У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукового розроблення теми дисертаційної роботи, її звязок із науковими програмами, визначено обєкт, предмет, методи, мету і завдання дослідження, описано наукову новизну і практичну цінність одержаних результатів, наведено дані щодо публікацій результатів дослідження та їх апробації.
У першому розділі – “Теоретико-методичні основи формування організаційно-економічних механізмів управління сталим розвитком економіки” визначено соціально-економічний зміст економіки сталого розвитку, досліджено економічні аспекти механізмів управління, виокремлено принципи та функції управління як системного процесу.
На основі узагальнення сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку автором визначено, що особливість сучасної ситуації на планеті полягає у тому, що відбувається зміна типів цивілізаційного розвитку. Техногенна цивілізація, яка була започаткована на основі екстенсивого використання природних ресурсів, підходить до межі вичерпання ресурсів свого індустріального розвитку.
Стратегічний напрям нового підходу до визначення шляхів розвитку цивілізації науково обґрунтований у вченні В. І. Вернадського про ноосферу і відображений у концепції сталого розвитку. Центральним моментом нової статегії розвитку цивілізації є необхідність узгодження соціально-економічного прогресу із збереженням природно-ресурсного потенціалу заради забезпечення потреб сучасного і майбутніх поколінь.
У роботі обґрунтовано положення про те, що розробка соціально-економічної стратегії переходу до моделі сталого розвитку адекватна процесові формування загальнонаціонального господарського механізму екологічно стійкого розвитку. Сучасна ринкова економічна система характеризується нечутливістю до екологічних проблем, що має свої глибокі корені і могутній інерційний потенціал.
Виконаний у дисертаційній роботі аналіз праць провідних учених-економістів підтвердив висновок про необхідність переходу від економічної до еколого-економічної системи, яка повинна стати головним об’єктом дослідження економіки сталого розвитку. Еколого-економічна система становить взаємопов’язане і взаємозумовлене функціонування суспільного виробництва і природних процесів, єдність процесів виробництва і споживання матеріальних і нематеріальних благ, відновлення необхідного рівня якості природного середовища.
Автором доведено, що для економіки сталого розвитку важливими є механізми кооперації. Кооперація на певному етапі розвитку протистоїть конкуренції – якщо через конкуренцію виживає найбільш пристосований для даної “ніші життя” суб’єкт, то через кооперацію відбувається виживання за рахунок нарощування сукупного інтелекту і поліпшення якості управління з боку кооперованого співтовариства. Синергетичним ефектом кооперації стає випереджаючий розвиток сукупного інтелекту кооперованого співтовариства, що підвищує якість зовнішнього управління еколого-економічної системи і сприяє удосконаленню механізмів самоорганізації. У прогресивній еволюції спостерігається тенденція “зміщення” від домінанти закону конкуренції і механізму відбору до домінанти закону кооперації і “механізму інтелекту”.
Виконаний у дисертаційній роботі аналіз наукових джерел і практики функціонування економічної системи засвідчив необхідність розробки наукових засад управління сталим розвитком. Якщо раніше управління розглядалося лише як процес переконання чи/і примусу, то тепер його трактують як систему взаємопов’язаних організаційних, адміністративних, економічних, соціально-психологічних інструментів. Автором обґрунтовано необхідність використання різних інструментів у процесах управління сталим розвитком, що обумовлено як багатоаспектністю самого управління, так і сутю сталого розвитку.
Узагальнюючи підходи до визначення управління, автор визначив поняття “механізм управління” як систему елементів управління (цілей, функцій, методів, структури, суб’єктів управління) й об’єктів управління, у якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію об’єктів управління. Такий підхід дозволяє використовувати результати системного аналізу при дослідженні проблем управління.
Досліджуючи управління як складну динамічну систему, автор визначив значення прямих і зворотних зв’язків у системі управління. Прямі і зворотні зв’язки можна трактувати як стимули, що активізують або гальмують процеси, що відбуваються в системі. Тому проблема управління складними системами полягає у дослідженні впливу цих стимулів на поводження системи та кінцевий результат, а також у застосуванні цих стимулів для досягнення бажаної ефективності функціонування системи. За зміною рівня стимулу та стану системи збудження може перейти в гальмування та навпаки.
Принципи управління є результатами узагальнення об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних характерних фактів та ознак.
Принципи управління повинні:
– бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також на законах і закономірностях соціального управління;
– відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;
– ураховувати часові та територіальні аспекти процесів соціального управління;
– мати правове оформлення.
У другому розділі “Аналіз проблем управління і пріоритетних напрямків удосконалення організаційно-економічних механізмів управління сталим розвитком економіки”досліджено специфіку механізмів управління економікою сталого розвитку, визначено функції ринкового і державного управління економікою сталого розвитку.
Відзначаючи важливість ринкових механізмів регулювання економікою, автор виокремив недоліки ринкового механізму стосовно економіки сталого розвитку, а саме: соціальне розшарування на багатих і бідних, безкомпромісність у конкурентній боротьбі, безробіття і інші недоліки, що не дозволяє забезпечити перехід функціонування економічних систем на принципи сталого розвитку.
У дисертаційній роботі показано, що державне управління економікою сталого розвитку, як і будь-якою економічною системою, обумовлює необхідність розробки системи правових, організаційних, планових і фінансово-економічних важелів для забезпечення економічного зростання. Специфіка державного управління сталим розвитком полягає у необхідності забезпечення соціальної справедливості при дотриманні встановлених екологічних стандартів.
З огляду на те, що загальновизнаним є положення, що сталий розвиток можливий лише в глобальному масштабі, автором досліджено специфіку глобалізаційних процесів на сучасному етапі цивілізаційного розвитку. Глобалізаційні процеси в економічній сфері на сьогодні набувають все більшої актуальності і зумовлюють зростання взаємозв’язків і взаємозалежності національних економічних систем. Становлення у провідних країнах “нової економіки”, заснованої на інформаційних технологіях і комп’ютерних мережах, розглядається як передумова переходу до принципово нової парадигми економічного розвитку.
