ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА КОМЕРЦІЙНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА КОМЕРЦІЙНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження,  вказуються його мета і задачі, об’єкт і предмет, методи наукового дослідження, визначаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.


Розділ 1 «Теоретичні засади цивільно-правової охорони комерційних позначень в Україні та Республіці Польща» складається з двох підрозділів.


У підрозділі 1.1 «Поняття комерційних позначень та їх характеристика» проаналізовано інститут комерційних позначень як сукупності норм, що забезпечують охорону трьох об’єктів права інтелектуальної власності, – комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, термінологічні підходи стосовно назви вказаного інституту. Обґрунтовано доцільність використання терміна «комерційні позначення» та наведено його авторське визначення. Проведено характеристику охорони окремих комерційних позначень в історичному контексті, окреслено основні напрямки порівняльного дослідження стосовно кожного об’єкта у контексті гармонізації законодавства України з вимогами ЄС.


У підрозділі 1.2 «Порівняльна характеристика цивільного законодавства України та Польщі про охорону комерційних позначень» охарактеризовано дворівневу систему упорядкування законодавства про інтелектуальну власність загалом і про комерційні позначення зокрема в Україні (ЦК України та спеціальними законами) та однорівневу у Польщі (комплексним законодавчим актом «право промислової власності»). Встановлено, що польський підхід має певні переваги, зокрема: 1) не призводить до конкуренції законів та дозволяє закріпити в одному акті норми різної галузевої приналежності; 2) краще піддається змінам, що особливо актуально під час проведення законотворчої роботи із гармонізації нормативно-правових актів України з правом ЄС. Автором запропоновано розглянути можливість прийняття в Україні єдиного акта у сфері права промислової власності, на зразок польського підходу.


Розділ 2 «Цивільно-правова охорона торговельних марок в Україні та Республіці Польща» складається з чотирьох підрозділів.


У підрозділі 2.1 «Передумови цивільно-правової охорони торговельних марок в Україні та Польщі» досліджено суть та значення передумов охороноздатності торговельних марок, охарактеризовано окремі їх приклади.


Зокрема проаналізовано передумову абстрактної розрізняльної здатності (інший варіант терміна – здатність розрізнення) торговельної марки та розмежовано її з конкретною розрізняльною здатністю (власне, розрізняльна здатність). Абстрактна розрізняльна здатність передбачає наявність у позначення однозначності, самодостатності та можливості його представлення у графічний спосіб. Доведено, що необхідність запровадження вимоги про графічне представлення у вітчизняне законодавство продиктована не тільки формальною потребою адаптації законодавства до вимог ЄС, а забезпеченням принципу відкритого переліку позначень, що можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Національне законодавство передбачає для окремих типів позначень свій особливий спосіб представлення у заявці (наприклад, для звукових передбачено запис на аудіокасеті, для об’ємних – фотокопія) і не охоплює усі можливі типи позначень (ігноруються, наприклад, запахові, дотикові, смакові, інші нетрадиційні торговельні марки). Автор прийшов до висновку, що універсальний характер вимоги графічного представлення для будь-якого позначення цей принцип забезпечує.


Окремо досліджено таку передумову охороноздатності звичайної торговельної марки, як її неконфліктність із знаком з доброю репутацією (у вітчизняній юридичній літературі поширені також варіанти його назви як «знаменитий знак» або «реномований знак»). У польському праві як загальновідомі знаки, так і знаки з доброю репутацію однаковою мірою становлять перешкоду для реєстрації ідентичних або подібних до них позначень, якщо ці позначення, маркуючи будь-який товар чи послугу, зашкодять їх розрізняльному характеру, репутації або ж заявки для їхньої реєстрації подаються з явним умислом скористуватися перевагами, які ці знаки одержали на ринку.


Автором проаналізовано поняття знаків з доброю репутацією, обґрунтовано необхідність уведення цієї нормативної категорії торговельних марок у законодавство України та запропоновано порядок їх визнання такими. Зокрема встановлено, що добра репутація найчастіше набувається у випадках, коли суб’єкт комерційної діяльності діє на перенасиченому однотипними товарами ринку (насамперед, – товари повсякденного вжитку). Одержати конкурентні переваги за таких обставин дозволяє у першу чергу дуже висока, найкраща якість товару. Це стосується в основному національних виробників. Водночас загально-(добре) відомими в Польщі та Україні часто визнаються позначення товарів, що мають переважно імпортне походження. Через відсутність насиченого та конкурентоздатного ринку вони його порівняно легко завоювали, внаслідок чого відповідні позначення товарів набули загальної відомості. У польському праві знаками з доброю репутацією можуть визнаватись зареєстровані торговельні марки, заявлені для реєстрації з оголошеним пріоритетом позначення (у разі їх реєстрації) та загальновідомі знаки. Вони повинні характеризуватися високою привабливістю, репутацією у відповідному секторі пересічних споживачів і фахівців. Відомість, на відміну від загально-(добре) відомих знаків, є їх факультативною ознакою.


У підрозділі 2.2 «Споживач у цивільно-правовій охороні торговельних марок в Україні та Польщі» автором обґрунтовано тезу, що споживач, як адресат торговельних марок, та його інтереси повинні враховуватися у цивільно-правовій охороні цих комерційних позначень. Проаналізовано концепцію «достатньо поінформованого, спостережливого та розсудливого споживача», що одержав у праві ЄС, а згодом і польському, назву пересічного. Встановлено, що пересічного споживача у системі цивільно-правової охорони торговельних марок можна розглядати і як абстрактну модель (право інтелектуальної власності), і як реального суб’єкта, що може виступати виразником інтересів невизначеного кола пересічних споживачів (конкурентне право). Застосування моделі пересічного споживача у праві інтелектуальної власності дозволяє безпосередньо патентному відомству та суду оцінювати відповідність торговельної марки умовам охороноздатності без проведення спеціальних експертних досліджень. З метою зробити правову охорону цих комерційних позначень оперативнішою та більш охоплюючою, автором запропоновано надати споживачеві, який був введений в оману торговельною маркою чи іншим комерційним позначенням, можливості безпосередньо та в інтересах невизначеного кола споживачів вимагати припинення діяльності з їх використання як виду нечесної ринкової практики.


У підрозділі 2.3 «Суб’єкти прав на торговельні марки та їх правовий статус в Україні та Польщі» встановлено, що у законодавстві Польщі, на відміну від України, суб’єктний склад права на торговельну марку не конкретизований і визначається сферою використання цього комерційного позначення. Польський підхід, на думку автора, є більш правильним, оскільки визначальним для торговельної марки, як об’єкта інтелектуальної власності, є не спосіб створення (як, наприклад, для твору автором у результаті його творчої, інтелектуальної діяльності, що закономірно вимагає зазначати його, як суб’єкта, у нормах законодавства), а характер і сфера її використання (розрізнення товарів та послуг на ринку). Автор прийшов до висновку, що закріплення переліку суб’єктів права інтелектуальної власності на торговельну марку у ЦК України є недоцільним як з практичної, так і теоретичної точки зору, натомість у законодавстві повинні бути передбачені правові механізми, аби її використання здійснювалось у відповідності до головного призначення. У зв’язку з цим проаналізовано норму польського законодавства про обов’язок дійсного використання торговельної марки та запропоновано передбачити це правило у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Також проаналізовано правовий статус суб’єктів ліцензійного договору в Україні та Польщі. Опираючись на польський досвід, автором запропоновано передбачити норму про припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг, якщо внаслідок дії ліцензіара він став вводити в оману споживачів, зокрема стосовно якості позначених товарів.


У підрозділі 2.4 «Порівняльні аспекту захисту прав на торговельні марки в Україні та Польщі» проведено порівняльний аналіз способів захисту торговельних марок в Україні та Польщі. Зокрема особливу увагу на звернено на відшкодування шкоди. В Україні, як і у Польщі, передбачено альтернативу відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірного використання торговельної марки: або на загальних підставах, або у вигляді одноразової грошової компенсації. Останній вид в Україні до сьогодні не врегульовано. У польському праві згадана компенсація розглядається як фікція ліцензійного договору, що його мав би укласти з потерпілим порушник, причому її сума встановлюється судом з урахуванням раніше укладених правоволодільцем ліцензійних договорів, вказаної у них суми договору, обсягів обороту його продукції тощо. Зроблено висновок, що подальшого розвитку та удосконалення потребує саме механізм відшкодування на загальних підставах, оскільки: по-перше, обираючи «фікцію ліцензійного договору» чи іншу форму компенсації, як альтернативу, доводиться жертвувати можливістю відшкодувати дійсну шкоду; по-друге, сума компенсації за «фікцією ліцензійного договору» не дорівнює, як правило, навіть розміру втраченої вигоди, яка не зводиться тільки до суми виплат за ліцензійними договорами, що їх міг би укласти потерпілий з правопорушником, а є ширшою.


Розділ 3 «Географічне зазначення як об’єкт цивільно-правової охорони в Україні та Республіці Польща» складається з двох підрозділів.


У підрозділі 3.1 «Порівняльна характеристика системи правової охорони географічних зазначень в Україні та Польщі» охарактеризовано етапи охорони географічних зазначень у Республіці Польща до і після вступу країни у ЄС. Встановлено, що після вступу до ЄС охорона цього об’єкта на території країни має диференційований характер та забезпечується як актами національного законодавства, так і актами ЄС прямої дії – Регламентами. Автором запропоновано розглядати правову охорону географічних зазначень у цій країні як систему, що складається з трьох рівнів: національного (забезпечується нормами національного законодавства і стосується географічних зазначень промислових товарів), союзного (забезпечується Регламентами ЄС та стосується географічних зазначень вин, сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів) та змішаного (стосується географічних зазначень спиртних напоїв, щодо яких передбачено можливість вибору національної або союзної охорони).


Виходячи з того, що зазначення мінеральних природних та джерельних вод у країнах ЄС охороняються як прості географічні зазначення, а географічні зазначення промислових товарів у Польщі відсутні, національний рівень охорони у цій країні з 2004 р. фактично не діє. Доведено, що у контексті гармонізації законодавства України з нормами права ЄС, національну охорону географічних зазначень необхідно розглядати як таку, що носить підготовчий характер і вона повинна у першу чергу забезпечувати охорону тих географічних зазначень, які б у перспективі могли набувати загальносоюзної. Ураховуючи успішний досвід реєстрації зазначень сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів у Польщі спочатку на національному рівні, а потім на рівні ЄС (у тексті дисертації наводяться відповідні дані), автором обґрунтовано доцільність запозичення польського підходу національної охорони географічних зазначень. Зокрема запропоновано спростити процедуру реєстрації географічного зазначення, виключивши норму про необхідність обов’язкового одержання висновку уповноважених державних органів про залежність властивостей товару від місця його походження як умови реєстрації. Автором обґрунтовано тезу про те, що цей висновок доцільно вимагати лише за наявності заперечень проти реєстрації географічного зазначення з боку інших виробників. Запропоновано також збільшити роль суб’єктів реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару в його охороні через закріплення за ними низки немайнових прав організаційного характеру (право надавати підтвердження відповідності продукції виробника, який бажає використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження, вимогам опису властивостей товару та методики його виготовлення, інших прав).


Автором також зроблено висновок, що реєстрація географічного зазначення не повинна бути перешкодою для подальшого використання зазначення місця походження товару виробниками, які там раніше добросовісно діяли, у зв’язку з чим запропоновано передбачити у цивільному законодавстві норму про право попереднього використання географічного зазначення.


У підрозділі 3.2 «Правова охорона окремих видів географічних зазначень на території Республіки Польща у контексті її членства у Європейському Союзі» проаналізовано охорону географічних зазначень з союзним та змішаним рівнями охорони. На прикладі Польщі виділено наступні складові національної частини союзної охорони: 1) національна частина союзної реєстраційної процедури; 2) режим тимчасової національної охорони географічного зазначення, що діє включно до дати надання йому загальносоюзної охорони; 3) контроль за специфікацією; 4) захист нормами національного права зареєстрованих у Європейській Комісії географічних зазначень. З урахуванням європейського досвіду, також обґрунтовано доцільність залишення в національному законодавстві поділу кваліфікованого зазначення походження на назву місця походження та географічне зазначення походження.


Розділ 4 «Цивільно-правова охорона комерційного найменування (фірми) в Україні та Республіці Польща» складається з двох підрозділів.


У підрозділі 4.1 «Право на комерційне найменування (фірму) в Україні та Польщі» охарактеризовано право на фірму у Польщі та на комерційне найменування в Україні. Встановлено, що у Польщі фірма за західноєвропейською традицією не відділяється від найменування суб’єкта комерційної діяльності, має немайновий характер, а право на фірму є необоротоздатним. Автором, спираючись на відповідний польський досвід охорони цього об’єкта інтелектуальної власності, обґрунтовано доцільність визначення комерційного найменування як найменування юридичної особи, одержаного нею під час створення, а також імені фізичної особи-підприємця, за допомогою яких ті індивідуалізують себе при здійсненні комерційної діяльності. Хоч найменування юридичної особи і вноситься до реєстру під час її створення, таку реєстрацію не варто у цьому випадку розглядати як підставу виникнення права на комерційне найменування. За польським законодавством умовою охороноздатності фірми є її здатність достатньо вирізнятися з-поміж інших фірм, які фактично використовуються на тому самому ринку товарів (послуг), а це означає, що відповідний орган не уповноважений відмовити в реєстрації навіть ідентичної до вже зареєстрованої фірми лише на підставі наявності відповідного запису у реєстрі. Також розглянуто та запропоновано передбачити у законодавстві України окремий об’єкт інтелектуальної власності – найменування цілісного майнового комплексу (підприємства), право на яке може бути оборотоздатним та відчужуватися разом із підприємством.


 


У підрозділі 4.2 «Захист прав на комерційне найменування (фірму) в Україні та Польщі» розглянуто способи захисту прав на фірму в Польщі та проведено їх порівняння з вітчизняними. Доведено, що істотне значення в охороні комерційних найменувань мають засоби захисту інформаційного характеру. На прикладі Польщі розглядається такий спосіб як публікація оголошення про порушення права на фірму у засобах масової інформації за рішенням суду. Запропоновано, щоб при застосуванні цього способу захисту та публікації змісту відповідного оголошення судами враховувалось: наявність/відсутність вини порушника, час, що пройшов з моменту вчинення правопорушення, а також доступність доведення до відома споживачів та інших суб’єктів ринку правової підстави цього оголошення. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины