АНГЛІЙСЬКЕ КАПЕРСТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVI СТОЛІТТЯ: СТРУКТУРИ ПОВСЯКДЕННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок із науковими програмами та планами, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічну основу й методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Історіографія, джерела, методологія й методи дослідження» присвячено встановленню коректних дефініцій, огляду й аналізу джерельної бази та наукової літератури. 

Основні матеріали надані Бібліотекою Конгресу США, електронними бібліотеками («Inte
et Archive», «Questia», «Jstor.org», «Google Books», «Hathi Trust», «Europeana.org», «British history online», «Canadiana.org», «bib.cervantesvirtual»), Британським національним архівом, Центральною науковою бібліотекою ХНУ ім. В. Н. Каразіна, Харківською державною бібліотекою імені В. Г. Короленка.

Дефініції. Враховуючи етимологію та дані джерел, можна погодитися з тими дослідниками, які стверджують, що в Англії «letter of reprisals» (право на відплату через пограбування співвітчизників зловмисника) і «letter of marque» (право нападати на всіх ворогів королівства під час війни) були синонімами, а каперство спиралося виключно на право репресалії (відплати), виконуючи разом із тим бойові функції «флоту приватних сил» (Е. Стетхем, К. Ендрюс, Н. Роджер, Дж. Епплбі).

Оскільки слово «авантюрист» у XVI ст. було полісемантичним, доречно використовувати саме «капер», яке, у значенні голландського патенту на каперство (kaperbrief), вже було відоме англійцям XVI ст. Тому це слово коректніше за термін XVII ст. «приватир». Не доцільно використовувати номінації «корсар» (XVI ст. мало інше значення), «морський пес» (надміру експресивне словосполучення). Не можна погодитися з тією думкою, що «капер» і «пірат» є синонімами, бо це, хоча й дуже близькі, але все ж дві різні правові оцінки.                

Історіографія. Слід відзначити, що спеціальних, комплексних, узагальнювальних досліджень саме структур повсякдення англійських каперів на сьогодні немає. Втім, за XIX–XXI ст. вийшли роботи, в яких порушувалися окремі питання, пов’язані з предметом дисертаційного дослідження.

В історіографії початку XIX ст. можна виділити дослідження мандрів і географічних відкриттів (Дж. Барні, Т. Соузі, К. Джонстоун), історії морської військової справи (Дж. Кемпбел, Р. Соузі), біографії Френсіса Дрейка (Дж. Кемпбел, Дж. Берроу). Дослідники вирішували окремі питання щодо навігації, картографії, озброєнь. Майже всі вони спиралися головним чином на наративні джерела, застосовуючи при цьому метод «вживання в історичну епоху».

У другій половині XIX ст. – на початку XX ст. з’явилися узагальнююча праця (М. Оппенгейм). Її автор, вочевидь, підсумовував факти, широко залучаючи актовий матеріал. При цьому ним уперше були комплексно досліджені деякі питання стосовно повсякдення каперів.

Між тим романтично налаштовані історики Д. Є. Фроуд, Є. Гільят, В. Вуд закликали до вивчення біографій каперів-героїв. Повсякдення сприймалось ними насамперед як соціальна реальність каперської еліти, очищена від політичної історії. 

З кінця 1950-х рр. працював К. Ендрюс, який змістовно висвітлив юридичну організацію каперства, прибутки від нього, схарактеризував дисципліну, каперські «барки», уклав список їхніх імен, походження і кар’єру каперських капітанів, назвав нові імена найбагатших організаторів. На початку 1980‑х рр. саме він почав закликати дослідників звернути увагу на безіменних моряків. Одночасно Т. Ребб, вивчаючи фінансові структури, підрахував внески у каперські експедиції, роль у спорядженні регульованих і пайових компаній. Цією проблематикою також займалися М. М. Яброва і В. В. Штокмар.   

У радянській історіографії більше цікавилися організацією капіталу, а також експедиціями, що мали значення у розвитку колоніалізму (Є. В. Тарле, М. М. Яброва, В. В. Штокмар, Я. М. Свєт, К. В. Малаховський).

У 1990-х рр. Н. Роджера переглянув деякі усталені в науці думки стосовно каперства, зокрема спростував думку про те, що капери частіше вели бій на відстані, активно використовуючи гармати. На початку 2000-х рр. він висунув концепцію про каперів як специфічний «флот приватних сил».

Позитивізм, вочевидь, притаманний роботі Е. Констема і Е. Мак Брайда, яка містить опис раціону, одягу, озброєнь тощо.         

Імовірно, під впливом «Школи Аналів» Ш. Е. Фері, Дж. Епплбі звернулися до вивчення морської субкультури англійців XVI ст., зокрема каперів.

На сьогодні В. К. Губарев дослідив біографії окремих видатних каперів, а О. Б. Дьомін висвітлив організацію, таємні й явні відносини між каперами і їхніми політичними покровителями, спробував реконструювати професійний характер каперів.   

Джерела. Дисертаційне дослідження побудоване переважно на даних письмових джерел із залученням матеріалів підводної археології.

Наративні джерела: особисті щоденники (Френсіс Флетчер, Річард Медокс, Джон Уолкер), за якими можна дослідити статус корабельних капеланів серед каперів, раціон на кораблях, морські звичаї; записи мандрівників (Уолтер Релі, Йохан Хойген ван Лінсхотен) містять інформацію про стан мореплавства, військової справи, ставлення каперів до ворогів; мемуари (Річард Хокінс), трактати (Уільям Монсон, Джон Янг), джерела особливого походження (Річард Хаклюйт-молодший, Семюель Перчес) корисні для відтворення матеріального укладу та картини світу каперів.

Утім, ускладнює дослідження те, що в названих джерелах відбиті погляди лише професійної еліти й духовенства. Крім того, більшість їх припадає на 80–90-ті рр. XVI ст.

Публічно-правові акти: «Чорна книга адміралтейства» («закони Олєрона») й кодекс консулату Барселони мають інформацію про правову організацію каперства. Їх доповнює діловодна документація, зокрема репресальні свідоцтва й королівські накази. Слід відзначити, що звіти і вахтові журнали каперів не мали визначеного формуляру, тому вони інформативні щодо уявлень і міжособистісних стосунків. Про повсякденні роботи у портах Англії свідчать акти магістрату Плімуту, про родинні зв’язки – церковні реєстри Лондона (щоправда, тільки стосовно заможних моряків).

Судово-слідчі документи: протоколи адміралтейства дозволяють уявити біографії окремих каперів, дисципліну, озброєння, звичаї. Їх доповнюють документи братства Святої Трійці, протоколи інквізиції, свідчення полонених. 

Загалом актові джерела дозволяють уявити кількість каперів, організацію експедицій, дисципліну, мореплавство, військову справу, розміри здобичі, судовий раціон. Однак вони не завжди інформативні щодо побутового середовища й уявлень.     

Реконструювати побут допомагають дані підводної археології (речі з «корабля Грешема»; корабля, знайденого поблизу Олдерні), а географію каперства – свідчення картографії (Нікола ван Сіпе, Річард Хаклюйт-молодший, Семюель Перчес, Роберт Адамс, Хулсіус Левінус).

Методологія й методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали концептуальні засади Школи «Анналів» з опорою на трактовку Ф. Броделя. Підходами до розв’язання проблеми є цивілізаційний, антропологічний, сцієнтистський. Їм відповідають принципи історизму, об’єктивності, проблемності, предметності, системності, багатофакторності, міждисциплінарності, інтерсуб’єктивності. Основними методами роботи є історико-генетичний, ретроспективний, проблемно-хронологічний, синхронний і діахронний, мікроаналіз («щільний опис»), історико-порівняльний.

Другий розділ роботи «Матеріальний уклад англійських каперів другої половини XVI ст.» присвячено дослідженню структур матеріального світу.

У першому підрозділі «Організація каперської справи» розглянуто організаційні підвалини каперства. Вочевидь, головні бази каперів розташовувалися на південному заході Англії, поблизу основних морських комунікацій.  При цьому за англо-іспанської війни головний центр поступово зміщувався із провінцій до столиці. За морем капери мали так звані дикі стоянки, але спеціальних баз не влаштовували (окрім «порту фазанів» у Панамі 1572 р. і, можливо, колонії на острову Роанок 1585–1586 рр.). Повсякденні роботи в порту та на стоянках залишалися незмінними протягом усього періоду. У 1560‑х рр. каперів налічувалось приблизно 21 000–30 000 осіб (17–20 % від усіх міщан), на початок XVII ст. – майже 50 000 осіб (8 %). Вік каперів у середньому сягав 21 року. Разом із тим у пошуках вигідних контрактів капери, як інші моряки, часто подорожували від порту до порту, переходили з корабля на корабель. Найм у команду проходив за згодою сторін. При цьому моряки могли отримувати значний аванс. Організатори намагалися наймати досвідчених і міцних людей, а не всіх охочих, надавали перевагу англійцям. Серед каперів формувався професійний прошарок.

Право на відсотки зі здобичі не завжди мав лорд-адмірал, як це часто показується в історіографії, іноді їх збирали окремі лендлорди, судові інстанції зі звичаєвого права. Через цю десятину часто виникали суперечки. У цей період поширюється нова форма організації капіталу – пайові компанії, що знижувало фінансові ризики. Великими організаторами були купці (особливо із Лондон-Сіті), джентрі, аристократи, королева (зазвичай кількість її кораблів в експедиціях не перевищувала 30 %). Через коливання цін спорядження могло відбуватися одразу в декількох портах. Після 1579 р. перед виходом у море каперському капітану слід було мати крім репрессального посвідчення офіційний пропуск від державної і міської влади, а після 1585 р. ще й вносити значну заставу на знак того, що він не займатиметься розбоєм. Утім, такі заходи держави майже не стримували піратство.

У другому підрозділі «Особливості мореплавства» з’ясовано стан мореплавства. Каперські кораблі – зазвичай прості купецькі судна – не мали усталеної класифікації. Часто їх називали барками (водотоннажність 50 – більше 100 тонн). З посиленням заморської експансії кількість великих кораблів зростала. Разом із тим кораблі не несли надто високих надбудов, що прискорювало хід, але ускладнювало абордаж. Усі кораблі були включені в систему символів. Зокрема, саме в навіонімах простежується намагання через номінацію наділити корабель удачею і швидкістю. Така номінація була незмінною протягом усього XVI ст. і притаманною не тільки каперським кораблям. Навчання морській справі ґрунтувалось на практиці, для офіцерів воно могло проходити під наглядом майстра. Ймовірно, учнів називали «younkers», недосвідчених моряків іноді – «sailors», досвідчених же – «mariners». Починали вчитися у віці 12–17 років, навчалися протягом 7–12 років, що було притаманне не лише каперам. Далекі експедиції каперів часто прокладали іспанські і португальські лоцмани, іноді полонені. Втім наприкінці XVI ст. англієць-капер Джон Девіс написав першій підручник із навігації, винайшов квадрант. Серед інструментів були також популярні астролябія, компас, карта. Глобусом англійці майже не користувалися. Кораблі не могли ставати в бейдевінд, їх надто легкі якорі часто губилися, щогли й кермо ламалися. Вочевидь, під час шторму мореплавці різними способами зменшували вітрильність корабля і відводили його якнайдалі від берега.

Судові роботи організовували за вахтами по чотири години кожна (50 % моряків працює, 50 % – відпочиває). Під час стоянок капери кренгували і конопатили корабель, проводили «rummaging» (санітарні роботи), запасали їжу, воду й дрова.

У третьому підрозділі «Військова справа» висвітлено, що капери, як «флот приватних сил», використовувались державою в операціях нападу (включаючи превентивні) і захисту; у транспортуванні бойових сил. Військову інформацію капери передавали через послання, які заховували на стоянках. Про новини дізнавалися у зустрічних кораблів, ловців перлів, біглих негрів, аборигенів і полонених, але розвідку майже ніколи не проводили. На відміну від королівського флоту, що мав бронзову артилерію, на каперських кораблях були поширені чавунні гармати (особливо напівкулеврини), оскільки вони були дешевими і, до того ж, їх виготовляли в Англії з місцевої сировини. Капери віддавали перевагу тактиці абордажу, яка дозволяла зберегти здобич неушкодженою. Гармати ж використовували як психологічну зброю та в церемоніалі. Починаючи з 1560–1570‑х рр. англійці дедалі частіше діяли в консортах із французькими гугенотами і голландськими кальвіністами. Наслідуючи їх, вони почали перехоплювати судна, що відставали від іспанських флотилій, нападати на міста й фортеці. Крім того, англійці влаштовували засідки у Новому Світі, співпрацюючи з неграми-сімаронами і дещо менше із індіанцями. Бойова символіка включала чорні і червоні прапори – символи «смертельної» війни, білі прапори – символи миру. У ближньому бої користувалися сокирами, протазанами, піками, палицями, луками, мушкетами, аркебузами і каліверами.  

У четвертому підрозділі «Каперська здобич» проаналізовано фінансові підвалини каперства. Найчастішою каперською здобиччю були цукор, шкіра, вино, риба, дерево бразил і кампешеве, бавовна. Поодинокими були випадки  захоплення товарів з Індії, оскільки їх перевозили достатньо потужні португальські караки. Дуже великою вважалась здобич на суму 16 000 фунтів стерлінгів, винятковою – 150 000 фунтів стерлінгів. Потребує подальшого дослідження питання про великі прибутки від каперів для Англії XVI ст., а саме слід підрахувати збитки від невдалих експедицій і відповідних нападів іноземних каперів. Під час розділу здобичі насамперед враховувалась посада члена команди. Водночас не рідкісними були злочини серед каперів, конфлікти із владою.  

У  п’ятому підрозділі «Побутове середовище англійських каперів» з’ясовано, що капери не мали уніформи, хоча іноді одягали лівреї своїх покровителів, обличчя могли розмальовувати червоною та чорною фарбами. Офіцери розташовувались на кормі, команда – на палубах і баку. Офіцери мали металевий посуд, спали в ліжках; моряки їли з дерев’яного посуду, спали на підлозі. Однак у другій половині XVI ст. моряки вже могли відпочивати в гамаках, що поліпшувало гігієну, одночасно відбиваючись на їх уявленнях про комфорт. Приватні організатори піклувалися про своїх підлеглих. Підтверджує це й те, що на королівських же кораблях гамак було запроваджено значно пізніше (1598 р.). Великі речі знаходилися у трюмі, менші – на нижній палубі, через що каперський корабель мав більшу стійність, зменшувався ризик бунтів, оскільки зброя зберігалася окремо від ядер і пороху. Основний раціон не був оригінальним. Він містив в’ялене м’ясо, рибу, сухарі-бісквіти, сир (з другої половини XVI ст.), горіхи, олію, пиво й вино. Через експансію в західному напрямку з’являлися екзотичні продукти (банани, маїс, картопля, маніок тощо). Втім, провіант, як і час експедиції, було неможливо розрахувати із точністю, продукти псувалися – все це іноді призводило до голоду й спраги. До того ж часто бракувало вітамінів. Через усе це капери мусили займатися полюванням, збиральництвом, рибальством і відбирали їжу із зустрічних кораблів. Саме від хвороб вмирало найбільше моряків (цинга, бері-бері, дизентерія, висипний тиф, чума, сильні харчові отруєння, малярія, жовта лихоманка, венеричні хвороби). Тому керівники піклувалися про гігієну (проведення «rummaging», запасання милом) і медицину (залучення лікарів). Лікування включало традиційні методи: кровопускання, очищення шлунку, дієту на свіжому м’ясі, мазі, примочки, настоянки тощо. Втім, на відміну від офіцерів, моряки не мали належних умов для лікування.

Третій розділ роботи «Категорії картини світу єлизаветинських каперів» присвячений дослідженню уявлень і міжособистісних стосунків англійських каперів.

У першому підрозділі «Сприйняття часу і простору» з’ясовано, що капери уявляли час циклічним. При цьому минуле ставало джерелом прикладів для людей сучасності і майбутнього. Моряки сприймали час і простір у єдності, якщо не одним цілим. Одиницею робочого часу була вахта (чотири години) та склянка (30 хвилин). Пісня (шенті) як ритм була складовою більше праці, ніж відпочинку, котрий присвячували сну. Разом із тим були й інші ритми: гедонічний (від обіду до вечері), природний (зміна дня й ночі).

Час хвороби міг сприйматися моряками як продовження часу робочого. Звичайно, у в’язниці час ставав для них дуже повільним.

Простір вимірювали градусами та мінутами, морськими лігами та милями, за дальністю пострілу. Орієнтувалися по сторонах Світу. Берег притягував каперів своїми ресурсами, але, разом із тим, земля й море здавалися небезпечними, тривожними та пов’язаними із трудовими буднями.

У другому підрозділі «Професійний жаргон англійських каперів» розглянуто мовні особливості цієї групи. Жаргон каперів мав багато архаїчних слів і зворотів (особливо старих англосаксонських) і являв собою суміш північноєвропейських  і середземноморських діалектів. Другою половиною XVI ст. відзначені запозичення із іспанської і індіанської мов, що характеризували нові реалії («hurricane» (буревій), «hammock» (гамак), «canoe» (каное), «breeze» (бриз), «launch» (ланча). Не можна погодитися із думкою дослідників про те, що морська мова була завжди точною, її слова ніколи не мали двох смислів. Вочевидь, мова каперів збагачувалася словотворчістю й мала експресивний характер.

У третьому підрозділі «Міжособистісні стосунки» проаналізовано загальне ставлення каперів до соціального оточення та їхні уявлення про нього.

Каперська група мала ієрархію, в якій еліта відрізнялася від більшості показними моральними установками, усвідомленням себе як «nobles» у традиційному сенсі цього слова (людьми, що здобувають честь, не втрачаючи репутації заради наживи), більш міцними зв’язками із сухопутним населенням. Еліта протиставляла себе більшості. Така поляризація відрізняла каперів від групи тих ізгоїв і ренегатів, які займалися виключно піратством.

На каперських кораблях відчувався брак дисципліни. Не було розроблено авторитарних методів керівництва, через що еліта мусила йти на компромісний діалог із командою. Капітани могли спиратися на переконання (іноді обіцяючи команді велику здобич), гру, особистий авторитет у питаннях навігації та релігії, усіляко підтримувати взаємну повагу і репутацію порядного чоловіка. Більшість каперів не шанувала владу, яка стягувала з них портові збори, втручалася в розподіл здобичі.

У другій половині XVI ст. головними супротивниками англійців були іспанці, тому формувалися уявлення про ворога-іспанця (іспанці – жорстокі, брехливі, підступні, але слабі). Капери не завжди вбивали полонених, як це іноді стверджується в історіографії. У західній Атлантиці вони частіше відпускали їх на волю, залишаючи декількох задля викупу, але могли й катувати, щоб дізнатися де сховані скарби, й вбивати з метою помсти. На ставлення каперів до іспанців впливали хибні чутки про те, що іспанці завжди катують і страчують полонених корсарів. Слово «корсар» англійці вважали синонімом до слова «пірат», тоді як серед іспанців воно мало ширше значення.

Звичайний капер не мав домівки, родини, постійних друзів. Одружувалися лише заможні моряки. Втім, деякі капери укладали шлюби з іспанками й індіанками в колоніях, випадаючи зі свого соціального середовища. Відсутність жінок на кораблях призводила до збочень. Разом із тим посилювалися дружні зв’язки, які порушувалися після експедиції через те, що моряки розходилися по різних містах і кораблях.

На дозвіллі капери віддавали перевагу азартним іграм у карти і кості, що викликало незадоволення в капітанів, а також полюванню, стрільбі по мішенях. Справжнім лихом на кораблях було пияцтво, яке ще й підігрівалося святковими банкетами. Еліта мала більший вибір щодо розваг і заохочувала моряків до колективних рухливих та силових ігор, що гуртували колектив.    

У четвертому підрозділі «Релігійні уявлення англійських каперів» досліджено їхнє релігійне світобачення. Більшість каперів, принаймні офіційно, були вірними англіканській церкві, але могли сприймати ідеї кальвінізму від своїх голландських і французьких союзників. Немає підстав вважати, що світогляд каперів мав мирську сутність. У його основі були індивідуальні переживання, оскілки священики рідко служили на кораблях, через що їхнє втручання в духовний світ моряків було мінімальним. Утім, пояснюючи буття, англійські капери спиралися на креаціонізм, провіденціалізм (часто поєднаний з уявленнями про фортуну), віру в благовоління Бога. Через накладання Папою інтердикту на Англію й чутки про те, що Папі та іспанцям допомагає диявол («Чорна легенда»), мало місце негативне ставлення до католиків. Іноді капери навіть руйнували католицькі храми й паплюжили святині. Разом із тим створювались умови для усвідомлення моряками винятковості англійського народу.