ЮРИДИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ ЯК ЗАСІБ ПІЗНАННЯ ПРАВОВИХ ЯВИЩ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета і задачі дослідження, об’єкт і предмет; сформульовано основні практичні результати дослідження, наукову новизну та особистий внесок здобувача у розробку даної проблеми, наведено відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика юридичних конструкцій» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці поняття юридичних конструкцій та їх особливостей, виокремленню видів юридичних конструкцій та їх функцій як складової механізму правового регулювання.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості юридичних конструкцій» увага приділяється огляду позицій і підходів, котрі склалися у науковому середовищі стосовно юридичної конструкції; визначенню поняття юридичної конструкції як феномену та з’ясування особливостей юридичної конструкції як правової категорії. Висвітлюється питання про те, що в юридичній науковій літературі юридичну конструкцію вбачають і характеризують як: засіб, інструмент пізнання правових явищ (О. Ф. Черданцев); особливе правове явище (С. С. Алексєєв); метод пізнання права (О. Ф. Черданцев); визначальний елемент змісту права (С. С. Алексєєв); доктринальний засіб юридичної техніки (М. Л. Давидова, Ж. О. Дзейко); засіб побудови нормативного матеріалу (Р. Ієрінг, О. О. Красавчиков, Д. В. Вінницький); текстуальний вираз норми права (М. М. Тарасов); модель, схему відображення правових явищ (С. С. Алексєєв); модель, типовий зразок, що використовується законодавцем для побудови правових норм (Ю. В. Грачова, Т. В. Кашаніна); процес юридичного конструювання (Д. Є. Пономарьов); модель врегульованих правом суспільних відносин (О. Ф. Черданцев, Т. В. Кашаніна). 

Виходячи з цього, звернено увагу на дві основні концептуальні позиції щодо сутності юридичної конструкції. Перша пов’язує конструкцію з доктринальним рівнем існування права, розглядаючи її як засіб його пізнання чи як засіб конструювання ідеальної структури права (прихильниками є – Р. Ієрінг, С. С. Алексєєв, М. М. Тарасов). Друга – зосереджує увагу на прикладному значенні юридичних конструкцій, вбачаючи в них інструменти правотворчої техніки, тобто схеми, які законодавець повинен наповнити нормативно-правовим змістом (послідовниками є – А. В. Іванчин, Л. Л. Кругликов, О. Є. Спиридонова).

Запропоновано авторське визначення поняття юридичної конструкції як засобу пізнання правових явищ, під яким розуміють логіко-теоретичну модель системно-структурного розташування правового матеріалу, котра забезпечує внутрішню єдність змісту правового явища та об’єктивне елементно-структурне відображення його сутності.

У підрозділі 1.2 «Види юридичних конструкцій» наводиться й аналізується класифікація існуючих видів юридичних конструкцій. Означена класифікація доповнюється легітимаційним та трансситуаційним (трансферабельним) видами юридичних конструкцій як засобів пізнання юридичних явищ та характеризуються їх особливості. За своєю сутністю юридичні конструкції наділені легітимаційним характером, що є основою їх практичної доцільності та виправданості, тому за способом закріплення доречно виокремити легітимаційний вид юридичних конструкцій.

Процес розуміння правового явища нерозривно поєднаний з трансформаційним, проектним мисленням, котре спрямовує від явища до суті. Кожна юридична конструкція має певний проектний, трансферабельний ресурс, так звану трансферабельну корисність, тобто можливість передачі сутності явища у схематичному, модельному виконанні, тому за ступенем досконалості варто виокремити трансситуаційний (трансферабельний) вид юридичних конструкцій.

Виокремлюються види юридичних конструкцій, що можуть слугувати у якості засобів пізнання правових явищ: за сферою дії: загально-правові (універсальні) та галузеві (локальні); за галузями права: конституційні, цивільні, податкові та інших галузей права; у залежності від поділу системи права: приватно-правові і публічно-правові; у залежності від призначення галузей права у правовому регулюванні: матеріально-правові та процесуально-правові; за походженням: національні, рецепійовані, імплементовані, уніфіковані; за галузевою належністю: власні (галузеві) та запозичені з іншої галузі; за часом існування і ступенем поширення: традиційні, інноваційні, експериментальні; за джерелами права: закріплені в нормативно-правових актах, актах судової правотворчості, нормативних договорах і правових звичаях; за способом закріплення: текстуальні і смислові; за функціональним спрямуванням і формою існування: нормативні (юридико-технічні, техніко-юридичні) та теоретичні (теоретико-юридичні); за методом правового регулювання: імперативні і диспозитивні; за соціальним спрямуванням: регулятивні та охоронні; за взаємодією елементів: статичні й динамічні; за часом дії: постійні й тимчасові; за ступенем повноти: повні та часткові; за складом елементів (прості і складні); за формою законів, в яких закріплюються конструкції (кодифікаційні, поточної законотворчості); за обов’язковістю елементів: з обов’язковими елементами та необов’язковими (несуттєвими); за суб’єктами правотворчості: ті, що створюються представницькими і виконавчими органами державної влади, і приймаються безпосередньо населенням конкретного територіального утворення; за достовірністю та рівнем наближення до реальних правових явищ: істинні (реальні) й хибні (фіктивні) або штучні; за ступенем досконалості (за ступенем наукової розробки юридичних конструкцій): досконалі (якісні, науково обґрунтовані) та недосконалі (неповні, дефектні).

У роботі акцентується увага на розмежуванні теоретичних і нормативних (закріплених в нормах права) юридичних конструкцій.

У підрозділі 1.3 «Функції юридичних конструкцій як складової механізму правового регулювання» запропоновано визначення поняття функцій юридичної конструкції, під якими розуміють напрями її впливу на суспільні відносини, котрі виявляють і відображають іманентну динаміку функціонування означених відносин як явищ об’єктивної дійсності.

Серед функцій, котрі здатні виконувати юридичні конструкції як складова механізму правового регулювання, зазначено такі: моделювання; правотворчу (нормативну, нормоутворюючу); модифікації системи законодавства (модифікаційну); інтегративну (об’єднуючу), консолідуючу; практичну; інтерпретаторську (роз’яснювальну); демонстраційну; пізнавальну (гносеологічну); гносеолого-методологічну; техніко-юридичну; концептуальну.