ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено використані методи, сформульовано основні положення, що відображають зміст і ступінь наукової новизни отриманих результатів, розкрито їхнє практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертації та публікації дисертанта.

Розділ 1 «Теоретичні засади захисту прав неповнолітніх у цивільному процесі», що складається з двох підрозділів, присвячений дослідженню становлення та розвитку інституту судового захисту прав неповнолітніх, визначенню загальних засад законодавчого забезпечення захисту прав неповнолітніх у цивільному процесі.

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток інституту судового захисту прав неповнолітніх» дисертантом шляхом застосування історичного підходу розглянуто співвідношення судової й адміністративної форм захисту прав неповнолітніх упродовж розвитку законодавчої системи України починаючи з первіснообщинного ладу й донині з огляду на політичні та культурні чинники, які впливали на її формування.

На основі періодизації становлення судового захисту прав неповнолітніх простежено співвідношення адміністративного та судового захисту прав неповнолітніх у різні періоди: 1) давньоруський; 2) польсько-литовський; 3) період Гетьманщини; 4) імперський; 5) радянський соціалістичний; 6) сучасний. За різних часів співвідношення зазначених форм захисту прав неповнолітніх було не однаковим. Крім того, звернуто увагу й на розвиток цього інституту в Давньому Римі, оскільки цей період історії людства значно вплинув на подальший розвиток не тільки права, а й світової культури загалом.

У Давньому Римі правовий статус неповнолітніх характеризувався практично повною відсутністю будь-яких прав. Цінність життя неповнолітнього як особи в античному праві визначалася суб’єктивним ставленням дорослого до самого факту його існування. Дитина мала перед батьками лише обов’язок бути слухняним та покірним знаряддям, яке діє та живе на благо й заради задоволення певного батьківського інтересу. Про судовий захист прав неповнолітніх тоді ще не йшлося. Переважали адміністративні засоби захисту прав дітей.

Пам’ятки права Давньої Русі не дають цілісного уявлення про механізм захисту прав неповнолітніх. Зокрема, на той час не були встановлені певні гарантії здійснення батьками й опікунами своїх обов’язків щодо дітей, а також конкретні форми та способи захисту прав дітей.

Польсько-литовська доба з позиції захисту прав неповнолітніх характеризується встановленням більш детального механізму захисту майнових прав дітей, судовим захистом життя неповнолітніх в аспекті кримінальної відповідальності. У цей період у судочинство запроваджують інститут представництва. Таким чином, починає посилюватися судовий захист прав дітей.

У період Гетьманщини судовий захист прав неповнолітніх є переважною формою їх захисту. Він уже розвинувся до досить високого рівня й був детально регламентований. Адміністративний захист здійснювався тільки щодо прав неповнолітніх сиріт у дуже обмеженій кількості випадків. 

Важливим джерелом норм щодо захисту прав неповнолітніх був Звід законів Російської імперії, завдяки якому на законодавчому рівні більш чітко розв’язувалися питання виховання та утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, визначалися засади участі неповнолітніх у цивільному процесі через представництво їхніх інтересів батьками.

Упродовж радянського періоду формування інституту судового захисту прав неповнолітніх спостерігається поступове розширення сфери участі суду в такому захисті. На законодавчому рівні було встановлено пріоритет інтересів дитини під час здійснення батьками своїх прав і виконання обов’язків щодо дитини та в процесі розгляду спорів щодо дитини. Проте все ще діє адміністративний порядок захисту прав неповнолітніх дітей, позбавлених батьківського піклування, у вигляді встановлення опіки, піклування, усиновлення виключно в адміністративному порядку.

Історичний аналіз становлення інституту судового захисту прав неповнолітніх доводить, що впродовж усього часу його розвитку відбувається поступове збільшення кола справ, які належать до підвідомчості суду. Однак розширення судового захисту прав неповнолітніх супроводжувалося низкою стримуючих чинників, через які на тому чи іншому етапі розвитку системи законодавства України зростав вплив адміністративних органів на всі види діяльності у державі, зокрема й на діяльність судових органів.

У підрозділі 1.2 «Законодавче забезпечення захисту прав неповнолітніх у цивільному процесі» зазначено, що зважаючи на обсяг прав та обов’язків, які мають неповнолітні у цивільному процесі, та значну кількість відносин, учасниками яких вони можуть бути, неповнолітніх можна розглядати як самостійних учасників цивільного процесу під час розгляду справи у суді. Проте чинним ЦПК України не встановлено процесуальне становище неповнолітньої особи як учасника цивільного процесу. Така ситуація призводить до того, що норми ЦПК України щодо захисту прав неповнолітніх застосовують фактично за аналогією з захистом повнолітніх осіб. У зв’язку з цим необхідно більш детально розробити основні засади процесуального становища неповнолітніх у цивільному судочинстві України.

Обґрунтовується, що виявлення та формулювання принципів законодавчого забезпечення судового захисту прав неповнолітніх допоможе у реформуванні судової системи та сприятиме узгодженню норм різних галузей законодавства щодо створення дієвого механізму захисту прав неповнолітніх.

Сформульовано основні принципи законодавчого забезпечення захисту прав неповнолітніх у цивільному процесі.

Зазначені принципи мають бути відображені у нормах як матеріального, так і процесуального права. Метою законодавчого закріплення цих принципів є забезпечення якнайкращого захисту прав неповнолітніх під час розгляду цивільних справ за їх участю, а також доступності судового захисту та врахування їхніх вікових особливостей.

Розділ 2 «Суб’єкти процесуального захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві», який містить чотири підрозділи, присвячено дослідженню загальних положень судового захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві, визначенню правового становища неповнолітніх, законних представників, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокуратури під час захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві.

У підрозділі 2.1 «Загальні положення судового захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві» дисертант зазначає, що право неповнолітніх на судовий захист може бути реалізоване лише тоді, коли дії самої особи, її законних представників спрямовані на звернення до суду, де відбувається поєднання матеріального та процесуального права.

Підсудність справ, учасниками яких є неповнолітні особи, визначається за загальними правилами підсудності, оскільки спеціальних правил із цього приводу немає. Проте не всі правила про підсудність справ за участю неповнолітніх повністю задовольняють інтереси таких осіб. Тому перелік випадків, коли позов може бути поданий за місцем проживання чи перебування позивача, передбачений ч. 1 ст. 109 ЦПК України, має бути доповнений справами, позивачем у яких є неповнолітня особа.

Для встановлення того факту, що в конкретній справі неповнолітня особа може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді, оскільки справа виникає з відносин, у яких неповнолітній має право особисто брати участь, необхідна наявність додаткових доказів. На стадії же провадження у справі до судового розгляду суд не здійснює дослідження наявних у матеріалах справи доказів, а отже є ризик, що заява неповнолітнього буде повернена як така, що подана особою, яка не має повної цивільної процесуальної дієздатності. Тому для запобігання такій ситуації доцільно було б ввести до чинного законодавства норму, сформульовану у вигляді презумпції того факту, що неповнолітній, який подає позовну заяву, діє у справі, що виникла з правовідносин, у яких він має право брати участь особисто. Крім того, для забезпечення захисту прав та інтересів неповнолітніх, які є сторонами у справі, попереднє судове засідання має бути обов’язковим.

Права та законні інтереси неповнолітніх мають захищатися в будь-якому разі незалежно від складу учасників процесу, тому необхідно покласти на суд обов’язок не приймати відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, не визнавати мирової угоди у справах, у яких особа є неповнолітньою, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд повинен мати право за клопотанням сторони, яка є неповнолітньою, зважаючи на особливості розгляду справи, скоротити строки такого розгляду, якщо неповнолітній має відвідувати заклад освіти й не може з цих причин бути присутнім під час судового засідання, а тому зацікавлений у швидкому розгляді справи.

У підрозділі 2.2 «Правове становище неповнолітніх під час самостійного захисту своїх прав у цивільному судочинстві» зазначено, що обсяг цивільно-процесуальної правосуб’єктності неповнолітніх залежить від правосуб’єктності неповнолітнього у цивільному праві. З огляду на такий тісний зв’язок матеріальних норм з нормами цивільного процесу, автор пропонує запровадити в науковий обіг таку категорію, як «неповна цивільна процесуальна дієздатність». Такою дієздатністю в цивільному процесі мають наділятися неповнолітні особи у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь. Запровадження зазначеної категорії має спростити визначення правового статусу неповнолітньої особи в разі її участі у цивільному процесі. Сутність неповної процесуальної дієздатності полягає у визнанні за неповнолітніми особами на законодавчому рівні всіх прав та обов’язків осіб, які беруть участь у справі, та надання їм додаткових процесуальних гарантій, як особам, що не досягли повноліття.

ЦПК України не містить особливих норм, які б визначали процесуальне становище неповнолітнього. З огляду на це дисертантом обстоюється думка про те, що у справах, котрі випливають із правовідносин, суб’єктом яких є неповнолітня особа, остання є самостійним суб’єктом цивільного процесу, тобто позивачем або відповідачем. Інше розв’язання означеного питання суперечить інтересам дитини й позбавляє її права, наданого нормами як матеріального, так і процесуального права, на судовий захист свого цивільного права, яке порушене, невизнане або оспорюється, а також своїх сімейних прав та інтересів.

У підрозділі 2.3 «Правове становище законних представників під час захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві» дисертантом зазначено, що участь законних представників у справах, у яких захищаються права неповнолітніх, може бути обов’язковою або факультативною. Факультативною вона є у справах, що виникають з відносин, у яких неповнолітні особисто беруть участь, і залучення законного представника до участі в таких справах є правом, а не обов’язком суду. Участь законного представника під час розгляду інших категорій справ за участю неповнолітніх є обов’язковою.

Під час захисту прав неповнолітніх у цивільному процесі законний представник діє як самостійний суб’єкт, незважаючи на те що законне представництво є різновидом представництва у цивільному процесі.

Перелік осіб, які можуть бути законними представниками, не є вичерпним. Здебільшого законні представники й неповнолітні діти, яких вони представляють, пов’язані між собою родинними відносинами чи перебувають у стосунках, прирівняних до сімейних. Проте суб’єктний склад законного представництва не обмежується лише участю в судових процесах батьків (усиновлювачів) чи піклувальників. Законними представниками можуть бути також інші особи, яким таке право надане нормами матеріального права: баба, дід, особи, які взяли у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, сестра, брат, мачуха, вітчим, патронатні вихователі, прийомні батьки та батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу. Такі особи здійснюють свої права щодо захисту неповнолітньої дитини на тих самих засадах, що й батьки (усиновлювачі) та піклувальники, – без спеціальних на те повноважень.

Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. До встановлення опіки або піклування та призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (ст. 65 ЦК України). Таким чином, законними представниками неповнолітніх можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

У підрозділі 2.4 «Правове становище органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокуратури під час захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві» дисертантом визначено, що у випадках, установлених законом, звертатися до суду з заявами про захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб і брати участь у цих справах можуть прокурор, органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Участь у цивільному процесі зазначених органів є однією з форм діяльності держави, спрямованої на захист прав, свобод та інтересів дітей.

Законом передбачено набуття прокурором, органами державної влади та органами місцевого самоврядування прав осіб, в інтересах яких було здійснено звернення до суду, за деякими винятками. Саме це дає підстави вважати, що прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають у цивільному процесі особливий статус.

Таким чином, органи державної влади, місцевого самоврядування та прокуратури під час захисту прав неповнолітніх у цивільному судочинстві мають особливий процесуальний статус, що відрізняється від статусу інших осіб, які беруть участь у справі. Обсяг повноважень кожного з цих органів у цивільному процесі є однаковим, але випадки їх участі у справах щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх обмежені вказівкою норм матеріального права.

Розділ 3 «Процесуальні особливості розгляду окремих видів цивільних справ за участю неповнолітніх» містить два підрозділи і присвячений з’ясуванню особливостей захисту прав дітей під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та їх утримання, аналізу особливостей захисту житлових прав неповнолітніх у цивільному процесі.

У підрозділі 3.1 «Особливості захисту прав дітей під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» дисертант зазначає, що відносини, пов’язані з установленням походження та утриманням дітей, регулюються переважно нормами СК України. Процесуальне законодавство не містить окремих норм, які б регулювали особливості розгляду зазначених справ. Провадження у справах про встановлення або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів здійснюють за загальними правилами позовного провадження. Під час судового засідання досліджують, аналізують та оцінюють різноманітні докази, які надаються сторонами на підтвердження своїх вимог.

У ч. 3 ст. 128 СК України міститься вичерпний перелік осіб, які можуть бути позивачами у справах про визнання батьківства. На думку автора, коло осіб, які мають право звернутися до суду з позовом про визнання батьківства, має бути розширено за рахунок баби, діда, повнолітніх рідних братів і сестер неповнолітньої дитини, прокурора та дитини, яка набула повної цивільної дієздатності до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Особи, які звертаються до суду за захистом прав неповнолітніх, є позивачами, як захисники власного інтересу щодо виконання обов’язку з утримання дитини, та законними представниками неповнолітньої дитини під час захисту її прав та інтересів. Унаслідок цього вони мають у цивільному процесі подвійний статус. З огляду на те, що представник у судовому процесі має всі права особи, яку він представляє, таке подвійне процесуальне становище не ускладнює ведення процесу.

Предметом доказування у справах про визнання батьківства є факт походження дитини від відповідача. Походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин із застосовуванням будь-яких засобів доказування, передбачених цивільним процесуальним законодавством. Якщо в справі необхідно встановити походження дитини, призначення судово-генетичної експертизи є вкрай необхідним.

Закон не містить норми, у якій було б визначено чіткий перелік осіб, що мають право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Виходячи з аналізу чинного законодавства такі позови мають право пред’являти особи, яким законом надане право захищати права та інтереси неповнолітніх: той з батьків, з ким мешкає дитина, усиновлювач, піклувальник, патронатний вихователь, прийомні батьки, батьки-вихователі, органи опіки та піклування або сама особа, яка досягла чотирнадцяти років.

У підрозділі 3.2 «Особливості захисту житлових прав неповнолітніх у цивільному процесі» дисертант зазначає, що на сьогодні держава на законодавчому рівні встановлює певні гарантії захисту житлових прав неповнолітніх, але попри це житлові права неповнолітніх досить часто є об’єктом зловживань і протиправних дій з боку третіх осіб.

Суди розглядають різні категорії справ щодо захисту прав неповнолітніх на житло. Такі спори можуть бути пов’язані з договором найму житлового приміщення або з правом власності на житло. Підсудність таких справ спеціально не визначена. Спори, які виникають з договору найму житла, розглядають за місцезнаходженням відповідача. А спори, які виникають із права власності на житло, коли власником чи співвласником є неповнолітня особа або така особа має право користуватися житлом, яке перебуває у власності інших осіб, розглядають за місцезнаходженням такого житла.

У низці справ активну участь у захисті житлових прав неповнолітніх беруть органи опіки та піклування шляхом подання позову на захист їхніх прав або як треті особи.

Доки не закріплено норми про обов’язкову присутність представника органів опіки та піклування на судових засіданнях у разі, якщо розглядають справу стосовно дитини або з питань, що зачіпають її права, суд за власною ініціативою має залучати орган опіки та піклування до участі у справі відповідно до ч. 3 ст. 45 ЦПК України.

Однією з гарантій захисту житлових прав дітей, позбавлених батьківського піклування, є обов’язок суду накласти заборону на відчуження майна та житла дітей у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, про що суд повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла. Адже в разі позбавлення батьків батьківських прав дитина не позбавляється прав на майно своїх батьків, зокрема й на житло.

Судова практика свідчить про те, що права дитини на житло досить часто порушують її батьки шляхом позбавлення права власності на житло внаслідок продажу належної неповнолітній дитині житлової площі. У таких випадках ефективним є захист прав дітей органами опіки та піклування, на яких нормами матеріального права покладено обов’язок здійснювати контроль за належним управлінням батьками майном дитини, а нормами процесуального права надане право в разі порушення батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини звертатися до суду з позовом про захист прав останніх.

 

Таким чином, дисертант зауважує, що захист житлових прав неповнолітніх у порядку цивільного судочинства має свої особливості. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины