ІНФРАСТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні аспекти формування механізмів інфраструктурного забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів» визначено сутність, зміст та основні характеристики управління соціально-економічним розвитком регіону, досліджено розвиток концепцій управління регіональною економікою, визначено особливості соціально-економічної інфраструктури як об’єкту регіонального управління.

В результаті дослідження встановлено, що категорія соціально-економічного розвитку є складного, багатогранною категорією, яке характеризується міждисциплінарним характером і найбільш загально може бути виражена через поняття «якість життя». Недостатня опрацьованість проблематики якості життя в межах економічних досліджень обумовлюється низкою об’єктивних факторів, які узагальнено полягають у відносно нещодавньому виникненні цієї концепції та її невідповідності домінуючим нині теоріям, що характеризуються технократичним змістом і спрямовані на максимізацію прибутку чи доданої вартості без урахування якісних характеристик життя населення.

Аналіз основних підходів до трактування сутності соціально-економічного розвитку з точки зору якості життя населення визначив, що вони характеризуються різноспрямованістю та, у деяких випадках, – взаємовиключенням. Первинним та найбільш загальним аспектом визначення сутності якості життя є певний рівень задоволення потреб людини, але у подальшому розуміння цих потреб, рівні та джерела їх задоволення відрізняються. В ході аналізу наукових джерел було виокремлено, систематизовано та доповнено структуру змістовних складових категорії якості життя, а також структуру чинників впливу на процеси формування якісних характеристик життя високого рівня.

Узагальнення та систематизація існуючих тлумачень економічного змісту категорії якості життя визначили наявність групи підходів, які використовуються авторами. До їх числа було віднесено об’єктивістський, структурний (в його межах виокремлено операційний та змістовний підходи), об’єктивний та суб’єктивний підходи.

Концепція якості життя є відносно новим напрямком економічних досліджень, який вперше було окреслено в дещо загальних рисах західною наукою у 60-х роках минулого століття. Вона має загальнонауковий характер та сформувалася на перетині економіки, соціології, політології, теорії держави, сучасних філософських концепцій. Сучасна концепція управління якістю життя є результатом перетину процесів розвитку трудової теорії вартості, концепцій гуманізації соціально-трудових відносин і соціалізації процесів управління економікою, з одного боку, і, з іншого боку, відносно нової, суто виробничої концепції управління якістю, яка в другій половині ХХ століття отримала чітко визначений зміст концепції тотального управління якістю.

На сучасному етапі категорія якості життя перетворилася на більш практичне поняття та набула утилітарного змісту, який пов’язується з її визначенням у якості стратегічного орієнтиру на регіональному, національному та наднаціональному рівнях, концептуальні основи, які опосередковують аналізовану категорію окреслюють коло вельми осяжних питань, що у сукупності обумовлюють проблематику людського розвитку. Саме за цим принципом було сформульовано ключовий індикатор рівня розвитку націй, запропонований ООН. Еволюція та процеси розвитку підходів до визначення змісту категорії якості життя, процесів управління нею та передумов актуалізації цього питання в практичній сфері, визначають залежність змісту та економічної сутності якості життя як об’єкту управління економікою та суспільної дискусії від значної кількості суспільно-політичних і соціально-економічних чинників. Важливим є те, що у сучасних умовах розуміння якості життя пов’язане, значною мірою, із діяльнісним підходом до її тлумачення, що обумовлюється встановленням чіткого зв’язку між якістю життя та продуктивністю, інноваційністю, творчістю праці більшої частки населення.

Формування змістовного наповнення якісних характеристик життя населення обумовлюється функціонуванням операційної підсистеми, яка опосередковується управлінням економікою на держанвому та регіональному рівнях та зв’язками державної та регіональної економічної політики з іншими галузевими напрямками управління. Якість життя є цільовим об’єктом управління соціально-економічним розвитком регіонів, який визначається на певному етапі соціально-економічного та політичного розвитку країни. Управління якістю життя населення доцільно розглядати як певну філософію політики в сфері управління соціально-економічним розвитком регіонів на певному етапі розвитку країни. В ході дослідження доведено, що у сучасних умовах якість життя населення є об’єктом управління соціально-економічним розвитком регіонів, яка характеризується певним рівнем соціальної орієнтованості у зв’язку із досягнутим рівнем суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку. При цьому соціальна та економічна політика держави виступають як взаємообумовлюючі складові єдиної системи.

Обґрунтовано існування певного дуалізму в економічному змісті процесу управління соціально-економічним розвитком з позиції якості життя населення, оскільки, з одного боку, він має опосередкований характер та знаходиться у повній залежності від стану соціально-економічного розвитку країни, але, з іншого боку, такого роду управління має прямий та безпосередній характер, який пояснюється тим, що від його результатів залежить привабливість території для інвестування та залучення приватних суб’єктів до участі в фінансування економічного і соціального розвитку країни та регіонів.

У ході дослідження визначено фактори впливу на функціонування системи управління соціально-економічного розвитку, а також її об’єкти. На основі цього графічно побудовано схему системи управління соціально-економічним розвитком регіонів країни (рис. 1).

Сформовано матрицю елементів функціонального управління соціально-економічним розвитком регіонів (за сферами об’єкту управління), за допомогою якої визначається перелік окремих дій і напрямків управлінської діяльності, а також здійснюється ідентифікація змістовно відокремлених процесів системи управління, їх зв’язків та послідовностей.