ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В УМОВАХ РОЗШИРЕНОГО ЄС

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і стан наукового завдання, обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, зазначено мету та завдання дослідження, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, визначено методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення, вказано, де були апробовані основні положення, зроблено теоретичні висновки, названо результати дослідження.

У першому розділі - „Методологія трансформаційних процесів сучасних економічних систем” сформульовано методологічні принципи трансформації економічних систем; визначено основні трансформаційні моделі; обґрунтовано трансформаційну парадигму перехідних економік.

Новітній етап розвитку європейського економічного простору характеризується трансформацією транскордонного співробітництва на різних рівнях його реалізації, зокрема, на загальноєвропейському, державному, регіональному й локальному. У результаті дослідження було систематизовано методологічні принципи трансформації складних економічних систем, до яких відносяться: принцип наступності (визначає структурно-логічну схему причинно-наслідкових зв’язків на засадах системного аналізу, Л. Берталанфі); принцип методології системного аналізу (формує інструмент наукового пізнання, а також спосіб логічного мислення, системного сприйняття та відповідного впорядкування інформації, розвиває цілісну систему на засадах складної взаємодії за схемою „частина – ціле – частина” – В. Афанасьєв, Е. Квейд, Дж. Клір, Г. Гакен, М. Згуровський, Н. Панкратьєва, А. Гальчинський); структурний принцип (процес формування структурної цілісності глобальної системи на засадах сумативності, де домінують горизонтальні міжсегментні (міждержавні) зв’язки); принцип історизму (дає змогу досліджувати трансформацію транскордонного співробітництва на засадах трьохфазного розвитку функціонування системи, це, зокрема, генезис перебування у фазі сумативної цілісності, зрілості, набуття стану структурної цілісності, занепаду, коли потенціал розвитку системи себе вичерпує); принцип саморозвитку (розвиток здійснюється шляхом реалізації внутрішнього енергетичного потенціалу системи, формується на основі трьох типів суперечностей: по-перше, на протиріччі між цілим і окремими структурними елементами системи; по-друге, нарощенні енергії розвитку, що відбувається не лише на основі субординаційних зв’язків між цілим і частинами; по-третє, на розвитку системи та її енергії, що генерується із зовнішнього середовища).

Досліджено та обґрунтовано засади функціонування транскордонної економічної системи. В її основі містяться прості „сумативні” і „цілісні” системи (десумативні) - це найпростіший тип систем, які лише за наявності певних передумов можуть трансформуватися в системи вищого порядку (зрілі, цілісні).

Доведено, що основою диференціації сумативних, а також цілісних систем є наявність інтегральної (системної) якості, реалізація якої є вирішальним чинником у визначенні цілісності. Закон складних (цілісних) систем є основою теорії та методології системного аналізу, за якого ціле є більшим від суми його частин. У результаті дослідження доведено та обґрунтовано теоретико-методологічні та інституційні аспекти трансформації транскордонного співробітництва у ЄС.

Зокрема, інтегративна система трансформації транскордонного співробітництва у Європейському Союзі має специфічні закономірності, зокрема формується під впливом теоретико-методологічних засад (визначення базових дефініцій, обґрунтування теорій, принципів, чинників та функцій), а також інституційної системи (організаційні та фінансові засади сприяння транскордонного співробітництва, форми ТКС, а також нормативно-правове забезпечення).

Визначено, що економічна система - це сукупність як чинників виробництва (об’єктів систем), так і цілого комплексу відносин між людьми - виробництва, обміну, розподілу та споживання. Сформовано основні моделі трансформації економічних систем („лінійних стадій розвитку” В. Ростоу; „структурних трансформацій” А. Льюіса; „сталого розвитку” Н. Джорджеску-Рогена; „інноваційну” модель економічного розвитку М. Туган-Барановського та Й. Шумпетера).

Зроблено висновок, що основою цих моделей є сукупність послідовних стадій економічного зростання. Це є своєрідний економічний детермінізм у підходах і механізмах реалізації глобальної стратегії міжнародних економічних відносин. Обґрунтовано особливості формування національних моделей  перехідних економік країн Центральної та Східної Європи. Найбільш розповсюдженими моделями трансформації економіки цих країн є „градуалізм” та „шокова терапія”. Градуалізм – доведення доцільності еволюційних змін (інституціоналісти, кейнсіанці, соціал-демократи, засновники теорії ринкового соціалізму, еволюціоналісти – Дж. Ватіскі, Майкл Бруно, Е. Крюгер, Дж. Стігліц, Т. Скот, К. Ласки, В. Леонтьєв, А. Коуз, П. Меррел); шокова терапія – доведення доцільності стрімких термінових змін (ортодоксальні та гетеродоксальні заходи – Дж. Сакс, А. Аслунд, Я. Корнаї, П. Кругман, Л. Бальцерович, В. Клаус).

З’ясовано, що основою трансформації перехідних економік є неврівноважені, складні, дисипативні, саморозвивальні соціально-економічні системи. Обґрунтовано парадигму трансформаційних процесів перехідних соціально-економічних систем, якою є синергетика (синергетичні інновації, інституційно-еволюційні принципи), що має здатність переводити їх у стан біфуркації. Отже, відповідно до синергетичної парадигми, дії якої сприяють трансформаційним процесам соціально-економічних систем, можна отримати результат двома складниками взаємооберненого зв’язку, це перш за все позитивним і негативним, а також двома механізмами трансформації, зокрема, самоорганізаційним та адаптаційним.

Доведено, що механізм трансформації соціально-економічних систем має такий вигляд: „флуктуації–атрактор–макробіфуркація–дисипативна структура оновленої якості економічної системи”. Визначено категорію „трансформація” – це зміна, перетворення, тобто усунення суттєвих елементів попереднього устрою; обґрунтування нової мети, завдань, що передбачає взаємодоповнення революційного та еволюційного розвитку, а також застосування пріоритетних механізмів якісного удосконалення системи.