| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, основні завдання, визначено об’єкт та предмет, методологічні засади дослідження, окреслено наукову новизну, практичне значення роботи та ступінь апробації одержаних результатів.
Розділ 1. “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу стану розроблення проблеми в історичній науці, джерельній базі та методологічним засадам дослідження.
У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” проаналізовано стан наукового розроблення досліджуваної теми. Історіографія проблеми вивчалася за таким принципом: праці істориків Російської імперії до 1917 р.; науковий доробок вчених у 20–80-х рр. ХХ ст.; сучасна українська та російська історіографії після 1991 р.; роботи зарубіжних науковців. При цьому основну увагу було приділено науковим студіюванням з історії державності Сербії, в яких тією чи іншою мірою були використані матеріали газетної періодики, яка виходила в Україні. Разом з тим, іншим предметним полем дисертаційної роботи є джерелознавчий аналіз газет України, у матеріалах яких висвітлюються події в Сербській державі 1878–1918 рр.
Наукові праці істориків Російської імперії до 1917 р. відображають окремі сфери суспільно-політичного і культурного життя сербського народу та дипломатії Російської імперії у балканському регіоні на початку ХХ ст. Серед них варто виділити роботу П.Мілюкова “Балканська криза і політика Ізвольського”, у якій зроблена спроба комплексного розгляду балканського питання. Автор проаналізував політику Росії в балканському регіоні на початку ХХ ст. та відзначив, що невдачі дипломатії справили негативне враження на російську громадськість, яка всю відповідальність за ситуацію покладала на міністра закордонних справ О.Ізвольського. Роботи цієї групи сприяють висвітленню політичної історії Сербії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. крізь призму переважно спогадів сучасників подій та дозволяють відтворити уявлення тогочасної громадськості про рівень розвитку Сербської держави. Разом з тим, ці публікації мають переважно публіцистичний й описовий характер та не позбавлені суб’єктивізму, оскільки їх авторами не було опрацьовано увесь комплекс документів, зокрема, секретні архівні фонди. Слід зазначити, що матеріали газетних видань України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. практично не використовувалися дореволюційними дослідниками як історичне джерело.
У роботах, які виходили у 20–80-х рр. ХХ ст. були вивчені окремі аспекти міжнародної політики великих держав на Балканах, російсько-сербських зв’язків, питання становлення державності Сербії, події Балканських 1912–1913 рр. та Першої світової війн. Вчені цього періоду залучили до наукового обігу значний масив архівних документів. Істориками були зроблені перші кроки до висвітлення політичної історії Сербії 1878–1918 рр. крізь призму статей періодичних видань Російської імперії. Вагомими для вивчення нашої теми є публікації українського ученого Ю.Фоміна, у яких розкриваються настрої української громадськості та національно-визвольний рух південних слов’ян 1875–1878 рр. на основі архівних матеріалів та свідчень преси України (“Киевлянин”, “Николаевский вестник”, “Харьковские губернские ведомости”, “Одесский вестник”). Однак дослідження Ю.Фоміна хронологічно обмежені 1878 р., а матеріали з історії Сербії кінця ХІХ – початку ХХ ст. на сторінках газет України не знайшли відображення у його наукових працях. Слід відмітити й певну упередженість окремих висновків істориків 20–80-х рр. ХХ ст. щодо соціальних, економічних, політичних процесів у Сербії. Характеристиці стану розвитку журналістики в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. та окремим періодичним виданням України були присвячені роботи українських учених В.Ігнатієнка, М.Сагарди, А.Животка, П.Федченка, Г.Сургая.
У розробках сучасних українських та російських науковців на основі введення в обіг нових історичних джерел, недоступних раніше, досліджуються процес державотворення у незалежній Сербії, діяльність політичних партій та їх лідерів, геополітична ситуація на Балканах кінця ХІХ – початку ХХ ст. тощо. Проголошення незалежності Української держави у 1991 р. сприяло більш активному вивченню фахівцями матеріалів періодики України як історичного джерела. Окремі аспекти політичної історії Сербії 1878–1918 рр. на сторінках періодичних видань України знайшли відображення у наукових розвідках українських учених-істориків О.В.Павлюченка, С.І.Шевченка, І.А.Глічова, Н.И.Самойленко, А.О.Копилова, А.А.Заводовського, у котрих одним із джерел вивчення суспільно-політичних процесів на Балканах та в Сербії, зокрема, стали й публікації газет України. Сучасними українськими науковцями захищено низку дисертаційних робіт, у яких в контексті досліджуваних проблем аналізується зміст друкованих матеріалів у періодичних виданнях України кінця ХІХ – початку ХХ ст. та водночас здійснюється їх джерелознавчий аналіз.
У роботах зарубіжних істориків переважно наголошується на зіткненні інтересів великих держав у Балканському регіоні, зокрема, Російської й Австро-Угорської імперій, та менше уваги приділяється вивченню суспільно-політичного розвитку Сербії 1878–1918 рр. У цілому зарубіжні науковці вивчали проблеми історії Балкан у межах поставлених завдань та доступної їм джерельної бази. Газетні видання України кінця ХІХ – початку ХХ ст. не були об’єктом їх пошуків.
Проведений аналіз наукової літератури засвідчив відсутність в українській історіографії спеціального комплексного дослідження газетної періодики України на предмет її інформативності з політичної історії Сербії 1878–1918 рр., чим й обумовлюється потреба вивчення цієї теми дисертантом.
У підрозділі 1.2.“Джерельна база та методологія дослідження” підкреслено, що специфіка запропонованої дисертаційної роботи полягає в тому, що основним джерелом вивчення виступає газетна періодика України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Значна кількість опрацьованих газет знаходиться у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г.Короленка, Одеської національної наукової бібліотеки імені М.Горького, Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) та державних архівах областей України. Автором здійснена вибірка газет за 1877–1918 рр. Виявлено та проаналізовано понад 700 повідомлень та статей, які стосувалися політичної історії Сербії 1878–1918 рр. Матеріали переважної більшості із них у науковий обіг вводяться вперше. Здійснена класифікація газетних видань за ідейним спрямуванням та бібліографічна систематизація розміщених на їх сторінках публікацій. Разом з тим, для більш повного та об’єктивного аналізу виділених в дисертації проблем були залучені документи і матеріали архівних фондів, епістолярна спадщина та мемуарна література.
Найбільш інформативними для дослідження виявилися матеріали київських періодичних видань, у яких розміщувалися чисельні телеграми, повідомлення, статті фактологічного, аналітичного та узагальнюючого характеру про події у Сербії протягом 1878–1918 рр. Серед них варто виокремити публікації газети “Киевлянин”, що виходила з 1864 р. до 1919 р., за якими фактично можна відтворити історію незалежної Сербської держави. На сторінках цього видання друкували статті не лише журналісти, а й громадські діячі та науковці, котрі намагалися більш осмислено подавати інформацію українським читачам. На особливу увагу заслуговують також матеріали газет “Заря” (1880–1886 рр.), “Киевское слово” (1886–1905 рр.), “Киевская мысль” (1906–1918 рр.), “Киевская газета” (1899–1905 рр.), “Южная копейка” (1910–1917 рр.), “Киев” (1914–1916 рр.), які оперативно, наскільки це було можливим, висвітлювали найбільш резонансні події в Сербії та Балканському регіоні останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Фактично єдиною україномовною газетою у досліджуваний період була “Рада” (1906–1914 рр.), котра також не оминула увагою в своїх публікаціях події на Балканах.
Окремий блок джерельної бази дисертації складають одеські періодичні видання: “Одесский вестник” (1827–1893 рр.), “Новороссийский телеграф” (1869–1903 рр.), “Правда” (1877–1880 рр.), “Одесский листок” (1880–1917 рр.), “Одесские новости” (1884–1917 рр.), які широко висвітлювали суспільно-політичні процеси в Сербії та у цілому на Балканах. Вагомим джерелом для вивчення подій російсько-турецької війни 1877–1878 рр. та Берлінського конгресу 1878 р. є газета “Правда”. Перебіг Балканських та Першої світової війн досить детально розкривався у матеріалах кореспондентів газет “Одесские новости” та “Одесский листок”. Разом з тим, одеська преса активно висвітлювала благодійну діяльність місцевих жителів щодо сербських біженців під час Першої світової війни. Необхідно підкреслити, що публікації одеської преси є цінним джерелом при вивченні формування думки громадськості південного регіону України про події на Балканах останньої чверті ХІХ – на початку ХХ ст.
Серед періодичних видань Харківської губернії дисертантом були використані матеріали газет “Харьковские губернские ведомости” (1838–1915 рр.) та “Южный край” (1880–1919 рр.). Однак, слід зазначити, що інформація, надрукована на їхніх шпальтах мала переважно фактологічний характер та базувалася на телеграмах, отриманих від загальноімперського телеграфного агентства. Матеріали періодичних видань, котрі виходили в інших регіонах України, дисертантом залучено епізодично, залежно від їхньої значущості для вирішення поставлених завдань. Серед таких необхідно виокремити наступні газети: “Черниговская газета”, “Елисаветградский вестник”, “Юг”, “Голос Юга”, “Волынь”, “Елисаветградский день”, “Южная Россия”, “Полтавский вестник”, “Николаевский вестник”, “Слово”, “Свобода” тощо.
Значний масив джерел дисертаційної роботи становлять архівні документи, які представляють інтерес для встановлення авторства кореспондентських матеріалів, соціального статусу засновників газет, складу редакційних колегій, джерел фінансування та причин припинення видань. На особливу увагу заслуговують документи, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК України). Насамперед, це фонд редакції газети „Киевлянин” (ф. 296), у якому містяться бухгалтерська документація та матеріали, що стосуються формування редакційної політики. При вивченні цензурної політики влади Російської імперії щодо періодичних видань України вагомими виявилися матеріали Канцелярії Київського окремого цензора (ф. 295), Київського тимчасового комітету у справах друку (ф. 295) та Київського губернського жандармського управління (ф. 274), у яких містяться нормативні документи та звіти про їхню діяльність. Важливим для встановлення переліку газетних видань початку ХХ ст. є фонд Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф. 442), у якому зберігаються циркуляри Головного управління у справах друку про закриття, арешти, заборони і знищення періодичних видань України, про зняття з них арешту та про штрафування й арешти редакторів цих видань за 1908–1913 рр.
Документальні матеріали, що зберігаються у Державному архіві Кіровоградської області (Держархів Кіровоградської обл.), становлять інтерес у плані виявлення джерел про досить активну співпрацю українців Херсонської губернії зі слов’янськими народами з Балкан під час Першої світової війни. Інформативними у вказаному аспекті виявилися фонди Єлисаветградської міської управи (ф. 78), Єлисаветградської чоловічої гімназії (ф. 59), Єлисаветградського вищого земського реального училища (ф. 60), Златопільської чоловічої гімназії (ф. 499) та Єлисаветградського повітового предводителя дворянства (ф. 21).
Важливим комплексом джерел також стали матеріали особового походження, виявлені у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (ІР НБУВ). Для встановлення авторства деяких статей в одеській газеті “Правда” цінним є фонд історика та журналіста Г.Афанасьєва (ф. 64). Знайдені матеріали у фонді засновника першого в Україні Харківського споживчого кооперативного товариства М.Балліна (ф. 326) сприяли вивченню діяльності Харківського комітету допомоги слов’янам у 1876–1878 рр. Епістолярна спадщина відомих славістів А.Степовича (ф. 179), котрий мав сербські корені, П.Житецького (ф. 89), Т.Флоринського (ф. 818), К.Радченка (ф. І.) дозволила доповнити історію українсько-сербських культурних та наукових зв’язків останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.
Мемуарна література була залучена дисертантом для виявлення відомостей про умови перебування воєнних кореспондентів на Балканах під час російсько-турецької 1877–1878 рр. та Балканських 1912–1913 рр. війн.
В основу наукової роботи покладений принцип системності, який забезпечив розгляд становлення органів державної влади, міжнародного авторитету Сербської держави 1878–1918 рр., діяльність політичних партій та у взаємозв’язку з особливостями у їх відображенні й оцінці кореспондентами різних газетних видань України. Для реалізації завдань дисертаційного дослідження залучені загальнонаукові (діалектики, аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення) та спеціально-історичні (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний, синхронний, діахронний, просопографічний аналіз) методи пізнання. Слід виокремити метод філософської діалектики, який полягає у вивчені історичних явищ з урахуваннях закономірних зв’язків розвитку буття та свідомості, що дозволило дисертанту розглянути державотворчі процеси у Сербії 1878–1918 рр. у динаміці та з урахуванням особливостей їх сприйняття громадськістю України. При опрацюванні джерел також застосовувалися методи джерелознавчого аналізу (кореляційний, контент-аналіз, експертна оцінка).
Таким чином, вивчені і залучені дисертантом у науковий обіг джерела дозволяють проаналізувати ступінь репрезентативності й інформативності газетної періодики України щодо політичних подій в Сербії 1878–1918 рр. й зробити неупереджені, документально аргументовані висновки та узагальнення. Комплексне застосування принципів, загальнонаукових та спеціально-історичних методів наукового пізнання дозволило дисертанту виконати поставлені цілі й завдання у повному обсязі.
Розділ 2. “Висвітлення становлення державності Сербії на сторінках газетних видань України 70–80-х рр. ХІХ ст.” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Зміна міжнародного статусу Сербії на Берлінському конгресі 1878 року” на основні аналізу публікацій газетної періодики України розглядаються передумови міжнародного визнання незалежності Сербії, позиції впливових європейських держав, Росії та Сербії на конгресі в Берліні 1878 р. й результати підписання ними Берлінського трактату; простежується процес формування інтересу української громадськості до Сербської держави у другій половині ХІХ ст. З’ясовано, що газети України досить оперативно інформували своїх читачів про події на Балканах 1876–1878 рр. та активну участь українців у національно-визвольній боротьбі сербського народу проти Туреччини. Встановлено, що українська громадськість розглядала визвольну війну сербів крізь призму національних проблем та сподівалася на використання їхнього досвіду у боротьбі за власні права. Поява значної кількості матеріалів воєнних кореспондентів з фронтів війни 1877–1878 рр. дали можливість констатувати, що у цей час відбувалося зародження воєнної журналістики в Російській імперії, зокрема, й редакції газет України “Правда” та “Одесский вестник” долучилися до цього процесу та відрядили власних репортерів за кордон. Міжнародну ситуацію на Балканах після підписання Сан-Стефанського мирного договору кореспонденти висвітлювали досить неоднозначно: від сподівань на остаточне вирішення Східного питання до прогнозів про відновлення збройного протистояння у регіоні. Опрацьовані матеріали газет свідчать, що журналісти давали доволі об’єктивну оцінку змісту Берлінського трактату та вірно передбачили загострення міждержавних відносин на Балканах у майбутньому.
У підрозділі 2.2. “Загострення політичної ситуації в Сербській державі на початку 80-х рр. ХІХ ст.” розкриваються причини нестабільності політичного становища Сербської держави, форми соціальних протестів сербів проти проавстрійської політики короля Мілана Обреновича, передумови, перебіг, наслідки війни з Болгарією 1885 р. та їх значення для подальшого розвитку державності Сербії. Опрацьовані публіцистичні матеріали, розміщені на сторінках газетних видань України, дозволяють стверджувати, що події, пов’язані зі становленням Сербської державності на початку 80-х. рр. ХІХ ст. з новою силою привернули увагу української громадськості. У пресі наводилися факти, які підтверджували недоцільність проавстрійської політики короля Мілана й водночас пропагувалася ідея слов’янської єдності під заступництвом російського імператора. Новина про початок сербсько-болгарської війни 1885 р. у пресі була сприйнята вкрай негативно. Про становище, яке склалося на Балканах у цей період, у газетних виданнях України писали відомі професори Київського університету Т.Флоринський та Д.Піхно, які не завжди були об’єктивними в своїх оцінках. Встановлено, що з місця подій надсилали свої репортажі кореспондент А.Петровський (А.Піотровський) та інші журналісти, котрі підписували матеріали криптонімами “Z.” й “М.N.W.”. З’ясовано, що вони сприймали війну з Болгарією 1885 р., розпочату королем Міланом, як спосіб зміцнення його авторитету у країні. Дипломатія Росії та Австрії під час сербсько-болгарського протистояння висвітлювалася у пресі України як боротьба двох імперій за посилення свого впливу на Болгарію та Сербію. Вся відповідальність за поразку останньої покладалася пресою на короля Мілана Обреновича.
У підрозділі 2.3. “Боротьба партій щодо розробки та прийняття Конституції (Статуту) Сербії 1888 року” досліджені передумови зміни у політиці Сербії у др. пол. 80-х рр. ХІХ ст., основні положення проектів нової Конституції, розроблені політичними партіями, зміст основного закону Сербської держави 1888 р. та його оцінка у тогочасному суспільстві. Встановлено, що найбільш інформативними у плані висвітлення боротьби політичних партій щодо розробки та прийняття Конституції (Статуту) 1888 р. були газети “Киевлянин” та “Харьковские губернские ведомости”, інші ж газетні видання більше уваги приділяли місцевим новинам та подіям, а матеріали з-за кордону лише передруковували. Проголошений королем Міланом Обреновичем “новий курс” у газетній періодиці України висвітлювався досить стримано, що пояснювалося посиленням цензури в Російській імперії у 80-х рр. ХІХ ст. Окрім цього, будь-які прагнення сербської влади демократизувати політичний режим сприймалися у газетних виданнях досить скептично, тим самим у суспільстві формувалася думка про їх неважливість і непотрібність. Встановлено, що у цей період більше уваги на шпальтах газет було приділено активній співпраці між сербським та українським народами на культурному й науковому ґрунтах. Боротьба політичних партій за владу в Сербії у публікаціях розкривалася з огляду на геополітичні інтереси Російської імперії. При цьому перевага надавалася проросійськи налаштованій радикальній партії. Розлучення у монаршій родині Обреновичів, яке стало однією з причин загострення політичної ситуації в Сербії, характеризувалося пресою як безпрецедентне явище та засуджувалося. Дисертантом виявлено, що кореспонденти газет України разом з викладом основних фактів намагалися дати оцінку змісту Конституції 1888 р. та роз’яснити читачам причини її прийняття й основні положення. Однак зазначена подія не набула широкого висвітлення в пресі, що, на нашу думку, відповідало офіційній політиці імперської держави.
Розділ 3. “Газетна періодика України про політичні події в Сербії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Політична криза в Сербській державі наприкінці ХІХ ст. та Конституція (Статут) 1901 року” проаналізовано матеріали газет України на предмет їх інформативності щодо основних складових внутрішньополітичної ситуації в Сербії наприкінці ХІХ ст., підстав прийняття нової Конституції 1901 р., її змісту та оцінки сучасниками подій. Встановлено, що прихід до влади в Сербії радикальної партії позитивно позначився на розвитку офіційних російсько-сербських відносин, що сприяло пожвавленню зв’язків між народами. У результаті чого в українському суспільстві залишався стійкий інтерес до “сербських справ”, про що свідчили чисельні повідомлення у пресі. Опрацьовані публіцистичні матеріали в газетах України уможливили зробити висновок, що кореспонденти досить активно висвітлювали процес зростання напруги у сербському суспільстві й вважали це результатом правління Мілана Обреновича та проавстрійської політики напредняцької партії. Встановлено, що основною причиною політичної кризи в Сербії називалися негативні наслідки реформ кінця 80-х рр. ХІХ ст. Переворот 1893 р., здійснений Олександром Обреновичем, у пресі схвалювався, але його ініціатором вважали екс-короля Мілана, якого знову звинувачували у всіх проблемах Сербської держави, особливо газети консервативно-монархічного напрямку. Доведено, що негативна оцінка подальших кроків Мілана Обреновича продовжувала формувати в українському суспільстві відповідне ставлення до нього. Повернення останнього до Сербії спровокувало охолодження російсько-сербських відносин та призвело до зменшення культурних контактів між сербами й українцями. З того часу через пресу українській громадськості завуальовано навіювалася думка про можливість зайняття сербського престолу представником династії Карагеоргієвичів Петром, котрого підтримувала Росія. Другий державний переворот, здійснений Олександром Обреновичем у квітні 1901 р., проголосив нову Конституцію, яка, за оцінками журналістів, стала відступом на шляху до розбудови демократії в Сербії.
У підрозділі 3.2. “Травневий переворот 1903 року в Белграді” на основі опрацьованих публікацій преси України розглянуто причини перевороту 1903 р., події кривавої розправи над королівською родиною та оцінка дій заколотників українською громадськістю. Встановлено, що на сторінках газет України розміщувалася значна кількість телеграм, повідомлень, статей фактологічного, оціночного та узагальнюючого характеру, що пояснювалося значним резонансом виявленої жорстокості офіцерів до монарших осіб та давнім інтересом українців до сербського народу. Виявлено, що для більш повного висвітлення ситуації в Белграді редакції періодичних видань України відряджали власних кореспондентів або використовували матеріали позаштатних закордонних репортерів. Дисертантом доведено, що повідомлення на сторінках газетних видань мали певні суперечності у деталях, що ускладнювало встановлення українськими читачами об’єктивної картини передумов трагічної ночі в Сербії. Особливе місце серед публікацій газетної преси України займала характеристика ставлення громадськості до заколотників, дії яких оцінювалися неоднозначно. Вибір надзвичайно жорстоких методів розправи з королівським подружжям кореспонденти пояснювали тривалим перебуванням сербів під владою східної держави – Османської імперії та формуванням у них відповідного менталітету. На тлі загального осуду європейською громадськістю палацового перевороту 1903 р., влада Російської імперії намагалася таким чином довести громадськості необхідність усунення династії Обреновичів для подальшого розвитку сербської державності. Офіційна позиція імперського уряду також вплинула на зміст публікацій про нового короля Сербії у найбільш розповсюджених тогочасних виданнях України консервативно-монархічного напрямку “Киевлянин” та “Киевское слово”, у котрих давалася позитивна характеристика його особистих та ділових якостей. Доведено, що у такий спосіб відбувалося формування необхідного для влади ставлення громадськості до Петра Карагеоргієвича та до резонансних подій у Сербії в цілому.
У підрозділі 3.3. “Розбудова державності Сербії після повалення династії Обреновичів” досліджені повідомлення у газетній періодиці України, в яких відображена політика сербського уряду після 1903 р., показані її наслідки для покращення становища в державі та позиція Сербії щодо анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини. Дисертантом з’ясовано, що проросійська орієнтація нової влади в Сербії сприяла покращенню російсько-сербських відносин, що знайшло свій прояв у допомозі сербів під час війни Росії з Японією 1904–1905 рр. Встановлено, що новина про анексію Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини викликала значне обурення сербів та була сприйнята ними як національна трагедія. Зазначена подія викликала нове пожвавлення інтересу української громадськості до позиції Сербії з приводу загарбницьких дій австрійської влади, що підтверджувалося активністю газетних видань України у висвітленні дипломатичної боротьби навколо питання анексії Боснії і Герцеговини. Комплексний аналіз згаданих публікацій засвідчив, що у газетах активно друкувалися звернення сербів до громадськості Російської імперії про допомогу в цьому питанні. Тим самим, не маючи можливості суттєво вплинути на ситуацію у регіоні через офіційні заяви, імперський уряд намагався впливати на суспільство через газетні публікації. До українських читачів доводилася думка про непотрібність проведення міжнародної конференції щодо анексії Боснії і Герцеговини та врегулювання цієї проблеми лише мирним шляхом без активного втручання Росії. Відвідання міст Російської імперії, у тому числі й Києва, професорами Белградського університету з читанням лекцій про балканські справи та приїзд делегації на чолі з королевичем Георгієм Карагеоргієвичем сприяли поширенню інформації про позицію сербського народу щодо загарбання Австрією Боснії і Герцеговини.
Розділ 4. “Вплив Балканських та Першої світової війн на історичний розвиток Сербії (за матеріалами публікацій газет України)” містить два підрозділи. Підрозділ 4.1. “ Балканські війни 1912–1913 рр. в оцінці кореспондентів газет України” присвячений аналізу журналістських матеріалів про передумови, перебіг та наслідки війн на Балканах 1912–1913 рр., надісланих ними до редакцій з місць бойових дій та надрукованих на сторінках газетних видань України. Дисертантом встановлено, що тогочасні газети активно висвітлювали події на Балканах 1912–1913 рр., достатньо точно оцінювали ситуацію в балканських державах та роз’яснювали українським читачам витоки військового конфлікту у регіоні. Інформативно цінними для українців були статті кореспондентів Л.Троцького, Є.Чирикова, О.Троповського, А.Савенка, І.Давидзона, А.Шора, А.Ланде, які, виконуючи завдання редакцій та враховуючи свої власні переконання, намагалися об’єктивно розкрити стан справ на Балканському півострові, хоча це їм не завжди вдавалося. Окремо слід виділити статті доньки М. Драгоманова Л.Шишманової-Драгоманової, надруковані в газеті “Рада”. У своїх репортажах вони досить точно визначали причини війни, оцінювали сили і психологічну підготовку ворогуючих сторін та намагалися передбачити її наслідки. Дисертантом доведено, що протиріччя, які виникли між союзниками по завершенню бойових дій після першої Балканської війни, розділили українських читачів. Зазначений факт знайшов своє відображення на сторінках преси України, зокрема, у публікаціях консервативно-монархічного “Киевлянина” та ліберальної газети “Южный край”, в яких висловлювалися протилежні позиції редакцій щодо політики сербів та болгар. Підвищений інтерес українців до подій на Балканах також підтверджують матеріали в інших газетах України, які не мали можливості відряджати власних кореспондентів за кордон, проте активно передруковували інформацію з інших видань та всебічно характеризували на своїх сторінках стан справ на Балканах 1912–1913 рр., приймаючи переважно позицію київських періодичних видань. Певну увагу журналісти приділили дослідженню діяльності видатних громадських діячів Сербії, котрі у більшості визначали хід її історії. Зокрема, були охарактеризовані політичні портрети міністра-президента Н.Пашича, міністра фінансів Л.Пачу та інших.
У підрозділі 4.2. “ Перша світова війна та її вплив на розвиток Сербської держави” на підставі газетних матеріалів показано хід австрійсько-сербської війни, котра стала початком масштабного світового військового конфлікту, перебіг бойових дій на території Сербії 1914 р. до її повної окупації австрійцями у 1915 р. та подальшу долю значної кількості сербів-біженців у роки війни, котрі були змушені шукати порятунку за межами своєї батьківщини. Дисертантом встановлено, що австрійсько-сербська війна стала об’єктом багатьох публікацій на шпальтах газетних видань України. Редакції окремих видань мали власних кореспондентів на Балканах, серед яких слід назвати П.Андріянова (“Одесский листок”), Є.Шольца (“Киевкая мысль”), Ахушкова (“Киевкая мысль”), Гончаренка (“Киевлянин”) та Забельського (“Киев”). Про боротьбу сербського народу під час Першої світової війни досить докладно писали відомі журналісти: П.Савенко (“Южный край”), Н.Валентінов (“Южный край”), І.Давидзон (“Голос Юга”), О.Зелюк (“Одесский листок”). Виявлена нами значна кількість публікацій про події на Балканах, центром яких стала Сербія, вказує на існування підвищеного інтересу української громадськості до майбутнього балканських народів, зокрема, сербського.
Комплексний аналіз газетних публікацій за 1914–1918 рр. дає підстави констатувати, що інформація про поневіряння сербів викликала співчуття та підтримку з боку населення Російської імперії. В Україні осередками допомоги біженцям стали Київ, Харків, Одеса та інші міста. Найбільша кількість сербських емігрантів прибувала у південні райони через можливість дістатися до них на пароплавах по Чорному морю. У газетах України розміщувалися звернення дипломатів, громадських діячів, письменників та благодійних товариств із закликом збирати пожертви для біженців. Дисертантом виділяються як одні з осередків тимчасового компактного проживання сербських переселенців в Україні під час Першої світової війни міста Одеса й Єлисаветград, де їм був організований гідний прийом та надана допомога, про що постійно інформувала місцева преса. Після закінчення Першої світової війни у грудні 1918 р. Сербія увійшла до складу об’єднаної балканської держави – Королівства сербів, хорватів та словенців.
Фомин Ю.Ю. Общественность Украины и русско-турецкая война 1877–1878 гг. / Ю.Ю.Фомин // Россия и восточный кризис 70-х гг. ХІХ в. – М., 1981. – С. 194–209; Його ж. Матеріальна допомога українського народу національно-визвольному руху південних слов’ян у 1876–1877 рр. / Ю.Ю.Фомін // Український історичний журнал. – 1971. – №11. – С. 59–66; Його ж. Рух на Україні на підтримку південних слов’ян під час сербсько-чорногорсько-турецької війни 1876 р. / Ю.Ю.Фомін // Український історичний журнал. – 1974. – №6. – С. 82–85.
Шевченко С.І. Українська доля Нової Сербії. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини (Кіровоградщина в українсько-сербських зв’язках (1775–2002)) / С.І.Шевченко. – Кіровоград, 2004. – 167 с.
|
