ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ЛІТНІХ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Краткое содержание

(a) ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, задачі, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Характеристика мережі літніх дитячих оздоровчих таборів України як об’єктів літньої педагогічної практики студентів вищих педагогічних навчальних закладів (друга половина ХХ ст. - початок ХХІ ст.)» – на основі аналізу історико-педагогічних, архівних, нормативних, наукових джерел, періодичних видань розглянуто розвиток та схарактеризовано мережу літніх дитячих оздоровчих таборів України досліджуваного періоду.

У розділі зазначено, що оздоровлення та відпочинок дітей в УРСР забезпечувалися державою через мережу літніх таборів. У табірних умовах учні брали участь у суспільно корисних справах, у діяльності клубів, гуртків, що позитивно відбивалося на розвитку їх ініціативи, самодіяльності, привчало до активного відпочинку. На межі 50-х – 60-х років ХХ ст. піонерська робота набула масового централізованого характеру і супроводжувалася всесоюзними оглядами, суспільно-трудовими кампаніями, що найбільш яскраво проявлялось у літній період. Піонерський табір ставав провідною формою організації відпочинку та виховної роботи з дітьми та підлітками. Упродовж 1958-59 рр. в Україні було збудовано 50 нових піонерських таборів на 8,5 тис. місць і на 5 тис. місць розширено вже існуючі. Це сприяло збільшенню кількості дітей, які могли відпочити та оздоровитись. На початок 60-х рр. ХХ ст. таку можливість мало вже близько 500 тисяч дітей.

Вивчення наукової літератури показало, що у 50-х – 60-х роках ХХ ст. були виконані перші дисертаційні дослідження, в яких аналізується діяльність дитячих оздоровчих таборів (А.М.Гусакова (1958 р.), В.В.Прокошев (1958 р.), А.П.Сперанський (1958 р.), П.А.Жильцов (1963 р.), К.М. Волков (1966 р.), П.Н.Дербеньов (1968 р.), Н.П.Кіньов (1969 р.) та ін.).

У розділі визначено важливі для сьогодення погляди на організацію літнього табору для дітей українського педагога В.О.Сухомлинського, у практичній роботі якого літній табір виступав соціально-педагогічним середовищем соціального становлення і самореалізації особистості учня.

Включення дитячих оздоровчих таборів до системи позашкільних навчальних закладів стимулювало створення профільних таборів. Науковий доробок Н.Г.Ничкало свідчить про те, що 60-ті роки ХХ століття характеризуються значним розширенням географії профільних таборів: табори юних техніків, натуралістів і туристів (у всіх областях України), юних художників (Закарпатська область), юних зоологів, юних любителів мистецтва (Харківська область), юних філологів і математиків (Вінницька, Дніпропетровська області), юних істориків і спелеологів (Київська область), юних астрономів (Кримська область). Такі табори забезпечували змістовний відпочинок, добру підготовку учнів до наступного навчального року.

Доведено, що всебічне вдосконалення якості літньої роботи з учнями, підвищення ролі піонерського табору в системі виховання відбувалося завдяки зусиллям комсомольських та профспілкових організацій, органів народної освіти.

На початок 70-х років ХХ ст. в Українській РСР було створено широку мережу постійно діючих і сезонних дитячих оздоровчих закладів. У шкільних, колгоспних, міжколгоспних, військово-спортивних таборах, а також у таборах праці й відпочинку системи народної освіти України перебувало понад 2,5 млн. і профспілкових таборах різного профілю – понад 1,3 млн. дітей. Діяльність педагогічних колективів піонерських таборів спрямовувалася на вдосконалення ідейно-політичного, інтернаціонального, трудового, фізичного, морального, естетичного виховання учнів. Важливою ділянкою в загальній системі літнього відпочинку й оздоровлення дітей була туристично-краєзнавча робота. Значна увага приділялася спортивно-оздоровчій роботі. При дитячо-юнацьких спортивних школах організовувалися спортивно-оздоровчі табори, в яких створювалися сприятливі умови для виховної, навчально-тренувальної, оздоровчої роботи з учнями.

Встановлено, що піонерський табір став одним із найефективніших засобів педагогічного впливу на дітей, що забезпечував одночасне вирішення виховних, навчальних і оздоровчих завдань.

У 70-х – 80-х роках ХХ ст. великого значення набуло трудове виховання школярів у період літніх канікул. Трудова діяльність учнів у літній період дозволяла практично застосувати отримані знання з основ наук, розвивати трудові вміння та навички, випробовувати свої сили в різноманітних видах роботи, технічної творчості, суспільно-політичної та господарської діяльності.

Досліджено, що найбільш ефективною та випробуваною формою організації змістовного відпочинку старшокласників були табори праці та відпочинку, в яких оздоровлення поєднувалося з продуктивною працею учнів. Це створювало найсприятливіші умови для продовження влітку роботи з виховання в учнів трудової і громадянської активності, любові до праці, підготовки їх до самостійного трудового життя. Важливість поєднання відпочинку з суспільно корисною та продуктивною працею учнів підкреслювалась у наказах Міністерства освіти Української РСР. Розвиток мережі таборів праці та відпочинку відстежено в контексті документів державного значення, зокрема, постанови ЦК КПРС «Про заходи з подальшого поліпшення організації відпочинку піонерів і школярів» (1974 р.), «Положення про табір праці і відпочинку учнівської молоді Української РСР» (1976 р.), Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР «Про поліпшення трудового виховання, навчання, професійної орієнтації школярів і організацію їх суспільно корисної, продуктивної праці» (1984 р.). Трудовому вихованню учнів у період літніх канікул присвячено дисертаційне дослідження В.М.Оржеховської (1985 р.).

На кінець 80-х років ХХ ст. в Україні різноманітними формами оздоровлення та відпочинку було охоплено понад 7 мільйонів вихованців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ. Більшість таборів в Українській РСР створювалося за профспілковим (у системі ВЦРПС) принципом – при підприємствах і установах для дітей співробітників. Іноді відомчі табори мали профільний характер, пов’язаний з діяльністю тієї чи іншої установи. Рівень матеріального забезпечення табору також залежав від бюджету підприємства.

У період Перебудови (1985-1991 рр.) було покладено початок комерціалізації дитячого відпочинку. Згодом деякі дитячі табори були викуплені або орендовані комерційними структурами туристичної спрямованості. Під час наукового пошуку з’ясовано, що з розпадом СРСР відбулося різке зменшення фінансування державою соціальних програм, зростання масового безробіття серед працездатного населення, що призвело до бездіяльності і масового закриття дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Тому, із проголошенням незалежності в Україні (1991 р.) серед завдань з розбудови економіки, поліпшення суспільного життя чільне місце належало подоланню труднощів в організації оздоровлення й відпочинку дітей і підлітків.

У зв’язку з вищеозначеним, для забезпечення повноцінного оздоровлення, змістовного дозвілля на вищому урядовому та законодавчому рівні було прийнято ряд нормативно-правових документів, серед яких Закон України «Про освіту» (1991 р.), «Тимчасове орієнтовне положення про оздоровчий профільний табір» (1992 р.), Постанова КМУ «Про Державну національну програму «Освіта (Україна ХХІ ст.)» (1993 р.), Концепція позашкільної освіти (1996 р.), Постанова КМУ «Про Всеукраїнський фонд оздоровлення і відпочинку дітей та підлітків» (1996 р.), Постанова КМУ «Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні» (1997 р.), «Тимчасове положення про дитячий оздоровчий заклад» (1999 р.), Закон України «Про позашкільну освіту» (2000 р.). Постанова КМУ «Державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року» (2003 р.). «Типове положення про дитячий оздоровчий заклад» (2004 р.), Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (2008 р.), Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» (2009 р.), «Типове Положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» (2009 р.), «Державний соціальний стандарт оздоровлення та відпочинку дітей» (2009 р.), «Концепція Державної цільової соціальної програми оздоровлення та відпочинку дітей на 2011-2015 роки» (2010 р.).