ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-СЛУХОВОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; висвітлено теоретико-методологічні основи наукової роботи, охарактеризовано основні методи наукового дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи; наведено відомості про апробацію та впровадження результатів наукового дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні основи дослідження музично-слухової активності виконавця» – розглянуто музичне виконавство як художній процес, виділено структурні складові й предмет музичного виконавства, розкрито значення музично-слухової активності як професійної якості виконавця, визначено й обґрунтовано сутність та структуру музично-слухової активності в музично-виконавському процесі.

Музичне виконавство виступає необхідним компонентом музичного мистецтва, за допомогою якого музика матеріалізується у звуковій реальності, стає об’єктом емоційного переживання та художньо осмисленого сприймання. Музичне виконавство передбачає тлумачення художньої ідеї, закладеної композитором у творі, формування власної художньо-інтерпретаційної версії виконання та представлення її в матеріально-звуковій музично-виконавській формі.

Ряд науковців (Є. Гуренко, Н. Корихалова, В. Крицький, Г. Ципін та ін.) розглядають музичне виконавство як складний художній процес, що включає дві основні структурні складові – художнє осягнення та музично-виконавське втілення, які й виявляють його сутність.

Художнє осягнення передбачає розпізнання й осмислення художньо-смислових елементів твору – специфічних музично-мовних засобів, які «кодують» художньо-змістовну інформацію. Розпізнання зводиться до виділення музично-мовних елементів твору та встановлення їх узагальнених художніх значень. Осмислення полягає в з’ясуванні художньо-контекстних смислових значень розпізнаних елементів твору, результатом чого є формування художньо-образного уявлення твору як «ідеальної моделі» для матеріально-звукового втілення.

Музично-виконавське втілення вимагає відбору засобів музично-виконавської виразності та пошуку способів технічно-досконалого музичного виконання. Основою відбору засобів виконавської виразності є ідеальне художньо-образне уявлення, сформоване у свідомості виконавця як результат художньо-інтерпретаційного бачення твору. Пошук способів технічно-досконалого втілення ґрунтується на встановленні слухо-рухової взаємодії – як органічного синтезу музично-слухових уявлень та адекватних технічно-виконавських прийомів при визначальній ролі уявлень.

Предметом музичного виконавства є музичний твір, який при художньому осягненні й музично-виконавському втіленні, згідно бачення низки науковців (Б. Асаф’єв, В. Бобровський, В. Медушевський, В. Москаленко, Є.Назайкінський, К. Руч’євська та ін.), необхідно розуміти як художньо-смислове явище зі складною інтонаційно-драматургічною організацією. Основними компонентами інтонаційно-драматургічної організації твору виступають музично-інтонаційні, емоційно-образні та логіко-драматургічні художньо-смислові елементи. Вони є ключовими орієнтирами для зосередженості слухової уваги, основою для розпізнання й осмислення засобів художньої виразності, чим забезпечується глибоке проникнення в художньо-образний зміст музики та повноцінне представлення у виконанні музично-інтерпретаційного бачення твору.

У багатьох наукових дослідженнях з проблем музичного виконавства (Ф.Блуменфельд, Ф. Бузоні, Й. Гофман, М. Давидов, Г. Коган, Н. Корихалова, К. Мартінсен, М. Метнер, Г. Ципін та ін.) наголошується на значущості музично-слухової активності в музично-виконавському процесі. При цьому музично-слухова активність розглядається переважно в контексті категорії «музичний слух» і тлумачиться як здатність до сприймання й відтворення музичних звуків: їх окремих якостей (висоти, гучності, тривалості) та функціональних зв’язків між ними (ладове чуття, чуття ритму, мелодичний слух, гармонічний слух тощо).

У нашому дослідженні музично-слухова активність розглядається як необхідна професійна якість художньо осмисленої музичної діяльності, яка в музично-виконавському процесі реалізується через усвідомлену зосередженість  уваги на художньо-смислових елементах музичного твору в їх взаємодії й цілісності, що забезпечує повноцінне осягнення художньо-змістовної сутності твору, самостійний відбір художньо-доцільних засобів виконавської виразності втілення та виступає першоосновою поточного контролю й оперативного коригування музично-виконавського результату.

Структура музично-слухової активності, виходячи з бачення низки науковців (Б. Асаф’єв, Ю. Рагс, Г. Фрейндлінг, Г. Ципін та ін.), зумовлюється структурною будовою музично-виконавського процесу. У художньому осягненні найповніше виявляється орієнтуючо-контролююча спрямованість музичного слуху, в процесі музично-виконавського втілення – контролюючо-коригуюча, що відповідає двом структурним компонентам музично-слухової активності.

Для орієнтувально-контролювального компоненту музично-слухової активності характерним є виокремлення художньо-смислових елементів твору як орієнтирів для слухової зосередженості, осмислення елементів твору в узагальнених і контекстних значеннях та контроль повноти їх охоплення в художньо-образній цілісності твору. Це уможливлює художньо осмислене сприймання музичного твору як інтонаційно-драматургічної організації, глибоке проникнення в художньо-змістовну сутність музики та формування образно-визначених і концептуально-цілісних музично-слухових уявлень як основи виконавського задуму.

Характерною особливістю контролювально-коригувального компоненту музично-слухової активності є контроль виконавського втілення на основі співвіднесення уявного й об’єктивованого виконавського задуму, оцінювання музичного виконання за художніми і технічними характеристиками,  коригування безпосереднього виконавського процесу та уявного художньо-виконавського задуму. Контролюючо-коригуюча спрямованість музично-слухової активності забезпечує усвідомлений контроль доцільності засобів виконавської виразності й технічних способів втілення та виступає важливим чинником досягнення художньо й технічно досконалого музично-виконавського результату.

У другому розділі – «Методико-педагогічні засади формування музично-слухової активності студентів мистецьких спеціальностей педагогічних вузів» – проаналізовано стан дослідженості проблеми формування музично-слухової активності в теорії та методиці інструментально-виконавської підготовки студентів, обґрунтовано педагогічні умови та методику формування музично-слухової активності у процесі інструментально-виконавської підготовки.

Сучасна музично-педагогічна думка зорієнтована на формування музично-слухової активності як необхідної професійної якості музиканта-педагога. При цьому в багатьох науково-педагогічних дослідженнях (О.Андрейко, О. Бурська, Р. Гржибовська, О. Карпова, С. Оськіна, Г. Шахов та ін.) формування музично-слухової активності окреслюється здебільшого як супутній продукт музично-виконавської підготовки, зокрема, активізації художньо-творчої діяльності музикантів, розвитку музично-виконавського мислення, удосконалення технічно-виконавського апарату, що не забезпечує необхідного рівня музично-слухової активності студентів у виконавському процесі. Поза увагою сучасної педагогічної науки лишається визначення механізмів свідомої регуляції зосередженості музичного слуху виконавців у художньо-інтерпретаційному процесі, обґрунтування й експериментальна апробація педагогічних шляхів і методів подолання пасивності музичного слуху в музично-виконавській діяльності.

Проведений аналіз наукових досліджень та педагогічні спостереження за навчальним процесом дали підстави припустити, що інтенсивність формування музично-слухової активності студентів у процесі інструментально-виконавської підготовки забезпечується за таких педагогічних умов:

- цілеспрямованого формування узагальнених художньо-аналітичних прийомів цілісної музично-виконавської діяльності;

- забезпечення студентів необхідними й достатніми знаннями щодо художньо-смислової організації музичних творів;

- поетапного формування музично-слухової активності від розгорнутих зовнішньо виражених художньо-аналітичних прийомів до згорнутої усвідомленої орієнтуючо-контролюючої діяльності.

Основним художньо-аналітичним прийомом музично-виконавської діяльності є інтонаційно-драматургічний аналіз, що забезпечує розуміння музичного твору як цілісної художньо-смислової організації й утворення художньо-інтерпретаційної версії виконання. Важливе місце посідає художньо-аналітичний прийом контролюючого спрямування – контролюючо-коригуючий аналіз, що зорієнтований на усвідомлений контроль художньої й технічної довершеності виконавського втілення та оперативне коригування музично-виконавського процесу й результату.

При забезпеченні студентів знаннями основ художньо-смислової організації музичних творів враховується їх необхідність і достатність для розпізнання елементів твору як художньо-значущих, з’ясування їх типологічної належності, осмислення в узагальнених і художньо-контекстних значеннях. Надання знань відбувається безпосередньо при опрацюванні музичних творів на заняттях з основного музичного інструменту і виступає теоретичною основою повноцінного художнього осягнення та адекватного музично-виконавського втілення.

Процесуальна логіка формування музично-слухової активності передбачає поетапне переведення орієнтуючо-контролюючої діяльності з розгорнутої зовнішньо вираженої у згорнуту внутрішню діяльність. Початковий етап зводиться до засвоєння компонентно-операційної основи музично-виконавських дій, наступний етап – до керованого скорочення операційного складу дій, заключний – до адаптації засвоєної орієнтуючо-контролюючої діяльності до нових, змінених умов.

Для педагогічного управління процесом формування музично-слухової активності розроблено методику, сутність якої полягає у поетапному формуванні музично-слухової активності в напрямку від засвоєння розгорнутих зовнішньо виражених художньо-аналітичних прийомів до згорнутої внутрішньо-мисленнєвої орієнтуючо-контролюючої музично-виконавської діяльності.

Основним завданням першого етапу є засвоєння художньо-аналітичних прийомів та дій музично-виконавського процесу в розгорнутій зовнішньо вираженій формі.

Базовим методом на цьому етапі виступає метод алгоритмізованих завдань, що забезпечує засвоєння поопераційного алгоритму художньо-аналітичних дій цілісного музично-виконавського процесу. Алгоритмізовані завдання відображають структуру та зміст художньо-аналітичних прийомів і орієнтуючо-контролюючих дій у розгорнутому деталізованому вигляді; компонуються за логікою виконавського процесу, що включає художнє осягнення й музично-виконавське втілення; передбачають обов’язкову об’єктивацію дій у зовнішньо вираженій вербалізованій формі. Важлива роль відводиться словесним методам навчання (пояснення, бесіда, обговорення тощо), які забезпечують «виведення назовні» розуміння цілевідповідності, операційного складу, логіки орієнтуючо-контролюючих дій та вербальне озвучення результату художньо-аналітичної музично-виконавської діяльності.

Метою другого етапу є кероване скорочення розгорнутої зовнішньо вираженої орієнтуючо-контролюючої діяльності у згорнуту. Це передбачає переведення дій із зовнішнього плану у внутрішній та способів їх реалізації в напрямку від вербалізованого тлумачення до об’єктивації у музичному виконанні.

Метод алгоритмізованих завдань залишається актуальним на даному етапі. Його особливістю є відображення комплексу основних орієнтуючо-контролюючих дій музично-виконавського процесу в їх взаємозв’язку й послідовності, скорочення поопераційного складу дій з переведенням у внутрішній план реалізації, поступове згортання вербалізованих процесів з орієнтацією на показ художньо-виконавських результатів. Важливу роль продовжують відігравати словесні методи навчання (вербальне озвучення музично-виконавських дій, порівняльний аналіз вербальної і виконавської інтерпретації, коментування музично-виконавського результату), особливістю яких є максимальне поєднання вербалізації та музичного виконання. Актуальними є обмеження студентів у часі при вирішенні художніх завдань, зорієнтованість на швидкість і оперативність у досягненні музично-виконавських результатів.

Третій етап формування музично-слухової активності полягає в адаптації сформованого способу орієнтуючо-контролюючої діяльності до умов, що змінюються при ускладненні й урізноманітненні музичного матеріалу.

Методично доцільними на даному етапі формування музично-слухової активності є навчальні завдання, які розширюють сферу застосування сформованого способу орієнтуючо-контролюючої діяльності. Це здійснюється двома основними способами: за рахунок художнього матеріалу, що вивчається студентами у процесі музично-виконавської підготовки  (ускладнення творів за художніми й технічними характеристиками, урізноманітнення за жанровими, стильовими ознаками), та зміни умов діяльності студентів (зміни способів музичного сприймання, варіативності у представленні музично-виконавського результату). Важливу роль відіграють ескізне вивчення художнього матеріалу, написання анотацій до музичних творів, оцінювання та самооцінювання музичного виконання.

Дослідження науково-педагогічних засад формування музично-слухової активності студентів дало змогу розробити методичну модель, основними складовими якої стали: мета, що орієнтує на цілеспрямоване й педагогічно кероване формування музично-слухової активності студентів; завдання, які визначають основні напрямки експериментального навчання; підходи до процесу формування музично-слухової активності; зміст дослідно-експериментальної роботи; етапи формування музично-слухової активності; базові методи експериментального навчання; педагогічні умови, які забезпечують інтенсивність формування; критерії діагностики музично-слухової активності; результат дослідно-експериментальної роботи, що вказує на сформованість музично-слухової активності за художньо-виконавськими і діяльнісно-операційними якісними характеристиками.