АРХІВНО-АРХЕОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Д.І. БАГАЛІЯ



Название:
АРХІВНО-АРХЕОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Д.І. БАГАЛІЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» розкрито процес наукового осмислення обраної теми, проаналізовано її джерельну базу.

Історіографія. Перші розвідки щодо оцінки діяльності Д.І. Багалія вміщені у двох збірках, присвячених 25 та 30-річчю навчально-наукової роботи дослідника. Уперше було дано ґрунтовний аналіз археографічної роботи дослідника під час святкування 70-го ювілею вченого. Слід зазначити, що оцінки постаті Д.І. Багалія та його наукового доробку, сформульовані на початку 1930-х рр., стали усталеними в радянській історіографії на тривалий час.

Після смерті історика у 1932 р. автори, що торкалися його діяльності, головну увагу приділяли з’ясуванню лояльності Д.І. Багалія до радянської влади та ступеню засвоєння ним марксистської методології. Так, О.П. Оглоблин заявляв, що Дмитро Іванович щиросердно зміг прийняти марксизм і став одним з активних робітників на ниві соціалістичного будівництва. М. Грищенко більш негативно оцінив творчість науковця, вважаючи безуспішними спроби науковця оволодіти марксистською методологією. Вагомішою в науковому плані розвідок щодо життя та діяльності історика стала робота В. Дроздовського, зосереджена на аналізі етапів біографії та тематики досліджень ученого.

Водночас новим етапом у вивченні спадщини вченого стали дослідження В.В. Кравченка, який на основі особових архівних фондів та епістолярної спадщини, захистив кандидатську дисертацію, присвячену вкладу Д.І.Багалія у розвиток вітчизняної історичної науки. Підсумком наукових студій В.В. Кравченка став вихід у світ першої монографії, присвяченої життю та творчості Дмитра Івановича. Черговим позитивним кроком у відродженні імені дослідника стала стаття О. Юрченка, який наголосив на величезному значенні довготривалої роботи Д.І. Багалія над історією Слобідської України та реалізував одну з перших новітніх спроб систематизувати наукову спадщину дослідника.

Зарубіжна українська історіографія ще менш чисельна, ніж радянська, але водночас більш незаангажована методологічним монізмом та класовими стереотипами. Зокрема О.П. Оглоблин уже в роки еміграції констатував, що вся невтомна діяльність Д.І. Багалія спрямовувалася на дослідження української історії та культурницьке просвітництво, «необхідні для відродження вільної України та її національного життя».

У незалежній Україні почалося відродження спадщини вченого. Зокрема перевидано його праці «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода», «История города Харькова за 250 лет его существования».   У 1999 р. розпочалося видання шеститомного зібрання праць Д.І. Багалія. З кінця 1990-х рр. Харківським гуманітарним інститутом «Народна українська академія» започатковано проведення Багаліївських читань, що сприяють консолідації зусиль науковців в цьому напрямі досліджень.

Цікавою є спроба порівняльного аналізу двох найвидатніших учнів зі школи В.Б. Антоновича – М.С. Грушевського та Д.І. Багалія, здійснена А. Процик. Автор вважає, що Д.І. Багалій чітко тримався позитивістської методології за традицією свого вчителя.

Серед сучасних дослідників, котрі звертаються до дослідження наукової спадщини вченого, слід відзначити О.Р. Нагірняка, Г. Старикова, О.М. Богдашину. Значний науковий інтерес становить збірник матеріалів, присвячений 150-річному ювілею Д.І. Багалія, що розкриває роль науковця в розбудові бібліотечної справи в Україні. З-поміж сучасних російських дослідників відзначимо С.І. Михальченка, котрий з’ясовував внесок Д.І. Багалія у вивчення надбань київської історичної школи.

Огляд історіографії свідчить, що студії архівно-археографічної діяльності Д.І. Багалія не набули цілісного характеру, серед сучасних наукових праць немає комплексного дослідження цієї теми.

Джерельна база. У процесі дослідження опрацьовано матеріали відповідної тематики загального та спеціалізованого фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема Інституту рукопису (далі – ІР НБУВ), фондів Центрального державного історичного архіву України у місті Києві (далі – ЦДІАК України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі − ЦДАВО України), Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (далі − ЦДАМЛМ України), відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (далі − ВР ІЛ НАНУ), матеріали музею історії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Одним із найважливіших комплексів джерел є документи про службову та громадську діяльність професора Д.І. Багалія. З біографічних матеріалів найбільшу зацікавленість викликає формулярний список Д.І. Багалія, де останній запис зроблено 1918 р., цей документ відбиває весь час його перебування на державній службі в Російській імперії. Значно більше матеріалів відноситься до радянського періоду життя вченого, серед яких найбільший науковий інтерес становлять записники вченого за 1924-1931 рр.

Участь Д.І. Багалія в створенні радянської архівної системи відбивають виписка з протоколу засідання Малої Президії ВУЦВК від 27 жовтня 1925 р. про призначення вченого представником від УСРР до комісії з розподілу архівних матеріалів між УСРР та РСФРР, уривок з доповіді Д.І. Багалія про рукописні щоденники професора О.Ф. Кістяківського.

Надзвичайно велике значення для вивчення археографічно-архівної діяльності Д.І. Багалія мають і його друковані праці, оскільки саме вони дають найбільш повне уявлення про методологію та дослідницькі принципи Д.І. Багалія як археографа.

Непересічне значення мають також рукописні матеріали й неопубліковані твори. Найбільш суттєвим стосовно змісту й кількості поданих документів став архівний фонд Д.І. Багалія в ІР НБУВ (Ф. 80; ф. ІІІ), де зберігаються нотатки і тези доповідей «Історико-архівні гуртки при Губархах для підготовки кадрів архівних співробітників». Слід відзначити й особистий архів вченого, який було передано з особистого користування державі безкоштовно згідно договору між спадкоємцями Д.І. Багалія та Наркомосом УСРР.

У процесі пошуку джерельної бази виявлено значні матеріали в особистому фонді Д.І. Багалія (Ф. 8) у музеї історії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Вони були передані в музей онуком історика Ю.В. Багалієм, впорядковані та описані В.В. Кравченком.

Важливим корпусом джерел є епістолярна спадщина, мемуари-автобіографія, спогади. Листування Д.І. Багалія зберігається некомпактно і розпорошено по фондах кількох архівних установ: ІР НБУВ, ЦДАВО України та ЦДАМЛМ України. Частина епістолярної спадщини академіка була опублікована, зокрема, було видано листування Д.І. Багалія з В.Б. Антоновичем. Однією з найважливіших пам’яток цього комплексу є власноруч написана Д.І. Багалієм «Автобіографія». Спогади сучасників Д.І. Багалія, які разом із ним брали активну участь у науковому та громадському житті, учнів, колег та близьких значно доповнюють картину археографічно-архівної діяльності вченого.

На шпальтах друкованих видань міститься широка і насичена інформація про суспільно-політичне життя тієї доби, засідання державних інституцій, у роботі яких брав безпосередню участь Д.І. Багалій.

Загалом джерельна база є достатньою для розкриття теми, відтворення основних принципів, методів та форм археографічно-архівної діяльності Д.І. Багалія.

У другому розділі «Формування світоглядних засад та професійних якостей вченого» проаналізовано основні віхи формування світогляду і професійної кар’єри Д.І. Багалія як історика, архівіста та археографа.

Становлення Д.І. Багалія як дослідника та вченого-історика розпочалося разом з формуванням його особистості в роки навчання в Київському університеті Св. Володимира під впливом плеяди відомих викладачів-істориків, у першу чергу В.Б. Антоновича та О.О. Котляревського. Цікавістю та підготовкою з російського джерелознавства дослідник вважав себе зобов’язаним професору В.С. Іконникову.

Вплив В.Б. Антоновича на наукову діяльність Д.І. Багалія прослідковується, зокрема, у позитивістській спрямованості методології вченого, яка знайшла відображення у теорії факторів, що була однією з головних елементів позитивістської парадигми української історіографії. Однак Д.І. Багалій не тільки спирався на ідею вчителя про взаємодію та протистояння цих елементів, а й доповнив та конкретизував її фактами з історії Сіверської землі.

Після отримання ступеня магістра В.Б. Антонович рекомендував Д.І. Багалія на кафедру російської історії Харківського університету. Після цього становлення і реалізація Дмитра Івановича як науковця відбувається шляхом набуття власного досвіду роботи в бібліотеках та архівах, участі у виявленні, вивченні та публікації джерел, створенні Харківського історичного архіву Історико-філологічного університету при Харківському університеті, організації архівної справи в радянській Україні та заснуванні архівних видань.

Національно свідомий викладацький та студентський склад Університету св. Володимира вплинули і на формування суспільно-політичних поглядів Д.І. Багалія. Так, він вступив до української студентської таємної організації «Кіш», увійшов до «Старої Київської громади». Головний же науковий інтерес Д.І. Багалія був пов'язаний із вивченням маловідомої на той час в історичній науці Слобожанщини, зокрема її соціально-економічної та культурної історії. Найпершою науковою працею в цьому аспекті стала докторська дисертація історика.

Д.І. Багалій вдало, органічно і досить результативно поєднував науково-видавничу діяльність з керуванням Харківським університетом, посадою міського голови м. Харкова, членством у політичних партіях.

Культурницько-просвітницька діяльність Д.І. Багалія, цілком поміркована та лояльна до влади у дореволюційний період, сприймалася як українофільська та викликала критику консервативних сил. Загалом українська свідомість науковця до 1917 р. не входила в суперечність із «загальноросійською», існуючи на засадах подвійної лояльності. Громадська діяльність історика, подібно до наукової, мала подвійний вимір. З одного боку, вона була частиною українського національного руху в його культурницьких формах, з іншого − повністю перебувала в руслі російського лібералізму.

Третій розділ «Внесок Д.І.  Баглія в розвиток архівної справи» відображає дослідження ролі та місця вченого у становленні та еволюції архівної системи України.

Ставши у 1883 р. членом Харківського історико-філологічного товариства, Д.І. Багалій виявив себе як діяльний науковець, археограф та редактор. Він стояв у витоків створення Харківського історичного архіву Історико-філологічного університету при Харківському університеті, завідувачем якого згодом став сам. За його сприяння в архіві з’явилися такі складові, як Чернігівське та Полтавське відділення архіву Малоросійської колегії, Харківське відділення, де зберігалися документи присутствій Слобідської України, і відділ особистих фондів місцевих діячів. Варто наголосити, що при архіві зусиллями Д.І. Багалія була започаткована ще й науково-довідкова бібліотека. Серед наукових інституцій, з якими було налагоджено тісну співпрацю, слід відзначити Московський головний архів Міністерства іноземних справ.

Вчений розгорнув широку роботу щодо акумуляції до фондів молодої установи старовинних документів, що знаходилися в приватних колекціях чи у родичів. Низка статей Дмитра Івановича, присвячених діяльності архіву, у місцевій пресі та його неодноразові звернення до публіки посприяли активізації надходжень документів. Його діяльність була направлена на постійний пошук, виявлення та збереження історичних пам’яток і їх оприлюднення на шпальтах збірника «Архівна справа».

Знаний історик і археограф Д.І. Багалій відіграв надзвичайно важливу роль і при становленні архівної справи Української Держави часів національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. У період гетьманування П. Скоропадського він активно долучився до розробки загальної архівної реформи «державного характеру».

Велику увагу Дмитро Іванович приділяв підготовці та кваліфікації кадрів. Так, на початку червня 1923 р. у Харкові були проведені перші курси архівних працівників, де підвищували кваліфікацію представники архівних установ усієї держави. Для упорядкування археографічної діяльності Укрцентрархіву Д.І. Багалій запропонував створити спеціальний журнал «Червоний архів», що сконцентрував би всі наукові публікації.

У четвертому розділі «Археографічна діяльність вченого» висвітлено діяльність Д.І. Багалія, спрямовану на виявлення, накопичення та видання для ознайомлення загалу документальної бази з історії Слобожанщини в цілому та м. Харкова зокрема.

Значимість та важливість діяльності Дмитра Івановича на ниві археографії не можливо перебільшити. Всі матеріали, що видав Д.І. Багалій, можна розділити на чотири групи: перша – документи з історії Слобідської України в цілому, насамперед з історії її колонізації; друга – з історії міста Харкова (група, що за своїм обсягом входить певною мірою до першої); третя – матеріали щодо видатних слобожанських діячів та культурно-освітнього руху на Слобожанщині; у четвертій переважають дрібні документи, що стосуються загальної історії України.

Серед перших фундаментальних видань вченого стала збірка «Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний (в XVI−XVIII столетии))» (1886 р.). Аналізуючи зміст «Материалов» і послуговуючись класифікацією Багалія, їх можна розподілити на чотири наступні групи: перша – найбільша, стосується історії колонізації Слобожанщини, друга – історії землеволодіння, третя – історії адміністративного управління, четверта – включає документи історії станових стосунків на Слобожанщині. Через чотири роки світ побачив другий том цієї збірки, який став логічним та змістовним продовженням першого. Згодом друком вийшли «Заметки и материалы по истории Слободской Украины».

Вище названі видання матеріалів становлять першу групу археографічних праць Д.І. Багалія. Тісний зв’язок з цією групою, де домінують матеріали про залюднення Слобожанщини, мають матеріали, що безпосередньо стосуються історії Харкова (два томи «Истории города Харькова», написаної у співавторстві з Д.П. Міллером, з додатком «Альбом старинних планов г. Харькова, снимков его видов и портретов его деятелей», «Материалы для истории г. Харькова в XVII веке» тощо).

Наступна група матеріалів, які побачили світ завдяки невтомній пошуковій діяльності Д.І. Багалія, пов’язана з іменами видатних культурних діячів Слобожанщини та історією освіти на Слобожанщині. Насамперед, відзначимо видання творів Г.С. Сковороди.

У своїх розвідках Дмитро Іванович не міг оминути тієї установи, в стінах якої провадив безпосередню наукову роботу, а саме історії Харківського університету. Ним видано два томи «Опыта истории Харьковского университета», доведені до 1835 р. і насичені архівним матеріалом, який накопичено завдяки археографічним розшукам. Студіюючи історію Харківського університету, професор Д.І. Багалій чималу увагу приділив В.Н. Каразіну, підсумком чого стали «Сочинения, письма и бумаги В.Н. Каразина», обсягом 927 сторінок.

Археографічна діяльність Д.І. Багалія за радянської доби вийшла на суттєво новий інституціональний рівень. Будучи вже знаним вченим, академіком ВУАН, він обіймає провідні посади в державних установах радянської України науково-дослідницького спрямування. Відтепер основні зусилля посадовця Д.І. Багалія скеровуються на розширення видавничо-археографічної роботи очолюваних ним інституцій.

Значний напрям дослідницьких студій академіка Д.І. Багалія становило вивчення громадських рухів ХІХ ст. на Україні. У цьому аспекті важливою подією став вихід збірника «Рух декабристів на Україні», де вчений розмістив документи з історії декабристського руху на Слобожанщині. Українська складова загальносоюзної підготовки до ювілею була сконцентрована переважно на пошуку та публікації матеріалів про декабристів на Україні, що були видані в Харкові в двох збірниках. У публікації вченому частково вдалося розширити часово-просторові рамки пошуку документальних свідчень епохи декабризму до загальної історії громадських рухів зазначеного періоду. Цю місію виконала значна за обсягом наукова розвідка О.О. Рябініна-Скляревського «Таємні товариства на півдні в епоху декабристів. (Масони, гетерія, філарети та вільнодумці)», в основу якої було покладено матеріали Одеського історичного архіву.

Ставши організатором і директором Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, Д.І. Багалій звернувся до спадщини великого українського поета. Одним з перших наукових доробків інституту стала серія творів Т.Г. Шевченка за загальною редакцією Д.І. Багалія з перевіреним канонічним текстом, передмовами, коментарями шевченкознавців.

Зазначимо, що ніхто не зробив більше за Д.І. Багалія в справі видання матеріалів з історії Слобожанщини. Його збірники матеріалів не втратили свого значення до сьогодні і становлять для дослідників, які беруться до вивчення історії Слобожанщини XVII−XVIII ст. першорядне джерело.


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины