ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, досліджено ступінь наукової розробки проблеми; визначено мету роботи, її завдання, об’єкт і предмет; характеризуються методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення; зазначено зв'язок теми з науковими програмами та планами, викладено дані про апробацію основних положень дисертаційної роботи.

Розділ перший «Загальні засади правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи визначення поняття родючості ґрунтів як правової категорії» досліджено різні наукові позиції та законодавче тлумачення понять «ґрунти», «якість ґрунтів», «продуктивність ґрунтів», «родючість ґрунтів». Для з’ясування юридичного змісту категорії «ґрунт», її розглянуто в різних аспектах у співвідношенні з такими поняттями як «земля», «земельна ділянка», «сільськогосподарські угіддя». На підставі детального аналізу обґрунтовується необхідність визначення ґрунту як особливо охоронюваного природного та господарського об’єкта. У зв’язку з чим доводиться необхідність прийняття Закону України «Про охорону ґрунтів та підвищення їх родючості».

Юридична природа поняття «родючість ґрунтів» досліджується через його співставлення з такими поняттями, як «якість ґрунтів», «продуктивність ґрунтів», «біопродуктивність ґрунтів». На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що поняття «родючість» та «якість» є тотожними і визначаються за трьома показниками: (1) природними властивостями ґрунту, (2) набутими властивостями ґрунту, (3) ступенем забруднення ґрунту.

На підставі детального аналізу юридичної, ґрунтознавчої та іншої спеціальної літератури сформульовано висновок, що рівень родючості ґрунтів відіграє особливо важливу роль саме на землях сільськогосподарського призначення, а передусім – на сільськогосподарських угіддях. Тому дисертаційна робота обмежена дослідженням проблеми правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів виключно земель сільськогосподарського призначення.

У підрозділі 1.2. «Правові заходи впливу на якісний стан ґрунтів» проведено наукове розмежування та надано юридичне тлумачення понять «підвищення родючості ґрунтів», «відновлення родючості ґрунтів», «відтворення родючості ґрунтів», «охорона ґрунтів».

Встановлено, що заходи з відновлення та відтворення родючості ґрунтів є складовою їх охорони, оскільки спрямовані на поновлення (повернення) корисних властивостей ґрунту. Відтворення ґрунтового родючого шару – система дій відповідних суб’єктів, спрямованих на створення умов для повторного утворення родючого шару ґрунту на деградованих і техногенно забруднених землях і доведення їх до попереднього якісного стану. Відновлення родючості ґрунтів – система дій відповідних суб’єктів, спрямованих на створення умов для забезпечення поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на ступінь його родючості і доведення їх до попереднього якісного стану.

Категорія «підвищення родючості ґрунтів» виходить за межі їх охорони, оскільки така діяльність спрямовується на удосконалення правового становища суб’єкта правовідносин з підвищення родючості ґрунтів шляхом удосконалення якісного стану об’єкта цих правовідносин.

Відповідно до семантичного, нормативно-правового, науково-теоретичного аналізу сформульовано авторське визначення поняття «підвищення родючості ґрунтів.

Для оптимізації правового забезпечення охорони та підвищення родючості ґрунтів пропонується доповнити чинний Земельний кодекс України ст. 168-1 «Заходи з охорони та підвищення родючості ґрунтів», в якій необхідно визначити та диференціювати заходи, спрямовані на охорону та поліпшення якісних характеристик ґрунтової родючості.

У підрозділі 1.3. «Становлення та розвиток законодавства України, що регулює відносини у сфері підвищення родючості ґрунтів» проведено загальний історичний огляд формування правової регламентації відносин щодо підвищення родючості ґрунтів. Наголошується, що специфіка правового забезпечення обраної проблематики в різні періоди зазнавала змін залежно від ступеня пізнання суспільством об’єктивних законів природи та рівня впливу людини на навколишнє природне середовище і визначалася особливостями земельного ладу, який сформувався в той чи інший період.

Весь історичний розвиток правової думки щодо забезпечення підвищення родючості ґрунтів можна умовно поділити на два періоди: 1) радянський (з  середини 1940-х рр. – до 1990 р.); 2) незалежної України (з 1990 р. – до сьогодні). Кожний з названих періодів характеризується своїми специфічними рисами.

Аналіз законодавчого врегулювання відносин щодо правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів в історико-правовому аспекті та з дотриманням хронологічної послідовності надає можливість дійти висновку, що подальша правова регламентація відносин відповідної галузі повинна розвиватися шляхом прийняття спеціалізованого базового Закону України «Про охорону ґрунтів та підвищення їх родючості».

У підрозділі 1.4. «Відносини у сфері правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів» досліджується поняття і зміст земельних правовідносин, зазначається, що суспільні відносини у сфері правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів є самостійним різновидом земельних правовідносин. Це зумовлює необхідність внесення доповнень до ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України шляхом включення відносин з підвищення родючості ґрунтів до кола земельних відносин. Зазначені правові відносини за характером є публічно-правовими.

Відносини з правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів тісно взаємодіють та перетинаються з відносинами щодо правової охорони земель, мають спільний категоріальний апарат, однак не входять до їх складу. За сукупністю наявних норм земельного та екологічного законодавства України, що регламентують однорідну групу відповідних суспільних відносин, правове забезпечення підвищення родючості ґрунтів слід вважати самостійним комплексним правовим елементом, який за своєю юридичною природою належить до двох галузей права: земельного й екологічного. Всебічний аналіз правових норм у зазначеній сфері свідчить про те, що сьогодні спостерігається усталена тенденція до формування нового самостійного правового інституту, в основі якого лежать норми щодо правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів.

Відносини у сфері правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів – це врегульовані нормами права публічні суспільні відносини, спрямовані на створення умов для забезпечення позитивної зміни якісних характеристик ґрунту і доведення їх до стану, що за якісними показниками перевищує первинний (природний), де одна сторона на основі правових норм та за допомогою правових, організаційних, економічних, виховних та інших заходів уповноважена забезпечити належну правову поведінку другої сторони, а остання – в особі власника або користувача (в тому числі орендаря) земельної ділянки зобов’язується виконувати вимоги першої сторони.

Розділ другий «Основні правові форми та заходи забезпечення підвищення родючості ґрунтів» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика та класифікація основних правових форм і заходів забезпечення підвищення родючості ґрунтів» проаналізовано теоретичні положення земельного права щодо понять «правова форма», «земельно-правова форма», «правова форма охорони земель». Аналіз існуючих здобутків теорії земельного права дозволяє констатувати, що правова форма охорони та підвищення родючості ґрунтів є універсальним засобом вирішення різних соціальних, економічних та екологічних ситуацій, що складаються у відповідній сфері суспільних відносин. Її виникнення завжди зумовлено об’єктивними соціально-економічними та екологічними зв’язками в суспільстві. До обов’язкових ознак поняття «правова форма підвищення родючості ґрунтів» слід віднести: (а) наявність відповідних суспільних відносин (з якими неодмінно пов'язані соціально-економічні, політичні, екологічні інтереси); (б) їх нормативне врегулювання (яке виражається у певній процедурі з чітко визначеним процесуальним порядком її здійснення); (в) спрямованість на забезпечення позитивної зміни якісного стану ґрунтової родючості.

Правові форми підвищення родючості ґрунтів – це врегульовані законодавством заходи, що реалізуються органами державної влади і місцевого самоврядування, та діяльність власників і користувачів земельних ділянок, спрямовані на забезпечення позитивної зміни якісних характеристик ґрунтової родючості.

Найбільш важливими правовими формами у сфері підвищення родючості ґрунтів виступають: 1) оптимізація структури сільськогосподарського землекористування, яка включає заходи з консолідації земель сільськогосподарського призначення, консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, 2) розробка та впровадження науково обґрунтованої системи землеробства, елементами якої виступають заходи щодо меліорації земель, дотримання правил сівозмін, запровадження ґрунтозахисних технологій обробки ґрунту та ін.

Науково обґрунтована класифікація основних правових форм і заходів підвищення родючості ґрунтів можлива за такими критеріями: а) за об’єктом правовідносин (виділяються правові форми і заходи, котрі спрямовані на підвищення родючості ґрунтів на землях різних категорій, наприклад, сільськогосподарського призначення, лісогосподарського призначення або землях природно-заповідного фонду); б) за суб’єктним складом правовідносин можна виокремити такі правові форми і заходи, що здійснюються носіями земельних прав та обов’язків (землевласниками та землекористувачами, у тому числі орендарями земельних ділянок) або ж уповноваженими органами управління. У свою чергу останні, залежно від компетенції управляючого суб’єкта, можна поділити на загальні (наприклад, органи місцевого самоврядування та ін.) та спеціальні (Держземагенство України та ін.); в) за дією в часі можна виокремлювати постійні й тимчасові (короткострокові та довгострокові). До постійних слід віднести ті, які існують об’єктивно упродовж невизначеного строку. Тимчасові – обмежені певним терміном дії: вони встановлюються на попередньо визначений строк або до моменту настання певних обставин; г) за рівнем реалізації нормативно-правового акта – правові форми і заходи загальнодержавного, регіонального чи місцевого значення. Варто підкреслити, що запровадження таких заходів у галузі підвищення родючості ґрунтів важливо здійснювати з урахуванням структури природно-кліматичних зон та комплексів, рельєфу місцевості тощо; д) за характером дії правові заходи і форми підвищення родючості ґрунтів поділяють на заборонні, запобіжні, дозвільні, стимулюючі, профілактичні; е) за характером правових норм – матеріальні і процесуальні. Така підстава класифікації зумовлена тим, що матеріальні норми права можуть бути реалізовані лише у разі їх процесуального правового забезпечення; є) за методами правового регулювання суспільних відносин у галузі правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів правові форми і заходи класифікують на ті, що забезпечуються імперативними, диспозитивними чи змішаними методами правової регламентації; ж) залежно від титулу права, на якому використовується земельна ділянка (права та обов’язки власників земельних ділянок у сфері підвищення родючості ґрунтів суттєво відрізняються від прав та обов’язків постійних землекористувачів та орендарів землі).

У підрозділі 2.2. «Правове забезпечення попередніх заходів підвищення родючості ґрунтів» підкреслюється, що правові форми і заходи підвищення родючості ґрунтів не будуть ефективними без створення необхідних передумов, наприклад, реалізації попередніх заходів. До попередніх заходів правового забезпечення підвищення родючості ґрунтів може бути віднесено: моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, планування раціонального використання та охорони земель відповідної категорії, економічне стимулювання власників і користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення до здійснення заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, контроль за дотриманням законодавства у зазначеній сфері.

У процесі дослідження чинного законодавства щодо регламентації відносин з організації моніторингу ґрунтів зроблено висновок, що відомості агрохімічного паспорта поля повинні стати невід’ємною частиною при укладанні будь-яких правочинів щодо земельних ділянок у складі земель сільськогосподарського призначення: угод про перехід права власності, договору оренди землі, договору про набуття права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Відповідним чином повинен бути скоригованим і зміст ст. ст. 102-1, 132 Земельного кодексу України, а також ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

На підставі висновків дослідження проблеми програмування відносин щодо підвищення родючості ґрунтів, вказано на необхідність прийняття Загальнодержавної програми використання та охорони земель, складовою частиною якої повинні стати положення щодо підвищення родючості ґрунтів.

Економічне стимулювання підвищення родючості ґрунтів є фактично елементом економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель. На цій підставі серед заходів економічного стимулювання підвищення родючості ґрунтів дисертантка виділяє: (а) надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо підвищення родючості ґрунтів; (б) звільнення землевласників і землекористувачів від плати за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель; (в) компенсація сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель; (г) виділення бюджетних коштів громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про недостатню визначеність нормативної процедури здійснення економічного стимулювання. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність на рівні постанови Кабінету Міністрів України закріпити таку процедуру, щодо якої наводяться пропозиції.

Наголошується на необхідності більш чіткого розмежування компетенції державних органів щодо здійснення ними земельного контролю і, зокрема, контролю у сфері підвищення родючості ґрунтів.

У підрозділі 2.3. «Оптимізація сільськогосподарського землекористування як комплексна правова форма забезпечення підвищення родючості ґрунтів» обґрунтовується необхідність проведення реорганізації структури сільськогосподарського земельного фонду та встановлення балансу у співвідношенні між різними видами угідь у межах категорії земель сільськогосподарського призначення. 

2.3.1. «Консолідація сільськогосподарських угідь як організаційно-правовий захід оптимізації сільськогосподарського земельного фонду та підвищення родючості ґрунтів». У цьому структурному підрозділі дисертації визначено юридичну природу понять «запобігання парцеляції земель» і «забезпечення консолідації земель». Запропоновано сучасні правові способи консолідації земель сільськогосподарського призначення, серед яких особливе місце посідає розроблення та впровадження проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та впорядкування угідь.

Консолідація сільськогосподарських угідь як організаційно-правовий захід оптимізації сільськогосподарського земельного фонду та підвищення родючості ґрунтів являє собою сукупність організаційно-правових, соціально-економічних, екологічних заходів, спрямованих на оптимізацію розмірів і зміну конфігурації земельних ділянок з метою підвищення родючості ґрунтів та збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

У підрозділі 2.3.2. «Консервація сільськогосподарських угідь як організаційно-правовий захід підвищення родючості ґрунтів» обґрунтовується необхідність скорочення сільськогосподарського земельного фонду за рахунок консервації малопродуктивних сільськогосподарських угідь, деградованих і техногенно забруднених земель.

Проаналізовано чинну правову базу щодо забезпечення запровадження консервації земель. Зроблено висновок про необхідність удосконалення відповідного законодавства, зокрема в частині погодження повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування. Надано пропозиції щодо уточнення кола прав та обов’язків власників і користувачів земельних ділянок, котрі підлягають консервації; визначення порядку компенсації їм зниження доходу внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини; нормативного врегулювання питання виявлення деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель. Окрема увага в роботі приділяється питанням гарантування майнових земельних прав власників і користувачів земельних ділянок під час проведення консервації, а також забезпечення цих осіб заохочувальними стимулами до своєчасної консервації земель.

У підрозділі 2.4. «Органічне землеробство як перспективна правова форма забезпечення підвищення родючості ґрунтів» констатується, що сучасне правове регулювання відносин з органічного землеробства в Україні перебуває у зародковому стані. У чинних законодавчих актах містяться лише декларативні приписи щодо цього питання. Водночас органічна система землеробства є перспективною формою підвищення родючості ґрунтів, тому її нормативне забезпечення має вагоме суспільне значення. 

Головну увагу даного підрозділу зосереджено на комплексному характері системи органічного землеробства. Тому з метою більш чіткої регламентації відносин щодо її впровадження на практиці, пропонується в законодавчому порядку закріпити поняття усіх основних елементів, що складають її зміст.

Найважливішим напрямом удосконалення законодавства у зазначеній сфері є розробка та прийняття Закону України «Про органічне виробництво». Серед основних положень цього нормативного акта слід виділити наступні: 1) встановлення критеріїв якості ґрунтів, на яких можливе вирощування органічної продукції; 2) запровадження процедури державної сертифікації якості сільськогосподарських угідь; 3) передбачення заходів економічного стимулювання власників господарств до запровадження у своїй діяльності органічних технологій виробництва; 4) надання фінансових гарантій виробникам та експортерам органічної продукції та ін.