ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ (ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження, стан та перспективи наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначається мета та задачі, об’єкт і предмет дослідження, а також формулюються методологічні основи дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення; вказуються дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1. “Основні положення господарсько-правового регулювання рекламної діяльності на телебаченні” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються  підходи  до розуміння рекламної діяльності на телебаченні як одного із видів господарської діяльності, ознаки та принципи, класифікація учасників такої діяльності та її основні засади.

У підрозділі 1.1. “Поняття, ознаки та принципи рекламної діяльності на телебаченні” на основі дослідження існуючих в економічній та правовій науках тлумачень реклами та рекламної діяльності надається визначення понять “рекламна діяльність на телебаченні ” та  “реклама на телебаченні”.

         За підсумками проведеного аналізу різних поглядів вчених на явище рекламної  діяльності  стало можливим встановити, що рекламній діяльності на телебаченні властиві такі ознаки: діяльність у сфері виробництва, розповсюдження та споживання спеціальної інформації у формі звуків, зображень або їхньої комбінації; діяльність виробників та розповсюджувачів реклами за своїм економічним змістом є виробництвом та розповсюдженням реклами на телебаченні, тобто здійснюється у виробничій сфері; реклама на телебаченні як результат рекламної діяльності має грошову оцінку (цінову визначеність), незалежно від того, чи є така діяльність підприємницькою.

         Проаналізувавши чинне законодавство України та норми міжнародного права, звертається увага, що рекламна діяльність на телебаченні базується на системі принципів, які потребують вдосконалення. Враховуючи міжнародний  досвід, пропонується визначати, що основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, справедливість, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди, відповідальність перед суспільством.

У підрозділі 1.2. “Учасники господарських правовідносин у сфері рекламної діяльності на телебаченні” відстоюється позиція, що осіб, які беруть участь у рекламній діяльності на телебаченні, можна розділити на дві групи: до першої належать безпосередні суб’єкти рекламної діяльності: рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами. До другої – споживачі реклами, які є саме учасниками рекламної діяльності, а не суб’єктами. Окреме місце посідають органи державної влади, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства у сфері реклами: Державна інспекція України з  питань захисту  прав  споживачів,  Антимонопольний

комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі.

Кожен із зазначених учасників є важливим елементом системи господарсько-правових відносин у сфері рекламної діяльності на телебаченні, проте у дослідженні акцентується увага на провідній ролі рекламодавців, виробників реклами та телерадіоорганізацій у цій сфері.

З метою розширення системи органів державної влади, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу, запропоновано визначати, що Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі також здійснює контроль за дотриманням законодавства про рекламу щодо дотримання норм захисту суспільної моралі. У результаті проведеного дослідження надається вдосконалене визначення поняття “споживач реклами”.

У підрозділі 1.3. “Законодавство України про рекламну діяльність на телебаченні” проведено аналіз та систематизацію національного законодавства у сфері рекламної діяльності на телебаченні. Автором доведено, що Закон України “Про рекламу” потребує внесення змін, пов’язаних з необхідністю вдосконалення правового регулювання рекламної діяльності на телебаченні, та доповнень нормами, які закріплюють цілі Закону: розвиток ринку товарів, робіт та послуг на основі дотримання принципів добросовісної конкуренції, реалізація прав споживачів на отримання добросовісної та достовірної реклами, попередження порушення законодавства України у сфері рекламної діяльності, а також запобігання фактів недобросовісної реклами.

У роботі наводиться основна характеристика вимог до реклами на телебаченні, закріплених чинним законодавством України. Звертається увага на те, що у вітчизняному законодавстві відсутнє розмежування правового регулювання рекламування алкогольних напоїв та пива, а також напоїв, що виготовляються на його основі. Відстоюється позиція, що така ситуація заслуговує на критику, оскільки в Україні щороку збільшується кількість осіб, які зловживають алкогольними напоями, зокрема серед молоді. Саме тому, наголошується на доцільності повної заборони розповсюдження реклами алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої на телебаченні. Доведено, що розповсюдження реклами пива та напоїв, що виготовляються на його основі на телебаченні має бути обмежено, а вимоги щодо такої реклами мають бути чітко закріплені в Законі України “Про рекламу ”.

Розділ 2. “Особливості господарсько-правового регулювання здійснення окремих видів рекламної діяльності на телебаченні” складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню окремих видів рекламної діяльності на телебаченні.

У підрозділі 2.1. “Реалізація інтересів держави у сфері правового регулювання соціальної реклами на телебаченні” всебічно аналізуються погляди вчених на явище соціальної реклами на телебаченні та виокремлюються її основні ознаки.

Специфіка соціальної реклами полягає у тому, що така реклама не повинна містити посилання на програми будь-яких політичних партій, блоків; політичні заходи (діяльність), які проводяться чи підтримуються ними; керівників або членів певних політичних партій, виборчих блоків.

Обґрунтовано, що  у соціальній рекламі слід заборонити зазначення будь-яких посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об’єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами. Це надасть можливість ідентифікувати соціальну рекламу і  розмежовувати її як від комерційної, так і від політичної.

Відстоюється позиція, що діяльність у сфері виробництва і розповсюдження рекламної продукції на телебаченні, яка здійснюється рекламними агентствами, студіями-виробниками реклами та телерадіоорганізаціями, за своєю суттю є господарською діяльністю з метою отримання прибутку. Проте, саме для замовників соціальної реклами на телебаченні, метою розповсюдження такої реклами є досягнення суспільно корисних цілей та популяризація загальнолюдських цінностей, а не отримання прибутку.

У підрозділі 2.2. “Загальна характеристика правового нормування політичної реклами на телебаченні” встановлено, що діяльність у сфері виробництва і розповсюдження політичної реклами на телебаченні, втім, як і соціальної реклами, для телерадіоорганізацій різних форм власності є суспільно корисною господарською діяльністю, яка здійснюється  між рекламним агентством, студією-виробником реклами та телерадіоорганізацією щодо виготовлення реклами і такій діяльності властиві загальні ознаки господарської діяльності.

У дисертації запропоновано вдосконалити визначення поняття “політичної реклами”. Акцентується увага на тому, що  політична реклама на телебаченні  має бути чітко означена саме як реклама на початку і наприкінці телевізійного рекламного ролика. Пропонується обов’язково зазначати повну назву суб’єкта, який оплачує політичну рекламу, та згоду на розміщення такої реклами суб’єкта виборчого процесу, про якого йдеться у рекламному ролику.

 Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що законодавство України не відповідає вимогам як міжнародно-правових актів, так і стандартам Європейського Союзу, у частині тривалості політичної реклами на телебаченні. З метою приведення у відповідність з міжнародно-правовими стандартами норми чинного законодавства України у  цій сфері обґрунтовано встановлення заборони на збільшення рекламної квоти під час виборчого процесу на 5 %.

У підрозділі 2.3. “Захист прав споживачів – суб’єктів господарювання  від недобросовісної реклами на телебаченні” досліджено поняття недобросовісної реклами на телебаченні та можливі способи протидії такій рекламі. Автором запропоновано удосконалити визначення понять “недобросовісної реклами” та “порівняльної реклами”.

Особливу увагу присвячено доцільності закріплення у Законі України “Про рекламу” положення про спростування недобросовісної реклами на телебаченні, що поширюється з метою ліквідації спричинених нею наслідків. Враховуючи  позитивний досвід держав-членів ЄС, з метою удосконалення чинного законодавства України у сфері захисту прав споживачів від недобросовісної реклами запропоновано закріпити в Законі України “Про рекламу” поняття “корегуючої реклами”.

Розділ 3 “Правові основи господарсько-правової відповідальності за порушення законодавства про рекламну діяльність на телебаченні” складається з двох підрозділів, у яких охарактеризовано зміст та порядок застосування господарсько-правових санкцій за порушення законодавства про рекламну діяльність на телебаченні.

У підрозділі 3.1. “Господарсько-правові санкції за порушення законодавства про рекламну діяльність на телебаченні” визначено, що суб’єкти рекламної діяльності на телебаченні несуть не лише дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну, кримінальну, але і господарсько-правову відповідальність за порушення законодавства України у сфері реклами.

В роботі надаються характеристики правових позицій щодо сутності господарсько-правової відповідальності у сфері рекламної діяльності на телебаченні та види господарських санкцій за порушення законодавства в цій сфері.

Автором зроблено висновок, що до осіб, винних у порушенні законодавства про рекламу, можуть бути застосовані заходи господарсько-правової відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зокрема адміністративно-господарський штраф, що накладається Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів та Антимонопольним комітетом України, анулювання ліцензії на мовлення, що застосовується Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення; заборона відповідної реклами за рішенням суду; спростування відповідної реклами добровільно або за рішенням суду; визнання реклами недобросовісною органами державної влади, які уповноважені здійснювати контроль за дотриманням законодавства про рекламу. А також господарські санкції у вигляді відшкодування збитків, які були завдані недобросовісною та неправомірною порівняльною рекламою.

У підрозділі 3.2. “Порядок притягнення до господарсько-правової відповідальності за порушення законодавства про рекламну діяльність на телебаченні” аналізуються норми основних нормативно-правових актів, у яких закріплений порядок реалізації господарських санкцій в цій сфері.

Так, автором наводиться основна характеристика порядку застосування господарських санкцій до рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів та Антимонопольним комітетом України.

Звертається увага на порядок та строки оскарження до господарського суду рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами на телебаченні рішень органів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та Антимонопольного комітету України щодо застосування до них адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства про рекламну діяльність на телебаченні.