ПРАВОВІ ПІЛЬГИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими планами та програмами, розкрито мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методи, розкрито наукову новизну, підкреслено практичну важливість висновків, одержаних у результаті проведеного дослідження, узагальнено результати роботи і подано відомості про публікації автора.

Розділ 1 «Правові пільги у системі юридичних засобів диференціації: історико-теоретичні аспекти» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано історію розвитку інституту правових пільг в Україні, досліджено поняття, ознаки та юридичну природу правових пільг, з’ясовано співвідношення понять «правові пільги», «привілеї», «юридичні гарантії» і «правовий імунітет».

У підрозділі 1.1 «Історія розвитку інституту правових пільг в Україні» здійснено аналіз історико-правових джерел права, досліджено історію розвитку інституту правових пільг у вітчизняному законодавстві.

На основі аналізу історичних джерел права доведено, що правові пільги як юридичний засіб диференційованого підходу правового регулювання існували на всіх етапах розвитку державності України. Перші згадки про пільги та привілеї можна віднайти вже у державному праві Римської імперії (Закони ХІІ таблиць). В епоху античності, у праві античних держав Північного Причорномор’я ІV ст. до н. е. – VІ ст. н.е., правові пільги існували як персоніфіковані, групові привілеї. Факт наявності або відсутності у зазначений час у особи пільг-привілеїв у більшій мірі залежав від її приналежності до того чи іншого стану населення. У Київській Русі, починаючи з часів Руської Правди, привілеї оформлювалися як «пожалувальні» державною владою виключні права, як прояв «монархічної волі», як особливий дар, «подать», обмеженому колу осіб. Правові пільги Давньоруської держави на українських землях під владою Польщі і Литви (VI–XVII ст.), у більшій мірі були персоніфікованими, визначали приналежність особи до певного соціального стану.

Встановлено, що у державному праві періоду козацько-гетьманської держави (середина XVII- кінець XVIII ст.) правові пільги застосовувалися не лише з метою заохочення, надання виняткових прав певним особам у порівнянні з іншими, а й з метою встановлення відповідної соціальної рівноваги у суспільстві, шляхом закріплення різних розмірів податків для різних верств населення.

У свою чергу у державному праві Російської імперії XIX – початку XX століття, яке регулювало суспільні відносини на українських землях, правові пільги являли собою різного роду привілеї обмеженому колу осіб. Акцентовано увагу на тому, що перехід Росії від феодального до буржуазного ладу сприяв розвиткові інституту пільгування в загальноімперському російському державному праві, обумовив закріплення групи нових привілеїв державною владою Росії на законодавчому рівні, з метою стимулювання розвитку окремих галузей промисловості.

У державному праві СРСР пільги та привілеї не лише виконували функцію основного стимулятора активності представників різних професій, працівників різних галузей промисловості, а й застосовувались із метою вирівнювання недоліків системи державної компенсації за завдану шкоду здоров’ю громадян у результаті історичних подій, катастроф техногенного характеру. Система правових пільг та привілеїв радянських часів, крім пільг для народних мас, включала низку привілеїв і пільг для номенклатурних працівників Радянської Росії та України.

З’ясовано, що сучасна пільгова система нашої держави є достатньо розгалуженою і налічує достатньо велику кількість різноманітних додаткових спеціальних прав, пільг, які стосуються всіх сфер суспільного життя.

У підрозділі 1.2 «Поняття, ознаки та юридична природа правових пільг» визначено та проаналізовано суттєві ознаки і юридичну природу правових пільг, сформульовано авторське поняття «правова пільга».

Проведено аналіз існуючих у загальнотеоретичній літературі дефініцій правових пільг; доведено, що у теоретичному осмисленні сутності та змісту поняття правової пільги існує низка невирішених або таких, що потребують уточнення, доповнення, переосмислення додаткового дослідження та обґрунтування питань.

Акцентовано увагу на тому, що у науковій юридичній літературі немає єдиної точки зору, щодо сутності поняття «правова пільга».

Запропоновано три підходи до розуміння поняття «правова пільга». Перший підхід: правова пільга – різновид спеціальних прав громадян, які надаються деяким групам населення. Другий підхід: правова пільга – специфічний юридичний засіб, що полегшує становище особи шляхом звільнення її від виконання певних обов’язків. Третій підхід: правова пільга – юридичний засіб, який полягає у наданні особі додаткових, особливих прав, та звільнення її від конкретних обов’язків.

Встановлено, що правові пільги є:

- винятками із загальних правил, відхиленням від єдиних вимог нормативного характеру;

- правомірними виключеннями, законними винятками, встановленими компетентними органами у нормативно-правових актах;

- додатковими заходами юридичного характеру, які можуть виражатися як у наданні особливих додаткових прав, так і у звільненні від встановлених законом обов’язків. Правові пільги є елементом спеціального та індивідуального правових статусів особи.

- засобом правової, юридичної диференціації;

- юридичним засобом, за допомогою якого формується специфічний правовий режим.

Запропоновано під правовою пільгою розуміти різновид встановлених компетентними органами в нормативно-правових актах юридичних винятків, за допомогою яких формується специфічний правовий режим, котрий характеризується наділенням суб’єкта додатковими заходами юридичного характеру, наданням йому особливих додаткових прав і звільненням від встановлених законом обов’язків.

У підрозділі 1.3 «Співвідношення понять «правові пільги», «привілеї», «юридичні гарантії», «правовий імунітет»» розмежовано поняття «правові пільги», «привілеї», «юридичні гарантії», «правовий імунітет».

На підставі порівняльного аналізу понять правової пільги, привілеїв, юридичних гарантій, правового імунітету, визначено їх відмінні характерні риси.

З’ясовано, що гарантія є більш широким за обсягом способом забезпечення реалізації прав і свобод особи, ніж пільга. Гарантії є сукупністю різних юридичних засобів (покарань, обов’язків, заборон, дозволів, а також пільг), які встановлюються законодавцем на нормативно-правовому рівні з метою забезпечення тих чи інших прав і свобод людини у різних сферах суспільного життя.

Привілеї є спеціальними, виключними, монопольними пільгами для конкретних суб’єктів і перш за все для владних органів і посадових осіб, котрі необхідні їм для більш повного та ефективного здійснення повноважень.

До специфічних ознак привілеїв, які дозволяють відмежувати останні від пільг, віднесено:

- коло суб’єктів, які є носіями привілеїв;

 - сферу застосування правових привілеїв;

- вид правового статусу, складовими елементами якого є привілеї;

- юридичні наслідки застосування привілеїв для суспільства та держави.

Встановлено, що правовий імунітет у всіх його проявах (дипломатичний, консульський, президентський, депутатський імунітет та ін.) є окремим видом привілеїв, а отже, і правових пільг. При цьому правовий імунітет:

- є одним із правових засобів, який забезпечує виконання міжнародних, державних і суспільних функцій, а також службових обов’язків;

- на відміну від правових пільг і привілеїв, існує у вигляді «негативних пільг» (звільнення від юридичної відповідальності).

Розділ 2 «Соціальна сутність, класифікація, функції і мета правових пільг» складається з трьох підрозділів, у яких запропоновано класифікацію правових пільг, досліджено їх соціальну сутність, мету та функції.

У підрозділі 2.1 «Соціальна справедливість як визначальна засада правових пільг» проаналізовано зміст і сутність поняття соціальної справедливості у праві, доведено, що соціальна справедливість є визначальною засадою правових пільг.

З’ясовано, що категорія справедливості тісно пов’язана з сутністю права та його цінністю. Справедливість є однією із найстабільніших, незмінних, суттєвих цінностей права, одним із його основоположних принципів. Акцентовано увагу на тому, що справедливість, як загальний принцип права, є елементом системи принципів права (справедливість безпосередньо пов’язана з принципами рівності, свободи та гуманізму).

На підставі аналізу існуючих у юридичній науковій літературі понять «соціальна справедливість», визначено, що соціальна справедливість, у загальному вигляді, розуміється як міра рівності і нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів влади, а також у життєвому положенні різних суспільних груп.

Встановлено, що зміст поняття «соціальна справедливість» має об’єктивну і суб’єктивну сторони, залежить від конкретного історичного періоду розвитку суспільства. При цьому об’єктивна сторона соціальної справедливості відображає ступінь відповідності системи суспільних відносин, яка склалась на конкретному етапі розвитку суспільства, теоретичній моделі «справедливої держави» даного ж етапу розвитку суспільства. Натомість суб’єктивна сторона соціальної справедливості відображає суб’єктивну оцінку справедливості суспільних відносин різними групами, верствами людей і окремими особами.

Наголошено, що поняття «соціальна справедливість» є поліструктурним, таким, що у свідомості суб’єктів права виступає одночасно і суспільно значущим ідеалом, і принципом суспільних відносин, і елементом психології у вигляді почуттів, вимог, сподівань. Як складне поліструктурне поняття категорія «соціальна справедливість» має низку специфічних якостей.

Основними формами соціальної справедливості в процесі встановлення та надання правових пільг є розподільна та урівнююча форми. Розподільна та урівнююча форми соціальної справедливості здійснюються відповідно до принципів: рівності; необхідності; соціального рангу; законності.

Акцентовано увагу на тому, що, з однієї сторони, справедливість виступає мірою рівності між людьми, а, з іншої, – мірою нерівності. Як міра рівності між людьми справедливість реалізується через те, що всі люди рівні у своїх правах і ця рівність закріплена у нормативно-правових приписах. Як міра нерівності між людьми соціальна справедливість характеризується тим, що справедливим є такий нерівний розподіл матеріальних благ, який надає переваги кожному.

У підрозділі 2.2 «Класифікація правових пільг» визначено підстави поділу правових пільг і досліджено їх види.

Визначено загальні види правових пільг, під які можна підвести будь-які окремі, конкретні їх прояви у професійній сфері та сфері соціального забезпечення. Запропоновано власну класифікацію правових пільг, яка всесторонньо охарактеризувала досліджуване явище та стала основою для його подальшого аналізу, визначення мети, основних функції, критеріїв ефективності та напрямків оптимізації.

Встановлено, що загальними основними критеріями поділу правових пільг на види є: галузева належність (предмет правового регулювання) правових пільг; характер правових пільг; сфера забезпечення життєдіяльності або зміст, вид блага чи права; ступінь соціального забезпечення; коло суб’єктів-отримувачів правових пільг.

Доведено, що у межах предмету правового регулювання з теоретично правової точки зору необхідно розрізняти привілеї публічно-правового регулювання та привілеї приватноправового регулювання.

Привілеї з позиції публічно-правового регулювання є юридичними винятками, встановленими компетентними органами у нормативно-правових актах, за допомогою яких створюється специфічний правовий режим. Такого роду привілеї є характерними для адміністративного, конституційного, кримінального, податкового права. Специфічними рисами привілеїв публічного права є те, що вони: передбачені загальною безособовою нормою права; спрямовані на збільшення обсягу прав соціальних (публічних) суб’єктів; за допомогою привілеїв у галузях публічного права законодавець юридично “виділяє” тих, кому це необхідно для повноцінного здійснення специфічних обов’язків.

Привілеї приватноправового регулювання характерні для цивільного права і мають форму переважних прав. Переважні права (у цивільно-правовому аспекті) є певного роду привілеями у сфері приватного права, що встановлені договором або законом і не порушують основоположний принцип цивільного права щодо рівності сторін. Акцентовано увагу на тому, що переважне право (у цивільно-правовому розумінні) є суб’єктивним цивільним правом, яке надає його носієві пріоритетної можливості перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб’єктивне право.

У підрозділі 2.3 «Мета і функції правових пільг» досліджено мету та функції правових пільг.

Встановлено, що мета правових пільг полягає у покращенні положення окремих категорій осіб та у створенні умов для задоволення інтересів певних категорій осіб у більш сприятливому режимі порівняно з загальновстановленим. У більш загальному вигляді метою правових пільг є узгодження (гармонізація) інтересів особи, окремих соціальних груп, держави та суспільства.

Доведено, що мета правових пільг реалізується через їх функції. Функції правових пільг є основними напрямками впливу правових пільг на суспільні відносини з метою покращення положення окремих категорій осіб та створення умов для задоволення інтересів певних категорій осіб у більш сприятливому режимі порівняно з загальновстановленим. Основними функціями правових пільг є гарантійна, компенсаційна та стимулююча функції.

Гарантійний характер правових пільг полягає у тому, що вони дозволяють наповнити реальним змістом проголошенні законодавцем права людини і громадянина, створюють умови для їх реалізації. Правові пільги є таким юридичним засобом, який дозволяє перейти формальному правовому статусу особи у фактичний (реальний) правовий статус.

Компенсаційна функція правових пільг безпосередньо пов’язана із гарантійною функцією, є похідною від неї. Компенсаційна функція правових пільг полягає у тому, що певні види правових пільг компенсують витрати, обмеженість інтересів особистості за рахунок задоволення інших її інтересів, і гарантують виконання суб’єктами права окремих обов’язків, покладених на них законодавством.

Стимулююча функція правових пільг полягає у тому, що вони обумовлюють активну поведінку певних категорій суб’єктів права, шляхом розширення обсягу їх можливостей, суб’єктивних прав і законних інтересів.

Розділ 3 «Критерії ефективності та напрямки оптимізації правових пільг у сучасному законодавстві України» складається з двох підрозділів, у яких встановлено критерії ефективності правових пільг та запропоновано напрямки оптимізації правових пільг у сучасному законодавстві України.

Підрозділ 3.1 «Критерії ефективності правових пільг» присвячений характеристиці критеріїв ефективності правових пільг.

На підставі аналізу існуючих у науковій літературі визначень поняття «ефективність норми права», встановлено, що ефективність правових пільг є співвідношенням між фактичним результатом (соціально корисним, негативним) їхньої дії і тією соціальною метою, для досягнення якої ці правові пільги були встановлені законодавцем.

Акцентовано увагу на тому, що визначення критеріїв оцінки ефективності правових пільг вимагає встановлення еталону (міри) оцінки їх ефективності. Встановлено, що еталоном оцінки ефективності будь-якої правової пільги є співвідношення між ціллю і фактичним результатом дії відповідної пільги. Еталон оцінки ефективності правової пільги складається щонайменше з двох основних компонентів: поставленої законодавцем цілі і досягнутим дією правової пільги результатом.

Наголошено, що ступінь досягнення цілі правової пільги не завжди свідчить про рівень її ефективності. На ступінь співвідношення фактичного результату дії правової пільги з тією соціальною ціллю, для досягнення якої дані правові пільги були встановленні законодавцем, безпосередньо впливають різного роду фактори. Такі чинники, з однієї сторони, можуть сприяти, обумовлювати, досягнення цілей правових пільг, а, з іншої, – перешкоджати у досягненні останніх.

Доведено, що основними критеріями оцінки ефективності правових пільг є: ступінь, у якій правові пільги дозволяють узгодити (гармонізувати) інтереси особи, окремих соціальних груп, держави та суспільства; ступінь впливу правової пільги на бажані для суспільства явища; розмір витрат правових пільг, необхідних для їх закріплення на законодавчому рівні та реалізації у житті; об’єктивність цілей правових пільг; якість юридичної норми, статті закону (законів).

У підрозділі 3.2 «Напрямки оптимізації правових пільг у сучасному законодавстві України» проаналізовано сучасну систему правових пільг, запропоновано напрямки оптимізації правових пільг.

Встановлено, що сучасна система правових пільг є недостатньо ефективною та потребує певного реформування.

З’ясовано, що основними напрямками оптимізації правових пільг у сучасному законодавстві є:

- створення реального ефективного механізму фінансування правових пільг;

 - підвищення рівня адресності соціальних пільг;

- формування та ведення електронного реєстру осіб, які мають право на пільги та запровадження електронних соціальних карток;

- формування спеціальних схем та умов надання пільг;

- упорядкування існуючої системи правових пільг її систематизація;

- створення механізмів врахування суспільної думки під час встановлення та закріплення на законодавчому рівні правових пільг;

- проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи.

Акцентовано увагу на тому, що перед встановленням та закріпленням на нормативно-правовому рівні будь-яких правових пільг важливо передбачити у бюджетах (загальнодержавному чи місцевому) статті видатків по ним. З’ясовано, що існує два основні напрями забезпечення ефективного фінансового механізму правових пільг в Україні. Перший напрям – збільшення витрат у щорічних законах про Державний бюджет України на гарантування пільгових виплат. Другий – зменшення чисельності категорій осіб, які є суб’єктами пільгування. Обґрунтовано, що зменшення чисельності категорій осіб, які є суб’єктами пільгування, а отже, скорочення витрат, котрі необхідні на забезпечення та гарантування соціальної політики, є більш ефективним та доцільним напрямом оптимізації правових пільг в умовах сучасної економіки України.