СВІТОГЛЯДНА СИМВОЛІКА МЕТАЛЕВИХ ЖІНОЧИХ ПРИКРАС НАСЕЛЕННЯ КАРПАТО-ДНІСТРОВСЬКОГО РЕГІОНУ (ДРУГА ПОЛОВИНА V – ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, територіальні й хронологічні межі, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів роботи, показано зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, містяться відомості про структуру й обсяг роботи.

Перший розділ – „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів, у яких подано аналіз стану наукової розробки теми та джерельної бази. Історіографію проблеми умовно можна поділити на чотири хронологічні етапи, які ілюструють наукові підходи до накопичення та інтерпретації матеріалу.

Для першого етапу (друга половина ХІХ ст. – 1918 р). було характерним пробудження зацікавленості до середньовічного минулого регіону, матеріальної і духовної культури його жителів. Серед перших робіт такого плану виділяються праці І. Шараневича, Л. Лаврецького, Г. Оссовського, А. Кіркора. У своїх наукових статтях такі дослідники, як А. Петрушевич, А. Шнайдер, К. Гадачек, Б. Януш (В. Карпович), Б. Барвінський, О. Чоловський та ін. намагалися відшукати аналогії виявленим прикрасам та з’ясувати їх значення як амулетів і талісманів. Перші спроби пошуків витоків символіки прикрас із західноукраїнських земель зробив польський дослідник Г. Ступніцький. Цієї ж проблематики торкаються й етнологи О.С. Афанасьєв-Чужбинський та Я.Ф. Головацький. Розглядаючи одяг різних етнографічних груп східноєвропейського населення, звертається увага на металеві елементи прикрас. Подібною за змістом є робота російського вченого П.І. Совваітова, яка торкається символіки та характеристики таких прикрас, як діадеми.

Другий етап (1918-1945 рр.) – це дослідження у міжвоєнний час. У цей період з’являються узагальнюючі дослідження з історії населення регіону. З-поміж дослідників цього часу варто виділити працю Я.І. Пастернака „Стародавній Галич”, де вчений подав докладну характеристику знайдених ним жіночих металевих прикрас із зображеннями християнських та язичницьких символів. А також дослідження Л. Чачковського в Галичі, Белзі й Теребовлі. Середньовічні прикраси із цих пунктів повторювали й доповнювали вже відомі знахідки із території регіону. Науковець А.С. Гущин, характеризуючи мистецтво Давньої Русі, спробував обґрунтувати тезу про місцевий, а не привізний характер прикрас

До третього етапу (1945-1991рр.) з означеної проблематики належить історіографія післявоєнного періоду. Це один із найважливіших етапів, який характеризується кількісними і якісними зрушеннями у дослідженні первісної та християнської символіки у населення регіону. У цей період виходять праці В.К. Гончарова, М.К. Каргера, В.В. Ауліха, О.О. Ратича. Цінні матеріали були опубліковані Б.О. Тимощуком, М.А. Филипчуком та Л.П. Миайлиною. Вагомим кроком у дослідженні символіки середньовічних металевих прикрас стали роботи В.Д. Барана, Г.І. Смірнової, С.П. Пачкової. Пізніше прикраси були зафіксовані завдяки роботам І.П. Русанової та І.І. Винокура.

Питанням еволюційного розвитку прикрас певна увага приділялася в етнографічних дослідженнях, зокрема, інформація про середньовічні прикраси використовувалася при характеристиці українського жіночого костюму ХІХ – першої половини ХХ ст. Про це йдеться в роботах Я. Кожолянко, П.М. Жолтовського, Л.М. Сухої, О.Л. Кульчицької, К.І. Матейко, М.В. Костишиної. Дохристиянські (первісні) вірування, двовір’я, життя людини в обрядах і повір’ях подано у дослідженні І. Огієнка (митрополита Іларіона).

До четвертого етапу (з 1991 р.) можна віднести дослідження сучасних авторів. Серед них першість займає узагальнююча праця М.М. Фіголя про мистецькі старожитності Галича, в якій вперше в повному обсязі опубліковані знахідки із столиці князівства. З’являються і перші типологічні описи знайдених у регіоні культових предметів, які зробили В.П. Петигирич, В.Гупало та М.О. Ягодинська.

Певним підсумком досліджень, у ракурсі аналізу духовної культури населення регіону, стала узагальнююча робота С.В. Пивоварова „Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра”, де проаналізовано знахідки із християнською символікою та поставлене питання про синкретизм прикрас у місцевого населення. Питання еволюційного розвитку язичницьких та християнських старожитностей, в тому числі і прикрас, знайшли відображення в багатьох роботах Ю.В. Мисько. Досить важливі в науковому плані публікації з’явилися і стосовно суміжних територій, а саме Дністровсько-Дунайського регіону. До їх числа відносяться дослідження молдавського науковця С.С. Рябцевої, яка видала роботу, присвячену характеристиці давньоруського ювелірного убору. Духовну культуру населення регіону, вірування давніх українців та їхніх пращурів досліджували Г.К. Кожолянко, Б. Лобовик та ін.

Незважаючи на чималий науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників у руслі порушеної проблеми, дослідження світоглядної символіки металевих жіночих прикрас населення регіону дотепер не стало предметом спеціального, комплексного дослідження в українській історичній науці.

Джерельна база дослідження представлена широким колом писемних, археологічних, іконографічних та етнографічних матеріалів, які можна поділити на дві групи.

 До першої належать писемні джерела. Невеликі повідомлення про слов’янський одяг знаходимо у візантійських авторів, таких як Прокопій Кесарійський, Маврикій, Іоанн Ефеський та свідчення патріарха Нікіфора. Значно більше інформації щодо прикрас і жіночого костюму слов’ян донесли до нас арабські письменники. Зокрема, Ахмед ібн Фадлан, Аль Істархі, Гардізі. Дещо більше даних про жіночий костюм і його оздоблення металевими прикрасами знаходимо у давньоруських писемних джерелах. Вони представлені давньоруським літописом „Повість врем’яних літ”, вміщеним у літописні зводи „Лаврентіївський літопис”, „Іпатіївський літопис” та „Галицько-Волинський літопис”. На сторінках літописів йдеться про різні типи чоловічого і жіночого одягу, засвідчується масове поширення прикрас у середовищі давньоруського населення. Окремі згадки про жіночі прикраси доби середньовіччя знаходимо в церковних повчаннях („Слово святого Ніфонта про русалії”), направлених проти язичницьких дійств і обрядів, поширених у населення Східної Європи. Важливу групу писемних джерел з даної проблематики становлять берестяні грамоти. Попри те, що в них йдеться про реалії північно-східних земель Давньої Русі, згадані елементи жіночого одягу та прикраси ідентичні тим, які були й на інших територіях.

Друга група джерел – це археологічні, іконографічні та етнографічні матеріали. Найбільш інформативним джерелом стосовно світоглядної символіки металевих жіночих прикрас населення регіону у слов’янський та давньоруський час (друга половина V – перша половина ХІІІ ст.) є дані археології. На першому місці, за важливістю, у вивченні первісної та християнської символіки мешканців регіону, стоять скарбові комплекси (Крилос, Звенигород, Вербів, Чернелиця, Сокаль, Залісся, Цецино, Чорнівка). Наступну категорію знахідок становлять прикраси та металеві оздоби костюму, знайдені під час археологічних досліджень на слов’янських та давньоруських пам’ятках регіону. Частина їх охарактеризована в рукописних матеріалах звітів археологічних експедицій, представлених до наукових установ. Зокрема, це Наукові архіви Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича та Інституту археології НАН України. Ще одна частина знахідок зберігається у фондах Львівського історичного музею, Чернівецького краєзнавчого музею, Івано-Франківського краєзнавчого та тимчасових фондах Буковинського центру археологічних досліджень.

У ракурсі нашого дослідження особливу вагу мають етнографічні дослідження про назви прикрас, їх охоронне значення та символіку. В цій царині працювали, Д.К. Зеленін, Хр. Ящуржинський, А.О.Котляревський. Ще одним видом джерел є іконографічні матеріали ХІ – ХІV ст. Вони дають уявлення про одяг князів, бояр, дружинників та розміщення на ньому металевих прикрас.

Комплексне використання джерел, підданих критичному аналізу, дає можливість вирішити головні завдання дисертаційного дослідження. Вагому частину джерельної бази складають археологічні матеріали, частина з яких уперше вводиться у науковий обіг.

Другий розділ – „Історія населення Карпато-Дністровського регіону в середньовічний час” має три підрозділи, у яких висвітлюються етнополітична ситуація в регіоні, аналізується входження Карпато-Дністровських земель до Київської держави та розкривається територія регіону як складова частина Галицько-Волинського князівства.

Археологічними дослідженнями на території Карпато-Дністровського регіону встановлено, що починаючи із середини І тис. н.е. тут проживали носії слов’янських археологічних культур. За цей період у населення регіону відбулися поступальні еволюційні зміни у всіх видах господарської діяльності, суспільно-політичних і культурних відносинах. Релігійні уявлення характеризуються як первісні політеїстичні вірування (язичництво). Система язичницького світогляду охоплювала всі сторони матеріальної та духовної культури. Важливу роль у житті місцевої людності мали предмети з орнаментально-знаковими та символічними зображеннями. Регіон Подністров’я та Прикарпаття входив до слов’янських земель, звідки почалося їх інтенсивне розселення на південь до кордонів Візантійської імперії. Саме звідси племена слов’ян проникли на Балкани та Подунав’я, очевидно, в першій половині VI ст. н.е. Даний регіон також став висхідною точкою західного напряму слов’янської міграції. На заселених територіях слов’янське населення вступало в інтенсивні взаємозв’язки із місцевим населенням, запозичувало у них прогресивні елементи ведення господарства, елементи матеріальної та духовної культури. Під тиском кочових племен слов’янські племена, повертаючись, принесли з собою більш досконалі навики оброки металів, знайомство з товарно-грошовими відносинами, нову моду в одязі.

VII – VIII ст. стає новим етапом в історичному розвитку населення регіону. Період існування культури характеризувався прогресивними зрушеннями в усіх галузях життєдіяльності, суспільних відносин та світосприйнятті місцевих мешканців. У цей період з’являються нові типи прикрас, їх вивчення дозволяє отримати цінну інформацію про конкретну культурно-історичну спільноту слов'ян у певний історичний період, простежити взаємозв'язки із сусідніми народами. Разом із тим слов'янський ювелірний убір сприяє визначенню походження чисельних прикрас давньоруського часу.

На межі IX – Х ст. у середовищі слов’янського населення регіону та на інших давньоруських землях відбувалися складні суспільно-політичні процеси. Зростає влада общинної знаті, яка споруджує окремі укріплені поселення, що згодом перетворюються в осередки князівської влади, виникають територіально-політичні утворення типу „племінних” князівств. Князівські фортеці стали осередками не тільки суспільно-політичного, а й економічного життя на землях краю. Функціонування найбільших із них як військово-адміністративних центрів, зосередження на їх території ремісничих майстерень і    торговельної діяльності сприяли утвердженню ранньофеодальних міст. Прикладом одного із них є археологічний комплекс Ревнянського городища Х ст. Наявний у нашому розпорядженні археологічний матеріал не заперечує наведених фактів, які дозволяють встановити причинно-наслідковий зв’язок у багатьох явищах суспільно-політичного та культурного життя слов’янського населення краю.

В ХІ ст. на території Карпато-Дністровського регіону розпочинається новий історичний період, пов’язаний із його включенням до складу Київської держави. Відбулися значні зміни в духовному житті населення краю. Вони були пов’язані з християнізацією місцевих мешканців. Археологічні матеріали висвітлюють складні процеси початкового етапу християнізації регіону, коли нова релігія і відповідно обряди, зокрема поховальний, поступово заміняли язичницькі. Значно зменшилася кількість поселень і городищ, що, очевидно, було викликано відтоком населення з регіону. Тут виникають поселення міського типу з розвинутою інфраструктурою. Подальшого поступального розвитку зазнають ремесла та промисли, встановлюються тісні торгово-економічні зв’язки з основними центрами Давньої Русі та сусідніми державами. Панівним світоглядом місцевих жителів стає християнство. В цей час землі регіону входять до складу Перемишлянського, Звенигородського, Теребовлянського, Галицького та Галицько-Волинського князівств.

У третьому розділі „Відображення первісних вірувань у металевих прикрасах жіночого костюму населення регіону в другій половині V – X ст.”, що складається із двох підрозділів, аналізується походження символічно-знакової системи у давнього населення регіону, простежуються та всебічно характеризуються слов’янські старожитності населення регіону.

Слов’янський жіночий костюм відображав тогочасні світоглядні уявлення місцевих жителів. У ньому була присутня складна символіка, яка повинна була захищати жінку від оточуючого зла і негараздів, супроводжувати її в повсякденному житті та екстремальних ситуаціях. Не захищені тканиною частини тіла оберігалися головним убором та різноманітними прикрасами-амулетами, на поверхню яких часто наносилися складні сюжетні композиції, знаки, фігури із глибоким символічним змістом.

Вивчення знахідок металевих прикрас у населення празько-корчакської культури свідчить, що найдавнішими з них були бронзові та залізні прогнуті, підв’язні фібули, які повторювали форму виробів попереднього часу (Кодин, Лука-Каветчинська, Чорнівка). В VI – VII ст. набули поширення променеві (пальчасті) фібули із срібла і бронзи (Чорнівка, Рашків, Будилів, Бернашівка, Горошова). В їх формі та орнаментації вбачають символічне зображення ідеї руху сонця по небозводу і відображення макрокосму та підземного світу. З-поміж інших прикрас виділяються лунниці (Бернашівка), які символізували нічне небесне світило – місяць і були, на думку дослідників, оберегом жінок та символом шлюбу. Інші типи прикрас носіїв культури представлені нашивними пластинками трикутної, квадратної, ромбічної та дзвоноподібної форми (Бернашівка), браслетами із розширеними кінцями (Рашків, Галич) тощо. Більшість із них орнаментовані знаками, що символізують сонце, дощ, зорану землю. Серед прикрас викликають інтерес підвіска із свастикою, уламок хрестика із Рашкова та кам’яна формочка з Чорнівки. Ці знахідки можуть свідчити про знайомство окремих носіїв культури з елементами християнства. Невелика кількість знахідок металевих прикрас на поселеннях культури свідчить про їх використання переважно представниками родової і племінної верхівки.

Значно зростає асортимент і кількість металевих прикрас у населення райковецької культури. Найбільшого поширення в цей період набувають трирогі лунниці (Рідківці, Ревно, Корнешти, Добринівці, Стальнівці). Орнаментація та форма окремих типів дає змогу говорити про розширення їх світоглядного змісту. Ускладнюються також зображення і форми фібул (Ревно, Недобоївці, Чорнівка), які, можливо, виконували роль своєрідного календаря.

Новим типом прикрас, які з’явилися в регіоні, стали скроневі кільця різних типів (Рідківці, Митків, Ревно, Корнешти, Перебиківці, Добринівці). Їх форма у вигляді кола ототожнювалася із сонцем і служила символом врожайності і багатства. Разом із тим скроневі кільця і сережки „волинського” і „пастирського” типів уособлювали складніші уявлення, пов’язані із макрокосмом. До прикрас „сонячної” символіки належать і круглі підвіски (Чорнівка, Рідківці, Кодин) та кільця і перстені (Рідківці, Корнешти). На щитку одного із перстенів (Рідківці) є, очевидно, піктографічне зображення. Інші металеві прикраси костюму, як-от пряжки і накладки на пояс, металева бусина, половинка підвіски-бубонця мають у своєму декорі також різноманітні символічні зображення: косого хреста, ромбів, головок плазунів, хвилястих ліній. Всі ці знаки пов’язуються із охоронними символами та аграрною магією. Значно більша кількість, ніж у попередній час, металевих прикрас свідчить як про поступальний розвиток місцевого ремісничого виробництва, так і про поширення їх серед різних прошарків населення.

Таким чином, аналіз матеріалу з пам’яток другої половини V – X ст. засвідчує, що у населення слов’янських культур використовувалися різні типи металевих прикрас, символіка яких уособлювала уявлення про структуру всесвіту і мала охоронне та магічне призначення.

Четвертий розділ „Синкретизм символіки ювелірного убору жіночого костюму давньоруського населення регіону” складається з двох підрозділів і присвячений характеристиці металевих прикрас жіночого одягу давньоруського населення регіону.

У ХІ – першій половині ХІІІ ст. жіночий костюм давньоруського населення зазнав суттєвих змін, викликаних прийняттям нового віровчення. Центральне місце серед його металевих прикрас посідають вироби із християнською символікою: натільні хрести, воротні іконки, хрести-релікварії (енколпіони), монетовидні і монетні підвіски, амулети-змійовики тощо. (Галич, Перемишль, Звенигород, Львів, Плісненськ, Буківна, Теребовля, Олешків, Василів, Онут, Бакота, Ушиця, Каліус, Чорнівка, Недобоївці та ін.), які переймають на себе основну захисну функцію та є структурними елементами нових поглядів на будову світу та ролі в ньому людини. Разом із тим зростає кількість прикрас із первісною символікою (Галич, Василів, Плісненськ, Теребовля, Бакота та ін.), остання переосмислюється і пристосовується до нових світоглядних потреб.

У цей період жіночий костюм, особливо його парадний варіант, у князівському та боярському середовищі набуває строгої регламентації, в якій металеві прикраси розміщуються в певному порядку (зверху донизу) і відображають макрокосм у мікрокосмі символіки вбрання. Основний світоглядний зміст виражається у формі й орнаментально-знаковій системі прикрас: головного убору, скроневих кільцях, колтах, ряснах, шийних гривнях, лунницях, металевих намистинах, численних підвісках (нагрудних і поясних), браслетах і перстенях. Як і в попередню епоху, прикраси відіграють оберегову функцію, несуть естетичне навантаження та стають виразником соціального становища в суспільстві.

Аналіз давньоруських прикрас із регіону дозволяє також говорити, що тут в другій половині ХІІ – першій половині ХІІІ ст. набувають поширення синкретичні тенденції, які були своєрідним поєднанням християнсько-язичницького світосприймання. На матеріалах прикрас, зокрема, лунниць, круглих підвісок, браслетів, перснів простежується злиття первісних і християнських елементів в одному виробі. Це, очевидно, пояснюється формуванням синкретичних уявлень, залученням старих оберегів до числа нових для посилення їхнього апотропейного змісту.

Кількість і асортимент металевих прикрас жіночого костюму в давньоруський час різко зростає. Вони є частими знахідками на пам’ятках, де проживало сільське та міське населення. Причому на поселеннях і могильниках сільського характеру переважають знахідки прикрас із яскраво вираженою первісною символікою, тоді як у матеріалах міських пам’яток зустрічається більше християнських предметів та прикрас із синкретичними рисами.

Отже, матеріали прикрас давньоруського часу відображають складні явища в світосприйманні місцевого населення, формування в його середовищі синкретичних поглядів, які сприймалися крізь призму християнської ідеології та поєднувалися з традиційними первісними уявленнями.