ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ ТА ПРОБЛЕМИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку країни потребує перетворення банківського сектору в ефективну систему акумулювання грошових ресурсів та спрямування їх у найбільш перспективні сектори економіки. Вдосконалення банківської системи, яка би сприяла розвитку країни, була самодостатньою і стійкою, здатною без загрози національним інтересам інтегруватися у світовий економічний простір, – на сьогодні актуальне завдання для банківських установ.

Успішність виконання цього завдання залежить передусім від забезпеченості кожного банку зокрема та банківської системи загалом власним капіталом, який є одним з найважливіших показників банківської діяльності, що забезпечує потрібний рівень капіталізації банків, характеризує їхню фінансову стійкість, ліквідність і здатність до подальшого розвитку.

Проблема підвищення рівня капіталізації банків зумовлює об’єктивну необхідність дослідження сучасної вітчизняної практики формування власного капіталу банків, порядку оцінювання величини та визначення рівня його адекватності потребам розвитку економіки країни, а також пошуку ефективних шляхів і джерел нарощення обсягів капіталізації, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи і збереженню її національних пріоритетів в умовах глобалізації фінансових ринків.

Дослідженню проблем формування й поповнення банківського капіталу присвячені праці багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних економістів. У наукових колах України цю проблему досліджували такі вчені: М. Д. Алексеєнко, З. М. Васильченко, О. В. Васюренко,

А. П. Вожжов, І. С. Гуцал, О. В. Дзюблюк, Ж. М. Довгань, А. М. Мороз, М. І. Савлук,

Р. І. Тиркало та ін. Серед російських дослідників слід вказати праці В. І. Колесникова,

А. М. Косого, О. І. Лаврушина, А. Ю. Сімановського, В. М. Усоскіна, В. А. Царкова та ін. Фундаментальними з цієї проблематики є дослідження західних науковців: Є. Брігхема,

Ч. Вулфена, Т. У. Коха, Ф. Мишкіна, П. Роуза, Дж. Ф. Сінкі та ін.

Переважна більшість праць вказаних вчених зорієнтована на дослідження економічної сутності банківського капіталу взагалі, особливостей його формування та управління. Водночас потребує глибшого вивчення питання сутності й ролі власного капіталу в забезпеченні достатньої капіталізації банків і банківської системи. Практично відсутні розробки щодо визначення внутрішньої здатності банків до підвищенні рівня капіталізації, не повною мірою дослідженими є питання застосування новітніх інструментів підтримання адекватності власного капіталу та нарощення обсягів капіталізації.

Актуальність зазначених аспектів, науково-теоретична і практична значущість цих проблем, недостатній рівень їхнього вивчення та обґрунтування зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету й основні завдання наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківської справи Тернопільського національного економічного університету як складова теми “Грошово-кредитна система України в умовах ринкових перетворень в економіці” (державний реєстраційний номер 0101U005698). Роль автора у виконанні цієї теми полягала у здійсненні розробок, пов’язаних із дослідженням особливостей формування власного капіталу комерційних банків і пошуком шляхів підвищення рівня їхньої капіталізації. Зокрема, автором досліджено розділ “Сучасні форми кредитного співробітництва комерційних банків із суб’єктами ринку”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності, особливостей формування та ролі власного капіталу банків у забезпеченні сучасного стану капіталізації банківської системи України, розробка практичних рекомендацій щодо пошуку пріоритетних шляхів нарощення обсягів капіталізації та вдосконалення способів і методів підтримання рівня достатності власного капіталу для забезпечення стабільного й динамічного функціонування банківської системи в умовах ринкового середовища.

Досягнення поставленої мети зумовило визначення та виконання таких завдань:

• з’ясувати теоретичні основи терміна “капітал банку”, розкрити його економічну сутність і характерні ознаки;

• виявити економічний зміст, функції власного капіталу як основи формування капіталу банку;

• дослідити порядок визначення власного капіталу банку, обґрунтувати важливість використання ринкового методу для розрахунку його величини;

• розглянути особливості процесу формування власного капіталу банками та розробити рекомендації щодо його вдосконалення;

• проаналізувати структуру власного капіталу банківської системи і груп банків на базі використання інструментарію економіко-математичних методів;

• провести оцінювання стану капіталізації та рівня достатності власного капіталу банківської системи України й обґрунтувати необхідність використання внутрішніх можливостей банків щодо нарощення обсягів капіталізації;

• з’ясувати особливості консолідації банків шляхом злиття і поглинання в умовах необхідності збільшення капіталізації та глобалізації фінансового ринку;

• розробити пропозиції щодо практичного застосування банками сек’юритизації активів для підвищення рівня достатності власного капіталу та диверсифікації джерел фінансування.

Об’єктом дослідження є діяльність банків щодо формування власного капіталу і забезпечення відповідного рівня капіталізації.

Предмет дослідження – механізм формування власного капіталу та нарощення рівня капіталізації банків України.

Методи дослідження. За основу дисертаційного дослідження взято діалектичний підхід до вивчення економічних і фінансових явищ, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій та взаємозалежностей їхнього розвитку. Теоретичну базу роботи становлять загальнонаукові методи і прийоми досліджень: 1) системного оцінювання при дослідженні економічної сутності капіталу банку; 2) аналізу й синтезу для визначення ролі власного капіталу у формуванні сукупного капіталу банків; 3) спостереження, порівняння, групування при вивченні порядку формування власного капіталу груп банків; 4) графічного зображення даних при оцінюванні стану капіталізації й достатності власного капіталу банківської системи; 5) кореляційно-регресійного аналізу для виявлення залежностей між чистими активами та власним капіталом банку;

6) статистичного аналізу (динамічні ряди, індекси) в дослідженні закономірностей формування власного капіталу груп банків; 7) прогнозування при визначенні величини власного капіталу та його складових для окремих груп банків і банківської системи; 8) модифікований метод ланцюгових підстановок у виявленні ступеня впливу факторів на рівень внутрішньої капіталізації банку.

Інформаційну основу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють діяльність банків, зокрема банківське законодавство, інструкції та положення; наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів з теорії банківської справи, банківського менеджменту; наукові та практичні дослідження у фахових економічних виданнях, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, періодичних видань з питань формування банківського капіталу; матеріали Національного банку України та Асоціації українських банків (АУБ); фінансова та статистична звітність банків; ресурси Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження процесу капіталізації банківської системи України, що дало змогу узагальнити наявні розробки й одержати такі наукові результати:

вперше:

• обґрунтовано концептуальний підхід до ринкового оцінювання величини власного капіталу банку з використанням методу дюрацій, у результаті чого стає можливим урахування таких складових: грошових ресурсів (потоки грошових коштів банку), часу (процес дисконтування) та ризику (процентна ставка); відповідно до цього встановлено, що ринковий підхід у визначенні величини власного капіталу банку відображає реальний рівень ризику дисконтованих грошових потоків, як надходжень за активами, так і виплат за пасивами з урахуванням очікуваних грошових потоків із позабалансових статей банку;

удосконалено:

• трактування сутності поняття “капітал банку” з урахуванням єдності матеріально-речового змісту та суспільно-економічної форми цієї дефініції; відповідно до цього визначено основні характеристики капіталу банку, які мають вагоме значення у системі банківського менеджменту: накопичена цінність у суспільстві; об’єкт управління, власності та розпорядження; економічний, інвестиційний ресурс; джерело доходу і носій фактора ризику;

• оцінювання внутрішньої здатності банків щодо підвищення рівня капіталізації за рахунок реінвестування чистого прибутку на основі використання багатофакторної мультиплікативної моделі; це дало змогу з’ясувати, що збільшення кожного фактора цієї моделі (маржі прибутку, дохідності активів, мультиплікатора капіталу та коефіцієнта реінвестування) веде до зростання рівня капіталізації банку і зниження ризиковості його діяльності.

дістало подальший розвиток:

• обґрунтування змісту балансового, регулятивного та економічного капіталу банку, що зумовлено особливостями їхньої структурної будови і потребами достовірного визначення консолідованої величини реальних банківських ризиків у контексті нових положень Базельських вимог; це дасть змогу банкам сформувати власний капітал, необхідний для покриття втрат від непередбачуваних ризиків у межах підтримки відповідного стандарту платоспроможності, а також адекватно оцінити загальний рівень достатності власного капіталу й проаналізувати стратегію щодо його підтримки на перспективу;

• визначення змісту поняття “капіталізація банку” як сукупності економічних відносин між суб’єктами ринкового середовища щодо формування, оцінювання та використання їхнього власного капіталу; це дало змогу обґрунтувати розмежування понять “пряма капіталізації банку” – як безпосереднє поповнення власного капіталу банку за рахунок реінвестування певної частини чистого прибутку і “зворотна капіталізація банку” – як процес визначення вартості акцій банку на основі прибутку, який він генерує, здійснюючи активні операції на ринку фінансових послуг;

• визначення теоретичних аспектів інтегральної оцінки достатності власного капіталу банку; на відміну від існуючого підходу, який акцентує увагу на врахуванні кредитного ризику активних операцій банку в процесі обчислення економічних нормативів капіталу, запропоновано комплексний підхід з урахуванням впливу фінансового важеля (лівериджа) та рівня іммобілізації капіталу, що сприяє формуванню оптимального співвідношення власного капіталу і банківських зобов’язань, а також робить можливим вчасне виявлення капіталу, спрямованого на фінансування недохідних банківських активів;

• обґрунтування переваг консолідації банківського капіталу шляхом злиття та поглинання банків на основі положень синергетичної теорії, яка, на відміну від інших розроблених теорій, зорієнтованих на задоволення власних амбіцій менеджерів банку, базується на поняттях циклічності й нелінійності природного розвитку суб’єктів економічної системи в умовах ринку, передбачає досягнення фінансової та операційної синергії, підвищення капіталізації й рентабельності банків за рахунок ефекту масштабу як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні;

Практичне застосування одержаних результатів. Запропоновані в дисертації підходи, методи та отримані результати мають практичне значення для активізації процесу нарощення банками обсягів капіталізації, підвищення рівня достатності власного капіталу і полягають у таких положеннях: 1) рекомендації щодо виявлення величини втрат власного капіталу банку та вимірювання рівня ризику від змін процентних ставок; 2) пропозиції щодо аналізу структурної будови власного капіталу банку та прогнозування його обсягів; 3) обґрунтування необхідності врахування функціональної залежності чистих активів і власного капіталу при виборі джерел нарощення капіталізації банку; 4) рекомендації щодо застосування фінансового інструменту сек’юритизації активів для підвищення рівня адекватності власного капіталу банку.

Окремі положення та пропозиції дисертації взяті для впровадження банками України: рекомендації використання економіко-математичних методів для аналізу структурної будови власного капіталу та прогнозування його обсягів враховані Хмельницькою філією ПриватБанку (довідка № 15.01.201-46 від 26.09.2007 р.), пропозиції щодо врахування дії мультиплікатора капіталу в досягненні бажаної прибутковості за наявного ризику прийняті Філією “Відділення Промінвестбанку в м. Тернопіль” (довідка № 4234 від 02.10.2007 р.), можливості використання мультиплікативної моделі оцінки рівня внутрішньої капіталізації банку розглянуті Хмельницькою обласною філією Укрсоцбанку (довідка № 03-18/26 від 04.10.2007 р.), рекомендації щодо використання ринкового методу визначення величини власного капіталу враховані в практичній діяльності Тернопільською філією ВАТ АБ “Укргазбанк” (довідка № 01/18-808 від 10.10.2007 р.).

Науково-методичні розробки, запропоновані в роботі, впроваджені у навчальний процес Тернопільського національного економічного університету при викладанні курсу “Банківські операції” (довідка № 126-25/1389 від 04.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні положення, наукові результати дослідження, рекомендації, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, одержані автором самостійно та є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію й отримали позитивну оцінку на 10 наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 2004 р., 2006 р.), “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (м. Хмельницький, 2004–2005 рр.), “Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства” (м. Житомир, 2005 р.), “Економічні проблеми ринкової трансформації України” (м. Львів, 2005 р.), “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.), “Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки” (м. Чернівці, 2006 р.), “Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2006 р.), “Перспективи та пріоритети розвитку економічного аналізу” (м. Донецьк, 2006 р.).

Наукові публікації. За темою й результатами дисертаційного дослідження опубліковано 22 наукові праці в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом авторського матеріалу 8,51 д. а., із них 12 статей – у провідних фахових виданнях загальним обсягом 6,62 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 192 сторінки, що вміщує 19 таблиць на 19 сторінках, 23 рисунки на 23 сторінках, 23 додатки на 38 сторінках. Список використаних джерел налічує 225 найменувань на 20 сторінках.