ЛЮДИНА ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію.

У першому розділі «Передумови зміни суб’єктної ролі людини в економіці та становлення нової методології господарської антропології» визначено тенденції сучасного господарського розвитку; розкрито ґенезу зміни ролі людини у господарському розвитку; опрацьовано та систематизовано теоретичні уявлення про людину в еволюційній динаміці економічної теорії. 

У дисертаційній роботі окреслено основні емпіричні передумови зміни суб’єктної ролі людини в динаміці економіки. Визначено, що трансформації соціально-економічного життя, зумовлені одночасною дією техніко-економічних, соціально-структурних та інституційних змін, сприяють становленню глобального економічного простору, основаного на економіці знань, яка відтворюється завдяки включенню сфери свідомості людини, внутрішніх форм особистісного багатства – духовно-творчих цінностей у господарський обіг.

Підкреслено залежність усталеного господарського розвитку від людини, не лише як суб’єкта економіки, включеного в систему економічних відносин, але й ступеня її зрілості як особистості, усвідомлення загроз та відповідальності за наслідки прийнятих рішень, тобто суб’єкта більш широких суспільних відносин. Головний виклик сучасного господарського розвитку полягає у виборі сценарію виживання людства: або руйнування родової сутності людини, або формування цілісного, економічно активного, інтелектуально та духовного розвиненого, соціально відповідального суб’єкта.

У роботі доведено, що нерівномірність та невизначеність господарського розвитку, які виступають основними характеристиками цього процесу, зумовлені не лише об’єктивним характером формування Центр-Периферійної системи глобальної економіки, її фінансизацією, дисбалансом техносфери й біосфери, вичерпністю зовнішніх джерел розвитку, але й швидкими інституційними змінами, що викликають проблеми адаптаційної поведінки суб’єктів, викликаючи розмивання суб’єктності на всіх рівнях господарства (глобальному чи локальному). Рівень складності господарських розривів не відповідає структурі та потенціалу суб’єкта, який здатний їх подолати. Наростання внутрішніх і зовнішніх суперечностей сучасного способу суспільного виробництва концентрується у невідповідності темпів поширення техніко-економічної та гуманітарної сфер розвитку, що проектується на людину. Ці тенденції формують нові форми відчуження людини – мережне, інформаційне, інтелектуальне та посилюють його традиційні форми, характерні для індустріального суспільства.

У дисертації здійснено історико-логічний аналіз ґенези в економічній теорії понять, чинників господарського розвитку та ролі в ньому людини, що дозволило дійти висновку про зміщення акцентів від технологічних, екзогенних його чинників до суб’єктної основи, яка виражається у людському потенціалі як інтегральному визначнику впливу суб’єкта на перебіг розвитку господарства. Доведено, що аналіз господарського розвитку доцільно здійснювати на основі відтворювального підходу, невідривності матеріального і духовного виробництва, об’єктивного та суб’єктивного чинників та цілісного бачення активної ролі людини у суспільному відтворенні: носіїв життя, засобів життя, його середовища та смислів.  

Спираючись на методологію діяльнісного підходу та принципи постнекласичної наукової раціональності, господарський розвиток розглядається як діалектичний процес ускладнення господарських форм соціально-економічних відносин із зростанням значення у їх становленні всезагальних продуктивних сил людини, соціалізації економіки, формування відповідних структур розвитку, що забезпечують нарощення людського потенціалу та якості життя. Систематизовано типи господарського розвитку із виокремленням критеріїв: за джерелами розвитку; напрямком та формою руху; домінуючими базисними цінностями; характером суспільної свідомості; економічною політикою; характером співвіднесення у метасистемі «природа – людина – суспільство»; структурними наслідками; домінуючою технологією виробництва.

У дисертації економіка знань розглядається як сучасна форма господарського розвитку, базис якої становлять ресурси неоіндустріалізації та суб’єктного потенціалу людини. Визначено, що відтворення знань, які на відміну від інших ресурсів, не мають вичерпності й, поглинаючись в споживанні, забезпечує зростання суспільної цінності, невіддільне від людини, ціннісних, кооперативних основ її діяльності. Господарський розвиток перетворюється на соціалізований процес, у якому визначного значення набувають суб’єктні характеристики потенціалу людини та умови його нарощення і реалізації: рівень свободи, творча праця, домінуючі базисні цінності та ефективні соціальні інститути, довголіття та міцне здоров’я, відповідний рівень знань, освіченості та культури особистості, оптимальний масштаб виробничого та вільного часу, якість життя.

Методологічне осмислення історичного розвитку економічної науки дозволило виділити дві основні концепції людини: людина індивідуалістична та людина суспільна. Критеріями виокремлення вказаних двох підходів визначено: межі суб’єктності, якими окреслюється сфера діяльності людини, що включається в аналіз; обумовленість прийняття рішень суб’єктом; рівень свободи прийняття рішень; взаємозалежність людини, суспільства і економіки, що визначає рівень свободи прийняття рішень та методи координації господарських дій; форма суб’єктності. Опрацювання виділених концепцій дозволило систематизувати основні ознаки методологічних платформ включення людини в економічні дослідження.

Визначено, що в основі концепції людини індивідуалістичної лежать принципи методологічного індивідуалізму та соціальна філософія лібералізму, рішення приймаються репрезентативними індивідами на основі інструментальної раціональності, координація дій здійснюється за принципами «laissez-faire» та ринкової рівноваги. Підґрунтя другої становлять різні за спрямованістю платформи холізму, роль людини суспільної в господарстві розгортається на основі методології марксизму, «старого» інституціоналізму, ордолібералізму, філософії господарства, інституційної політичної економії.

Виділені у роботі варіанти інтерпретації методологічних платформ людини індивідуалістичної та суспільної, проаналізовані також у розрізі відомих в історії економічної думки робочих моделей – людини економічної (НЕ), соціологічної (НS) та інституціональної (НІ). Доведено, що вказані моделі не дозволяють представити в абстрактній формі людину як цілісного суб’єкта і суспільства, і економіки – найбільш придатною до удосконалення виявилась людина інституціональна. Акцентовано на спрямованості наукового пошуку в напрямку синтезу основних економ-теоретичних методологічних платформ та моделей для формування підґрунтя створення цілісного відображення образу людини у господарському житті, крім того, нові умови та реалії перманентно змінюють саму людину, ускладнюючи її абстрактне подання, що вимагає оновлення методології її дослідження.

У другому розділі «Методологічні засади дослідження людини як суб’єкта господарського розвитку» з’ясовано суб’єктні основи господарської діяльності людини; обґрунтовано принцип холістичного персоналізму як методологічну основу дослідження людини в господарському розвитку, спираючись на який встановлено взаємозв’язки у формуванні глобальної інституціональної архітектоніки суб’єкта розвитку в умовах становлення економіки знань.  

Для побудови концепції людини як суб’єкта господарського розвитку, адекватного становленню економіки знань, здійснено не лише горизонтальний синтез у рамках економтеоретичних концепцій людини економічної та людини суспільної, але й вертикальний – у вигляді взаємозбагачувального синтезу міждисциплінарних підходів. Точкою відліку такого синтезу став діяльнісний підхід та теорія господарства, що дозволило представити людину одночасно суб’єктом і суспільства, і економіки.

Загальний зміст суб’єктності у роботі розглядається на принципі кругової причинності взаємозв’язків у метасистемі «природа – людина – суспільство». Суб’єктність досліджується як, по-перше, суспільний процес олюднення вказаної метасистеми, що протікає під час взаємодії людини і господарського середовища у праці, особистісній та соціальній творчості (системі продуктивних сил і виробничих відносин), по-друге, прояв сформованої інституціональною системою господарської поведінки людини (носія активності, потреб, здібностей, цінностей-цілей, інтересів, відповідальності, власника ресурсів).

Відповідно до застосованої господарської парадигми, виокремлення та розмежування у процесі діяльності функцій цілепокладання та цілевиконання дозволили в подальшому дослідженні розглянути людину як суб’єкта діяльності у двох проекціях, що визначаються векторами руху від суспільства та економіки до людини та від людини до економіки і суспільства. У такому розумінні акцентується на фундаментальному зв’язку суб’єкта з його цілепокладаючою діяльністю та рамками суспільних структур розвитку щодо визначення основних співвідношень у потребах і пріоритетах, ресурсах та їх обмеженнях.

Основною передумовою дослідження людини як суб’єкта господарського розвитку в зароджуваній економіці знань визначена взаємообумовленість розвитку людини, суспільства та економіки, що полягає у холістичних (цілісних) зв’язках індивідуального і суспільного, матеріального і духовного, об’єкта і суб’єкта. Доведено, що в умовах глобалізації суспільного життя, усуспільнення та соціалізації економіки, корпоративного характеру капіталістичних відносин, зростання економічних і соціальних ризиків та фундаментальної невизначеності, поширення суспільної за змістом, але особистісної за формою творчої діяльності, принципи інструментальної раціональності, очікуваної корисності не описують реальну господарську поведінку людини.