СУСПIЛЬНO НЕБЕЗПЕЧНI НAСЛIДКИ У ЗЛOЧИНAХ ПРOТИ ДOВКIЛЛЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробленості, формулюються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, визначаються теоретико-методологічні основи та емпірична база, обґрунтовується наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та форми апробації.

Розділ 1. «Загальні положення дослідження проблем суспільно небезпечних наслідків у злочинах проти довкілля» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та загальна характеристика злочинів проти довкілля» досліджуються поняття «охорона довкілля» та його співвідношення з поняттям «захист довкілля» у контексті визначення родового об’єкта злочинів проти довкілля. Аналізуються об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти довкілля, що дозволило визначити їх як суспільно небезпечні, передбачені розділом VIII Особливої частини КК винні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання його ресурсів та екологічну безпеку як особливий стан довкілля, який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що визначають його чистоту, ресурсомісткість (невиснаженість), екологічну стійкість, видове різноманіття, здатність задовольняти інтереси людини, вчинені суб’єктом цих злочинів.

Підрозділ 1.2. «Розмежування злочинів проти довкілля та адміністративних (кримінальних) проступків проти довкілля» присвячений аналізу адміністративних правопорушень, які об’єктивно (із зовнішньої сторони) схожі з кримінально караними посяганнями на довкілля. Досліджуються різні ознаки, за якими розмежовуються злочини проти довкілля та екологічні адміністративні правопорушення, головною з яких є суспільна небезпечність посягання. Робиться висновок про те, що у КК України основою розмежування злочину проти довкілля та екологічного проступку найчастіше визнається розмір заподіяної шкоди, а також місце, спосіб вчинення злочину, у деяких випадках – предмет злочину, форма вини та інші ознаки складу правопорушення.

Зазначається, що Закон України «Про кримінальні проступки» з’явиться найближчим часом і до нього будуть включені проступки за рахунок віднесення до них окремих злочинів та адміністративних деліктів. Крім того, у цьому контексті слід визначитися, перш за все, з правовою природою норм, передбачених ч. 1 ст. 238, ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 239¹, ч. 1 ст. 239², ч. 1 ст. 241, ст. 247, ст. 248, ст. 249, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ст. 254 КК України

У підрозділі 1.3. «Проблеми конструювання норм, що передбачають покарання за злочини проти довкілля, в КК України» розглядаються конструктивні особливості диспозицій статей, в яких передбачаються покарання за вчинення злочинів проти довкілля. Констатується що норми, які встановлюють покарання за ці злочини, мають специфічні особливості та побудовані таким чином, що розосереджені у різноманітних нормативних актах, що підкреслює взаємозв’язок кримінального права (щодо охорони довкілля) з іншими галузями права. Однак, незважаючи на те, що наведені в роботі визначення поняття бланкетної диспозиції є панівними, вони зазнали справедливої критики, сутність якої полягає в тому, що диспозиція норми КК України не містить жодної вказівки на нормативні акти, що не є законами про кримінальну відповідальність, до яких необхідно звертатися під час тлумачення змісту бланкетної диспозиції.

Як позитивні аспекти бланкетних диспозицій норм, що передбачають покарання за злочини проти довкілля, у роботі акцентується увагу на тому, що така конструкція сприяє стабільності законодавства про кримінальну відповідальність. Адже при зміні численних спеціальних правил немає необхідності вносити зміни в закон про кримінальну відповідальність. Крім того, що не менш важливо, це дозволяє не захаращувати КК України нормами інших галузей права.

Норми, що передбачають покарання за екологічні злочини, за юридичною технікою конструкції є найбільш складними серед кримінально-правових норм і мають специфічні риси, що відокремлюють їх і, разом з тим, ускладнюють їхнє застосування. Використання законодавцем такої юридичної техніки при моделюванні указаних норм має свої негативні та позитивні сторони. Проте, використання даного способу викладу норм, що передбачають покарання за екологічні злочини, є єдино можливим і правильним.

Розділ 2. «Суспільно небезпечні наслідки в теорії кримінального права» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Ознаки об’єктивної сторони злочину та місце серед них суспільно небезпечних наслідків» розглядається сутність ознак, що утворюють об’єктивну сторону злочину та характеризують його із зовнішньої сторони. До них належать: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність); суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат); причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками; спосіб, знаряддя та засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину.

У роботі робиться висновок, що суспільно небезпечні наслідки: 1) належать до основних ознак об’єктивної сторони злочину проти довкілля та у сукупності з діянням і причинним зв’язком становлять її основний зміст; 2) розкривають зміст інших ознак об’єктивної сторони, завдяки цьому показується значущість їх для визначення злочинності та караності діяння; 3) характеризуються через інші ознаки об’єктивної сторони. Місце, час, спосіб, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину в тому разі, якщо зазначені як обов’язкові ознаки конкретного складу злочину, можуть обтяжувати або пом’якшувати тяжкість суспільно небезпечних наслідків, що настали.

Підрозділ 2.2. «Поняття суспільно небезпечних наслідків у теорії кримінального права» присвячений розгляду поняття таких наслідків. Наслідки вчинення злочинів у диспозиціях кримінально-правових норм законодавцем відображаються так: 1) ставлячи під кримінально-правову охорону конкретні суспільні відносини та визначаючи тип злочинної поведінки (що є неминучим через функціональну формалізацію поняття «складу злочину»), законодавець тим самим абстрагується від несуттєвих у цьому випадку, хоча може бути і таких наслідків, що враховуються при визнанні діяння злочинним (наприклад, додаткових фінансових витрат на збільшення державного апарата для протидії злочинам) опосередковано виражає в диспозиції істотні типові наслідки злочинного посягання; 2) наслідки, здебільшого виступаючи обов’язковою ознакою складу злочину, представлені в диспозиції самостійною словесною одиницею, а правильне її тлумачення та визначення можливе тільки на основі точної оцінки реальних властивостей відповідних наслідків.

Наслідки вчинення злочину у кримінальному праві прийнято розглядати у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні суспільно небезпечний наслідок властивий будь-якому злочину, оскільки внаслідок його вчинення порушуються суспільні відносини. Мова при цьому йде про наслідки як ознаку злочину. У вузькому значенні суспільно небезпечні наслідки – це наслідки, з якими законодавець пов’язує кримінальну відповідальність (для злочинів з матеріальним складом).

У підрозділі 2.3. «Класифікація суспільно небезпечних наслідків злочину в кримінально-правовій науці» досліджується поділ наслідків вчинення злочинів за різними критеріями. Аналізуються різні точки зору вчених на поділ суспільно небезпечних наслідків. Акцентується увага на тому, що проблема класифікації суспільно небезпечних наслідків вчинення злочину має велике практичне і теоретичне значення, оскільки їх чітке визначення необхідне для правильного розуміння як сутності таких наслідків, так і правильної кваліфікації вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Розділ 3. «Характеристика суспільно небезпечних наслідків у злочинах проти довкілля» складається з шести підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Поняття та класифікація суспільно небезпечних наслідків у злочинах проти довкілля» загальні положення щодо поняття злочинних наслідків використовуються для аналізу суспільно небезпечних наслідків у злочинах проти довкілля.

У роботі доводиться, що наслідки злочинів проти довкілля, як різновид злочинних наслідків взагалі, характеризуються суспільно небезпечними змінами в довкіллі, що знаходять відображення в заподіянні або загрозі заподіяння йому фізичної, майнової та іншої шкоди, передбаченої нормою розділу VIII Особливої частини КК України. Суспільні відносини, яким завдається або може бути завдана шкода кримінальними деліктами проти довкілля, мають забезпечити надійну охорону екологічного порядку та екологічну безпеку.

У дисертаційній роботі аналізуються різні класифікації злочинів проти довкілля. Подається власний варіант такої класифікації.

У підрозділі 3.2. «Фізична шкода у злочинах проти довкілля» доводиться, що наслідками вчинення злочинів проти довкілля в будь-якому випадку слід конструктивно передбачити лише шкоду основному об’єкту кримінально-правової охорони – суспільним відносинам, що виникають з приводу використання окремих видів природних ресурсів, природних об’єктів, забезпечення правопорядку при здійсненні конкретних видів впливу на довкілля, забезпечення екологічної безпеки населення і територій у процесі експлуатації промислових та інших підприємств, споруд, установок, а також іншої виробничої діяльності. Шкоду життю та здоров’ю особи необхідно встановлювати лише за допомогою норм розділу ІІ Особливої частини КК України. Якщо в результаті вчинення злочину проти довкілля буде заподіюватися шкода життю та здоров’ю особи, такі випадки будуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

За існуючими конструкціями кримінально-правових норм, якими встановлено покарання за злочини проти довкілля, фізична шкода входить до складу понять «інші тяжкі наслідки» та «тяжкі наслідки». Їх тлумачення має особливе значення, оскільки терміни «інші тяжкі наслідки» та «тяжкі наслідки» містяться у більшості складів злочинів проти довкілля, тому нами вони розглядаються окремо.

Підрозділ 3.3. «Інші тяжкі наслідки у злочинах проти довкілля» присвячений з’ясуванню змісту понять «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки». Охоплення вказаними наслідками такого прояву фізичної шкоди людині, як смерть, у кримінально-правовій доктрині не викликає сумнівів. Констатується, що поняття «тяжкі наслідки» не охоплює шкоду такого характеру, як смерть людини. Поняття «інші тяжкі наслідки» охоплює шкоду такого характеру, як смерть однієї людини лише в тому разі, якщо конструкція відповідного складу злочину поряд з «іншими тяжкими наслідками» включає загибель людей, або інше формулювання, яке б безпосередньо вказувало на смерть кількох осіб, як наслідок відповідного злочину, якщо санкція цієї статті (частини статті) Особливої частини КК є суворішою за санкцію відповідних частин статті про вбивство через необережність за ст. 119 КК.

Доводиться, що у законі про кримінальну відповідальність необхідно відмовитись від використання цих та інших понять, що мають занадто широкий і розмитий зміст, замінивши їх формально-визначеними поняттями. Крім того, конкретизувати як наслідки у вигляді шкоди здоров’ю, так і наслідки у вигляді смерті людини як за характером (видом), розміром заподіюваної шкоди, так і за кількістю потерпілих.

У підрозділі 3.4. «Істотна шкода у злочинах проти довкілля» обґрунтовується, що відсутність чітких критеріїв визначення істотної шкоди при вчиненні злочинів проти довкілля дозволяє правозастосовним органам на свій розсуд оцінювати ті чи інші поняття закону про кримінальну відповідальність. Тому при обрахуванні такої шкоди необхідно враховувати такі критерії 1) велика вартість предмета злочину проти довкілля; 2) кількість добутого; 3) особлива цінність предмета злочину; 4) особлива екологічна цінність; 5) затрати на покриття збитків від вчинення злочину проти довкілля.

Виходячи з цього, необхідно, щоб категорія якості шкоди конкретним об’єктам навколишнього природного середовища знайшла своє легальне визначення. Таке визначення може стати важливим орієнтиром для практики застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти довкілля. При розвитку цього визначення в підзаконних актах і встановленні чітких критеріїв погіршення якості відпаде необхідність у широкому використанні оціночних категорій у розділі VIII Особливої частини КК України. А розділ VIII Особливої частини КК України необхідно доповнити визначенням понять, які вживаються у нормах цього розділу. Так, слід вказати, що істотною у статтях цього розділу вважається шкода, усунення або компенсація наслідків якої вимагає матеріальних витрат, що у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Підрозділ 3.5. «Створення небезпеки заподіяння фізичної та екологічної шкоди у злочинах проти довкілля» присвячений розгляду змісту норм, що встановлюють покарання за створення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Небезпека (загроза) спричинення шкоди перебуває в межах злочинних наслідків, її наявність завдає шкоди суспільним відносинам (інакше чим пояснити криміналізацію посягання, передбаченого, наприклад, ч. 1 ст. 239 КК Украйни?). Робиться висновок про те, якщо наявний причинний зв’язок, то створення небезпеки (загрози) спричинення шкоди слід визнавати наслідком злочину, хоча й специфічним. Щодо суспільно небезпечних наслідків злочину у кримінальному праві завжди мається на увазі реальна можливість їх настання, яка є необхідною умовою встановлення кримінальної відповідальності за створення небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Створення небезпеки заподіяння (загроза заподіяння) фізичної або екологічної шкоди є специфічним наслідком кримінально караного діяння проти довкілля.

У підрозділі 3.6. «Інші наслідки у злочинах проти довкілля» аналізуються поняття: «масова загибель об’єктів тваринного чи рослинного світу (ч. 3 ст. 239¹, ч. 2 ст. 243 КК України)», «екологічне забруднення значних територій (ст. 236 КК України)», «матеріальна шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 239¹ КК України)», «забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел (ч. 1 ст. 242 КК України)», «перешкоджання законним видам використання моря (ч. 1 і 3 ст. 243 КК України)», «шкода зонам лікування і відпочинку (ч. 3 ст. 243 КК України)», масова загибель тварин (ч. 2 ст. 245 КК України)», «тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту (ст. 254 КК України)».