою умовою здійснення основних операцій із земельними ділянками: купівлі-продажу, дарування, успадкування тощо.
У третьому розділі «Принципи, механізми та основні напрямки державного регулювання земельних відносин на території міста Севастополя та Севастопольського градоначальства у 1873–1921 рр.» розглянуто зміни в системі відносин землеволодіння, землекористування та землевпорядження, що відбулися в зазначений період.
У підрозділі 3.1. «Зміст земельних правовідносин у другій половині ХІХ ст.» простежено вплив подій соціально-економічної та політичної історії на розвиток земельних відносин у регіоні.
Після закінчення Кримської війни питання надання мешканцям Севастополя земельних ділянок набуло виняткової гостроти. Прагнучи вирішити житлову проблему, населення самовільно захоплювало і забудовувало земельні ділянки, причому місцева влада ставилися до цього явища досить поблажливо. Зусилля міської влади були спрямовані на здійснення ремонтних і відновлювальних робіт зруйнованого міста.
Першу редакцію правил із відновлення міста затверджено Комітетом міністрів 28 лютого 1856 р. Пізніше був сформований Комітет зі здійснення відновлювальних робіт. Для здійснення земельних перетворень у 60-х рр. XIX ст. створено Комісію з питання про землеустрій Севастополя. Враховуючи складне економічне становище міста, члени Комісії обмежилися укладанням проекту розподілу земельних ділянок між Морським відомством, містом і приватними особами.
Відсутність єдиної програми відновлення міського господарства стала причиною тривалої повоєнної стагнації межових робіт на території Севастопольського регіону. В період післявоєнної відбудови обсяги межових робіт значно скоротилися.
Пожвавлення у сфері земельних відносин намітилося після заснування у 1873 році Севастопольського градоначальства. З цього часу результати роботи Комісії з питання про майбутнє значення Севастополя, що діяла в 60-х рр. XIX ст., розглядалися Особливою нарадою з облаштування міста. Висновок, зроблений нарадою, стосувався введення обмежень на передачу земель у власність міста.
З ініціативи членів наради в 1874 р. було створено Комісію з представників різних відомств. Згодом Комісія припинила свою роботу, але в 1893 р. була відтворена за клопотанням Севастопольського градоначальника. Напрацьовані зазначеною організацією матеріали пізніше були передані на розгляд Комісії з визначення берегової смуги в Севастопольському порту.
У досліджуваний період жителі Севастополя отримували право власності на землю шляхом укладання та нотаріального засвідчення цивільно-правових договорів, спрямованих на придбання земельної ділянки у власність (придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, прийняття спадщини тощо).
Підставами для припинення права власності на земельну ділянку слугували добровільна відмова власника від права на землю; смерть власника землі за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; накладення стягнення на земельну ділянку за вимогою кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності. У 70-90-х рр. XIX ст. було розроблено механізми реалізації взаємних прав і обов'язків суб'єктів земельних правовідносин, тобто визначено їх зміст.
У підрозділі 3.2. «Зміни в землеволодінні та землекористуванні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.» зазначено, що в 1897 р. за погодженням з керівництвом Морського міністерства було організовано Особливу комісію з представників від кількох міністерств (Морського, Військового, Внутрішніх справ, Фінансів та Шляхів сполучення) та представників від Севастопольського міського управління. Результатом роботи Комісії стала підготовка переліку земель, на які претендувало кожне з відомств, і планів з позначеними на них спірними ділянками.
Необхідність залучення фахівців для вирішення питання про належність севастопольських земель стала причиною організації в складі комісії особливої Наради, до складу якої ввійшли чиновники Морського відомства. Згодом Нараду було переформовано в Комісію для з'ясування прав Морського відомства на землю в межах Севастопольського градоначальства. Робота Комісії передбачала не тільки виявлення і обробку матеріалів, але підготовку планів різних ділянок.
На початку ХХ ст. ситуація із забезпеченням населення Севастополя землею зазнала змін, більшість великих землеволодінь виявили тенденцію до дроблення. Значно ускладнилося документальне оформлення операцій із земельними угіддями.
У той же період відбувалися події, що впливали на функціонування загальноімперської системи земельних відносин. Відбувалися значні зміни, пов'язані з розширенням кола суб'єктів земельних відносин, удосконаленням механізмів ринку землі тощо. Форсовано відбувався процес еволюції прав на землю, зокрема і на території Севастопольського градоначальства.
У 1914 р. для розподілу Севастопольських земель між містом і відомствами було створено міжвідомчу Нараду, першочерговим завданням якої було складання планів окремих спірних ділянок.
Отже, наприкінці XIX - початку ХХ ст. відбулися суттєві зміни в системі землеволодіння та землекористування на території Севастопольського регіону: розширилося коло суб'єктів земельних відносин, виникли підстави для переходу земельних ділянок у власність представників непривілейованих верств населення, змінився характер використання землі.
У підрозділі 3.3. «Реформування системи земельних відносин на території Севастопольського регіону в 1917–1920 рр.» показано, що після 1917 р. система земельних відносин на території Севастопольського регіону була докорінно реформована.
Білогвардійські уряди М. Сулькевича та С. Крима, які поетапно змінили один одного, вважали своїм завданням відновлення дореволюційної системи земельних відносин. Певні зміни в цій системі передбачалися земельною реформою П. Врангеля, розпочатою влітку 1920 р., але ця реформа не була втілена у життя.
Після встановлення радянської влади в Криму згідно з постановою Севастопольського ревкому від 8 грудня 1920 р. було створено Севастопольський повітовий земельний відділ, основним завданням якого був облік земельних ділянок на території регіону. Роботи із землеустрою проводилися в кілька етапів, що передбачали попередній збір та систематизацію інформації про стан земель на території регіону, часткову передачу земель із Державного фонду в тимчасове користування селян, визначення напрямку подальших земельних перетворень на території півострова тощо.
У четвертому розділі «Окремі питання землеволодіння та землекористування на території міста Севастополя та Севастопольського градоначальства» аналізуються нетипові випадки розв’язання земельних питань на території Севастопольського регіону.
У підрозділі 4.1. «Проблема іноземного землеволодіння на території м. Севастополя та Севастопольського градоначальства» підкреслюється, що протягом усього досліджуваного періоду Севастопольський регіон належав до категорії регіонів обмеженого іноземного землеволодіння, що зумовлювалося низкою причин політичного та соціально-економічного характеру. Іноземні суб'єкти земельних відносин на території регіону були обмежені в придбанні земель за категоріями, місцезнаходженням та метою використання, діяла категорична заборона на придбання іноземними громадянами земель оборонного значення тощо.
У підрозділі 4.2. «Правовий режим земель транспорту та водного фонду» зазначається, що в дореволюційний період не відбулося виокремлення земель шосейного і ґрунтового, морського та залізничного транспорту. Проте ті ділянки Севастопольського регіону, які умовно можна назвати землями шляхів сполучення, здебільшого були казенними або підлягали включенню в державний резерв. При вирішенні питання про необхідність придбання земельної ділянки державною установою визначальним було співвідношення вартості землі та її економічної доцільності.
Засади регулювання відносин володіння, користування і розпорядження землями водного фонду в досліджуваний період перебували в стадії розробки, але право держави на зазначені ділянки визнавалося пріоритетним.
У підрозділі 4.3. «Церковне та вакуфне землеволодіння на території Севастопольського регіону (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)» вказано, що земельні ділянки зазначених категорій поєднували в собі риси об'єктів права різних форм власності. Аналізуючи землеволодіння Балаклавського Георгіївського, Херсонеського та Інкерманського монастирів, автор доходить висновку, що в дореволюційний період перехід земель у володіння православних монастирів відбувався в умовах мінімального протистояння військової адміністрації. Система принципів взаємодії світської та духовної влади з приводу вакуфів у зазначений період перебувала у фазі розробки. Після входження Кримського півострова до складу Російської імперії діяльність спеціальних комісій була спрямована на унормування правового статусу власників духовних та приватних вакуфів. З 1890 по 1917 рр. облік вакуфів та контроль за їх використанням здійснювався вакуфною комісією, після її ліквідації – відповідним відділом Мусульманського комісаріату та Магометанським духовним правлінням.
У підрозділі 4.4. «Правовий режим земель лісового фонду. Розвиток земельних відносин у Байдарській долині» зазначено, що питання регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, задоволення потреб у лісових ресурсах знаходилися в стадії розробки. Так, на державному рівні було прийнято низку постанов, що підтверджували обмежене експлуатаційне значення лісів (зокрема в Байдарській долині), закладено основи державного обліку та охорони лісів, наданих для потреб лісового господарства Севастопольського градоначальства.
У висновках узагальнено результати дослідження. Зазначено, що система земельних відносин на території Севастопольського градоначальства і міста Севастополя формувалася протягом тривалого періоду часу.
Функціональне призначення міста Севастополя справляло вплив на розвиток системи земельних відносин в регіоні. Вони визначалися такими законодавчими актами, як указ про призначення Севастополя «головним військовим портом» (1804 р.), оголошення Севастополя фортецею другого класу (1860 р.), рішення про визнання Севастополя фортецею третього класу (1890-1891 рр.), перенесення комерційного порту в Феодосію і т.п. Правовий та адміністративний статус закріплювався наказом про входження Севастополя до складу Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства (1805 р.), рішенням про виведення Севастополя зі складу Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства (1864 р.), затвердженням плану Севастопольського градоначальства (1873 р.) тощо.
Безпосередній вплив на регулювання земельних відносин на території Севастопольського регіону мали:
- створення Комісії для розбору земельних суперечок і визначення повинностей на Кримському півострові (1802 р.);
- повернення Севастопольської бухти з прилеглими територіями у виняткове ведення Морського відомства (1855 р.);
- організація Комісії з вирішення питання про майбутній статус і устрій Севастополя (1872 р.);
- робота Комісії для остаточного розподілу земель в межах Севастопольського градоначальства (1893 р.);
- організація Комісії для з'ясування прав на землю в Севастопольському градоначальстві (1900 р.);
- скликання міжвідомчих нарад з питань розподілу земель Севастопольської дачі між містом, Морським і Військовим відомствами (1914 р.).
Можна констатувати, що весь цей час органи влади різних рівнів помітно впливали на систему земельних відносин шляхом розробки нормативної бази та створення відповідних установ, на які покладалося завдання впорядкування судової практики в сфері приватних і публічних земельних правовідносин на території Севастопольського регіону.
Основною функцією установ, що діяли в різні періоди часу (Комісії для розбору земельних суперечок, Межової комісії, Межової контори тощо), був контроль за встановленням меж земельних ділянок, а також вирішення суперечок, пов'язаних з правом власності на землю, та стягнення державного поземельного податку з господарських одиниць.
На початку ХХ ст. було розроблено загальні механізми правового регулювання таких традиційних форм володіння землею, як вакуфна і общинна.
Освоєння території Севастопольського регіону з єдиною метою –зміцнення Чорноморського флоту та розвитку Севастопольського порту стало причиною закріплення за Адміралтейством виключного права власності на земельні площі. Як наслідок, можливості інших суб'єктів земельних відносин щодо володіння, розпорядження та використання земельних ділянок були значно обмежені. Це стало причиною перманентного конфлікту державних і приватних інтересів, змістом якого була диспропорція в співвідношенні прав і обов'язків різних сторін, що вступали в земельні відносини на території регіону.
Таким чином, необхідно визнати те, що, всупереч територіальній приналежності Севастопольського градоначальства до Таврійської губернії, земельні відносини на території регіону демонстрували стійку тенденцію до автономної еволюції, а характерною особливістю регіону було абсолютне переважання значного числа земельних ділянок єдиного цільового призначення.
Нездатність міської влади захистити інтереси населення і забезпечити громадянам доступ до земельних ресурсів стала причиною відставання регіону в першу чергу в сільськогосподарському відношенні. Загострення малоземелля, збільшення відсотка безземельних господарств, зростання орендної плати робили неможливим застосування новітніх технологій обробки землі, вирощування цінних сільськогосподарських культур тощо. Однак результати стагнації сільського господарства мали суперечливий характер. Умовно позитивним ефектом ситуації, що склалася, була прискорена урбанізація регіону, проявом якої стала підвищена увага органів влади до розвитку інфраструктури на території градоначальства.
Крицман Л. Пролетарская революция и деревня / Л. Крицман. – М., 1929.
Руденко Н. С. Реализация ленинского декрета о земле в Тавриде в 1918 г / Н. С. Руденко // Очерки социально-экономической и политической истории СССР – М., 1964. – С. 40–55.
| 
