| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано дослідницьку проблему, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено територіальні та хронологічні межі, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано інформацію щодо обсягу структури роботи та апробації результатів праці.
У першому розділі ‑ «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» ‑ висвітлено історіографію проблеми, проаналізовано та класифіковано джерела, опрацьовано методологію дослідження.
В Історіографії розглянуто внесок науковців у вивчення проблем розвитку українського села та міста у 20-30-і рр. ХХ ст.
Умовно історіографію дослідження можна поділити на радянську, сучасну українську та зарубіжну. Вона різниться як за колом залучених історіографічних джерел, так і за проблематикою в рамках досліджуваного періоду.
Радянська історіографія з початку досліджуваного періоду висвітлювала та обґрунтовувала результативність політико-економічних перетворень в Україні. Життя і розвиток міст і сіл України розглядались крізь призму комуністичної ідеології, що було виявом світогляду радянських державних і партійних діячів, їхнього бачення соціально-економічних та духовно-культурних процесів. Дослідження взаємовідносин міста і села зосереджували увагу, головним чином, на економічних питаннях і наголошували на суто позитивних результатах впливу міського робітництва на село. Характерними для цього періоду історіографії проблеми є праці В.Петрова, О.Ф.Кувеньової, П.М.Денисовця, Т.І.Богомолова та ін..
У центрі уваги сучасної української історіографії знаходиться аналіз впливу політики радянської влади на розвиток українського суспільства, зокрема, сільської його частини у 20-30-і рр. ХХ ст. й опрацьовування у зв’язку з цим соціально-економічних, ідеологічних та духовно-культурних трансформацій, історії повсякденності робітників та селян. Триває критичне переосмислення надбань радянського минулого, йде поповнення вітчизняного історичного простору набутками закордонних дослідників. Головними науковими проблемами, найбільш актуальними в останні роки, є голод 1921-1923 рр. та голодомор 1932 – 1933 рр., дослідженню яких присвятили свої праці С.В.Кульчицький, В.І.Марочко, О.М.Веселова, В.І.Сергійчук та ін. Помітний внесок у переосмислення методології історії, вивчення історії повсякденності належить О.А.Удоду. Важливим для розробки проблематики є розуміння релігійної ситуації в Україні у 20-30-і рр. ХХ ст., яку у своїх працях досліджує О.П.Тригуб, морально-психологічної атмосфери, становлення сталінського тоталітарного режиму, проблематиці якого присвятив значну кількість праць В.М.Даниленко. Вплив українізації на життя українського населення досліджували Я.М.Дашкевич, Б.Кравченко та ін.. Особливості родинних відносин, проблеми сімейного та соціального виховання в українських сільських та міських сім’ях, підвищення ролі жінки у суспільстві у 20-30-і роки цікавили не тільки істориків, а й демографів, соціологів, спеціалістів з педагогічних наук. В новітній науковій літературі представлено різні підходи та оцінки з найбільш складних проблем у взаєминах між містом та селом. Зокрема, вийшла низка праць, які протистоять пануючим у радянські часи поглядам і значною мірою змінюють попередні уявлення дослідників про «міцний союз робітничого класу та селянства» і «ліквідацію істотних відмінностей між містом і селом». Ці знання знаходяться у прямому зв’язку з розвитком історіографії останніх десятиріч, коли її вагомі здобутки, пов’язані з нагромадженням історичної інформації, розсекреченням документів, об’єктивним висвітленням історичних процесів та явищ, накопиченим арсеналом спогадів сучасників та очевидців подій, рішучо вступили в полеміку з радянськими панівними теоріями і політичними доктринами.
Наукові доробки закордонних вчених, зокрема Джеймса Мейса, Роберта Конквеста та інших висвітлювали специфіку української душі, ментальності з обґрунтуванням психологічних властивостей, рис, чинників, що зумовлюють її певні якості, порушували питання зламу у повсякденному житті населення під час голоду 1921-1923 рр. та голодомору 1932-1933 рр.
Таким чином, аналіз наукової літератури показує, що головне питання дисертації – співіснування сільської та міської культур радянської України в контексті повсякдення 20-30-х рр. ‑ не є вичерпаним і потребує подальшого комплексного дослідження та наукової розробки.
Джерельну базу ми класифікували за принципом фондоутворення, походження та місця зберігання джерел. Основні їх групи становлять
1) неопубліковані (архівні) джерела;
2) опубліковані документи, серед яких статистичні дані та матеріали санітарно-гігієнічних обстежень сільського та міського населення, документи компартії, законодавчих і виконавчих органів влади, періодична преса 20-30-х років;
3) джерела особового походження (спогади, свідчення очевидців подій).
Неопубліковані джерела представлені матеріалами з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України) та Центрального державного архіву вищих органів влади і державного управління України (далі – ЦДАВО України), Державного архіву Луганської області (далі – Держархів Луганської області), Державного архіву Херсонської області (далі ‑ Держархів Херсонської області).
У ЦДАГО України опрацьовано документи фонду «Центральний комітет Комуністичної партії України» (Ф. 1), що допомагають розкрити механізми прийняття рішень соціально-економічного та ідеологічного характеру, методи, якими діяла влада у встановленні нового способу життя та простежити реакції населення України на трансформацію позицій вищого керівництва республіки у 1920 – 1930-х рр. у бік централізації, усуспільнення, радянізації повсякденного життя.
У ЦДАВО України інформаційну цінність мають, насамперед, документи Ради Народних комісарів Української РСР (фонд Ф. 2), в яких розкриваються заходи республіканських урядовців щодо змін традиційного життя українців у сферах організації господарської діяльності, житлових умов, працевлаштування, підвищення культурно-освітнього рівня, проведення медично-санітарної роботи тощо. Матеріали фонду Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф. 5) надають інформацію про хід і стан ремонтно-будівельних робіт по губерніям, заходи по закриттю та ліквідації культових споруд, розгляд Кодексу законів про сім’ю, брак, опіку та інші акти громадянського стану. Корисними для підготовки дослідження стали матеріали з проблем комунального будівництва, що зберігаються в архівному фонді Ф. 26 «Головне управління комунального господарства / і будівництво міст / при Раді Народних комісарів УСРР». Великий обсяг інформативної бази стосовно проектування соцміст, нормування заробітної плати робітникам і службовцям різних галузей народного господарства надає Народний комісаріат праці УСРР (Ф. 2623).
У фондах Держархівів Луганської та Херсонської областей зберігаються матеріали про повсякденне життя мешканців міст і сіл України: східної її частини із індустріально-промисловим Донбасом і південної – з основними районами виробництва зернової товарної продукції. Основна їх частина міститься у фондах окружних комітетів КП(б)У, виконкомів рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Значна частина архівних джерел маловідома або залучена до наукового обігу вперше.
З опублікованих джерел використано статистичні дані загального характеру, що знаходяться в збірниках Центральної Статистичної Управи.
Наголошуючи на самостійності та відокремленості повсякденного життя народу від політики, ми визнаємо факт окреслення головних векторів людського буття постановами і рішеннями компартії, законодавчих і виконавчих органів влади. У цьому сенсі у поданій роботі залучено інформацію з деяких державних нормативно-правових актів.
Серед періодичних видань, у першу чергу, використано інформації щоденної газети «Правда» ‑ органу ЦК КП(б)У. У регіональній пресі «Луганська правда» і «Наддніпрянська правда» висвітлено місцеві особливості і основні тенденції процесів повсякденного життя (питання праці, дозвілля, ліквідації неписьменності, участі у суспільно-політичному житті тощо).
Багатий «живий» матеріал надали наративні джерела: «Врятована пам’ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців», «Розсекречена пам’ять: голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД», «Усна історія Степової України» та ін..
Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження дозволяє неупереджено та об’єктивно висвітлити проблему співіснування сільської та міської культур радянської України в контексті повсякдення 20-30-х рр. ХХ ст.
Методологічні засади дослідження базуються на принципах об’єктивності та історизму. Серед комплексу методів дослідження виокремлено такі групи: Перша – загальнонаукові методи – у досліджені представлена пізнавальним (когнітивним) та аналітичним. За допомогою структурно-функціонального аналізу було виділено різні функціональні компоненти повсякденної культури і об’єднано їх у дві групи. До першої належать духовно-культурні потреби (релігійність, ментальні особливості, традиції, обряди, свята, родинні цінності, морально-етичні засади, рівень освіти, відношення до мистецтва). У другу групу входять матеріальні чинники організації сільського та міського повсякдення (рівень доходів, купівельна спроможність, харчування, одяг, житлово-побутові умови).
Для характеристики історіографії та джерел у ході розв’язання поставлених завдань використано методи класифікації, типологізації та герменевтичний метод.
Наступна група методів – міждисциплінарні – представлена методами соціальної психології, проблемно-хронологічним, порівняльно-історичним, феноменологічним, ретроспективним. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії дозволив пізнати предмет однієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук. У цьому сенсі слід наголосити на широкому використанні міждисциплінарного підходу, діалогів з науками, що акцентують увагу на розвиткові окремих структур повсякдення: філософії, соціології, етнографії, статистики, демографії, психології, педагогіки, права.
Основними спеціально-історичними методами дослідження є методи: актуалізації, проблемний, феноменологічний, евристичний.
Предмет та об’єкт дослідження обумовили застосування в роботі напряму соціально-культурної антропології. На його основі ми змогли пояснити складний взаємозв'язок духовного і соціального розвитку, зосереджений на психологізмі та подивитись на особливості співіснування двох культур із точки зору характерних рис етнічної, соціальної та ментальної складових української національної історії 20-30-х рр. минулого століття. У цьому ж контексті використано самостійний науковий напрям людинознавчої історії ‑ історія повсякденності. Також до роботи було залучено концептуальні ідеї Февра і Блока з Школи Аналів, які вважаються одними із родоначальників історії «про людину». При аналізі джерел застосовано евристичний метод.
Таким чином, комплекс зазначених методів складає необхідний інструментарій у процесі аналізу поліаспектного матеріалу досліджуваної проблеми.
У другому розділі дисертації ‑ «Взаємовплив традиційних і радянських норм на духовно-культурний рівень сільського і міського населення» ‑ виявлено специфіку духовно-культурних потреб населення в сферах релігійного життя, звичаєвості, морально-етичних засад, культосвітніх процесів, родинних відносин; досліджено механізми проникнення нових радянських стандартів у традиційний уклад буття сільського та міського населення.
Авторка виявляє чинники формування рис національного характеру в українському селі та місті, доводить обумовленість духовно-культурної сфери життя ментальними особливостями народу, що виникали внаслідок спільності долі, необхідності сумісних дій для того, щоб вижити і зберегтися в умовах політичних катастроф, воєнного лихоліття, нестабільності політичної та економічної ситуацій. Найменш піддавався трансформаціям у ході політико-економічних та культурних перетворень менталітет українського селянства. Сільські мешканці – заручники урбанізованого радянського способу життя, в яких глибоко укорінився ментальний традиціоналізм, з часом змирилися з існуючою дійсністю, пристосовувались до нових умов існування.
Розглянуто трансформацію важливіших морально-етичних принципів: повага до життя людини, милосердя, недоторканість власності тощо, відношення сільських і міських жителів до праці. Дослідниця констатує, що взаємопроникнення нової моралі і старої народної етики, співіснування узвичаєних норм і нових явищ повсякденного життя, що відповідали способам колективного задоволення духовно-культурних запитів населення, моделювало образи нових людей, сприяло формуванню їх духовно-культурного обличчя, визначало функції та спосіб життя мешканців міста і села.
Підкреслюється, що специфіка духовно-культурних потреб міських жителів у 20-30-і рр. ХХ ст. формувалась в умовах безпосереднього втручання держави в повсякденне життя населення за допомогою адміністративних, ідеологічних і політико-економічних структур. Революційні настрої міське населення сприйняло активніше, тим більше, що владою проголошувалась пріоритетна роль пролетаріату, робітництва, міської пролетарської культури у будівництві нового соціалістичного суспільства.
Аналізуються зміни у релігійному житті, святковості, звичаєвості, обрядовості. Церковні канони вступали в протиріччя із революційною ідеологією. По містах і селах країни у досліджуваний період було розгорнуто широку масову атеїстичну кампанію. На тлі переслідування духівництва, закриття і руйнації церков, законодавчих актів по відділенню церкви від держави і школи, заборони релігійних свят трансформувались одвічні поняття порядності, честі, справедливості, благородства, милосердя, які проповідувалися церквою споконвіку. Антирелігійною політикою було нанесено непоправних деформацій духовному розвиткові українського народу, призведено до втрати багатьох цінностей і моральних норм загальнолюдського характеру. Це стосувалося різних аспектів повсякденного життя: побудови житла, ведення господарства, роботи в полі, обрядів, святкувань та родинних звичаїв.
Визначаються чіткі традиції проведення нових свят із залученням максимальної кількості людей, які служили метафорою нового стану суспільства, емблемою його досягнень. Підкреслюється, що система зігнорувала переосмислені у релігійних вченнях загальнолюдські моральні принципи, зразки народного мистецтва, музику, календарні (сезонні) святкування, що органічно вписувались у культ. Майже всі атрибути народних свят були огульно зараховані до християнської обрядовості та незаслужено забуті. Позитивним надбанням для культурного життя країни авторка вважає те, що радянська святкова культура, як частина культурного життя всієї країни, ставала чинником масової комунікації людей.
Авторкою досліджуються мотивації, завдання та результати політики українізації. На початку періоду, що досліджується, Комуністична партія України проголошувала повну та абсолютну рівноправність української та російської мов і виступала проти штучної українізації або русифікації. З 1923 року більшовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення. Політика коренізації означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою. Разом із цим, українізація була одним з найважливіших засобів досягнення завдання перебудови культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму і допускалася лише в тих рамках, в яких не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам вищого державного і партійного керівництва.
Аналізуються проблеми сільської та міської освіти, роботи сільбудів, клубів, бібліотек, шкіл політграмоти. Розвиток міської освітньої мережі, орієнтованої у досліджуваний період на професійно-технічне навчання і фінансово підтримуваний державою, значно випереджав недосконалу систему освіти в українському селі. Причинами відставання сільської школи були, по-перше, нестача приміщень та слабка матеріальна база; по-друге, брак кваліфікованих кадрів; по-третє, загальна бідність сільських родин. Гостроту даних питань відчули сучасники, жителі українських сіл, зокрема М.Петриченко з Дніпропетровщини, М.Нечет з Запорізької області та ін.Зазначається, що голодні 1921-1923 і 1932-1933 роки призвели до природного зменшення кількості учнів. Незважаючи на окреслені проблеми, тогочасна освіта підносила українців на новий рівень повсякденного життя.
Зауважується, що якість роботи сільських та міських клубів, будинків культури та бібліотек знаходилась у залежності від наявності коштів для повноцінного існування подібних закладів, вільного часу відвідувачів та загального рівня культури народу, що був складений у зазначений період.
Дбаючи, насамперед, про розвиток базових галузей індустрії та воєнно-промислового комплексу, держава не вирішувала фінансових проблем загальної освіти, у тому числі й лікнепроботи. Важливим фактором, що спрямовував зрушення у сфері освіти, була, на думку авторки, індустріалізація країни, яка потребувала відповідних фахівців. Професійно-виробнича орієнтація освітнього процесу призвела врешті-решт до збільшення інженерно-технічної інтелігенції.
Розглянуто роль преси, радіо, кіно, театрів у підвищенні культурного рівня населення, доведено, що мистецтво та засоби масової інформації стали у досліджуваний період важливими факторами ідеологічного впливу, які держава використовувала у вихованні соціалістичного громадянина.
Надається аналіз трансформаціям сімейно-шлюбної сфери повсякденного життя в сільських та міських родинах. На тлі послаблення національних християнських та моральних традицій української родини, у 20-30-і рр. відбувалися процеси духовного розтлівання і спустошення сім’ї, культивування непошани до «ідейно відсталих» старших та батьків. Констатується, що за останнє століття українські сім’ї стали меншими за розміром, скоротилася кількість дітей у них, поглибився процес нуклеаризації сімей. Під впливом ряду чинників (урбанізація, активне переміщення населення з села до міста, з аграрних регіонів до промислових, а також з малих міст до великих, індустріалізація, примусова колективізація тощо) традиційна українська сім'я зазнала значних змін, трансформувались не лише її економічна роль та демографічний склад, але й притаманні українській родині цінності.
Порівнюється стан справ в рамках традиційних звичаєво-правних установок і в умовах встановлення радянських стандартів по відношенню до шлюбу, ролей чоловіка та жінки у сім’ї, виховання дітей тощо. Позитивними надбаннями у даній сфері можна вважати зміни становища жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах та піднесення на новий якісний рівень піклування про права дітей, організацію роботи ясел, дитячих садків, спрямування державної політики в бік охорони материнства й дитинства. Проте зіткнення систем традиційного родинного виховання і нового, соціалістичного, що мало замінити сімейне, призвело до послаблення у 20-30-х рр. ХХ ст. ролі сім’ї і родини як основних виховних чинників у повсякденному житті. Нехтування звичаєвих морально-етичних норм, якими освячувалися традиційні внутрішньо-родинні стосунки, витіснення патріархальних засад у взаєминах дітей з батьками поступово призводили до переоцінювання духовних настанов нації, відбитки якого ми відчуваємо і зараз.
Визначальну роль у руйнуванні морально-етичних норм селянства відіграли голод 1921-1923 рр., розкуркулення, голодомор 1932-1933 рр., що набув ознак геноциду. Поширення явищ масової смертності від голоду, трупоїдства та людоїдства, дітовбивства для задоволення потреб у їжі, катастрофічно позначилося на стані духовної сфери селянства. Відзначимо, що у вилученні продовольства у селян приймали участь як мешканці міст, так і представники збіднілого селянства, що призвело до руйнації традиційних зв’язків між односельцями, втрати психологічної взаємодовіри між представниками міста та села, людьми загалом.
Особливу роль у негативних процесах духовно-культурного життя відіграли репресії 30-х рр. ХХ ст. Атмосфера страху, доносів, звинувачень та підозр, постійних масових арештів поглиблювали духовну кризу суспільства.
Таким чином, дослідження специфіки духовно-культурних потреб населення в різних сферах повсякденного життя дозволило зробити висновок, що у своїх основах і принципах духовність та культура мають бути незалежними від політичної кон'юнктури та ідеологічних впливів. Здатність і можливість поєднувати традиційні, усталені форми повсякденного життя із культурними факторами ззовні є необхідною умовою духовно-культурного розвитку кожного народу.
У третьому розділі ‑ «Співіснування матеріальних чинників організації сільського та міського повсякдення» ‑ досліджуються головні показники рівня якості життя населення, ступень задоволення потреб населення в харчуванні, одязі, житлі, побутових умовах, медичному обслуговуванні та транспортному забезпеченні.
Узагальнюється розвиток народного господарства України у 20-30-і рр. ХХ ст. Окреслюються соціально-економічні пріоритети в житті країни: курс на індустріалізацію та примусову суцільну колективізацію, підвищення ролі пролетаріату у будівництві нового суспільства.
Визначаються основні фонди доходів сільських і міських жителів, спільні риси і характерні особливості споживання і товаропостачання населення. Акцентується увага на ролі торгівельних закладів у житті сільського та міського населення. Наголошується на нерівномірності організації матеріального забезпечення населення країни, що витікало з курсу державної політики.
З’ясовуються форми і методи подолання господарських проблем і кризових явищ як-то «товарний голод», «ножиці цін», «кризи збуту», «дефіцит» тощо.
Доводиться, що наприкінці досліджуваного періоду в країні сформувалась жорстка система централізації розподілу товарів, із господарського життя країни було витіснено приватні форми власності, місце яких зайняв соціалістичний (усуспільнений) сектор економіки.
Висвітлюються ознаки традиційної культури в харчуванні українців. Розглядаються зміни у складі та якості харчування в умовах голоду 1921-1922 рр. і голодомору 1932-1933 рр., засоби виживання сільського населення, подолання харчової скрути мешканцями міст, що підтверджено чисельними свідченнями та спогадами очевидців подій, наприклад, Є.Калиновської з Луганщини, О.Трошиної з Запорізької області та ін. Порівнюється стан харчування сільського і міського населення, зазначається, що харчування городян та мешканців села у досліджуваний період було недостатнім і залежало від централізованих поставок. У період посилення політико-ідеологічного та економічного тиску на суспільство така особиста структура повсякденного життя як харчування вийшла за свої традиційні межі і з початку 30-х років стала найсильнішим важелем зміцнення влади.
Підкреслюється, що перші десятиліття радянської влади відобразилися на зовнішньому вбранні сільських жителів і городян. Простежується трансформація підходів до моди: від естетичного пуританізму та побутового аскетизму 20-х рр. до толерантності по відношенню до «буржуазного життя» 30-х рр. Порівнюється ситуація з одягом в українському селі, де продовжували існувати традиції та консерватизм (і, як слідство, вживання елементів національного одягу у повсякденній культурі) й у місті, де одяг віддзеркалював нову епоху. Наголошується на дорожнечі речей, неякісному стані одягу та взуття, привілейованому забезпеченні ударників праці, стахановців і представників партійно-державної номенклатури.
Визначається головна причина ситуації, що склалася у 20-30-і рр. ХХ ст. в системах харчування та одягу населення українських міст та сіл: значне відставанні модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази.
Актуалізується важливість житлового питання. Розглядаються історичні типи житла та характерні ознаки поселень радянської доби, регіональні особливості розвитку житла, популярні будівельні матеріали і конструкції жител. На основі санітарних обстежень, архівних матеріалів робиться висновок щодо незадовільного стану житлово-побутових умов людей різних професій, наприклад, робітника-стахановця А.Носова з Луганщини, артиста з Києва І.Гельфанбейна, бухгалтера з Київської області В.Коваленка та ін.
Авторка з’ясовує причини та наслідки житлової кризи на початку і в кінці досліджуваного періоду. Розкривається сутність заходів влади щодо вирішення житлових питань: реквізиції, ущільнення, виселення нетрудових категорій, житлова кооперація. Наголошується на усуспільненні житла. Констатується, що житлову кризу в населених пунктах України поглиблювали застарілий фонд житла, поспішність при зведенні нових будинків, міграційні процеси, що вели до перенаселеності у містах, нерівномірність державних інвестицій у житлове будівництво (пріоритетність промислових районів).
Дається характеристика побутовому облаштуванню жителів сіл і міст.
Порівнюється стан справ у системі охорони здоров’я у селах і містах. У спогадах жителів українських сіл, зокрема М.Ю.Бондаренко з Васильківського району Запорізької області, відзначається відставання рівня медичного та транспортного обслуговування на селі від міського.
Таким чином, на тлі розв’язання питань матеріального забезпечення та покращення умов проживання населення невирішеними залишалось чимало побутових проблем, які негативно відбивались на моральній атмосфері суспільства. Змінювалась психологія людини, загострювались протиріччя в стосунках між міським і сільським населенням, що підживлювалося радянською владою, яка, по-суті, надавала пріоритет розвиткові міст. Це спричинило появу маси негативних стереотипів у взаєминах між містом та селом.
Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. / НАН України; Інститут історії України / В.А.Смолій (відп.ред.) ‑ К.: Наук. думка, 2006. ‑ Т.2 ‑ 653 с.; Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.). – К., 2009; Мовчан О.М. Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-ті рр. – К., 2011 та ін..
Беренштейн Л.Ю., Кульчицький С.В., Панченко П.П., Падалко С.С., Живора С.М.. Історіографія, методологія та джерельна база досліджень аграрних відносин в Україні у другій половині ХХ століття. ‑ К., 2000; Удод О.А. Психоісторичний підхід до історичних джерел // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. – 2000. – Вип. 8. – С.32-36 та ін.
Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). ‑ К., 1999; Гогохія Н.Т. Зміни у духовному житті українського суспільства в контексті урбанізаційних процесів в УРСР у 30-х роках ХХ століття // Духовність українства / Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (4-5 жовтня 2001 р.). Вип. 3. ‑ Житомир, 2001. ‑ С. 172-176; Вовк О. Особливості взаємовідносин та взаємовпливів українського села і міста (20-і роки ХХ століття) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. – Вип.12. ‑ К., 2008. ‑ С. 49-54.
Україна в цифрах: Народне господарство в та облік: статистичний довідник. ‑ Х, 1936.
|
