ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В НЕДІЛЬНИХ ШКОЛАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи, сформульовано положення наукової новизни і практичного значення роботи, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та їх впровадження у практичну діяльність.

У першому розділі «Теоретичні аспекти духовного виховання молодших школярів» здійснено ретроспективний аналіз проблеми духовності як результату виховання особистості, представлена еволюція поняття «духовне виховання» у педагогічній науці, розкрито сутнісну характеристику духовності особистості, з’ясовано аксіологічні засади формування духовності молодших школярів.

У контексті дослідження варто акцентувати увагу на педагогічних ідеях О. Вишневського, який розглядає процес формування духовності маленького українця на релігійно-християнських засадах. Поняття «духовність» ототожнюється з прагненням людини наблизитися до Бога, прийняти Його та керуватися Його заповідями у своєму житті. Саме духовність є джерелом мотивації моральної поведінки людини.

Узагальнення філософських, психологічних та педагогічних підходів дає змогу зробити висновок, що духовність є вищою сферою людського буття, регулятором поведінки і діяльності людини, її взаємин з іншими людьми та навколишнім світом. Тоді духовність особистості – це інтегральна якість, яка зумовлює спрямованість на творення власного ціннісно-значеннєвого поля, спосіб освоєння базових ціннісних орієнтацій у житті, міра набуття й актуалізації духовних цінностей. Виразом духовності є християнство, яке пропонує людині переорієнтацію мислення на вищий рівень у співпраці з Творцем.

У контексті дослідження, здійснюючи аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, охарактеризовано низку таких основних понять, як «духовне виховання», «моральне виховання», «релігійне виховання», «християнське виховання», «духовні цінності», «християнські релігійні цінності» та «ціннісні орієнтації». Різні напрями виховання – моральне, національне, естетичне, фізичне,  трудове та ін., – будучи взаємопов’язаними, впливають на духовне становлення особистості. Кожна з цих складових виховання розглядається в контексті християнської релігії. Аналіз праць науковців дав змогу окреслити етапи, шляхи та завдання духовного виховання, які передбачають безперервну систематичну працю щодо самопізнання і самовдоскона­лення, формування високих почуттів, культивування найкращих душевних якостей, плекання християнських сімейних цінностей тощо.

Духовне християнське виховання ґрунтується на цілісності християнського світосприйняття, розв’язанні основних проблем виховання у світлі християнської антропології й органічному поєднанні виховних впливів держави, сім’ї, церкви та школи. Родинне християнське виховання, християнські сімейні цінності мають великий вплив на подальший духовний розвиток дітей молодшого шкільного віку. Цілями духовного християнського виховання є: спрямованість людини до Бога (богоподібність), формування моральної, воцерковленої, релігійної, національно свідомої та цілісно сформованої особистості, яка усвідомлює свої обов’язки щодо сім’ї, суспільства, держави та церкви.

Педагоги відводять важливу роль Церкві та її впливу на духовне виховання особистості (Г. Ващенко, Ю. Дзерович, І. Огієнко, М. Стельмахович, К. Ушинський та ін.). Соціальний аспект Церкви сприяє взаємозбагаченню різних культур, цінностей, духовного розвитку людини. Аналіз літературних джерел (М. Боришевський, В. Зеньківський, С. Кучковський, О. Музичук та ін.) уможливив визначення основних характеристик релігійності дітей молодшого шкільного віку: суб’єктивізм, який визначається в оцінюванні релігійних правд; щирість, чуйність і правдивість поведінки оточення, що справляє на дітей вагомий вплив; надмірний ритуалізм; перехід від магічної до моральної релігійності, а також довів важливість формування у дитини релігійних цінностей та сприятливість дітей молодшого шкільного віку до форм і методів духовного виховання.

На основі представлених моделей ієрархій цінностей (О. Вишневський, Н. Жигайло, Й. Тішнер, М. Шелер) визначено рівні навчально-виховного процесу, що підносять учня на вищий щабель ціннісної системи: 1) інформація – це базові релігійні знання, якими повинен володіти кожен християнин; 2) формація, рівень якої виходить за межі інформації та передбачає формування вищих цінностей, які наближають людину до Творця; 3) трансформація – найвищий рівень цінностей, який зумовлює привілеювання мудрості над знаннями, уможливлює «зустріч творіння із Творцем». Проведений аналіз цінностей, що сприяють духовному та релігійному розвитку особистості, дав підстави стверджувати, що: по-перше, духовні цінності є пріоритетними в ієрархії цінностей сучасної людини; по-друге, християнство пропонує цінності найвищого рівня, які стають критерієм духовної особистості; по-третє, християнські релігійні цінності сприяють соціальному самовираженню особистості; по-четверте, важливими навчальними осередками, які втілюють потребу інкультурації та християнського духовного розвитку, є християнські загальноосвітні та недільні школи при церквах.

У другому розділі «Особливості процесу духовного виховання дітей початкових класів у недільних школах» на основі нормативних документів з’ясовано сутність християнських шкіл та їх роль у духовному вихованні молодших школярів; обґрунтовано необхідність створення своєрідної атмосфери у недільній школі як чинника духовного виховання молодших школярів; з’ясовані вимоги до особистості вчителя-виховника молодших класів недільної школи; розкритий інтегративний аспект уроків катехизації та іноземної мови в контексті діалогу культур.

Основними складовими духовності педагога недільної школи є: потреба жити і творити відповідно до ідеалів істини, добра і краси; ставлення до особистості дитини як найвищої цінності і мети виховання; сповідання вічних духовних цінностей; ставлення до педагогічної праці як основи і мети життя тощо. Вимогами особистісного характеру до особи вчителя-катехита є: особисті якості (позитивне ставлення до учнів, акцептація себе як вчителя-катехита, акцептація учнів, творча настанова, приязнь з Богом – святість життя та ін.), здібності (дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, комунікативні та ін.), головні чесноти (любов, справедливість, безкорисливість, покора, інтенсивна любов до правди). Аналіз завдань вчителя-виховника та вимоги, які до нього висуваються згідно з Положенням про порядок призначення на катехитичне служіння у недільних школах, дав змогу визначити основні принципи духовного виховання, на яких побудована його педагогічна діяльність: принцип любові, ненасилля, своєчасності, відповідальності, смирення та міри.

Недільна катехитична школа розглядається як спільнота, що бере важливу участь у духовному вихованні учнів. Особливостями, які творять своєрідну шкільну атмосферу та мають безпосередній вплив на духовне становлення особистості, є: оточення, вчителі, батьки, богопосвячені особи, священики, церква, навчально-виховний процес та ін. Спільнотний характер недільної школи має позитивний вплив на взаємозбагачення дітей духовними цінностями.

Сутність родинної атмосфери в школі виражається через особливе родинне ставлення один до одного, довіру, повагу, любов та ін. Одним із важливих чинників духовного виховання молодших школярів є необхідність творення саме такої атмосфери. Активна співпраця школи та сім’ї сприятиме творенню родинної атмосфери і запобіганню різним труднощам. У роботі представлені шляхи цієї співпраці, яка ведеться в українських християнських школах І ступеня та недільних парафіяльних школах.

Іноземна мова є одним із засобів духовного виховання молодших школярів на уроках катехизації. Аналіз тематичного блоку з іноземної мови для початкових класів загальноосвітніх шкіл дав змогу виявити присутність у ній елементів діалогу культур. Різні аспекти виховної функції уроку іноземної мови в початкових класах сприяють духовному збагаченню школярів, а також роблять можливим взаємозв’язок інформативного аспекту подібних уроків з релігійним компонентом.

У третьому розділі «Дослідно-експериментальна робота з формування духовної вихованості молодших школярів у недільній катехитичній школі» розроблено модель процесу духовного виховання молодших школярів в умовах недільної школи; визначено й експериментально перевірено педагогічні умови духовного виховання дітей молодшого шкільного віку; розкрито зміст, організаційні форми, методи та засоби духовного виховання; висвітлено методику та організацію формувального етапу експерименту; простежено динаміку духовної вихованості учнів експериментальних і контрольних груп.

З урахуванням даних емпіричних досліджень попередників, а також результатів констатувального етапу педагогічного експерименту обґрунтовано модель процесу духовного виховання молодших школярів в умовах недільної школи (див. рис. 1), яка містить такі елементи: мету, принципи, зміст, форми, методи, критерії формування духовної вихованості та педагогічні умови: використання духовного потенціалу катехизи; планомірний, цілеспрямований та систематичний характер комплексного застосування засобів катехизації з метою формування духовних цінностей; трансформування засвоєних дітьми знань духовно-морального характеру в особистісні переконання та активну діяльність задля утвердження в життя християнських цінностей.

Перша педагогічна умова – використання духовного потенціалу катехизи –  реалізовувалася на уроках катехизації за допомогою розробленої навчальної програми для молодших школярів, посібника «Промінчик любові», який був укладений відповідно до загальної катехитичної програми, під час спілкування з учнями, праці в парах, групах, проведення катехитичних ігор, участі в релігійних практиках.

Друга педагогічна умова – планомірний, цілеспрямований та систематичний характер комплексного застосування засобів катехизації з метою формування духовних цінностей – забезпечувалася взаємодією й координацією впливів усіх учасників виховного процесу; організацією педагогічної роботи з батьками вихованців; формуванням позитивної мотивації до релігійного життя як вихованців, так і батьків; побудовою виховного процесу засобами релігії на засадах пріоритету потреб і зацікавлень дітей молодшого шкільного віку; гуманізацією виховного процесу та здійсненням особистісно орієнтованого підходу до вихованців.