РАЗРАБОТКА СПОСОБОВ ПОВЫШЕНИЯ СВЯЗУЮЩЕЙ СПОСОБНОСТИ ТЕХНИЧЕСКИХ ЛИГНОСУЛЬФОНАТОВ ДЛЯ СОЗДАНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКИ БЕЗОПАСНЫХ И КАЧЕСТВЕННЫХ ЛИТЕЙНЫХ СВЯЗУЮЩИХ



Название:
РАЗРАБОТКА СПОСОБОВ ПОВЫШЕНИЯ СВЯЗУЮЩЕЙ СПОСОБНОСТИ ТЕХНИЧЕСКИХ ЛИГНОСУЛЬФОНАТОВ ДЛЯ СОЗДАНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКИ БЕЗОПАСНЫХ И КАЧЕСТВЕННЫХ ЛИТЕЙНЫХ СВЯЗУЮЩИХ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


                У вступі надано загальну характеристику роботи, обґрунтовано її актуальність, відповідність сучасним науковим напрямам, поставлено мету та завдання досліджень, визначено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, наведено інформацію про особистий внесок автора та дані щодо апробації матеріалів дисертаційного дослідження.


                У першому розділі проведено комплексний аналіз стану проблеми використання лігносульфонатних матеріалів у ливарному виробництві як зв’язуючих матеріалів. Досліджено виробництво ЛСТ, ґенезу та фізико-хімічну природу; ретроспективу та досвід використання як ливарного зв’язуючого; наукові напрацювання стосовно покращення їх  властивостей.


                Змістовно визначено проблему дослідження, яка полягає у протиріччі між комплексом позитивних властивостей – екологічність, відносно низькі закупівельні ціни, та несхильність до дорожчання, технологічність, тривалий досвід використання, спрощена регенерованість, недефіцитність, з одного боку; та низькими характеристиками міцності (0,03 – 0,05 МПа/%), що не дозволяє широко використовувати цей матеріал в технологічних процесах литва, – з іншого.


                З точки зору наявних досліджень проблеми підвищення зв’язуючих властивостей ЛСТ найбільш перспективними є методи модифікування. Вони полягають у цілеспрямованому впливі на їх структуру унаслідок використання різноманітних методів впливу, зокрема: хімічного, фізичного, променевого. Найбільш плідним є хімічний метод модифікування.     Практичним вирішенням зазначеної проблеми є комбіноване їх використання в суміші з іншими матеріалами, які мають більш високі показники міцності, наприклад, синтетичні смоли та масляні зв’язуючі.


                У теоретичному плані є численні наукові публікації з цієї проблеми, але не існує будь-якої цілісної теорії, що дає розуміння причин такого стану ЛСТ та можливість розробляти на їх основі принципово нові зв’язуючі матеріали з властивостями міцності, які відповідають сучасним вимогам.


                У другому розділі розглянуто теоретичні передумови можливостей підвищення властивостей міцності ЛСТ, виявлено причину, що спричиняє її низькі показники, сформульовано умови, за яких зв’язуюча здатність ЛСТ може бути покращена, запропоновано гіпотезу щодо розв’язання цієї проблеми.


                Встановлено, що передумовами підвищення показників міцності ЛСТ є:


                – їх генетична природа – лігнін, який у структурі рослинного матеріалу виконує функції скріплювання та забезпечує відносно високі показники міцності, яким відповідають тривимірні сітчаті полімерні структури;


                – поліфункціональність макромолекули лігніну, що дозволяє за певних умов реалізації їх потенціалу отримувати міцні поперечні зшивання олігомолекул ЛСТ;


                – на нанорівні олігомолекула ЛСТ складається з трьох видів мономерних елементів, що розширює можливість отримання різноманітних конформаційних молекулярних структур з міцними міжмолекулярними зв’язками;


                – процеси, що приводять до зміни молекулярно-масового розподілу (ММР) у напрямі зростання молекулярної маси ЛСТ (установлено та доведено науковими роботами А. П. Сьоміка).


                Визначено, що впливовим чинником забезпечення міцності будь-якого зв’язуючого матеріалу є етап приготування суміші, а саме рівномірність нанесення зв’язуючого на зерна наповнювача, що зменшує внутрішні напруги в плівках та манжетах у процесі твердіння при формоутворенні ливарного стрижня або форми.


                Доведено, що причиною незадовільного стану зв’язуючої здатності ЛСТ є висока гетерогенність їх молекулярної структури (від 5000 у.о.м. до 5 млн у.о.м.). Рідина ЛСТ фактично представлена у вигляді квазіемульсії, де у водяному розчині масивні елементи розподілено між малими за масою та неспроможними до утворення міцних полімерних структур компонентами.   Такий стан ЛСТ при твердінні унеможливлює формування тривимірних сітчастих полімерних структур, що зумовлює негативні показники міцності зв’язуючого матеріалу.


                Теоретично визначено, що умови, за яких зв’язуюча здатність ЛСТ може бути покращена, полягають у гомогенізації їх олігомолекулярного складу в початковому об’ємному рідкому стані та використанні засобів впливу що сприяють ініціювання процесів структуроутворення при твердінні.


                Вищенаведене дозволяє запропонувати робочу гіпотезу, що полягає у попередній обробці ЛСТ модифікаторами комплексної дії та методами високоенергетичного впливу, які б:


                на стадії об’ємного рідкого стану ЛСТ дозволяли провести гомогенізацію їх молекулярно-масової структури;


                на стадії підготовки до використання зв’язуючого матеріалу сприяли ініціюванню процесів структуроутворення;


                на стадії приготування суміші, у колоїдному стані, забезпечували формування урівноважених плівок та манжет, що забезпечують високі адгезійні властивості;


                на стадії твердіння забезпечували формування тривимірного сітчастого полімеру, якому відповідають підвищені показники міцності.


                Експериментальна перевірка запропонованої гіпотези дозволить у тій чи іншій формі запропонувати результативні способи підвищення зв’язуючої спроможності ЛСТ.


                У третьому розділі проведено експериментальні дослідження з перевірки теоретичних положень щодо можливостей підвищення зв’язуючої спроможності ЛСТ.


                Розглядаючи ЛСТ як квазіемульсію, було запропоновано як інструмент гомогенізації їх олігомолекулярної структури, тобто потенційних модифікаторів, використання поверхнево-активних речовин неіоногенного типу (НПАР) – деемульгаторів, що найбільш дієво впливають на емульсійні розчини. Разом з цим, досліджувався вплив на зв’язуючу спроможність ЛСТ речовин різних класів, зокрема: мінеральних кислот, лужних розчинів та солі, що поставали як модифікатори.


                Механізм гомогенізації молекулярного складу ЛСТ при застосуванні НПАР пояснюється природою їх дії, що полягає в агрегатуванні насамперед низькомолекулярних фракцій лігносульфонових кислот.


                Як інструмент сприяння ініціюванню процесів структуроутворення було запропоновано використання методів високоенергетичного механічного впливу (механоактивації) у процесі обробки на дезінтеграторних установках (УДА 100).


 


                Встановили, що найбільш ефективними способами підвищення зв’язуючої спроможності ЛСТ є їх модифікування НПАР (рис. 1, а) та механоактивація (рис. 1, б).  В обох випадках отримували чітко виражений, сталий та повторюваний результат незалежно від виду, марки та виробника ЛСТ.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины