ВЗАЄМОДІЯ СІМ\'Ї І ШКОЛИ У ФОРМУВАННІ ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; розкрито теоретичні й методологічні засади, наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи; подано відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів, інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади формування гуманістичних цінностей у дітей молодшого шкільного віку» - здійснено теоретичний аналіз проблеми формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку; уточнено суть і встановлено співвідношення змісту понять «цінності», «гуманний», «гуманістичні цінності», «гуманістичні цінності дітей молодшого шкільного віку»; окреслено вікові особливості дітей молодшого шкільного віку як об’єкта формування гуманістичних цінностей; виявлено особливості взаємодії сім’ї і школи у процесі формування гуманістичних цінностей учнів початкових класів.

Аналіз наукових праць (В.Андрущенко, Л.Баєва, В.Бакіров, М.Горлач, В.Кремень, М.Михальченко, Л.Панченко та ін.) дозволив виявити, що «цінність» належить до найбільш загальних і найчастіше вживаних понять в соціально-філософському аспекті. Порівняльний аналіз суті поняття «цінності» у вітчизняній і зарубіжній науці (С.Анісімов, М.Боришевський, Л.Виготський, О.Дробницький, А.Здравомислов, І.Кон, О.Леонтьєв, І.Маноха, А.Маслоу, М.Рокич, В.Ядов та ін.) дозволяє стверджувати, що сьогодні відсутнє його узагальнене тлумачення. Загалом цінності в житті людини визначаються як соціально значущі орієнтири діяльності (В.Омельченко, Н.Чорна та ін.); як внутрішній рушій соціального управління, що поєднує особистісну смислову сферу людини із соціально значущими орієнтирами і узгодженнями у суспільстві, які проявляються у вигляді об’єктивних форм та людських вчинків і є втіленням ідеалів, виступають важливим джерелом мотивації поведінки та відносяться до психологічної структури особистості (О.Леонтьєв, І.Зязюн та ін.).

З’ясовано, що важливу роль у формуванні гуманістичних цінностей відіграють як ціннісні орієнтації індивіда, так і система цінностей в цілому. У структурі особистості «ціннісні орієнтації» розглядаються науковцями (М. Боришевським, О.Заздравновою, П.Ковальовим, В.Омельченко, Л.Тихоновою, Н.Чорною, В.Штанько та ін.) як «своєрідний координатор», який визначає спрямованість поведінки і ставлення людини до соціального середовища, вибір та засвоєння матеріальних і духовних цінностей свого оточення, перетворення їх на ціннісні орієнтації, мотивацію власної діяльності, зумовлює її цілеспрямовану життєдіяльність і спосіб життя. Особливе місце в ієрархії цінностей посідають гуманістичні цінності, що характеризують індивідуальну культуру особистості та рівень її вихованості.

Встановлено, що поняття «гуманізм», «гуманний» є базовими для дефініцій «гуманістичні цінності», «гуманістичне виховання», «гуманістичні якості». В основі наукових поглядів (Я.Коменського, А.Маслоу, К.Роджерса, К.Ушинського та ін.) щодо трактування поняття «гуманізм» лежить розуміння людини як найвищої цінності, причому акцент робиться на цілісне, універсальне ставлення до людської особистості, любов до неї. Ця універсальність усвідомлюється як всебічний і гармонійний розвиток її інтелектуальних, морально-етичних, гуманно-духовних потенцій.

Багатоаспектність тлумачення науковцями (І.Бех, О.Вишневський, І.Зязюн, О.Киричук та ін.) змісту поняття «гуманістичні цінності» дозволила нам визначити поняття «гуманістичні цінності» як систему світоглядних орієнтацій особистості, що включає уявлення, переконання, норми та принципи суспільно схвалювальної поведінки, головними категоріями яких є доброта, любов, справедливість, совість, відповідальність, честь і гідність, співчуття, милосердя, турбота, повага, терпимість і толерантність до поглядів інших людей, співпереживання, своєчасна допомога, доброзичливість тощо.

Вивчення психологічних механізмів і дидактичних умов формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку дозволило розглядати означений віковий період як особливий, сензитивний період у житті дитини, який характеризується низкою новоутворень, необхідних для формування гуманістичних цінностей у процесі навчання і виховання: інтенсивним розвитком і якісним перетворенням процесів пізнавальної сфери (сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мислення); збагаченням емоційно-вольової сфери; формуванням волі, вольових рис характеру (цілеспрямованості, організованості, стриманості, дисциплінованості, наполегливості, вимогливості до себе та інших), що диктує вольову дію – вчинок, орієнтований на інтереси оточуючих людей; проявом перших відносно стійких ціннісних орієнтацій; усвідомленим сприйняттям гуманістичного аспекту людських взаємовідносин; розвитком сфери почуттів (емоційного ставлення до оточуючих людей, особистих уявлень про «Я» інших людей); формуванням моральної самооцінки, яка дозволяє контролювати власну діяльність з точки зору нормативно-моральних критеріїв, будувати поведінку у співвідношенні із соціальними гуманними нормами суспільства; зародженням проявів альтруїзму тощо. Домінуючою системою відносин в такому віці стає система «учень-учитель», що обумовлено як статусом учня, так і авторитетом педагога в новій для дитини молодшого шкільного віку ситуації.

Враховуючи вікові особливості розвитку дитини молодшого шкільного віку і тлумачення поняття «гуманістичні цінності», ми визначили, що гуманістичні цінності молодшого школяра – це система уявлень, переконань, норм та принципів суспільно схвальної поведінки; система світоглядних орієнтацій дитини молодшого шкільного віку, якісним проявом і складовими яких є любов, співчуття, милосердя, турбота, повага, терпимість і толерантність до поглядів інших людей, співпереживання, своєчасна допомога іншому, доброзичливість, справедливість тощо.

З’ясовано, що визначені у вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній науці (І.Бех, Л.Божович, Т.Буняк, В.Галузинський, К.Гуревич, В.Давидов, Д.Ельконін, О.Никоненко, О.Пасєка, Ж.Петрочко, В.Поліщук та ін.) індивідуальні та вікові детермінанти розвитку дітей молодшого шкільного віку не завжди враховуються педагогами у навчально-виховному процесі школи, батьками у сімейному вихованні. Доведено, що виховання гуманістичних цінностей здійснюється під впливом численних чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, дія яких набуває індивідуально-особистісних форм прояву. При цьому ці чинники (вплив навчального середовища, суспільних і державних інститутів на особистість дитини молодшого шкільного віку, активне включення її у життя школи, суспільства, вплив творчої діяльності, реалізація індивідуальних інтересів та життєвих планів сім’ї в узгодженні із суспільними вимогами і потребами тощо) можуть найбільш повно проявлятися за умови взаємодії сім’ї і школи.

Розкрито психолого-педагогічне трактування поняття «взаємодія», яке розглядається науковцями з різних позицій: як процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, що породжує їх взаємну зумовленість і зв’язок (О.Коберник, Л.Мотрич, А.Мудрик, В.Мясищев, А.Петровський, І.Сіданіч та ін.); як «педагогічна взаємодія» суб’єктів освітньо-виховного процесу – вчителів, школярів, батьків, педагогічного й учнівського колективів, сім’ї (С.Акутіна, К.Журба, Р.Лафішева, М.Нєдвецька). Це дозволило розглядати взаємодію сім’ї і школи як цілісну соціально-педагогічну систему, спрямовану на досягнення мети – виховання високоморальної, духовної особистості, що орієнтується на загальнолюдські та гуманістичні цінності, і як процес взаємовпливу суб’єктів один на одного в системі особистісно-орієнтованої ціннісно-моральної діяльності, спрямованої на формування гуманістичних цінностей та якостей, мотивації і правил гуманної поведінки дітей молодшого шкільного віку, заснованої на конструктивному діалоговому спілкуванні, що веде до якісних змін суб'єктів і об'єктів взаємодії і включає сім’ю та школу. 

Виявлено основні недоліки взаємодії сім’ї і школи: низький рівень педагогічної просвіти батьків та невміння педагогів активізувати їх у вирішенні виховних задач щодо виховання гуманістичних цінностей у дітей; малоефективність традиційних форм і методів роботи школи з батьками, узагальнений характер взаємодії, що проявляється в хаотичному використанні індивідуальних, групових, колективних форм роботи школи з батьками. Означені факти потребували обґрунтування організаційних умов, які можуть посилювати ефективність взаємодії сім’ї та школи у процесі формування гуманістичних цінностей молодших школярів, зокрема:

впровадження єдиної виховної системи у роботі школи і сім’ї з метою формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку;

формування адекватного розуміння учителем та батьками цілей і завдань гуманістичного виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

формування у педагога знань про особистість учня, про особливості його сім’ї, виховні позиції батьків (родини) і ставлення до школи як до партнера у виховному процесі;

формування педагогічної культури батьків, їх внутрішньої активності у прагненні до самоосвіти та набуття виховної компетентності шляхом добровільного включення у виховну діяльність і спрямовану на суб’єкт-суб’єктну взаємодію з педагогами;

організація співпраці родини і вчителів щодо визначення пріоритетних напрямків, форм, методів гуманістичного виховання дітей молодшого шкільного віку;

визначення наявності організовуючої та координуючої ролі школи у процесі взаємодії з сім’єю при вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Логіка дослідження зумовила необхідність підвищення ефективності виховного потенціалу сім’ї і школи у процесі формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку, що реалізується шляхом оновлення змісту, форм і методів взаємодії педагогів та батьків у цьому процесі.

У другому розділі – «Організаційно-методичне забезпечення взаємодії школи і сім’ї у формуванні гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку» - виявлено готовність вчителів початкових класів і батьків до взаємодії у процесі формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку; окреслено критерії, показники та рівні сформованості гуманістичних цінностей учнів; представлено зміст і методику педагогічного експерименту; розкрито ефективність дії впровадженої в позанавчальну діяльність загальноосвітнього закладу програми взаємодії сім’ї і школи у формуванні гуманістичних цінностей учнів початкових класів.

Педагогічний експеримент розгортався на базі таких навчальних закладів: НВК №17 м. Кам’янця-Подільського Хмельницької області; СЗШ № 201 м. Києва; ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Кугаївці Чемеровецького р-ну Хмельницької обл.; колегіуму №1 м. Пологи Запорізьської обл. На різних етапах дослідження до роботи було залучено: 392 молодших школярів (з яких: 78 осіб – учні перших класів, 95 – других, 102 – третіх, 117 – четвертих), 42 вчителя початкових класів та 357 батьків. До контрольної групи (КГ) включено – 126 учнів, до експериментальної групи (ЕГ) – 266 учнів.

Констатувальний експеримент проводився у три етапи. На першому здійснено контент-аналіз змісту навчальних програм і навчальних предметів (14), планів позанавчальної виховної роботи (4), що дозволило констатувати:                      1) проблематика гуманістичного спрямування достатньо відображена у змісті навчальних дисциплін, які вивчаються у початковій школі (зокрема, «Українська мова (мова і читання)», «Я у світі», «Музичне мистецтво», «Зарубіжна література», «Християнська етика в Українській літературі», «Дорога в дивосвіт», «Морально-етичне виховання», «Українознавство»); 2) проте у навчальних програмах недостатньо відображені можливі аспекти формування гуманістичних цінностей у молодших школярів і не окреслено ролі педагога в організації такої діяльності;       3) існує необхідність модернізації навчального матеріалу з проблем гуманістичного виховання у плані забезпечення міжпредметних зв'язків і встановлення взаємозв’язку отриманих гуманістичних знань дітьми на уроках та їх прояву через вчинки у позанавчальний час;  4) ефективність процесу формування гуманістичних цінностей залежить від особливостей знань та світогляду дорослих, значущих для школяра (тобто учителя і батьків).

На другому етапі констатувального експерименту було використано методику С.Петрової «Прислів’я», проведено анкетування на виявлення реального стану сформованості гуманістичних цінностей у дітей молодшого шкільного віку. Доведено, що молодші школярі ототожнюють розуміння двох понять «гуманістичні цінності» і «гуманістичні якості людини».

На основі наукового узагальнення різних класифікацій цінностей (за І.Бехом, О.Вишневським, С.Захаренко, О.Киричуком, О.Лавроненко, Н.Орловою та ін.) та опитування педагогів і батьків було сформовано перелік (21) гуманістичних цінностей. Таким чином, учні першого класу визначили такі якості гуманної людини: «доброта» – 89,74% (70 респондентів), «співчуття» – 6,41% (5 респондентів), «дружелюбність» – 3,85% (3 респонденти). Учні другого класу теж усвідомлюють вказані гуманістичні поняття і цінності. Зокрема, «доброту» називають 71,58% (68 респондентів), «співчуття» – 9,47% (9 респондентів), «дружелюбність» – 8,42% (8 респондентів). Разом з тим вони додають і такі гуманістичні цінності, як «справедливість» – 6,32% (6 учнів) та «милосердя» – 4,21% (4 учні). Тенденція до зменшення кількості молодших школярів, які пов’язують поняття «гуманна людина» лише з добротою і співчуттям, спостерігається в учнів третього та четвертого класів.