ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначаються методологічні й теоретичні засади, нормативна та емпірична бази дослідження, формулюється його наукова новизна, показано теоретичне і практичне значення, вміщено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру роботи.

Розділ 1 “Цілі і сутність інноваційної діяльності” включає два підрозділи присвячені інноваційній політиці як стрижневій складовій управління економікою на сучасному етапі, інноваційній діяльності та програмному регулюванню як засобу державного впливу на інноваційний розвиток.

У підрозділі 1.1 “Інноваційна діяльність як об’єкт інноваційнї політики та управління економікою на сучасному етапі” розкриваються поняття “інновація”, “інноваційний розвиток”, “інноваційна політика”. Остання розглядається як стрижнева складова управління економікою. Інноваційний процес (інноваційна діяльність) витлумачено як перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів на фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. Досліджується сутність (склад, структура) інноваційного  процесу, що у подальшому дало змогу обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення його господарсько-правового забезпечення. В межах життєвого циклу інновацій − створення інновації і потужностей для її використання, зростання виробництва і продажу, насичення ринку та занепаду і зняття продукту з виробництва – виділяються окремі етапи (науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний). Вони охоплюють такі види (інноваційної) діяльності, як фундаментальні та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські і дослідно-експериментальні розробки, промислове виробництво нових товарів, масове виробництво тощо, а відносини (господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські), що виникають на зазначених етапах, виступають об’єктом господарсько-правового регулювання.

Запропоновано головний критерій ефективності господарсько-правового регулювання (забезпечення) інноваційної діяльності, яким могло б бути створення такого господарського середовища, в якому інновації стали б іманентним елементом господарсько-виробничих, організаційно-господарських або внутрішньогосподарських відносин, а суб’єкти інновації  не тільки були активними в інноваційній діяльності, але й не могли б без неї вистояти в конкурентній боротьбі на внутрішньому та зовнішньому ринках.

У роботі обґрунтовується, що попередній курс інноваційного розвитку, орієнтований на те, щоб “наздогнати” країни-лідери у сфері інноваційного розвитку, традиційно властивий як для директивно-адміністративного управління колишнього СРСР, так і для дореволюційної Росії ще часів великої реформи 1861 р., є методологічною помилкою, оскільки здійснювався (за винятком воєнно-промислового комплексу) шляхом закупівлі технологій, котрі зазвичай виявлялися новими лише для країни-одержувача (розвинені країни не передають вільно найсучасніші технології, щоб не створювати собі конкурентів) або такими, що деформують пропорції суспільного виробництва, призводять до суперечностей між виробництвом і соціальним сектором або спрямовані на використання іноземної сировини. За час адаптації запозичуваних технологій до місцевих умов і деякого наближення “наздоганяючого”  до передових країн останні встигали навіть збільшити розрив між ними і маргінальними суспільствами. Такий курс інноваційного розвитку у дисертації віднесено до екстенсивних методів. Більш доцільним має бути визнаний курс випереджального розвитку в рамках постіндустріалізації, який може бути забезпечений лише шляхом нарощування обсягу нових знань.

У підрозділі 1.2 “Програмне регулювання як засіб державного впливу на інноваційний розвиток” зазначено, що на інноваційну діяльність держава впливає через свою регуляторну політику за допомогою програмно-цільових методів управління. Обґрунтовується, що застосування програмно-цільових методів, програмно-цільового підходу у розвитку інноваційної діяльності зумовлене багатьма чинниками. По-перше, це прогресуюче відставання України в галузі інновацій від високорозвинених держав, яке зумовлює не тільки глибокі економічні, а й політичні наслідки і стає чи не найважливішою державною проблемою, невирішення якої загрожує суверенітету, національній безпеці країни. По-друге, це необхідність підвищення рівня конкурентоспроможності економіки та національної безпеки держави. По-третє, це потреба у поєднанні зусиль, які докладаються щодо створення інновацій, формування і реалізації єдиної інноваційної політики, необхідність інтеграції всіх складових інноваційного ланцюга (освіта – наука – виробництво). Програмно-цільовому методу планування іманентно властива системна, проблемоорієнтована спрямованість. Водночас  законодавча інноваційна політика в Україні не завжди базується на системному, проблемоорієнтованому підході. Окремі закони з питань цієї політики не пов’язані між собою; не всі законопроекти, які, здавалося б, безпосередньо мали б бути спрямовані на реалізацію інноваційної політики, працюють на її цілі. Як результат відсутності системного, проблемоорієнтованого підходу, норми законопроектів, котрі мають регламентувати сфери, що є складовими науково-технічного прогресу (освіта, наука, виробництво), не пов’язані між собою. Положення цих законопроектів (зокрема, проектів законів про освіту) акцентуються на окремих питаннях локальної значущості (так званих “псевдопроблемах”), ніяк не впливаючи на вирішення глобальних, справжніх проблем інноваційної діяльності. Проблемою є також недостатній рівень зацікавленості й економічного стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності підприємств з боку держави. Необхідно розробити єдину національну програму інноваційного розвитку економіки країни, яка б включала (в якості підпрограм) програми інноваційного розвитку науки, освіти та виробництва (національні проекти). Ця національна програма повинна: 1) пов’язувати завдання зазначених підпрограм на досягнення  єдиної мети – створення в країні суспільства знань; 2) створювати базу для ефективної системи державного управління інноваціями.