ТРАДИЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО В СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ (друга половина ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТРАДИЦІЙНЕ РИБАЛЬСТВО В СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ (друга половина ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, вказано її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, розкрито  наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію та публікації з теми дослідження, зазначено структуру дисертації.

У першому розділі «Методологія, джерельна база та науковий стан дослідження», що містить три підрозділи, охарактеризовано методологічні принципи та засади дослідження, проаналізовано основні групи джерел та історіографію проблеми.

У першому підрозділі «Методологічні засади дослідження» розглянуто принципи наукового пізнання (історизму, об’єктивності, всебічності і наступності), без яких неможливе вивчення традиційного рибальства Східної Галичини.

Принцип історизму потребує розгляду всіх фактів, явищ і процесів, що мали місце в розвитку рибальства краю, у їх взаємозв'язку і взаємообумовленості та з огляду на конкретні історичні обставини. Традиційне рибальство Східної Галичини другої половини ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. зазнало впливу цілої низки тогочасних факторів розвитку (політичних, економічних, культурних), які суттєво змінювали структуру та суть цієї галузі народного господарства. Принцип об’єктивності вимагає від етнолога необхідності відкинути пласти суб’єктивної інформації, які нашаровувалися з плином часу над первинним змістом етнографічного (історичного) джерела. Він дозволив уникнути упереджених суджень стосовно розвитку рибальства шляхом оперування висновками, підтвердженими кількома джерелами.

Принцип всебічності, який передбачає усесторонній підхід до проблеми, обумовив необхідність дослідження рибальства з кількох позицій: історичної, економічної, етнічної, соціальної і культурної. Теоретичну і практичну основу наукової праці становлять надбання суміжних дисциплін. Вивчення рибальства вимагало ознайомлення з юриспруденцією Австро-Угорщини та Другої Речі Посполитої, інженерною справою, основами іхтіології.

Застосування принципу наступності полягає в тому, що дисертаційна робота ґрунтується на доробках попередніх авторів (К. Клюк, М. Новицький, І. Верхратський, Ф. Вовк, К. Мошинський, Ж. Клодницький), навіть якщо останні тільки опосередковано торкалися означеної тематики.

Оскільки рибальська проблематика в українській етнологічній науці практично не висвітлювалась, автор головну увагу приділив методиці збору джерельної інформації. Тому одним з ключових є метод польових досліджень. При його застосуванні слід враховувати низку факторів – географічні умови, сезонний характер рибальства, рівень його розвитку в досліджуваний період. Важливим елементом у проведенні бесід з респондентами є запитальник інтерв’юера, але при його використанні можлива втрата емоційного контакту з інформатором.

При опрацюванні виявлених джерел застосовано низку інших методів: етнологічних (ретрогресивний), історичних (порівняльно-історичний), загальнонаукових (наукового аналізу, логічний, класифікації), вузькоспеціальних (термінологічного аналізу). Вирішення окремих проблем (уточнення сучасних назв населених пунктів, таксономії риб) полегшувалось використанням інформаційних технологій.

У другому підрозділі «Джерельна база» охарактеризовано сукупність джерел дослідження, що складається з таких груп: архівні документи, польові та опубліковані матеріали, фольклорна спадщина, музейні експонати.

У Центральному державному історичному архіві України у м. Львові використано справи фондів 688 «Хоткевич Гнат (1877–1938), письменник, редактор, перекладач, актор, мистецтвознавець, критик, педагог, суспільний діяч», 844 «Малопольське мисливське товариство», в яких міститься інформація про факти використання магії в рибальстві, законодавство в цій сфері та її стан в Галичині наприкінці ХІХ ст.

Значний масив інформації про політику польської адміністрації в сфері управління рибальською галуззю, її структуру, ставкове господарство, стосунки між владою, орендарями угідь та рибалками міститься у фондах державних архівів Івано-Франківської (ф. 2 «Станіславське воєводське управління», ф. 6 «Станіславське повітове староство», ф. 9 «Снятинське повітове староство», ф. 26 «Богородчанське повітове староство», ф. 41 «Станіславський воєводський сільськогосподарський інспекторат Львівської земельної палати»), Львівської (ф. 1 «Львівське воєводське управління»), Тернопільської (ф. 4 «Збаразьке повітове староство», ф. 6 «Борщівське повітове староство», ф. 10 «Теребовлянське повітове староство», ф. 13 «Копичинське повітове староство», ф. 137 «Тернопільський повітовий відділ самоуправління», ф. 231 «Тернопільське воєводське управління») областей.

У Відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (фонд «Дідушицькі») опрацьовано матеріали, які дають змогу простежити характер управління ставковим господарством, орендування водоймищ.

Вагоме значення мають польові матеріали, що зберігаються в фондах Наукового етнографічного архіву ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Вони зберігають інформацію про рибальство південно-східної Бойківщини і північних районів Тернопілля. Спрямованість експедиційних досліджень автора була зумовлена браком даних саме з цих теренів.

З опублікованих джерел слід виокремити офіційні документи, що містилися на сторінках «Вісника законів і розпоряджень крайових для Королівства Галичини та Володимирії з Князівством Краківським» і «Журналі законів Польської Речі Посполитої». Вони вказували на характер змін, що відбулися у рибальській галузі в останній третині ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст.

Ще одну групу опублікованих джерел становлять статистичні матеріали, зокрема дані першого та другого загальних переписів населення Речі Посполитої (1921 р. і 1931 р.), які розкривають етносоціальний аспект розвитку рибальської галузі в Галичині.

З періодичних видань цінними є публікації на сторінках спеціалізованих журналів «Циркуляр» («Рибальський циркуляр»), «Рибальський огляд», «Мисливець», газет «Рибальські відомості» та «Вудкарські відомості». Вони відіграли значну роль в процесі вивчення традиційного рибальства Східної Галичини.

Окремі проблеми традиційного рибальства краю (форма дозвілля громадян, рибальський побут) окреслені в спогадах І. Франка, А. Франко-Ключко, П. Франка, В. Макара, В. Підгайного, Л. Чикаленка, О. Антоновича і художніх творах І. Франка, С. Коваліва, І. Лукавиченка. Питання народних уявлень про іхтіофауну, рибальських забобонів, рибного символізму висвітлені у легендах, байках, прислів’ях, коломийках, зібраних наприкінці ХІХ ст. В. Гнатюком, І. Франком, І. Галькою.

Останню групу джерел складають речові матеріали з музейних фондів. Автором опрацьовано матеріали Музею етнографії і художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів) та Тернопільського краєзнавчого музею. У збірках музеїв розміщено традиційні знаряддя риболовлі (ості, верші, ятері, зразки рибальських сіток, льодоруби, рибальські гачки домашнього виробництва), які наочно демонструють багатство матеріальної складової рибальської галузі.

Отже, джерельна база охоплює правові, історичні, статистичні й культурні аспекти досліджуваної теми. Вона стала основою для цілісного вивчення проблеми розвитку традиційного рибальства в Східній Галичині.

У третьому підрозділі «Історіографія проблеми» здійснено аналіз наукової розробки теми. Потрібно виокремити такі періоди дослідження: австрійський (1880-ті рр. ХІХ ст. ­– 1918 р.), польський (1920–1930-ті рр.), радянський (1940–1980-ті рр.) і сучасний (з кінця ХХ ст.).

На першому етапі вивчення теми слід виокремити праці К. Клюка і П. Лєснєвського, які засвідчували рівень тогочасних знань про рибальство. Зокрема, автори розтлумачували такі поняття, як «риболовство», «рибальство», «рибак» та ознайомлювали з технічною складовою ведення галузі.

Праці М. Новицького, З. Фішера, Л. Старкевича, Ф. Буяка зосереджували на вивченні господарських можливостей рибальства, подали детальну характеристику тогочасного стану розвитку галузі. Українські автори (І. Верхратський, В. Шухевич, І. Франко) фокусували увагу на вивченні місця риболовецького промислу в традиційній культурі населення Східної Галичини. Ф. Вовк першим здійснив спробу дослідити вітчизняне рибальство з етнологічних позицій.

У 1920–1930-ті рр. вивченням річкових зон рибальства Пруту і Черемошу займався директор Рибальського науково-дослідного інституту в Бидгощі В. Кульматицький, опублікувавши кілька брошур на господарську й етнографічну тематику. К. Сакович і А. Козловський провели статистичний аналіз рибальської та рибницької галузей економіки Другої Речі Посполитої. К. Мошинський зробив спробу аналізу рибальської культури слов’ян крізь призму століть.

Важливими для розуміння тематики дисертації являються дослідження, присвячені традиційному рибальству окремих українських територій, що були написані в 1930-х рр. Зокрема, слід виділити праці В. Владикова і Н. Заглади, що вивчали цю проблему на Закарпатті та Поліссі.

В  радянський період традиційне рибальство Східної Галичини не розглядалось як окрема сфера дослідження. Було надруковано кілька колективних праць, присвячених етнографічним районам краю (Бойківщині, Гуцульщині, Лемківщині). Проте в них рибальська тематика обмежувалась невеликими замітками.

Після відновлення незалежності Української держави у 1991 р. зріс науковий інтерес до національної історії та етнографії. Значно активніше досліджується зазначена тема. В цьому напрямку доволі плідно працюють А. Дмитренко, М. Глушко, М. Моздир (вивчають рибальський промисел на Поліссі), Я. Зеленчук, який розглядає рибальство як вагому складову етносоціальної системи Гуцульщини. Активне зацікавлення рибальством та рибною символікою здійснюють зарубіжні автори (Ж. Клодницький, В. Гура).

Отже, традиційне рибальство в Східній Галичині не було об’єктом окремого самостійного етнологічного дослідження. В той же час, попередній доробок авторів, у поєднанні з сучасними методичними підходами і наявним масивом джерел стали основою для створення комплексної праці.

У другому розділі «Правовий та етносоціальний аспекти розвитку рибальства в Східній Галичині» охарактеризовано структуру рибальства краю, його розвиток в досліджуваний період, значення для місцевого населення. Він складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Вплив звичаєвих норм та правового законодавства на розвиток рибальства у середині ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст.» проаналізовано урядову політику австрійської та польської влади стосовно рибальської галузі. Детальне ознайомлення із низкою законів засвідчило важливість регламентації рибальства. В той же час, доволі тривале впровадження окремих норм рибальського закону від 1887 р. було наслідком його непристосованості до тогочасних реалій. Головною його вадою стало те, що він фактично поставив галузь на нелегальні умови існування.

Необхідність законодавчого регулювання рибальської сфери обумовлювалась зниженням чисельності іхтіофауни місцевих річок, що, на думку австрійської адміністрації, було наслідком вільного ведення рибальства. З метою обмеження риболовлі була створена система орендованих рибальських угідь, яка суттєво посилила товарно-грошові відносини в галузі і мала на меті наповнювати місцевий бюджет. Проте в умовах відсутності належного контролю, спекуляцій при здачі угідь в оренду, корупції, складних міжетнічних стосунків в краї ця система себе не виправдала.

Позитивні зрушення в сфері рибальства відбулися у міжвоєнний період. Зокрема, було врегульовано виловлювання риби на прикордонній з УРСР річці Збруч, відкрито рибальські курси, де готували фахівців у галузі, проведено оглядові лекції з питань рибальства для місцевого населення.

Після прийняття нового закону про рибальство у 1932 р. становище галузі покращилося. Така ситуація була наслідком удосконалення природоохоронних та посилення карних норм рибальського законодавства. Як наслідок, ця сфера господарства була переведена на ринкові засади. Порушено низку резонансних справ проти зловживань орендарів.

Другий підрозділ «Ставкове господарство краю» характеризує рибницьку галузь Східної Галичини. Було простежено тенденцію до поступового скорочення загальної площі ставів із середини ХІХ ст., спричинене бажанням збільшити площу земельних ділянок після реформи 1848 р. З кінця 1880-х рр. кількість селянських ставкових господарств почала зростати завдяки діяльності Краківського рибальського товариства та пропагандистській політиці австрійської адміністрації.

Загалом, ставкове господарство Східної Галичини носило примітивний характер, що вплинуло на видовий склад продукції (розводили рибу, яка жила в природних водоймах – щуки, окуні, «білу рибу»). Штучної підгодівлі практично не застосовували. Право вилову риби здавали в оренду, через що стави нещадно експлуатувалися.

Зважаючи на особливість географічних умов Східної Галичини, небезпека з приводу виникнення паводків викликала необхідність регламентації упорядкування ставів. У 1894 р. та 1925 р. були прийняті постанови відповідно крайового та польського урядів, які містили інструкції щодо закладання водойм. Різниця між ними полягала в тому, що австрійський документ стосувався всіх без винятку ставів, а польський – виключно рибницьких.

У міжвоєнний період в селянському ставковому господарстві була кризова ситуація, що обумовлювалась наслідками військових дій 1914–1920 рр., а також проведеною земельною реформою. Натомість швидкими темпами розвивались великі промислові рибницькі водойми. Це відбулося за рахунок покращення їх технологічного оснащення, протекціоністської політики влади в сфері обігу рибопродуктів і створення галузевої кооперативної спілки.

У третьому підрозділі «Етносоціальна та кількісна характеристика населення зайнятого в рибальстві» подано аналіз рибальства крізь призму етнічної та соціальної стратифікації галицького суспільства. Простежувався поділ населення в сфері риболовства в залежності від національної приналежності. Так, представники єврейського етносу монополізували продаж риби. Вони скуповували товар на первинному ринку (безпосередньо у постачальників – рибалок, орендарів угідь та власників ставів) і значно дорожче продавали її населенню. Євреї становили значну частину орендарів рибальських угідь, персонально збуваючи рибу. Через приватновласницькі інтереси представників цієї національності річки інтенсивно експлуатувалися, що негативно позначалося на стані іхтіофауни. Вони також виступали основним споживачем рибної продукції, оскільки риба була обов’язковою у харчовому раціоні щотижневих релігійних свят.

Жителі польської національності теж були орендарями рибальських угідь і власниками великих торговельних ставкових господарств. Поляки становили переважну більшість членів різноманітних галузевих товариств, що зробили значний внесок як у розвиток рибальства і популяризацію вудкового спорту, так і в збереження іхтіофауни річок Галичини.

Українці переважно займались рибальським  промислом. Після законодавчого регулювання рибальства в кінці 1880-х рр. більша їх частина формально стала браконьєрами, а деякі офіційно влаштувалися рибальськими сторожами чи рибалками на угіддях. Окремі факти засвідчували дискримінаційну політику влади стосовно українського населення в сфері рибальства, що носила як відкритий агресивний (Чернихівська трагедія 1908 р.), так і прихований (ускладнення доступу українцям до орендування угідь) характер.

Із рибальством були пов’язані практично всі прошарки тогочасного суспільства Східної Галичини. Для світської і духовної інтелігенції це було додаткове джерело збагачення бюджету, форма проведення дозвілля, а також сфера наукових інтересів і творчої діяльності. Для основної частини селян рибальство було додатковим і доволі суттєвим заробітком. Встановлено, що існувала окрема група власне професійних рибалок, які жили виключно заробітком із цієї галузі і передавали свої знання в спадок.

Аналіз чисельності населення зайнятого в рибальстві показав поступове зростання показників протягом кінця ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. При цьому дані Головного статистичного управління Польщі суттєво різнилися від даних Міністерства землеробства, які, на наш погляд, були точнішими і відображали реальну зайнятість населення у рибальстві. За цим показником три галицькі воєводства займали 4–6 місця серед 16 воєводств Другої Речі Посполитої.

У третьому розділі дисертації «Традиційні знаряддя, способи риболовлі та використання рибопродуктів жителями регіону» звернено увагу на матеріальну складову рибальської галузі – снасті та методику вилову риби, а також на місце рибопродуктів у системі харчування населення краю. Він містить два підрозділи.

 У першому підрозділі «Характеристика рибальських методів і знарядь та особливості їх застосування» класифіковано всі виявлені рибальські снасті і способи риболовлі з поданням їх детальної характеристики. Зокрема, були виділені такі групи: вилов риби руками та з допомогою підручних знарядь; снасті для биття (глушіння) риб (киянь, перлик, клевчик, довбня); колючі знаряддя (гвіздок, списа, джога, гак, видельці, гвіздка тризубна); петлі на рибу; одурманюючі та отруйні засоби (трійло, дурениця, «вороняче око», «самозелень»); вибухові речовини; вогнепальна зброя; гачкові снасті (вудка, ґрунтівка, нічні шнури); пастки та знаряддя пасткового типу (верша, ятір, кобоша); споруди самоловні та для засідки (ліска, яз, сяжа); знаряддя типу сака (сак, хобот, черпак, шуфата, сакуля, кломля); підривки (крошня, фатка, підхват, підклад, нападка, крижівниця, лакатка); сіткові снасті (волок, полотно, тригулиця, поплав). Встановлено також особливості вилову риби на ставах, дано характеристику принадам, що використовувалися для заманювання риб.

Розмаїття рибальського приладдя визначалося домашнім способом їх виробництва. Виготовлення деяких знарядь вимагало рук майстра. Виявлено, що поступово домашнє виробництво снастей відходило з ужитку. Досліджено також методику догляду за сітчастими снастями та характер використання плавзасобів.

У другому підрозділі «Риба в системі харчування населення краю та її використання з господарською метою» зосереджено увагу на проблемі вживання риби жителями Східної Галичини в другій половині ХІХ ст. –
30-х рр. ХХ ст. Автор поставив під сумнів існуючу тезу про низький рівень споживання рибних продуктів селянами. Етнографи, які займалися збором інформації про харчування сільського населення в означений період, часто робили необ’єктивні висновки, послуговуючись незначною кількістю фактів.

У дисертації доведено, що існувала тільки тенденція до зменшення споживання риби в сільській місцевості. Це зумовлювалось особливостями законодавчого регулювання рибальської сфери, що суттєво ускладнили доступ місцевого населення до риболовлі.

Натомість міські жителі більшою мірою залучали рибу у свій раціон. Це було пов’язано із характером ринків збуту продукції рибальства. Рибні базари діяли виключно у містах та містечках, характер продажу риби давав можливість її придбання навіть знедоленим прошаркам населення. Потребу міст в постійному надходженні свіжої чи живої риби забезпечували за рахунок різноманітних способів її зберігання (у саджавках, скринях) та доставки (у спеціально оснащених скринях, кошиках).

Населення Східної Галичини розробило різноманітні способи обробки риби (сушення, в’ялення, копчення, парення, соління, квашення), які дозволяли її зберігати протягом тривалого періоду. Автор акцентує увагу на сезонному характері вживання в їжу риби, що особливо зростало в період різдвяних свят. Досліджено, що рибний раціон жителів краю залежав від їх соціальної та національної приналежності. В роботі порушено проблему використання рибопродуктів з господарською метою (як компост, корм для свійських тварин) в другій половині ХІХ ст.

Четвертий розділ «Знання про риб та рибна символіка в духовній культурі населення Галичини» присвячений аналізу народних знань та уявлень про іхтіофауну місцевих річок. Виявлено, що більшість населення була погано обізнаною з видовою приналежністю риб, що знайшло свій вияв у побутуванні різноманітних назв для кожного виду. На народному найменуванні риб позначилася їх поведінка, зовнішні ознаки, харчові властивості та характер вилову.

Рибалки були добре обізнані з повадками та способом життя риб. Вони знали, коли і яка риба буде ловитися, на яку приманку буде клювати, де вона переховується в різні періоди доби. Свої знання риболови систематизували за обрядовим або господарським календарем.

У дисертації звернено увагу, що характерною рисою народних уявлень про іхтіофауну було переплетіння язичницьких та християнських традицій. При цьому, і в християнстві, і в давньослов’янській демонології, риба володіла особливим символізмом.

Християнське вчення насичене рибною символікою, риба вважалася символом Ісуса Христа. Натомість, у демонології слов’ян їм приписувалась роль деміургів, що знайшло своє відображення у карпатській фольклорній традиції. Окрім того, вона виступала символом місяця, жіночого начала. Специфічною її рисою була амбівалентність, одночасне поєднання символів смерті і народження. Як наслідок, виник симбіоз давньослов’янської та християнської рибної символіки, що проявився у циклі різдвяних свят, а саме у обов’язковій наявності страв з риби на святвечірній трапезі.

Символічний зміст риби позначився і на рибальських забобонах, що побутували в Східній Галичині. Автор класифікував їх за сферою використання і виділив групи, пов’язані з технологією виготовлення знарядь, процесом риболовлі, наявністю певних людей, що володіли рибальською магією. Забобони,  які мають стосунок до процесу риболовлі, поділено на такі, що пов’язані з першою зловленою рибою, забезпечували успіх у конкретний період, давали абсолютне везіння протягом всього року. В цих повір’ях простежено наявність атрибутів символіки вогню, щастя, кількості, початку. У галицьких рибалок існували і прикмети, пов’язані з відсутністю успіху (зустріч із старою жінкою, священиком, євреєм, зайцем, чорним котом). Окремі рибальські ритуали засвідчили певне протистояння християнським обрядам (під час освячення води, великодніх відправ, таїнства причастя).

Деякі факти вказували на наявність певних осіб, що займалися рибальською магією («рибії» відьми). Вони володіли системою знань, яка нібито забезпечувала успіх рибалкам чи навпаки могла їм зашкодити.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины