ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ДЕФЕКТОЛОГІВ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ДЕФЕКТОЛОГІВ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи, методи дослідження; висвітлено його новизну, практичне значення; відображено особистий внесок і апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Післядипломна освіта дефектологів в Україні як історико-педагогічна проблема» – здійснено історико-педагогічний аналіз витоків формування післядипломної освіти учителів у контексті розвитку системи народної освіти; проаналізовано післядипломну педагогічну освіту як предмет наукового дослідження; висвітлено теорію і практику післядипломної педагогічної освіти дефектологів в Україні як предмет історико-педагогічного дослідження; обґрунтовано періодизацію означеної проблеми.

Роздуми з приводу проблем удосконалення педагогічної майстерності можна знайти в спадщині філософів: Гесіода, Сократа, Платона, Аристотеля, Сенеки, Конфуція. Звернення до педагогічного досвіду суспільства, починаючи з доби Відродження та Реформації, сприяло осмисленню принципів, методів, форм та засобів педагогічного впливу на дітей та розгляду проблем підвищення кваліфікації вчителів. Уперше проблема вдосконалення фахової кваліфікації вчителя була чітко сформульована Я. Коменським, який зазначив, що успіх навчання в школі залежить від рівня підготовки вчителя. Проблеми освіченості вчителя розглядали українські церковні, державні й громадські діячі, зокрема, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Пирогов та ін.

Історико-педагогічний аналіз проблематики показав, що важливим чинником, який суттєво вплинув на вдосконалення професійного рівня педагогів, були реформи в освітній системі Російської держави на початку ХІХ ст. Відбулися значні зрушення в початковій, середній освіті, відкрито перші спеціальні заклади для утримання та елементарного навчання сліпих, глухих і розумово відсталих дітей. Розширення мережі масових та спеціальних шкіл потребувало великої кількості педагогічних кадрів. І якщо для масових шкіл відкривалися педагогічні курси, класи, семінарії, інститути, то для спеціальних закладів ця справа здійснювалася силами окремих ентузіастів лікарів, педагогів, громадських діячів на філантропічно-благодійницькій основі. Значну роль у підвищенні кваліфікації педагогічних працівників спеціальних навчально-виховних закладів зіграли К. Грачова, В. Кащенко, М. Лебедєва, К. Маляревська, А. Остроградський, І. Сікорський та ін.

Корінні зміни в розвитку спеціальної школи та підвищенні кваліфікації дефектологів відбулися з приходом в Україну Радянської влади, коли організація підготовки фахівців для роботи з дефективними дітьми почала здійснюватися на загальнодержавному рівні.

Аналіз архівних документів свідчить, що саме з цього моменту постало питання про створення у великих містах та наукових центрах дослідницьких та навчальних установ, які б досліджували проблеми аномального дитинства, поширювали досвід передових дефектологів, підвищували кваліфікацію працівників спеціальних закладів. Першим кроком у цьому напрямі було створення Наркомосом України у 1922 р. лікарсько-педагогічних кабінетів у Києві під керівництвом професора А. Владимирського, в Катеринославі − під керівництвом доктора І. Левінсона, в Одесі − під керівництвом професора М. Тарасевича, в Харкові − під керівництвом професора В. Протопопова.

Закладами, на базі яких проводилося післядипломне навчання дефектологів в Україні в першій половині 1930-х рр., були: лікарсько-педологічний інститут фізичної дефективності в Одесі, лікарсько-педологічний кабінет у Харкові та кабінети індивідуальної педагогіки досвідно-педагогічних станцій Києва та Дніпропетровська. Застосовувалися такі форми підвищення кваліфікації: заочний інструктаж шляхом методичних видань та спеціального листування із колективом або індивідуально; конференції, наради від районного до всеукраїнського масштабів; курси-семінари місцевого або центрального значення; відрядження на певний термін до наукових установ чи підприємств у межах СРСР. Окрім загальних форм роботи існували й оригінальні форми підвищення кваліфікації педагогів-дефектологів: організація екскурсій до установ, вивчення досвіду їхньої роботи; огляд кабінетів та участь у роботі лабораторій, студій, майстерень; участь у семінарах, що їх організовано науково-дослідною установою або ВНЗ; складання наукової або методичної праці під керівництвом науковця-педагога та її захист.

Починаючи з 1938 і до 1941 р., курси з перепідготовки вчителів та вихователів закладів для дефективних дітей проводилися в Харківському НДІ дефектології та при Київській центральній дефектологічній станції, яка постановою РНК УРСР від 10.08.1938 р. була реорганізована в Центральний навчально-методичний кабінет спецшкіл м. Києва.

Теоретичне осмислення проблеми підвищення кваліфікації пов’язане зі становленням і розвитком теорії і практики всієї системи народної освіти та, зокрема, педагогічної освіти. Історико-педагогічний аналіз досліджень    1920-х рр. М. Авдієнка, М. Зотіна, А. Зільберштейна, В. Маркова, у 1930-х – В. Затонського, Я. Ряппо, М. Скрипника, у 1940 – 1950-х – С. Бухала, М. Грищенка, І. Гуленка, О. Слуцького, у 1960-х – Є. Березняка, М. Гриценка, Ю. Дяденкова, А. Мельниченка, О. Філіпова, у 1970-х – Г. Ясницького, М. Ярмаченка, у 1980-х – О. Любара, М. Стельмаховича, П. Худоминського та ін. свідчить, що проблеми перепідготовки і підвищення кваліфікації вчителів піднімалися, але їх розглядали лише як одну із причин низької ефективності роботи педагогічних працівників. До того ж, їм притаманні недоліки того часу: схематизм і суб’єктивізм в оцінці подій, фактів, явищ; автори не висвітлювали труднощів і помилок у становленні й розвитку системи підготовки педагогічних кадрів, організації їхньої післядипломної освіти, некритично трактували історію, вдавалися до лакування справжніх подій.

Встановлено, що найбільшого розмаху дослідження даної проблеми набули, починаючи з 1990-х рр. Праці українських науковців В. Бондаря, Л. Вовка, Н. Дем’яненко, М. Євтуха, В. Майбороди, Л. Медвідь, Н. Ничкало, О. Сухомлинської та ін. цілком змінили уявлення про історію становлення і розвитку системи вищої педагогічної школи і її складової ланки – післядипломної освіти вчителів.

Ґрунтовне опрацювання наукових праць з проблеми дало змогу визначити, що процеси становлення й розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів розглядали чимало вчених, серед яких: С. Крисюк, А. Кузьмінський, В. Олійник, Н. Протасова, Л. Сігаєва, Н. Чепурна, О. Червінська та ін. Однак усі ці дослідження стосуються загальних питань професійного навчання. Специфіка розвитку теорії і практики післядипломної освіти дефектологів залишається поза увагою цих вчених. Тому проблема підвищення фахової кваліфікації та формування системи післядипломної педагогічної освіти дефектологів в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття іще не стала предметом ґрунтовних наукових досліджень.

Відповідно до предмета й завдань дослідження розкрито й проаналізовано його поняттєво-категоріальний апарат та обґрунтовано періодизацію означеної проблеми.

Перший період – формування післядипломної освіти дефектологів як системи (1944–1962) – характеризується відбудовою і розширенням мережі спеціальних шкіл; проведенням освітніх реформ; активізацією розробок теорії і практики навчання аномальних дітей; посиленням ролі Київського державного педагогічного інституту (КДПІ) ім. О.М. Горького, НДІ дефектології МО УРСР, НДІ педагогіки УРСР, НДІ психології УРСР в розвитку теорії і практики навчання і виховання дітей із психофізичними порушеннями.

Другий період – розвиток системи післядипломної освіти дефектологів (1963–1990) – характеризується значним розширенням мережі спеціальних навчально-виховних закладів, її подальшою диференціацією; удосконаленням структури системи післядипломної педагогічної освіти дефектологів; посиленням фундаментальних і прикладних досліджень, теоретичних і практичних проблем спеціальної школи, які вагомо впливали на зміст підвищення кваліфікації дефектологів.

Виходячи із освітніх завдань, які ставилися перед спеціальною школою, організаційних заходів у системі післядипломної освіти, цей період ділиться на три етапи: перший (1963–1972) – характеризується організацією перепідготовки і підвищення кваліфікації дефектологів у зв’язку із введенням для дітей з порушеннями психофізичного розвитку загальнообов’язкової 8-річної освіти; науковими пошуками в галузі трудового виховання, професійної орієнтації учнів спеціальних шкіл; організаційними змінами в структурі дефектологічного факультету КДПІ ім. О.М. Горького, відкриттям дефектологічного факультету в Слов’янському державному педагогічному інституті (СДПІ); другий (1973–1984) – характеризується розширенням контингенту слухачів курсів підвищення кваліфікації дефектологів у зв’язку з переходом усіх типів спеціальних шкіл на навчання за новими навчальними програмами; розробкою та впровадженням науково-методичного супроводу диференційованого навчання; проведенням досліджень з проблем корекційно-компенсаторної спрямованості; зміцненням кадрового потенціалу дефектологічного факультету та відкриттям факультету підвищення кваліфікації (ФПК) в КДПІ ім. О.М. Горького; третій (1985–1990) – характеризується проведенням інноваційних організаційних змін у системі післядипломної освіти вчителів (відкриття в ОІУВ кафедр педагогіки і методик викладання предметних дисциплін), реорганізацією РУМК спеціальних шкіл.

Третій період – удосконалення післядипломної педагогічної освіти дефектологів у процесі модернізації системи спеціальної освіти дітей з порушеннями психофізичними розвитку в Україні (1991–2012). Характеризується зміцненням системи післядипломної педагогічної освіти дефектологів за підтримки системи вищої дефектологічної освіти (відкриття спецфакультету при дефектологічному факультеті УДПУ імені М.П. Драгоманова); посиленням теоретичних досліджень, які здійснюються в Інституті спеціальної педагогіки НАПН України, НПУ імені М.П. Драгоманова та інших ВНЗ; розширенням міжнародних зв’язків, вивченням і упровадженням зарубіжного досвіду; активним упровадженням інноваційних процесів у спеціальних навчально-виховних закладах.

Генералізуюче положення дослідження полягає в тому, що впродовж кожного періоду розвитку системи післядипломної педагогічної освіти дефектологів теорія і практика залежали від взаємодії державної освітньої політики, здобутків дефектологічної науки, наявності висококваліфікованих педагогічних кадрів, великою мірою від особистостей, які ініціювали ці процеси, та стану системи спеціальної освіти в їх єдності.

 

У другому розділі«Розбудова освіти дітей з порушеннями психофізичного розвитку та практики підвищення кваліфікації дефектологів (1944–1962)» – розкрито розвиток системи корекційної освіти дітей із психофізичними порушеннями та організаційне вдосконалення системи післядипломної освіти педагогічних працівників; висвітлено організаційні форми післядипломної освіти дефектологів; розглянуто структурно-функціональний аналіз змісту методичної роботи в спеціальній школі; проаналізовано зміст післядипломної освіти дефектологів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины