О. О. РЯБІНІН-СКЛЯРЕВСЬКИЙ (1878–1942 рр.): ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА БІОГРАФІЯ ІСТОРИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано застосування методологічних засад інтелектуальної біографії до вивчення життя та наукової діяльності О. Рябініна-Скляревського, актуальність та новизну дисертаційного дослідження, сформульовано мету та дослідницькі завдання, визначено хронологічні межі, теоретичне й практичне значення та здійснену апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база дослідження” присвячено аналізу історіографії проблеми та визначенню джерельної бази дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” за проблемно-хронологічним принципом умовно виокремлено три етапи у дослідженні життя та творчості вченого.

Перший етап (1924–1930-ті рр.) пов’язаний з реакцією у наукових колах на праці О. Рябініна-Скляревського з історії України. У рецензіях і відгуках Д. Багалія, Г. Житецького, Ю. Оксмана, М. Слабченка, М. Тарасенка та ін. наукова творчість історика оцінюється в цілому схвально. Його внесок у дослідження історії козацтва набув визнання і в еміграційних колах, зокрема видатним істориком Д. Дорошенком.

Другий етап (1940–1980-ті рр.) характеризується умисним виключенням із наукового обігу основного творчого доробку О. Рябініна-Скляревського та ігноруванням його персонального внеску в українську історіографію. Радянські дослідники вибірково зверталися до робіт історика під час розробки визначених тем. Так, С. Боровий  відзначив цінність дослідження О. Рябініна-Скляревського про перебування А. Міцкевича в Одесі, В. Голобуцький використав спадщину вченого при реконструкції соціальних відносин у Задунайській Січі. Різко негативний відгук отримала стаття О. Рябініна-Скляревського “Українські мотиви в поемі О. С. Пушкіна “Полтава” у статті І. Дузь. Авторка звинуватила О. Рябініна-Скляревського в націоналістично-буржуазній приналежності, піддала гострій критиці його думку про насправді лояльне ставлення О. Пушкіна до гетьмана І. Мазепи. Актуалізував спадщину вченого в галузі історії козацтва А. Бачинський. У 1969 р. перелік основних праць О. Рябініна-Скляревського було включено до бібліографічного покажчика видань АН УРСР.

Перші спроби визначити загальне місце О. Рябініна-Скляревського в українському історіографічному процесі та його внесок у дослідження української історії зроблено діаспорними вченими Н. Полонською-Василенко та О. Оглобліним.

Увагу дослідників починає привертати і спадщина науковця в галузі воєнної науки. Окремі його праці  було використано в енциклопедичних виданнях (“Большая Советская Энциклопедия”) та узагальнюючих дослідженнях з російської воєнної історії (“История дореволюционной Росси в дневниках и воспоминаниях”).

Третій етап (з 1990-х рр.) позначений поворотом до вивчення життя та творчості О. Рябініна-Скляревського, що пов’язано із інтересом до широкого кола історичних та історіографічних проблем вітчизняної науки в незалежній Україні.

Активне повернення доробку О. Рябініна-Скляревського як історика та архівіста в сучасні дослідження з історії України, передусім з історії козацтва, супроводжується окремими спробами його історіографічного аналізу. Короткі біографічні довідки, визначення внеску вченого в розробку окремих проблем знаходимо в працях В. Андрєєва, С. Андрєєвої, С. Батуріної, О. Бачинської, В. Бузейчука, В. Колесникової, Л. Гісцової, Г. Зленка, С. Каюк (Могульової), В. Левченка, Г. Малинової, Л. Маленко, В. Мільчева, О. Прігаріна, І. Сапожникова, В. Хмарського, Н. Швайби, Г. Швидько, Г. Шпитальова, Є. Полевщикової та ін. Найзмістовнішим біографічним нарисом про вченого стала монографія Г. Малинової та І. Сапожникова “А. А.  Рябинин-Скляревский: материа­лы к биографии”. Спираючись на широку джерельну базу автори визначили основні етапи життя і творчості історика та перспективи подальших досліджень.

Повернення персоналії О. Рябініна-Скляревського у вітчизняну академічну науку засвідчило внесення її до енциклопедичних видань (“Українське козацтво: Мала енциклопедія” та “Одеські історики”) та перевидання відомих і видання раніше неопублікованих праць вченого (“Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття”, “Херсонський гурток Русова. 1885–1889”, “Балканская война”, “Описание частной коллекции масонских эмблем и шифров”, “Участь задунайських запорожців у війнах Росії з Туреччиною з джерел воєнної історії” тощо). Також постать О. Рябініна-Скляревського репрезентовано в широкому колі публікацій джерел та літератури, присвячених українським визвольним змаганням 1917–1920 рр., українським науковим установам 1920–1930-х рр. та окремим представникам вітчизняної історичної науки.

Проте, поза увагою науковців залишилася інтелектуальна біографія О. Рябініна-Скляревського-історика, визначення його місця у вітчизняній науці ХХ ст. Розширення уявлення про взаємовпливи його історичних студій та практичну діяльність як військового, архівіста, викладача, академічного історика, методологічні принципи формування наукових концепцій дає можливість реконструювати історіографічний образ вченого.

У підрозділі 1.2 “Джерела дослідження” систематизовано джерельну базу роботи та подано її видову класифікацію. У дослідженні було використано комплекс неопублікованих та опублікованих джерел.

Неопубліковані документи зберігаються у фондах українських та зарубіжних архівів: Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, м. Київ (ЦДАВО України), Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, м. Київ (ІР НБУВ), Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України), Державному архіві Одеської області, Архівному фонді Управління Служби безпеки України по Одеській області, Російському державному воєнно-історичному архіві, м. Москва, РФ (РДВІА), Російському державному архіві кінофотодокументів, м. Красногорськ, РФ (РДАКФД), Центральному державному архіві Санкт-Петербурга, РФ (ЦДА СПб), Інформаційному центрі Державного управління внутрішніх справ Свердловської області, м. Єкатеринбург, РФ та Державному архіві адміністративних органів Свердловської області, м. Єкатеринбург, РФ (ДААОСО).

Увесь комплекс джерел нами розглянуто за такими групами: воєннонаукові та історичні праці О. Рябініна-Скляревського, які є основним джерелом щодо вивчення його наукових поглядів і концепцій; документальні джерела (службові документи, формуляри анкет, послужні списки, особові картки, судово-слідчі документи тощо), які дозволяють реконструювати біографію вченого, дають уявлення про його військову, викладацьку, наукову, суспільну та організаторську діяльність; джерела особового походження (епістолярна спадщина вченого, автобіографії, мемуари, спогади – так звані “джерела з перших рук”), які дозволяють побачити морально-етичні якості діяча, його ставлення до різноманітних подій, явищ, людей та ознайомитись із деталями його життєвого і творчого шляху; фотодокументи, які передають образ О. Рябініна-Скляревського та його зовнішні зміни у різні періоди життя.

За проблематикою дослідження праці науковця, присвячені воєнній науці, можна поділити на дві основні групи: дослідження з питань воєнної історії та студії, в яких висвітлюється теорія і тактика військової справи. У свою чергу кожна з цих груп поділяється на тематичні підгрупи. Серед власне історичних досліджень ми виділяємо праці: з історії козацтва; з історії суспільних та революційних рухів; історико-літературознавчі дослідження; дослідження з архівної справи. Слід зазначити, що деякі праці О. Рябініна-Скляревського й досі залишаються неопублікованими (більшість з них зберігаються в фондах Державного архіву Одеської області та ІР НБУВ) або є раритетними, адже з плином часу вціліли лише окремі їх примірники. Утім більшість із них було нами виявлено і проаналізовано.

Проблемним залишається питання укладання вичерпної бібліографії праць вченого. Так, Г. Малинова та І. Сапожников склали бібліографію досліджень ученого з 52 позицій. С. Батуріна додала ще 5 позицій (разом 57). У статті В. Бузейчука вказано 63 позиції. На сьогодні, в результаті евристичної роботи, проведеної дисертантом, бібліографія О. Рябініна-Скляревського значно розширена і складає понад 100 позицій. На жаль, декілька робіт історика, про які він згадував в офіційних документах, не було виявлено в жодній з бібліотек України та Російської Федерації.

Документальні джерела дозволяють встановити особисті наукові зв’язки та відносини вченого, а також реконструювати його офіційну біографію.

У фондах Державного архіву Одеської області наявна цінна інформація, зосереджена у виробничих документах, протоколах засідань, річних звітах архіву тощо. Особливе місце серед документів архіву посідає “Особова справа” часів роботи О. Рябініна-Скляревського в Одеському Інституті народної освіти, а також власноруч складена ученим автобіографія.

Надзвичайно цінні відомості про життя та діяльність О. Рябініна-Склярев-ського, взаємини з колегами, а також про сім’ю та родину зберігаються в судово-слідчих документах, зокрема двох кримінальних справах та матеріалах додаткового слідства під час реабілітаційного процесу. Автором враховано особливості цього роду документів як історичних джерел при інтерпретації інформації.

Додаткові відомості для узгодження та уточнення хронології життя О. Рябініна-Скляревського містяться в його автобіографіях, формулярах анкет, послужних списках та особових картках, заповнених рукою вченого, що виявлені нами в різних архівних фондах.

У виявлених у РДВІА послужних списках О. Рябініна-Скляревського за 1905–1914 рр. міститься офіційна інформація про зміни місць служби, присвоєння чергових звань, отримання службових відзнак, нагород тощо. Про буденні події його фронтової служби дізнаємося з особистих польових книжок. Останні є типовими офіцерськими номенклатурними документами для відправки оперативних донесень командуванню з  відомостями про дислокацію військ, їх стан і повсякдення.

Період служби генерал-хорунжого О. Рябініна в армії Української Народної Республіки та Української Держави відбився в документах фондів ЦДАВО України.

Джерела особового походження мають велике значення для реконструкції інтелектуальної біографії О. Рябініна-Скляревського, бо розкривають його особистісний підхід до суспільних та наукових трансформацій першої третини ХХ ст.

Епістолярну спадщину О. Рябініна-Скляревського представлено опублі­кованими листами до М. Грушевського та С. Шамрая та неопублікованими  до істориків Д. Багалія, В. Юркевича, С. Шамрая, українського громадсько-політичного та культурного діяча С. Ерастова, літературознавця М. Плевако, книгознавця К. Копержинського, літературного критика М. Могилянського та ін.

Важливу інформацію містять мемуари сучасників – товаришів по службі О. Рябініна-Скляревського: генерал-полковника М. Омеляновича-Павленка, генерал-лейтенанта А. фон Шварца, генерал-майора О. Спиридовича і сотника Є. Маланюка та  одеських вчених С. Борового і М. Слабченка.

У ході дослідження автор дисертації налагодив зв’язки з прямими нащадками О. Рябініна-Скляреського. Від них було отримано деякі біографічні дані в усній формі, а також декілька фотокарток, що стали цінним доповненням фотодокументальної бази дослідження. Завдяки наданій копії свідоцтва про народження В. Рябініна-Скляревського (онука вченого) вдалося отримати цінну інформацію з Єкатеринбурга (до 1991 р. – м. Свердловськ РФ) – встановити точну дату смерті та орієнтовне місце поховання О. Рябініна-Скляревського.

У цілому вважаємо, що актуалізована джерельна база дає можливість всебічно вивчити життєвий шлях та наукову спадщину О. Рябініна-Скляревського під час реконструкції його інтелектуальної біографії. Значна частина джерел даного дослідження вперше вводиться до наукового обігу.

У другому розділі “О. Рябінін-Скляревський: життя та діяльність” на основі аналізу сукупності опублікованих та архівних джерел реконструйовано життєвий та творчий шлях дослідника, виділено його етапи.

У підрозділі 2.1 “Молоді роки: формування особистості,
зацікавлень і поглядів” встановлено, що основи формування особистості О. Рябініна  були закладені в дитинстві матір’ю. Свій патріотизм та прагнення до саморозвитку юнак вирішив реалізувати через службу в армії. У 1895–1896 рр. він служив у 9-му Гренадерському Сибірському полку. Протягом 1897–1899 рр. навчався у Казанському юнкерському училищі, а у 1899–1903 рр. проходив службу у 29-му Чернігівському полку. Самоосвіта та наполегливість дозволили унтер-офіцеру О. Рябініну у 1903 р. вступити до Миколаївської академії Генерального штабу – найпрестижнішого військово-навчального закладу царської Росії.

На формування наукових уподобань та громадсько-політичних позицій О. Рябініна значною мірою вплинули участь у Російсько-японській війні 1904–1905 рр. та події Першої російської революції 1905–1907 рр. Реалізація творчого потенціалу у цей період життя здійснювалася переважно через публіцистичну діяльність.

У підрозділі 2.2 “Військовий та науковець (1907–1921 рр.)” підкреслено, що академічна освіта, військова служба та педагогічна діяльність впливали на становлення О. Рябініна як інтелектуала. Встановлено, що у 1906–1921 рр. основну увагу дослідника було приділено проблемам воєнної історії, теорії та практики, що перепліталися з аналізом стану реформування Російської армії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Прагнучи розширення і підвищення рівня освіти, О. Рябінін у 1910 р. вступив на вечірнє відділення Петербурзького археологічного інституту – центрального навчально-наукового закладу для підготовки археологів та архівістів, де вивчав історичні науки. У 1911 р. після успішного закінчення інституту отримав фах архівіста.

Під час служби у Петербурзі в 1910–1914 рр. О. Рябінін досяг блискучого кар’єрного зростання: військове звання – підполковник, викладач загальної та воєнної історії в кадетському та юнкерському училищах, доцент, а потім і естраординарний професор Миколаївської академії Генерального штабу. Це був період розквіту інтелектуальної творчості офіцера.

За роки перебування на фронтах Першої світової війни (1914–1918 рр.) творча праця О. Рябініна майже припинилася. Протягом 1917–1918 рр. у званні генерал-хорунжого він служив у лавах армій Української Народної Республіки та Української Держави, а з березня 1919 р. перебував у складі РСЧА.

У 1919–1921 рр. учений працював у Головному архівному управлінні в Москві, що дозволило йому отримати цінний досвід архівної роботи. Встановлено, що радянська влада високо цінувала фахові можливості ученого.

Підрозділ 2.3 “Розквіт інтелектуальної творчості 1921–1931 рр.:
український історик та викладач” присвячений висвітленню наукової діяльності О. Рябініна-Скляревського, яку у 1920–1930-х рр. він продовжив в Одесі у місцевому відділенні воєнної секції Єдиного державного архівного фонду, а після його ліквідації (1923 р.) – в Одеському крайовому історичному архіві, де працював спочатку науковим співробітником, а потім ученим-архівістом. Викладацьку діяльність він продовжив в Одеському інституті народної освіти та Одеській артилерійській школі.

Зазначимо, що на початку 1920-х рр. О. Рябінін взяв прізвище дружини і надалі фігурує, як Рябінін-Скляревський.

Простежено феномен трансформації О. Рябініна-Скляревського з ученого, який мислив і писав виключно в контексті загальноросійської офіційної історіографії, на науковця, що позиціонує себе як український історик-державник.

З 1925 р. О. Рябінін-Скляревський налагодив професійні зв’язки з М. Грушевським і став позаштатним співробітником Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) (як науковий співробітник історико-філологічного відділу та комісії дослідження історії Полудневої України). Він співпрацював з багатьма українськими вченими: Д. Багалієм, С. Боровим, С. Ерастовим, Є. Загоровським, К. Копержинським, М. Могилянським, А. Музичкою, М. Плевако, М. Слабченком, С. Шамраєм, В. Юркевичем та ін. У Києві О. Рябініна-Скляревського знали як українського архівіста, завідувача Одеським крайовим історичним архівом, члена комісії найновішої історії України ВУАН.

Упродовж 1920–1930-х рр. учений брав активну участь у діяльності багатьох наукових організацій та осередків, де виступав із доповідями за результатами своїх студій. Зокрема, О. Рябініна-Скляревського було обрано дійсним членом Археографічної Комісії при ВУАН і Центрального архівного управління (ЦАУ) УСРР в Харкові. Історик плідно співпрацював із соціально-історичною секцією Одеської комісії краєзнавства при ВУАН, одеською філією Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка тощо.

У підрозділі 2.4 “Інтелектуал і влада за часів репресій (1931–1942 рр.)” розглянуто репресивні заходи радянської влади 1930-х рр. щодо О. Рябініна-Скляревського, останні роки роботи вченого в Одесі, останній період життя в ув’язненні та посмертний реабілітаційний процес.

У 1931 р. ученого заарештовано за звинуваченнями у справах “Весна”, “Контрреволюційної військово-офіцерської організації” та “Українського національного центру”. Однак, доказів для його засудження виявилося недостатньо і в грудні 1931 р. справи було закрито.

Після виходу на свободу О. Рябінін-Скляревський наукову діяльність майже припинив. Багато ґрунтовних праць дослідника, надісланих до Києва в період 1929–1930 рр., так і залишилися у “портфелі редакції” ВУАН.

У 1937 р. ученого заарештували вдруге. У цей час розголосу набула кримінальна справа “Антирадянської німецької організації викладачів Одеського педагогічного інституту”. Тут науковцю пригадали його співпрацю з німецьким вченим Г. Лейббрандтом та військове минуле, звинувативши у шпигунстві. 5 лютого 1938 р., за сфабрикованою справою, О. Рябініна-Скляревського було відправлено до Північно-Уральського виправного трудового табору, що розташовувався на території Свердловської області (нині – Єкатеринбурзька область Російської Федерації). З Уралу О. Рябінін-Скляревський підтримував листування з родиною до середини 1941 р. У листах писав, що працює завідувачем бібліотеки. Хворий і немічний історик помер 10 березня 1942 р.

У 1965 р. за зверненням Юрія Рябініна-Скляревського (сина ученого) було розпочато реабілітаційний процес. 10 червня 1965 р. постановою Воєнного трибуналу Одеського військового округу О. Рябініна-Скляревського було визнано невинним через відсутність складу злочину.

На підставі спогадів знайомих, товаришів по службі, мемуарів і приватного листування здійснено спробу відтворити психологічний портрет О. Рябініна-Скляревського.

Третій розділ “О. Рябінін-Скляревський як воєнний учений” присвячено дослідженню різнобічних напрямів воєнно-наукової діяльності кадрового офіцера, які засвідчують широту його інтелектуальної активності.

У підрозділі 3.1 “О. Рябінін-Скляревський в інтелектуальному просторі
воєннонаукових знань кінця ХІХ – початку ХХ ст.” відзначено вплив військової служби О. Рябініна-Скляревського на обрання проблематики воєннонаукових студій дослідника, розглядається його діяльність у контексті розвитку воєннонаукової думки початку ХХ ст.

Безпосередня участь у Російсько-японській війні (1904–1905 рр.) продемонструвала молодому офіцерові технічну і тактичну відсталість російської армії на початку ХХ ст., що і визначило проблематику його воєнноісторичних і теоретико-тактичних розвідок.

Встановлено, що воєннонаукова праця О. Рябініна-Скляревського реалізовувалася через активну участь у діяльності “Общества ревнителей военных знаний”. У співпраці з видавництвом В. Березовського впродовж 1906–1913 рр. було надруковано декілька його брошур та книг. Він активно співпрацював із видавництвом І. Ситіна – був одним із редакторів “Военной энциклопедии” та входив до колективу авторів масштабного видання “Отечественная война и русское общество”. Дослідник спілкувався та співпрацював із багатьма військовими діячами та науковцями: В. Апушкіним, К. Величко, В. Новицьким, О. фон-Шварцом, Г. фон-Шульцом та ін.

З’ясовано, що наукові зацікавлення О. Рябініна-Скляревського цілком органічно вписувалися у загальні тенденції розвитку тогочасної воєнної науки, а сам він займав чільне місце серед військових-інтелектуалів.

У підрозділі 3.2 “Воєнноісторичні та теоретико-тактичні студії О. Рябініна-Скляревського” висвітлено доробок вченого у галузі вітчизняної та всесвітньої воєнної історії та його погляди на тактичні проблеми організації військової служби в російській армії на початку ХХ ст.

Автором проаналізовано низку проблем, що перебували у центрі уваги О. Рябініна-Скляревського як воєнного історика: історія локальних війн початку ХХ ст., історичні приклади нічних бойових дій, історія міліційних армійських систем окремих держав, воєнна біографістика та історія розвитку збройних сил Російської імперії. Встановлено, що у воєнноісторичних дослідженнях учений, як і більшість його сучасників, тяжів до позитивістської методології і перебував на позиціях державної школи в російській історіографії.

Є підстави стверджувати, що О. Рябінін-Скляревський розробив власну історичну схему розвитку з історії збройних сил Росії, яка стала підсумком багаторічних студій науковця. Дослідник виділив три основні періоди в історії Російської армії: 1) XVII ст. – століття ополчення та найманців як основи російського війська; 2) XVIII ст. – століття регулярної армії та створення флоту; 3) ХІХ ст. – століття переходу до сучасної системи кадрових армій. В основу періодизації автором було покладено принцип організаційних, технічних і тактичних змін у російській армії, які відбувалися в результаті реформ (перша чверть XVII, перша чверть XVIІI і середина ХІХ ст.). Схема О. Рябініна-Скляревського в загальних рисах концептуально та змістовно співвідноситься з усталеними позиціями сучасної російської воєнноісторичної науки.

У дисертації доведено тісний зв’язок воєнноісторичних праць з теоретико-тактичними роботами О. Рябініна-Скляревського. Останні присвячені вирішенню таких проблем російської армії початку ХХ ст.: офіційні правила організації та порядку реалізації військової діяльності; воєнно-тактична підготовка військ; бойові дії військових підрозділів у нічних операціях та ін.

Встановлено, що О. Рябінін-Скляревський під час служби в армії УНР та Української Держави став одним із перших ідеологів та практиків розбудови української армії. Базуючись на історичних паралелях та апелюючи до воєнно-історичного досвіду інших держав, учений обґрунтував відродження козацтва, як традиційної основи українського війська. Впродовж 1920-х рр. він став детально вивчати воєнні аспекти історії південноукраїнського козацтва, а отже був і серед фундаторів дослідження української воєнної історії.

У четвертому розділі “О. Рябінін-Скляревський як дослідник історії України” проаналізовано діяльність ученого як історика-архівіста. Досліджено його праці з історії українського козацтва, революційних та суспільно-політичних рухів, історико-літературознавчі студії та публіцистичну діяльність у контексті українського історіографічного процесу 1920–30-х рр. Відзначається, що 1920-ті – початок 1930-х рр. стали найбільш плідними в науковій творчості О. Рябініна-Скляревського як історика. Саме в цей час було написано більшість його робіт з української історії, що є цілком зрозумілим, адже 1920-ті рр. взагалі стали «золотою добою» української історичної науки, яка в цей час досягла світового рівня, перетворилася на складову національної свідомості та націєтворчого процесу.

У підрозділі 4.1 “Рябінін-Скляревський як історик-архівіст” визначено внесок О. Рябініна-Скляревського в розбудову та розвиток вітчизняної архівної справи під час служби в Одеському губернському (крайовому та обласному) історичному архіві впродовж 1923–1937 рр.

У роботі відзначено, що О. Рябінін-Скляревський – архівіст за фахом, а архівна справа стала основним видом його діяльності впродовж 1920–30-х рр. Цю роботу нами розглянуто у декількох основних напрямках: складенні описів справ, введенні до наукового обігу архівних документів, розробленні питань теорії і практики архівної справи тощо. Значний внесок зробив О. Рябінін-Скляревський у масштабну підготовчу роботу з вивчення та підготовки до друку архівного комплексу Коша Нової Запорозької Січі. У 1931 р. Археографічною комісією ЦАУ УСРР було надруковано опис справи, складений О. Рябініним-Скляревським.

Автором підкреслено, що О. Рябінін-Скляревський відстоював певні погляди на організацію та принципи функціонування архівної системи. Учений вважав, що архівні документи як суспільне надбання мають бути загальнодоступними для всіх дослідників.

Доведено, що робота в архіві відіграла ключове значення у становленні О. Рябініна-Скляревського як українського історика. Опрацювання широкого кола архівних документів стало основою більшості історичних праць вченого і визначило предметне поле його досліджень.

Підрозділ 4.2 “Проблеми історії українського козацтва початку XVIIІ – середини ХІХ століть у науковій спадщині історика” є узагальненням внеску О. Рябініна-Скляревського в дослідження історії Олешківської (1711–1734 рр.), Нової (Підпільненської) (1734–1775 рр.) та Задунайської (1775–1828 рр.) Січей, Усть-Буджацького та Азовського козачих військ.

В умовах актуалізації досліджень з історії козацтва у другій половині 1920-х рр. О. Рябінін-Скляревський написав кілька праць з історії Задунайської Січі. Він фактично є першим науковцем, що на ґрунтовній джерельній базі подав цілісне і неупереджене бачення історичного буття задунайців за межами батьківщини. Ці роботи отримали широке визнання в наукових колах, не втративши своєї наукової ваги й по сьогодні.

У науковій спадщині О. Рябініна-Скляревського окреме місце посідає неопублікована праця «Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша ХVIII століття», яка, по суті, є соціально-політичною історією Запорозької Нової Січі. Її відомості та висновки зараз активно використовують дослідники українського козацтва. У підрозділі здійснено історіографічний аналіз означеної праці, показано її значущість у контексті становлення та розвитку української радянської історичної науки. Автор приєднується до припущення одеських вчених Г. Малінової та І. Сапожникова, що ця праця була дисертаційним дослідженням О. Рябініна-Скляревського, написанням якого неофіційно керував М. Грушевський.

Нами зазначено, що О. Рябінін-Скляревський у загальних рисах окреслив оригінальну концепцію історії українського козацтва у XVIII ст. – від кримської протекції (Олешківська Січ), повернення в російську протекцію (Нова Січ) до виходу в османську протекцію (Задунайська Січ) – як природний процес, зумовлений особливостями суспільно-економічного розвитку. Ця концепція органічно вписується в схему української історії М. Грушевського та водночас має ознаки державницького бачення вітчизняної історії XVIII – першої половини ХІХ ст.

У підрозділі 4.3 “Історія революційних та суспільно-політичних рухів у висвітленні дослідника” розглянуті дослідження О. Рябініна-Скляревського з історії масонства, декабристського, громадівського та народницького рухів, революцій 1905 та 1917 рр., що охоплюють значний період часу – другу половину ХІХ – початок ХХ ст. Визначено, що ці дослідження базуються на архівних документах, що вперше введені до наукового обігу О. Рябініним-Скляревським і демонструють перебіг революційних подій на Півдні України на тлі загальних суспільних процесів у Російській імперії.

Прослідковано, що витоки зацікавлень О. Рябініна-Скляревського історією революційних рухів сягають початку 1920-х рр. Звернутися до цієї тематики вченого стимулювали та надихали відзначення річниць повстання декабристів і революцій 1905 і 1917 рр.

Встановлено, що вивчення О. Рябініним-Скляревським проблем українського громадівського руху (1860–1870-х рр.) було одним із основних напрямків його наукової творчості. Декілька ґрунтовних розвідок упродовж 1926–1928 рр. він виконав у межах однієї з провідних тем, які розробляли Історична секція ВУАН під головуванням М. Грушевського і Українське наукове товариство у Києві. З’ясовано, що О. Рябінін-Скляревський не лише є першим дослідником більшості громадівських осередків на Півдні Україні, а й концептуально виділив їхню діяльність як важливий етап українського демократичного руху.

У підрозділі 4.4 “Історико-літературознавчі студії О. Рябініна-Скляревського” проаналізовано роботи вченого, створені на перетині історичної науки і літературознавства. Більшість із них присвячено літературній творчості письменників, поетів, учених, громад­ських і суспільних діячів та їх стосункам із владою. Крім літературознавчого аналізу О. Рябінін-Скляревський подав широкий історичний контекст та проаналізував історичні джерела, які лягли в основу сюжетів творів. У центрі уваги дослідника були представники української (Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Коцюбинський, М. Дашкевич, Я. Стефанович, М. Комаров, С. Метлицький та ін.), та зарубіжної культури (О. Пушкін, А. Міцкевич, Д. Байрон, Вольтер та ін. ).

Встановлено, що літературознавчі праці О. Рябініна-Скляревського тісно пов’язані з його дослідженнями з історії України ХІХ ст., вони конкретизують різні аспекти життя та діяльності представників інтелектуальної еліти доби українського національного відродження, демонструють їх внесок у формування національної ідеї та історичної свідомості українського народу.

У підрозділі 4.5 “Науково-популярні та публіцистичні твори” досліджено публіцистичну діяльність О. Рябініна-Скляревського.

Доведено, що він був доволі талановитим публіцистом, який у своїх статтях на шпальтах одеських газет (“Молодая Украйна”, “Червоний степ”, “Чорноморська комуна” та “Молода гвардія”) висвітлював актуальні суспільні теми, розглядав їх в історичній ретроспективі, намагався донести до читача цікаві факти з історії міста та Південного регіону в цілому.

Виявлено, що окремі публіцистичні роботи мали під собою автобіографічне підґрунтя і в художній формі відтворювали особистісний підхід вченого до подій наукового та громадського життя Одещини 1920 – початку 1930-х рр.

Деякі публікації О. Рябініна-Скляревського у періодичній пресі були обширні за обсягом, базувалися на архівних документах, ставили за мету популяризацію історичних знань, але не мали ознак наукового видання. Це дало підстави окремо говорити про роботу О. Рябініна-Скляревського в науково-популярному жанрі.