МОДЕРНІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні аспекти модернізації регіонального економічного простору в умовах формування мережевої економіки» визначено онтологічні характеристики та архітектоніку модернізаційних процесів, обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження, та на їх основі, визначено сутність, понятійну ідентифікацію, структурно-функціональні властивості та цільові орієнтири модернізації регіонального економічного простору, узагальнено зміст і тенденції генезису основних напрямів дослідження проблем розвитку та модернізації регіонального економічного простору, досліджено сутність, вихідні умови розвитку та специфічні особливості механізму функціонування мережевої економіки.

В умовах глобального формування постіндустріальної цивілізації та інформаційно-інноваційної економіки знань, модернізація регіонального економічного простору в Україні виступає в якості інваріантного, базового процесу, вектору соціально-економічного розвитку, який забезпечує входження до загальносвітового тренду. Онтологічні характеристики модернізації є похідними від іманентної парадигми постійного розвитку соціально-економічних систем, яка об’єктивується у межах антропного принципу.

Архітектоніка модернізаційного вектору соціально-економічного розвитку визначається його загальними закономірностями: об’єктивність та універсальність, нерівномірність та асинхронність, екзогенна детермінація, кумулятивність стадій, дивергенція та конвергенція; функціональними цілями: підвищення складності, пристосованості до зовнішніх умов, кількісне зростання та якісне поліпшення структури; векторами спрямування: прогрес, регрес.

Конструкційні аспекти модернізації відображаються у концептуальних підходах до моделювання процесів соціально-економічного розвитку. Циклічна модель соціально-економічної динаміки базується на уявленнях про загальну повторюваність всіх процесів, запрограмованість руху від виникнення до розпаду. Лінійна модель розвитку виходить з теорії загального прогресу та поступального руху від примітивних до найскладніших форм організації. Лінійна концепція отримала розвиток в теорії постіндустріального суспільства, за якого, основними продуктами споживання стають послуги і знання, а головними факторами розвитку – інформаційні технології та інноваційність економіки. Сучасні концепції розвитку формуються в межах постнекласиної науки та однієї з основних її складових – синергетики. Відповідна модель виходить з постулату про відкритість та взаємний вплив соціально-економічних систем, за якого флуктуації – випадкові відхилення, що детермінуються зовнішніми впливами, накопичуються, призводять до «розхитування» і руйнування існуючого порядку та виникнення нових форм організації (біфуркація). Зазначений механізм базується на діалектичному алгоритмі критичної маси змін, які детермінують біфуркацію. 

i)                  Поєднання головних ознак перелічених моделей в сучасних процесах соціально-економічного розвитку дає підстави визначити архітектоніку та зміст модернізації у вигляді спіральної моделі, за якої, розвиток соціально-економічних систем представляється як комплексний, прогресивний, багатовекторний процес виникнення нових форм організації і технологій виробництва на основі попередніх, тих які закінчили свій функціональний цикл.

Роль процесора соціально-економічної модернізації належить економічній системі, специфіка якої знаходить своє відображення в рівні технологічного розвитку та моделях розподілу, споживання й накопичення благ. Постійне прискорення технологічного розвитку спричиняє не відповідність організаційних механізмів та біфуркацію (поліфуркацію у випадку з постіндустріальною модернізацією) – перехід до більш прогресивних форм організації.

Генезис модернізаційної парадигми соціально-економічного розвитку характеризується формуванням наступних категоріальних ознак: інваріантність модернізаційного вектору, глобальність, системний характер, наявність еталонних механізмів модернізації, екзогенна й інноваційна обумовленість, навздогінний характер, можливість прискореної модернізації, формування постіндустріального суспільства, синергетична варіативність форм та результатів.

Модернізація економіки в структурному відношенні підрозділяється на три взаємопов’язані складові: інноваційно-технологічну, структурну й інституційну.

Постіндустріальна модернізація економіки актуалізує необхідність використання просторових факторів розвитку. На загальнонауковому рівні семантика поняття «простір» зводиться до універсальної форми буття та взаємодії всіх об’єктів реальності. Відносно соціально-економічних систем, саме наявність та визначений характер взаємодії суб’єктів стають визначальними чинниками ідентифікації і дослідження структурно-функціональних властивостей відповідних вимірів простору.

Визначення змісту регіонального економічного простору здійснюється у межах категоріального співвідношення «загальне-особливе», проекцією властивостей абстрактного економічного простору на його конкретні характеристики регіонального рівня. Семантична різниця між поняттями простору і регіону, полягає у тому, що простір є результатом взаємодії економічних суб’єктів, а регіон, як територіальна основа, виступає однією з передумов їхньої єдності.

Понятійна ідентифікація регіонального економічного простору формувалася на основі аналізу існуючих до визначення його сутності – територіально-ресурсного, середовищного, мікроекономічного підходів, перелік яких був доповнений авторським інформаційним підходом, в межах якого, дефініція економічного простору визначається наступним чином: середовище взаємодії між суб’єктами економічної діяльності, що формується у межах процесу трансакційного обміну інформацією та єдиної мережевої системи взаємовідносин.   

Структура регіонального економічного простору складається з економічних суб’єктів. Характер, механізми та ефективність їхньої взаємодії визначаються інституціональним контуром. За змістом, сутність регіонального економічного простору визначається притаманними йому функціями: розміщення, інтеграції, координації, інформаційної, регулюючої, оптимізаційної.

Архітектоніка характеристик регіонального економічного простору формується в межах двох рівнів понятійної ідентифікації. По-перше, для регіонального економічного простору як фізичного базису характерними є властивості: розташування, площа території; щільність розміщення об’єктів; конфігурація. По-друге, регіональному економічному простору як середовищу взаємодії господарюючих суб’єктів будуть притаманні властивості, що характеризують, з одного боку, структуру простору, а з іншого боку – його системність. До першої групи відносяться: фрактальність, мережевість, неоднорідність, поляризованість економічного простору, цілісність та єдність. До другого – циклічність та відтворення. При переході до мережевої економіки актуалізуються такі властивості простору як – горизонтальна самоорганізація, саморозвиток, синергія.

Регіональний економічний простір, як синергетична система, що підпорядковується циклічним закономірностям розвитку, функціонує у межах життєвого циклу, який складається з чотирьох фаз: формування – інтеграція економічної діяльності; розвиток – зріст концентрації та синергетичний ефект; дезінтеграція – економічна криза, невідповідність інституціонального контуру; розпад – фрагментація економічного простору. 

Інваріантність модернізаційного вектору розвитку регіонального економічного простору, обумовлює загальну постіндустріальну трансформацію економічних процесів. Ядром п’ятого технологічного укладу, формування якого є цільовим орієнтиром модернізації регіонального економічного простору в Україні, виступають інформаційно-комунікаційні галузі. Їх розвиток спричиняє формування якісно нового типу економічних відносин – мережевої економіки, що базується на постійному генеруванні нових знань і технологій, впровадженні інновацій, глобалізації, переносі економічної діяльності у віртуальне середовище Інтернет, горизонтальних кон’югаційних механізмах координації.

На основі аналізу механізму функціонування мережевої економіки можна визначити два рівня її понятійної ідентифікації. По-перше, як системи економічних відносин з приводу виробництва, використання, обміну мережевими товарами і послугами. По-друге, якісно нової інституціональної системи економічної організації.

Визначеним рівням відповідають особливості функціонування мережевої економіки. По-перше – виробництво товарів за мінімальних граничних витрат та зростаюча гранична прибутковість, мережевий ефект збільшення цінності товарів, інверсійне ціноутворення, високий рівень інноваційності. По-друге – горизонтальний, інтерактивний характер взаємодії економічних суб’єктів, вільний доступ до інформаційних ресурсів, рівноправне співробітництво, самоорганізація та ефект синергії. Процес модернізації регіонального економічного простору необхідно організовувати у відповідності з визначеною логікою: розвиток інформаційно-комунікаційних технологій; формування мережевих механізмів інтеграції та координації економічної діяльності.

Постіндустріальна модернізація регіонального економічного простору має бути спрямованою на створення середовища вільного обміну інформацією, яке змінить логіку господарських процесів у спрямуванні до горизонтальної взаємодії економічних суб’єктів, що забезпечить функціональну координацію розсіяного знання та можливості для використання синергетичних ефектів, на основі розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

При переході до постіндустріальної моделі розвитку, який супроводжується розбудовою мережевої економіки, економічний простір набуває якісно нових ознак: глобалізована просторово-інформаційна система; середовище, що створюється у процесі взаємодії суб’єктів економічної діяльності; мережева організація взаємодії соціально-економічних суб’єктів, що характеризується горизонтальною архітектонікою, здатністю до самоорганізації та саморозвитку, збільшенням синергетичного ефекту.

В розділі висунуто гіпотезу, що у процесі постіндустріальної модернізації регіонального економічного простору, завдяки інформатизації, підсилюватиметься його функція як середовища інформаційної взаємодії та самостійного фактору розміщення і формування конкурентних переваг.

У другому розділі «Методологія управління постіндустріальною модернізацією регіонального економічного простору» сформовано методологію стратегічного управління постіндустріальною модернізацією регіонального економічного простору, що базується на системно-тектологічному підході; досліджено та визначено передумови формування і склад інформаційно-комунікаційної інфраструктури; на основі аналізу міжнародного досвіду, з врахуванням національної специфіки, розроблено методику інтегральної оцінки розвитку мережевого сектору економіки регіонів України.

Зміст механізму модернізації регіонального економічного простору з методологічної точки зору, доцільно формувати у межах підходу, що пояснює функціонування економіки через хвилеподібний, циклічний процес зміни технологічних укладів – якісно визначених систем виробничих відносин, зміст яких визначається діалектичним взаємозв’язком рівня технологічного розвитку всіх фаз виробництва, та існуючим типом суспільного споживання. Технологічні уклади змінюють один одного за циклічною логікою, приблизно кожні 60-80 років. Технократичний вплив науково-технічного прогресу суттєво прискорив цей процес, скоротивши тривалість періоду функціонування останніх технологічних укладів.

Основними елементами структури технологічного укладу виступають: «ядро» – комплекс базисних, технологічно сполучених виробництв; «ключовий фактор» – технологічні інновації, що обумовлюють формування «ядра» технологічного укладу; «пропульсивні галузі» – які інтенсивно використовують ключовий фактор та відіграють провідну роль у поширенні нового технологічного укладу.

Життєвий цикл технологічного укладу проходить у межах чотирьох етапів: формування, домінування, спад, криза. Початкові контури нового технологічного укладу виникають як оптимізаційна надбудова над технологічними ланцюгами попереднього. Формування попиту на нові товари запускає в дію підприємницьку функцію, за якої здійснюється модифікація продукції щодо зниження вартості, підвищення якості, розширення різноманітності. Цей процес викликає подальший технологічний розвиток,  зріст спеціалізації базисних виробництв відповідно до споживчих переваг, що відповідає етапу домінування. Завершальні стадії життєвого циклу технологічного укладу характеризуються його кризовим станом, насиченням попиту, надвиробництвом відповідних товарів і перенагромадженням капіталу в базисних галузях. Одночасно, на фоні перетікання капіталу до виробництв нового технологічного укладу, починається його прискорений розвиток. До теперішнього часу в історії світового техніко-економічного розвитку виділяються життєві цикли шести технологічних укладів, включаючи домінуючий у структурі економіки розвинених країн, п’ятий – інформаційний технологічний уклад.