СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ ТА УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження,
її зв’язок із науковими програмами й темами, окреслено мету, завдання, об’єкт, предмет наукового пошуку, схарактеризовано концепцію, методологічну
та теоретичну основу роботи, описано методи наукового пошуку, джерельну базу, доведено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано відомості про впровадження й апробацію результатів, структуру
та обсяг дисертації.

У першому розділі «Історіографічні та теоретико-методологічні засади дослідження» подано історіографію дослідження проблеми сімейного виховання в Сполучених Штатах Америки й Україні; представлено теоретико-методологічні засади роботи.

Зазначено, що американські й українські науковці зосереджують посутню увагу на проблемах, які стосуються історії становлення сім’ї, особливостей
її функціонування та виховання дітей.

Різні аспекти сімейного виховання поставали предметом вивчення
в історико-педагогічних студіях. Так, О. Ярошинська виконала ретроспективний аналіз розвитку поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки; О. Радул дослідила формування сімейного виховання в давніх слов’ян; А. Герасимчук – етнотрадиції родинного виховання в Україні, починаючи з часів Київської Русі.

На особливе поцінування заслуговує внесок педагогів і просвітителів Г. Ващенка, О. Вишневського, Т. Лубенця, А. Макаренка, С. Русової, Г. Сковороди, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, Лесі Українки, К. Ушинського, І. Франка, Т. Шевченка в розроблення питань сімейного виховання, раціонального використання в родинно-громадсько-шкільному вихованні історичних традицій і тенденцій розвитку етнопедагогіки, ідей природовідповідності виховання.

В історико-педагогічній спадщині П. Завадського, В. Каразіна, М. Козачинського, Я. Козельського, І. Максимовича, А. Прокоповича-Антоновського, І. Тимківського дослідницький фокус закцентований
на вихованні в сім’ї моральних якостей, як-от: повага до батьків, жінки, бабусі, дідуся; почуття милосердя, вдячність, слухняність, увічливість тощо.

Проблемам сім’ї ХІХ – початку ХХ ст. присвячено праці таких українських науковців, як: І. Барвінський, І. Дубінець, Д. Лепкий, С. Малинка, Н. Муляр, А. Онищук, М. Петрус, Л. Стахів, М. Сумцов, І. Хлистун, М. Чепіль, В. Ястребов, Х. Ящуржинський. Учені схарактеризували в історико-педагогічному аспекті передумови становлення та розвитку української сім’ї, дослідили особливості формування в дітей морально-етичних цінностей
у процесі сімейного виховання, проаналізували національне виховання
в родинах української еліти, довели актуальність педагогічної просвіти батьків як засобу оптимізації сімейного виховання тощо.

Становлення системи сімейного виховання в Україні студіювали також І. Арямов, А. Залкінд, О. Коллонтай, Н. Крупська та ін.

Сучасний період сімейного виховання представлено в різних дослідницьких ракурсах. Нині вивчено, зокрема, ресурси для оптимізації сімейного виховання (О. Хомишак); проблеми, пов’язані з демографічними засадами функціонування сім’ї (Ю. Якубова); функції сім’ї як природного середовища первинної соціалізації дитини, джерела матеріальної та емоційної підтримки (Б. Кобзар, В. Кушаков, М. Московка); особливості формування особистості підлітка в однодітній сім’ї (В. Капелюк); питання педагогічної просвіти батьків на Закарпатті (О. Добош); сімейні традиції як засіб морального виховання сучасних старшокласників (Т. Вечерок); роль сімейного виховання
у формуванні та розвитку особистості, яка зростає (В. Півторапавло); чинники, що зумовлюють кризу сім’ї (О. Гречина, І. Коваль); сутність сім’ї як соціальної групи, соціального інституту та соціальної системи (Т. Кравченко); теоретичні
і практичні засади вітчизняної концепції підготовки молоді до сімейного життя (Л. Яворська).

У ході наукового пошуку опрацьовано офіційні матеріали про становище сім’ї в Україні та особливості сімейного виховання: тематичну державну доповідь «Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах» про становище сім’ї
в Україні за підсумками 2001 року, державну доповідь «Сім’я в умовах незалежної України (1991–2003 роки)», доповідь «Забезпечення рівних можливостей та прав дітей в умовах зростання ризиків бідності населення», державну доповідь про становище сімей в Україні у 2002 році, де подано загальну характеристику становища сім’ї в Україні, проаналізовано можливості та обмеження реалізації її виховної функції, вплив соціально-економічного становища сім’ї на процес виховання дітей.

Схарактеризовано фактори, які в умовах сьогодення спричинюють кризу сім’ї і зниження ефективності її головної функції: погіршення економічної ситуації в Україні (основний час батьки витрачають на те, щоб заробити кошти на існування); низька культура суспільного життя (подвійна мораль, лицемірство влади, соціальна напруга, невпевненість у завтрашньому дні); подвійне навантаження на жінку в сім’ї, високий відсоток розлучень
(як наслідок багатьох соціально-побутових і моральних причин); порушення
на практиці задекларованого законом рівного права батька й матері
на виховання дітей; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім’єю і школою.

Систематизовано праці зарубіжних педагогів, психологів, етнографів, (Ф. Арієс, Е. Еріксон, П. Каптерев, П. Лесгафт, М. Мід, І. Песталоцці),
які вивчали проблеми виховання дітей у сім’ї.

Демографічні аспекти функціонування африканських сімей відрефлектовано в працях таких дослідників, як М. Брамлетт, А. Букмен, Л. Бумпасc, Л. Ганон, Е. Гетерінгтон, Г. Клінгемпіл, М. Колеман, Р. Релей, Е. Лерер, Т. Мартін, В. Мошер, Дж. Світ, М. Файнмен, С. Чізвік. Функціонування фостерної сім’ї у Великій Британії досліджувала О. Романовська. У роботах З. Янішевської проаналізовано педагогічні засади
і практику сімейного виховання в сучасній Іспанії.

Проблеми американської сім’ї в контексті історичної ретроспективи
та в умовах сьогодення досліджено в працях українських, російських (Ю. Бжизька, В. Жуков, В. Жуковський, А. Котиченко, М. Красовицький, Г. Фінчук) та американських науковців (П. Амато, Р. Беллах, Р. Мадзен, А. Свідлер, В. Сулливан, С. Тіптон, К. Хакстафф, А. Черлін).

Доведено, що українські та російські науковці концентрують увагу
на загальних питаннях становлення й розвитку інституту сім’ї та сімейного виховання, теорії і практиці сімейного виховання, комплексному аналізі особливостей підготовки учнівської молоді до батьківства.

Американські вчені більшою мірою акцентують на сімейних цінностях (М. Бачман, К. Кроудер, Х. Танкерслі, Л. Тедров); на сутності та впливі соціальної підтримки сім’ї, сімейного виховання, особливостях усиновлення (А. Букмен, Н. Рохат, П. Харді); ролі старшого покоління в трансформаційних змінах, яких зазнає сьогодні американська сім’я (Л. Кенн, Дж. Коллінз, Б. Паттерсон, В. Хіллз); дотриманні справедливості в розподілі сімейних ролей (У. Вілсон, Ч. Мюрей, Р. Нісбет, Т. Сміт, С. Циммерман); змісті й методах сімейного виховання дітей (Н. Ратклиф, М. Дж. Рут, С. Уїкс); сутності терміна «сім’я» із позицій американського суспільства як суспільства загального добробуту (А. Букмен, Е. Лерер, П. Монрое, А. Скольнік, П. Сорокін, М. Хілл); демографічних аспектах функціонування американської сім’ї (П. Амато, Р. Беллах, А. Берлін, К. Хакстафф та ін.), «альтернативних формах» сім’ї
і шлюбу (С. Біанчі, М. Брамлет, А. Букмен, Д. Еггебін, Д. Ернандез, Л. Каспер, Д. Літчер, П. Монрое, В. Мошер, П. Рейман, А. Скольнік, Д. Сміт, М. Хілл, А. Черлін,), моделях сімейної політики (Дж. Брукс-Фан, Дж. Галстер, Ф. Дебора, А. Карлсон, М. Хілл, Дж. П. Шонкофф, С. Шрам та ін.).

На підставі історіографічного аналізу наукових джерел з’ясовано,
що в дослідженнях, присвячених проблемам сім’ї та сімейного виховання дітей як на американському, так і на вітчизняному ґрунті, домінує плюралізм наукових підходів. Підготовлено студії, зорієнтовані на вивчення генези сім’ї
та сімейного виховання в різні часові періоди; публікації про сучасний стан життєдіяльності сімейного мікроколективу, його вплив на демографічні процеси в суспільстві, виконання батьками виховної функції; рекомендації щодо поліпшення шляхів і напрямів сімейної політики та сімейного виховання.

Проведено компаративний аналіз проблем, які стосуються підготовки молоді до сімейного життя, кризового стану сучасної сім’ї та головних чинників, що свідчать про кризу; розроблено рекомендації стосовно
посилення ефективності соціально-педагогічної роботи з різними типами сімей
з урахуванням американського досвіду.

Обґрунтовано методологічні підходи до дослідження, зокрема: загальнофілософський, системний, компаративістський, проблемно-генетичний, історіографічний, антропологічний і культурологічний.

Виокремлено провідні принципи історико-педагогічного дослідження, спрямовані на розв’язання актуальних методологічних і теоретичних проблем історико-педагогічної науки: принципи парадигмального, суб’єктного
й цілісного зіставлення історико-педагогічного матеріалу, єдності колективної та індивідуальної творчості в розвитку педагогічного знання, конструктивно-позитивного аналізу історії педагогіки, синхронного аналізу світової історії педагогіки, наступності, інтегральності. Загальнопедагогічними принципами
в межах окреслених методологічних підходів обрані принципи аналогії
та об’єктивності, принцип єдності логічного та історичного, принцип історизму, принципи цілісності системи, поділу цілого на елементи, взаємозв’язку і взаємодії елементів системи.

У другому розділі «Соціально-історичні засади становлення інституту сім’ї у Сполучених Штатах Америки та Україні» схарактеризовано
історичні традиції та умови розвитку інституту сім’ї в США й Україні; з’ясовано сутність сім’ї та її основні функції в Сполучених Штатах Америки
й Україні; описано соціально-демографічні аспекти життєдіяльності сім’ї
в американському та українському суспільстві.

Погляди народу на виховання дітей у сім’ї, його сутність формуються історично, з урахуванням впливу на цей процес історичних, географічних умов, характеру трудової діяльності, побуту, традицій і звичаїв. Зазначено,
що протягом історичного розвитку в американській та українській сім’ях традиційно домінувала сімейна економіка (Дж. Гандерсон, М. Стельмахович, Дж. Хенретта), ставлення до землі як до пріоритетної цінності сімейного життя (О. Духнович, А. Карлсон, Б. Леві), народження двох і більше дітей (М. Володкевич, А. Сміт, М. Стельмахович, Б. Уайтт-Браун), налагодження зв’язку між поколіннями (Дж. Кроулей, С. Соммервіл, В. Федяєва, Дж. Хенретта), надання пріоритетної ваги моральному і трудовому вихованню дітей (Б. Бернард, Г. Ващенко, В. Жуковський, А. Сейпт, Л. Сигорней, М. Стелицький).

Проаналізовано становлення сім’ї та розвиток сімейного виховання
на різних етапах історичного розвитку США й України.

Виокремлено кілька періодів формування історичних традицій та умов розвитку інституту сім’ї в США.

Колоніальний період (XVI – XVIII ст.). Основний тип сім’ї – фермерська багатопоколінна, багатодітна патріархальна сім’я, на чолі якої перебував чоловік. Характерні її риси: підвищення сімейних цінностей, панування духу фемілізму, переважання сімейної економіки; в основі соціального порядку – «нація сімейств». Взаємини між членами родини були базовані на засадах європейської релігійної моралі, що передбачала демократизм у стосунках, суворість моральних настанов, суспільну спрямованість сімейного виховання, велику увагу до трудової діяльності, формування індивідуалізму, ізоляціонізму, відсутність контролю за народженням дітей.

ХІХ століття. Звуження сім’ї до подружнього ядра та їхніх дітей, руйнування сімейної економіки, послаблення залежності синів від батьків
і міцності внутрішньосімейних зв’язків. Запровадження шкільних реформ,
що призвело до обмеження контролю батьків за вихованням дітей
і до підпорядкування життєдіяльності сім’ї інтересам держави.

Перша половина ХХ століття. Збільшення чисельності міських сімей,
які складаються з батьків та їхніх дітей; поширення нуклеарного типу сім’ї, непродуманих і нетривалих шлюбів. Демократизація взаємин між чоловіком
і дружиною, різке підвищення рівня народжуваності («бебі-бум»), становлення багатодітної сім’ї.

Друга половина ХХ століття. Початок кризи американської сім’ї,
що виявилося в посиленні відчуження між батьками та дітьми, послаблення впливу останніх на виховання особистості, що зростає; жінка бере на себе вагому частину відповідальності за сім’ю («ера жінки, яка працює»),
що зменшило її участь у сімейному вихованні дітей.

Кінець 1990-х – перші десятиліття ХХІ століття. Зміна структури американської сім’ї, поява різноманітних нетрадиційних сімейних союзів («посттрадиційна сім’я»).

Схарактеризовано визначальні чинники, а також історичні умови розвитку української сім’ї і їхній вплив на сімейне виховання, диференційовано кілька етапів цього процесу.

Дохристиянський період. Об’єднання великих патріархальних сімей
у сусідську громаду. В основі життєдіяльності сім’ї – сімейна економіка, батько – голова родини. Сімейні взаємини й сімейне виховання базовані
на народних традиціях, язичницьких віруваннях та обрядах (утвердження сімейної обрядовості відповідно до природного циклу існування людини, трудове й моральне виховання дітей, формування індивідуалізму, поширення екзистенційних поглядів, лірично-пісенне сприйняття природного
та соціального світу, пріоритет «серця» над «головою»).

Х – ХІХ століття. Виокремлення з патріархальної сім’ї менших
за розміром сімейних союзів. Переважання сільської родини, основу життєдіяльності якої становила селянська культура. Детермінація внутрішньосімейних взаємин православними нормами, посилення відповідальності батьків за виховання дітей, чіткий розподіл прав та обов’язків дітей і дорослих. Залежність мети й завдань сімейного виховання
від станового статусу сім’ї. Розподіл домашньої праці відповідно до статі
та віку особи; домінування сімейних цінностей над суспільними.

Початок ХХ століття. Збільшення кількості сімей міських робітників, занепад сімейної економіки, зниження впливу народних традицій
на життєдіяльність сім’ї й виховання дітей.

1917 – перша половина 1930-х років. Становлення нової «соціалістичної сім’ї». Розрив із соціокультурними традиціями минулого, негативне ставлення до сім’ї, заснованої на приватній власності. Руйнування великої кількості сімей і підвищення ролі соціального виховання (перехід виховної функції
від сім’ї до держави). Розмивання сім’ї суспільством, сексуальна свобода, неповага до інституту шлюбу, визнання рівності статей, жіноча емансипація; поширення неповних сімей на чолі з жінкою.

Друга половина 1930-х років. Орієнтація на зміцнення сім’ї: державний захист сім’ї та материнства, ускладнення процедури розлучення, запровадження пільг для багатодітних сімей, переслідування безвідповідальних батьків.

Післявоєнні роки (1950 – 1980 роки). Втрата сім’єю стабільності, збільшення чисельності розлучень і незареєстрованих шлюбів. Державний контроль над сімейним життям, посилення інтересів держави, до яких
має пристосовуватися сім’я; розширення мережі закладів соціального виховання; становлення малодітної сім’ї.

Кінець ХХ – початок ХХІ століття. Збільшення ролі сім’ї й сімейного виховання у формуванні та розвитку особистості, яка зростає. Співіснування сучасних поглядів на сімейне виховання та традиційних стереотипів; варіабельність виконання сімейних функцій. Трансформація сімейних цінностей і сімейного виховання під впливом суспільних реалій, найголовнішими чинниками якого є рівень матеріального забезпечення, освіта та культура батьків.

Доведено, що за часом виникнення, способом життя й культурними пріоритетами американська та українська сім’ї мають певні відмінності:
за часом і способом виникнення; ступенем та характером втручання держави
у функціонування сім’ї; наслідками поширення міських сімей; передумовами багатодітності, характерними для обох країн у середині ХХ століття; змістом
й умовами розвитку соціокультурних поглядів на сім’ю, народження
та виховання дітей.

До спільних ознак американської та української сімей належать такі характерні риси: еволюція від патріархального (складалася з представників кількох поколінь і мала вигляд чогось на зразок стародавнього «роду»)
до сучасного, нуклеарного типу сім’ї (складається з подружжя та дітей); акцентування на вихованні моральної, працелюбної особистості,
яка вирізнялася б власною гідністю, поважала інших людей, приймала цінності сімейного життя й володіла нормами соціальної взаємодії; вплив на зміст
і провідні напрями функціонування інституту сім’ї політичних та соціально-економічних явищ, властивих кожній із досліджуваних країн.

Представлено сучасне розуміння сутності сім’ї та описано основні
її функції, що виконує цей соціальний інститут в американському
й українському суспільстві.

Американські та українські дослідники розмежовують погляди
на сутність сім’ї за її специфікою: як соціального інституту, малої соціальної групи й системи, вважаючи сім’ю:

–  соціальним інститутом (американські теоретики (Дж. Кірпатрик, Н. Смелзер) акцентують на дотриманні сімейних норм і цінностей, виконанні сімейних ролей); із погляду українських дослідників (М. Боришевський, Т. Кравченко), основними ознаками сім’ї в цьому плані є оптимальне виконання функцій);

–  малою соціальною групою (американські науковці (Е. Берджесс, Х. Хартман) наголошують на структурній організації сім’ї, відповідності
її життєдіяльності суспільним нормам і цінностям; українські дослідники (Н. Абдюкова, З. Кісарчук, Б. Ковбас, С. Кондратьєва, В. Костів, В. Семиченко) – на характері батьківсько-дитячих взаємин);

–  системою (в американському варіанті (У. Біверс, Е. Ботт, К. Девіс, Д. Олсон, Т. Парсонс) до уваги беруть такі ознаки, як відсутність стійких зв’язків між членами сім’ї, домінування чоловіка / батька, пристосованість
до більш широкої соціальної системи, залежність сімейних трансформацій
від трансформацій, що відбуваються в суспільній системі цінностей
і норм шлюбу, орієнтація на врівноваження автономії з прихильністю
і взаємозалежністю членів сім’ї; в українському варіанті (В. Савка, Н. Уманець) цей підхід застосовують, коли виникає необхідність тлумачити сім’ю
як підсистему широкої соціальної системи).

Досліджено функції сім’ї як сфери життєдіяльності, що безпосередньо пов’язана із задоволенням певних потреб членів сім’ї. В американській психолого-педагогічній літературі диференційовано репродуктивну, виховну (соціалізуючу) функції сім’ї, функції емоційної підтримки та соціального контролю (Е. Берджесс, М. Елмер, А. Карлсон, У. Огборн, Н. Смелзер, Р. Уїнч). У контексті характеристики соціальної системи сім’ї виокремлено чотири універсальні її функції: адаптаційну, функцію ціледосягнення, інтеграційну, дотримання зразка (Т. Парсонс).

Вітчизняні дослідники пропонують ширший перелік функцій сім’ї. Крім специфічних (дітонародження й соціалізація дітей) і неспецифічних функцій (накопичення та передання в спадок приватної власності, організація виробництва, споживання й побуту тощо), учені називають також репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, економічну, первинного соціального контролю, духовного спілкування, надання соціального статусу, дозвіллєву, емоційну, сексуальну функції (Т. Говорун, А. Капська, В. Кравець, Т. Кравченко, Р. Овчарова, В. Постовий).

Незважаючи на відмінності в кількості та сутності функцій сім’ї, науковці обох країн солідарні в тому, що кожна з них має два аспекти спрямованості:
до індивіда й до суспільства.

Проаналізовано соціально-демографічні аспекти життєдіяльності сім’ї
в американському та українському суспільстві на основі структурних
і динамічних характеристик шлюбно-сімейної сфери відтворення населення
в цих країнах. До негативних явищ соціально-демографічної ситуації
як в американському, так і в українському суспільстві належать: зниження рівня шлюбності, поширення нетрадиційних форм шлюбів, збільшення кількості розлучень, підвищення віку вступу в шлюб, зниження рівня народжуваності і скорочення кількості дітей у сім’ї, зростання кількості неповних сімей (Н. Гордєєва, З. Зайцева, Л. Каспер, С. Кунтц, О. Макарова, В. Оппенхеймер, Дж. Роджерс, А. Скольнік, Д. Сміт, А. Черлін).

Схарактеризовано поширення в американському суспільстві одностатевих сімей, які виховують дитину; поповнення чисельності населення в цій країні за рахунок іммігрантів, сім’ї яких переважно багатодітні. В Україні зафіксовано зворотний процес, коли численна кількість сімей емігрує до інших країн, зокрема й до Сполучених Штатів Америки. Попри суперечності
та труднощі соціально-економічної й постіндустріальної трансформацій,
як у США, так і в Україні загалом зберігаються традиції сімейного способу життя, сім’я є головним чинником забезпечення фізичного (біологічного)
і соціокультурного відтворення населення.

У третьому розділі «Порівняльно-педагогічний аналіз системи сімейного виховання в Сполучених Штатах Америки та Україні» на основі порівняльного аналізу з’ясовано сутність сімейного виховання; виокремлено чинники,
що впливають на характер його реалізації в Сполучених Штатах Америки
та Україні; досліджено психолого-педагогічні концепції сімейного виховання
в американському й українському суспільстві; вивчено законодавчу базу Сполучених Штатів Америки та України щодо підтримки сім’ї й сімейного виховання.

У дисертації потрактовано поняття «сімейне виховання» як діяльність батьків, що спрямована на забезпечення фізіологічних, емоційних
та інтелектуальних потреб дитини, її здоров’я, щастя й добробут, у процесі якої дитина оволодіває системою цінностей, настанов, норм і правил, чинних
у певній культурі й репрезентованих батьками.

Досліджено фактори соціального середовища, які впливають на етапи розвитку дитини в сім’ї: спосіб думок, спілкування в сім’ї, ставлення соціального середовища, традиції нації, місце проживання сім’ї, традиції сім’ї (В. Торохтій), взаємини, ціннісно-символічний дискурс батьківського впливу, особистість дитини та її батьків, вплив генотипу й фенотипу, соматопсихічних
і психосоматичних характеристик, відхилень чи фізичних вад, алкогольної залежності батьків, психологічний (емоційний) клімат у сім’ї, гедонія / ангедонія (Р. Бернс, В. Бойко, М. Боришевський, Ю. Денисенко, А. Маслоу, К. Роджерс); комплекс провідних родинних детермінант (Дж. Александр, Б. Ананьєв, М. Боришевський, М. Лісіна, М. Маяковський, С. Смолл); взаємозв’язок членів родини між собою та сімейна адаптивність (С. Олеон, К. Росс, К. Русел, Д. Шпринкл); специфіка особистості батьків (А. Адлер, Дж. Боулбі); особистісні й клініко-психологічні особливості (М. Лисиччина, Н. Ньюсон); етологічні чинники (З. Лейбовічи); соціокультурні детермінанти (М. Лаосу, X. Харлоу); особливості внутрішньосімейних взаємин (А. Варга, Е. Ейдеміллер, А. Співаковська).

Зосереджено увагу на стилях сімейного виховання: демократичному
й контролюючому (Дж. Болдуїн), дієвій любові, відстороненій любові, дієвій жалості, любові як поблажливому відкиданні, презирстві, переслідуванні, відмові (О. Насонова, А. Співаковська), інформаційному, емоційному, діяльнісному (Д. Боумрід)

До основних перешкод повноцінного виховання дітей батьками зараховано матеріальні проблеми сім’ї, непідготовленість батьків
із педагогічних питань і нерозуміння важливості виховання дітей родиною.

Умови сімейного виховання і в українській, і в американській сім’ї багатоманітні. Вітчизняні та зарубіжні дослідники визнають важливість виховного впливу батьків на формування й розвиток дитини. Ефективність цього впливу залежить від типу батьківсько-дитячих взаємин, характеру батьківського ставлення, особливостей батьківських настанов і батьківської позиції, батьківської любові, стилю, якого дотримуються батьки у взаємодії
з дітьми. Науковці обох країн наголошують, що в процесі виховання
та організації сімейної життєдіяльності до дитини потрібно ставитися
як до цінності.

Досліджено психолого-педагогічні концепції сімейного виховання протягом історичного розвитку і становлення сім’ї в американському
й українському суспільстві.

Схарактеризовано американські концепції, що тлумачать сутність сімейного виховання, а саме:

–  прагматизм – прищеплення батьками дитині поглядів, які допомагали
б їй досягти практичної вигоди, приносили б максимальну користь (У. Джеймс, Дж. Дьюї, Ч. Пірс);

–  психоаналітичну теорію – ідентифікація хлопчиків із батьком,
а дівчаток із матір’ю зумовлює виникнення в дитини сталого конфлікту
між її потребами, бажаннями й вимогами середовища; завдання сімейного виховання – невілювати цей конфлікт, що можливо за умов вияву батьками толерантності (З. Фройд);

–  неофрейдизм: різні типи соціального характеру й культурні типи особистості – обмежені варіації, які виникають на основі інваріантних закономірностей індивідуального розвитку дитини; завдання батьків полягає
в тому, щоб допомогти дитині оволодіти культурою, властивою суспільству, шляхом її міжпоколінної трансмісії (К. Дюбуа, А. Кардинер, Р. Лінтон, І. Халлоуел);

–  біхевіоризм – створення батьками середовища, яке спонукало б дитину до правильних вчинків; упровадження стимулів для їх підтримки (А. Бандура, Е. Торндайк);

–  гуманістичний психоаналіз – основою слугує педагогічна практика родини, демократизація взаємин між поколіннями, заміна життєвого досвіду старших поколінь новим досвідом, який зумовлений суспільними трансформаціями (Е. Фромм);

–  гуманістичну теорію – ставлення до дитини як до цілісної особистості, яка постійно прагне до самореалізації; вияв батьками поваги й емпатії
до дитини, урахування її індивідуальної неповторності; надання старшими членами сім’ї «допомоги» і «розвивальних порад» молодшим для активізації їхніх внутрішніх ресурсів, спонукання до самостійних дій, пробудження власних сил особистості, яка зростає (А. Маслоу, К. Роджерс, М. Хайдеггер, Дж. Холт);

–  психогенну теорію – акцентування на взаєминах батьків і дітей,
що реалізовані завдяки здатності дорослих «повертатися» до психічного віку власних дітей, це поєднується з прагненням дитини до налагодження контакту
з дорослим, скорочення психологічної відстані між дитиною й батьками (Л. Демоз);

–  теорії конфлікту поколінь – залежність міжпоколінних взаємин
від темпів науково-технічного й соціального розвитку, вплив молодіжної інтерпретації сучасної ситуації на старше покоління, трактування сімейного виховання як елемента ціннісно-нормативної культури суспільства (М. Мід);

–  трансакційний метод – в основу сімейного життя покладено різні варіанти однієї гри як серії послідовних прихованих додаткових трансакцій
із чітко прогнозованим результатом, що дає батькам змогу навчити дитину того, у які ігри і як саме потрібно грати, формувати в неї навички життєвого сценарію через програмування її життя (Е. Берн);

–  психогенетику – дитина народжується для загального добробуту, негативне в її житті пов’язане з сімейним генетичним кодом; батьки мають виховувати в дитини дисциплінованість і самодисципліну, відмовившись
від покарань, надавати їй право вільно вибирати й відповідати за свій вибір (Ч. Тойч, Дж. М. Тойч).

В Україні більшість психолого-педагогічних концепцій сімейного виховання сформована в першій половині ХХ століття – період, позначений активним пошуком нових стратегій створення й функціонування інституту сім’ї. До найбільш відомих зараховано:

–  теорію визнання ідеї рівності прав та обов’язків батька й матері
у вихованні дітей, перенесення відповідальності за виховання дітей на державу шляхом створення широкої мережі установ підтримки материнства
та дитинства (О. Коллонтай);

–  теорію розумового виховання дітей, формування в них свідомого раціонального підходу до свого здоров’я, забезпечення батьками їхнього художнього розвитку, формування працелюбності, вироблення вмінь працювати, підготовка до життя в колективі (А. Залкінд);

–  теорію визнання того, що справжній авторитет батьків базований
на високій громадській значущості особистісних якостей і життєвого досвіду, це положення, на які мають зважати батьки, використовуючи їх у сімейному вихованні, основними засобами якого є гра й залучення дітей до домашньої праці (І. Арямов);

–  концепції, зорієнтовані на різнобічний розвиток дитини в ході сімейного виховання; потрактування сімейного виховання як процесу планомірного впливу на дитину, під час якого організовують її діяльність; визнання важливості обох батьків у сімейному вихованні, фокусування уваги на способі життя сім’ї, розпорядку дня як вагомих виховних засобах (Н. Крупська);

–  концепцію необхідності врахування батьками «соціальної ситуації розвитку» дитини на кожному віковому етапі, що зумовлена своєрідністю взаємин, які панують між нею й соціальною дійсністю (Л. Виготський);

–  концепцію загальних умов сімейного виховання – посилення ролі прикладу батьківської поведінки, опосередкований вплив на дитину через організацію сімейного життя, спрямування дитини в певному напрямі, специфіка виховання єдиної дитини (А. Макаренко);

–  теорію з’ясування залежності між характером батьківського авторитету та особливостями формування й розвитку дитини, визнання негативного впливу на сімейне виховання різних типів нерозумної батьківської любові, акцентування на важливості суспільної та моральної відповідальності батьків
за дітей, необхідності створення сприятливого сімейного мікроклімату, організації спільної трудової діяльності батьків і дітей у сім’ї, розумній організації життя й побуту (В. Сухомлинський).

З’ясовано, що в Сполучених Штатах Америки й в Україні створена потужна законодавча та нормативна база, зорієнтована на підтримку функціонування сім’ї й сімейного виховання дітей, однак її зміст і механізми реалізації в кожній із країн мають суттєві відмінності.

Американське законодавство реалізоване на трьох рівнях: федеральному, рівні штату й рівні місцевого уряду. Вагому частину законодавчих актів упроваджують на другому і третьому рівнях, до юрисдикції яких входить матеріальна підтримка неповних сімей, що складаються з жінки і дітей, надання грошової або іншої (влаштування на навчання, на роботу) допомоги сім’ям, які відповідають її традиційній моделі (з огляду на поширення в американському суспільстві нетрадиційного типу сім’ї, численна їх кількість позбавлена державної підтримки), затвердження прав учнів і батьків (відбувається
як на регіональному, так і на федеральному рівні) у галузі освіти, адресна допомога та освітні послуги дітям з обмеженими можливостями («Сімейний кодекс», Закон «Про захист шлюбу», Закон «Про сніданки для учнів шкіл», Закон «Про соціальний захист», Закон «Про навчання осіб з обмеженими можливостями», Закон «Про початкову і середню освіту», Закон «Про шкільну реформу», Закон «Про освітні права сім’ї», Закон «Про права сім’ї», «Кодекс федеральних правових актів США», ініціатива «Здоровий шлюб», біллі «Робота і сім’я за місцем проживання», «Акт підтримки сім’ї», «Податкова реформа», «Житлова політика», програма «Тимчасова допомога нужденним сім’ям»).

Проаналізовано українське законодавство на загальнодержавному рівні, де закріплено права та обов’язки батьків і дітей, майнові правовідносини
між ними; передбачено надання сім’ї матеріальної підтримки, адресної допомоги малозабезпеченим, багатодітним та неповним сім’ям (Конституція України, «Сімейний кодекс», Закони України «Про державну допомогу сім’ям
з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»,
«Про охорону дитинства», «Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії», «Про освіту», «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини», постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства», «Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям», «Положення
про порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям
та одиноким молодим громадянам на реконструкцію і придбання житла», «Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям», Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики», «Про соціальний захист малозабезпечених громадян в умовах переходу на повну оплату вартості житлово-комунальних послуг», «Про основні напрями політики щодо грошових доходів населення України», «Про заходи щодо заохочення народжуваності
в Україні», Розпорядження Президента України «Про невідкладні заходи
щодо надання допомоги багатодітним сім’ям», «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та неповних сімей», «Концепція державної сімейної політики», «Рекомендації парламентських слухань на тему «Інститут сім’ї в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення», «Національна стратегія профілактики соціального сирітства на період до 2020 року»).

З’ясовано, що останнім часом активізована увага до важливості інституту сім’ї та сімейного виховання дітей, у сімейній соціальній політиці України посилена орієнтація на створення й запровадження комплексної системи цільових заходів, спрямованих на забезпечення соціального супроводу
та соціальної підтримки сімей із дітьми, які перебувають у несприятливих життєвих обставинах, зростання ролі сімейних цінностей, необхідності
їх формування в молодого покоління.

У четвертому розділі «Сучасні тенденції розвитку сім’ї як виховної інституції у Сполучених Штатах Америки та Україні» досліджено зміст
і методи сімейного виховання в контексті сучасних реалій американського
та українського суспільства; описано сутність соціалізації дитини
в американській та українській сім’ї; проаналізовано роль батьків, їхній виховний вплив на дитину в американській, а також в українській сім’ї.

Схарактеризовано зміст сімейного виховання, що постає у вигляді продуманого або уявного взірця, створюваного батьками, які окреслюють якості і властивості дитини, що, згідно з переконанням батьків, спроможні забезпечити ефективність її життєдіяльності. З’ясовано, що зміст сімейного виховання відображає спеціально створену систему доброчинного впливу батьків на дітей для виховання в них бажаних якостей, які стануть основою підготовки до життя, засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь
і вироблення нових підходів до подальшого розвитку суспільства й суспільних відносин.

Унаслідок аналізу праць зарубіжних дослідників (Р. Бернс, Р. Дрейкурс, Е. Пауер, Н. Постман, К. Росс, Е. Л. Шан) підсумовано, що в американській сім’ї зміст сімейного виховання охоплює моральний, громадянський, правовий, фізичний складники. Їх реалізують для підготовки особистості, яка зростає,
до самостійного життя в суспільстві й досягнення вищої, порівняно з батьками, особистісної та соціальної ефективності.

Осмислено погляди українських дослідників на зміст сімейного виховання (І. Підласий, В. Постовий, М. Стельмахович, В. Федяєва, М. Фіцула), які наголошують на його комплексному характері, що містить такі складники: інтелектуальне, громадянське, духовно-моральне, художньо-естетичне, трудове й фізичне виховання. Сучасні батьки більшою мірою зорієнтовані на успішну адаптацію своєї дитини в соціумі, прагнуть сформувати в неї належні соціальні риси, перекладаючи згадані вище напрями на заклади соціального виховання. Це породжує тенденцію до суспільної спрямованості сімейного виховання
в Україні, що характерне і для сучасної американської сім’ї.

Обґрунтовано методи сімейного виховання – способи, шляхи,
за допомогою яких реалізують його зміст, відбувається цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дитини.

Зауважено, що у вітчизняних та американських психолого-педагогічних працях відсутня єдина класифікація методів виховання дітей у сім’ї, проте дослідники роблять спробу виокремити більш значущі (основні, головні)
і менш значущі (допоміжні, додаткові методи виховання), що свідчить
про наявність у запропонованих класифікаціях багатьох спільних ознак
та водночас про помітні відмінності. Американські науковці вважають доцільним використовувати такі методи: підтримка дитини, заміна покарання почуттям взаємної поваги і співробітництва, суворість, формування поваги
до порядку, відмова від акцентування на помилках, уникнення конфлікту (Р. Дрейкурс), любов (Е. Л. Шан, К. Росс), вибір альтернативи – суворість
чи добро (Б. Спок), приклад дорослих (Н. Постман), спокійні бесіди, роз’яснення й лагідні усмішки (Д. Добсон), метод правил (Р. Ричардсон), розуміння своїх дітей і допомога їм стати повноцінними членами суспільства (Р. Дрейкурс). Українські теоретики і практики надають перевагу традиційним методам виховання (Г. Бевз, Л. Волинець, Н. Комарова, Н. Максимова, А. Співаковська, М. Стельмахович, В. Федяєва).

Підсумовано, що спільними для американських і вітчизняних класифікацій є такі методи: переконування, привчання, вправляння, навіювання, контроль, вимога, заохочення й покарання. Зауважено, що в кожній сім’ї складається індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тобто постійно апробується в досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, однак не позбавлена прорахунків та серйозних помилок. Цілі, принципи і зміст виховання в сім’ї часто мають імпліцитний (не сформульований) характер, видозмінюються залежно від низки причин, серед яких важливе місце посідають ціннісні орієнтації батьків, їхня загальна й педагогічна культура, ступінь відповідальності за майбутнє дитини тощо.

Витлумачено сутність соціалізації як процесу інтеграції людини
в суспільство за допомогою оволодіння визнаними в ньому нормами, правилами соціальних відносин, моделями поведінки. Сім’я як середовище первинної соціалізації дитини сприяє опануванню нею норм і правил соціальних відносин, уможливлюючи соціальне становлення особистості, яка зростає.

В Україні основним чинником соціалізації дитини в сім’ї визнаний демократичний стиль батьківсько-дитячих взаємин, які реалізують
за допомогою міжособистісного спілкування й різних видів спільної діяльності (Г. Авер’янова, О. Безпалько, І. Бех, Н. Дембицька, A. Капська, В. Кравець, Т. Кравченко, В. Москаленко, Л. Орбан-Лембрик, І. Сайтарли, В. Циба).

На думку американських науковців, роль сім’ї в соціалізації дитини реалізована завдяки виконанню функцій соціального контролю й дотримання соціального порядку. До основних механізмів соціалізації належать наслідування, моделювання поведінки дитини, розповіді дорослих, батьківсько-дитячі взаємини (А. Бандура, Е. Богардус, У. Бронфенбреннер, Ф. Гіддінгс, Р. Лінтон, Р. Мертон, Дж. Мід, Р. Парк, Т. Парсонс, І. Таллмен, В. Томас, Т. Уайлдер, Р. Уолтерс, А. Фройд, Е. Фромм).

Відповідно до американського та українського психолого-педагогічного наукового бачення, роль батька й матері у вихованні дитини – загальновизнані. Дослідники обох країн солідарні в думці стосовно ролі матері – первинного джерела задоволення потреб дитини й першого контролера її розвитку. Американські й українські фахівці також схвалюють розширення контактів батька з дитиною, тенденцію до збільшення частки його участі у вихованні дитини; визнають вплив батьків на статево-рольову ідентифікацію хлопчиків
і дівчаток.

Відмінність полягає в тому, що роль батька й матері у вихованні дитини
в Сполучених Штатах Америки офіційно визнана через розподіл функцій
між ними: батько виконує дисциплінарну функцію, матір – функцію підтримки й захисту (А. Адлер, М. Айнсворт, М. Блер, Дж. Боулбі, У. Бронфенбреннер, К. Вітакер, М. Ейнсворта, Е. Еріксон, Г. Крайг, С. Уолт, І. Уолтерс, З. Фройд, Е. Фромм). В Україні така диференціація відсутня, натомість наголошено
на рівності прав та обов’язків обох батьків як вихователів (Т. Велента, В. Васютинський, З. Кісарчук, Н. Олифирович, І. Сайтарли, Т. Титаренко).

У п’ятому розділі «Соціальна робота з підтримки сім’ї: особливості реалізації у Сполучених Штатах Америки та Україні» досліджено специфіку виховання дітей у дисфункціональній сім’ї; з’ясовано сутність прийомної сім’ї в США та Україні, схарактеризовано особливості виховання в ній дітей; окреслено провідні напрями надання батькам допомоги в сімейному вихованні дітей у Сполучених Штатах Америки та Україні.

Проаналізовано характерні особливості дисфункціонального типу сім’ї, що через певні обставини не спроможна виконувати або виконує неефективно покладені на неї функції, які означають не певний вид неблагополуччя,
а комплекс чинників, що призводять до невиконання чи до неефективного виконання сім’єю низки функцій на рівні групи й суспільства, зумовлюючи дестабілізацію останнього.

Зосереджено увагу на тому, що в Сполучених Штатах Америки до такого типу сімей належать: неповні сім’ї; сім’ї, які мають серйозні проблеми
в міжособистісних взаєминах, спілкуванні, способах розв’язання конфліктів; сім’ї, де батьки виявляють схильність до агресії; сім’ї, у яких застосовують різні види насильства (в окремих штатах сімейне насильство визнане цілком правомірним; Р. Берон, Дж. Брадслав, П. Вацлавік, Д. Ричардсон, Р. Саймон, В. Сатир, М. Страус).

В Україні дисфункціональними вважають проблемні сім’ї; конфліктні сім’ї; соціально неблагополучні, дезорганізовані сім’ї; сім’ї з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами, поганими медико-санітарними умовами; неповні сім’ї; сім’ї, у яких один із батьків є хворим
або залежним; сім’ї, де застосовують різні види насильства (Г. Бевз, З. Зайцева, А. Капська, Н. Комаровська, І. Трубавіна). Типологія дисфункціональної сім’ї
в Україні більш розширена, оскільки в ній враховано як психологічні,
так і соціальні аспекти.

Досліджено характерні особливості прийомної сім’ї в Сполучених Штатах Америки та Україні, що вважають найбільш прийнятною формою
для утримання й виховання дітей-сиріт і дітей, які залишилися
без батьківського піклування. В американському суспільстві фостерною сім’єю називають подружжя, яке бере на себе зобов’язання відповідати за життя дитини та її виховання. Згідно з американським законодавством, цей тип сім’ї – підготовчий до усиновлення; термін перебування в ній дитини не перевищує двох років. Загалом сенс життєдіяльності прийомної сім’ї полягає у створенні сприятливих умов для повернення дитини в рідну сім’ю або (у разі
її відсутності) в сім’ю усиновлювачів. Для розв’язання проблем, які постають перед фостерними сім’ями, у США створено систему навчання фостер-батьків – курс лекцій (передбачено близько 20 годин) з основ дитячої психології, педагогіки, першої медичної допомоги тощо. Склавши іспити, фостер-батьки отримують диплом, їхні прізвища фіксують у загальній картотеці Агентства охорони дитинства. Навчання відбувається практично на професійному рівні, запроваджені спеціальні програми, у яких відображено принципові відмінності підготовки фостерних батьків до й після прийняття ними дитини на виховання. Фостерне виховання – один із видів професійної діяльності, що входить
до переліку фахових спеціальностей. Відповідно до законодавства Сполучених Штатів Америки, дитина, яка проживає у фостерній сім’ї, юридично залишається під опікою держави: фостер-батьки не мають на неї юридичних прав, вона зберігає власне прізвище та може, за рішенням агентства, бути переведена до іншої сім’ї.

В Україні прийомна сім’я функціонує як «замінник» закладів інтернатного типу для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Юридично інститут прийомної сім’ї закріплений Законом України «Про охорону дитинства», його діяльність регламентує «Положення
про прийомну сім’ю», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України
від 26 квітня 2002 р. Прийомною вважають сім’ю, яка добровільно взяла
з установ для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
від однієї до чотирьох дітей на виховання й загальне проживання. Це форма державного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування,
коли частину функцій: матеріальне забезпечення утримання дітей, методичну підготовку прийомних батьків і допомогу у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – залишає за собою держава. Діти,
яких виховують у прийомних сім’ях, не втрачають статусу дитини-сироти
та дитини, позбавленої батьківського піклування, отже, вони мають пільги
для отримання житлової площі, влаштування на навчання, надання матеріальної підтримки тощо. Основна мета створення прийомної сім’ї – забезпечити сімейне виховання дітей, які за певних життєвих обставин позбавлені можливості виховуватися в рідній родині, до часу досягнення повноліття й переходу до самостійної життєдіяльності.

Наголошено, що створення прийомних сімей дає змогу розв’язувати питання тимчасового влаштування долі дитини, чиї батьки за певних обставин (хвороба, позбавлення волі тощо) не можуть виховувати її протягом певного терміну. Дитину влаштовують у родину на деякий час, до моменту, коли біологічні батьки матимуть змогу приділяти їй належну увагу, забезпечувати
їй необхідний рівень життя та розвитку. В Україні, як і в Сполучених Штатах Америки, одна з умов проживання дитини в прийомній сім’ї – збереження зв’язків із біологічними батьками або з родичами, за умов, що це не суперечить її інтересам.

Психолого-педагогічна служба в Сполучених Штатах Америки та Україні розв’язує питання про надання батькам допомоги в опануванні батьками необхідних для ефективного сімейного виховання знань, умінь і навичок, підвищення рівня батьківської компетентності. В основу такої діяльності покладено різноманітні корекційні програми, що впроваджують у процесі спеціальних занять під керівництвом психологів і педагогів. До найбільш визнаних та ефективних програм в американському суспільстві належать: програми підвищення виховної функції батьків на комплексних засадах (проект «Home Start», що об’єднує понад 16 регіональних програм, зорієнтованих
на допомогу батькам у фізичному, інтелектуальному й моральному вихованні дітей), цілеспрямоване коригування методів сімейного виховання (А. Адлер), створення в сім’ї сприятливого емоційного мікроклімату на основі викорінення в батьків «авторитарного синдрому» і виховання в дітей відповідальності (Р. Дрейкурс), формування в батьків навичок комунікації та керування поведінкою дітей, ознайомлення їх із методикою передання почуття емпатії (Х. Жіно), розвиток емоційної сфери батьків за допомогою усвідомлення ними власних почуттів, цінностей та очікувань, гуманізації сімейного виховання (Х. Джайнотт), програма «модифікації поведінки», спрямована на поліпшення батьківсько-дитячих взаємин у контексті біхевіористської поведінки, програми символічного підкріплення, «Тренінг допомоги батькам» через налагодження демократичних батьківсько-дитячих взаємин (Т. Гордон), методика трансакційного аналізу, яка передбачає навчання батьків позитивного ціннісного ставлення до дитини (Е. Берн, М. Джеймс, Д. Джонсворд, Т. Харріс), програми концентрації уваги батьків на техніці добору форм рольової поведінки і програвання її наслідків (Б. Скіннер), навчання батьків спостерігати за своїми дітьми й характеризувати їхню поведінку, застосовувати принцип теорії соціального научіння для зміни поведінки дітей у домашніх умовах (М. Холл), тренінг ефективного сімейного виховання (Д. Дінкмейєр,
Дж. Мак-Кей), «Програма участі батьків» – налагодження оптимальних взаємин у родині (В. Глассер), програма «Виховання на основі здорового глузду» (Р. Берк, Р. Херрон), програма «Родина та школа разом» – покращення
взаємин у родині (Л. Макдональд), програма «Батьки як учителі» (Р. Кан, Т. Антонуччі) та ін.

В Україні допомога батькам у вихованні дітей також базована на різних програмах, зорієнтованих на оптимізацію батьківсько-дитячих взаємин шляхом зміни негативних стереотипів, руйнування несприятливих шаблонів міжособистісного спілкування, розв’язання конфліктних ситуацій тощо (тренінг «Сім’я Робінзонів», спрямований на зміцнення сімейних взаємин, зміну їхніх негативних моделей (І. Клименко, С. Ручкіна), «Допомога для самодопомоги» (І. Трубавіна), програма «Батьківство в радість», програма «Сім’я» – вироблення єдиних вимог школи та сім’ї до виховання дітей тощо). Крім того, багато українських середніх загальноосвітніх закладів розробляє власні програми педагогічної просвіти батьків, покликані підвищити педагогічну культуру батьків загалом, а також їхню компетентність в окремих виховних напрямах (правове виховання, громадянське виховання, моральне виховання, фізичне виховання, трудове виховання тощо).

У Сполучених Штатах Америки набула поширення програма «PRIDE», зорієнтована на підготовку прийомних батьків до виховання дітей,
її адаптований варіант упроваджують в Україні. Психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей, що надають у Сполучених Штатах Америки, вирізняється більшою теоретико-науковою обґрунтованістю, має загальний характер, її активно пропагують і використовують на практиці.
В Україні реалізація таких програм має дещо обмежений характер, оскільки вони орієнтовані на обмежене коло батьків і передбачають переважно подолання вже наявних недоліків.

На підставі узагальнення концептуальних положень дослідження виокремлено позитивні ідеї в досвіді Сполучених Штатів Америки
та обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо їх творчого використання у вітчизняній системі сімейного виховання.

Результати наукового пошуку свідчать про досягнення мети та виконання завдань, що вможливлює формулювання висновків.