ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИМ КОМЕРЦІЙНИМ АРБІТРАЖЕМ НЕНАЦІОНАЛЬНОГО МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИМ КОМЕРЦІЙНИМ АРБІТРАЖЕМ НЕНАЦІОНАЛЬНОГО МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, стан розробки теми в науковій літературі, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано використані методи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації, її обсяг та структуру.

Розділ перший «» складається з п’яти підрозділів та присвячений теоретичним проблемам правозастосування ненаціонального права при розгляді спорів міжнародним комерційним арбітражем.

У підрозділі 1.1 «Право арбітражного регламенту застосовувати ненаціональне право» наводиться аналіз законодавства України, іноземних держав та арбітражних регламентів провідних арбітражних органів (а також відповідної арбітражної практики) щодо визначення обмежень і вимог щодо застосування матеріального права арбітрами при розгляді справи. Зокрема, автором аналізується ситуація, в якій сторони здійснили вибір певного права, і ситуації, в яких сторони не обрали відповідне матеріальне право. Автор приходить до висновку, що в законодавстві іноземних країн та арбітражних регламентах провідних арбітражних центрів спостерігається чітка тенденція до закріплення права сторін обирати ненаціональне право в якості матеріального права, за яким розглядатиметься спір, а в деяких найбільш прогресивних арбітражних регламентах закріплюється право арбітрів вирішити спір на підставі ненаціонального права за відсутності вибору права сторонами спору.

У підрозділі 1.2 «Обмеження щодо автономії волі сторін при виборі ненаціонального права» аналізується положення національного законодавства України та іноземних держав, в яких найчастіше розглядаються арбітражні спори і, відповідно, право яких виступає в якості lex arbitri, щодо обмеження принципу lex voluntatis як щодо визначення предметної сфери дії принципу автономії волі сторін, так і спеціальних обмежень для здійснення такого вибору (таких як, наприклад, публічний порядок, обхід закону тощо). Автором аналізуються положення міжнародних конвенцій як в сфері матеріального права (наприклад, Римська конвенція про право, що застосовується до договірних зобов’язань), так і в сфері міжнародного комерційного арбітражу з цього питання (наприклад, Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень). Автор аналізує арбітражну практику, в якій арбітри на етапі розгляду спорів досліджували питання обмеження автономії волі при виборі сторонами матеріального права.

У підрозділі 1.3 «Обсяг застосування ненаціонального права» наводиться аналіз обсягу застосування ненаціонального матеріального права, що включає в себе такі складові питання: до яких аспектів спору застосовується обране сторонами спору матеріальне право; які саме матеріальні норми застосовуються; який алгоритм дій арбітрів в ситуації, якщо сторони в клаузулі про вибір права обрали гібрид різних сукупностей матеріальних норм, які зокрема включають норми ненаціонального права.

Так, дисертант наводить конкретний перелік питань, на які як правило не розповсюджується зроблений сторонами вибір права (наприклад, питання, які регулюються особистим законом сторін), а також питання, в яких арбітри також схильні зважати на положення певного національного права, виходячи з міркувань публічного порядку або належності відповідних правовідносин до публічної сфери в цілому (наприклад, вирішення питань, пов’язаних із антимонопольним правом, торгові ембарго, форс-мажор тощо). Автор додатково наголошує на проблемних питаннях виокремлення норм, які власне регулюють спірні правові питання, як у випадку вибору сторонами певного виду ненаціонального права, так і у випадку використання гібридних клаузул про вибір права, в яких кластер норм національного права певним чином поєднується з кластером норм, які не входять до жодної національної правої системи.

У підрозділі 1.4 «Встановлення змісту і тлумачення норм ненаціонального права» автор досліджує відповідний етап застосування арбітражним трибуналом ненаціонального права, концентруючись на ключових підпитаннях, таких як встановлення змісту відповідної норми, зв’язку з конкретними фактичними обставинами, які передбачають застосування такої норми, юридична кваліфікація фактів у відповідності до системи норм ненаціонального права, обраної сторонами, і сфери її застосування.

Автор досліджує різні підходи до встановлення змісту і тлумачення норм ненаціонального права арбітрами. Одним із способів є чітке слідування традиції континентальної правової системи. Цей спосіб передбачає дослідження арбітрами норм права, які підлягають застосуванню, як правило, на підставі експертних висновків. В такій ситуації встановлення змісту іноземного права – виключне завдання арбітражного трибуналу. Але на практиці арбітри дуже нечасто бажають самостійно занурюватися в довготривалий пошук змісту норм права, що підлягає застосуванню. Як правило, арбітражні трибунали самі пропонують сторонам надати їх бачення належних правових норм. Такий підхід є логічним також в контексті витрат, які сторони несуть у випадку, якщо арбітри все ж таки вирішують встановлювати цей зміст самостійно. Альтернативним способом є опитування свідків і експертів – як це часто робиться в системі «загального права». Такий підхід є спірним при визначенні змісту матеріального права, адже наявність великої кількості суперечливих висновків дуже важко уникнути.

Автор приходить до висновку, що найбільш вдалим є компромісний підхід, який поєднує в собі як «інквізиторський», так і «змагальний» елементи встановлення змісту права. В рамках цих підходів сторони представляють в письмовому та усному виді свої аргументи щодо змісту матеріального права і низку норм, які повинні застосовуватися. Свої аргументи сторони можуть підкріплювати цитатами з законодавства та експертними висновками. Арбітражний трибунал щодо будь-якого питання може запросити додаткову інформацію як у сторін, так і зайнятися її пошуком самостійно. Цей підхід є досить гнучким і ефективним, як з точки зору об’єктивності, так і швидкості і вартості процесу встановлення змісту матеріального права.

У підрозділі 1.5 «Правова кваліфікація» розкриваються протиріччя і складності, обумовлені тим, що традиційні підходи до правової кваліфікації (по закону країни суду, згідно права, яке має найбільш тісний зв’язок з договором/спором тощо) з очевидних причин не можуть бути ефективно застосовані в ситуації, коли спір розглядає ненаціональний суд (а саме арбітри) згідно ненаціонального матеріального права. Автором наводяться думки провідних вчених і аналіз арбітражної практики з питання вибору оптимального підходу до правової кваліфікації.

Розділ другий «Особливості застосування арбітражним трибуналом окремих видів ненаціонального права» складається з п’яти підрозділів і присвячений особливостям застосування окремих видів груп норм, які не входять до системи національного права будь-якої держави.

У підрозділі 2.1 «Застосування арбітражним трибуналом норм міжнародного публічного права і загальних принципів права» дисертант досліджує сутність і особливості зазначених норм в рамках розв’язання спорів в міжнародному комерційному арбітражі. В частині загальних принципів права навряд чи можна говорити про загальні принципи як про ненаціональне право, зважаючи на їх походження з національних правових систем. Мова йде про застосування так званих транснаціональних принципів, які діють без прив’язки до будь-якої правової системи однієї зі сторін договору. Дисертант, ілюструючи узагальнення судовою і арбітражною практикою та посилаючись на роботи авторитетних дослідників з цього питання, доводить, що існує тенденція збільшення кількості випадків, коли «міжнародне право» розглядається як матеріальне право, що підлягає застосуванню, як саме по собі, так і в поєднанні з правом певної юрисдикції. Сучасна тенденція в міжнародному комерційному арбітражі проявляється в знятті більшості обмежень автономії волі сторін. Фактично, в багатьох випадках сторони мають можливість обрати як будь-яке національне право, так і норми права. Тому видається логічним, що і вибір міжнародного публічного права або загальних принципів права в якості права, що підлягає застосуванню, є цілком «життєздатним», особливо у випадках коли стороною договору є держава чи інший «класичний» суб’єкт міжнародного права. Автор аналізує специфіку правозастосовної процедури для цього виду норм та наводить міркування щодо ситуацій, коли такий вибір права є виправданим для сторін.

У підрозділі 2.2 «Особливості застосування lex mercatoria арбітражним трибуналом» автор досліджує особливості застосування арбітражним трибуналом зводу звичаїв міжнародної торгівлі, відомого як lex mercatoria, і, зокрема, приділяє значну увагу встановленню змісту lex mercatoria та процедурам виокремлення звичаїв, які регламентують спірні правовідносини сторін за договором. В сучасній доктрині багато вчених розглядають lex mercatoria як нову версію «права торговців», що складається з норм і практик, які викристалізувалися в міжнародних бізнес спільнотах. Про нього говорять як про наступника римського jus gentium, як про автономне джерело права, яке регулює економічні відносини (commerzium) між громадянами і іноземцями (peregrine). Більшість науковців сходяться на думці, що дійсно не можна запропонувати єдиного універсального поняття «lex mercatoria», але все ж під ним найчастіше розуміють наступні складові: сукупність транснаціональних юридичних принципів, правил та стандартів, що походять зі звичок, звичаїв, комерційної практики; загальні принципи права, транснаціональні правила, метод прийняття рішень; звичаєве торгівельне право; транснаціональні матеріально-правові норми та торгівельні звички та метод їх застосування у міжнародних економічних відносинах; сукупність матеріально-правових правил, що виникали в практиці регулювання міжнародної торгівлі, комерційних відносин, не тільки з приводу укладання міжнародних торгівельних угод, стандартних клаузул, міжнародних договорів та арбітражних рішень, а також і такі, що розроблені Міжнародною торговою палатою та іншими міжнародними організаціями.

У підрозділі 2.3 «Застосування арбітражним трибуналом міжнародних договорів не як частини національного права» автор досліджує як можливість застосування міжнародних договорів  (які набули чинності) в якості «права», так і застосування текстів розроблених міжнародних договорів (таких, які не набули чинності відповідно до їх положень) як сукупності «норм права». Передусім, автор досліджує (і наводить докази на підтвердження цієї тези) чи взагалі можна вважати міжнародний договір джерелом міжнародного приватного права.

Автор концентрується на окремих прецедентах застосування міжнародних договорів не як частини національного права, щоб систематизувати і проаналізувати особливості правозастосування в рамках цієї групи матеріальних норм. Особлива увага при цьому приділяється застосуванню Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

У підрозділі 2.4 «Застосування доктринального права» автор аналізує практику його застосування в арбітражних спорах та аналізує його найбільш поширені форми. Особливу увагу дисертант приділяє принципам і нормам шаріату. В цілому, шаріат деякою мірою наближається до загального права, а також цивільного і договірного права в тій сфері регулювання правовідносин, які, як правило, досліджуються міжнародними комерційними арбітражними органами при розгляді відповідних спорів між сторонами. Розуміння тенденцій застосування права ісламу при розгляді спорів в міжнародному комерційному арбітражі є важливим, адже питома вага спорів (зокрема, пов’язаних з нафтовими концесіями та іноземними інвестиційними контрактами), які розглядаються арбітражними трибуналами на підставі права ісламу або з його частковим застосуванням, є досить великою в загальному обсязі таким спорів. Автор приходить до висновку, що при розгляді справи комерційним арбітражем на підставі ісламського доктринального права важливо брати до уваги основні поняття і концепції шаріату, що можуть стосуватися комерційного спору, особливо в контексті дотримання публічного порядку. Так, в конституціях арабських держав шаріат зазначається як джерело законодавства (наприклад, конституції Кувейту, Бахрейну, ОАЕ), а в деяких (Катар, Єгипет) – шаріат є основним джерелом законодавства. 

У підрозділі 2.5 «Застосування принципу ex aeque et bono» автор розкриває основний зміст та особливості застосування даного принципу для розгляду справ в міжнародному комерційному арбітражі. Цей принци полягає в праві арбітрів вирішити справу по суті у ролі «дружніх посередників» і застосувати принцип справедливості як вихідний. Модельний закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) говорить про можливість застосувати принцип справедливості на противагу формальним нормам національного права. Автор аргументує, що принципи справедливості застосовуються на практиці у випадках, коли суворе дотримання права може призвести до несправедливих результатів для однієї зі сторін або навіть для обох з них. Як резюмується у дослідженні автора, арбітри можуть вирішувати справи на засадах справедливості на основі кількох альтернативних підходів: арбітр має застосовувати відповідні норми права в залежності від обставин справи, однак при цьому такі норми на мають бути занадто формалізованими; арбітр має застосовувати відповідні норми права, але відмовитися від залучення тих, що на його думку занадто суворо і не справедливо могли б врегулювати питання; при вирішенні справи арбітр має керуватися загальними принципами права; арбітри можуть проігнорувати будь-які норми права та вирішити справи, спираючись виключно на власні позиції.

Розділ третій «Проблемні питання, пов’язані з визнанням і виконанням арбітражних рішень у справах, в яких арбітражними трибуналом застосовувалось ненаціональне право» складається з двох підрозділів, у яких розкриваються питання, пов’язані з впливом факту використання ненаціонального права в якості матеріальних норм, за якими вирішувався спір, на наступне визнання і виконання відповідного арбітражного рішення.

У підрозділі 3.1 «Врахування арбітражним трибуналом на етапі правозастосування відповідних вимог національних законодавств юрисдикцій, в яких може бути необхідним визнання і виконання арбітражного рішення» автором аналізуються аспекти, пов’язані з врахуванням необхідності подальшого примусового виконання арбітражного рішення арбітрами при розгляді відповідного спору на основі ненаціонального матеріального права. Автором аналізуються положення міжнародних документів, якими регулюються питання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (та, зокрема, підстави відмови у визнанні і виконанні таких рішень). Особливу увагу автор приділяє такий підставі, як порушення норм публічного порядку, оскільки на відміну від інших підстав, передбачених зазначеними документами (тобто, в першу чергу, Нью-Йоркською конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень та Європейською конвенцією про іноземний торговельний арбітраж), які мають переважно процесуальне або технічне навантаження, саме положення про публічний порядок може створювати додаткові перепони для визнання і виконання рішення у справі, вирішеній на підставі ненаціонального матеріального права. Так, автор досліджує, наскільки в арбітражній практиці і згідно положень lex arbitri арбітри на етапі правозастосування враховують такі елементи, пов’язані з публічним порядком, як фундаментальні принципи моралі та справедливості, які держава прагне охороняти (навіть у випадках, коли рішення безпосередньо їх не зачепить); ключові правила, що підтримують політичний, економічний та соціальний порядки у державі; обов’язок держави дотримуватися зобов’язань перед міжнародною спільнотою та міжнародними організаціями.

У підрозділі 3.2 «Практика окремих юрисдикцій з визнання і виконання арбітражних рішень у справах, в яких застосовувалося ненаціональне право в якості матеріального права» автор дисертації аналізує практику по визнанню і виконанню іноземних арбітражних рішень у таких справах в Україні та деяких іноземних країнах (США, Франція, Німеччина, Швейцарія, Великобританія). Незважаючи на відсутність істотної практики з цього питання, автор простежує тенденцію, згідно з якою в більшості юрисдикцій з застарілою системою процесуального права державні суди, відповідальні за визнання і виконання іноземних судових та арбітражних рішень, зловживають технічними та оціночними підставами, досить часто відмовляючи у визнанні і виконанні рішень, винесених на підставі ненаціонального права (наприклад, спираючись на норми про публічний порядок). В той же час, в державах з більш розвиненим в цьому аспекті процесуальним правом, автор не виокремив особливих тенденцій, які б перешкоджали визнанню і виконанню іноземних арбітражних рішень, винесених на підставі норм ненаціонального права (за умови їх відповідності формальним умовам для такого визнання і виконання).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины