ВІКТИМОЛОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЮЮТЬСЯ ВІДНОСНО ОСІБ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ БРОДЯЖНИЦТВОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Місце злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, у структурі злочинності (соціально-кримінологічний аналіз)” складається з трьох підрозділів, у яких надано характеристику бродяжництва як маргінального соціального явища; визначено кримінологічні показники злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, та детермінанти цих злочинів.

У підрозділі 1.1 “Характеристика бродяжництва як маргінального соціального явища” зазначено, що проблема бродяжництва має комплексний характер.

Досліджено історичні етапи існування бродяжництва як явища в країні та встановлення відповідальності за ці дії за період СРСР та незалежної України. З’ясовано, що за радянських часів бродяжництво розглядали як соціально-негативне явище, було встановлено відповідальність у кримінальних кодексах УРСР за зайняття бродяжництвом, жебрацтвом або ведення іншого паразитичного способу життя. Під бродяжництвом розуміли періодичну зміну місця перебування осіб з метою ухилення їх від суспільно корисної праці. У зв’язку з набуттям незалежності України й реформуванням кримінального законодавства відповідно до норм міжнародного права та принципів демократичної правової держави у 1992 р. це діяння було декриміналізоване. У сучасних нормативно-правових актах категорія “бродяжництво” відсутня.

На сьогодні визначено такі категорії, як: бездомні особи (повнолітні особи, які не мають житла, призначеного та придатного для проживання, й особи, які отримують послуги тимчасового притулку в закладах для бездомних осіб та інших соціальних закладах і установах, що надають такий притулок), безпритульні особи (повнолітні особи, які проживають на вулиці, в парках, підвалах, під’їздах будинків, на горищах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, не призначених та не придатних для проживання, у тому числі жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані), жебраки (особи, які через небажання (неможливість) працювати й фінансові ускладнення живуть на пожертви інших громадян), безпритульні діти (діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання).

На підставі аналізу цих категорій надано визначення поняття “особи, які займаються бродяжництвом”. Для цих осіб характерні такі ознаки: не мають житла, призначеного для проживання, чи умисно ухиляються від проживання в наявному житлі; постійна зміна місця перебування; відсутність постійного джерела прибутку тощо.

На бродяжництво впливають такі фактори:

– суб’єктивні: небажання працювати, зловживання алкоголем і, як наслідок, розрив соціально позитивних зв’язків і відносин зі своїм близьким оточенням, втрата сім’ї; соціально-психологічні прояви особистісних розладів, які виражаються в періодичній потребі зміни соціального оточення у зв’язку з психічними відхиленнями (поріоманія); емоційне навантаження й низький матеріальний рівень у багатодітних сім’ях, що призводить до непорозуміння між батьками та дітьми і, як наслідок, зростання кількості бездоглядних та безпритульних дітей;

– об’єктивні: відсутність постійного місця проживання у зв’язку з випадками незаконного відчуження житла; недостатня кількість робочих місць; відсутність ефективного соціального захисту інвалідів і людей похилого віку, які внаслідок бідності, самотності, хвороби, віку, злочинних дій відносно них опинилися без місця проживання та засобів для існування; неблагополучні сім’ї, які не спроможні виконувати виховні функції, унаслідок чого зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування.

Бродяжництво визнане фоновим явищем злочинності, яке виявляється в тому, що, з одного боку, особи, які займаються бродяжництвом, виступають як суб’єкти вчинення різних протиправних діянь, з іншого – як жертви злочинів.

У підрозділі 1.2 “Кримінологічні показники злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” здійснено аналіз кількісних та якісних показників злочинів, вчинених відносно осіб, які займаються бродяжництвом (у статистичних обліках Департаменту інформаційного забезпечення МВС України щодо категорії цих потерпілих вживають термін “особи без певного місця проживання”), визначено проблему латентності цих злочинів та обставини, що її зумовлюють.

Встановлено, що протягом 2004–2012 рр. на території України було зареєстровано 92 злочини, вчинені відносно осіб, які займаються бродяжництвом. Зокрема, у 2004 та 2005 рр. зареєстровано по 11 таких злочинів, у 2006 р. – 6, у 2007 р. – 7, у 2008, 2009 та 2010 рр. – по 10, у 2011 р. – 14, у 2012 р. – 13. Динаміка злочинів свідчить про загальну тенденцію до зростання цих злочинів протягом 2008–2012 рр.

На основі дослідження географії злочинності виявлено області з найвищою й найнижчою інтенсивністю злочинності: у Київській області – 34, Донецькій – 11, Запорізькій – 10, АР Крим – 8, Львівській та Херсонській – по 6, Одеській – 5, Дніпропетровській – 4, Івано-Франківській – 2, Миколаївській, Вінницькій, Полтавській, Чернігівській, Житомирській та Рівненській – по 1 злочину. Загальний показник злочинності в центральних та західних областях України також нижчий. Це пояснюється вищим соціально-культурним рівнем населення (освітній рівень, слідування традиційному укладу життя та звичаям, стереотипи поведінки, зумовлені релігійними, історичними та іншими факторами), співвідношенням міських й сільських жителів цих областей. У зв’язку з тим, що бродяжництво розвивається переважно в містах, кількість вчинених злочинів у містах становить 85%, тоді як у сільській місцевості – 15%. У розрізі пір року щодо вчинення злочинів маємо таку картину: взимку – 22 злочини (24%), навесні – 18 злочинів (20%), влітку – 24 злочини (26%), восени – 28 злочинів (30%).

Установлено, що в структурі злочинів, учинених відносно осіб, які займаються бродяжництвом, переважають насильницькі злочини (82,6%), далі – корисливо-насильницькі (8,7%), хуліганство (7,6%), інші злочини (1,1%).

Офіційні дані, які свідчать про незначне зростання останніми роками кількості злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, не відображають реального стану вчинення цих злочинів в Україні.

Злочинам, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, притаманний високий рівень латентності. Так, 43% опитаних працівників ОВС (241 респондент) зазначили, що злочини, вчинені відносно осіб, які займаються бродяжництвом, належать до злочинів високої латентності, 35% – середньої, 22% – низької.

До причин латентності цих злочинів віднесено: суб’єктивні (незвернення постраждалих осіб до правоохоронних органів через страх як перед особами, що вчинили злочини відносно них (втрата авторитету серед оточення, оскільки в більшості випадків злочинцями є особи, які також займаються бродяжництвом), так і перед працівниками правоохоронних органів, зокрема через негативне ставлення до осіб, які займаються бродяжництвом); об’єктивні (нереєстрація злочинів працівниками чергових частин ОВС у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують особу та місце її проживання; нереєстрація злочинів з метою створення обстановки кримінального благополуччя в районі; неправильна юридична оцінка з боку правоохоронних органів вчинення суспільно небезпечних дій відносно осіб, які займаються бродяжництвом, з метою приховування вчинення тяжкого злочину й реєстрації злочину невеликої тяжкості або з інших причин).

У підрозділі 1.3 “Детермінанти злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” визначено основні причини й умови, що сприяють вчиненню цих злочинів. З’ясовано, що визначення причин та умов злочинів, вчинених відносно осіб, які займаються бродяжництвом, має суттєве значення для розробки системи раціональних та ефективних запобіжних заходів.

Основними причинами цих злочинів є: 1) соціально-економічні: низький матеріальний рівень значної частини громадян; значний рівень безробіття; відсутність житла; втрата соціальних зв’язків; зловживання алкогольними напоями та вживання наркотиків; зневажливе, байдуже ставлення інших громадян до осіб, які займаються бродяжництвом; 2) морально-виховні: відсутність належного виховання дітей у неблагополучних сім’ях; послаблення виховного впливу школи тощо.

До основних умов, які сприяють учиненню злочинів відносно осіб, які займаються бродяжництвом, належать: 1) недоліки в діяльності правоохоронних органів, зокрема, неефективна діяльність ОВС щодо протидії цим злочинам; 2) відсутність контролю за належним виконанням своїх функціональних обов’язків працівниками державних органів соціального захисту населення й благодійних організацій, які працюють з малозабезпеченими, самотніми в похилому віці громадянами, багатодітними сім’ями; 3) відсутність системи своєчасного виявлення та обліку осіб з психічними відхиленнями, спосіб життя й поведінка яких свідчать про реальну можливість вчинення насильницького злочину, неналежний рівень співробітництва між медичними та правоохоронними органами; 4) недосконалість нормативно-правової бази, спрямованої на запобігання злочинам, у тому числі й профілактику злочинів, на захист жертв злочинів від злочинних посягань; 5) недосконалість системи профілактики злочинів, а також віктимологічної профілактики загалом і профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, зокрема.

Обґрунтовано, що для нейтралізації причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів відносно осіб, які займаються бродяжництвом, передусім, на державному рівні необхідно вжити заходів для зниження кількості осіб, які займаються бродяжництвом (бездомних, безпритульних, жебраків, безпритульних дітей).

Розділ 2 “Віктимологічні аспекти характеристики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” складається з двох підрозділів, у яких розглянуто питання щодо віктимологічних чинників злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, та віктимологічної характеристики цих осіб.

У підрозділі 2.1 “Віктимологічні чинники злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” визначено чинники цих злочинів крізь призму віктимологічних категорій: “віктимність”, “віктимізація”, “віктимологічна ситуація”.

Віктимність осіб, які займаються бродяжництвом, полягає в тому, що зазвичай зі злочинців вони перетворюються на жертв злочинів унаслідок яскраво виражених особистісних негативних якостей та властивостей. Особи, які займаються бродяжництвом, стають потенційними жертвами через сукупність різних форм прояву віктимності, таких як: відсутність належного виховання й рівня культури; надмірна агресивність, зневажливість і недовіра до оточення; замкнутість та страх бути ображеним; психічні розлади й хвороби; алкогольна та наркотична залежність тощо.

Процес віктимізації осіб, які займаються бродяжництвом, відбувається внаслідок порушення відповідними державними установами їх конституційних прав і свобод; недотримання загальноприйнятих норм моралі і правил поведінки цими особами й зумовлюється втратою позитивних соціальних зв’язків, місця проживання, постійного джерела прибутку; зловживання алкоголем, наркотиками. Усе це спричиняє виникнення віктимологічних ситуацій.

У підрозділі 2.2 “Віктимологічна характеристика осіб, які займаються бродяжництвом” розкрито віктимологічні ознаки, що характеризують особу, яка займається бродяжництвом. Зазначено, що така особа належить до маргінальної категорії осіб з підвищеним ступенем ризику, оскільки їй притаманна низка зазначених вище віктимних властивостей.

Охарактеризовано жертви злочинів серед осіб, які займаються бродяжництвом, та здійснено їх класифікацію за такими ознаками:

1) соціально-демографічними характеристиками: віком – найбільше злочинів вчинюється відносно чоловіків від 35 до 45 років (50%) та жінок від 25 до 35 років (30%); місцем вчинення – переважає кількість злочинів, вчинених у містах (78%); рівнем освіти – відносно осіб, які мають середню освіту (45%); сімейним становищем – розлучені, неодружені (85%);

2) рівнем латентності: а) жертви незаявлених злочинів (до ОВС звернулися лише 18% бродяг); б) жертви незареєстрованих злочинів (заяви осіб, які займаються бродяжництвом, не реєструються в більшості випадків через відсутність у цієї категорії осіб документів, що засвідчують їх особу та місце проживання); в) жертви невстановлених злочинів (відносно осіб, які займаються бродяжництвом, вчинюються переважно насильницькі злочини, які реєструються працівниками міліції, але через недбалість чи небажання слідчих та працівників оперативних підрозділів, їх слабку професійну підготовку, помилкову кримінально-правову оцінку й інші причини у фактично вчиненому не було встановлення події або складу злочину);

3) загальною рольовою поведінкою: а) має ситуативний характер і не визначається за їх бажанням чи волею (випадкова жертва); б) нейтральна, спокійна зовні поведінка, але в разі порушення особистісних інтересів виникає конфліктна ситуація (приховано провокаційна жертва); в) аморально-провокаційна, агресивна поведінка (відверто провокаційна жертва);

4) видами злочинів та віктимною поведінкою жертви під час їх вчинення: а) умисне вбивство, де жертва характеризується необачністю, надмірною ризикованістю, конфліктністю, схильністю до агресії, егоцентризмом, зловживанням алкогольних напоїв; б) зґвалтування, де жертва нерозбірлива в знайомствах, ексцентрична чи, навпаки, нерішуча, особистісно незріла, інфантильна; в) крадіжки, грабежі, розбої – жертва характеризується надмірною довірливістю, жадібністю, легковажністю (часто залишає без нагляду своє майно), спільним вживанням алкогольних напоїв; г) хуліганство – жертва поводить себе агресивно, іноді протиправно, провокаційно, і лише випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто – злочинцем.

Розділ 3 “Віктимологічна профілактика злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто місце віктимологічної профілактики в системі профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, визначено загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи віктимологічної профілактики цих злочинів.

Підрозділ 3.1 “Віктимологічна профілактика в системі профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” присвячено з’ясуванню сутності віктимологічної профілактики досліджуваної категорії злочинів та значенню такої профілактики в системі запобіжного впливу щодо недопущення вчинення цих злочинів.

До основних сучасних правових та організаційних проблем віктимологічної профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, належать: 1) відсутність нормативно-правового регулювання протидії бродяжництву, що в сукупності з відсутністю комплексних наукових досліджень бродяжництва як соціального явища призводить до того, що окремі працівники ОВС не мають належних уявлень щодо змісту цього явища, причин та умов його існування; 2) неефективна організація протидії цим злочинам з боку правоохоронних органів, а також відсутня віктимологічна профілактична робота ОВС серед осіб, які займаються бродяжництвом, спрямована на недопущення вчинення злочинів відносно них; 3) латентність цих злочинів, пов’язана з недоліками в реєстрації заяв і повідомлень про вчинення протиправних дій відносно осіб, які займаються бродяжництвом.

Зазначено, що віктимологічна профілактика злочинів, вчинюваних відносно осіб, які займаються бродяжництвом, – це сукупність загальносоціальних заходів, що здійснюються державними органами, установами, громадськими благодійними організаціями, та спеціально-кримінологічних заходів, яких вживають правоохоронні органи і які спрямовані на зниження віктимності осіб, недопущення процесу віктимізації з метою запобігання віктимологічним ситуаціям.

З’ясовано, що віктимологічна профілактика органічно входить до системи профілактики злочинів тією мірою, якою поведінка потерпілого включається в механізм віктимологічних чинників вчинення злочинів. Це дає підстави розглядати її як самостійний напрям кримінологічної профілактики.

У підрозділі 3.2 “Загальносоціальні заходи віктимологічної профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом” визначено заходи віктимологічної профілактики цих злочинів на загальносоціальному рівні.

Зазначено, що на загальносоціальному рівні віктимологічна профілактика включає в себе заходи економічного, правового та організаційного характеру. Вони забезпечують створення умов, що нейтралізують віктимологічні чинники, тим самим знижують ризик віктимізації. Загальносоціальні заходи повинні бути спрямовані, передусім, на протидію бродяжництву як соціально-негативному явищу. До таких заходів віднесено: 1) розробку концепції та відповідних державних програм з питань соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей; 2) розширення мережі закладів соціального захисту осіб, які займаються бродяжництвом; 3) створення ступеневої системи роботи соціальних організацій з особами, які займаються бродяжництвом: а) надання послуг “на вулиці” (центр обліку, волонтерське патрулювання); б) надання притулку на ніч (будинок нічного перебування); в) надання реінтеграційних послуг з тимчасовим проживанням (центр реінтеграції); г) надання тимчасового житла “з підтримкою” (соціальний готель); 4) створення благодійних організацій, залучення меценатів і спонсорів для організації пунктів гарячого харчування та обігріву в осінньо-зимовий період для бездомних громадян; 5) забезпечення належного фінансування реалізації вказаних вище концепції та програм.

З’ясовано, що неможливо оцінити реальний стан проблеми бродяжництва у зв’язку з відсутністю офіційних статистичних даних щодо кількості бездомних осіб і безпритульних дітей в Україні. Одним із заходів вирішення цієї проблеми вбачається створення єдиної автоматизованої системи обліку осіб, які займаються бродяжництвом, та їх єдиного реєстру шляхом упровадження автоматизованого програмного комплексу. До такого реєстру в обов’язковому порядку повинні вноситись відомості недержавних громадських організацій, до яких звернулися ці громадяни.