| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та дослідницькі завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні й територіальні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертаційного дослідження та результати наукової апробації.
Перший розділ “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” проаналізовано стан наукової розробки проблеми у рамках трьох періодів.
Перший період – 1917 – кінець 1920-х рр. представлений мемуарною літературою безпосередніх учасників революційних подій. Поряд з цим, відбувається становлення радянської історіографії, в основу якої було покладено марксистсько-ленінську методологію. Вивчення інституту волосних виконкомів на всеросійському рівні було започатковано Г.Курановим, А.Шестаковим, С.Дубровським та І.Верменічєвим, на регіональному – В.Щербаковим. Водночас, інститут комісарів Тимчасового уряду та інші органи влади не стали предметом спеціального вивчення.
Другий період – 1930-ті – кінець 1980-х рр. характеризується перенесенням уваги на вивчення державних органів влади, в той час як місцеве самоврядування, громадські організації фактично не досліджувались. Насаджувалася думка, що всі громадські організації, в тому числі й виконкоми, які не мали пролетарської або бідняцько-селянської основи, мали контрреволюційну сутність та гальмували революційний рух.
З другої половини 1950-х рр. в рамках офіційної концепції історії революції відбувається становлення проблематики розбудови та функціонування місцевого самоврядування та органів влади (Б.Морозов, С.Артемьев). Дослідники продовжують вважати інститут комісарів та виконкоми виразниками буржуазно-поміщицьких інтересів (Є.Баранов, Н.Думова, І.Мінц, І.Пушкарева), однак частково відмовляються від найбільш примітивних та упереджених інтерпретацій і звертаються до проблеми їх класової сутності (П.Першин, П.Соболєва), а також вивчають регіональну специфіку (В.Губарєва, Д.Кузнецова, С.Сидоренко, К.Третьякова). Монографія Ю.Терещенка стає першою працею, присвяченою виключно виборам до міських дум улітку 1917 р. Наприкінці 1980-х рр. почала розроблятися проблема взаємовідносин влади та суспільства (А.Андреєв П.Волобуєв, Г.Герасименко, В.Старцев). В результаті досліджень було відзначено важливість владних інституцій в революційних подіях 1917 р., прогресивність їхньої діяльності та коаліційний склад губернських та повітових виконкомів.
Важливий вклад у вивчення історії революції на Україні внесли відомі вчені С.Королівський, М.Рубач, М.Супруненко. Однак в умовах посилення централізації державного управління регіональна історія ставала другорядним придатком всеросійської. Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади Тимчасового уряду, регіональні особливості їх формування, залишалися поза увагою дослідників. Історико-краєзнавчі студії з проблем революції на Чернігівщині: В.Щербакова, З.Табакова, П.Гарчева, А.Левенка, В.Черноуса, В.Шевченка, Є.Маленка, Т.Бондаря та В.Федоренка були приречені селекціонувати історичні теми під тиском державної ідеології та ілюструвати стрімке поширення влади рад. В “Истории городов и сел Украинской ССР. Черниговская область” та статті М.Бойка про революцію 1917 р. на Чернігівщині події розглядалися як частина загальноросійської революції, а відомості про альтернативні місцевим радам органи влади були відсутні.
Третій період – 1990-ті рр. XX ст. – початок XXI ст. характеризується самостійним розвитком російської та української історичних шкіл, переглядом марксистської парадигми революції, розширенням спектру історичних досліджень з проблем діяльності Тимчасового уряду та альтернативних органів влади того часу.
Нові концептуальні підходи до революційних подій 1917 – 1920 рр. в українській історіографії були сформульовані в дослідженнях В.Верстюка, С.Кульчицького, І.Кураса, О.Мироненка, Ю.Римаренка, В.Солдатенка. Концепція Української революції передбачає вивчення революційних подій під кутом зору національно-визвольної боротьби. Основними науковими пріоритетами українських вчених є політика української влади – Центральної Ради та її урядів щодо місцевих органів виконавчої влади та самоврядування (О.Копиленко, Р.Симоненко), проблематика соціальної революції, зокрема, історія селянства (О.Реєнт, В.Смолій), роль та місце в процесі національного відродження періоду революції 1917 р. місцевого населення, українських політичних сил та військових організацій (В.Бойко, Т.Вінцковский, Л.Добрунова, О.Господаренко, Г.Савченко), проблема взаємовідносин держави та суспільства, а також суспільно-політичні альтернативи розвитку революції (В.Верстюк, О.Любовець, В.Солдатенко), окремі проблеми історії політичного та соціокультурного життя провінційних міст (Г.Басара). Започатковано вивчення низових селянських організацій. Зокрема, В.Лозовий, на матеріалах Наддніпрянської України, досліджує організаційно-правові засади формування сільських органів влади, а В.Калініченко – систему селянського громадського управління. Є.Юрійчук – становлення Радянської влади в Україні. О.Мироненко запропонував класифікацію органів влади, що діяли за доби Центральної Ради. Земську проблематику цього періоду досліджували О.Бакуменко, І.Верховцев, О.Завальнюк, А.Козаченко.
Коло досліджуваних проблем розширюється і в регіональній історіографії. Зокрема, у дисертації В.Бойка були побіжно підняті питання виборів до міських дум Чернігівської губернії. О.Оніщенко дослідила вивчення окремих аспектів історії створення та функціонування Чернігівського губвиконкому. У історико-краєзнавчому нарисі “1917 рік на Чернігівщині” особливу увагу приділено реформуванню політичної системи в умовах революції, реакції органів влади та місцевого самоврядування на революційні події, розвиткові українського руху в регіоні. Однак історико-правові аспекти створення органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Тимчасового уряду не знайшли в нарисі вичерпного аналізу.
У пострадянській російській історичній науці нові підходи до вивчення проблеми були започатковані Г.Герасименком. Переважна більшість дослідників розглядає виконкоми як народний інститут влади, коаліційний за складом, який займав центристську позицію на політичній арені. Започатковується дослідження інституту комісарів Тимчасового уряду.
Історія революції 1917 р. привертає увагу зарубіжних істориків, хоча органи місцевого самоврядування та виконавчої влади Тимчасового уряду вивчені фрагментарно, їх праці допомагають сформулювати сучасні методологічні підходи до вивчення проблеми.
Історіографічний аналіз переконує у необхідності подальшого дослідження проблеми як на загальноукраїнському, так і регіональному рівні.
У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” проаналізовано та систематизовано значний масив документальних (законодавчі акти, документи урядових установ, матеріали діловодства вищих та місцевих владних інституцій, статистичні й облікові відомості) й наративних (мемуари, спогади, щоденники) джерел. Системному аналізу були піддані фондові матеріали: Державного архіву Російської Федерації, Російського державного архіву соціально-політичної історії, Центрального державного архіву Санкт-Петербургу, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Державного архіву Чернігівської області. Актуалізовані в процесі підготовки дисертації документальні й наративні джерела можна умовно розподілити на кілька груп.
Першу групу становлять законодавчі акти та документи урядових установ, які складають нормативно-правову базу розбудови органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, особливе місце посідають законодавчі акти Тимчасового уряду, його накази, постанови, циркуляри та розпорядження, що коригували статус та регламентували діяльність органів місцевого управління та самоврядування. Ці джерела дають можливість простежити стратегію Тимчасового уряду та особливості структури управлінського механізму на губерніальному рівні. Деякі документи даної групи були оприлюднені на сторінках періодичних видань 1917 р. чи опубліковані.
До другої групи джерел можна віднести матеріали діловодства вищих та місцевих владних інституцій, котрі дозволили відтворити структуру відділу у справах місцевого управління при Міністерстві внутрішніх справ (далі – МВС), котрий завідував діяльністю органів місцевої адміністрації, та з’ясувати політику уряду щодо органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зокрема, протоколи наради з реформи місцевого самоврядування, звіт про квітневий з’їзд губернських комісарів, проект реформи міських фінансів. Виявлені документи допомагають з’ясувати сутність завдань та компетенції інституту комісарів Тимчасового уряду, земств та дум, визначити їх подальшу еволюцію.
Діловодні матеріали місцевих владних інституцій містять інформацію про стратегію та реалізацію рішень Тимчасового уряду щодо реорганізації місцевого управління та контролю над місцевою владою. Зокрема, досить змістовними для аналізу становлення вертикалі місцевої влади є журнали засідань Чернігівського губвиконкому та Ніжинського міського виконкому (ф. 1457 та ф. 1486 ЦДАВО України), журнали засідань органів місцевого самоврядування (ф. 145 Держархіву Чернігівської області); листування Тимчасового уряду з губернським комісаром та губвиконкомом (ф. 1788, ф. 1800, ф. Р-1235 ГАРФ). Залучення цих матеріалів дозволило простежити еволюцію органів влади, виявити їхню роль у системі місцевого управління, зрозуміти причини їхньої поразки.
Третю групу складають статистичні й облікові відомості, котрі дозволили висвітлити хід та результати виборчих кампаній 1917 р. та дали змогу реконструювати матеріально-фінансове становище інституту комісарів та виконкомів.
Четверту групу становлять наративні джерела: спогади, нотатки та мемуари сучасників подій. Їх ретельний аналіз та співставлення з іншими групами джерел дозволив розкрити концепцію Тимчасового уряду у сфері реформування місцевого управління. З-поміж них слід виділити щоденник інспектора чернігівських тюрем Д.В.Країнського (ф. 5 ЦДАГО України) та матеріали персонального фонду М.Т.Яцури (історика-краєзнавця 1917 – 1986рр.), що зберігаються у Держархіві Чернігівської області (ф. Р-1512). Також були залучені документи колекцій спогадів учасників революційного руху та громадянської війни на Чернігівщині (ф. Р.-592 Держархіву Чернігівської області; ф. 4712 ЦДАВО України) та мемуари К.Брешко-Брешковської, Д.Дорошенка, О.Керенського, П.Мілюкова, В.Набокова, І.Церетелі, В.Чернова.
До п’ятої групи увійшла періодична преса. В роботі використано понад 30 центральних та регіональних періодичних видань. На шпальтах періодичних видань збереглася інформація про нормативно-правову діяльність уряду, функціонування інституту комісарів Тимчасового уряду, виконкомів та органів місцевого самоврядування, а також репортажі з місць.
Загалом опрацьована джерельна база є достовірною, репрезентативною і достатньою для вирішення поставлених дослідницьких завдань.
У підрозділі 1.3. “Методологія та методи дослідження” охарактеризовано методологічні засади та проаналізовано використані методи, на основі яких здійснюється дослідження.
Дисертаційна робота базується на концептуальних засадах, сформульованих сучасними українськими дослідниками Української революції В.Верстюком, С.Кульчицьким, І.Курасом, О.Мироненком, Р.Пирогом, Ю.Римаренком, В.Солдатенком. Відтак, спираючись на їхні концепції, події на регіональному рівні розглядаються в динаміці і контексті Української революції, яка, в свою чергу, виступає як складова глибокої революційної кризи, що охопила Російську імперію у 1917 р.
Методологічну основу дослідження склали принципи історизму, наукової об’єктивності, системності, альтернативності та багатофакторності, які дозволяють сформувати неупереджений підхід до аналізу досліджуваних проблем, критичне ставлення до джерел та дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів системи органів місцевого управління. Методи дослідження добиралися у відповідності з метою і завданнями роботи. Метод актуалізації дозволив визначити наукову значимість проблеми, розглянути можливості використання історичного досвіду в організації сучасного управління. Метод системного аналізу – висвітлити губернські установи як складний, багатофункціональний механізм, враховуючи конкретні історичні обставини. Метод структурно-функціонального аналізу – з’ясувати загальні риси й особливості в структурі, компетенції, завданнях владних установ Чернігівської губерній. Кількісний метод використовувався при оцінці чисельності та складу громадських виконкомів регіону. Методи математичної статистики дозволили виокремити певні риси та особливості при формуванні кадрового складу управлінських структур, зібрати доказову базу для висновків та узагальнень. Історико-правовий підхід допоміг продемонструвати розвиток законодавчої бази місцевого управління. Під час розгляду нормативно-правових актів і архівних матеріалів застосовувався метод критичного аналізу документального матеріалу. Дисертаційне дослідження проводилося в аналітичному форматі з використанням проблемно-хронологічного методу.
Другий розділ “Тимчасовий уряд та його діяльність у розбудові органів влади та місцевого самоврядування” поділяється на три підрозділи. Перший – “Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування напередодні Лютневої революції”присвячено характеристиці дореволюційної системи центральної виконавчої влади та місцевого управління Чернігівської губернії. Констатовано, що місцеві органи виконавчої влади були складовою частиною системи МВС. На матеріалах Чернігівської губернії визначена їхня структура та взаємодія з органами місцевого самоврядування, котрі фактично перетворилися на сполучну ланку між суспільством та державним апаратом і були позбавлені самостійності та мали обмежені функції. Централізм та самоврядування доповнювали один одного, маючи різні сфери повноважень. Потреби соціально-економічного життя краю вимагали впровадження більш прогресивних моделей місцевого управління.
У другому підрозділі “Створення Тимчасового уряду та реформування системи виконавчої влади” висвітлено процес формування нового механізму державного управління після Лютневої революції. Зокрема, трансформацію старого адміністративного механізму, появу нових управлінських структур, ліквідацію адміністративно-каральних органів царського режиму. Тимчасовий уряд, фактично, зосередив у своїх руках вищу законодавчу і виконавчу владу. Міністерства залишалися основною ланкою управлінського механізму. Чільне місце в державному механізмі продовжувало займати МВС та Департамент загальних справ у справі місцевого управління (вирішував загальноадміністративні питання). Для завідування діяльністю органів місцевої адміністрації у складі МВС, був утворений відділ у справах місцевого управління.
Створення Тимчасового уряду, реформування системи виконавчої влади відбувалося в атмосфері загального хаосу у політичній та економічній сферах, викликаної роками війни та увійшло у стадію перманентної реорганізації.
У третьому підрозділі “Нормативно-правова діяльність Тимчасового уряду в галузі місцевого самоврядування” на підставі аналізу постанов та наказів уряду, які стосувались передовсім реорганізації системи місцевого управління та набули особливого значення для Чернігівської губернії, встановлено, що Тимчасовий уряд відводив органам самоврядування провідне місце у формуванні місцевих органів влади. Зокрема, було передбачено розширення географії земських установ; утворення волосних земств та селищного управління; запровадження у містах поряд з міськими думами та управами районних (дільничних) дум та управ; скасування губернських у земських і міських справах присутствій; визначення вертикалі органів місцевого самоврядування; розширення господарських та адміністративних прав земств; реорганізація поліційної структури; запровадження демократичної виборчої системи тощо. Цими актами Тимчасовий уряд намагався заповнити вакуум виконавчої влади зверху донизу і одночасно демократизувати думську та земську системи управління.
Третій розділ “Громадські виконавчі комітети та місцеві органи влади на Чернігівщині” складається із двох підрозділів. У першому – “Формування та структура мережі громадських виконавчих комітетів” досліджено становлення та еволюцію мережі громадських виконкомів на теренах Чернігівської губернії, з’ясовано їхній особовий склад, визначено основні принципи функціонування, задачі, особливості взаємовідносин та взаємодії з центральними органами влади.
Процес формування демократичних органів влади – громадських виконкомів, котрі проголосили себе представниками Тимчасового уряду, розпочався у березні 1917 р. Виконкоми отримували різні назви: виконавчий комітет, комітет охорони спокою та порядку, громадський комітет, виконавчий комітет представників громадських організацій тощо. Згодом, назви комітетів були замінені на ради (Рада представників громадських організацій, Рада громадських об’єднаних організацій).
Осередками формування виконкомів стали найбільші міста губернії: Чернігів, Ніжин та Новгород-Сіверський. Виконкоми у містах формувалися і затверджувалися на міських зборах або з’їздах жителів за ініціативи земств, міських дум та інших громадських організацій, котрі існували в губернії ще до початку революції. Ця обставина зумовила їх демократичний склад та штатно-посадову структуру. Представництво від різних установ та організацій у виконкомах міст було неоднорідним. Наприклад, Ніжинський виконком складався з представників: закладів освіти – 23,6%, земського та місцевого самоврядування – 15,3%, ради робітничих депутатів та військового комітету – 16,6%, місцевої української організації – 2,8%. Загалом, виконкоми формувались як коаліційні та демократичні організації.
Виконкоми позиціонували себе як територіальні органи влади і поширювали юрисдикцію на місто чи повіт. Однак, інколи виконкоми міст та повітів існували паралельно (м.Ніжин). На відміну від міських, повітові виконкоми тісно співпрацювали із земствами, котрі визначали їхній склад та діяльність. Повітові виконкоми формувалися за представницьким принципом. Чисельність виконкомів була різна і коливалася від 5 до 31 чол. і і часом зростала. Організаційна структура виконкомів характеризувалася масовістю та неоднорідністю (до них входили представники від ліворадикальних партій до поміщицьких організацій). У містах виконкоми сформувались досить швидко, у повітах – значно повільніше.
Процес формування виконкомів в селах і волостях мав свої особливості. Сільські виконкоми (3 – 6 чол.) обиралися на сільських сходах від усіх категорій сільського населення, без відмінностей статі, національності й віросповідання. З представників сільських комітетів формувалися волосні виконкоми. Нерідко ініціатива формування сільських та волосних комітетів належала міським виконкомам. Загальною особливістю цього процесу було те, що кожний повіт визначав для себе самостійно їх структуру, цілі та функції. Сільські й волосні виконкоми підпорядковувалися повітовим і губернському комітетам та комісару повіту, отримували права й обов’язки скасованих волосних правлінь і сільських управлінь. До їх складу входили селяни, солдати, робітники, ремісники, службовці, а також чиновники дореволюційного апарату влади: старости, старшини, писарі та ін. Селяни недовірливо ставилися до інтелігенції й у переважній більшості випадків не обирали її до складу волосних та сільських виконкомів.
Спочатку Тимчасовий уряд не розглядав громадські виконкоми як потенційні органи влади. Однак згодом пішов на компроміс із громадскістю та санкціонував їхній статус як виконавчих органів, зокрема, ініціював створення губвиконкомів під головуванням губкомісарів. Але всупереч рекомендаціям Тимчасового уряду Чернігівський губвиконком очолив відомий громадський діяч І.Л.Шраг. Губвиконком відразу проголосив себе вищим колегіальним урядовим органом в губернії, наділеним виконавчими функціями. Часта зміна його складу, радикалізація настроїв селянського населення та загострення відносин у середині повітових, волосних і сільських виконкомів негативно впливали на його роботу. Влітку 1917 р. діяльність губвиконкому звелася до координації справ і передачі їх на вирішення іншим галузевим органам (переважно продовольчим та земельним комітетам), що спричинило втрату довіри до нього населення. 2 липня 1917 р. Постійне Бюро губвиконкому було замінене Радою при губкомісарі. Створення Ради при губкомісарі поклало початок процесам об’єднання місцевої виконавчої влади і формуванню системи супідрядності влади. Процес злиття губвиконкому з губкомісаром дає підстави стверджувати, що Чернігівський губвиконком перетворився на важливу ланку в системі урядової влади в губернії.
У другому підрозділі “Утворення інституту комісарів Тимчасового уряду та його взаємодія з громадськими виконавчими комітетами” досліджується правовий статус інституту комісарів Тимчасового уряду та особливості його запровадження у Чернігівській губернії.
Голова губернських земських зборів отримав статус губкомісара Тимчасового уряду, а голови повітових земських управ – повітових комісарів. Таке суміщення посад вважалось тимчасовим заходом. Більшість новопризначених комісарів належали до партії октябристів або кадетів. Комісари призначалися та діяли з метою реалізації контрольно-наглядових функцій щодо законності діяльності місцевого самоврядування, а також брали на себе відповідний обсяг повноважень з управління територією.
Губкомісару підпорядкувався штат колишнього губернського правління, а повітовим комісарам – волосні правління (згодом – волосні земства). Вводилися посади помічників губкомісара та повітових комісарів у великих торгово-промислових центрах. Територіальна специфіка губернії спричинила виникнення окремих незалежних комісаріатів у Мглинському повіті.
Земства отримували новий статус у державному управлінні, їм передавалася вся повнота влади на місцях. Однак уряд фактично зберіг старий адміністративний механізм, прикривши його новими формами.
Намагання Тимчасового уряду створити опору на місцях в особі голів земських управ зустріло такий опір з боку виконкомів, рад робітничих та солдатських депутатів, селянських з’їздів, що вже на початок травня з 15 повітових комісарів залишилося на посадах тільки чотири. Причиною звільнень комісарів слугувало, як правило, незадоволення особами комісарів, партійність або їхні погляди, принцип їх призначення. У перші тижні революції влада комісарів Тимчасового уряду була номінальною. Конкуренцію з виконкомами вони не витримували, що вело до загострення кризи влітку – восени 1917 р. До того ж фінансова криза не дозволяла провести належного реформування адміністративного апарату.
Четвертий розділ “Криза системи самоврядування та виконавчої влади на Чернігівщині” поділяється на два підрозділи. У першому – “Вплив муніципальної та земської виборчих кампаній на функціонування органів місцевого самоврядування” проаналізовано результати муніципальної та земської виборчих кампаній, визначений їх вплив на функціонування органів місцевого самоврядування.
Вибори до земств та дум влітку – восени 1917 р., що проводились на основі нового законодавства, надали можливість партіям та громадським організаціям розгорнути агітаційно-пропагандистську діяльність, сформувати блоки та підготуватися до подальшої боротьби за місця в Установчих зборах.
У виборах до міських та районних дум взяли участь практично всі політичні партії та групи, які існували в губернії, а також громадські організації і професійні спілки. Вони балотувалися за списками, за невизначеними політичними критеріями. У проаналізованих нами відомостях по 32 міських та районних думах виявлено 88 безпартійних списків. Зареєстровані в них кандидати пройшли до всіх міських і районних дум і одержали абсолютну перемогу у 7 містах при стовідсотковій участі виборців. Російські соціалісти отримали 20,95%, більшовики – 2,45%, кадети – 5,07%, українські соціалісти – 5,84%, УПСФ – 3,74%, безпартійні українські списки – 3,87%. Особливість політичної палітри Чернігівщини складала наявність єврейських соціалістичних партій (ССРП, Бунд, Поалей-Ціон, Целей-Ціон, ОЄСРП), які балотувалися з іншими партіям або створювали єврейські соціалістичні блоки.
Представників до органів земського самоврядування обрано переважно за безпартійними списками. В деяких повітових земствах переважну більшість складали селяни. Зокрема, із 49 гласних, обраних до Суразького повітового земства, було 42 селянина. Однак проведення виборчих кампаній в умовах продовження війни і соціально-економічної кризи значно підірвало підвалини незавершеної системи місцевого самоврядування. До того ж зайняті організацією виборів, органи місцевого самоврядування не могли належним чином виконувати покладені на них функції управління.
У другому підрозділі “Дезорганізація органів виконавчої влади Тимчасового уряду” визначаючи причини та основні ознаки кризи політики Тимчасового уряду у сфері місцевого управління, ми встановили, що восени 1917 р. на Чернігівщини вкрай загострилася продовольча криза, поширилися військові реквізиції, дезертирство, масові заворушення. Ліквідація Тимчасовим урядом губернської адміністрації і поліції, відсутність чіткої регламентації діяльності комісарів посилили хаос та дезорганізацію влади.
Органам місцевого самоврядування та виконавчої влади Тимчасового уряду не вдалося вирішити продовольче питання, провести обіцяну селянам земельну реформу, налагодити ефективне управління країною. Прагнення уряду створити власну мережу місцевих органів державної влади було заздалегідь приречене внаслідок відсутності коштів та дієвого апарату примусу. Криза органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Тимчасового уряду прискорила його падіння.
Куранов Г. Советы на Артемовщине между Февралем и Октябрем 1917 года / Г.Куранов // Летопись революции. – 1927. – № 5 – 6. – С. 162 – 189; Шестаков А.В. Крестьянские организации в 1917 году // Аграрная революция: [сб.ст.]: в 2 т. – М., 1928 – Т.2. Крестьянское движение в 1917 году. – С. 93 – 166; Дубровский С.М. Крестьянство в 1917 году / С.М.Дубровский. – М. – Л., 1927. – С. 73 – 75; Верменичев И. Крестьянское движение между Февральской и Октябрьской революциями // Аграрная революция: [сб.ст.]: в 2 т. – М., 1928. – Т.2. Крестьянское движение в 1917 году. – С. 187 – 190.
Щербаков В. Черниговщина накануне революции и в дооктябрьский период 1917г. / В.Щербаков // Летопись революции. – 1927. – № 2. – С.32 – 185.
Баранов Е.П. Институт губернских и уездных комиссаров Временного правительства / Е.П.Баранов // Вестник МГУ. Серия: ХІІ – Право. – 1974. – Вып.5. – С.61-68; Думова Н.Г. Кадетская партия в период Первой мировой войны и Февральской революции / Н.Г.Думова, В.Я.Лаверычев. – М., 1988. – 246с.; Минц И.И. История Великого Октября: в 3 т / И.И.Минц – [2-е изд.]. – М., 1977. – Т. 1: Свержение самодержавия. – 784с.; Пушкарева И.М. Февральская буржуазная демократическая революция 1917 г. в России / Пушкарева И.М. – М: Наука, 1982. – 320с.
Андреев А.М. Местные советы и органы буржуазной власти (1917 г.) / Андреев А.М. – М., 1983. – 334с.; Волобуев П.В. Экономическая политика Временного правительства / Волобуев П.В. – М., 1962. – 483с.; Герасименко Г.А. Низовые крестьянские организации в 1917 – первой половине 1918 г. На материалах Нижнего Поволжья / Герасименко Г.А. – Саратов, 1974. – 340с.; Старцев В.И. Внутренняя политика Временного правительства первого состава / В.И.Старцев; под. ред. О.Н.Знаменского. – Л., 1980. – 256с.
Щербаков В. Черниговщина накануне революции и в дооктябрьский период 1917г. / В.Щербаков // Летопись революции. – 1927. – №2. – С.32 – 185; Табаков З. Октябрьская революция на Черниговщине / З. Табаков // Летопись революции. – 1922. – №1. – С.143 – 170; Быструков. Городнянщина в 1917 – 1920 гг. / Быструков // Летопись революции. – 1925. – №4. – С. 104 – 131; Гарчев П.І. Збройна боротьба за владу Рад на Чернігівщині наприкінці 1917 р. / П.І.Гарчев // Питання історії народів СРСР. – Х., 1968. – Вип. – С.3 – 11; Левенко А.І. Трудящі Чернігівської губернії в боротьбі за перемогу соціалістичної революції / А.І. Левенко, В.У.Чорноус / Перемога великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні: [в 2 т.]. – К., 1967.; Шевченко В.Д. Більшовицька організація Чернігівщини в боротьбі за перемогу Радянської влади (1917-1918рр.) / В.Д.Шевченко // Наукові записки. – Ніжин, 1957. – Т. Х. – Вип.1. – С.3 – 38; Маленко Е.Е. Борьба большевиков Украины за крестьянские массы в период подготовки и проведения Октябрьской революции июль 1917 – декабрь 1917 гг. (на материалах Черниговской и Харьковской губерний) / Е.Е. Маленко // Труды Харьковского инженерно-строительного института. – Х., 1962. – Вып.22; Бондар Т.Д. Більшовицькі організації Чернігівщини у боротьбі за встановлення Радянської влади / Т.Д.Бондар // Наукові праці з історії КПРС. – К., 1967. – Вип.14; Федоренко В.Г. Ради робітничих і солдатських депутатів Лівобережної України в боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні (лютий 1917р. – січень 1918р.) (на матеріалах Полтавської і Чернігвської губерній): дис. … канд. іст.наук. / В.Г.Федоренко. – К., 1964. – 260с.
Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасності / [Аркуша О.Г., Біла С.О., Верстюк В.Ф. та ін.]; гол. ред. В.М.Литвин. – К., 2008. – 988с.; Кульчицький С.В. Комбінований методологічний підхід до осмислення історичного процесу та його практичні застосування / С.В. Кульчицький // Вища освіта України. – 2003. – № 4. – С. 21–24; Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917–1920 рр. Теоретико-методологічний аспект: монографія / Мироненко О.М. – К., 2002. – 260с.; Солдатенко В.Ф. Революційна доба в Україні (1917-192 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди / Солдатенко В.Ф. – К., 2011. – 568с.
Копиленко О.Л. “Сто днів” Центральної Ради / Копиленко О.Л. – К., 1992. – 202с.; Симоненко Р.Г. Нариси історії виконавчої влади в Україні 1917 – квітень 1918 рр. / Симоненко Р.Г. – К., 2000. – 150с.
Бойко В. Участь українських партій у муніципальній кампанії 1917 р. / В. Бойко // Український історичний журнал. – 1997. – С. 25 – 40; Вінцковский Т.С. Участь населення Херсонської губернії в організації та управлінні Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Т.С.Вінцковский. – Одесса, 2000; Добрунова Л.Д. Харків доби національно-демократичної революції (лютий-грудень 1917 р.): автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Л.Д. Добрунова. – Харків, 2001; Господаренко О.В. Діяльність місцевих органів влади і самоврядування на Півдні України в 1917 – 1920 рр.: соціально-економічний аспект: автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / О.В.Господаренко. – Донецьк, 2005.; Савченко Г.П. 34-й армійський корпус російської армії напередодні та на початку українізації (червень – липень 1917) / Г.П.Савченко // Науковий історико-філософський журнал Університет. – К., 2001. – № 2. – С.56 – 65.
Басара Г.Б. Українське провінційне місто як політичне та соціокультурне явище у добу національно-демократичної революції (березень 1917 – квітень 1918 р): дис…канд. іст. наук: 09.00.12 – Українознавство / Галина Богданівна Басара. – К., 2003. – 207с.
Лозовий В. Аграрна революція в Наддніпрянській Україні: ставлення селянства до влади в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.): Монографія / В.Лозовий. – Кам’янець-Подільській, 2008. – 480с.; Калініченко В.В. Система селянського громадського управління в доколгоспному селі Наддніпрянської України: структура та механізми функціонування (1917 – 1930 рр.) / В.В.Калініченко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2010. – № 19 (206). – С. 178 – 191; Юрійчук Є.П. Становлення і характер Радянської влади в Україні: історико-правові аспекти (1917-1922): навч. посіб. / Юрійчук Є.П. – К., 1998. – 123с.
Мироненко О. Національні органи місцевої влади і управління в УНР // Українське державотворення: невитребуваний потенціал: словник-довідник / [ за ред. О.М. Мироненка]. – К., 1997. – С. 319 – 324.
Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми (II половина XIX-XX ст.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.06 / О.О.Бакуменко. – Х., 1999. – 20с.; Верховцева І.Г. Діяльність земств Правобережної України (1911 – 1920 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / І.Г.Верховцева. – Черкаси, 2004. – 20с.; Завальнюк О.М. Земства Поділля в добу Української революції 1917 – 1920 рр. / О.М. Завальнюк, В.Б.Стецюк. – Кам’янець-Подільський, 2009. – 220с.; Козаченко А. Земське самоврядування та встановлення більшовицької влади на території Полтавської губернії (1917 – 1920 рр) / А. Козаченко // Вісник академії правових наук. – Харків, 2009. – № 4. – С.79 – 87.
Бойко В.М. Українські політичні партії і блоки у виборчій муніципальній кампанії 1917 року: автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / В.М. Бойко. – К., 1997. – 18с.
Оніщенко О.В. Чернігівський губернський громадський виконавчий комітет у 1917 році / О.В.Оніщенко // Література та культура Полісся. – Ніжин, 2001. – Вип. 17. – С. 159 – 165.
Герасименко Г.А. Первый акт народовластия в России: Общественные исполнительные комитеты (1917г.) / Герасименко Г.А. – М., 1992. – 349с.; Герасименко Г.А. Земское самоуправление в России / Герасименко Г.А. – М., 1990. – 262с.
Сагалаков Э.А. Институт комиссаров Временного правительства: автореф. дис. ... канд. ист. наук: спец. 07.00.02 / Э.А.Сагалаков. – Москва, 1997 – 22с.
Верт Н. История Советского государства. 1900 – 1991 / Н.Верт; [пер. с фр.]. – М., 1997. – 544с.; Gill, Graeme J. Peasants and gove
ment in the Russian revolution / Graeme J. Gill. – New York: Ba
es & Noble, 1979 – XIV. – 233р.; Рейли Д.Дж. Политические судьбы российской губернии: 1917 год в Саратове / Д.Дж. Рейли [пер. с англ.]. – Саратов, 1995. – 400с. [авт. реценз. А.А. Герман] // Отечественная история. – 1996. – № 4. – С. 191 – 194; Пайпс Р. Русская революция: в 3 кн. / Р.Пайпс. – М., 2005. – Кн.1. Агония старого режима 1905 – 1917. – М., 2005. – 478с.; 1917 год в судьбах Росии и мира. Февральская революция: от новых источников к новому осмыслению. Международная конференция. [авт. С.Е. Руднева] // Отечественная история. – 1998. – № 1. – С. 207.
Журналы заседаний Временного правительства: март – октябрь 1917 года: в 4 т. / Б.Ф. Додонов [отв.ред.]. – М., 2001. – 2004.
Брешко-Брешковская Е. Скрытые корни русской революции. Отречение великой революционерки 1873 – 1920 / Е. Брешко-Брешковская. – М.,2006. – 336с.; Дорошенко Д.И. Война и революция на Украине / Д.И.Дорошенко // Революция на Украине по мемуарам белых [сос.: С.А.Алексеев, под ред. Н.Н.Попова]. – М.-Л., 1930. – С. 64 – 98; Керенский А.Ф. Россия на историческом повороте: мемуары / Керенский А.Ф. – М., 1993. – 384с.; Милюков П.Н. Воспоминания / Милюков П.Н. – М., 1991 – 527с.; Набоков В.Д. Временное правительство: воспоминания / Набоков В.Д. – М., 1991 – 79с.; Чернов В. Страницы из политического дневника / В. Чернов // Воросы истории КПСС. – 1991. – № 6. – С.114 – 128.
|
