| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі автором обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробки проблеми, розкрито зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі дослідження, його об’єкт і предмет, використано методи, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, публікацію, а також структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи наукового дослідження деонтологічних засад діяльності адвокатів в Україні» складається з двох підрозділів, у яких досліджено основні періоди формування та розвитку наукової думки щодо деонтологічних засад діяльності адвокатів і висвітлено методологію дослідження деонтологічних засад діяльності адвокатів.
У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми деонтологічних засад діяльності адвокатів» проаналізовано стан наукових розробок деонтологічних засад діяльності адвокатів у царській Росії, розкриваються особливості наукового осмислення деонтологічних засад діяльності адвокатів у СРСР, систематизуються наукові позиції вчених щодо деонтологічних засад діяльності адвокатів у незалежній Україні.
За результатами аналізу наукових джерел з проблеми, що досліджується, автором виокремлено три періоди становлення деонтологічних засад діяльності адвокатів в Україні – царський період, радянський період та період незалежності.
Такий підхід надав можливість з’ясувати відсутність у царській Росії фундаментальних розробок проблеми деонтологічних засад діяльності адвокатів. Проте, деякі аспекти щодо належного ставлення адвокатів до виконання своїх професійних обов’язків при захисті інтересів особи описані у довідковій, науковій, навчальній літературі та періодичних виданнях.
Проаналізувавши праці, опубліковані за часів Радянського Союзу, автор дійшов висновку, що у цей період здійснювалася розробка окремих аспектів деонтологічних засад діяльності адвокатів. Однак, вона мала локальний характер, більшість праць були написані у характерній для того часу заідеологізованій формі. Саме це стало визначальним фактором, що згубно вплинув на вивчення і висвітлення проблем діяльності адвокатури. Автор зазначає, що у СРСР було накладене «табу» на розробку деонтологічного напряму, що було пов’язане з тим, що ця наука асоціювалася з ім’ям англійського утилітариста І. Бентама, ідеї якого було піддано критиці з боку К. Маркса. А відтак, більшість радянських науковців, розглядаючи деонтологічні питання, робили це в межах професійної етики.
За два десятиліття незалежності України до питань юридичної деонтології, професійної етики, професійно-етичних якостей, морально-правової культури особи, професійної свідомості адвокатів зверталося багато вчених, зокрема: П. Д. Біленчук, І. Г. Богатирьов, І. В. Бризгалов, С. Д. Гусарєв, О. М. Карпов, М. П. Орзіх, О. І. Осауленко, Н. П. Свиридюк, О. Ф. Скакун, С. С. Сливка, О. Д. Тихомиров, Г. О. Цирфа, О. В. Шмоткін та інші. Однак їх науковий інтерес був пов’язаний здебільшого саме з науковими розробками питань юридичної деонтології. Такий стан наукового осмислення проблеми деонтологічних засад діяльності адвокатів обумовлює необхідність розробки цього напряму в юридичній науці України та його концептуалізацію.
У підрозділі 1.2. «Методологія дослідження деонтологічних засад діяльності адвокатів» автор доводить, що методологія пізнання деонтологічних засад діяльності адвокатів спирається на певні філософсько-правові підвалини, що сприяють досягненню певного рівня пізнання реальності та фіксуються в системі базових категорій: «захист інтересів особи», «деонтологічні принципи», «деонтологічні норми», «професійний обов’язок».
Отримання нових знань відбувається за схемою: парадигма – парадокс – нова парадигма. Розвиток науки – це зміна парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному описуванню, оскільки кожна з них відкидає попередню і сприяє отриманню принципово нового результату дослідження, який не можна логічно вивести з теорій, що вже відомі. Особливу роль за таких умов відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, що не ґрунтуються на формальній логіці.
У наукових дослідженнях слід виокремлювати два рівні: теоретичний – на якому відбувається синтез знань (у формі наукової теорії), та емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів.
Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми призводять до необхідності її вивчення у системі координат, що обумовлюється різними рівнями методології науки. У самому загальному вигляді методи, якими користуються дослідники, можна розділити на чотири групи: філософські, загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціальні.
На думку автора, у структурі методології дослідження деонтологічних засад діяльності адвокатів потрібно виокремити діяльнісний і деонтичний підходи як такі, що мають домінуюче значення для цього напряму. Діяльнісний підхід під час дослідження деонтологічних засад діяльності адвокатів забезпечує розкриття особливостей реалізації цих засад і дозволяє визначити напрями підвищення ефективності їх реалізації при захисті інтересів особи. Деонтичний підхід сприяє розробці дієвих заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів, самовиховання, орієнтації на належну поведінку. За допомогою такого підходу стає можливим передбачити конкретні вимоги стосовно того, що може та повинен зробити адвокат при захисті інтересів особи і виконанні своїх професійних обов’язків.
Розділ 2 «Деонтологічні засади діяльності адвокатів: теоретико-юридичний аспект» складається з трьох підрозділів, у яких сформульовано поняття професійного обов’язку адвоката як основи його належної поведінки і виокремлено його ознаки, розкрито зміст деонтологічних засад діяльності адвокатів та описано деонтологічні рівні діяльності адвокатів.
У підрозділі 2.1. «Професійний обов’язок адвоката як основа його належної поведінки» здійснено теоретичне обґрунтування поняття та ознак професійного обов’язку адвоката, розкрито його значення для забезпечення належної поведінки адвокатів.
Автор вважає, що обов’язок не повинен пригнічувати особу, а, навпаки, він дозволяє визначити її місце у суспільстві, допомогти особі з’ясувати значення своєї діяльності, орієнтуватись на досягнення соціального блага. Зміст професійного обов’язку не є сталою величиною, він може постійно змінюватись. Причини такого стану речей криються у вимогливості особи до самої себе, соціальному статусі, характері суспільних відносин тощо. На думку автора, професійний обов’язок має не лише моральне підґрунтя, а наділений і правовими властивостями. Останні доповнюються і деталізуються моральними уявленнями про належну поведінку, а правові гарантії їх виконання знаходять відображення у моральній свідомості особи.
Під професійним обов’язком адвоката пропонується розуміти діяльність адвоката, пов’язану з реалізацією його функцій, що зумовлюється рівнем правової культури, правової свідомості, відображає глибоке усвідомлення необхідності професійного захисту інтересів особи, реалізується через сферу особистих і професійних якостей адвоката та базується на принципах моралі, які склались в адвокатурі та визначають професійний такт.
Дослідивши явище професійного обов’язку адвоката, автор виокремив його ознаки: відображає глибоке усвідомлення необхідності професійного захисту інтересів особи; реалізується через сферу особистих і професійних якостей адвоката; зумовлюється рівнем правової культури та правової свідомості; пов’язаний з реалізацією адвокатом його функцій; базується на принципах моралі, що склались в адвокатурі та визначають професійний такт.
Проаналізувавши зміст професійного обов’язку адвоката, автор відзначає, що поєднання правового і морального в його змісті відбувається за принципом морального обґрунтування нормативних приписів. Інакше кажучи, правовий аспект професійного обов’язку повинен базуватись на моральних основах суспільного життя і відображати їх особливості у своїй структурі під час захисту інтересів особи.
Ступінь усвідомлення адвокатом своїх професійних обов’язків є однією з найактуальніших проблем деонтології. Роз’яснюючи клієнтам їх права, свободи, законні інтереси та обов’язки під час проведення консультаційних прийомів, складаючи юридичний документ, представляючи інтереси осіб, які беруть участь у справі, при розгляді справи у суді на всіх стадіях судочинства, адвокат повинен завжди пам’ятати про належне виконання своїх професійних обов’язків, честь і гідність свого звання, піклуватись про зміцнення авторитету та престижу адвокатури в цілому.
Кожен адвокат прагне виконати свої професійні обов’язки якомога краще. Але при цьому не слід забувати про дотримання честі та гідності професії, завоювання позитивної репутації, визнання результатів своєї роботи з боку суспільства тощо. Тому способи надання юридичної допомоги мають бути не лише законними, а й морально досконалими. Клієнтові, у більшості випадків, усе-одно, яким чином адвокат будуватиме лінію захисту, для нього важливішим є лише досягнення позивного результату. Однак, адвокатському співтовариству та суспільству в цілому засоби, якими буде досягнуто мету, аж ніяк не байдужі.
У підрозділі 2.2. «Структура деонтологічних засад діяльності адвокатів» здійснюється теоретичне обґрунтування поняття деонтологічних засад діяльності адвокатів і розкриваються їх складові елементи.
На підставі осмислення теоретичних і нормативних джерел здобувачем сформульовано поняття «деонтологічні засади діяльності адвокатів», під якими пропонується розуміти систему деонтологічних принципів і деонтологічних норм, що спрямовані на забезпечення належної поведінки адвокатів при захисті інтересів особи, а також розроблено відповідний поняттєво-категоріальний апарат дисертаційного дослідження.
Автор доходить висновку, що принципи діяльності адвокатів можна класифікувати в різних площинах. На думку дисертанта, до загальних принципів діяльності адвокатури слід віднести: захист прав і свобод людини та громадянина; законність; демократизм; гуманізм; справедливість тощо.
До індивідуальних принципів, якими зобов’язаний керуватись адвокат при виконанні своїх професійних обов’язків, віднесено: діяти чесно, раціонально та ефективно; співпрацювати з громадянами і громадськими організаціями; використовувати форми та методи, що забезпечать бажаний результат; ураховувати у своїй діяльності пріоритети місцевих громад і партнерів таким чином, який є прийнятним для них; ставитись до всіх справедливо, незважаючи на їх расу, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, етнічне і соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовні або інші ознаки. Основними принципами діяльності адвокатів при захисті прав і свобод людини та громадянина, на думку здобувача, є: відкритість, нешкідливість, доброзичливість, справедливість, компетентність. Саме ці принципи є найбільш універсальними.
До основних деонтологічних принципів, на яких базується діяльність адвокатів, автор відносить принципи: процесуальної незалежності; законності; моральної досконалості; конфіденційності та професійної таємниці; “клієнтоцентризму”; професіоналізму; поваги до адвокатської професії; саморегулювання та саморекламування; відповідності діяльності адвоката основним засадам розвитку українського суспільства, держави; об’єктивності оцінки інформації; активності у відстоюванні інтересів клієнта. Зазначені принципи є основою формування деонтологічних норм.
Деонтологічні норми як складовий елемент деонтологічних засад діяльності адвокатів при захисті інтересів особи виникають у результаті злиття норм права та норм моралі, оскільки, з одного боку, вони містять стандарт належної поведінки, а, з іншого, – за їх невиконання на особу накладається певна відповідальність.
У своїй єдності деонтологічні принципи та деонтологічні норми становлять деонтологічні засади діяльності адвокатів і сприяють підвищенню якості діяльності адвокатів при захисті інтересів особи.
У підрозділі 2.3. «Деонтологічні рівні діяльності адвокатів» обґрунтовано тезу, що діяльність адвоката має публічно-правовий характер і деонтологічне підґрунтя на двох рівнях діяльності – професійному та особистісному.
Взаємодія адвоката з правоохоронними органами і судом під час захисту інтересів особи характеризується різноманітністю свого змісту та різноплановістю прояву. Основний принцип етичної поведінки адвоката в суді можливо звести до двох основних моментів: адвокат повинен досягти якнайкращого результату для свого клієнта, при цьому не вводячи в оману суд і не порушуючи закон. Процесуальне спілкування адвоката з іншими учасниками процесу вимагає тактовного, шанобливого ставлення до них. Адвокат не може бути незацікавленим у тому, щоб судовий процес сприймався як прояв істинної справедливості, щоб моральний та інтелектуальний рівень суду викликав щиру і глибоку повагу, щоб честь та гідність суду сприймались присутніми у залі судового засідання як незмінні еталони тощо.
Взаємодія адвоката з клієнтом являє собою найбільш складний, важливий та значущий підрівень професійної діяльності адвокатів. Це обумовлено не тільки тим, що від підзахисного адвокат одержує гонорар за свою роботу, а і низкою моральних, професійних і процесуальних аспектів реалізації функції захисту.
Важливим моральним стимулом у взаємовідносинах адвоката з клієнтом є критичність першого. Можливість адвоката піддавати сумніву здобуті докази, одержану інформацію, висувати перед собою нові завдання у пошуку істини, навіть тоді, коли все вже й без того зрозуміло, – виступає рушійною силою, каталізатором власного вдосконалення адвоката як особистості, так і професіонала. Особливість спілкування адвоката з клієнтом полягає у тому, що, окрім загальнолюдських процесів комунікації, зв’язки адвоката з клієнтом мають процесуально-правовий характер, а також ґрунтуються на матеріальному заохоченні.
Розкривши професійний рівень діяльності адвокатів та його вплив на характер особи адвоката, автор дослідив особистісний рівень діяльності адвокатів на основі тріадної структури – особисті якості, професійні якості, організаційні якості.
Під особистими якостями пропонується розуміти властивості характеру особи, яких вона набуває з народженням і які змінюються в процесі її соціалізації. Враховуючи характер і специфіку діяльності адвокатів, автор розподілив особисті якості адвоката залежно від сфер, що є визначальними для виконання ним професійних обов’язків – пошукову, конструктивну, комунікативну, документального забезпечення.
Другим елементом тріадної структури особистості адвоката є його професійні якості. Вміння поєднувати в процесі захисту інтереси суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, а також вміння підкреслити соціальне значення захисту при обстоюванні по суті приватного інтересу – це, безумовно, одна з найважливіших професійних якостей адвоката.
Не менш важливу роль відіграють організаційні якості адвоката. Вони сприяють підготовці до судового засідання, організації робочого місця адвоката, розподілу часу та навантаження. Ефективність будь-якої діяльності буде залежати від того, наскільки якісно особа зможе спланувати її спочатку на папері, а вже потім, використовуючи певні прийоми та засоби, що зумовлені поставленими завданнями, професійним практичним досвідом забезпечити швидке та найякісніше досягнення поставленої мети.
Розділ 3 «Міжнародні, європейські та вітчизняні деонтологічні засади діяльності адвокатів та їх імплементація в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано основні міжнародні, європейські та вітчизняні нормативні акти, що містять деонтологічні засади діяльності адвокатів, виявлено особливості формування та розвитку деонтологічних засад діяльності адвокатів у деяких зарубіжних країнах та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення реалізації деонтологічних засад у діяльності адвокатів в Україні.
У підрозділі 3.1. «Характеристика міжнародних, європейських та вітчизняних нормативних актів, що містять деонтологічні засади діяльності адвокатів» систематизовано нормативні акти, що містять деонтологічні норми діяльності адвокатів, і проаналізовано їх зміст.
Найбільш прогресивними, які увібрали в себе позитивну практику адвокатської діяльності різних держав світу, є міжнародні стандарти. Вони формуються та обговорюються під час з’їздів адвокатів, участі у постійно або тимчасово діючих міжнародних об’єднаннях. Нинішні міжнародні стандарти адвокатської діяльності стали результатом еволюційних процесів у правничій сфері. Звертаючись до історичних аспектів зародження та формування міжнародних стандартів адвокатської діяльності, варто згадати про Міжнародний етичний кодекс (Inte
ational Code of Ethics), що був схвалений в Осло у 1956 р. Міжнародною Асоціацією Адвокатів (Inte
ational Ваг Association). Саме цей Кодекс мав важливе значення для формування засад професійної діяльності адвокатів за кордоном. Згодом цей документ у 1964 році було новелізовано у Мехіко, а у 1976 pоці – в Стокгольмі. Планувалось, що цей Кодекс буде своєрідним еталоном правових і етичних засад діяльності адвокатур членів Європейського Союзу. 16 вересня 1977 року Рада Адвокатур Європейського Союзу прийняла декларацію, що закріпила головні засади, на яких мають формуватися етичні кодекси адвокатур держав-членів Європейського Союзу.
Після десяти років наполегливої роботи, 28 жовтня 1988 року, в Страсбурзі було прийнято Загальний Кодекс Правил для адвокатів країн Європейського Союзу (Code of Conduct for Lawyers in the European Community). У ньому визначено місце адвоката в суспільному житті та наголошено, що у будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль; його призначення не обмежене сумлінним виконанням свого обов’язку в межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому, так само, як і в інтересах тих, чиї права та свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій. У цьому зв’язку на адвоката покладено цілий комплекс зобов’язань як юридичного, так і морального характеру.
Запроваджений Президентом України курс на реформування органів кримінальної юстиції торкнувся і адвокатури України. Ця теза підтверджується прийняттям 5 липня 2012 року Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким визначаються правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні. Крім того, правила, що регламентують належну поведінку адвокатів при виконанні ними своїх професійних обов’язків, закріплені й в інших нормативних актах – Кримінально-процесуальному кодексі України, Положенні про кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, Положенні про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Правилах адвокатської етики та інших. При цьому, автор дійшов висновку, що, порівняно з міжнародними та європейськими нормативними документами, що регламентують поведінку адвокатів при виконанні ними їх професійних обов’язків і містять деонтологічні засади їх діяльності, вказані нормативні акти характеризуються відсутністю нормативного закріплення деонтологічних засад діяльності адвокатів в Україні. Це обумовлює необхідність урахування міжнародних та європейських стандартів у цій сфері та розробки Деонтологічного кодексу діяльності адвокатів в Україні.
Отже, імплементація міжнародних і європейських стандартів у національне законодавство України та їх реалізація в практичній діяльності української адвокатури впливатиме не лише на рівень розвитку правової держави, а й на підвищення міжнародного та європейського іміджу нашої країни. Проте, слід зазначити, що питання стандартів адвокатської діяльності у значній мірі залежить від ментальності того чи іншого суспільства, поглядів наукової еліти, провідних фахівців у галузі юриспруденції та адвокатської практики, зокрема.
У підрозділі 3.2. «Порівняльний аналіз деонтологічних засад діяльності адвокатів у деяких зарубіжних країнах» розкрито деонтологічну основу діяльності адвокатів, виокремлено особливості деонтологічних засад діяльності адвокатів у деяких зарубіжних країнах.
Автор піддав детальному науковому аналізу особливості функціонування інституту адвокатури в аспекті деонтологічних засад у конкретних зарубіжних країнах. Вибір для вивчення країн Європи обґрунтовується тим, що правова система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, у зв’язку з чим має багато спільних особливостей розвитку та функціонування правових явищ, процесів і правових інститутів, не є виключенням й інститут адвокатури.
Аналіз юридичної літератури з окресленого питання дозволив авторові виявити деонтологічні засади діяльності адвокатів у зарубіжних країнах. В основу наукового методу групофікації, який, власне кажучи, і використовувався дисертантом, покладено суспільно-правові процеси, що виступають своєрідними етапами формування деонтологічних засад, якщо останні вважати результатом зазначених процесів.
Проведений порівняльний аналіз деонтологічних засад діяльності адвокатів Франції, Федеративної Республіки Німеччини та інших країн дозволив виявити деякі закономірності та дійти певних висновків. Перш за все, необхідно відзначити спільні, притаманні всім країнам риси щодо діяльності адвокатів: структурованість, етапність процесу навчання майбутніх представників адвокатської професії; матеріальне стимулювання виконаної роботи; додержання норм і правил адвокатської етики; збереження адвокатської таємниці; гідність поведінки адвокатів; закріплення у законодавстві більшої кількості обов’язків адвоката, ніж його прав тощо.
Водночас, автор звернув увагу на те, що деякі стандарти діяльності адвокатів у зарубіжних країнах кардинально відрізняються за своїм змістом. Наприклад, адвокати у Франції мають право вибору місця майбутньої роботи та державного органу після проходження стажування у Франції; у Німеччині кандидат змушений чекати запрошення на роботу після складання першого іспиту, в іншому випадку він повинен продовжити навчання у судовій аплікації та здобути право на складання другого іспиту; досить складний відбір кандидатів на етапі виховання-навчання в Англії, зокрема, кандидатові необхідно скласти три групи іспитів для того, щоб здобути право на зайняття адвокатською діяльністю.
Саме тому існує потреба у проведенні подальших наукових розробок у цьому напрямі з метою виявлення спільностей і розбіжностей у регламентації діяльності адвокатів у різних країнах, узагальнення позитивного досвіду та вироблення міжнародних деонтологічних засад діяльності адвокатів.
У підрозділі 3.3. «Основні напрями реалізації деонтологічних засад у діяльності адвокатів в Україні» сформульовано пропозиції щодо вдосконалення реалізації деонтологічних засад у практичній діяльності адвокатів в Україні та необхідності їх розробки на науковому рівні.
Практична діяльність сформувала еталон поведінки адвоката, що висуває своєрідні вимоги до особи під час здійснення професійних обов’язків, а також повсякденного життя у соціумі, побуті тощо. У свою чергу, юридична наука, узагальнивши надбання практики, сягнула так далеко, що поведінка адвоката вже давно не аналізується лише через призму його професійної діяльності, яку нерідко асоціюють з бездоганністю реалізації функцій адвокатури, закріплених у законодавчих і підзаконних актах.
Наукові розробки та соціологічні опитування свідчать про те, що у нашій державі чинне законодавство не в змозі оперативно, гнучко реагувати на часті та різкі зміни у суспільно-правовому житті українського народу. Саме тому напрацювання науковців, теоретиків, які детально аналізують та узагальнюють проблемні питання, що виникають під час практичної реалізації деонтологічних засад, мають відігравати не останню роль у правотворчості.
Одним із основних досягнень при дослідженні викладених вище питань, стало введення у науковий обіг поняття «професіограма адвокатської діяльності». Вчені вважають, що при розробці професіограми як психологічної моделі юридичної діяльності можуть бути використані характеристики, які використовуються і для інших видів інтелектуальної праці: суспільне значення відповідної професії; галузь використання цього виду праці; склад відповідної професії; особливості професії (політична спрямованість, професійно-етичні вимоги; загальна і професійна підготовка); психологічні особливості діяльності (схильність до професії; загальні та спеціальні здібності; індивідуально-психологічні особливості – темперамент, характер, вольові та комунікативні якості); умови праці й підвищення кваліфікації.
Вищою характеристикою професійного розвитку особистості, що забезпечує її здатність до продуктивної, творчої праці, є професіоналізм, який слід розглядати як відповідність знань, умінь, навичок, а також усієї ціннісної системи людини рівню суспільних очікувань від представника тієї чи іншої професії. Професіоналізм характеризує особистісні та соціальні можливості людини, її здатність вибирати оптимальні та відповідні конкретній ситуації способи діяльності, він заснований на високій кваліфікації, майстерності особистості, а також ґрунтується на моральних засадах трудової діяльності.
Професіоналізм адвоката характеризується поліструктурністю, багатоаспектністю та включає в себе соціально-культурний, психологічний і духовно-моральний компоненти. Адвокат повинен вміти не створювати своїми діями конфлікту, бути терпимим, самообмежувати себе навіть у простих життєвих ситуаціях. Незважаючи на те, що будь-які зовнішні прояви емоцій з боку учасників процесу судочинства спричиняють морально-психологічний вплив на адвоката, він своєю поведінкою повинен не тільки уникати будь-яких спроб надання необдуманої відповіді, а й реалізовувати надані йому законом повноваження у дусі неухильного додержання норм права.
У зв’язку з цим, необхідно чітко розмежувати предмет адвокатської етики та деонтологічні засади діяльності. На думку автора, питання етики – це завжди проблема морального вибору між «необхідно» та «можна», «невигідно» та «неможна». Деонтологічні засади діяльності адвокатів аж ніяк не покликані замінити собою етику, вони починають діяти лише після того, як відповідний моральний вибір вже зроблено, або ж там, де необхідності у такому виборі взагалі немає. Деонтологічні засади діяльності адвокатів сприяють знаходженню відповіді на питання: як втілити у життя те, що запланував адвокат, або що необхідно йому зробити відповідно до закону, щоб найбільш ефективним чином захистити інтереси особи. Автор вважає, що дане питання може бути врегульовано шляхом прийняття нормативно-правових актів, у яких будуть закріплені деонтологічні засади діяльності адвокатів. Пропонується низка конкретних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного впливу деонтологічних засад на практичну діяльність адвокатів в Україні. |
