ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФСПІЛОК ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1991-2002 рр.) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, показано її зв’язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, предмет і об’єкт дослідження, його хронологічні та географічні межі, вказано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Історіографія, джерела та методологія дослідження» містить три підрозділи.

 У першому підрозділі «Стан наукової розробки теми: вітчизняна та зарубіжна історіографія» проаналізовано наукову літературу, присвячену українському профспілковому руху в умовах незалежності. Значним доповненням до використаної історіографії стало залучення праць закордонних дослідників. Враховуючи ступінь висвітлення проблеми, наукову літературу було поділено на три групи.

До першої групи відносяться роботи історичного характеру, які досліджують вітчизняний профспілковий рух та різні прояви його активності після здобуття країною незалежності. Значною подією стало видання колективної праці «Нариси історії професійних спілок України», в якій подано змістовну характеристику стану та розвитку профспілкових організацій з часу їх відмови від доктрини «шко­ли комунізму» та зроблено детальний аналіз усіх головних аспектів їхньої діяльності, які були характерними і для профспілкового руху Одеської області. Більш ранні роботи представляє довідник О. Голобуцького, Ю. Докуніна, В. Кулика «Сучасний профспіл­ковий рух в Україні», який містить довідкову інформацію про усі існуючі профспілкові об’єднання в Україні, згадуючи при цьому і про представників одеського профспілкового руху. Питання реалізації функцій вітчизняних профспілок стало предметом досліджень та знайшло своє відображення у роботах К.П. Двірної, Г.О. Стоян, В.А. Щербаня. Правове становище профспілок України, їх гарантії діяльності також стали темою, яка не оминула увагу дослідників. З цього приводу знаходимо праці П. Пилипенка, В. Прокопенка. Характерною особливістю професійних спілок України стала їх участь у політичному житті. Процес політизації профспілок, який не оминув і профспілковий рух Одеської області, став темою наукових праць Н.В. Євсюкової. У науковій літературі уже було зроблено крок у напрямку регіонального вивчення профспілкового руху. Серед таких слід назвати праці «Очерки истории профсоюзов Харьковщины», а також видання «Социальный щит. Профсоюзы Донбасса», які представляють дослідження промислових областей України. Існування таких робіт обумовлює актуальність регіонального аспекту дослідження профспілкового руху України.

До другої групи віднесено праці політологів, соціологів, роботи методологічного характеру, які у дослідженні несуть теоретичне значення у розумінні сутності профспілок. Серед останніх варто вказати праці О.П. Реєнта, М.Л. Головка, К.П. Двірної, в яких розглядаються питання теорії та методології дослідження профспілкового руху, а також окреслено питання, які вимагають спеціального опрацювання істориками. Теоретичне значення мають роботи В.Ф. Цвиха «Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика», колективне дослідження Л.І. Андрющенко та І.М. Дубровського про побудову системи соціального партнерства в Україні. До цієї групи також відносимо праці закордонних дослідників, переважно пострадянського простору. Профспілкові рухи у пострадянських державах зіткнулися із низкою проблем, знайомих і для українського профспілкового руху, тому їх досвід також стає ціннім у дослідженні.

Третю групу літератури складають загальні праці з історії України та Одеської області, які дозволяють охарактеризувати історичні умови, на тлі яких розгорталась профспілкова активність. Серед таких було використано праці Г.В. Касьянова, колективне видання одеських істориків за редакцією В.Н. Станка «Історія Одеси» та ін. Огляд загальних праць з історії України засвідчив відсутність висвітлення ролі професійних спілок в українському суспільстві. Такий підхід до висвітлення вітчизняної історії, на нашу думку, є невиправданим. Оскільки саме громадські об’єднання, до яких належать профспілки, та люди, які проявляють громадянську ініціативу, творять фундамент громадянського суспільства, до якого прагне Україна сьогодні.

Аналіз історіографії довів, що серед сучасних досліджень профспілкового руху роль профспілок Одеської області висвітлена фрагментарно або й зовсім відсутня. Це ще раз доводить актуальність та пріоритетність обраної теми.

Другий підрозділ «Характеристика та класифікація джерельної бази» містить аналіз використаних джерел, які було розподілено на п’ять умовних груп. Враховуючи особливості використаної джерельної бази, було обрано класифікацію джерел за їх походженням.

До першої групи джерел віднесено документи, прийняті вищими керівними органами країни. Сюди відносимо Конституцію України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, закони України та інші урядові документи, які впливали на діяльність професійних спілок.

Виходячи із об’єкта дослідження, значну цінність несуть матеріали державних архівів. Вони належать до другої групи джерел. У дисертації використані фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Державного архіву Одеської області. Документи перших двох названих архівів стають у нагоді під час аналізу формування українського національного профспілкового руху у роки зміни державної системи, а саме в 1990–1991 рр. Оскільки саме на тлі загальнонаціонального виникає профспілковий рух Одеської області, вказані матеріали несуть значну цінність. Серед матеріалів Державного архіву Одеської області було використано фонд Одеської обласної ради народних депутатів. Хоча взаємодія вказаного органу із профспілками висвітлена у документах фрагментарно, однак за ними простежуються основні тенденції у розвитку соціальної та економічної сфер Одеської області, стан ринку праці, хід приватизації тощо.

До третьої групи відносимо документи професійних спілок, які є першоджерелом у вивченні їх діяльності. До таких віднесено матеріали конференцій та з’їздів, статути профспілок, генеральні, регіональні, галузеві угоди, постанови, офіційні листи тощо. Особливістю цих документів є те, що певна їх частина опублікована та доступна для широкого загалу, а інша знаходиться в поточних архівах профспілкових організацій. Робота із такими архівами значно ускладнена тим, що вони не завжди містять системний аналіз добору доку­ментів та їх реєстрацію. Тим не менш для висвітлення обраної теми поточні архіви профспілок несуть надзвичайну цінність. В дисертаційній роботі використані матеріали поточних архівів Федерації профспілок Одеської області та Профспілки працівників морського транспорту України.

Серед опублікованих джерел заслуговує на увагу збірник «Федерація професійних спілок України (від з’їзду до з’їзду)» у трьох частинах. Для аналізу діяльності профспілок Одеської області найбільшу цінність складає частина друга, яка відображає діяльність галузевих і регіональ­них профспілкових структур у період з 1997 по 2002 рр.

Четверта група джерел – це результати соціологічних досліджень та статистичні дані. Об’єктивність цих джерел дозволяє більш репрезентативно та глибоко проаналізувати вплив профспілок на суспільство. В дослідженні було використано матеріали Українського центру економічних досліджень ім. О. Разумкова, присвячені аналізу українського профспілкового руху, в яких окремо зазначені соціологічні показники Одеської області. Дані Державного комітету статистики України підтверджують зазначені тенденції розвитку профспілкового руху Одеської області та допомагають обґрунтувати отримані у дослідженні висновки.

Значною частиною джерельної бази з вказаної проблеми є періодичні видання, які становлять п’яту групу джерел. Преса становить особливу цінність на етапі вивчення профспілкового життя області, особливо за умов відсутності широкого емпіричного надбання із заявленої теми. Серед використаних у дослідженні варто назвати такі видання, як «Одесский вестник», «Одесские известия», «Вестник региона», «Вечерняя Одесса», «Гласность», «Юг». Вказані періодичні видання не тільки є джерелом вивчення профспілкового руху, а й соціально-економічного та суспільно-політичного життя в області. Значну увагу привертають профспілкові видання, які ставали рупором окремо взятої профспілки, серед яких: «Моряк», «Морские ведомости», «Воронцовский маяк» та ін.

У третьому підрозділі «Методологія наукового дослідження» обґрунтовано теоретичні основи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають діалектичні принципи пізнання історичного процесу. Робота ґрунтується на методологічних засадах, які спираються на принципи історизму, об’єктивності та використання міждисциплінарних методів. Такі підходи дозволили зрозуміти суперечливий характер розвитку державної системи за перше десятиліття незалежності країни та визначити її внутрішні особливості розвитку, а також визначити місце і роль профспілкового руху у цьому процесі. Принцип історизму дозволив проаналізувати появу та розвиток профспілкового руху в контексті конкретних історичних умов, а саме у нових умовах незалежності, які принесли не лише політичні зміни, але й зміни в економіці, соціальному, суспільному житті населення, його мотивації до праці. Наслідування принципу історизму дозволило зрозуміти та окреслити якісні зміни розвитку професійних спілок в історичній ретроспективі.

Важливе місце у теоретичних засадах дисертації посідають принципи «історичної регіоналістики», які дозволили використати політико-адміністративний критерій для визначення історико-географічного регіону дослідження. Окреслення географічних меж дослідження саме за таким принципом дозволило чітко простежити тенденції по лінії «профспілки – влада» на рівні області та «центр – регіон» у характеристиці профспілкового руху.

Другий розділ дисертації «Історична обумовленість оформлення профспілкового руху області в умовах незалежності» складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі «Становлення правових основ діяльності профспілок та їх нова роль у суспільстві» проаналізована законодавча база, яка була оформлена у період 1991–2002 рр. На основі порівняння радянського та українського законодавства після 1991 р. визначено, що українські профспілки були значно обмежені у своїх правах. У першу чергу це стосується позбавлення їх законодавчої ініціативи. Низка законів України містила положення, які ускладнювали реалізацію профспілками своєї первинної функції захисту.

За нових умов державотворення вітчизняні профспілки, хоча із певними обмеженнями, все ж отримали реальну можливість реалізації своїх первинних функцій захисту та представництва найманих працівників. Враховуючи значне урізання їх прав у правовому полі та складність соціально-економічної ситуації в країні, відмічається певний ступінь політизації профспілок, а саме їх залучення до політичного життя. Цей процес, на нашу думку, став історично виправданим. Важливим наповненням нової ролі профспілок став їх вплив на становлення принципів громадянського суспільства у державі. Це виражалось у відстоюванні і розширенні прав і свобод громадян, підвищенні авторитету праці, а з нею і цінності працівника на ринку праці, в участі профспілок у затвердженні й вдосконаленні системи соціального партнерства, яке допомагало стабілізувати і зміцнити громадянське суспільство.

У другому підрозділі «Трансформація профспілкової мережі» доведено, що для профспілкового руху в Одеській області був характерний розкол. Він відбувся не тільки серед представників традиційних та незалежних профспілок, як це прийнято вважати. Не було узгодженості і серед представників альтернативного профспілкового руху. В дослідженні така тенденція найбільш чітко простежується серед представників морської галузі, яка традиційно була і залишається провідною для Одеської області. Саме ця галузь була представлена найбільшою кількістю новоутворених профспілок. Неузгодженість між окремими профспілковими об’єднаннями, яка простежується на сторінках місцевої преси, можна пояснити перш за все боротьбою за нових членів та їх внески. Характерне для представників альтернативного типу профспілок перманентне реформування було наслідком, по-перше, амбіцій окремих профспілкових лідерів, які бажали створити свою профспілку та отримати контроль над членськими внесками, а по-друге, необхідністю проходження реєстрації профспілок після виходу Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Найбільш представницькою профспілковою організацією залишалась Федерація профспілок Одеської області (ФПО), членська організація Федерації профспілок України, яка належала до типу традиційних профспілок. Вона зберігала риси радянських профспілок та здебільшого керувалась політикою центрального проводу ФПУ.

У третьому підрозділі «Зв’язки з громадськістю та організаційні складові професійних спілок» здійснено аналіз внутрішньої структури профспілок в Одеській області та визначено, що внутрішня організація професійних спілок мала значні вади, які породжували негативні тенденції у діяльності профспілок, а саме поганий зв’язок із населенням. Незважаючи на те, що в Одеській області у порівнянні із загальноукраїнськими показниками стало високим використання інформаційних ресурсів для популяризації профспілкового руху, на рівень обізнаності та зростання авторитету профспілок серед населення цей факт не спричинив великого впливу. На нашу думку, це пояснюється важким соціально-економічним становищем населення та відсутністю довіри до будь-яких державних або ж громадських організацій. Ще більш важливим питанням, яке не отримало свого вирішення у досліджуваний період, стало кадрове питання, а саме відсутність систематичного навчання та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів. Значне старіння профспілкового активу, особливо характерне для традиційних профспілок, гальмувало залучення нових тенденцій до профспілкової діяльності. Нові кадри переважно не мали потрібної кваліфікації та досвіду у роботі, що також знижувало ефективність їх діяльності.

Третій розділ «Роль профспілок у розвитку трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників області» складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Еволюція становлення принципів соціального партнерства» з’ясовано, що основними важелями впливу профспілок на органи влади були регіональні та галузеві угоди. Значним кроком на шляху впровадження принципів соціального партнерства в області стало залучення до соціального діалогу представників роботодавців. Разом із тим реалізація названих угод не повністю відповідала очікуванням профспілок і переважна більшість важливих пунктів залишалась нереалізованою. Побудова паритетних відносин між органами місцевого самоврядування та профспілками була ускладнена кризовими явищами у соціально-економічному розвитку області. Тінізація економіки, поляризація доходів населення, значне вивільнення працівників унаслідок закриття підприємств, – все це значно ускладнювало роботу профспілок. У такій ситуації профспілки опинялись в умовах подвійної критики: з одного боку, населенням – за те, що не в змозі помітно покращити умови життя, а з іншого – органами влади за популізм та відсутність народної підтримки.

Другий підрозділ «Місце профспілок у регулюванні трудових відносин на виробництві» присвячений аналізу взаємодії професійних спілок та роботодавців.

На основі вивчення стану виробництва в області доходимо висновку, що воно перебувало в стадії занепаду. Більше половини промислових підприємств області стали збитковими, особливо у сільському господарстві. Згортання виробництва виклика­ло скорочення значної кількості робочих місць, зниження науко­во-технічного по­тенціалу, різке зменшення ресурсів для здійс­нення ефективної соціальної політики. Значним фактором впливу на цей процес стало розгортання некерованої стихійної приватизації. Важливим пунктом регіональних угод стало підвищення ефективності виробництва, введення інноваційних технологій тощо. У відносинах профспілок із роботодавцями основною формою взаємодії був колективний договір. Однак детальний аналіз останніх доводить не тільки формальність окремих пунктів, але й внесення в окремих випадках положень, які погіршували становище працівників на виробництві.

Захист прав моряків для представників морських профспілок був ускладнений тим, що більшість із них працювала на іноземних суднах. У такій ситуації морські профспілки залучали до вирішення проблем іноземних партнерів, приміром, Міжнародну федерацію транспортників. Розкол та неузгодженість всередині профспілкового руху часто справляли негативне враження на міжнародний загал, що ставило під сумнів можливість їхньої підтримки.

У третьому підрозділі «Роль професійних спілок у вирішенні питань зайнятості та оплати праці» доведено, що в умовах трансформаційної кризи та її негативних наслідків в області питання зайнятості та оплати праці стояли для населення найбільш гостро. Серед негативних тенденцій, які особливо гостро постали для Одеської області, стали неврегульований ринок праці та тінізація економіки. Саме невирішеність у питаннях зайнятості та оплати праці шляхом соціального діалогу призводила до відкритих форм протесту працівників. Їх аналіз доводить, що найбільше до них вдавались працівники транспорту та освіти за ініціативою профспілок. Особливістю використання цих форм протесту профспілками було те, що локальні страйки на окремому виробництві ініціювали переважно незалежні профспілки. Представники традиційних профспілок, а саме ФПО, вважали таку форму неприйнятною та надавали перевагу всеукраїнським акціям протесту за підтримкою центрального проводу ФПУ. Це, на нашу думку, ще раз доводить тісну взаємодію та підконтрольність Одеської обласної організації.

Четвертий розділ «Внесок профспілок у розвиток соціальної сфери області» складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Діяльність профспілок по підвищенню рівня життя населення як стабілізуючий фактор соціальної безпеки» доведено, що наслідки соціально-економічної кризи у державі значно погіршили життєві показники населення. На рівні області це передусім виражалось у значній поляризації доходів населення та соціальній незахищеності, що у свою чергу слугувало фактором соціальної напруги. Діяльність профспілок у сфері удосконалення законодавства, а саме внесення пропозицій відповідно до норм, що стосувалися подолання бідності, посилення соціального захисту материнства й дитинства, інвалідів, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ін., мали помітний вплив на стабілізацію соціального клімату на рівні області. Однак підвищення соціальних гарантій часто не встигало за темпами інфляції, на фоні якої ці позитивні зрушення мали ледь помітний ефект.

У другому підрозділі «Проблеми вдосконалення стану охорони праці у діяльності профспілкових органів» аналізується стан системи охорони здоров’я на виробництві. Розвал державної системи нагляду за станом здоров’я працівників та кризові явища на виробництві призвели до появи таких негативних тенденцій, як збільшення кількості профзахворювань, підвищення рівня травматизму та смертності на виробництві, відсутність соціальних гарантій при втраті працездатності, приховування фактів травматизму та смертності тощо. Профспілки, у компетенції яких за нових умов залишилися лише функції нагляду та контролю, застосовували свій вплив на покращення ситуації через удосконалення законодавства з охорони здоров’я та контроль за його дотриманням, систему колективних договорів. За ініціативи ФПО у місцевій пресі друкувалися статті з питань безпеки праці для подолання правової безграмотності населення. Однак наслідки такої діяльності мали ледь помітний ефект, по-перше, через недосконалість державної системи нагляду за здоров’ям працюючих, а по-друге, через бездіяльність окремих профспілкових структур, які не у достатній мірі виконували надані їм можливості контролю за виконанням чинного законодавства з охорони праці.

 Третій підрозділ «Участь профспілок в організації оздоровлення та культурного дозвілля працюючих» характеризує сферу діяльності профспілок, яка залишилась їм у спадок від радянського минулого. Тому переважно вона торкалась традиційних профспілок, у розпорядженні яких перебували оздоровчі установи. Аналіз статутів альтернативних профспілок доводить, що культурно-оздоровча робота не входила в їх сферу діяльності. Перебування у розпорядженні традиційних профспілок значної матеріальної бази породжувало негативні тенденції, наслідки яких відчутні і сьогодні. Негативним явищем стала втрата профспілками низки оздоровчих установ шляхом їх передачі у приватну власність. У результаті аналізу архівних матеріалів, поточних документів ФПО доходимо висновку, що остання була майже відсторонена від права на власність у межах курортних зон Одеської області на користь АТ «Укрпрофоздоровниця», керованої центральним проводом ФПУ. На підтримку цієї тези свідчить те, що ряд кримінальних справ по факту продажу профспілкового майна був порушений саме проти АТ «Укрпрофоздоровниця».

Надання уваги розвитку культурного дозвілля членів профспілок в умовах кризових явищ у суспільстві мало важливу роль стримування зростання соціальної напруги серед населення.