СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ ВЕЛИКИХ МІСТ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, а також представлено наукову новизну, практичну цінність отриманих результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження формування екологічної безпеки населення великих міст” обґрунтовано теоретичні та методологічні основи дослідження екологічної безпеки населення великого міста у контексті економічних теорій розвитку міст та з погляду системного підходу.

Соціально-економічний зміст понять «екологічна безпека» – «екологічна  небезпека» полягає в тому, що вони часто формуються під впливом соціально-економічних факторів і можуть мати соціально-економічні наслідки, запобігання чи подолання яких часто потребує значних затрат.

Екологічна безпека великого міста – це такі умови (природні, екологічні, техніко-технологічні та ін.), які забезпечують повноцінний, гармонійний, ефективний та прогресивний розвиток усіх підсистем (зокрема населення) великого міста та приміської зони в зовнішньому середовищі. Якщо належні умови не будуть створені в зовнішньому середовищі, то екологічна безпека в межах локальних поселень, зокрема у великих містах, є нереальною.

Побудована ієрархічна графічна модель понятійно-термінологічної системи «екологічна безпека – екологічна небезпека», ієрархічність (підпорядкованість одних понять іншим) якої визначається основною функцією цієї системи – відображення реального системного явища, яке має ієрархічну будову.

Виявлено, що підходи до формування екологічної безпеки населення міста детермінуються економічними теоріями розвитку міст, у центрі уваги яких – насамперед економічна сфера міських поселень. Перші економічні теорії розвитку міст виникли дуже давно. Вони модифікувалися, видозмінювалися і диференціювалися згідно з вимогами часу. На підставі огляду наукової літератури виділяємо такі групи економічних теорій розвитку міст: теорії ідеального міста, теорії оптимального розвитку міста, теорії оптимальної структури міста і розміщення міських зон, теорії міст-садів, теорії соціально-економічного зростання міст, агломераційні теорії, метрополійні теорії, теорії промислових міст, рівноважні теорії «місто – приміська зона», теорія сталого розвитку міста.

Значного поширення як у регіональній економіці, так і в екологічних дослідженнях набула в останні десятиліття концепція сталого розвитку, яка обґрунтовує необхідність встановлення балансу між задоволенням потреб сучасного суспільства та захистом інтересів майбутніх поколінь, насамперед, щодо їх екологічної безпеки.

Важливе стабілізаційне значення щодо забезпечення екологічної безпеки міста має приміська зона. Оскільки одним із аспектів використання приміської зони є рекреація, то саме значення цієї території для відновлення фізичних та психічних сил населення міста має бути невідкладним під час розроблення стратегії розвитку міста у контексті його екологічної безпеки. Важливою передумовою збереження рекреаційного потенціалу приміської зони є захист та розширення площ зелених насаджень. З урахуванням тенденцій до розширення міста за рахунок прилеглих території, ця проблема є особливо актуальною у всіх великих містах.

Беручи до уваги сучасні підходи до досліджень екологічної безпеки та раціонального природокористування, а також нерозробленість подібного напряму у вітчизняній науці, для аналізу функціонування та прогнозування стану екологічної безпеки великого міста доцільно застосовувати методи математичного моделювання, зокрема з позицій системного підходу. Саме таким чином, на наш погляд, можна об’єктивно оцінити механізми функціонування великого міста як складної відкритої та динамічної системи і виявити напрями впливу на цю систему стосовно забезпечення екологічної безпеки мешканців.

Розвиток міст як дисипативних структур можна описувати математичними моделями. Запропоновано удосконалену об’єднану ітераційну модель Мальтуса–Моно–Ієрусалімського, що містить член, який враховує гальмування розвитку внаслідок самоотруєння відходами життєдіяльності.