| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність і новизну обраної теми дисертації, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, формулюються методологічна основа дисертації, її теоретична і практична значущість, аргументується наукова новизна роботи, висуваються положення та висновки, що виносяться на захист, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та його структури.
Розділ 1 «Загальні засади кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування в Україні» складається з чотирьох підрозділів, у яких здійснено аналіз теоретико-методологічних засад дослідження законодавства України про кримінальну відповідальність за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування, з’ясовано генезис кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування в Україні, охарактеризовано нормативну базу діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, як передумову їх кримінально-правового захисту, та досліджено зарубіжний досвід щодо кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування.
У підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічні засади дослідження законодавства України про кримінальну відповідальність за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування» здійснено аналіз загальної методики проведення дослідження. Вказується, що методологічною основою представленої дисертації є діалектична логіка, визначається та обґрунтовується вибір основних методів вирішення поставлених задач, їх зміст, результати використання та порівняльні оцінки. Обґрунтовується напрям дослідження, аналізуються загальні питання кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування. Робиться висновок, що у реалізації проголошеного Конституцією України одного з головних обов’язків держави – забезпечення прав і свобод людини і громадянина – чільне місце належить органам місцевого самоврядування. Їх діяльність пов’язана з вирішенням спірних питань життєдіяльності людей певної спільноти, забезпеченням їх прав на задоволення власних потреб. Тому належний правовий захист представників органів місцевого самоврядування, їх авторитету – це дійсні кроки для гарантування належного дотримання прав і свобод людини і громадянина в державі, зміцнення її як правової держави. Важлива роль у такому захисті належить кримінально-правовим нормам.
У підрозділі 1.2. «Історичний розвиток кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування в Україні» розкрито генезис становлення кримінально-правових норм про відповідальність за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування. Встановлено, що історія кримінально-правового захисту представників органів місцевого самоврядування бере свій початок з часів Київської Русі, де у тогочасній правовій пам’ятці – Руській правді – було закріплено відповідальність за посягання на представників органів місцевого самоврядування княжої доби. З середини XIV ст. місцеве самоврядування в містах отримало розвиток у формі війтівства й охорону з боку кримінально-правових норм, закріплених у Литовських статутах 1529, 1566, 1688 років. Кримінально-правова охорона органів місцевого самоврядування в Російській Імперії здійснювалася за допомогою кодифікованих джерел того часу – Уложення про покарання кримінальні та виправні та Уголовне уложення. Радянська влада не визнавала місцевого самоврядування, тому в КК радянського періоду окремих норм про відповідальність за посягання на авторитет органів місцевого самоврядування не було. Частково такі відносини охоронялися на рівні з відносинами у сфері управління. На жаль, така тенденція залишилася і при побудові КК України 2001 року.
У підрозділі 1.3. «Нормативна база діяльності органів місцевого самоврядування в Україні як передумова їх кримінально-правового захисту» здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регламентують діяльність органів місцевого самоврядування, визначають поняття представника таких органів, їх функції та повноваження. Встановлено, що діяльність органів місцевого самоврядування регламентується великою кількістю нормативно-правових актів, які визначають завдання, функції, принципи діяльності цих органів, повноваження, права та обов’язки представників зазначених органів і т. ін.
З’ясовано, що поряд із Конституцією України систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні, становлять закони України, відповідні Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України, рішення органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах. Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце займає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який по-суті є «базовим» законом у зазначеній сфері. Саме на підставі цього Закону було розроблено та прийнято інші закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування. Разом з тим, обґрунтовано висновок про те, що, незважаючи на охорону авторитету органів місцевого самоврядування різними правовими нормами, вдосконалення, перш за все, потребує його кримінально-правовий захист.
У підрозділі 1.4. «Зарубіжний досвід кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування» проведено аналіз норм деяких зарубіжних країн щодо кримінально-правової охорони авторитету органів місцевого самоврядування. Такий порівняльно-правовий аналіз дозволяє говорити про наявність відповідних норм, що регламентують кримінальну відповідальність за вчинення досліджуваних діянь в інших країнах.
Розглянувши особливості регламентації інституту злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування в кримінальному законодавстві країн СНД і Балтії, дисертант робить висновок, що в цих країнах комплекс розглянутих злочинів має схожий зміст із українським, а окремі статті, що входять у нього, абсолютно подібні статтям розділу ХV Особливої частини КК України.
У роботі стверджується, що інститут злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування КК України виглядає дещо компактніше, ніж такі комплекси в законодавстві країн СНД і Балтії. З одного боку, це створює зручності для правозастосовних органів. З іншого боку, не можна не сказати, що не було б зайвим українському законодавцю сприйняти позитивні моменти із законодавства цих країн і ввести відповідні доповнення (наприклад, деякі кваліфікуючі ознаки). Однак, їх введення повинно мати необхідне кримінологічне обґрунтування.
Що стосується кримінального законодавства країн далекого зарубіжжя, то встановлено, що майже в усіх КК цих країн називаються такі злочини, як застосування насильства відносно представника органів місцевого самоврядування, втручання в діяльність представників органів місцевого самоврядування. Разом із тим, встановлено, що КК України містить, хоча й не систематизовано, більшу кількість норм, спрямованих на охорону авторитету органів місцевого самоврядування.
Розділ 2 «Характеристика об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування» складається з чотирьох підрозділів і містить положення щодо необхідності криміналізації посягань на авторитет органів місцевого самоврядування України і детальну кримінально-правову характеристику об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування. Зокрема, проаналізовано діяльність представників органів місцевого самоврядування, як об’єкт кримінально-правової охорони, предмет і потерпілого від злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування.
У підрозділі 2.1. «Соціальна природа криміналізації посягань на авторитет органів місцевого самоврядування України» обґрунтовано, що соціальна обумовленість криміналізації діянь, які посягають на авторитет органів місцевого самоврядування, обумовлюється цілою низкою обставин: наявністю історичних передумов – історичними чинниками; значною поширеністю в останній час у суспільстві посягань на авторитет органів місцевого самоврядування – кримінологічними чинниками; необхідністю забезпечення та регулювання таких відносин у країні за допомогою правових норм, закріплених в українських правових актах, які, в свою чергу, є гарантією забезпечення авторитету органів місцевого самоврядування в державі у цілому – нормативно-правовими чинниками; необхідністю захисту авторитету органів місцевого самоврядування, закріпленою в міжнародно-правових актах, які ратифікувала Україна, взявши на себе зобов’язання їх дотримання, – міжнародними чинниками; введення кримінальної заборони на діяння, що посягають на авторитет органів місцевого самоврядування, обумовлено також їх високим ступенем суспільної небезпеки, який пояснюється важливістю та значимістю об’єкта кримінально-правового захисту й характером і розміром шкоди, яка може завдаватися суспільним відносинам, домірністю позитивних і негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичною адекватністю – соціально-психологічними чинниками.
У підрозділі 2.2. «Діяльність представників органів місцевого самоврядування, як об’єкт кримінально-правової охорони» здійснено характеристику такої діяльності крізь призму кримінально-правових засобів. Установлено, що всі злочини проти авторитету органів місцевого самоврядування, за винятком п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, розміщені у розділі ХV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян». Доведено, що суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що вони протидіють нормальній управлінській діяльності органів місцевого самоврядування, призводять або можуть призвести до послаблення їх авторитету, спричиняють або можуть спричинити шкоду життю, здоров’ю, гідності чи власності громадян та іншим об’єктам, що охороняються законом.
Автор наголошує, що діяльність представників органів місцевого самоврядування вважається законною, якщо вона: 1) не виходить за межі наданих їм повноважень; 2) здійснюється з дотриманням установленого законом порядку. Правомірною є діяльність потерпілих, заснована на вимогах закону і передбачена ним. Саме норми чинного законодавства конкретизують функції, цілі й завдання органів місцевого самоврядування, повноваження, права та обов’язки їх представників, тобто визначають компетенцію уповноважених осіб органів місцевого самоврядування. Звідси зроблено висновок, що родовим об’єктом злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування є визначена група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян і фізичними особами, у зв’язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
З огляду на досліджувані злочини, їх безпосереднім об’єктом потрібно визнавати саме авторитет представників органів місцевого самоврядування, які виконують свій законний обов’язок. При аналізі безпосереднього об’єкта даних злочинів потрібно виходити з того, що ним є суспільні відносини, які мають певну структуру, котра являє собою цілісну систему елементів, що її утворюють, відповідним чином взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою. Тому заподіяння шкоди будь-якому елементу суспільних відносин тягне за собою заподіяння шкоди і самим суспільним відносинам як цілісній системі. На погляд дисертанта, найбільш оптимальною структурою суспільних відносин є структура, яка включає суб’єкт суспільних відносин, соціальний зв’язок (зміст) між учасниками відносин і предмет суспільних відносин.
Установлено, що суб’єктами досліджуваних відносин є, з одного боку, представники органів місцевого самоврядування та близькі родичі цих осіб, а, з іншого, – особи, з якими вони взаємодіють; предметом суспільних відносин виступає встановлена законом необхідність виконати представниками органів місцевого самоврядування делеговані їм повноваження; змістом цих суспільних відносин є право органів місцевого самоврядування та їх представників на нормальне здійснення делегованих законом повноважень і право фізичних і юридичних осіб на реалізацію гарантованих Конституцією України прав і свобод.
У підрозділі 2.3. «Предмет злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування» проаналізовано види предметів злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування. Констатовано, що зміни до кримінального законодавства щодо відповідальності за корупційні правопорушення посприяли кримінально-правовій охороні авторитету органів місцевого самоврядування шляхом розширення кількості кримінально-правових норм, спрямованих на захист представників органів місцевого самоврядування від протиправних посягань. З усіх злочинів досліджуваної категорії тільки злочини, передбачені ст.ст. 341 та 352 КК України, є предметними.
Предметом злочину, передбаченого у ст. 341 КК України, є будівлі та споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян (пошта, телеграф, навчальні заклади, банки, енергетична система та ін.). До них належать, зокрема, будівлі й споруди, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, місцевих державних адміністрацій. Якщо предметом злочину є транспортні підприємства (вокзали, аеродроми, порти, станції або інші транспортні підприємства), вчинене охоплюється ст. 279 КК України і кваліфікації за ст. 341 КК України не потребує.
Предметом злочину, передбаченого ст. 352 КК України, виступає як рухоме, так і нерухоме майно, що є власністю службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, чи їх близьких родичів. Це може бути майно, що характеризується сукупністю певних ознак, зокрема: 1) юридичною – право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб’єкта злочину воно є чужим; 2) економічною – майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною в нього працею людини; 3) фізичною – майно – це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити.
Майно має бути цінним, інакше відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України його знищення або пошкодження не є злочином. Водночас знищення або пошкодження навіть малоцінного майна, вчинене загальнонебезпечним способом, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352 КК України.
У підрозділі 2.4. «Потерпілий від злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування» здійснено детальну кримінально-правову характеристику потерпілого від досліджуваної категорії злочинів. З’ясовано, що у доктрині кримінального права та кримінально-правовій літературі тривалий час питання про місце представників органів місцевого самоврядування як потерпілих від злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи об’єднань громадян не знаходило однозначного вирішення. Їх відносили до представників влади, службових осіб, визначали як окрему категорію. На сьогодні згідно з ч. 3 ст. 18 КК України представники органів місцевого самоврядування нарівні з представниками влади визнаються службовими особами. Проте, ці поняття мають багато спільного і тому виникають суттєві труднощі при їх розмежуванні.
Згідно зі ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, можна зробити висновок, що представником влади є особа, яка працює в органах державної влади або органах місцевого самоврядування.
Відповідно ж до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавча влада на місцях здійснюється і виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад. Стаття 16 цього Закону говорить, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Таким чином, керівники цих органів також є представниками влади. Крім того, відповідно до цього Закону представниками влади можна визнавати і керівників органів місцевого самоврядування та їх виборних представників.
Між тим, і одне, і друге визначення поняття «службова особа», закріплене в КК України, чітко розмежовує поняття «представник влади» та «представник органів місцевого самоврядування», «органи державної влади» та «органи місцевого самоврядування». Проте, як показує проведене дослідження, ці поняття нерідко збігаються і розмежувати їх неможливо. Наприклад, голова певного виконавчого комітету (сільського, селищного, міського) одночасно є і представником органів місцевого самоврядування, і представником влади.
Таким чином, дисертантом наголошується, що всі ці поняття потрібно привести до одноманітного розуміння в науці кримінального права і використання в правозастосовчій практиці. Вихід з цієї ситуації може бути здійснено у двох площинах: по-перше, поняття «представник влади» замінити поняттям «представник державної влади» та всі кримінально-правові норми, де є спеціальний потерпілий, на сьогодні – «представник влади», доповнити вказівкою на ще одного спеціального потерпілого – «представник органів місцевого самоврядування»; по-друге, законодавчо закріпити поняття представника влади, яким охопити й представника органів місцевого самоврядування і виключити з поняття «службова особа» вказівку на представника органів місцевого самоврядування. У цьому випадку можна погодитися з визначенням поняття «представник влади», яке сформував В. І. Осадчий (особа, яка працює в центральних чи місцевих державних органах влади, виконує керівні функції держави в масштабі всієї країни чи окремої адміністративно-територіальної одиниці або особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, вимоги яких у межах наданих повноважень є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, службовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території).
Розділ 3 «Взаємозв’язок об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування з іншими елементами складу злочину» складається з трьох підрозділів і містить положення про юридичний аналіз досліджуваних злочинів та особливості їх кваліфікації з урахуванням специфіки ознак об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування.
У підрозділі 3.1. «Взаємозв’язок об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування з об’єктивною стороною досліджуваних злочинів» здійснено детальну кримінально-правову характеристику об’єктивної сторони злочинів, які посягають на авторитет органів місцевого самоврядування. Обґрунтовано, що діяння, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів даної категорії виражається у формі дії. Лише злочин, передбачений ст. 351 КК України, характеризується бездіяльністю. Переважна більшість злочинів даної категорії сконструйовані законодавцем як злочини з формальним складом. Проте, злочини, передбачені ч.ч. 2 і 3 ст. 350 та ст. 352 КК України, вважаються закінченими з моменту настання зазначених у диспозиції наслідків і при їх кваліфікації необхідно встановити ще й такі ознаки як суспільно-небезпечні наслідки та причинний зв’язок між учиненим діянням і цими наслідками.
Звернуто увагу на бланкетний характер диспозиції досліджуваних злочинів і необхідність детального з’ясування повноважень депутатів місцевих рад та інших представників органів місцевого самоврядування при кваліфікації таких злочинів.
У дисертації зроблено висновок про необхідність закріплення у розділі ХV Особливої частини КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян» окремої кримінально-правової норми, яка б встановлювала кримінальну відповідальність за посягання на життя представника державної влади, представника органів місцевого самоврядування чи їх близьких родичів. Така необхідність викликана тим, що основні суспільні відносини, яким заподіюється шкода, у даному випадку є саме відносини з приводу діяльності представника державної влади чи представника органів місцевого самоврядування, а життя як об’єкт кримінально-правової охорони виступає лише додатковим об’єктом цього злочину.
У підрозділі 3.2. «Взаємозв’язок об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування з суб’єктом вказаних злочинів» охарактеризовано суб’єкт злочинів, що посягають на авторитет органів місцевого самоврядування. Аргументовано, що суб’єктом досліджуваних злочинів можуть виступати три категорії суб’єктів: загальний суб’єкт (ст. 341, ст. 342, ч.ч. 1 і 2 ст. 350, ч. 1 ст. 352, ст. 353 КК України); суб’єкт із заниженим віком кримінальної відповідальності (п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 349, ч. 2 (у контексті заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження) і 3 ст. 350, ч. 2 ст. 352 КК України; спеціальний суб’єкт (ст. 351 КК України).
У роботі проаналізовано всі суб’єкти досліджуваних злочинів і зроблено висновки про правила кваліфікації цих злочинів у випадку наявності конкуренції кримінально-правових норм. Зокрема, встановлено, що основою вирішення такої конкуренції повинна виступати наявність на боці потерпілого законних підстав на виконання своїх обов’язків. Тобто, дана конкуренція вирішується за правилами конкуренції загальної та спеціальної норми, де досліджувані кримінально-правові норми є спеціальними, а, отже, мають перевагу над іншими.
У підрозділі 3.3. «Взаємозв’язок об’єкта злочинів проти авторитету органів місцевого самоврядування з суб’єктивною стороною даних злочинів» здійснено детальну кримінально-правову характеристику суб’єктивної сторони посягань на авторитет органів місцевого самоврядування. Зазначено, що суб’єктивна сторона досліджуваних злочинів характеризується виключно умисною формою вини. Причому умисел тут може бути тільки прямим як стосовно вчиненого діяння, так і стосовно закріплених суспільно небезпечних наслідків, які настали в результаті вчинення такого діяння. Тобто, винна особа повинна усвідомлювати і бажати заподіти шкоду представникам органів місцевого самоврядування саме з приводу виконання ними на законних підставах своїх повноважень.
Робота також містить аналіз такої ознаки суб’єктивної сторони як мета. Вона закріплена як обов’язкова ознака у злочинах, передбачених ст. 341 (незаконне користування будівлями чи спорудами органів місцевого самоврядування або перешкоджання їх нормальній роботі), ст. 349 (спонукати органи місцевого самоврядування або їх представників вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника), ч. 1 ст. 350 (припинення діяльності представника органів місцевого самоврядування або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує) КК України.
|
