РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи розвитку міжнародних економічних відносин» досліджено теоретичні засади розвитку міжнародних економічних відносин; проаналізовано сутність, форми та методи економічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин; визначено місце Південно-Східної Азії в міжнародному розподілі праці.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується активізацією міждержавної взаємодії за різними географічними векторами. В результаті дослідження теоретичних засад розвитку міжнародних економічних відносин (Є. Авдокушин, В. Герасимчук, І. Дахно, В. Лукашевич, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, В. Новицький, А. Поручник та ін.) встановлено відсутність єдиного підходу до трактування поняття «міжнародні економічні відносини», надано визначення даної категорії як системи зв’язків, що встановлюються між державами, регіональними та субрегіональними угрупованнями, транснаціональ­ними корпораціями та іншими суб’єктами світового господарства в процесі зовнішньої торгівлі, транскордонного переміщення капіталу, міжнародного кредитування, валютних відносин, міграції робочої сили тощо.

Найстарішою та найбільш розповсюдженою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля (процес купівлі-продажу, який здійснюється між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах світу у вигляді експорту та імпорту). На основі аналізу варіантів взаємодії суб’єктів міжнародної торгівлі (традиційна торгівля; торгівля за кооперацією; компенсаційна торгівля; торгівля, пов’язана з орендою) визначено особливості зовнішньоторговельних операцій в сучасних умовах: значне розширення номенклатури продукції і швидке оновлення асортименту; розширення поставок проміжної продукції; необхідність подовження термінів виконання контрактів через ускладнення продукції; комплексний характер операцій з постачання устаткування для підприємств (з технологією і супутніми послугами); зростання масштабів операцій (від окремих контрактів купівлі-продажу до великих угод з економічного співробітництва); розширення практики поставок «під ключ» (особливо висока питома вага таких поставок в країни, що розвиваються); здійснення великомасштабних операцій спільно компаніями різних країн шляхом створення консорціумів.

Обґрунтовано, що орієнтиром для національної економічної стратегії України в сучасних умовах є відкрита експортоорієнтована ринкова економіка. Зроблено висновок, що зважаючи на вагомий позитивний ефект від експортного зростання, що проявляється в економічному зростанні країни загалом, особливу увагу необхідно приділяти розвитку і нарощуванню експортного потенціалу, відповідному механізму підвищення його конкурентоспроможності, своєчасному виявленню і прогнозуванню чинників, що впливають на обсяги експорту.

Визначено сукупність зовнішніх (обсяг виробництва (ВВП) країн-торгових партнерів; коливання світової кон’юнктури щодо експортованих товарів; рівень протекціоністського захисту зовнішніх ринків; ступінь міжнародної конкуренції; зміни в товарній структурі потенційних імпортерів вітчизняної продукції; ефективність вирішення антидемпінгових проблем; рівень світових цін; споживчі вимоги до якісних складових продукції; поглиблення ступеня транснаціоналізації світової економіки) та внутрішніх (обсяги внутрішнього виробництва; індекси роздрібних цін; обсяги залучених прямих іноземних інвестицій; обмінний курс національної валюти; рівень процентних ставок; ефективність державної політики підтримки і стимулювання експорту; рівень розвитку інституційного та інфраструктурного середовища; рівень активності малого і середнього бізнесу; стан політичної стабільності) чинників, які в залежності від напряму їх дії зумовлюють позитивну чи негативну динаміку експорту. 

Виходячи з групування країн відповідно до класифікації ООН (країни з розвинутою ринковою економікою; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються), країни Південно-Східної Азії віднесено до групи країн, що розвиваються (включаючи нові індустріальні країни першого – Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг; другого – Малайзія, Таїланд; третього – Індонезія; та четвертого покоління – Філіппіни, Китай). Встановлено, що економічне зростання в регіоні ПСА відбувалось в два етапи на основі «наздоганяючої» індустріалізації: етап імпортозаміщення; етап наздоганяючого циклу продукту (зростаючої участі в міжнародному розподілі праці).

Визначено головні чинники, що зумовили успіх реформ країн Південно-Східної Азії: чітко визначена стратегія розвитку; залучення іноземного капіталу; підтримка урядом розвитку вітчизняного підприємництва; стимулювання конкуренції та інновацій. Одночасно встановлено, що разом із сильною експортною орієнтацією, залежність економік країн ПСА від іноземного капіталу робить їх  вразливими до будь-яких коливань кон’юнктури світового ринку та руху спекулятивного капіталу, що повною мірою проявилось у фінансово-економічній кризі 1998-1999 рр.

В результаті дослідження особливостей участі країн Південно-Східної Азії в міжнародному розподілі праці встановлено, що важливу роль у розвитку зовнішньоекономічних відносин країн ПСА відіграють інтеграційні процеси (АСЕАН, АСЕАН+3).

У другому розділі «Аналіз розвитку торгово-економічних відносин України з країнами Південно-Східної Азії» досліджено динаміку торгівлі між Україною і країнами Південно-Східної Азії; проаналізовано структуру торгівлі між Україною і країнами  Південно-Східної Азії; охарактеризовано експортну діяльність українських підприємств у регіоні Південно-Східної Азії на прикладі «ММК імені Ілліча».

Як встановлено за результатами дослідження, за радянських часів частка України у загальносоюзному обсязі економічного співробітництва з країнами ПСА становила близько 50%. З набуттям Україною незалежності диверсифікація зовнішньої торгівлі відбувалась в основному за рахунок розвинутих та сусідніх країн. Так, продукція металургійної та хімічної промисловості експортувалась переважно в США та Євросоюз. Однак після ухвалення в 1995 р. антидемпінгового законодавства, у вказаних галузях посилились протекціоністські заходи, які поєднувались зі  зрушеннями кон’юнктури (стійке перевищення пропозиції над попитом, загострення конкуренції на світових ринках тощо). Дані обставини у поєднанні з підвищенням вимог імпортерів щодо показників енергоємності, екологічності, якості, технічного та технологічного рівня, післяпродажного обслуговування продукції зумовили переорієнтацію українських експортерів на ринки країн Азії і Близького Сходу, які після кризи 1998р. характеризувались великою ємністю через високі темпи економічного зростання.