| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі «Стан наукової розробки, теоретична база та джерела дослідження» висвітлюється історія дослідження особливостей збереження традиційної культури українців, які знаходяться за межами своєї держави внаслідок різних історичних обставин, розглядаються теоретичні підходи до вивчення питань, пов’язаних із етнічною ідентичністю українських етнічних трудових мігрантів, а також здійснюється джерелознавчий аналіз.
У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми» з’ясовано історіографію дослідження, а також проаналізовано основні напрямки наукового вивчення обраної теми. Відзначається, що проблеми українського заробітчанства привертають дедалі більше уваги сучасних дослідників, що пояснюється зацікавленістю та важливістю трудової міграції для суспільно–політичного життя держави, його прогнозами для майбутніх поколінь та розвитку України в цілому. Виявлено, що дослідження української трудової міграції кінця 90–их – 2000–х років вітчизняними етнологами, істориками, соціологами, політологами та економістами започатковано монографіями В.Трощинського, О. Малиновської, І.Маркова, С.Пирожкова, О.Хомри. У даних наукових працях можна виділити кілька магістральних напрямків у вивченні української трудової міграції. Це, зокрема, історія українського заробітчанства у ті чи інші хронологічні періоди, деякі аспекти соціалізації етнічних українців за кордоном. На дослідженні етнічних аспектів міграційних процесів зосередився у своїх працях В.Євтух.
Чимало праць присвячено правовим аспектам міграційних переміщень, які досліджувалися вченими–юристами О. Піскуном, А.Мозоль, Г.Суботенком, С. Чехович. Увага дослідника А.Гайдуцького зосереджується на вивченні переважно економічної площини цього явища. Нерідко автори обмежувалися подачею вже відомого матеріалу, водночас залишаючи осторонь питання соціальної адаптації трудових мігрантів як у країнах–реципієнтах, так і в Україні після їх повернення.
Аналіз літератури свідчить, що лише частково була висвітлена участь українських трудових мігрантів у соціально–політичному житті етнічної Батьківщини – України та країні заробітку – Португалії. Не розглядалося питання місця української громади у навчально–виховному процесі та ідеологічно–світоглядні орієнтири українських етнічних мігрантів. Не розглядалося й культурне та релігійне життя українських заробітчан у Португалії. Відсутніми є узагальнюючі праці, у яких комплексно розглядалися б питання міграційної політики України, щодо збереження етнічної ідентифікації українців за кордоном. Недостатня увага приділяється питанням регіональної міграційної політики.
Наведений у розділі історіографічний аналіз праць українських та зарубіжних науковців дає підстави для висновку, що на шляху вивчення української етнічної міграції у Португалії зроблено важливі кроки. Оскільки міграційна ситуація зазнавала постійних змін, увага дослідників приділялася переважно накопиченню емпіричного матеріалу. У галузі історичних наук проблематика українського заробітчанства не залишена поза увагою, проте багато питань залишається малодослідженими.
У підрозділі 1.2. «Теоретико–методологічні основи дослідження» на підставі аналізу праць зарубіжних та українських учених (А. Загробської, А.Золберга, В.Іонцева, О.Малиновської, А. Маріанського, Н. Ноздріної, О.Пуригіної та ін.) подаються визначення поняття міграції та інших дотичних термінів. Д.Салт безпосередньо характеризує самого учасника міграційних процесів – мігранта. Поряд із цим, відомі дослідники (Е.Смітт, Б.Андерсон, Ю.Бромлей, В. Євтух, Г.Касьянов та інші) розкривають поняття етносу, громади, етнічної ідентичності та самоідентифікації. Зазначається, що етнічна самоідентифікація розглядається як процес ототожнення, уподібнення особою себе з певною етнічною групою. Оскільки в етнології широко використовується також термін «етнічна ідентичність», можна розглядати ці два терміни як синонімічні.
Концепція етнічної ідентичності базується на основних постулатах наукової парадигми соціальної ідентичності, тобто виділення і віднесення людиною чи групою людей себе до тих чи інших спільнот за певними ознаками (наприклад, віковими або статевими).У взаємодії одна з одною різні типи ідентичностей утворюють ієрархію, у якій кожна ідентичність займає своє особливе місце, при цьому деякі з них перебувають у центрі уваги, у той час, як інші посідають другорядні позиції. Дисертантка наголошує, що всі наявні на сьогоднішній день визначення поняття етнос розглядають етнічну громаду та етнічну самосвідомість її членів у якості однієї з його найважливіших якісних ознак і необідної передумови для існування етносу як такого. Компоненти етнічної ідентичності значною мірою дублюють атрибути таких явищ, як етнос та нація. Зокрема, до характерних рис етнічної ідентичності відносять спільну територію проживання, мову, культурні особливості, історичну пам'ять, традиції, звичаї, їжу, одяг тощо. Різні компоненти етнічної та національної самосвідомості перебувають у діалектичній взаємодії, взаємно доповнюють один одного й виступають кожного разу у новій якості та новому сполученні.
У підрозділі 1.3 «Джерельна база дослідження» здійснено аналіз джерел дисертації, які сукупно складаються з опублікованих даних статистичного, соціологічного та демографічного характеру, збірників законодавчих актів, а також матеріалів польових досліджень автора, які проводилися з використанням як кількісних методів (анкетування), так і якісних (поглиблені інтерв’ю, спостереження). Саме останні послужили основним джерелом для написання роботи. Специфіка обраної теми вимагала особливого підходу до організації дослідження, яке проводилося методом вибіркового обстеження. Автор керувався, насамперед, тим міркуванням, що формування особливостей етнічної самоідентифікації членів української етнічної громади в Португалії є явищем, з одного боку, притаманним масовій свідомості, а з іншого – глибоко індивідуальним аспектом буття й мислення людини. Для досягнення максимально наближених до об’єктивності результатів необхідно було обстежити якомога більшу кількість українських заробітчан, при цьому враховуючи можливі розбіжності у поглядах респондентів, залежно від їхнього віку й статті, рівня освіти, надати респондентові максимально можливу самостійність у формуванні відповідей. Таким методом, який задовольняв обидві вимоги, виявилося анкетування. Автором була підготовлена тематична анкета, питання якої стосувалися різних аспектів життя етнічних українців в Португалії. Доповнили зібрану інформацію розгорнуті інтерв’ю, проведенні автором з українськими трудовими мігрантами та членами їхніх сімей.
Для виявлення місця трудових мігрантів в українському суспільстві та українському етносі були використані опубліковані матеріали демографічної статистики, зокрема матеріали Першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р., а також дані постійного демографічного моніторингу, який здійснюється фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Крім того, було використано статистичні дані органів державної влади – Державного комітету статистики України й Державного комітету України у справах національностей та релігій.
Порівняльний матеріал для аналізу спільних та відмінних рис в етнічній ідентичності українських мігрантів із різних країн перебування та хвиль міграції з України дали результати багаточисельних соціологічних опитувань. У підготовці дослідження автор спирався на матеріали соціологічних досліджень, опублікованих у працях науковців Інституту соціології НАН України, Українського інституту соціальних досліджень. Використано також дані окремих соціологічних досліджень, здійснені іншими соціологічними службами під егідою авторитетних міжнародних організацій.
Таким чином, можна констатувати, що історіографічна, теоретична та джерельна база є достатньою для проведення автором дослідження щодо формування української етнічної громади в Португалії (1998 – 2010 рр.).
У другому розділі «Трудова міграція до Португалії в етнодемографічній структурі українського населення» проаналізовано причини та спонукальні мотиви української етнічної трудової міграції до Португалії, встановлено вплив економіко–географічних та етнічних факторів на професійну спрямованість українських мігрантів у Португалії, а також розглянуто етносоціальні та етнодемографічні аспекти буття українських заробітчан.
У підрозділі 2.1 «Причини та спонукальні мотиви міграції етнічних українців до Португалії» встановлено, що основними причинами виїзду українських трудових мігрантів до Португалії були: нестача робочих місць на ринку праці, низька заробітна плата та затримка у її виплаті, зростання безробіття та вимушеної неповної зайнятості, поширення бідності та високий рівень майнового розшарування населення. До цих чинників останнім часом долучилися й інші: економічна криза в Україні; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів європейського товариства на дешеву та інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також інші не менш важливі чинники: демографічний чинник «старіння» європейської спільноти, сімейні та етнічні проблеми. Польові дослідження показали, що домінуючим мотивом української трудової міграції до Португалії є бажання заробити гроші на прожиття, оскільки рівень заробітної плати в Україні є низьким у порівнянні з європейським, а це, у свою чергу, не дозволяє забезпечити людські потреби.
У підрозділі 2.2 «Вплив економіко–географічних та етнічних факторів на професійну спрямованість українських мігрантів у Португалії» з’ясовано, що поряд з членством Португальської Республіки в ЄС, проведенням Чемпіонату з футболу Євро–2004, зручними географічно–кліматичними умовами для розвитку сільського господарства країни, не менш важливим фактором було лояльне ставлення етнічного населення Португалії до українських заробітчан. За результатами проведеного анкетування 32% опитаних українських заробітчан у Португалії працювали на будівництві, 27% – були задіяні у сфері послуг.
У підрозділі 2.3 «Етносоціальний портрет українського заробітчанина в Португалії» аналізуються статево–вікові характеристики українського етнічного заробітчанства, сімейний стан, освітній рівень, територіальне походження та місце проживання у Португалії тощо.
У підрозділі 2.4 «Легальні та нелегальні канали міграції етнічних українців» встановлено, що більшість українських етнічних заробітчан виїхало до Португалії напівлегально. За останні 10 років свого існування міграція до країни–реципієнта пройшла три стадії: 1) хаотична, 2) організована на напівкримінальній основі та 3) самоорганізована, що ґрунтується на довірі. Реальними каналами трудової міграції українських громадян за кордон є: самостійний пошук місця роботи; використання послуг туристичних агентств, через які українці легально, як туристи, потрапляють у Португалію і, незаконно там залишившись, займаються трудовою діяльністю; використання послуг суб'єктів господарської діяльності з посередництва в працевлаштуванні за кордоном, коли надання таких послуг здійснюється в рамках зовнішньоекономічних договорів іноземних роботодавців і посередників Португальської Республіки.
У підрозділі 2.5. «Динаміка чисельності етнічних українців у Португалії» проведено аналіз зміни кількості українських заробітчан у Португалії на основі даних реєстраційного обліку, Державного комітету з питань охорони державного кордону України, Державного комітету у справах національностей та міграції України, консульської реєстрації українців у Португалії, Міністерства закордонних справ України, статистики видачі дозволів на роботу тощо. В офіційних та неофіційних джерелах України, у тому числі й у ЗМІ, вміщено різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України до Португалії. При цьому діапазон таких оцінок значно коливається: від 40–50 до 200–400 тис. осіб.
Труднощі в цих оцінках полягають ще й у тому, що прибувши до Португалії та перебуваючи там досить довгий час, українські заробітчани не бажали ставати об’єктом обліку як українських консульських служб, так і міграційних служб країни перебування, аж доки, у зв’язку із зростаючими масштабами міграції населення, приймаюча країна була вимушена утворити державну службу міграції, внести відповідні зміни в національне законодавство, прийняти міждержавні угоди щодо врегулювання міждержавних процесів.
У третьому розділі «Збереження етнічної ідентичності українців у Португалії» на основі польових етнографічних матеріалів показано узагальнюючу картину стану етнокультури українських трудових мігрантів, збереження самоідентифікації, ціннісні орієнтири українського заробітчанства у Португалії протягом 1998–2010 років на прикладі формування своєї етнічної громади.
У підрозділі 3.1 «Побутові умови українських трудових мігрантів у Португалії» досліджено умови проживання, праці та дозвілля етнічних українців у Португалії. Проведене автором дослідження показало, що 51 % українських заробітчан назвали умови свого проживання у Португалії «нормальними» та оцінили на «4» за 5–ти бальною шкалою.
Крім того, описано парадигму «трьох поколінь» в середовищі мігрантів, яка пояснює динаміку сучасної української етнічної міграції до Португалії. Покоління заробітчан, що перебувають нині в Об'єднаній Європі, відрізняються між собою не тільки віком, а, передовсім, «простором соціального співбуття», у яких проходить їх життєдіяльність. На формування етнічної свідомості українських трудових мігрантів впливає, насамперед, сімейне оточення, засоби масової інформації, релігійна приналежність, культурно–освітня діяльність громад.
У підрозділі 3.2. «Ставлення заробітчанства до української етнокультури та традиційних релігійних цінностей» зазначено, що стосовно народної етнокультури, звичаїв та традицій українські мігранти налаштовані переважно позитивно. Незважаючи на своє походження з різних регіонів України та місце проживання у Португалії, більшість виступає не тільки за збереження елементів традиційної української культури, але й за відродження та запровадження її у суспільне життя. Здебільшого українські заробітчани долучаються до неї ще у дитинстві завдяки батькам та батькам батьків. Вони шанують сімейні традиції, які передаються з покоління в покоління та намагаються дотримуватися їх.
Етнічні українці Португалії демонструють позитивне ставлення до релігії. Згідно даних проведеного анкетування майже 100% українських заробітчан є віруючими, серед них домінують греко–католики (57%) та православні (33%).
Також приділено увагу проблемі збереження серед українців Португалії головних етнічних ознак – мови та національної самосвідомості.
Вказано, що завдяки наполегливій роботі українських вчителів та представників української громади в українських суботніх школах були створені необхідні умови для збереження та підтримки функціонування української мови, української культури та традицій. Сьогодні на території Португалії успішно функціонують Інформаційний вісник українською мовою «Українці в Португалії», частково україномовні газети «Слово» та «Маяк Португалії», діє українська бібліотека при асоціації українців у Португалії «Собор». Починаючи з травня 2007 р., в регіоні Альгарве Спілкою українців у співпраці з португальським радіоклубом Південного регіону «Rádio Clube do Sul» започатковано українську радіопрограму «Українська хвиля». Усі ці заходи допомагають протидіяти асиміляції українців у Португалії та підтримувати етнічну ідентичність українських заробітчан.
У підрозділі 3.3. «Вплив правового становища на збереження етнічної ідентичності українських мігрантів у Португалії» проаналізовано міграційне законодавство Португалії для українських заробітчан. Схематично окреслені конкретні правові інститути: візова політика, працевлаштування, дозвіл на перебування, соціальний захист, особливості набуття громадянства країни перебування. Таке становище допомагає формуванню українського середовища (вже існують українські організації, культурні осередки, видання), а також дає можливість зберегти етнічну ідентичність українських мігрантів у Португалії. Аналізується взаємодія з місцевою владою, вже протоптано українські «стежки» до коридорів влади, іде всіляка співпраця українських організацій з португальською владою.
Четвертий розділ «Наслідки української етнічної трудової міграції в Португалії» присвячено здобуткам та прорахункам трудової міграції етнічних українців у Португалію протягом 1998–2010 років.
У підрозділі 4.1 «Моделі інтеграції етнічних українців у португальське суспільство» зазначається, що починаючи з 1998 року і до сьогодні в Португалії відбувається інтеграція етнічних українців на трьох різних рівнях: соціальному, культурному та структурному. Складовими соціальної інтеграції є формування міжетнічних зв'язків та членство українських заробітчан в асоціаціях; культурної інтеграції – цінності, переконання, повсякденні звичаї українців; cтруктурної інтеграції – доступ до освіти, стажування і працевлаштування українських трудових мігрантів у Португалії. Серед українських етнічних заробітчан спостерігається активний потяг значної частини мігрантів до збереження власної етнічної ідентичності, культури та традицій. Вони гуртуються навколо сім'ї, земляцтва, етнічної групи, церковної (етноконфесійної) громади, утворюючи спільноту, яка намагається відповідати завданням самозбереження.
У підрозділі 4.2 «Капітал та грошові інвестиції українських трудових емігрантів» розглядається процес заробітку, передачі та інвестування капіталу українських етнічних мігрантів з Португалії до України. Автором було підраховано суму середньомісячних грошових трансфертів з Португалії в Україну протягом 2008 – 2010 років, і встановлено, що вона складала 234 євро в місяць. Після повернення в Україну зароблені кошти мігранти інвестують в освіту дітей, купівлю та ремонт житла, купівлю автомобіля, матеріальну допомогу рідним (батькам, дітям) та ін.
У підрозділі 4.3 «Позитивні та негативні аспекти сучасної трудової міграції українців до Португалії» розглядаються плюси та мінуси процесу етнічної трудової міграції з України до Португалії. Виграш для Португалії полягає в тому, що дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; у такій країні прискорюється економічне зростання. Виграш для України полягає в тому, що грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що, безумовно, позитивно впливає на економічний розвиток країни. Негативною стороною цього процесу є демографічні проблеми, розбиті сім’ї та соціальні сироти в Україні, втрати української економіки через відплив кваліфікованої робочої сили працездатного віку з країни, непропорційне до середніх доходів населення зростання цін на нерухомість в окремих регіонах та інші негативні наслідки, які «породила» трудова етнічна міграція з України.
У висновках сформульовано загальні підсумки проведеного дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:
– Проаналізовано стан історіографії та джерельної бази з даної проблематики. З’ясовано, що в етнологічній науці на сучасному етапі її розвитку ще не було створено цілісного дослідження, у якому б комплексно висвітлювалися передумови формування української етнічної громади у Португалії, її культурна, просвітницька та правова діяльність, яка допомагає підтримувати етнічну ідентичність її членів. Наявні наукові здобутки представлені переважно працями науковців суміжних дисциплін, при чому лише окремі дослідження торкаються самоідентифікації українців та формування етнічної громади у Португалії. Ці дослідження підходять до проблеми переважно з позиції психології та соціології, економіки, права, не використовуючи розгалужену теоретичну базу та понятійно–категоріальний апарат етнологічної науки. Етнологічний підхід передбачає вивчення етнічної ідентичності українських заробітчан, усвідомлення себе носіями українського етносу зі збереженням та передаванням своїм нащадкам за кордоном елементів традиційної культури, української мови, традиційних релігійних цінностей. Дослідження саме комплексного явища, якому притаманні динамічність у ході міграційних процесів, ієрархізація у свідомості носія та структурованість, дозволяє змоделювати сучасну картину становища українських етнічних мігрантів у Португалії. Джерельна база дослідження, яка включає матеріали державної статистики, соціологічних досліджень й результати проведених автором польових досліджень, дозволяє сформувати цілісне уявлення про формування української етнічної громади та сучасну українську трудову міграцію до Португалії загалом.
– Зняття обмежень на перетин державного кордону забезпечило вільне пересування громадян і створило можливості для реалізації права людини на вибір місця та країни проживання. Виїхати на роботу за кордон українців спонукає невдоволеність економічними умовами життя в Україні. Доцільно зазначити, що термін «невдоволеність економічними умовами життя» на даний історичний період розвитку України є найбільш підходящим. Це обумовлюється тим, що зараз здебільшого українці не знаходяться на межі голодної смерті і рівень економіки країни за статистичними показниками з кожним роком підвищується. Однак, виїхати працювати за кордон людей спонукають саме розміри низької заробітної плати на Батьківщині, які поставили частину населення на межу виживання. Різниця в оплаті праці в Україні та країнах Західної Європи є досить суттєвою. Усі ці причини в комплексі створили передумови для масової етнічної трудової міграції з України.
– Високою мотивацією етнічної трудової міграції до Португалії українців, у першу чергу – працездатного віку, стали такі особливості: легке оформлення та спрощений режим в’їзду; відносно дешевий виїзд; лояльне відношення влади до мігрантів (легалізація). У Португалії українські мігранти зайняті переважно на вторинному ринку праці (будівництво, сфера послуг, сільське господарство) як некваліфіковані працівники, що не спричинює значної конкуренції для працівників приймаючої країни. Водночас вони успішно конкурують з трудовими мігрантами з інших країн.
– На сьогоднішній день ситуація пов’язана з етнічною трудовою міграцією українців до Португалії суттєво змінилася. На своєму історичному розвитку вона пройшла дві фази: початкову (1998–2001рр.), яка в цей період носила напівлегальний характер (так, за неофіційними даними, 85% усіх мігрантів «просочилися» до країни Піренейського півострова під виглядом звичайних туристів, термін візи яких складав 10–15 днів), та сучасну – (2001–2010рр.), яка носить виключно легальний характер. Так, у зв’язку з прийняттям закону легалізації іноземців, які проживають у Португалії, легалізація українських трудових мігрантів розпочалася в січні 2001 р. і завершилася 30 листопада 2001 р. За час легалізації встигли отримати легальний статус перебування в Португалії переважна більшість українців. Отже, сьогодні трудова міграція українців в Португалії представлена як колишніми легалізованими українськими заробітчанами, так і мігрантами, які приїхали легальним шляхом «уже до когось» (батьків, чоловіка, родичів, друзів) внаслідок прийнятого закону про возз’єднання сім’ї на території Португалії.
Праця та побутове життя українського заробітчанина за кордоном не є легкими. До числа найбільш гострих проблем, з якими доводиться стикатися українським трудовим мігрантам, належить важка фізична праця, ненормований робочий день, розлука з родиною та Батьківщиною. Окрім цього, за даними польових досліджень, серед неприємних моментів трудової міграції відзначимо: труднощі щодо отримання документів на в’їзд до Португалії; проблеми отримання офіційного дозволу на працевлаштування; рекет; корупція; побутові проблеми в країні місця перебування; проблеми зі здоров’ям; порушення умов оплати праці; переведення (перевезення) зароблених грошей та ін. Нелегальні працівники взагалі не мають ніяких прав і живуть під постійною загрозою видворення. Як наслідок, праця за кордоном сильно підриває фізичний та психологічний стан заробітчанина. У свою чергу це призводить до збільшення кількості розлучень та фактичного розпаду сімей; неякісного виховання залишених на Батьківщині дітей, так званого соціального сирітства; недовіри до ведення державою соціальної політики по відношенню до українців, які проживають за межами етнічної Батьківщини.
– Польові дослідження засвідчують виникнення значної кількості громадських організацій та культурно–просвітницьких осередків у сучасній Португалії. Деякі з них стають важливим чинником у відносинах українців з португальською владою та суспільством, а також мають зворотній вплив заробітчан на українське суспільство. Проте, головним чинником об’єднання українських трудових мігрантів у Португалії є парафії та душпастирські осередки Української Греко–Католицької Церкви, роль яких простежується протягом історичного розвитку української трудової міграції до Португалії та суспільно–побутовому житті українського заробітчанина.
– Трудова міграція українських працівників є недостатньо контрольованою з боку Української держави. Першим етапом такого контролю є облік усіх від’їжджаючих державними органами. Однак, як свідчить практика, державні органи не в змозі проконтролювати всіх трудових мігрантів та поставити їх на облік. Причина цього не тільки в недосконалій системі контролю міграційних процесів, не тільки в не зовсім продуманому механізмові здійснення такого контролю, але й у численних порушеннях з боку самих мігрантів. Нинішні статистичні дані далекі від дійсного стану справ: вони необ’єктивні, не відображають реальної кількості трудових мігрантів, не надають ґрунтовних уявлень про трудову міграцію в Україні.
У сфері трудової міграції простежується високий відсоток недоопрацювань та правопорушень. При цьому, їхня кількість прямо залежить від складності здійснення виїзду за кордон – залагодження багатьох формальностей на різних рівнях інстанцій з питань трудової міграції, а також від кількості заборон щодо виїзду за кордон, встановлених державою.
– Трудова міграція до Португалії – це складне соціальне явище, що супроводжується багатьма позитивними та негативними наслідками. З метою усунення усіх негативних проявів трудової міграції у Португалії та покращення умов праці за кордоном необхідне налагодження та вдосконалення правового регулювання міграційних процесів в Україні та системи захисту українських трудових мігрантів під час їх знаходження за кордоном; потрібні конкретні пропозиції щодо покращення боротьби з нелегальною еміграцією українських трудящих та заходи організаційного характеру щодо підвищення можливостей держави в регулюванні міграційних процесів.
Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що дослідження формування української етнічної громади у Португалії на сучасному етапі принесло здебільшого обнадійливі результати. Вони засвідчують, що українські заробітчани, перебуваючи за межами своєї етнічної Батьківщини, пишаються своїм походженням, мовною та культурною приналежністю, сприймають майбутнє України як своє власне й готові прикладати свої зусилля заради зміцнення державності й відтворення української етнокультури.
|
