| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження; окреслено об’єкт і предмет вивчення, умотивовано хронологічні межі роботи, визначено методологічні принципи дисертації, сформульовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі «Історіографія, архівні зібрання та класифікація джерел», що складається з трьох підрозділів, проаналізовано напрацювання з теми та підходи до класифікації документів, здійснено огляд джерельної бази.
Близько століття (1920–2010-ті рр.) у вітчизняному джерелознавстві формувалося усвідомлення важливості джерелознавчого вивчення документів капіталістичної доби, у тому числі й документів органів міського самоврядування. В означений відтинок часу неодномоментно було викристалізувано обшири поставленої проблеми, тому в ньому можна виділити такі періоди. Перший з них (1920–1931 рр.) характеризується сконцентрованістю на вивченні документів ХІV–ХVІІІ ст. (Археографічна комісія ВУАН) та матеріалів революційного руху кінця ХІХ – поч. ХХ ст. (Археографічна комісія ЦАУ). Єдиними центрами ознайомлення з актовими та діловодними матеріалами органів міського самоврядування останньої третини ХІХ – поч. ХХ століття залишаються архіви, в яких триває процес упорядкування залишків міських відомчих архівів та їхній опис, створення науково–довідкового апарату до них. Другий період (1932 – 1953 рр.) примітний якісними зрушеннями в організації роботи: якщо в 1930-х рр. закінчується опис матеріалів міського самоврядування в архівах, то з другої половини 1940-х років започатковано їхнє вивчення. Першість у цьому належить українським архівістам, які працювали із залишками міських відомчих архівів за такими напрямками: а) підготовка історичних синтезів з історії міст (м. Київ); б) упорядкування та публікація документів з історії міського самоврядування останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст. (Ворошиловград, Дніпропетровськ, Кіровоград та ін.). У третій період (1954–1986 рр.) відбуваються суттєві зміни джерелознавчого вивчення документації міського самоврядування. По-перше, українськими та російськими архівістами (Л.Є. Шепельов, І.Л. Бутич) обґрунтовується необхідність джерелознавчого аналізу документів установ капіталістичної доби (ХІХ – поч. ХХ ст.). По-друге, у 1960–1980-х рр. в українській академічній історичній науці, попри нерозробленість теми міського самоврядування, формується розуміння прогресивності самоврядних установ. По-третє, найбільш ґрунтовно матеріали органів міського самоврядування опрацьовували вітчизняні архівісти, які готували матеріали до довідника з історії установ дореволюційної України. Для четвертого періоду (1987–2012 рр.) характерне певне наукове осмислення проблеми: захищено низку кандидатських дисертацій з історії міського самоврядування різних регіонів підросійської України. Незважаючи на це, археографічна та джерелознавча робота з означеними матеріалами ще перебуває на маргінесі наукового дослідження.
В основу дисертації покладені матеріали Державного архіву Кіровоградської області: Ф. 18 (Єлисаветградська міська дума) та Ф.78 (Єлисаветградська міська управа). Документи загальної канцелярії Єлисаветградської міської думи та управи за 1871–1880-і рр. збереглися обсягом близько 2%, за 1890–1917 рр. – 55–60%. У дослідженні системно вивчено справи канцелярії міської думи, розпорядчого відділення та думського столу канцелярії міської управи. Збережений масив документів дає змогу реконструювати структуру міської канцелярії та вивчити діяльність органів міського управління в політичній, економічній, культурній, освітній, медичній та інших сферах. При студіюванні періодики використовувалися як справи особових фондів (С. Шелухіна, М. Левитського, П. Рябкова), так і матеріали преси, які зберігаються у відділі періодики та в інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, а також у Державному архіві Кіровоградської області.
Класифікація документів є важливою складовою вивчення історичних джерел. Її вирішували й власне історики, і джерелознавці. Дисертанти, які досліджували історію міського самоврядування, при систематизації джерел одночасно використовували кілька критеріїв групування (за місцем збереження, за формою документа), що зумовило певну умовність пропонованих класифікацій. У вітчизняному джерелознавстві склалося три підходи до систематизації джерел ХVІІІ – поч. ХХ ст.: за формою документа, за його функціями та за функціями самих органів управління. При групуванні документів з історії Єлисаветградського міського самоврядування нами використано сучасні здобутки документознавства та джерелознавства. За функціональним призначенням у межах управлінської документації виділяємо організаційно-розпорядчі та довідково-інформаційні документи. Якщо перша група цільна, то друга поділяється на підгрупи за особливостями формуляру документів.
Другий розділ «Єлисаветградська міська дума й управа та їхня канцелярія в 1871–1917 роках» складається з трьох підрозділів, у яких охарактеризовано особовий склад міської думи та управи за 1871–1917 рр.; проаналізовано принципи роботи й структуру загальної канцелярії міської думи та управи.
Єлисаветградська міська дума в окреслений період формувалася в результаті одинадцяти виборчих процесів. 1871 року було обрано 70 депутатів, 1875 р. – 66, 1880, 1884, 1888 рр. – по 72 гласних; у період 1894 – 1910-х рр. – по 28 і 1914 р. – 53 депутати. Кількість виборців за міським положенням 1870 р. була близькою 3% (1 300 – 1 700 осіб); відповідно до міського положення 1892 р. (до 1914 р.) – 0,3 – 0,35% ( 200 осіб); з 1914 р. – 1,4% (1064 особи). Збережені документи дозволяють визначити, що активність виборців у 1894–1914 рр. на першому виборчому зібранні коливалася в межах 31–54%, на другому – 17–40%. За релігійною ознакою дума була структурована так: за результатами виборів 1871 року – християни складали 86%, іудеї – 14%, у 1871 і 1888 рр. – християни становили 68 та 73%, іудеї – 27 і 32%. Після контрреформи 1892 р. частка іудеїв скорочується до 7%, а після 1914 р. – до 4%. Християни презентовані різними гілками вірування – православні (власне православні та єдиновірці), протестанти (лютерани) та католики. Аналіз соціального складу думи показує, що частка дворян у ній коливалася від 16% до 28%, а інші 72 – 86% складали представники духовенства, міщани та купці. За досліджуваний період змінюється сфера діяльності обранців: якщо 1871–1894 рр. кількість депутатів, зайнятих у сфері управління, освіти, юриспруденції, медицини, була 30–35%, то в 1898–1906 рр. – 52–54%, а в 1914 р. – 65%. Збережені архівні матеріали допомагають реконструювати освітній рівень депутатів за 1894–1914 рр. Кількість осіб, які здобули середню та вищу освіту, зростає з 60% до 92–96%, коли з домашньою зменшується з 40% до 4–8%.
Однією з ознак громадської активності депутатів було відвідування ними засідань міської думи. Протягом 1871–1894 рр. воно коливалося в межах 40–62%. Після посилення санкцій за пропуски, визначені міським положенням 1892 р., відвідуваність засідань гласними зростає в окремі роки до 96% (1903 р.). Активність депутатів зазвичай знижувалася з наближенням закінчення депутатських повноважень. Документи дають змогу вивчити причини плинності складу обранців: з думи гласні вибували через смерть, з утратою майнового цензу, у зв’язку з переїздом на інше місце проживання, відмовляючись від статусу депутата.
У Єлисаветградську міську управу впродовж 1871–1917 рр. було загалом обрано 29 осіб. До 1892 р. члени виконавчого органу обиралися думою, а з 1892 року – нею ж, але вже затверджувалися й губернським правлінням. З 1892 по 1917 р. виявлено п’ять випадків незатвердження обранця в губернському центрі (1894 р.– К.К. Краузе, 1912 р.– М.С. Жуковський, О.К. Тарковський, 1902 та 1914 рр. – І.Г. Дубровинський). Кількісний склад управи – три (1877–1887, 1892–1894 рр.) або чотири особи (1871–1877, 1888–1892, 1894–1917 рр.). З 29 осіб, обраних думою, станову належність з’ясовано у 23: 7 – дворяни, 7 – купці, 8 – міщани, 1– селянин. За віросповіданням це були переважно християни різних напрямків (Г.І. Пихов – єдиновірець, П.І. Кесслер – лютеранин), один іудей (М.М. Шполянський). Хоча управлінці й обиралися на строк від 2 до 4 років, але не завжди його добували. Дослідження показало, що сім осіб пропрацювали менше 1 року, вісім – до 2 років, п’ятеро – від 3 до 5 років, стільки ж – від 5 до 10, троє – від 10 до 20 й один – понад 20 років. Установлено, що 13 осіб, з обраних в управу, мали вищу та середню освіту. Ймовірно, усі інші здобули домашню або середню освіту.
Упродовж 1871–1917 рр. містом почергово управляли чотири міські голови: С.К. Турчанов, О.М. Пашутін, М.І. Іванов та Г.Й. Волохін. Двоє з них були купцями, Г.Й. Волохін – міщанин, а М.І. Іванов – юрист (присяжний повірений). Вони використовували різні методи управління – від діалогу з думою до її повного ігнорування (М.І. Іванов).
Система діловодства органів міського управління концентрувалася в загальній канцелярії Єлисаветградської міської думи та управи. Сама загальна канцелярія була структурована канцелярією думи та канцелярією управи. Канцелярія управи мала розгалужену структуру і складалася з столів та відділень, тоді коли у Київській, Московській, Миколаївській, Харківській канцеляріях відділ був ширшим поняттям, ніж стіл. Діловодство організовувалося так, щоб кожна структурна частина вела тільки «свої» справи. Упродовж 1871–1917 рр. структура канцелярії управи не раз змінювалася. Ймовірно, у 1870–х роках вона складалася із 4-х столів, протягом 1880–1898 рр. – з 8 столів, з 1898–1900 по 1912 р.– із 10 столів (ураховуючи реєстратуру та архів), з 1912 р.– мала 10 столів та окремо реєстратуру й архів, з 1913 р. – 12 столів й архів та реєстратуру. Під час Першої світової війни додатково створюються ще відділи міських підприємств, канцелярія видачі добових військовим чинам та ін. Ускладнення структури міської управи відбувалося в міру зростання документообігу. Структура канцелярії думи була простою: вона складалася тільки із секретаря думи та його помічника.
За аналізований відтинок часу в загальній канцелярії пропрацювало близько 280 осіб. З цієї кількості вдалося ідентифікувати 249 осіб. У 1870 – поч. 1890-х рр. серцевину канцелярських службовців становили колишні військові. Упродовж 1890–1910-х рр. відбувається «демілітаризація» складу канцелярії. Тепер тут переважають випускники середніх та вищих навчальних закладів Києва, Херсона, Єлисаветграда, Санкт-Петербурга, Варшави. Відзначаємо зміни й за гендерною ознакою. З 1907 по лютий 1917 року в канцелярії працювало 47 жінок, які обіймали посади машиністки, обліковця, рахівника, помічника діловода. Кількість жінок особливо зростає на кінець 1916 року, коли вони становили 25% штату загальної канцелярії. Особовий склад діловодної частини формувався переважно із жителів Херсонської губернії. Під час Першої світової війни з’являються особи з Царства Польського, Ковенської, Волинської губернії. До 1901 року канцелярські службовці працювали без штатного розпису, що унеможливлювало чітку фіксацію зарплати та її зростання за вислугою літ. Згодом було прийнято два штатних розписи - за 1901 та 1912 рр., якими визначався рівень оплати праці. У 1905–1914 рр. міськими службовцями порушувалося питання про створення пенсійних кас.
У досліджуваний період спостережено розвиток міської діловодної справи, що потребувала працівників, які могли фахово виконувати ті чи ті службові обов’язки. 1871 року трапляються такі назви посад канцеляристів: «столоначальник», «письмоводитель», «писар», 1886 р.– «завідуючий», 1891 р.– «помічник бухгалтера», «діловод», з 1901 р. – «писар 1-го, 2-го, 3-го розрядів», «рахівник», «обліковець», з 1912 р.– «переписувач на машинці», з 1914 р. – «молодший» та «старший рахівники». Робота була інтенсивною, не завжди добре оплачувалася, тому з ідентифікованих нами осіб 91 пропрацювала в канцелярії до 6 місяців, 44 особи – від 6 місяців до 1 року, 44 особи – від 1 до 3-х років, 23 особи – від 4 до 10 років, 9 осіб - від 11 до 20 років, і стільки ж канцеляристів – понад 20 років. Найдовше в канцелярії працювали діловоди, які мали порівняно високі заробітні плати, найменше – позаштатні співробітники. Міський секретар і діловоди могли користуватися відпустками тривалістю від двох тижнів до двох місяців, звичайні писарі – до тижня.
Діловодна частина міського управління потребувала канцелярських засобів. У загальній канцелярії для письма використовувалися австрійські олівці марки A.W.Faber (№2), сургуч вітчизняний (Мамонтова № 1, 2); друкарські машинки британського виробництва Унтервуд № 3–14. Столи та відділення централізовано забезпечувалися папером місцевими друкарнями. Філігранологічний аналіз допоміг з’ясувати, паперова продукція яких фабрик упродовж 1871–1917 рр. мала найбільший попит. З 1871 по першу половину 1880–х рр. використовувався папір з Калузької, Ярославської, Володимирської, Московської губерній (фабрики Говарда, Гончарова, Лепьошкіна, Способіна, Сергеєва). У другій половині 1880-х рр. з’являється білоруський (Добрушська паперова фабрика) та український (Дитятківська фабрика) папір. У цей час відмічаємо також появу продукції нових російських центрів: Нововеркської фабрики, папірні Русанова, Невської фабрики братів Варгуніних – і з Царства Польського (папірня «Сечевка», Мірковська паперова фабрика Натансона і К*). З кінця ХІХ–початку ХХ століття відзначаємо поширення продукції прибалтійських папірень (Ризька, Ревельська паперові фабрики, Об’єднані фінські паперові фабрики «Френкель та син», «Валькіакоскі» та «Нокіа»).
Третій розділ «Управлінська документація органів Єлисаветградського міського самоврядування» складається з двох підрозділів, в яких охарактеризовано структуру та інформативні можливості організаційно-розпорядчої та довідково-інформаційної документації.
Серед архівних матеріалів збереглися такі види організаційної документації: інструкції за 1871, 1876 роки, правила проведення виборів до міської думи за 1906 та 1914 роки й настанова міським службовцям від 1914 року. Інструкція 1871 року збереглася як частина доповідної записки комісії з її складання. Цей документ дає змогу з’ясувати ідеологію розробників та визначити загальні принципи організації роботи виконавчого органу – міської управи. Перші п’ять років діяльності управи були відмічені конфліктами між управлінцями, підозрами в зловживанні службовим становищем. Це зумовлювалося й недосконалістю інструкцій 1871, 1872 рр., які окреслювали лише загальні правила роботи міських установ. Тому новообрана дума в 1876 році розробила нову інструкцію. Цей організаційний документ зберігся у вигляді копії та чернетки. Він складається з двох нерівномірних за розмірами розділів, у яких урегульовувалася діяльність думи й управи (формування і напрямки роботи) та їхньої діловодної частини (прописувався рух документів і подавався вичерпний перелік документації з 43 позицій, яка велася в канцелярії). При роботі з цим джерелом необхідно враховувати, що в деяких частинах інструкція не відповідала реаліям уже наприкінці 1880-х рр., тим паче на початку ХХ століття. Наприклад, на кінець 1880-х рр. у загальній канцелярії велося вже 48 документів, а на 1915 рік – більше ста. Архаїчність документа посилилася із прийняттям нового міського положення 1892 р. У Харкові, Миколаєві, Одесі в цьому разі розробляються нові інструкції для міської управи. У 1907–1913 рр. і Єлисаветградською загальною канцелярією розроблявся проект нової інструкції, яка через початок Першої світової війни так і не була ухвалена.
Приймалися тимчасові спеціальні організаційні документи на час проведення виборів у міську думу. Так, міським секретарем для виборців укладалися правила проведення виборів гласних. У них прописувався перебіг голосування від відкриття зібрання до підрахунку результатів. Цінність правил у тому, що в них розкривається механізм використання інших документів - перепустки, іменного білета, виборчої записки та інших. Зміст цього документа можна компенсувати, користуючись протоколами виборчого зібрання. Для канцелярських службовців напередодні виборів складалася настанова. У ній чітко прописувалися їхні обов’язки під час голосування. Правила проведення виборів збереглися лише за 1914 рік, проте вони допомагають реконструювати діловодну сторону виборів принаймні з 1894 року.
До групи розпорядчої документації відносимо протоколи (журнали засідань міської думи та управи; виписки із протоколів). Збереглися повністю журнали міської думи за 11 років (1871, 1874, 1876, 1882, 1885, 1889, 1890, 1892–1894, 1909 рр.) та за п’ять – частково (1908, 1914–1917 рр.). Протоколи були чітко структуровані. По центру вказувався вид документа («журнал») та тип засідання («чергове/ позачергове»), назва установи в називному відмінку і дата проведення зібрання. У протоколі називалася особа, що головувала, кількість присутніх депутатів, час початку і закриття засідання. Основна частина документа до 1892 р. поділялася на дві частини: у лівій записували зміст питання та ухвалу, у правій – строки виконання рішення. Після 1892 року в протоколах праве поле відсутнє. Журнали писалися від одного дня до двох тижнів. Чернетка протоколу складалася секретарем на самому засіданні. На основі неї писалася редакція, яка затверджувалася думою, і вже на основі останньої писався чистовик. Депутати міської думи, які були незадоволені тим, що їхня думка не врахована в протоколі, могли її висловити під час підписування або через написання колективного або індивідуального листа – «особливої думки». Протоколи є комплексним джерелом, що дає змогу вивчити питання: а) формування управлінських інституцій та їхньої діловодної частини; б) діяльність міського управління в господарській, економічній, освітній, культурній сферах; в) політичні переконання депутатів. Загалом архівні та опубліковані думські матеріали дозволяють на 80% розкрити діяльність міського установчого органу за 1871–1917 рр.
Діяльність міської управи також оформлялася в протоколи, які до 1907 року називалися «Книга № 5», а до 1917 року – «Журнали». Усього збереглося 73 журнали, що становить 40–45% від усього масиву протокольної документації. У них відображався перебіг засідання та відповідне рішення установчого органу з різноманітних питань: а) формування особового складу виконавчого та діловодного органу; б) виплата заробітної плати; в) діяльність у фінансово-економічній, санітарній, медичній, освітній сферах; г) утримання поліцейсько-пожежної команди та військових ополченців; ґ) проведення виборів у Державну думу. При використанні журналів потрібно враховувати, що вони подають лише управлінську сторону функціонування управи. Для вивчення ж рівня розвитку різних галузей міського господарства необхідно скористатися документами статистичного характеру (відомості, списки), доповідними (звіти, доповідні), матеріалами службового листування. Окрім звичайних протоколів засідань міської управи, укладалися й спеціальні, в яких розглядалися вузькофахові питання (наприклад, реформування системи діловодства).
Другу групу управлінської документації становить довідково-інформаційна. У систему довідково-інформаційних матеріалів уходять доповідна, протокольна (нерозпорядчих органів) документація, службове листування, обліково-статистичні документи. Доповідна документація презентована донесенням, доповідною та пояснювальною записками, рапортами, заявою, пропозицією і «особливою думою». Донесення готувалися міською управою або управлінцем для устнавчого або виконавчого органу, зрідка – гласним для думи. Ці документи були зазвичай підґрунтям для гласних і членів міського присутствія, щоб прийняти постанову. Їхня тематика торкалася всіх сфер міського управління: фінансово-економічної (оподаткування, оренди), медичної (санітарно-гігієнічний стан міста), освітньої (відкриття навчальних закладів), соціальної (наприклад, призначення пенсій) та ін. Серед важливих доповідних документів, через які депутати та міський голова могли висловлювати свою позицію з різноманітних питань розвитку міста, були «особлива думка», пропозиція, заява. Названі документи писалися зрідка, і їхня поява зумовлювалася назріванням конфліктної ситауції між депутатами з питань фінансово–економічного (наприклад, щодо виплати коштів), політичного (ставлення до положень міського законодавства 1870 та 1892 рр. чи інтерпретація подій 1917 р.) розвитку міста, країни.
Рапорти, доповідна та пояснювальна записки були основними видами доповідної документації міських канцелярстів, зрідка – членів управи. Рапорти писалися в 1870–1890-х рр., пізніше переважно оформлялися пояснювальні та доповідні. Тематика цих документів охоплювала дискусійні питання фінансово-економічного життя (підвищення заробітньої плати), професійного рівня службовців канцелярії, дотримання ними трудової дисципліни; боротьби з корупцією, удосконалення системи діловодства, у тому числі передачі документів від одного канцеляриста іншому.
Поряд з доповідною документацією вагоме місце в прийнятті рішень займали протоколи дорадчих, неуправлінських органів. Так, перебіг виборів у міську думу подавався в протоколі міського зібрання та в протоколі підрахунку записок. Збереглися протоколи виборів за 1902 – 1914 рр. Названий документ дає змогу реконструювати активность виборців, хід голосування та його результати. Міська дума найбільш складні питання могла розглядати на приватних нарадах, перебіг яких фіксувався у протоколі цих нарад. Міські канцеляристи проводили наради з питань реформування системи документообігу, професійного захисту, які також документально оформляли в протоколи.
Третю групу довідково-інформаційних документів складає службове листування. Засвідчено поштовий зв'язок із такими фізичними та юридичними особами: а) з Херсонським губернським правлінням; б) з приватними особами та громадянами, які працювали на обраних або призначених посадах міського управління; в) з іншими міськими та земськими інституціями. У системі листування з губернським правлінням можна виділити такі різновиди документації: листи-повідомлення та супровідні листи з повітового центру; листи-пропозиції, листи-повідомлення, циркулярні листи – з осередку губернії. Листування торкалося поточних питань організації засідань міської думи та підготовки документів, які висвітлювали її діяльність; проведення виборів у міську думу та управу; формування виконавчих і діловодних органів.
Серед матеріалів листування з приватними особами та громадянами, які працювали в системі міського управління, можна виділити такі різновиди документації: з повітового центру – листи-повідомлення та листи-доручення, у відповідь – листи-повідомлення та листи-прохання. Тематика листування: а) про можливість працевлаштування в органах міського управління; б) повідомлення міськими органами громадян про неправильність дій (наприклад, при поданні доручення для участі у виборах); в) пропозиції міської еліти до гласних.
Третю сферу листування складали інші міські управління. Виявлені матеріали стосуються зазвичай питань організації системи діловодства в міських установах початку ХХ століття. Листи могли приходити із духовних консисторій щодо питань сімейного стану службовців чи затвердження депутатів від духовенства в Єлисаветградську міську думу тощо.
Окрім власне–листів, серед міської документації трапляються й телеграми, обшир питань яких стосувався організації роботи міської думи (в основному – призначення засідань, відвідування гласними установчого зібрання тощо).
Четверту групу довідково-інформаційної документації становлять обліково-статистичні документи. До них відносимо відомості, списки, книги та реєстри. Відомості стосувалися переважно кадрових питань, виборів до міської думи та її діяльності. Відомості з особового складу міської думи та управи складалися щорічно з 1894 р. за формою, яка пропонувалася губернським центром. У них подавалася інформація про вік, соціальний стан, освітній рівень, хронологічні рамки роботи в органах міського управління. Збережені відомості за 1894, 1910 рр. – єдиний документ, який віддзеркалює найбільш системну, повну інформацію про міських обранців. На вимогу губернського центру могли подаватися час від часу відомості про процес формування міської думи (механізм голосування, кількість обраних та призначених депутатів). Крім того, на вимогу самого міського управління готувалися відомості про рівень відвідуваності депутатами установчого органу.
У міському управлінні складалися списки переліку осіб та предметів. Списки переліку осіб міської думи та управи укладалися на таких осіб: а) що можуть брати участь у виборах у міську думу; б) що обрані в міську думу; в) яким відіслали повістки та запрошення на засідання установчого органу. Списки осіб, які можуть узяти участь у виборах, складалися систематично напередодні виборів у міську думу. У них подавалася інформація про виборця: прізвище, ім’я та по батькові, вік, оцінка нерухомого майна; указувалося, на основі якої статті міського положення користується правом голосу (безпосередня участь, за дорученням та ін.). До 1911 року ці відомості збирав торгівельний наглядач, опісля – міський статист. Збереглися такі списки за 1902, 1906, 1910, 1914 рр. Окрім цього, напередодні виборів у міській канцелярії з 1894 р. складалися списки євреїв, які могли бути обрані в міську думу (з цього списку губернатор призначав в установчий орган двох депутатів від іудеїв). Ці списки є єдиним найбільш повним джерелом інформації про міського виборця початку ХХ ст. Після проведення виборів у думу складався список обраних депутатів, який відсилався в губернське правління на затвердження. При використанні цього документу потрібно враховувати, що він не містив у своєму переліку депутатів від іудеїв та духовенства. Якщо вище зазначені списки відсилалися в губернський центр, то списки про відвідування депутатами засідань думи готувалися на вимогу міського управління. Збереглися два архівні списки за 1903, 1904 рр. та опубліковані за 1905, 1907 рр., що дозволяє реконструювати рівень громадської активності депутатів за цей період.
У канцелярії управи складалися списки: а) осіб, обраних для канцелярської роботи під час виборів; б) переліку службовців із вказівкою про прикріплення до певних столів; в) про особовий склад загальної канцелярії. Серед цих документів привертає особливу увагу список канцеляристів за 1893 рік, що подає найбільш повну інформацію особового характеру про працівників канцелярії (прізвище, ім’я та по батькові, вік, освіта, строк служби). Не менш важливі відомості подає чорновий список канцеляристів за 1912, 1916 рр., куди внесені прізвища всіх працівників канцелярії з вказівкою про посаду і прикріплення до столів.
Серед списків предметів слід відзначити списки товарів для канцелярії (папір) та список нагород. Якщо останній повністю можна реконструювати, користуючись інформацією послужного списку, то списки паперу для канцелярії подають важливі відомості для з’ясування кількісних показників міського річного документообігу.
До обліково-статистичних документів можна віднести й послужний список. Він був двох різновидів – внутрішній та зовнішній. Зовнішній послужний список створювався для міського голови та членів міської управи, членів думи. Він подає широкий спектр інформації: чин, прізвище, ім’я, по батькові, посада, походження, нерухомість, відомості про службу, сімейний стан. Збереглося 18 формулярних списків з 34 підготовлених про службу міського голови та членів управи. Послужні списки найбільш повно і достовірно віддзеркалюють особистість міського управлінця. Тому саме з цим документом необхідно порівнювати інформацію відомостей, списків про особовий склад міської думи, управи тощо. З 1911 р. в канцелярії управи укладався внутрішній послужний список про службу членів діловодного органу. Він подавав значно вужчу інформацію, ніж зовнішній список: прізвище, ім’я та по батькові, станова належність, інформація про службу (час вступу, відпустка, матеріальна допомога). Збереглося 25 таких списків, що становить 15–20% від документів такого різновиду, створених за 1911–1917 рр.
Окрему групу обліково-статистичних документів складають реєстраційні, облікові книги, які укладалися в канцелярії міської думи. У ній створювалася книга № 1 на запис вхідних паперів для доповіді думи. Збереглися такі книги тільки за 1882–1885 рр. Вони допомагають вивчити тематику, суб’єкти звернень в установчий орган. У книзі № 3 фіксувалися вихідні папери з канцелярії. Збереглися лише три такі документи за 1882–1884 рр. У книзі № 2 відзначалося відвідування депутатами міських засідань, що дає змогу вивчити громадську активність гласних. Збереглися три такі книги – за 1882, 1884, 1885 рр. На відміну від трьох зазначених вище документів, книга № 4 для запису термінів виборів на різноманітні посади в міському управлінні писалася на кілька років. Вона дає змогу найбільш системно реконструювати результати виборів на посади в міські органи управління за 11 років (1897–1908 рр.).
За результатами клаузульно-формулярного аналізу документів установлено, що вони переважно мають класичну структуру: початковий протокол (інтитуляція та інскрипція), власне протокол (нарація і диспозиція) та прикінцевий протокол (дата й підписи). Слід виокремити обліково-статистичні документи, есхатол яких представлений переліком або таблицею.
У четвертому розділі «Періодична преса як джерело з історії Єлисаветградського міського самоврядування» охарактеризовано розвиток місцевої журнальної та газетної періодики за 1874–1917 рр. й проаналізовано відбиття в ній питань про формування та діяльність органів міського самоврядування.
У розвитку періодичної преси в Єлисаветграді можна виділити два періоди: перший – з 1874 по 1904 р., другий – з 1905 по 1917 р. Протягом першого періоду виходили два міських відомчих видання – «Елисаветградский городской листок» (1874–1876), «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления» (1892–1905), приватна газета «Елисаветградский ведомости» (1876–1894) та спеціалізований журнал «Педагогический вестник» (1880–1883). Міські відомчі газети можна віднести до інформаційних органів, у той час як приватні – до аналітично-інформаційних, ідеологічних. Наприклад, у міських відомчих газетах акцент робився на розкритті державної політики щодо міського самоврядування, висвітлення діяльності міського управління в санітарній, медичній та інших сферах, на друкування хроніки міських подій. Інший характер мали «Елисаветградские ведомости». По-перше, газета з аполітичного друкованого джерела на кінець 1880–х рр. перетворилася на орган ліберальної, українофільської публіки, де друкувалися твори Володимира Антоновича, Сергія Шелухіна, Івана Карпенка-Карого, Софії Русової, Бориса Грінченка, Августини Верещинської та ін. По-друге, газета містила аналітичні рубрики («бібліографія», «театральні замітки», «маленький фейлетон» тощо), у яких розглядалися проблеми громадського, літературного, культурного життя міста.
Новий етап розвитку місцевої преси позначений революційними подіями 1905 р. Спостережено, що лібералізація суспільного життя в країні загалом та в місті зокрема сприяла пожвавленню журналістської діяльності. Якщо впродовж останньої третини ХІХ ст. у місті виходило три газети, то протягом 1905–1917 рр. – більше двадцяти. Розвиток газетного ринку характеризувався подальшою інтелектуалізацією (рубрики віддзеркалювали місцеву громадську полеміку, аналізували політичний, культурний рівень населення) та ідеологізацією. У місті легально та нелегально друкувалися газети різної ідеології – від ліберальних «Голос Юга», «Южный голос», «Новая волна», «Вестник свободы» до крайньоправої «Союз», правих «Новороссийский край», «Елисаветградские новости», до соціалістичної «Труд» та більшовицької «Голос рабочих». У періодиці висловлювали свою позицію представники тогочасної міської еліти: депутати міської думи, громадські діячі, учителі, землеміри та ін.
Примітними в місцевій періодиці були питання формування й діяльності органів міського самоврядування. У відомчих виданнях («Елисаветградский листок», «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления») подавалася інформація про політику держави у сфері міського управління, про діяльність міського управління у фінансово–економічній, освітній, культурній, санітарній, медичних та ін. галузях. Окрім цього, пропонувалася хроніка місцевого життя. Перевагою цього джерела інформації є те, що в ньому публікувалися документи органів міського самоврядування: протоколи засідань міської думи та управи, статистичні відомості про розвиток міського управління, які архівно не збереглися. До недоліків відомчої преси можна віднести відсутність аналітичних рубрик, які допомогли б вивчити ставлення населення до діяльності органів самоврядування. У цьому разі слід скористатися матеріалами громадської преси. Першою газетою такого плану був «Елисаветградский вестник». У ній публікувалися матеріали про міське управління двох різновидів: «лист у редакцію» (погляд міщан, членів міської думи на ефективність роботи міських самоврядних органів, способи поліпшення санітарного стану, медичного обслуговування, розвитку культури та ін.) й «передова стаття» – аналітичне осмислення ефективності роботи органів міського управління; оцінка діяльності міської думи, ставлення до міського законодавства.
Після революційного 1905 року в місті виникає низка ідеологічних газет. Тому при аналізі їхніх матеріалів необхідно враховувати цю складову. Наприклад, в газеті «Голос Юга» при характеристиці депутатів використовуються епітети «суспільна індиферентність», «вузький шовінізм», «видатна нерухомість», «феноменальна безтурботність», тоді, коли матеріали думської документації відбивають інший бік Єлисаветградської міської думи 1902–1906 рр. Наприклад, явка депутатів за цей період була однією з найвищих за двадцятиліття (1903 р.– 96%, 1904 р.– 78%), що свідчить про громадську активність депутатів. Такий суб’єктивізм породжено тим, що в 1905 році міська дума поділилася на два табори: прихильників збереження наявного ладу та ліберальних реформаторів. Це протистояння й відбилося в ліберальній газеті «Голос Юга». Разом з тим, дана в пресі («Голос Юга», «Наша неделя», «Труд» та ін.) характеристика міського голови М.І. Іванова, членів міської думи 1906–1914 рр. загалом підтверджується діловодними матеріалами. Окрім цього, періодика репрезентує інформацію, яка відсутня в матеріалах діловодства: характеристика манери управління міського голови М. І. Іванова, творчі захоплення міських канцеляристів та ін. У цей час у пресі «образ» міської думи та управи складався за: 1) характеристикою особового складу; 2) аналізом напрямків роботи; 3) вивченням недоліків чинного міського законодавства.
|
