1) ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію основних положень даної роботи.

Перший розділ «Загальнотеоретичний аналіз поняття «конфедерація» в його сучасному значенні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття і ознаки конфедерації» досліджується поняття конфедерації з огляду існування такого виду об’єднання держав у минулому та можливості їх функціонування у майбутньому, також визначаються її основні ознаки як сучасного міжнародно-правового об’єднання держав, які й обумовлюють її відмінність від інших міждержавних союзів.

Аналізуючи різні підходи до визначення поняття «конфедерація», дисертант спростовує підстави віднесення її до форм державного устрою, вказує на необхідність переоцінки і нового підходу до вивчення її правової природи в сучасних умовах.

У дисертації доведено актуальність та перспективність такого виду об’єднання держав на засадах переосмислення поширених уявлень та відомих теорій, що стосуються даного явища. З огляду на це, конфедерація розглядається як міжнародно-правове об’єднання суверенних держав на основі укладеного між ними договору, метою якого є співпраця у вирішенні економічних, військових, зовнішньополітичних проблем та поглиблення міждержавної інтеграції в сучасних умовах світової глобалізації.

Відповідно до дослідження правової природи сучасних міждержавних об’єднань, які мають виражене в більшій чи меншій мірі конфедеративне походження, автор виділяє ряд ознак, властивих конфедерації: має політичний характер, що, в першу чергу, дозволяє відмежувати її від інших союзів держав, метою яких може бути економічне, культурне, наукове та інше співробітництво; створюється на основі укладеного між державами-засновницями договору; надає своїм державам-членам право сецесії (свобода виходу зі складу об’єднання); позбавлена первинного суверенітету. Суверенітет в такому об’єднанні належить державам-учасницям, які при потребі можуть його обмежити у визначених спільним договором межах; державам-членам належить право нуліфікації, тобто відмови у визнанні або в запровадженні актів союзної влади на власній території; до її компетенції належить обмежене коло питань, які чітко зазначаються в відповідному договорі і є пріоритетних для держав-членів даного об’єднання; для вирішення поставлених завдань створюються свої центральні органи і приймають в процесі своєї діяльності акти, які не містять норм прямої дії; представницькі органи формуються з окремих представників, які делегуються згідно наказу глави держави відповідними парламентами держав-членів; бюджет формується за рахунок добровільних внесків держав-членів; відсутня єдина фінансова система, хоча конфедеративні органи можуть створити єдину грошову систему і проводити єдину міждержавну кредитну політику; держави-члени мають право встановлювати митні і інші обмеження, що перешкоджатимуть пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів; відсутній інститут загального союзного громадянства, – це належить до компетенції виключно держав-членів; не має власної території; військові підрозділи комплектуються державами-членами, причому нерідко зберігається їх подвійне підпорядкування – представницьким органам конфедерації і вищим державним органам її суб'єктів.

У підрозділі 1.2 «Співвідношення конфедерації та федерації» розкривається проблема дослідження конфедерації, як союзу держав, і федерації, як союзної держави, наводяться спільні та відмінні ознаки між цими утвореннями.

Дисертант доводить помилковість визначення правової природи конфедеративних об’єднань держав в межах вивчення федеративного устрою. Адже такий підхід, як правило, не надає можливості виявити особливості правової природи конфедерації як міжнародно-правового об’єднання, а лише – перерахувати ознаки, що відрізняють її від складної держави або, взагалі, вказати на її недоліки (що є дуже поширеним явищем) порівняно з більш централізованим федеративним управлінням.

На основі проведеного в дисертаційній роботі аналізу правової природи та функцій конфедерації в порівнянні з федерацією, автор відзначає, як схожість, так і відмінності між ними: створюються внаслідок укладення засновницьких договорів, які відрізняються один від одного не тільки за правовою природою, але і за сферою свого застосування. Різниця полягає в тому, що договір, на основі якого утворюється федерація, є внутрішньодержавним, а договір, на основі якого виникає конфедерація є особливим видом договорів – союзним; дуже відрізняються за самою метою свого створення. Федерація утворюється з наміром появи досконалішого державного устрою. Ціллю створення конфедерації вважається необхідність в загальній безпеці або економічний інтерес; мають різний обсяг компетенції – обмежений союзним договором у конфедерації, і цілковитий у федерації; суб’єкти конфедерації – це тільки суверенні держави, а федерації – як держави, так і державні утворення); за державами, що входять до складу конфедерації, зберігається суверенітет, а члени федерації втрачають його і підкоряються суверенній владі новоствореного утворення; органами, уповноваженими приймати рішення в конфедерації, є представницькі органи у складі делегатів від держав-учасниць, а у федерації – двопалатний парламент; у федерацій прийнята система ухвалення рішень на основі «правління більшості», в конфедерації застосовуються як «система правління більшості», так і «система вето»; за вищими органами суб’єктів конфедерації закріплене право нуліфікації, тобто відмови у визнанні або відмови у застосуванні актів союзної влади, вищі органи суб’єктів федерації таким правом не наділені; у федерації є власна територія і населення. У конфедерації власної території немає, а є лише територія її суб’єктів; у федерації, як і в унітарній державі, існує єдина фінансова політика, єдина система грошового обігу, єдина грошова одиниця. У конфедерації держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу; бюджет у федерації формується за рахунок податків. Бюджет конфедерації формується за рахунок внесків членів.

На думку дисертанта, дослідження спільних та відмінних ознак у правовій природі вищезазначених утворень доводить, що конфедерація – це не перехідна форма на шляху до федерації, а стійке міжнародно-правове об’єднання суверенних держав, яке має достатньо підстав зайняти власне місце на світовій арені.

У підрозділі 1.3 «Спільне та відмінне в правовій природі конфедерації та міжнародної організації» аналізується співвідношення конфедерації і міжнародної організації та визначаються критерії для розрізнення цих двох видів об’єднань держав.

Автор виділяє критерії, за допомогою яких можна проаналізувати правову природу конфедерації і міжнародної організації та, відповідно до цього, провести між ними паралель: відносини між організацією і державами-членами; здатність організації формувати окрему категорію правових норм, що діють в її межах; можливість формування правових норм, що діють на території держав-членів; наявність відповідних категорій органів.

Крім того, в роботі визначено ряд ознак, завдяки яким розрізняють дані види міждержавних об’єднань: ознаки, які характеризують внутрішню структуру об’єднання, порядок утворення його органів і взаємодію між ними; ознаки, які характеризують взаємодію та взаємовідносини між організацією та її суб’єктами; ознаки, які характеризують систему права, яке з одного боку регулює відносини між об’єднанням та іншими суб’єктами публічного права, а з іншого – відносини всередині самого об’єднання, між державами-членами.

На думку дисертанта, виникнення конфедерацій і міжнародних організацій – закономірна потреба міжнародного життя. Хоча ці два види об’єднань мають багато спільних рис, проте відрізняються один від одного.

Другий розділ «Особливості правового статусу конфедерації» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття правової основи конфедерації (союзний договір)» розкривається одне з найважливіших питань, яке виникає при дослідженні правової природи конфедерації – її правова основа.

Конфедерація створюється на основі не міжнародного, а союзного договору, який потрібно виділяти в окрему групу договорів, переважно у зв’язку з відмінною метою його укладення. Такий договір наділений установчою силою, його ціллю є врегулювання питань створення конфедерації, як суб’єкта міжнародного права, а мета міжнародного договору – це зближення правових систем держав-учасниць і формування на цій основі загальних принципів права та подальша їх імплементація в національні законодавства.

Крім того, союзний договір є правовою підставою створення конфедерації і правовою основою для її діяльності та функціонування та наділений юридичною силою відповідного рівня.

Таким чином, на переконання дисертанта, правова основа (союзний договір) у конфедерації служить не тільки фактом її заснування, але і створює правове поле для подальшої діяльності та функціонування, як для конфедерації, так і для її держав-членів в цілому. Даний договір закріплює не тільки цілі і принципи діяльності конфедерації, а й її структуру, механізм діяльності, фінансування, міждержавної співпраці, зовнішньополітичної діяльності та ін.

У підрозділі 2.2 «Питання суверенітету в конфедерації» досліджується проблема суверенітету у конфедерації.

У дисертації відстоюється позиція, що при дослідженні правової природи конфедеративного суверенітету вирішальним є питання про розмежування компетенції і повноважень між конфедерацією та її державами-засновницями.

В об’єднанні на конфедеративній основі має місце співіснування двох взаємозв’язаних і взаємообумовлених різнорівневих суверенітетів, кожен з яких не може успішно реалізовуватися відособлено, у відриві від іншого.

Співіснування суверенітетів у конфедерації не протиставляє владу утворення владі його суб’єктів, а, навпаки, надає можливість поєднати їх правоздатність з метою досягнення спільних інтересів і цілей.

Розмежування компетенції і взаємодія конфедеративного центру і його держав-членів має принципове значення для успішного функціонування і розвитку такого об’єднання. Варто зазначити, що це також визначає статус суб’єктів конфедерації і характер відносин між об’єднанням та його державами-членами.

Підрозділ 2.3 «Правова природа міжнародної правосуб’єктності конфедерації» присвячений проблемі можливості конфедерації виступати суб’єктом міжнародного права.

З метою з’ясування правової природи міжнародної правосуб’єктності конфедерації, у дисертації досліджено такі найбільш важливі спірні питання правосуб'єктності даного об’єднання держав: проблема визнання його суб’єктом міжнародного права, питання наявності у нього відокремлених від держав-членів волі, прав і обов’язків, можливість укладати договори, здатність створювати та запроваджувати норми права, а також питання його міжнародної відповідальності.

Автор зазначає, що конфедерація визнається суб’єктом міжнародного права вже тому, що вона реально існує і діє в міжнародних відносинах. Міжнародна правосуб’єктність даного утворення – це його невід’ємна риса, атрибут існування. Вона не потребує додаткового визнання з боку держав, чи з боку інших міжнародних організацій.

Міжнародна правосуб’єктність конфедерації заснована на установчому договорі, в якому держави передають їй для досягнення визначених в договорі цілей певні права, перелік яких може бути змінений тільки на основі одностайного рішення всіх держав-засновниць. При цьому самі держави-члени на передбачених в договорі умовах зберігають свою міжнародну правосуб’єктність і можуть виступати в міжнародно-правових відносинах в якості суб’єкта міжнародного права разом з конфедерацією

Третій розділ «Організаційні і правові основи діяльності конфедерації» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальна характеристика організаційного механізму конфедерації» проводиться дослідження правової природи організаційно-правового механізму конфедерації, його структури, правової основи, принципів його організації і діяльності та характеру його взаємозв’язків.

Серед сучасних об’єднань держав лише конфедерація наділена повноцінним організаційно-правовим механізмом, який функціонує на всіх рівнях її організаційної системи: на рівні ухвалення рішень, на рівні формування і функціонування інституційної системи, на рівні виконання рішень і контролю за їх виконанням.

Організаційний механізм конфедерації характеризується наступними ознаками: основним призначенням його є реалізація завдань і цілей, заради яких було створено дане об’єднання; чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури; наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від економічних та політичних змін, як на міжнародній арені, так і в межах самої конфедерації; забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності; покликаний забезпечувати і гарантувати спільний захист та оборону усіх держав-членів, сприяти їх економічному процвітанню та посиленню їх політичного впливу у міжнародно-правових відносинах.

На думку дисертанта, організаційно-правовий механізм конфедерації як система з високим рівнем інтеграції, що функціонує як комплекс органів та процедур, надає можливість такому утворенню здійснювати свою компетенцію, встановлювати та підтримувати зв’язки з іншими об’єднаннями та державами, забезпечувати досягнення зафіксованих в засновницьких договорах його цілей і завдань.

У підрозділі 3.2 «Функції та компетенція органів конфедерації» акцентується увага на системі органів конфедерації.

Класифікувати органи конфедерації можна за різними критеріями. У роботі використаний функціональний підхід, відповідно до якого органи поділяються на вищі, виконавчі, допоміжні, контролюючі й адміністративні.

Вищі (головні) органи управляють найважливішими сферами діяльності організації, приймають рішення щодо основних напрямів її функціонування, визначають загальну політику конфедерації, її принципи, розглядають бюджетні й фінансові питання, вирішують проблему вступу нових членів до об’єднання або виходу із її складу та ін.

Що стосується виконавчих органів конфедерації, то їх функцією є втілення в життя рішень і постанов, що приймаються вищим та, можливо, іншими органами. Таким чином, вони здійснюють оперативні функції по імплементації актів вищих органів і, як правило, не займаються нормотворчою діяльністю.

Адміністративні органи також мають справу з виконанням поточних функцій. Але їхній ранг поступається рангу виконавчих органів. Адміністративні органи займаються повсякденною організаційною роботою, яка спрямована переважно на внутрішні справи об’єднання. Найчастіше ці функції виконує секретаріат.

Контролюючим органом в конфедерації, як правило, є суд. Він не тільки розв’язує суперечки між державами-членами, а й слідкує за дотриманням норм і принципів поведінки, що записані в статуті. На відміну від більшості інших органів, де рішення мають переважно рекомендаційний характер, постанови таких судів обов’язкові до виконання.

Конфедерації властива наявність і допоміжних органів. Кожний з них здійснює якусь одну, чітко визначену функцію, не займається нормотворчою діяльністю і в своїх діях підпорядкований, як правило, вищому або виконавчому органу.

Підрозділ 3.3 «Правовий статус та механізм прийняття рішень в конфедерації» присвячено дослідженню поняття конфедеративних рішень, їх юридичної сили, статусу та механізму прийняття.

У дисертації зазначається, що рішення конфедерації насить збірний характер, і в широкому сенсі охоплює політичні акти, програмні документи, що визначають напрям й етапи діяльності конфедерації, заяви, висновки, рекомендації, постанови та ін.

Коло суб’єктів та учасників прийняття рішень чітко визначається засновницьким договором, який встановлює принципи їх взаємовідносин та об’єм здійснюваних ними повноважень.

У практиці діяльності сучасних конфедерацій існують такі найпоширеніші методи прийняття рішень: одностайний, мажоритарний, консенсусний, метод «зважених» голосів.