ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА



Название:
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється їх практичне значення, подається інформація про апробацію результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Фермерське господарство – суб’єкт цивільного права України» присвячений докладному розгляду фермерського господарства в його історичному розвитку, визначенню його місця в системі суб’єктів цивільного права, аналізу його правової природи, дослідженню організаційно-правових форм його діяльності, порядку створення та припинення діяльності.

У підрозділі 1.1. «Соціально-економічні та історичні передумови виникнення фермерського господарства» досліджуються соціально-економічні та історичні чинники, які обумовили виникнення та становлення фермерського господарства у його сучасній сутності. В історії розвитку фермерства в Україні виокремлюються чотири періоди. Перший період охоплює час з 1861 до 1905 року. У цей період відбувалося зародження господарств фермерського типу. Такі господарства створювались селянами, які вийшли з кріпосної залежності після проголошення Маніфесту від 19 лютого 1861 року. Другий період становлення фермерського господарства – 1906 – 1917 роки, коли проводилась Столипінська аграрна реформа, головна мета якої полягала у формуванні стійкого прошарку селян-землевласників. Третій етап розвитку фермерства – з 1918 року до 1980 року. Необхідно зазначити, що у цей період індивідуальне селянське господарство фермерського типу фактично припинило своє існування. Але детальний аналіз законодавства Радянського Союзу та союзних республік, які входили до його складу, дає підстави стверджувати, що деякі нормативно-правові акти все ж таки містили приписи, які стосувалися діяльності цього виду господарства. Так, у 1922 році був прийнятий Земельний кодекс УРСР, який містив норми, що регулювали діяльність індивідуального селянського господарства як форми організації сільськогосподарського виробництва у період НЕПу. Воно мало назву двір (трудове хліборобське господарство). Його можна вважати прообразом сучасного фермерського господарства. В інших нормативно-правових актах також зустрічаються норми, які регулювали діяльність «індивідуального селянського двору». Зокрема, у Цивільному кодексі УРСР 1963 року, Земельному Кодексі УРСР 1970 року, 1980 року та інших. І останній четвертий період розвитку фермерства – з часів «перебудови» (кінець 1980-х років) до сьогодення.

У підрозділі 1.2. «Юридична особа – форма вираження цивільної правосуб’єктності фермерського господарства» шляхом детального аналізу загальнотеоретичних ознак юридичної особи приватного права, а також дослідження правової природи фермерського господарства зауважується, що фермерському господарству як суб’єкту цивільного права сукупно властиві всі доктринальні ознаки юридичних осіб приватного права. Так, фермерське господарство наділене організаційною єдністю, майновою відокремленістю, публічністю виникнення та припинення, самостійною майновою відповідальністю, виступає в цивільному оброті від свого імені, може бути позивачем та відповідачем у суді. Разом з тим фермерському господарству як певному правовому феномену властиві спеціальні, історично сформовані ознаки. Це особливий суб’єктний склад, спеціальний порядок створення, особиста трудова участь засновників та членів у виробничому процесі, а також особливості внутрішніх майнових відносин, що виникають у процесі створення та діяльності фермерського господарства. По-перше, засновниками та членами фермерського господарства можуть бути особи, які пов’язані між собою родинними зв’язками, перелік цих осіб чітко визначений у Законі України «Про фермерське господарство», він є обмеженим. По-друге, засновниками фермерського господарства можуть бути тільки 18-річні громадяни України. І саме наявність родинних зв’язків як підґрунтя створення та функціонування фермерського господарства є основою його організаційної єдності. Зазначено, що набуття фермерським господарством статусу юридичної особи не призводить до нівелювання ознаки існування родинних зв’язків між засновниками та членами фермерського господарства.

Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство вперше було визнано власником належного йому майна і сьогодні це також є однією з підстав надання йому статусу юридичної особи приватного права.

На підставі аналізу ознаки самостійної майнової відповідальності фермерського господарства та Закону України «Про фермерське господарство», запропоновано внести зміни до Закону України «Про фермерське господарство», визначити, що фермерське господарство відповідає через свої органи, органом фермерського господарства є його голова.

На основі аналізу загальнотеоретичних положень, які стосуються правосуб’єктності юридичних осіб приватного права, визначено, що фермерському господарству властива спеціальна правосуб’єктність. Але це не означає необхідність отримання останнім ліцензії. Спеціальна правосуб’єктність фермерського господарства визначається цілями його діяльності, які повинні бути закріплені у його установчих документах.

На підставі класифікації юридичних осіб приватного права за такими критеріями як «порядок створення», «установчі документи», «мета діяльності», «права, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна», «правовий режим майна», «суб’єктний склад (кількісні та якісні характеристики)» визначено, що фермерське господарство є підприємницьким товариством. Але відповідно до положень цивільного законодавства України підприємницькі товариства можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи. Фермерського господарства у цьому переліку не передбачено. Разом з тим за таким критерієм як «установчі документи» фермерське господарство, у випадку його створення кількома особами, має риси таких видів господарських товариств як товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, виробничий кооператив. У разі створення фермерського господарства однією особою, господарство може діяти на підставі одноособової заяви (меморандуму), як це закріплено для командитного товариства. За критерієм «правовий режим майна», «порядок формування статутного капіталу» «внутрішні майнові відносини, які виникають між учасниками» фермерське господарство є подібним до моделі «товариства з обмеженою відповідальністю». У зв’язку з необхідністю особистої трудової участі в діяльності фермерського господарства можна вести мову про його схожість з такими видами підприємницьких товариств як «повне товариство» та «виробничий кооператив».

Але, як уже було зазначено, фермерському господарству притаманні спеціальні історично сформовані ознаки. Таким чином, можна стверджувати, що фермерському господарству сукупно властиві ознаки таких видів підприємницьких товариств, як «товариство з обмеженою відповідальністю», «повне товариство», «виробничий кооператив», а також спеціальні ознаки фермерського господарства як родинно-трудового об’єднання. Отже, на підставі вищевикладеного дисертантом зроблено висновок, що фермерське господарство є спеціальною організаційно-правовою формою діяльності господарського товариства.

У підрозділі 1.3. «Порядок створення та припинення діяльності фермерського господарства» проаналізований порядок створення фермерського господарства як багатостадійний процес. Досліджено суб’єктний склад засновників та членів фермерського господарства. Право на створення фермерського господарства є суб’єктивним правом громадян України, яке може бути реалізоване ними за певних правових умов, що безпосередньо пов’язано з їх цивільною та земельною дієздатністю. Ці обставини зумовлені специфікою сільськогосподарської праці, яка у законодавстві про фермерство визнана як необхідна юридична умова створення таких господарств. Засновниками фермерського господарства можуть бути лише громадяни України, які мають повну цивільну та земельну дієздатність. Земельна дієздатність – це спроможність особи своїми діями набувати права та обов’язки, які пов’язанні із використанням та охороною земель. Разом з тим зауважено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» зазначений перелік осіб є достатньо широким та спеціальним саме для фермерського господарства. Це положення чітко орієнтує на сімейний склад господарства, що відображає як традиційно-історичний уклад життя та праці в українському селі, так і міжнародний досвід організації фермерства. В зв’язку з необхідністю особистої трудової участі в діяльності фермерського господарства, запропоновано внести зміни до Закону України «Про фермерське господарство», та визначити, що членами фермерського господарства можуть бути особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Викладено, що спеціальним етапом у процесі створення цієї юридичної особи є отримання громадянином України (засновником фермерського господарства) земельної ділянки у власність або в оренду із земель державної або комунальної власності з метою ведення фермерського господарства. Особливістю цієї процедури є необхідність надання громадянином разом із заявою документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, одержаної в аграрному навчальному закладі.

Визначено особливості державної реєстрації фермерського господарства. Зокрема, пред’явлення засновником спеціальних документів, а саме: копії Державного акта на право приватної власності на землю, або копії Державного акта на право постійного користування землею, або нотаріально посвідченої копії договору про право користування землею, наприклад, на умовах оренди. Встановлено необхідність проведення державної реєстрації фермерського господарства тільки за місцем знаходження земельної ділянки, на якій воно розташоване, а не за місцем реєстрації громадянина – засновника фермерського господарства. Запропоновано тезу про укладення договору про заснування (створення) фермерського господарства, використовуючи приклад процедури створення товариства з обмеженою відповідальністю. Цей договір повинен укладатися у письмовій формі між засновниками, членами фермерського господарства та стосуватися засад створення та діяльності фермерського господарства (предмет і цілі діяльності господарства, склад його засновників та членів, найменування та місце знаходження та ін.).

Проаналізовано поняття «голова фермерського господарства» та його співвідношення з поняттями «засновник фермерського господарства», «інша особа, визначена у Статуті». Встановлено, що наявність та ступінь родинних зв’язків членів фермерського господарства повинні встановлюватися саме з засновником, а не з головою фермерського господарства.

Розділ 2 «Майнова організація фермерського господарства як суб’єкта цивільного права» присвячений дослідженню правового режиму майна фермерського господарства та майнових відносин, що виникають у процесі діяльності фермерського господарства.

У підрозділі 2.1. «Правовий режим майна фермерського господарства», виокремленні та досліджені майно фермерського господарства, склад, процедура його формування та використання, порядок формування та зміни статутного капіталу, порядок отримання частки членом фермерського господарства у випадку виходу зі складу цієї юридичної особи, порядок звернення стягнення кредиторів на майно фермерського господарства.

Наведено та сформульовано пропозиції внести зміни до Закону України «Про фермерське господарство» з метою розмежування понять «майно» та «складений капітал фермерського господарства». Визначено, що майно фермерського господарства включає у себе майно, передане засновниками для формування статутного (складеного) капіталу, який створюється на початку діяльності і в процесі існування фермерського господарства змінюється. До складу майна входить також продукція, вироблена фермерським господарством, його прибуток, земельні ділянки, житлові будинки та квартири на праві приватної власності, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва та будь-яке майно, яке належить фермерському господарству як юридичній особі на праві власності, набуття якого у власність не заборонено законом, і яке є необхідним для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Досліджено процедуру формування статутного (складеного) капіталу фермерського господарства як господарського товариства шляхом внесення до складу статутного капіталу засновниками та членами відповідного майна – внеску. З урахуванням положення про те, що фермерське господарство, на думку автора, є спеціальною організаційно-правовою формою діяльності господарського товариства, висловлені пропозиції внести зміни до Закону України «Про фермерське господарство»: доповнити його статтею «Корпоративні права членів фермерського господарства», закріпити на законодавчому рівні необхідність поділу статутного (складеного) капіталу на частки, а також встановити строки формування останнього.

Проаналізовані майнові відносини, які виникають при вступі нового члена до складу вже діючого фермерського господарства. Запропоновано внести зміни до Закону України «Про фермерське господарство» та доповнити його положенням про необхідність, (у випадку вступу нового члена) подачі письмової заяви та внесення майна, майнового права до складу статутного (складеного) капіталу фермерського господарства. Рішення про прийняття до складу фермерського господарства нового члена приймається його головою та підлягає затвердженню і схваленню усіма членами. У цьому випадку повинні бути внесені зміни у Статут фермерського господарства. Розглянуто особливості вступу до складу фермерського господарства неповнолітніх осіб, що не мають майна на праві приватної власності, яке вони можуть передати до складу статутного (складеного) капіталу.

Детально проаналізовано порядок внесення до статутного (складеного) капіталу фермерського господарства майна, що належить подружжю, яке разом створює фермерське господарство, або окремо чоловіку (дружині), коли кожен з них окремо бажає заснувати фермерське господарство.

Досліджено процедуру внесення до складу статутного (складеного) капіталу фермерського господарства права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням. Теоретичною підставою такої передачі є положення про те, що зазначені права за своєю природою є речовими правами. Після передачі до складу статутного (складеного) капіталу фермерського господарства права користування відповідним майном фермерське господарство отримує майно у користування, стає його титульним власником та одержує право на захист свого речового права. Однак право власності на це майно зберігається у засновника або члена фермерського господарства. Відносини, які виникають між фермерським господарством та засновником (або членом) останнього, є речовими, а не орендними відносинами, вони мають речовий, а не зобов’язально-правовий характер. Юридичною підставою виникнення таких відносин є факт передачі до складу статутного (складеного) капіталу фермерського господарства речового права, а саме, права користування природними ресурсами або нерухомим майном. У цьому випадку орендна плата з фермерського господарства не стягується, тому що розмір цієї орендної плати дорівнює розміру внеску засновника (або члена) фермерського господарства до складу статутного (складеного) капіталу останнього, який поступово сплачується за період використання майна.

У підрозділі 2.2. «Майнові відносини за участю фермерського господарства» теоретично проведено аналіз розподілу майнових відносин за участю фермерського господарства на дві великі групи: внутрішні майнові відносини та зовнішні майнові відносини. Досліджено відносини, які пов’язанні з розподілом доходів, одержаних від здійснення виробничої діяльності, відносини, які виникають при добровільному виході та при примусовому виключенні з числа членів фермерського господарства. Окремо розглянуто внутрішні майнові відносини, які виникають при спадкуванні фермерського господарства як єдиного майнового комплексу, майнові відносини, які виникають у випадку смерті члена фермерського господарств, а також відносини, що виникають у випадку припинення діяльності цієї юридичної особи. Зауважено, що у Законі України «Про фермерське господарство» не зазначено процедури розподілу прибутку, одержаного в процесі діяльності фермерського господарства. У цьому випадку з урахуванням того, що фермерське господарство є спеціальною організаційно-правовою формою діяльності господарського товариства, пропонується використовувати положення окремих статей Закону України «Про господарські товариства», детально сформулювати процедуру розподілу прибутків між засновниками та членами фермерського господарства, використовуючи модель «товариства з обмеженою відповідальністю».

У процесі розгляду майнових відносин, які виникають у випадку спадкування фермерського господарства як єдиного майнового комплексу, автором були проаналізовані дві загальновідомі системи спадкування земельної власності: англосаксонська та романо-германська. На базі цього були зроблені відповідні висновки, які мають як теоретичне, так і практичне значення. До Закону України «Про фермерське господарство» та до Цивільного кодексу України запропоновано внести зміни, відповідно до яких встановити спеціальні правила спадкування фермерського господарства як єдиного майнового комплексу: разом із забороною поділу земельної ділянки менше встановлених меж, при спадкуванні земельної ділянки кількома спадкоємцями надати спадкодавцю право визначення на свій розсуд одного з спадкоємців, якому надається «переважне право спадкування» земельної ділянки. При цьому такий спадкоємець у свою чергу зобов’язаний виплатити грошову компенсацію іншим спадкоємцям у вартості частки, яку вони могли б успадкувати. Але ці положення стосуються виключно земель, що належать на праві власності самому господарству.

Розглянуто внутрішні майнові відносини, які виникають при настанні відповідальності за зобов’язаннями фермерського господарства при зверненні стягнення на майно, що входить до складу статутного (складеного) капіталу, за умови відсутності іншого майна.

На підставі вищевикладеного автором зроблено висновок, що фермерському господарству як юридичній особі – суб’єкту цивільного права притаманні внутрішні майнові відносини, які характерні для такої організаційно-правової форми діяльності юридичних осіб, як «товариство з обмеженою відповідальністю». Разом з тим фермерське господарство має особливі, історично сформовані ознаки. Національне законодавство регулює деякі питання діяльності фермерського господарства на загальних підставах, не враховуючи цих особливостей. Це призводить до виникнення суперечностей та прогалин у чинному вітчизняному законодавстві. Наявність спеціальних ознак дає змогу стверджувати, що фермерське господарство являє собою спеціальну організаційно-правову форму діяльності господарського товариства, що самостійно функціонує у цивільному обороті разом з іншими суб’єктами цивільних правовідносин.

 

Під час аналізу зовнішніх майнових відносин детально проаналізовані особливості укладення таких договорів, як договір контрактації сільськогосподарської продукції та договір лізингу. Визначено, що договір лізингу є тристороннім правочином.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины