ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет дослідження, його хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення дисертації, подано дані про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі „Історіографія, джерельна база і методологія дослідження” – висвітлено стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерельну базу та обґрунтовано обрану методологію дослідження.
У підрозділі 1.1 „Стан наукового вивчення теми” проаналізовано історіографію з досліджуваної теми. Аналіз праць, що стосуються предмету дослідження, свідчить, що в європейській та вітчизняній історіографії належно відображено складний комплекс проблем, пов’язаних з євроінтеграцією, агрополітикою ЄС. Виявлену нами доступну літературу згруповано у кілька груп. До першої з них віднесено праці вітчизняних дослідників.
Українськими фахівцями підготовлено низку видань, в яких розкрито політико-правові основи функціонування ЄС. Передусім це роботи В.П’ятницького, І.Олесової, В.Іванова, М.Марченко. В 2001 р. Центр порівняльного права при Міністерстві юстиції України підготував змістовне видання, в якому йдеться про значення Ніццького договору у розширенні ЄС, проаналізовано його основні документи, які регламентують необхідні інституційні зміни у сільському господарстві для країн-претендентів на вступ до Співдружності.
Дослідження М.Ващика, С.Касьянова дозволили з’ясувати ступінь адаптації аграрних політик до вимог законодавства ЄС, вплив політичних директив на національні економіки, зокрема в царині державної допомоги. В роботі О.Стогній зроблено компаративний аналіз економічних систем Німеччини і Швеції. Ним визначено, що перша більш спрямована на досягнення глобалізацій них цілей, в той час як друга – на активізацію внутрішнього потенціалу. У роботі А.Балян ці аспекти розглянуто на прикладі Угорщини. З’ясуванню функціональних особливостей європейської моделі сільського господарства присвячено роботу О.Могильного. У ній визначено етапи втілення у ЄС концепції багатофункціональності, обґрунтовано поняття сталості та стабільності сільського розвитку, ідентифікації регіонів тощо.
Окремий блок становлять публікацій з проблем екології сільгоспвиробництва країн ЄС. У них вивчено такі питання, як ведення екологічно чистого виробництва, міжнародно-правове регулювання співробітництва членів ЄС у сфері використання сільськогосподарських біотехнологій, ідеології енвайронменталізму, державної природоохоронної політики, особливості екологічної освіти та культури, спільні вимоги ветеринарної медицини.
Складний організаційно-економічний процес регулювання аграрного ринку ЄС (зовнішнього і внутрішнього сегменту) дослідили С.Кваша, А.Фурса, М.Карпенко, А.Литовченко, С.Васильчик. Аналіз збалансованого підходу в ЄС до функціонування ринків спростовує легковажні погляди щодо необхідності абсолютно вільного розвитку вітчизняного сільськогосподарського ринку.
До другої групи віднесено публікації російських дослідників. Ними підготовлено низку праць, присвячених таким питанням, як стратегія економічного піднесення і Європейське Співтовариство, нова стратегія економічного розвитку і ЄС, сільськогосподарський імідж і навколишній світ. У роботах О.Буториної, В.Ломакіна, Л.Градобитової, С.Ушакової, О.Абашкіної, І.Гаврилової досліджено становлення окремих країн-членів ЄС до інтеграційних процесів, економічні проблеми участі в ЄС, особливості захисту агроекономічних інтересів та дії механізму агроінтеграції, взаємовідносини країн-імпортерів і країн-експортерів сільгосппродукції.
Результати входження до ЄС країн Південно-Східної Європи у контексті унормування земельних відносин, фінансової підтримки, торгівлі сільгосппродукції тощо, предметно висвітлено у фундаментальному виданні Російської академії наук „Аграрна реформа в країнах Центрально-Східної Європи і Росії (1990-2000)”.
До третьої групи віднесено роботи європейських науковців. Вони сприяють розумінню загального контексту європейських інтеграційних процесів.
У роботах німецьких та англійських вчених особливу увагу приділено якісним параметрам розвитку національних суспільних інститутів під впливом рішень органів ЄС. Зокрема, німецькі дослідники У.Рор, В.Ойкен на прикладі Німеччини з’ясували ступінь ефективності реалізації концепцій державної стабільності та економічного порядку, свободи володіння власністю і конкуренції та вплив на ці процеси правових та політичних рішень ЄС. Австрійські автори В.Фреймут, Г.Рааб розкрили питання зі створення економічно здорового селянина, довели перевагу концепції розширення можливостей національного сільського господарства як гарантії стабільного продовольчого забезпечення.
Чи не найбільше робіт підготовлено з проблем формування політичних і економічних передумов для країн-претендентів на членство в ЄС, реалізації стратегії конвергенції у структури Співтовариства, розвиток реальних процесів інтернаціоналізації економічного, політичного, культурно-духовного життя окремих країн та народів.
Отже, аналіз здобутків попередників дозволяє зробити висновок, про те, що різні аспекти обраної нами для вивчення теми досліджувалися науковцями різних країн. Водночас комплексного історичного дослідження до цих пір не було створено. Цим і зумовлено звернення автора до її осмислення.
У підрозділі 1.2 „Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано його джерельну базу. Вона є репрезентативною.
Основу джерельної бази дослідження становлять документи і матеріали опрацьовані автором у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України).
До наступної групи джерел належать законодавчі та нормативні акти, що публікувалися Радою Європи, Радою ЄС, Європейською комісією, Європарламентом, Судом ЄС, економічним і Соціальним комітетом.
Інформативною насиченістю позначена ще одна група джерел – статистичні збірники-довідники. У них містяться цінні дані щодо динаміки розвитку окремих ринків сільгосппродукції та параметри функціонування сільських територій. Не менш важливим джерелом стали промови і виступи діячів керівних органів ЄС з питань аграрної політики.
Окрему групу джерел представляють матеріали періодичних видань з актуальних питань євроінтеграції. Значний масив інформації залучено із офіційного видання Інституту Європи РАН „Современная Европа”. Змістовні матеріали містять і журнали України як загальнополітичного спрямування „Віче”, „Політика і час”, так і видання загальноекономічного та аграрного профілю: „Економіка України”, „Економіка АПК”.
Особливу групу джерел склали матеріали Інтернет-сайтів: „Офіційний сайт представництва України в ЄС” та „Офіс офіційних публікацій ЄС”. Вони забезпечили доступ до інформації, яку не можливо отримати іншим шляхом.
Отже, джерельна база дослідження цілком достовірна й різноманітна, що дозволяє досягти поставленої мети, вирішити дослідницькі завдання.
Методологія дослідження. Стан наукової розробки теми, особливості її джерельної бази, мета та завдання зумовили вибір відповідних методологічних принципів та методів дослідження. Серед загальнонаукових принципів слід насамперед виокремити діалектичний підхід до пізнання історичної реальності, принципи історизму та об’єктивності, системності та комплексності.
Відтворення об’єкта дослідження у спектрі закономірних історичних зв’язків та відносин відбувалося завдяки загальнонауковому логічному методу, складовими якого є аналіз та синтез. Автор у роботі використовувала системно-структурний, кількісно-статистичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний методи наукового дослідження. Також застосовувалися новітні методи суміжних дисциплін: політології, економіки, аграрної економіки, соціології, міжнародної економіки.
Отже, під час дослідження аграрної політики ЄС було застосовано методологію, яка дозволила комплексно дослідити аграрну сферу Євросоюзу, зробити якісне порівняння та типологізувати окремі явища.
Другий розділ дисертації „Аграрна політика Європейського союзу” присвячено дослідженню основних напрямків агрополітики ЄС та діяльності в цьому напрямку Європарламенту. Важливе місце відведено аналізу стану аграрної економіки країн-претендентів до вступу в Євросоюз.
У підрозділі 2.1 „Концептуальні основи та напрямки агрополітики” розкрито діяльність Європарламенту та перебіг законотворчого процесу в ЄС. З’ясовано, що він був досить складний і пройшов три етапи: внесення пропозицій, її обговорення і прийняття рішень. Основна маса агрополітичних рішень ухвалювалася за процедурою спільного рішення Радою і Парламентом.
У 1990-2000-і рр. спільна аграрна політика передбачала кілька напрямків, основоположними з яких були регулювання ринків і структурні зміни. В основу регулювання ринків закладалися такі принципи: єдність ринку, пріоритет європейської продукції та фінансової солідарності. Єдність означала вільний рух сільськогосподарської продукції (відсутність митних тарифів, квот), єдині ціни на ідентичні сільськогосподарські товари, узгодження національних санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм, стеження компетентних органів за вільною конкуренцією. Пріоритет виробництва ЄС над іноземним закріплювався через митну політику.
Спільна аграрна політика передбачає сотні регулювань на всіх ділянках сільськогосподарського виробництва, а також переробки і реалізації продукції. Протягом усього періоду свого функціонування, з кінця 1950-х років, ЄС перебував у процесі змін. Основні заходи, що здійснювались протягом 1960-1980-х років, спрямовувалися на запровадження механізмів ефективного функціонування сільського господарства в межах Євросоюзу.
Модерна спільна аграрна політика, затверджена 26 червня 2003 року, передбачає низку нормативно-правових, організаційних заходів з упровадження нових норм якості сільськогосподарської продукції. Розроблені критерії санітарно-гігієнічної оцінки сировини і кінцевої продукції, що вироблялася в країнах-членах, імпортувалась на ринок ЄС. Практично всі країни-члени ЄС проходили процедуру вирівнювання стандартів якості у виробництві та переробці.
У цілому аграрна політика ЄС у 1990-2000-і роки зазнала суттєвих кореляцій, спрямованих на удосконалення механізмів регулювання внутрішнього аграрного ринку, уніфікацію до вимог Європейського союзу національних програм розвитку сільського господарства, зменшення ролі бюрократичних інституцій, створення нормативно-правових, економічних умов для зміцнення підприємництва – основи розвитку сільських територій.
У підрозділі 2.2 „Заходи у галузі сільського господарства з підготовки до вступу в ЄС країн-претендентів” розглянуто заходи з розширення ЄС за рахунок країн-претендентів, що стало важливою складовою частиною спільної агрополітики.
У сфері вимог ринкової економіки країни-кандидати мали досягти рівноваги між попитом і пропозицією, що є результатом вільної взаємодії ринкових сил; лібералізації цін і торгівлі; ліквідувати перешкоди для доступу на ринок і виходу з нього; створити достатню правову базу, включаючи регулювання права власності; досягти макроекономічної стабільності, враховуючи цінову рівновагу, сталість державного фінансування; прийти до суспільного консенсусу щодо найважливіших питань економічної політики; створити достатньо розвинутий фінансовий сектор.
Водночас процедура вступу країн-претендентів до ЄС був суперечливим і неоднозначним. З одного боку, вступ розкривав перспективи для співробітництва і втягував країну до активного використання досягнень світової цивілізації. З іншого боку, входження прискорювало технічну, економічну, правову, суспільну трансформацію, створювало складні проблеми адаптації до процесу суспільно-економічної модернізації. Євросоюз поставив перед країнами-претендентами завдання приведення комерціалізації економіки до середньоєвропейського рівня, суттєвого збільшення частки приватного сектора у ВВП. Країни, що мали наміри вступити до ЄС, повинні були, відповідно стандартів ЄС, уніфікували систему оподаткування з тим, аби забезпечити формування бюджету з власних джерел доходів. ЄС, щоб гарантувати ефективне функціонування внутрішнього ринку і пристосування його до власних вимог, вдавався до зменшення у бюджетних надходженнях частки податку на додану вартість.
Держави Європи, що проводили підготовчу роботу зі вступу до Союзу, упродовж 1990-2000-х рр., вирішували різні за характером проблеми, включаючи регуляторні, структурні, регіональні, суспільно-політичні, адаптаційні. Розширення ЄС за рахунок країн Східної Європи потребувало цілої низки складних політичних консультацій, узгоджень значної кількості нормативно-правових актів. У процесі офіційних домовленостей щодо вступу Польщі, Угорщини, Чеської республіки, Естонії та Словенії двічі доводилося узгоджувати терміни підготовки та переносити дату вступу з 2002 р. на два роки пізніше.
У постсоціалістичних країнах під час виконання програм перехідного періоду виняткового значення набувала інформаційна робота та фінансова допомога. Одночасно принципово важливими стали внутрішні реформи та реорганізація механізму й основних принципів спільної аграрної політики. За ініціативи активних прихильників комунітарних реформ ці питання були покладені в основу положень „ГЕНДА 2000”.
Отже, аграрна політика передбачала і низку дієвих нормативно-правових, економічних механізмів, що забезпечували вступ країн-претендентів до ЄС. Встановлені підготовчі періоди були різними за тривалістю і відмінними за поставленими до держав завданнями. У цілому застосовані підходи дозволили втілити необхідні норми і стандарти ЄС, раціонально розподілити матеріально-фінансові ресурси, запобігти шоку та домогтися раціонального функціонування Європейського союзу в новому форматі взаємовідносин держав-членів.
Третій розділ дисертації „Європейська модель сільського господарства: основні структурні компоненти” присвячено вивченню організації аграрного виробництва, яке ґрунтувалося переважно на кооперативах. Вагоме місце в агрополітиці ЄС належить виробництву екологічно чистої продукції.
У підрозділі 3.1 „Організація аграрного виробництва у ЄС” проаналізовано європейську модель сільського господарства. Зазначено , що вона ґрунтується на багатофункціональності, економічній конкурентності, є екологічно-адаптаційною; її виробничу базу становлять малі та середні підприємства родинного типу; вона позначена тісним взаємозв’язком аграрної сфери з природним середовищем. Агроекономічні системи країн ЄС розвивалися у межах національновизначеної комунітарної мети, що конкретизувалися у конфігурації соціальної сфери.
Країни ЄС продовжували вишукувати особливі сфери діяльності, які були або недоступні раніше, або не представляли суттєвого інтересу для потужних монополій провідних держав унаслідок своєї специфічності та незначних масштабів. Спеціалізоване виробництво („нішова сфера”) передбачало наявність унікальних ресурсів, технологій чи пізнання недоступних конкурентам високої культури виробництва і якості продукції.
Вимоги спільної аграрної політики змусили країни вдатися до суттєвих змін в організації виробництва. Так, у Чехії, Угорщині, Німеччині відбулося піднесення певних виробничих формацій від кооперативів до фермерських господарств. Фермери, що зважилися на створення власних виробничих об’єктів, остаточно не поривали зв’язків із кооперативами. Вони продовжували працювати як їхні підрядні підрозділи. Заохочувалося створення різних форм кооперації сільськогосподарських товаровиробників, що давало змогу знижувати витрати виробництва і відтворення, підвищувати конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку і ринку ЄС.
Законодавство ЄС внесло суттєві корективи у систему земельних відносин. Зокрема, сприяло створенню умов для розвитку ринку землі. В країнах-членах ЄС він був різним. Відмінною була і законодавча практика в питанні купівлі землі іноземцями. Якісних успіхів у цьому питанні досягла Великобританія. Значну роль відігравав земельний кадастр, відповідно до якого обліковувалися всі земельні операції.
Отже, протягом 1990-2000-х років сільське господарство ЄС пройшло значний період у своєму організаційному розвитку. У провідних країнах сільське господарство як багатофункціональна галузь стимулювало розвиток інших великих галузей. Протекціонізм органів ЄС полягав у забезпеченні переходу до виробництва високоякісної сільгосппродукції та протидії надвиробництва. Фермерські господарства залишалися основними виробниками, які об’єднувалися в кооперативи, що виступали організаційно-економічними формуваннями. Законодавством ЄС було багато зроблено для оптимізації використання основних засобів виробництва, в тому числі суттєво було скориговано систему землеволодіння і землекористування, зниження ризиків вилучення землі з агровиробництва.
У підрозділі 3.2 „Економіко-екологічний та суспільний чинник сільгоспвиробництва” вивчено особливості європейської моделі сільського господарства, які спрямовані на забезпечення якості продукції та підвищення стандартів безпеки і технологій.
Спільна аграрна політика ЄС створила відповідне політико-правове тло для конкуренції країн у цій царині. Поява значних надлишків агропродукції ініціювала виникнення ідей екологічнозбалансованого землеробства. Ця концепція передбачала можливість узгодження зростаючих кількісних і якісних потреб людства з раціональним використанням природних ресурсів, збереженням якості навколишнього середовища для майбутніх поколінь.
У 1990-і роки країни ЄС охопив „органічний бум”, все більшої популярності почала набувати біологічна та органічна система землеробства. Головна її перевага – висока якість сільськогосподарської продукції, зменшення забруднення навколишнього середовища, зберігання родючості ґрунтів.
Екологічні напрямки екстенсифікації виробництв продуктів харчування були прийняті урядами ЄС не лише з огляду корисності такої продукції для охорони навколишнього середовища, але й суспільно-політичних міркувань. Відмова від інтенсивного тваринництва і промислових технологій посилила труднощі в цьому секторі господарювання, що призводило до скорочення ринку праці, особливо в селі. Соціальною метою проекологічної політики держав ЄС у галузі агропродукції було створення попиту на працю у віддалених районах, де ефективно здійснювати виробництво продукції важко, а винайдення альтернативних джерел прибутків неможливе.
Європейський союз застосовував одну з найкращих моделей санітарного контролю, що гарантувала високий рівень якості та безпеки продуктів тваринництва. Поява генетично модифікованих продуктів змусила керівні органи ЄС розробити відповідне законодавство та виробити єдині стандарти маркування. Регламент ЄС 258/97 започаткував примусове маркування, а регламенти 1829/2003 і 1830/2003 визначали, що цій процедурі мали піддаватись всі продукти, які містять модифіковані гени.
Сільське господарство ЄС зорієнтувалося на комплексне забезпечення продуктами харчування різних прошарків населення, підвищення рівня споживання ними білка, збалансованості харчів за амінокислотним складом. Ці обставини визнавалися визначальними у забезпечення тривалості життя громадян.
Отже, сільське господарство ЄС розвивалося відповідно до економічної та агротехнічної стратегії Європейського союзу. Відбулися суттєві зрушення в якісних параметрах виробленої продукції. Ринок сільгосппродукції ЄС посилив свою роль у функціонуванні ринкового простору світу.
Четвертий розділ „Соціальний концепт агросфери ЄС” присвячено соціальному становищу агропрацівників, міграційним процесам та соціально-економічному розвитку сільських територій ЄС.
У підрозділі 4.1 „Система соціально-економічного вирівнювання та ідентифікації сільських територій” досліджено їхнє соціально-економічне, житлово-комунальне та побутове становище, стратегія розвитку сільських територій країн ЄС, які багато в чому залежали від національних традицій, а також завдань, що ставилися перед аграрним виробництвом. Аграрна політика ЄС передбачала низку дієвих заходів, спрямованих на всебічний розвиток сільських територій, сіл країн-членів і претендентів. Тенденція переміщення центру у вирішенні природоохоронних завдань із загальнонаціонального до регіонального рівня стала характерною для більшості країн Західної Європи.
Євроінтеграція справила стимулюючий вплив на сільську місцевість. Свобода пересування, удосконалення транспорту і зв’язку, запровадження єдиної валюти перетворили ЄС в єдиний ринок медичних, реабілітаційних і косметичних послуг, посилили конкуренцію. Важливу роль у функціонуванні цього ринку відігравало зближення національних систем обов’язкового медичного страхування.
Отже, ідеологема багатофункціональності сільського господарства потребувала глибинних функціональних змін сільських територій. Саме тут, поряд із традиційною продукцією, вироблялись такі цінні нетоварні суспільні продукти, як біосередовище, кисень, чиста вода, біологічне розмаїття, ландшафти, людський та соціальний капітал, надавалися послуги та здійснювалася несільськогосподарська діяльність. Розвивалися національні особливості поліпшення життєвих умов на селі, спеціального режиму їх функціонування.
У підрозділі 4.2 „Людський капітал села: динаміка соціально-демографічного та ресурсно-економічного розвитку” висвітлено той напрямок аграрної політики Європейського союзу, який включав низку організаційних, прикладних важелів, спрямованих на розвиток людського капіталу – базового компоненту сільського господарства. Одночасно у країнах ЄС продовжували поглиблюватися урбанізаційні процеси. Внаслідок їх відбувалися зміни як у загальній чисельності сільського населення, так і працездатної його частини зокрема.
Попри зростання загальної чисельності міського і сільського населення (відбувалося за рахунок розширення кордонів ЄС), частка останнього зменшилася протягом зазначених років більше, ніж утричі. У 2004 р. один працездатний селянин у Франції, Німеччині годував відповідно 75 і 91 особу. В 1990-і роки найбільший відплив населення з сільської місцевості спостерігався у Франції, Німеччині, Іспанії.
Руйнівником територіальних та функціональних основ національних держав ставала міграція трудових ресурсів. Протидіючи цьому керівні органи ЄС ухвалили цілу низку директив та рекомендацій стосовно спрощення переміщення населення, інтеграції мігрантів.
На початку 2000-х років, за даними ЄС, загальна чисельність легальних і нелегальних мігрантів з країн і в країни Європейського союзу досягла 16,8 млн. осіб, або 4,1% загального населення. За даними опитування громадської думки, більшість населення ЄС вважає, що в їх країнах проживало багато іммігрантів, що загострювало проблему зайнятості, посилювало міжетнічні та національні конфлікти.
Організація аграрного виробництва, відповідно до вимог ЄС, потребувала постійного поглиблення професійної освіти, яка детермінувала ефективну діяльність ринкових суб’єктів і виступала чинником їх розвитку.
Зниженню безробіття і підвищенню прибутків селян сприяв розвиток несільськогосподарської діяльності на селі, зокрема, переробки сільськогосподарської продукції, розширення сфери послуг, сільського туризму, проведення різного роду громадських робіт, розміщення в сільській місцевості філіалів промислових підприємств, розвиток народних промислів. Аналогічні процеси з різною ступінню протікали в усіх країнах ЄС.
Отже, проблема людського капіталу для ЄС набувала визначального характеру. Об’єктивна необхідність оптимізації частки аграрного сектора у формуванні ВВП Європейського союзу потребувала раціоналізації у використанні трудових ресурсів. Нагальним завданням ставало посилення якісних показників людського капіталу, розширення сфери прикладання селянської праці (боротьба з безробіттям), збереження селянського генофонду.
Ващик М.С. Система державної підтримки сільського господарства Польщі / М.С.Ващик // Економіка АПК. – 2006. – №1.; Його ж. Система державної підтримки сільського господарства Польщі / М.С.Ващик // Економіка АПК. – 2006. – №1
| 
