| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічні засади, географічні та хронологічні межі дослідження, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, встановлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наведено дані щодо апробації основних результатів роботи.
У першому розділі “Джерельна база та історіографія дослідження” розкривається стан наукової розробки дисертаційної проблематики, характеризується коло використаних джерел, викладається базова теоретична концепція, на якій ґрунтується історіософія дослідження.
У підрозділі 1.1. “Джерела” проаналізовано джерельну базу дослідження. Основними джерелами з вивчення історії будь-якого державного утворення майя класичного періоду, в тому числі і Баакаля, є писемні пам’ятки (епіграфічний корпус) та матеріали археологічних розкопок.
Писемні джерела майя умовно поділяють на три групи. До першої належать епіграфічні пам’ятки, тобто написи, зроблені на носіях з твердого матеріалу (камінь, дерево), передусім стели, одвірки, настінні панелі, вівтарі, фігурні зображення та ін. Також до них відносять рельєфні (ліпні чи стуккові) написи, тексти настінних розписів, написи на керамічних посудинах та предметах дрібної пластики (вироби з жадеїту та інших видів каменю, мушлі, кістки, дерева та ін.).
До другої групи писемних джерел належать ієрогліфічні рукописи майя (кодекси). До третьої групи належать усі писемні пам’ятки, записані мовами майя, але з використанням латинського алфавіту. Усі писемні джерела другої і третьої груп створено у пізню фазу посткласичного періоду (кодекси) та колоніальну і постколоніальну добу. Отже, джерелами для вивчення історії класичних майя можуть слугувати лише епіграфічні пам’ятки.
Основу писемних джерел майя класичного періоду складають так звані “царські написи”. До них, передусім, належать різні за змістом пам’ятки, метою створення яких було увіковічення діянь царів та правлячого класу. Як правило, у написах такого типу фіксувалися події з династичної історії, у першу чергу, найвидатніші здобутки у сфері військово-політичних та релігійно-ритуальних відносин того чи іншого царя чи представника знаті. Саме династична історія у них відображена найбільш повно, що робить їх дуже цінним джерелом під час реконструкції подій. Значно менше за обсягом інформації міститься про релігійно-міфологічні та культурні уявлення. Невеликими за обсягом є дані про соціально-політичну організацію суспільства класичних майя. Практично відсутні відомості про економічні, господарські і правові аспекти функціонування державних утворень.
Стосовно історії царства Баакаль найбільшу цінність становить, звичайно, корпус епіграфічних джерел Паленке, який є одним з найбільших за обсягом і найкраще задокументованих серед міст майя класичної доби. Крім того, інформація з історії Баакаля міститься також у написах із сусідніх з Паленке городищ (Помона, Тоніна, П’єдрас-Неграс, Йашчілан, Бонампак), важливість яких полягає в тому, що вони нерідко стосуються подій, згадку про які традиція власне Паленке вважала небажаною (наприклад, про його воєнні поразки).
Окрему цінність становлять джерела археологічного характеру, тим більше, що археологічна зона Паленке належить до найбільш інтенсивно досліджуваних у Західному регіоні майя. Паленкський археологічний проект був розпочатий у 1933 р. і триває дотепер. Серед інших важливих археологічних проектів, які здійснювалися на території зони Паленке, слід особливо відзначити очолюваний Р. Ліендо Стуардо регіональний проект зони Паленке, “Проект з дослідження Групи Хреста”, де провідну роль відігравав мексиканський археолог А. Моралес, а також паленкський картографічний проект на чолі з Е. Барнхартом, результатом діяльності якого стало складання точної мапи городища. Дані археологічних розкопок значною мірою заповнюють або доповнюють прогалини у писемних джерелах, особливо в тому, що стосується будівельної активності міста, приблизної густоти населення чи використання предметів побуту і, відповідно, соціального статусу їхніх власників.
У підрозділі 1.2. “Історіографія дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми. Основні підходи до вивчення соціально-політичної організації класичних майя сформувалися у другій половині ХХ ст. До них належать “теократична концепція” (С. Морлі, Дж. Е. С. Томпсон), “школа умовного читання” (Т. Проскурякова, Г. Берлін), концепції міст-держав (Н. Геммонд, П. Метьюз, Л. Шіле Ю. Кнорозов, В. Гуляєв) та регіональних держав (Дж. Маркус). Істотно доповнити і частково переглянути їх на сучасному етапі розвитку майяністики дозволяють успіхи у дослідженні писемності майя, читанні й інтерпретації та відповідному введенні у науковий обіг широкого кола нових ієрогліфічних текстів епіграфічного походження (С. Хаустон, Н. Грюбе, С. Мартін, Д. Стюарт, Д. Бєляєв, О. Сафронов та ін.). Аналогічним чином прогресувало вивчення політичної історії Паленке, перші спроби реконструкції якої було здійснено наприкінці 1950-х рр. на основі методів “школи умовних читань” . Після наполегливої праці кількох поколінь дослідників ми сьогодні маємо достатньо широке коло прочитаних джерел і встановлених на їхній основі фактів з історії Баакальського царства. Разом із тим, низка питань історії Паленке, особливо щодо початкового та заключного етапів його історії, залишається недостатньо дослідженою, неповною мірою здійснено синтез даних писемних джерел та археологічних матеріалів, значна кількість моментів історії міста залишається дискусійною. У зв’язку із цим, історія Баакаля-Паленке класичного періоду потребує подальшої наукової розробки.
У другому розділі “Правитель та його оточення у суспільстві класичних майя за даними ієрогліфічних написів” аналізуються суб’єкт, об’єкт і характер влади майяських царів класичної доби, а також механізми її передачі та управлінський апарат.
У підрозділі 2.1. “Суб’єкт і об’єкт влади” показано, що правитель є найбільш поширеним персонажем класичних майяських текстів. Найчастіше його іменували терміном “ахав”, “владар” який позначав будь-якого носія влади: як суверенного, ні від кого не залежного, так і підпорядкованого іншому правителеві. Верховні правителі міст класичної доби, як правило, мали титул “священний владар”. Разом із особливими для кожного міста елементами, запис цього титулу утворює виділені Г. Берліном так звані “емблемні ієрогліфи”. Владарі найбільш могутніх міст (наприклад, Тікаля, Калакмуля, Паленке, Йашчілана, Копана, Цібільчальтуна) мали особливий титул “кало’мте’”, який з’являється разом із встановленням у Петені влади прибульців з Теотіуакана (отже, мав центральномексиканське походження) і може бути зіставлений з європейським титулом “імператор”. Зазвичай він сполучається із зазначенням “підконтрольної” сторони світу, але найпрестижнішим був титул “західного кало’мте’”, який носили в різний час тікальський, паленкський і йашчіланський правителі.
Особливий елемент так званих “емблемних ієрогліфів” позначає те, на що поширювалася влада “священного владаря”. Вивчення змісту ієрогліфічних текстів виявило, що в деяких випадках цей елемент збігається з назвою міст і поселень, в яких правив цар, але не завжди. З цього випливає, що предметом влади “священного владаря” була певна організована група людей, а не територія. При цьому, з часом це найменування перетворювалося на династичне ім’я. Безпосередньо влада майяського священного владаря класичної доби поширювалася на столицю та прилеглі до неї поселення.
В ієрогліфічних написах засвідчено особливий термін для позначення владаря, підлеглого іншому: “йахав”, букв. “владар, приналежний іншому”. Зв’язки між підлеглими владарями та їхніми сюзеренами мали персональний характер і автоматично не переносилися на спадкоємців. Панування в цій системі відносин проявлялося в отриманні данини, призначенні правителя у підлегле місто, залученні робітників з нього на будівництво у столиці. Залежність могла виступати також у формі нерівноправного політичного союзу, що передбачав участь у війні проти ворогів панівного міста, виявленні певних знаків уваги (наприклад, обов’язок приймати та обдаровувати його представників на урочистих святах). Зв’язки між панівними та підлеглими містами були слабкими та ґрунтувалися майже виключно на насильстві. Тому за кожної зміни військової могутності того чи іншого міста виникала спокуса перекроїти систему відносин залежності. Саме взаємна боротьба держав-домінантів за вплив на менш сильні, наскільки можна судити, і складала головний зміст майже безперервних воєн, що точилися у світі майя протягом VI-VIII ст.
У підрозділі 2.2 “Характер влади” окреслено статус правителя у стародавніх майя та виокремлено його ключові функції. Джерела свідчать про поширення у суспільстві посткласичних майя традицій як одноосібного, так і колективного правління, проте для класичної доби колективне правління може бути засвідчено лише в місті Шкалумкін (Північний Юкатан). В решті міст ознаки правителя в один і той самий час має лише одна особа.
Тематика ієрогліфічних написів класичної доби висвітлює правителя головним чином у трьох аспектах: у зв’язку з ритуальною діяльністю, у зв’язку з воєнною активністю та, певним чином, у зв’язку з відправленням деяких адміністративно-господарських функцій.
Участь правителя в дійствах, що мали забезпечити вплив на світ надприродних істот, є однією з головних тем ієрогліфічних написів класичної доби. Особливе ритуальне значення майяського правителя класичної доби знайшло відображення уже в особистому царському імені. Майяські царі після ритуалу коронації замінювали попереднє “юнацьке ім’я” на тронне “коронаційне ім’я”.
Воцаріння правителя супроводжувалося урочистими і складними обрядами. Із ієрогліфічних написів відомі різні способи опису інавгурації нового царя. У загальному вигляді воцаріння могло бути описано дієсловом “воцарився”, “став правителем”. Досить часто воцаріння описується через перелічення певних ритуалів, які фіксували отримання знаків сану владаря – зокрема, пов’язання чола нового правителя налобною пов’язкою. Іншим важливим ритуалом, що відбувався під час воцаріння, було отримання правителями статуетки бога К’авііля (так званий “manikin scepter”), яка на зображеннях є одним з найбільш поширених атрибутів осіб з найвищим суспільним статусом. Досить часто набуття влади описується формулою “сів на владарювання” чи “сів на царство”. В написах Паленке з числа інавгураційних ритуалів (окрім загального виразу “став владарем”) описуються лише два: пов’язування налобною пов’язкою та сидіння на троні в царській резиденції.
Однією з найбільш висвітлених у написах класичної доби тем є участь правителя в ритуалах, які пов’язані зі специфічними календарними датами і через це отримали назву “ювілейних”. Аналіз написів свідчить, що з датами, в які закінчувалися певні одиниці “Довгого рахунку”, пов’язані записи про ритуали, що відрізняються схожими та стійкими рисами. Серед “ювілейних” обрядів слід, насамперед, назвати спорудження вертикально поставлених кам’яних плит або стовпів, які прийнято називати стелами. Самі майя називали їх просто “камінь” або “великий камінь”. Зазвичай “ювілейні” церемонії здійснювалися на початку “двадцятиріч”, а також на початку п’ятого, десятого та п’ятнадцятого року “двадцятиріччя”. При спорудженні “ювілейної” стели під нею облаштовували схованку, до якої клали предмети з кременю, обсидіану, а подекуди також вироби з жадеїту й кераміки, мушлі, голки морського їжака, водорості, корали. При встановленні “ювілейної” стели правитель розкидав навколо неї кульки ароматної смоли для куріння.
За високого ступеня уніфікації написів про “ювілеї”, в окремих містах простежуються місцеві відмінності, які рельєфно проявляються у Паленке. Хоча в написах звідти згадуються у зв’язку з “ювілейними” ритуалами якісь “камені”, практика спорудження стел там невідома. Водночас, для опису “ювілейного” ритуалу у Паленке вживається термін “встановлення/вміщення каменя”. Що саме називалося “каменями” не ясно. Ще одна особливість Паленке – постійний зв’язок “ювілеїв” із трьома головними міськими богами – так званою “Паленкською Тріадою”.
З числа ритуалів за участю правителя, не прив’язаних до певних календарних дат, найчастіше згадуються обряди викликання богів, які часто супроводжуються їхніми зображеннями. Мабуть, під час цих ритуалів їхні учасники входили у транс, під впливом якого в них виникали видіння, що й сприймалися як явлення богів. Викликання богів супроводжувалося болісними обрядами видобування крові (свіжа кров царів або їхніх родичів “годувала” божество, а больовий шок і втрата крові сприяли входженню у транс). Викликання богів не було, наскільки можна судити, пов’язане з певними календарними датами.
Однією з найважливіших функцій майяських царів класичної доби була військова. Війни між державами майя класичної доби траплялися часто, хоч і не були безперервними. Як правило, воєнними діями командували самі владарі або їхні наближені. У багатьох випадках воєнні здобутки майяських царів описано в текстах як захоплення бранців. Існував навіть особливий тип написів (фіксуються в Цібанче та Йашчілані), які містили довгі переліки захоплених у полон ворогів.
Найменш висвітленими у написах є господарські аспекти життя. З діяльністю “священних владарів” можна зв’язати дві сфери суспільних відносин, що стосуються господарської діяльності: будівництво та отримання данини.
Масштабне кам’яне будівництво у містах класичної доби очевидне з археологічних даних. З написів про ритуали освячення, які виконувалися після завершення будівництва, випливає, що найбільші за розміром та якістю споруди знаходилися в особливих зв’язках із “священними владарями”. Очевидно, що створення величезних кам’яних споруд вимагало досить складної організації будівельних робіт. Дуже імовірно, що “священні владарі” опікувалися цим безпосередньо, але жодних свідчень з цього приводу тексти класичної доби не містять.
Однією з ключових ознак відносин панування-підпорядкування у суспільствах Доколумбової Америки було одержання панівними спільнотами данини – певних корисних або престижних продуктів і речей, що віддавалися без будь-якого відшкодування під впливом насильницького тиску або загрози такого. Як іспанські, так і індіанські автори одностайно свідчать, що правителі майя доколоніальних часів одержували від своїх підданих данину. При цьому, джерела в багатьох випадках підкреслюють позаекономічні, насильницькі механізми, що забезпечували її одержання. Класичні написи також згадують про данину: вона позначається словами “вантаж”, “оберемок”). У багатьох випадках данина була наслідком переможної війни.
У підрозділі 2.3. “Механізми передачі та апарат влади” розглянуто порядок династичного успадкування влади, а також виокремлено найближче оточення “священних владарів”. Із текстів класичної доби випливає, що статус “священного владаря” успадковувався найближчими родичами. Як правило, престол переходив від батька до сина, але в Паленке VII – початку VIII ст. існував свій порядок, коли молодший брат успадковував владу від старшого навіть за наявності в того синів.
Для реалізації влади над підданцями та підлеглими землями майяським “священним владарям” класичної доби був потрібен управлінський апарат. В ієрогліфічних написах класичної доби фігурує значна кількість осіб з оточення “священних владарів”, які представляли щонайменш чотири панівні суспільні верстви. Найвищу з них складали “владарі”. Це родичі та нащадки “священних владарів”, особливий статус яких випливав з цих родинних зв’язків та зумовлених ними прав на успадкування престолу. З числа осіб, чиє високе становище не випливало із споріднення з царем, найчастіше зустрічаються титули “сахаля” та “ах к’уху’на”. Поряд із позначеннями приналежності до певного суспільного стану, у класичних написах згадуються також посади чи звання. Їхня відмінність від станових позначень полягає в тому, що особа могла мати їх водночас із становим позначенням.
У третьому розділі “Баакальське царство до початку VII ст. н.е. в історичній традиції класичного періоду” дається виклад першого етапу політичної історії Баакальського царства, як його висвітлено у відомих на сьогодні ієрогліфічних текстах з Паленке.
У підрозділі 3.1. “Характер традиції. Міфологічні та легендарні оповідання про прабатьківщини в історичній традиції Баакальського царства” дається загальна характеристика писемної традиції і розглядаються легендарні оповідання про прабатьківщини, що збереглися у текстах з Паленке. Особливістю політичної історії Баакальського царства до початку VII ст. є те, що сучасні подіям писемні джерела, за поодиноким виключенням, відсутні. Відомості про ці часи походять винятково з пам’яток пізнішої історичної традиції. При цьому, відповідна традиція має яскраво виражений характер пропагандистського міфу, зміст якого було підпорядковано політичним інтересам і завданням його замовників. Тому для повідомлень такого характеру притаманні тенденційний відбір фактів, змішання достовірних відомостей про минуле з вигаданими.
Найдавнішою із згадуваних у написах Паленке прабатьківщин є розташована на півночі місцевість Сак Ахкіт Наль, де мешкають боги та з’являються чарівні речі. При цьому, під “північчю”, вочевидь, маються на увазі місцевості Північної Америки, де випадає сніг, адже ця сторона світу асоціюється з білим, кольором снігу, а не з якимись ознаками Карибського моря, розташованого на північ від сучасних областей проживання майя. Місцевістю, що в цілому відповідає описові Сак Ахкіт Налю у паленкському “Храмі XIV”, можуть бути райони південного та південно-західного Техасу.
Наступною прабатьківщиною, згадками про яку вирізняються саме тексти Паленке, є місцевість Матвііль або Матавііль. У Матвіілі з’являються три головні паленкські боги: “GI”, Унен К’авііль (“GII”) та “GIII” і відбувається “перше” воцаріння бога Аканаль Ішім Муваахн Мата. З наведених в ієрогліфічних текстах орієнтирів можна зробити висновок, що Матвііль – це не дуже віддалена від Паленке волога приморська місцевість, що межує з горами. Таким ознакам цілком відповідає територія сучасного мексиканського штату Табаско та сусіднього з ним Веракрусу.
У підрозділі 3.2. “Історичні відомості про раннє Баакальське царство” викладено події політико-династичної історії Баакаля у V-VI ст. На початку V ст. предки паленкської династії владарювали у Токтахн, “Хмарній Місцині”. Де вона розташовувалася до цього часу невідомо. Першим відомим правителем Токтахн був К’ук’ Бахлам І, який народився у 397 р. В Токтахн правили також його наступники Ч’а... (“Casper”) і Буц’ах Сак Чі’к. Саме за володарювання Буц’ах Сак Чі’ка у 490 р. відбулося перенесення столиці з Токтахн до Лакамха’-Паленке. Оповідання про ранніх царів Лакамха’ (Ахкаль Мо’ Наахба І, К’ан Х’ой Чітама І, Ахкаль Мо’ Наахба ІI і Кан Бахлама І) є дуже стислими і здебільшого обмежуються записами про народження, воцаріння та смерть. Зі смертю Кан Бахлама І завершується порівняно “спокійний” (згідно із традицією) період ранньої історії Лакамха’.
У підрозділі 3.3. “Династична та політична криза кінця VI – початку VII ст.” розглянуто переповнений бурхливими подіями етап історії Баакаля. Кан Бахлам І не залишив спадкоємця чоловічої статі, і, в порушення прийнятого у класичних майя порядку, у 583 р. його замінила на престолі Баакальських владарів жінка Іш Йо’хль Ік’наль. На шістнадцятому році її правління сталася політична катастрофа: місто Лакамха’ було спустошено об’єднаним військом кількох майяських царств на чолі з Кану’лем (Калакмуль). У 604 р. Іш Йо’хль Ік’наль померла і наступним Баакальським владарем став Ахен Йо’хль Мат. У роки його правління в квітні 611 р. військо Кану’ля удруге захопило і сплюндрувало столицю Баакальського царства. Невдовзі після цієї поразки Ахен Йо’хль Мат помер, і у жовтні 612 р. відбулася інавгурація нового владаря на ім’я Муваахн Мат. Унікальність постаті Муваахн Мата в історичній традиції класичних майя полягає у тому, що це єдиний “священний владар”, стосовно якого в ієрогліфічних написах міста, в якому він правив, висловлено негативну оцінку, а у тексті із “Храму Написів” не лише досить емоційно змальовано лиха Лакамха’ за його царювання, а й звинувачено правителя у непоштивості до богів. Владарювання Муваахн Мата тривало менше трьох років і в липні 615 р. його замінив інший уцілілий нащадок баакальського царського роду – дванадцятирічний підліток К’ініч Ханаахб Пакаль.
У четвертому розділі роботи “Баакальська держава за часів стабілізації та піднесення (VII – перша третина VIII ст.)” розглядається політико-династична історія держави Баакаль часів апогею її могутності.
У підрозділі 4.1. “Стабілізація та зміцнення держави Баакаль за К’ініч Ханаахб Пакаля” проаналізовано правління найвідомішого з місцевих правителів – К’ініч Ханаахб Пакаля. Підкреслюється вибірковість відомостей про нього в історичній традиції Баакальського царства. Повідомлення про перші двадцять п’ять років його правління украй фрагментарні. Імовірно, до 640 р. співправителькою К’ініч Ханаахб Пакаля була його мати Іш Сак К’ук’. Більш докладними повідомлення про діяльність К’ініч Ханаахб Пакаля стають після відзначення “ювілею” 9.11.0.0.0 (652 р.). У 650-х рр. ним було збудовано та освячено низку приміщень Палацу. Наприкінці 650-х рр. Баакаль втягнувся у масштабний воєнний конфлікт з широкою коаліцією західномайяських царств, яка, імовірно, підтримувалася Йокібом (П’єдрас-Неграс) і Кану’лем (Калакмуль). Але якими були результати цих війн невідомо. Здається, Кану’лю та Йокібу вдалося зберегти “status quo” у регіоні, хоча нічого подібного до тріумфів 599 і 611 рр. досягнуто не було. Останнє десятиріччя правління Кініч Ханаахб Пакаля, як і початкові його роки, висвітлено в джерелах дуже фрагментарно. Цей владар помер у 683 р. і був похований у збудованому ним самим “Будинку Дев’яти Звершень”, відомому зараз як “Храм Написів”.
У підрозділі 4.2. “Піднесення та перші ознаки кризи. Баакальське царство за К’ініч Кан Бахлама II” висвітлено історію Баакаля на межі VII-VIII ст. У січні 684 р. відбулася інавгураційна церемонія старшого із синів К’ініч Ханаахб Пакаля, сорокавосьмирічного Ах Піцііль О’хля, який прийняв тронне ім’я К’ініч Кан Бахлам (ІІ) і всіляко підкреслював своє походження від К’ініч Ханаахб Пакаля. Однак, якщо детальніше проаналізувати написи, створені за часів К’ініч Кан Бахлама, виявляється, що цілою низкою рис його політика відрізняється від батьківської. У перші роки правління новий владар проводив активну зовнішню політику в регіоні лівобережжя Верхньої Усумасінти, де в 687 р. вперше зіштовхнувся з новим суперником – царством Попо’ (Тоніна). У 692 р. К’ініч Кан Бахлам освятив святилища богів Паленкської Тріади (“Храм Хреста”, “Храм Хреста з Листям” та “Храм Сонця”). Однак надмірне використання ресурсів могло бути чинником, що призвів до послаблення військової могутності Баакальської держави, яке спостерігається після 692 р. Його очевидним проявом стала низка воєнних невдач, яких Баакаль зазнав у війні проти Попо’-Тоніна протягом 692-696 рр. Події історії Паленке останніх років VII ст. у наявних джерелах не висвітлено. Відомо лише, що К’ініч Кан Бахлам помер у 702 р.
У підрозділі 4.3. “Доба тимчасового послаблення та відродження. Баакальське царство у першій третині VIII ст.” продовжено виклад історії Баакаля. Наступним священним Баакальським владарем став другий із відомих синів Х’анаахб Пакаля Хуш Ак’іін? Мат, який прийняв тронне ім’я К’ан Хой Чітам (ІІ). Цей правитель також підкреслював свій зв’язок із Ханаахб Пакалем. У перші роки його володарювання Баакаль зіштовхнувся з істотними проблемами в зовнішньополітичній сфері. Відомо про вкрай невдалу для нього воєнну кампанію проти Тоніна на дев’ятому році правління К’ініч К’ан Хой Чітама.
Записи про смерть К’ініч К’ан Хой Чітама невідомі, але вона сталася до кінця грудня 721 р. У текстах з Паленке повідомляється, що 30 грудня 721 р. черговим священним Баакальським владарем став онук К’ініч Ханаахб Пакаля, сорокатрирічний Окіб Чулук Тохлоок, який прийняв тронне ім’я К’ініч Ахкаль Мо’ Наахб (ІІІ). Невідомо, наскільки безспірними вважалися в Паленке права нового священного владаря на престол. Імовірно, сумніви щодо цього існували, оскільки Ахкаль Мо’ Наахб ІІІ дуже переймався пропагандистським обґрунтуванням своїх прав на владу. Одним з найпомітніших високодостойників Баакальської держави в цей час був сахаль Чак Сууц’, який у 720-х рр. провів кілька успішних військових походів у регіон Верхньої Усумасінти. Завдяки військовим перемогам Ахкаль Мо’ Наахб ІІІ здобув значні ресурси, які дозволяли йому поновити в Лакамха’ масштабне будівництво: за його правління було збудовано і освячено “Храм ХІХ” і “Храм ХХІ”. Записи про смерть цього правителя невідомі.
П’ятий розділ роботи “Занепад та загибель Баакальської держави (друга половина VIII – початок IX ст.)” присвячено останньому етапові історії Баакаля та розглядові причин загибелі цивілізації класичних майя.
У підрозділі 5.1. “Дані писемних джерел з історії держави Баакаль середини – другої половини VIII ст.” здійснено реконструкцію політико-династичної історії Баакаля після смерті Ахкаль Мо’ Наахба ІІІ. Якщо історія Паленке до середини VІІ ст. достатньо докладно, хоч і тенденційно, висвітлена у місцевій історичній традиції, а події з середини VІІ ст. включно відображено у численних сучасних їм написах, то після 736 р. писемні пам’ятки, які стосуються Баакальського царства, стають поодинокими, а відомості, що в них містяться – дуже уривчастими. Після смерті Ахкаль Мо’ Наахба ІІІ владу успадкував його брат Упакаль К’ініч Ханаахб Пакаль. Від часів цього правителя зберігся запис, датований 742 р. Коли і за яких обставин завершилося царювання Упакаль К’ініч Ханаахб Пакаля – невідомо. Наступна датована згадка про правителя Баакаля походить не з Лакамха’, а із сусіднього Помона, де на стелі 7 під 751 р. згадується правитель Паленке Кан Бахлам ІІІ. Мовчання джерел із власне Паленке переривається повідомленням про воцаріння у березні 764 р. сина Ахкаль Мо’ Наахба ІІІ Ах Піцііль О’хля, який прийняв тронне ім’я К’ініч К’ук’ Бахлам (ІІ). Про цього правителя також відомо дуже мало. Він царював не менше 20 років. Досить поширеною є думка, що запис про одного з наступників К’ук’ Бахлама ІІ вміщено на різьбленій вазі зі “Споруди ІІІ” у “Групі Мурсієлагос”, однак детальніший аналіз тексту викликає суттєві заперечення стосовно можливості розглядати його як запис про воцаріння правителя. Хто правив у той час Баакальським царством – невідомо.
У підрозділі 5.2. “Доба занепаду Баакаля та проблеми колапсу суспільства класичних майя за археологічними даними” обґрунтовано погляд автора на причини занепаду і колапсу держави Баакаль та цивілізації класичних майя в цілому. Порівняння повідомлень написів з археологічними даними дозволяє виявити парадоксальну обставину: саме на “темний”, згідно з ієрогліфічними написами, період історії Паленке (750-850 рр.) припадає максимальне зростання чисельності населення міста. Слід зазначити, що подібні процеси були притаманні усім пізньокласичним містам майя. Дослідження кераміки додатково виявляє, що в Паленке зростання чисельності населення супроводжувалося імовірними змінами його етнічного складу. Для керамічного комплексу Балунте (Balunté, 750-850 рр.), особливо для його другої фази, характерна широка присутність кераміки типу “тонка сіра” (“Fine Gray”), що первинно з’явилась у населення узбережжя Мексиканської затоки.
Загибель класичних міст майя Південної Смуги залишається предметом жвавої дискусії серед дослідників. Аналізуючи наявні факти, слід відзначити, що майяська, у тому числі баакальська, еліта виявилася неспроможною належним чином відреагувати на обставини, що склалися. Зростання чисельності населення не супроводжувалося оновленням технології. Не спостерігається жодних спроб засвоєння нових територій для розширення бази землеробства, подібних до великої грецької колонізації VІІІ – VІ ст. до н.е. Натомість, мали місце або намагання перерозподілити вже наявні ресурси і багатства шляхом міжусобних воєн, або прагнення перенести вирішення проблем в ілюзорну сферу, через розширення ритуальної практики. Але витрачання ресурсів за цими напрямами, принципово неспроможне вирішити проблему їхньої нестачі, лише поглиблювало кризові явища. У першій половині ІХ ст. відбулося стрімке скорочення кількості населення Паленке, деградація культури. Близько 850 р. в ньому з’являються нові вихідці з узбережжя Мексиканської затоки – носії так званої “тонкої помаранчевої кераміки” (“Fine Orange”). Близько 1000 р. район Паленке був остаточно покинутий мешканцями.
|
