ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Перший розділ «Історіографія проблеми, джерельна база, методологія та методи дослідження» – складається із трьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. Історіографія проблеми. Розгляд історіографії проблеми здійснено за хронологічним принципом. Обрана тема досі не була об’єктом спеціального дослідження у вітчизняній історіографії, хоча окремі її аспекти частково висвітлювались у науковій літературі.
Ліберальні реформи 1860 – 1870-х рр. і пов’язане з ними піднесення ролі «третього стану» викликали зростання інтересу до купецької верстви. В подальшому, в різних журналах та збірках з’являлися статті та замітки з даної тематики. Проблемою дослідження купецтва займалися науковці різних дисциплін, зокрема правники і економісти.
На окрему увагу заслуговує узагальнююче дослідження харківських науковців Д. І. Багалія та Д. П. Міллера «История города Харькова за 250 лет его существования (1655 – 1905)». У загальному контексті історії Харкова науковці висвітлили окремі аспекти життя місцевого купецтва.
Також, слід відзначити перші спроби історико-демографічних досліджень в імперській історіографії. У 90-ті рр. ХІХ ст. в літературі з’явилися описи складних форм родин, що відносилися до різних місцевостей Російської імперії.
Беззаперечним досягненям історіографії XIХ – початку ХХ ст. було накопичення різноманітної інформації стосовно купецтва Слобідського краю, яка стала грунтом для подальших досліджень. Однак, тогочасна історіографія не мала систематизованих, узагальнюючих праць з історії купецтва українських регіонів, зокрема Слобожанщини. Основною формою досліджень були нариси і невеличкі статті в періодичних виданнях.
В межах радянської історіографії можна виділити два етапи: 1920-ті – середина 1950-х рр. та кінець 1950-х – початок 1990-х рр. Кожен з цих етапів містив різні, нерідко суперечливі тенденції. Втім, для першого етапу визначальним було становлення традиції негативного висвітлювання історії купецького стану та обмеження досліджень центральними регіонами європейської частини Російської імперії. Другий етап визначався новими науковими тенденціями у дослідженнях та появою потужних регіональних наукових шкіл.
Праці, що з’явилися на початку першого етапу, в 20-ті рр. ХХ ст. певною мірою зберігали генетичний зв’язок з традиціями закладеними дорадянськими дослідниками. Разом з тим, силу набирали нові тенденції – проблеми купецької сім’ї, представника ворожої новому суспільству верстви, автори оминали або подавали у певному ракурсі, зумовленому ідеологією історичного матеріалізму.
Слід відзначити досягнення радянської історіографії в плані демографічних досліджень сім’ї. У 1930-ті рр. з’явились праці А. П. Хоменка, присвячені розвитку і функціонуванню інституту родини. Характерною рисою робіт радянських демографів була теза про відмінність міської і селянської родини.
У 30–40-і рр. ХХ ст. дослідження з історії купецтва майже не видавалися. Поодинокі роботи, які торкалися окремих аспектів цієї проблеми, носили описовий характер і здебільшого грунтувалися на вузькій джерельній базі.
Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. з’явилися роботи, що поклали початок вивченню різних аспектів діяльності буржуазії Російської імперії і розробці загальної концепції соціально-економічного розвитку цього класу в період капіталізму. Спостерігається поява нових підходів до вивчення історії купецтва. Суттєво розширюється джерельна база досліджень.
У 1970-1980-ті рр. рамки традиційних досліджень було розширено. Радянську історіографію купецького стану поповнюють праці присвячені купецтву окремих регіонів Російської імперії. Цей же період відзначений долученням до вивчення нашої тематики українських істориків.
Вищеназвані зміни у вітчизняних дослідженнях кінця 1950-х–1980-х рр. синхронно збігалися зі справжнім проривом у західноєвропейських дослідженнях історії родини. Наслідком такого прориву стало значне оновлення підходів і концепцій щодо вивчення суспільства і зокрема інституту родини. Спроба продемонструвати певний розрив з академічною наукою призвела до появи «нової соціальної історії». Її складовими стали: історія родини, гендерна історія, історія дитинства, історія повсякдення, тощо. Праці, у яких досліджували інститут сім’ї використовуючи оновлену методологію з’являлися протягом другої половини 1960-х-1980-х рр. Нові віяння простежуються і у радянських дослідженнях купецтва, що з’явились протягом 1980-х рр.
Таким чином, безумовним досягненням історіографії радянського періоду стала поява узагальнюючих праць з історії купецького стану, присвячених як купецтву всієї Російської імперії, так і окремих регіонів. Дослідники вводили до наукового обігу значний архівний матеріал, залучали різні групи джерел, в тому числі, активно використовували масові джерела і документи особового походження. Однак, купецтво досліджувалось переважно у складі так званого класу буржуазії, науковці зосереджувались перш за все на економічних аспектах діяльності верстви, майже не торкаючись проблем історії купецької родини. Наприкінці періоду радянська історична школа зазнала впливу західноєвропейських тенденцій в дослідженні соціальної історії, зокрема, в історії родини.
У 1990-х рр. історіографічна ситуація принципово змінилася. Вітчизняні вчені використовували здобутки дослідників дорадянського періоду, залучали неопубліковані раніше джерела. Стали можливими позбавлена ідеологічних пут в інтерпретації документів, застосування нових методів досліджень, залучення великого досвіду західних авторів і безпосередня співпраця з ними. Вітчизняні історики отримали можливість неупередженного висвітлення історії купецького стану.
Втім, історія родини ще не зайняла належного місця в українській історичній науці. На цьому тлі можна виділити праці Р. П. Чмелик щодо структури та функції української, передовсім селянської, родини другої половини XIX – початку XX ст.; В. П. Марочкіна, присвячену правничим, морально-етичним та звичаєвим нормам життя міської родини XV – першої половини XVII ст.; Н. Старченко, яка темою свого дослідження обрала шлюбну поведінку українського населення.
Історія ж власне купецької родини і сьогодні залишається однією з найменш розроблених у вітчизняній історіографії. Інтереси українських істориків 1990-х рр. зосереджувались навколо традиційних тем: професійної діяльності купецтва, соціально-правового статусу, динаміки чисельності тощо. У висвітленні теми історії купецького стану українських губерній в XIX ст. не можна оминути увагою праці О. М. Доніка. Серед новітніх вітчизняних досліджень купецької верстви відзначимо статтю І. О. Гуржій, присвячену проблемі повсякденного життя київського купецтва в XIX ст.
Історія купецької родини Слобожанщини до недавнього часу практично не вивчалася. Як одну з перших спроб постановки проблеми вивчення історії купецтва Слобідського краю відзначимо науково-популярний історичний нарис за авторством А. І. Епштейна і С. М. Куделка «Харьковское купечество (1654–1917 гг.)». Звернення до деяких аспектів історії купецького стану регіону фрагментарно присутнє в дисертаційних роботах з історії Харкова і Лівобережної України. Великий інтерес для дослідження представляють праці Д. М. Чорного та В. Л. Маслійчука. Першою спробою створення цілісної картини історії верстви стало дисертаційне дослідження Ю. А. Бєлікова – «Купецтво Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)».
Водночас, помітних успіхів у вивченні історії купецького стану кінця ХVIII – початку ХХ ст. досягла російська історична наука. За останні півтора десятиліття вийшла величезна кількість наукових, науково-популярних та публіцистичних праць. Найзначнішим історичним дослідженням соціальної історії пострадянського періоду стала фундаментальна праця Б. Н. Миронова.
Таким чином, незважаючи на актуальність проблеми, що підтверджується науковими публікаціями останнього десятиліття, історія купецької родини Слобожанщини залишається майже недослідженою. Окремі фрагменти, представлені в роботах дослідників, не дають комплексного уявлення про родину цієї соціальної верстви. Нерідко автори науково-популярних і публіцистичних нарисів, торкаючись цієї тематики, обмежуються певними стереотипними уявленнями.
Підрозділ 1.2. Джерельна база. Комплекс джерел дисертаційної роботи складається з документів різного походження, розподілених на кілька груп. Це документи нормативно-правової групи – законодавчі акти та актові джерела, статистичні і справочинні документи, матеріали періодичного друку, джерела особового походження, публіцистичні твори. Основу джерельного комплексу складають архівні матеріали. Під час написання роботи були використані документи державних архівів України та Російської Федерації.
Основну частину джерел, використаних при написанні дисертаційної роботи, складають матеріали Державного архіву Харківської області. Інтерес викликають фонди, матеріали яких представляють діяльність системи регіонального управління, – канцелярії губернатора, губернського правління, губернських присутствій, органів місцевого самоврядування, а також матеріали з фондів судових та духовних відомств тощо. Значна кількість документів, пов’язаних з історією купецької родини Слобожанщини, зберігається і була опрацьована нами у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. У відділі рукописів Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, м. Москва (Російська Федерація) знаходяться документи особового походження, авторами яких були представники купецьких родин Слобідського краю.
Необхідними для вивчення історії купецької родини є законодавчі акти Російської імперії, що регламентували права й обов’язки купецького стану, а також діяльність установ, у роботі яких брали участь купці. Важливу роль у написанні дисертаційної роботи відіграло дослідження групи джерел, яка складається із статистичних матеріалів. Статистична інформація була представлена в публікаціях різних центральних імперських установ, а також могла з’являтись у їх регіональних осередках. Істотну роль у роботі відіграли матеріали періодичної преси. Протягом досліджуваного періоду на території Слобожанщини видавалась чимала кількість газет і журналів. У дисертації були використані центральні і місцеві видання, як владних установ, так і громадські. До окремої групи джерел слід віднести публіцистичні твори ХІХ – початку ХХ ст., в яких знайшли відображення різні сторони життя купецтва Російської імперії, в тому числі, повсякденність, родинні відносини. Джерела особового походження з даної проблеми хоча й нечисленні, однак вони є незамінними при вивченні історії купецької родини.
В цілому, джерельна база дисертаційної роботи є цілком достатньою і достовірною для повного і всебічного розкриття проблеми поставленої в дослідженні. Вона охоплює усі сторони життя й діяльності купецької родини, але не однаково інтенсивно. Краще відображено економічну діяльність та демографічний аспект. Небагато прямих даних про приватне життя купецької родини. Охарактеризовані вище основні групи писемних джерел склали репрезентативний комплекс, використання якого дозволило вирішити поставлені дослідницькі завдання. Комплексне вивчення архівних документів і матеріалів, публікацій періодичних видань, публіцистичної літератури, критичний аналіз та співставлення джерел надали можливість з достатньою повнотою дослідити життя купецької родини Слобожанщини наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.
Підрозділ 1.3. Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить парадигма «нової соціальної історії», яка свого часу стала відповіддю на кризу традиційних наукових шкіл. Одним з напрямів «нової соціальної історії» стала історія родини (англ. – Family history). Дослідження купецької родини є новим підходом у вивченні українського суспільства.
Важливою методологічною установкою для автора даного дослідження стало намагання якомога повніше витримати принцип міждисциплінарності. Так, серед спеціальних історичних методів, заснованих на історико-антропологічному підході, що були використані в дослідженні, необхідно відзначити наступні: персонологічний, біографічний, просопографічний.
Дослідження демографічних структур купецької родини спиралося на методи історичної демографії. Різноманітні типологізації, анкети для внесення і обробки інформації щодо окремої сім’ї полегшили науковий аналіз динаміки розвитку родини на тривалому часовому відрізку. При розгляді кількісних показників, що характеризують купецтво Слобожанщини, застосовувалися методи статистичного аналізу.
Дослідження сфери повсякденності купецької родини, зокрема її житлових умов та культурно-освітнього аспекту пов’язане з історією ментальностей. Інтерес становило дослідження колективних психологічних установок. Увага приділялась практичному розуму купецтва і повсякденності мислення традиційного суспільства.
В дослідженні застосовані загальні історичні методи: історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний та структурний аналіз. Особлива увага була приділена історико-системному методу, що сприяв розкриттю внутрішніх механізмів функціонування і розвитку суспільно-історичної системи – купецької родини. Системний характер простежувався на рівні: родина – верства – суспільство, тобто враховував взаємну обумовленість цих соціальних інститутів. Досліджувана система розглядалась як цілісне явище, з урахуванням основних рис, місця та ролі кожного її елементу в загальній ієрархії. Дослідження послуговувалося науковими принципами історизму, сцієнтизму, міждисциплінарності, епістемологічного оптимізму, системності.
Здійснене у рамках «нової соціальної історії» та історії родини поєднання різних дослідницьких напрямків в дисертаційній роботі дало змогу створити єдиний наратив, насичений кількісним матеріалом, орієнтований на вивчення купецької родини Слобожанщини у її динамічному розвитку протягом кінця XVIII – початку XX ст.
Другий розділ » – складається із двох підрозділів.
Підрозділ 2.1. Купецька верства і родина в законодавстві Російської імперії. Законодавству Російської імперії була притаманна значна станова специфіка шлюбно-родинних відносин. Купецтво наприкінці XVIII – на початку XX ст. було законодавчо закріпленим станом і достатньо своєрідною соціальною верствою. Права і привілеї стану не були довічними та спадковими. Купцем міг стати представник будь-якого стану, при цьому нерідко зберігаючи зв’язок зі своїм попереднім станом. До переходу в купецтво прагнули, у першу чергу, представники податних станів, з метою істотно підвищити свій соціальний статус, або іноземні піддані та євреї – для зрівняння в правах з місцевими купцями. Купецьке звання давало євреям-іудеям право проживання за межами Смуги осілості. Крім голови родини, становими привілеями користувалися всі родичі записані за ним. Їх кількість бувала доволі значною, оскільки за батьком закріплювались і одружені сини. У купецьке свідоцтво яке отримував чоловік, вписувалась його дружина, але в разі отримання гільдійського патенту жінкою – її чоловік до списку не потрапляв. Доньки записувались за батьком (або матір’ю) лише до свого заміжжя, тощо. Сувора регламентація була викликана, перш за все, фіскальними міркуваннями держави. Диференційована і розмита купецька верства залежала від соціального розшарування, належності до певної релігійної конфесії тощо. Постійні зміни у складі верстви гальмували створення дійсно монолітної соціальної групи із властивими правилами поведінки у повсякденному житті.
В Російській імперії, на законодавчому рівні було закріплено становище інституту родини як головного осередку суспільства. Родинне життя купецтва не вважалось особистою сферою і відчувало постійне втручання з боку держави та церкви (в цьому сенсі купецька родина не відрізнялась від сімей інших станів). Купецька сім’я була частиною того суспільства, яке в історичній літературі отримало назву традиційного.
Родинне право імперської Росії представляло собою суміш російського звичаєвого права, світських і церковних законів. У випадку Слобожанщини до цього переліку можна додати впливи козацького права колишніх слобідських полків та українського звичаєвого права. У ХІХ ст. сімейне право зазнало значних змін під впливами запозичень певних норм і традицій західноєвропейського законодавства. В першу чергу це стосувалось емансипації окремих членів родини – жінок та дітей.
Особливістю сімейного права в країні була визначальна роль церкви в регулюванні шлюбно-сімейних норм. Таке становище зберігалось протягом всього досліджуваного періоду. Шлюбне життя представників неправославних конфесій регламентувалось не менш суворо. Перш за все, контроль відбувався з боку власної конфесії іудея, мусульманина, протестанта, тощо. Для неправославних конфесій обов’язковою була звітність перед органами влади щодо життя своїх представників.
Наприкінці досліджуваного періоду сімейне законодавство країни зберігало певні консервативні, навіть архаїчні риси.
Підрозділ 2.2. Правова регламентація родинних відносин. Взаємовідносини подружжя, батьків та дітей. На думку дослідників, в суспільстві Російської імперії щонайменше до другої половини ХІХ ст. переважав патріархально-авторитарний тип родини. Патріархальність родинних відносин купецьких сімей відзначалась в науковій та публіцистичній літературі. У своєму побуті родина зберігала найбільш тривалі традиційні уявлення, що стосувались особисто-родинних взаємовідносин. Саме ця сфера була найбільш консервативною в купецькій родині. Підгрунтям родинного життя нерідко були не емоції, а економічна доцільність, спільні обов’язки в справі.
Існуюча в українській історіографії теза щодо більшої демократичності сімейних відносин в українській сім’ї, у порівнянні з російською родиною, потребує подальшого аналізу. Брак глибоких досліджень з історії української родини змушує з обережністю застосовувати подібні висновки щодо купецької сім’ї Слобожанщини. Певний демократизм сімейних стосунків часто поєднувався із суворими правилами щодо жінки і дітей.
Чоловік – голова родини – відігравав визначальну роль в її житті. Законодавство, а також і саме патріархальне суспільство у родинних відносинах віддавало перевагу чоловіку над дружиною, та батькам над дітьми. Емансіпація жінки відбувалась повільно і залишалась незавершеною наприкінці періоду. Втім, жінка нерідко мала достатні важелі впливу, щоб займати в родині почесне місце. Батьківська влада розповсюджувалась на дітей обох статей і без обмеження віку. Вона не припинялась, а лише обмежувалась через укладання шлюбу, або вступ до навчального закладу. Важливим моментом в законодавстві було те, що батьківська влада мала подвійний характер, рівною мірою поділяючись на батька та матір.
Протягом досліджуваного періоду прослідковується певна лібералізація сімейного законодавства, втім і наприкінці цього часу його можна вважати консервативним, а у багатьох нормах суперечливим і непослідовним. Гуманізація та демократизація сімейних стосунків відбувались перш за все у верхівці купецтва – родинах першогільдійців.
Третій розділ » – складається із трьох підрозділів.
Підрозділ 3.1. Склад родини. Дослідження основних характеристик демографічних процесів серед купецьких родин Слобожанщини наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. доводить, що східноєвропейська модель демографічної поведінки залишалась актуальною для верстви протягом всього досліджуваного періоду.
При вивченні купецької родини важливим є такий аспект її розвитку, як кількісний склад. Загальною тенденцією зміни людності купецької родини на Слобожанщині було зменшення її кількісного складу. На зменшення кількісного складу купецької родини впливало істотне збільшення в середовищі купецтва домогосподарств, які складались з однієї особи, або з однієї бездітної пари. Однак цей процес йшов поступово, іноді прискорюючись чи гальмуючись. Коливання в загальній тенденції до зменшення людності купецьких родин є свідченням складного процесу соціальної модернізації купецької верстви в цей період.
В середовищі купецтва Слобожанщини була доволі незначною кількість великих родин, тобто сімей у яких проживало більше 10 членів. Переважна більшість купців мешкала у родинах з невеликою кількістю членів. За статевим розподілом, в родинах існувала чисельна перевага осіб чоловічої статі. Така ситуація відповідала загальній тенденції в населенні регіону. Однак, дані показники мали деяку диференціацію в окремих повітових містах. Особливістю купецької родини Слобожанщини, можна вважати її багатодітність, з поступовим зменшенням цього показника наприкінці досліджуваного періоду. Для купецтва типовою була родина, що складалася з двох поколінь. Зазвичай, така сім’я була представлена поколіннями батьків та дітей.
За досліджуваний період, простежується тенденція зменшення кількісних показників характеризуючих купецьку родину. Це було нерозривно пов’язано з соціально-економічними процесами, що відбувались на українських землях загалом і на теренах нашого регіону зокрема, та зі змінами у ціннісних настановленнях традиційного суспільства.
Підрозділ 3.2. Структура родини. Наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. в купецьких родинах Слобожанщини відбувались процеси, що вплинули на такий аспект історико-демографічного розвитку родини, як її структура. В середовищі купецтва Слобожанщини діяли загальні тенденції до розпаду і дефрагментації так званих складних родин, спрощення їх внутрішньої та поколінної структури.
За досліджуваний період в купецькому стані регіону переважала так звана проста, або мала родина. В середовищі купецтва така родина була представлена шлюбною парою з дітьми або без дітей, а також шлюбною парою, яка проживала разом із вдовими батьками. Основним типом купецької родини Слобідського краю протягом кінця XVIII – на початку ХХ ст. було господарство однієї шлюбної пари – варіація простої родини. Протягом досліджуваного періоду спостерігається тенденція до зменшення кількості складних родин та збільшення чисельності простих сімей в купецькому середовищі.
Підрозділ 3.3. Шлюбно-вікові особливості родини. Протягом кінця XVIII – початку XX ст. сімейне становище купецтва Слобожанщини характеризувалось великою часткою одружених індивидів, чому сприяли економічна доцільність і ціннісні пріоритети оточуючого суспільства. Неодружений чоловік, а тим більше жінка, вважались неповноцінними членами свого середовища. Шлюбно-вікові характеристики відзначались консервативністю і змінювались досить повільно.
Шлюб був основою життя родини. Цим купецтво не відрізнялось від інших верств населення. У середовищі купецтва значне місце займала матеріальна складова шлюбу, що зумовлювалось професійними інтересами та необхідністю підтримання соціального статусу. Великою була кількість вдових осіб, серед яких переважали жінки. Домінували пізні шлюби для чоловіків, та ранні шлюби для жінок. У сім’ях спостерігалась значна вікова різниця подружжя, переважно на користь чоловіків. У середовищі купецтва практично не спостерігались розлучення та повторні шлюби. Наприкінці досліджуваного періоду характерними стають родини з однією шлюбною парою.
Четвертий розділ » – складається із трьох підрозділів.
Підрозділ 4.1. Економічна діяльність родини. Зміни у внутрішньосімейних відносинах купецької родини Слобожанщини, нерідко були пов’язані зі змінами в родинній економіці – господарстві. Від внеску в бюджет родини певною мірою залежало становище кожного її члена.
Основним джерелом прибутків купецької родини була її професійна діяльність – «купецька справа». Під останньою розуміли досить широкий спектр торгово-промислової діяльності. В організації і веденні справи брав участь сам купець і члени його родини (перш за все, дорослі сини, але нерідко – дружина та неповнолітні діти). Сімейний характер купецького підприємництва був міцно закріплений не тільки в традиції, але й у законодавстві. Нерідко купецька родина, по суті, являла собою цілу фірму, у якій голова родини був керівником, а молодші члени виконували функції службовців. Така ситуація була характерною для купецтва регіону і на початку ХХ ст.
Наприкінці ХVIII – на початку ХХ ст. купці Слобідського краю успішно освоювали різні напрямки підприємницької діяльності. Серед них: промисловість, здача житла в оренду, організація місць дозвілля та громадського харчування, тощо. Однак, в більшості дрібних повітових міст професійні новації були представлені дуже слабко. В останній третині ХIХ ст. економічна діяльність купецтва значно ускладнилась, підприємництво вийшло на новий рівень розвитку. Втім, родинний характер купецької справи яскраво відбивається і в джерелах цього періоду.
Підрозділ 4.2. Житлові умови родини. Купецтво Слобожанщини представляло собою виключно міський стан. У досліджуваний період українське місто зіткнулось з процесами урбанізації та модернізації. Їх вплив легко простежується у дослідженні житлового приміщення купецької родини.
У перетвореннях обрисів культурного життя міст Слобожанщини в цей період взірцем ставали столиці – осередки моди, а для повітових міст регіону таким прикладом, перш за все, був губернський центр – Харків. Носієм нової міської культури ставали, насамперед, багаті та середні прошарки суспільства, до яких і відносилось губернське купецтво. Заможні родини змінювали інтер’єри своїх осель. Культура середніх прошарків, а саме до них відносилась більша частина купецьких родин, була поєднанням традиційної міської і, навіть, селянської домівки, з елементами нових модних впливів.
Купецькі житла нерідко виділялись серед інших помешкань городян. Житлові приміщення, крамниці, здебільшого будували з каменю, цегли – нерідко й власного виробництва. Будинок зазвичай поєднував в собі функції житлового приміщення, крамниці, контори, майстерні, складу з товаром, місця проведення свят. Типовий купецький особняк цього періоду був двоповерховим і мав великий кам’яний льох. На другому поверсі зазвичай мешкала родина, а на першому розміщувались крамниці, а також мешкали прикажчики, прислуга.
Планування будинку ускладнювалось і дорожчало. Зростала кількість кімнат і спеціалізувалось їх призначення. З будинку поступово витискувались нежитлові функції. Купецтво як найзаможніша верства серед городян Слобідського краю, першим привносило та засвоювало нові тенденції міського життя. Зміни, що відбулись в архітектурі та інтер’єрі купецької оселі Слобожанщини були нерозривно пов’язані з соціально-економічним розвитком регіону.
Підрозділ 4.3. Культурний та освітній рівень родини. Сутність повсякденного життя купецтва Слобожанщини наприкінці XVIII – на початку XX ст. визначалась не тільки характерними для цієї епохи економічними умовами, але й системою духовних цінностей, інтересів і потреб купецької родини, що визначали її соціально-психологічне обличчя. У формуванні цього обличчя важливу роль відігравали не тільки реалії конкретного історичного періоду, але й усталені в суспільному середовищі звичаї та традиції.
У першій половині досліджуваного періоду, у вихованні власних дітей, купецька родина дотримувалась традиційних уявлень, що передбачали отримання саме такого рівня освіти, який стане в нагоді у професійному житті. Голови родин, виховані в традиційному релігійному дусі, вважали необхідним дотримання усталених в їх середовищі норм виховання дітей. Однак, якщо на початку періоду для купецької родини звичайним було домашнє виховання, то згодом діти з купецьких родин нерідко опинилися у різноманітних навчальних закладах. Представники купецької верстви виявляли велике зацікавлення до найбільш необхідної для їх професійної справи комерційної освіти.
Зростав попит представників купецтва на досягнення культури, що відбивалось на їх інвестиціях у цю сферу життя суспільства. Також купці вважали своїм моральним обов’язком доброчинність. Це знаходило свій вираз не тільки в пожертвуваннях церкві, але й у соціальній допомозі нужденним. За досліджуваний період вочевидь відбулось піднесення культурно-освітнього рівня купецтва Слобожанщини, і особливо регіонального центру – Харкова.
Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. 1655–1905 / Д. И. Багалей, Д. П. Миллер. – В 2 т. – Харьков, 1993.
| 
